Geum.ru

Социальная политика: принципы и методы реализации в контексте мирового опыта /Материалы международной научно-практической конференции 27 мая 2011 г. Судак

Вид материалаДокументы
Соціальна політики держави, соціальні стандарти та якість життя
Internal and external social capital
True social responsibility and social performance measurement
Social sciences research and entrepreneurial outcomes
Батьки-одинаки – правовий статус в україні
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ, СОЦІАЛЬНІ СТАНДАРТИ ТА ЯКІСТЬ ЖИТТЯ



Актуальність теми дослідження. Загальновизнано, що соціальна проблематика відрізняється своєю винятковою складністю і багатогранністю і тому заслуговує на серйозну увагу всіх суб’єктів ринкової економіки. Її вивчення потребує глибокого теоретичного осмислення і наукового підходу. У цьому плані термінологічні основи ще не достатньо розроблені, не мають єдиного наукового трактування і досить часто викликає плутанину серед економістів. На кожному новому етапі економічного розвитку вони виявляються в дещо інших аспектах, оскільки соціальна сфера, як динамічна складова всієї економічної системи, формується під впливом різних економічних, політичних, інституціональних та інших факторів.

Особливо актуальним це питання стало в Україні з переходом її до ефективної моделі соціальної політики, яка характеризується складністю необхідних глибинних перетворень і вимагає комплексного.

Вивченість теми. Обрана нами тема неодноразово розглядалася такими вченими як Р.Тьюлз, Е.Брендлі, Т.Тьюлз, В. Поповкын. Серед вітчизняних вчених, котрі досліджували соціальну політику держави були Дацій Н.В., Корецька С.О., Феоктистов Д.В. та інші.

Виклад основного капіталу. У широкому розумінні соціальна сфера розглядається більшістю вчених економістів як одна із складових єдиної відтворювальної системи суспільства. Відповідно до цього, соціальна сфера характеризується з позиції споживання і пропозиції соціальних благ та послуг у суспільстві. Якщо у сфері виробництва витрачаються різні види ресурсів і таким чином створюються матеріальні блага, то в соціальній сфері споживаються матеріальні блага і відтворюється людський капітал

Вузьке трактування поняття соціальної сфери в основному зводиться до найбільш поширеного поняття, яке подається у наукових і навчальних виданнях і згідно з яким ця сфера охоплює інтереси соціальних групи, націй і народностей, відносини суспільства і особистості, умови праці і побуту, здоров’я та дозвілля. Кажучи іншими словами, під соціальною сферою розуміється соціальне і матеріальне середовище, що забезпечує життєдіяльність людини і розвиток особистості. Отже, соціальна сфера є однією з невід’ємних складових єдиної відтворювальної системи суспільства, в якій споживаються надані державою і ринком соціальні блага та соціальні послуги та відтворюється людський капітал, при чому, необхідною є участь держави, адже виділяють такі ланки державного забезпечення, безпосередньо пов’язані з наданням послуг та формуванням сектору суспільних благ: система охорони здоров’я, освіта, культура та мистецтво, житлово-комунальне господарство, оборона та забезпечення державної безпеки, охорона правопорядку, транспорт, зв’язок, засоби масової інформації.

Соціальні послуги поділяються на два рівні:

Перший рівень – квазісуспільні блага, які мають безпосередній вплив на формування людського капіталу. Сюди можуть бути зараховані: система охорони здоров’я, освіта, культура і мистецтво, житлово-комунальне господарство, тобто ті ланки обслуговуючого сектора економіки, які утворюють соціальну сферу.

До послуг другого рівня належать телекомунікаційне обслуговування, будівельні послуги, транспорт, громадське харчування, торгівля тощо [1].

Невід’ємними ж складовими соціальної сфери та соціальної політики держави є стандарти та гарантії. Соціальні стандарти встановлюються і гарантуються державою. Вона зобов’язана забезпечити всім громадянам достатній життєвий рівень. Це зазначено в ст. 48 Конституції: „кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло” [4]. В основу ж соціальних стандартів покладені науково-обгрунтовані соціальні нормативи. Норматив в широкому розумінні – це економічний показник, відповідно до якого виконується будь-яка робота чи программа [2]. Соціальні нормативи, на відміну від соціальних стандартів, можуть бути зокрема і мінімальними. Питанню встановлення мінімальних соціальних нормативів приділяється велика увага в Європейських країнах. Основним документом, що дає розуміння мінімального соціального забезпечення є Конвенція МОП №102 „Про мінімальні норми соціального забезпечення” (1951 р.), а також Європейська соціальна хартія (1961 р.), Європейський кодекс соціального забезпечення (1964 р.) [3].

Існування якісної системи соціальних стандартів та гарантій є ознакою ефективної соціальної політики, що передбачає не лише закріплення їх у своїх нормативно-правових актах, але і реалізацію на практиці. Вони є визначальними для соціальної політики держави щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах, а також для формування фінансових ресурсів, що спрямовуються на їх реалізацію. Вони дають змогу реалізувати стратегічну мету сучасної цивілізованої держави – забезпечити високі стандарти життя та рівний доступ її громадян до суспільних благ та послуг. На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімального розміру заробітної плати, мінімального розміру пенсії за віком, неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, розмірів державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Згідно з Державним класифікатором соціальних стандартів та нормативами, затвердженими наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 17 червня 2002 року № 293, передбачено впровадження державних соціальних стандартів і норма­тивів у таких сферах: 1.доходи населення; 2.соціальне обслуговування; 3.житлово-комунальне обслуговування; 4.транспортне обслуговування та зв'язок; 5.охорона здоров'я; 6.забезпечення навчальними закладами; 7.обслуговування закладами культури; 8.обслуговування закладами фізичної культури та спорту; 9.побутове обслуговування; 10.торгівля та громадське харчування; 11.соціальна робота з дітьми, молоддю та різними категоріями сімей.

Головною метою соціальна політика держави є підвищення якості життя населення через дотримання встановлених стандартів та гарантій, адже, державні соціальні стандарти - це встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами фактори і основні вимоги до якості та рівня життя населення, що гарантуються Конституцією країни і базуються на системі науково-обгрунтованих норм і нормативів. На сьогодні сформувались різні підходи щодо визначення системи показників якості життя. Найбільш повною, на наш погляд, є система, що розроблена ООН, яка включає 186 індикаторів, поєднаних у 12 основних груп: демографічні характеристики населення; санітарно-гігієнічні умови життя; споживання продуктів харчування, житлові умови і забезпеченість споживчими благами тривалого користування; освіта і культура; зайнятість і умови праці; доходи і витрати населення; вартість життя і споживчі ціни, транспортні засоби; організація відпочинку; фізкультура і спорт; соціальне забезпечення; свобода людини [5].

На жаль, українська практика істотно відрізняється від практики країн Європи. Стандартів, що визначають рівень і якість життя в Україні не існує. В основу соціальної політики нашої держави покладені соціальні мінімуми. На відміну від соціального мінімуму, соціальний стандарт – це гарантія високого рівня і якості життя, який держава зобов’язується забезпечити громадянам. Як відомо, якість життя – це індикатор, за яким оцінюють успішність країни.

При вирішенні соціальних проблем держава повинна запровадити цивілізовані соціальні стандарти. Визначаючи розміри заробітних плат, пенсій, соціальних допомог, необхідно відштовхуватися від розрахунків, спрямованих на встановлення реального, а не надуманого “споживчого кошика”. Такі розрахунки мають стати базовими при визначенні розмірів соціальних виплат, що забезпечують гідний рівень та якысть життя всього населення та окремих його груп.

Високі рівні соціальних стандартів стануть реально досяжними лише тоді, коли буде сформована відповідна їм матеріальна база. А відтак, вони мають формуватися на основі забезпечення державою такого рівня соціальних благ, який має, скажімо, представник середнього класу, зайнятий у виробничій сфері. Основне призначення соціальних стандартів – “підтягування” малозабезпечених представників суспільства до рівня середнього класу. Ефективна система соціальних стандартів є обов’язковою передумовою формування потужного середнього класу та ліквідації глибокого розшарування суспільства.

Висновок: Україні слід розробити систему соціальних стандартів, яка б дійсно забезпечувала гідний рівень та якысть життя населення та відповідала європейським стандартам. При цьому її запровадження має передбачати поступові етапи досягнення цих стандартів протягом декількох років окремо для кожної категорії населення. З огляду на це, в основу розрахунку різного роду виплат необхідно закласти не прожитковий мінімум, як це визначається в діючих соціальних законах, а соціальні стандарти. Це питання є одним з найактуальніших в Україні, оскільки держава ще не має глибоко розробленої обґрунтованої та несуперечливої соціальної політики.

Список використаних джерел:

1. Дацій Н.В., Корецька С.О. Соціальні засади інвестування національної економіки: Монографія. – Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, лтд», 2007.- 328 с.

2. Єфремов Т.Ф. Большой современный толковый словарь русского языка, 2006.

3. Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці. – т. I. Міжнародне бюро праці. – Женева.- С. 554.

4. Конституція України. Відомості Верховної Ради, 1996, №30, ст..141.

5. Феоктистов Д.В. Методология оценки уровня и качества жизни населения / Налоги. Инвестиции. Капитал. – 2002. - № 3-4.


Bogun Lyubov Anatolievna

Odesa Institute of Entrepreneurship and Law, Odesa


INTERNAL AND EXTERNAL SOCIAL CAPITAL


Although single ties to powerful actors can provide resources, the structure and the nature of broader networks can protect a firm from potentially negative environmental influences [1]. Internal social capital refers to links within an organization to pursue collective goals and to give an individual the opportunity to access the network or social-structural benefits in the form of developing more effective working patters, routines and interpersonal relationships. There are research findings that longer working team members perform tasks better and have time to develop working routines. External social capital also enhances the firm’s chance of survival. For example, transition from private to public status uses links with top management, lawyers, auditors, as well as networks of investors. Stable investor networks are valuable, because they minimize negative investor reactions to short-term fluctuations in performance. Differentiating social ties that promote trust and cooperation from arm’s length market relationships researchers focus on frequency and the concentration of arm’s length relationships. More frequent transactions can facilitate information transfer, influence use of power and reduce market volatility. Focus on strategic and operational initiatives to manage investor and analyst concerns about performance helps reduce investors’ uncertainty and increase their tolerance for variation in the short-term performance of a company.

Overall, social and political factors may not only protect a firm from the internal and external threats associated with newness, but also minimize the cascade effect following a transformation. Facilitating the development of external social capital can block the cascade of associated changes which threaten the survival of transforming firms.

LITERATURE
  1. Fisher, H. M. and Pollock, T. G. Effects of social capital and power on surviving transformational change: the case of initial public offerings // Academy of Management Journal. - 2004. – Vol. 47 (4) – 463-482.



Bogun Lyubov Anatolievna

Odesa Institute of Entrepreneurship and Law, Odesa


TRUE SOCIAL RESPONSIBILITY AND SOCIAL PERFORMANCE MEASUREMENT


Non-financial information about social and environmental performance helps better understand overall performance and growth perspective of a company, as well as summarize social investment [3]. In social performance measurement surveys can be used. To generalize findings of survey responses it is important to eliminate non-response bias reducing the cost of compliance [1]. If response rates are low the accuracy of non-financial performance metrics is doubtful. That is why more measurement is not always good, and managers ignore too many surveys and measurement systems. Increased measurement of cleaning up minor environmental harm can even decrease social performance.

The problem with corporate social performance measures concerns the question of how to align short-term financial metrics with depreciated customer loyalty. It is costly to reduce pollution to avoid public disapproval. Invention of invalid and non-comparable standards is good for poor performers, but can decrease overall welfare.

Validity of a measure plays an important role, as, for example, emissions of toxic materials should be compared across industries accurately. Weak measures can be incentives to import some products from countries with weak environmental laws and enforcement increasing global pollution. If leading firms may be criticized regardless of what they do, there are no incentives to improve non-financial performance. Most socially responsive investors prefer that low-polluting sectors of the economy grow more rapidly to lower absolute levels of harm.

To rationalize the metrics in terms of measurement and measures managers should interact with interested organizations and respond only to meaningful surveys with reliable, comparable and valid measures. Although corporate support for charity is used to have financial returns and social returns, support of social causes is a basis for accurate measurement of the business benefits [2]. Positive reputations can be linked to financial returns because of the inability of competitors to imitate the reputation. On the other hand, the damage to reputation is much greater than the hard costs from the event.

LITERATURE
  1. Chatterji, A. and Levine, D. Breaking down the wall of codes: evaluating non-financial performance measurement // California Management Review. - 2006. – Vol. 48 (2) – 29-51.
  2. Peloza, J. Using corporate social responsibility as insurance for financial performance // California Management Review. - 2006. – Vol. 48 (2) – 52-72.
  3. Perrini, F. The practitioner’s perspective on non-financial reporting // California Management Review. - 2006. – Vol. 48 (2) – 73-103.



Bogun Lyubov Anatolievna

Odesa Institute of Entrepreneurship and Law, Odesa


SOCIAL SCIENCES RESEARCH AND ENTREPRENEURIAL OUTCOMES


If corporations want to be entrepreneurial they need to invest avoiding wasting of resources on inefficient projects [2]. According to researchers social sciences are characterized by limits of transmitting tacit knowledge through networks and personal contact [3]. Individual logic of influential leaders attracts much attention and can help to adapt social science research to commercial ventures. As entrepreneurial activity needs interaction among individuals, organizations and environments to extract value from the opportunities, environmental perspective would be helpful.

According to social identity theory individuals can classify themselves into social categories using organizational membership characteristics, because shared experiences and values facilitate interaction [1]. Centrality in social network can influence subordinate’s interpersonal savvy and situational awareness. If subordinates perceive reduced impression opportunity they reduce their use of job-focused behaviors despite their higher impression motivation. Thus, researchers argue that social networks can serve as opportunity structures influencing the level of comfort. The findings of the foreign authors elaborate on latent network effects.

Historical studies argue that the legacy of the past is shaping the future [3]. To understand means and patterns of the meso-environment it must be divided into manageable pieces. Understanding entrepreneurial process requires determination of the sequences leading to effective new venture performance. To make sense of the structural dynamics it is necessary to understand interaction and influence across the entrepreneurial process. However, cultural norms and institutional structure, as barriers to connect social sciences research to entrepreneurial outcomes, are rather high in the social sciences. A series of pathways leads to rethinking academic education and research. Learning through trial and error help understand academic entrepreneurship in the social sciences.

LITERATURE
  1. Barsness, Z. I., Diekmann, K. A. and Seidel, M-D. L. Motivation and opportunity: the role of remote work, demographic dissimilarity, and social network centrality in impression management // Academy of Management Journal. - 2005. – Vol. 48 (3) – 401-419.
  2. Dess, G. G. and Lumpkin, G. T. The role of entrepreneurial orientation in stimulating effective corporate entrepreneurship // Academy of Management Executive. - 2005. – Vol. 19 (1) – 147-156.
  3. Pilegaard, M., Moroz, P. W. and Neergaard, H. An auto-ethnographic perspective on academic entrepreneurship: implications for research in the social sciences and humanities // Academy of Management Perspectives. - 2009. – Vol. 24 (1) – 46-61.



Брашовецька Олександра Олегівна

Криворізький факультет Національного університету «Одеська юридична академія»

м. Кривий Ріг


БАТЬКИ-ОДИНАКИ – ПРАВОВИЙ СТАТУС В УКРАЇНІ


У всі часи було багато розмов про те, як матері-одиначці важко виховувати дітей однієї. Це велика фінансова відповідальність, та й дитині потрібна повноцінна сім'я. Як правило, жінці, що замінює і маму, і тата, дуже важко емоційно і психологічно. Такій долі не позаздриш.

Однак сьогодні в Україні як і в світі стала ще одне надзвичайно актуальна проблема - проблема закріплення правого і соціального статусу такої категорії, як «батько-одинак». Кількість неповних сімей збільшується з кожним роком, але якщо раніше діти майже завжди лишалися з матір’ю то зараз, набирає обертів захист батьків та сприяння їх участі в житті дитини.

Отже метою моєї роботи є аналіз ситуації стосовно батьків-одинаків та запровадження законодавчих змін для захисту цієї соціальної категорії.

Боротьба за права батьків-одинаків бере свій початок лише у другій половині 20 століття.

Рух за права батьків, за звільнення від насаджуваних суспільством стереотипів, які диктують як повинен вести себе «справжній чоловік», взяло свій початок в Америці. Незабаром з'явився «Рух за права чоловіків». Ідеологи руху бачили у фемінізмі серйозну загрозу суспільству. Вони стали першими публічно дорікати державу в тому, що діти після розлучення, майже завжди, залишаються з матерями. Хоча сьогодні багато вчених та юристів вважають, що рішення суду на користь матері не завжди найкраще для дитини. Адже нерідко тато більш відповідальний, ніж мати. І коли необхідно розумне рішення на користь дитини, стать батька повинна відійти на другий план. Мова зараз йде про кожний окремий випадок.

У порівнянні з ситуацією в світі Україну ще не досягла тієї кількості неповних сімей на чолі з батьком-одинаком. У США "батьківських" сімей сьогодні 15% від загального числа неповних, у Франції - 20%, в Росії їхня кількість досягла 300000 сімей, в Україні ж ця кількість дорівнює майже 3% сімей. Але ж це тільки за офіційними даними. Вдівці, розлучені тата, які домоглися того, що після розлучення їм залишили дітей. Багато хто з цих чоловіків вважають за краще переносити удари долі мовчки, не звертатися нікуди. Мабуть тому їх положення мало регламентується в законодавстві.

Варто зауважити, що батьків-одинаків (на жаль, у нас в країні статистика їх кількості не ведеться) до цих пір залишали осторонь. До недавнього часу такого статусу в Україні взагалі не було. Кожен такий випадок розглядався відповідними соціальними службами окремо. Як правило, допомога отримували лише ті тата, у кого на утриманні було троє і більше дітей. У зв'язку з цим в Україні виникла громадська організація «Асоціація захисту прав самотніх батьків», вона навіть об'єдналася з аналогічними організаціями з Білорусії та Росії. До речі, в тій самій РФ ще п'ять років тому в Трудовий кодекс були внесені зміни, згідно з якими батько, який виховує дитину один, має ті ж права, що й мати-одиначка. У нас же самотній тато залишається безправним і соціально незахищеним.

Хоча в Україні створена Громадська організація «об'єднання батьків-одинаків України», яка допомагає батькам-одинакам і словом і ділом.

На сьогодні в Україні немає жодного нормативного акту, який би визначав поняття «батька-одинака» та положення цієї категорії.

Взимку цього року депутат Верховної Ради України Катерина Лук'янова запропонувала парламенту закріпити право самотнього батька на отримання державної соціальної допомоги на утримання і виховання дитини.

Про це сказано в законопроекті № 8088, зареєстрованому у Верховній Раді України 8 лютого.

Депутат пропонує внести зміни до закону "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", закріплюючи статус одинокого батька поряд із самотньою матір'ю в статтях про право на допомогу на дітей, умови її призначення та її розмір.

Існуюча система державної допомоги не в повній мірі гарантує підтримку сімей, де дитину виховує тільки батько.

Зокрема, не визначено право на допомогу на дитину для самотнього батька, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, але визнав своє батьківство і забрав дитину для проживання та виховання з пологового будинку.

Отже, на мій погляд прийняття нового законопроекту сприятиме підвищенню рівня життя неповних сімей з дітьми, зменшить навантаження на державний бюджет на дітей, від яких відмовилися батьки, у відповідних установах, а також стане гарним стартом для забезпечення соціальної захищеності всіх категорії громадян.


Барський Юрій Миколайович

Луцький національний технічний університет , м. Луцьк