Социальная политика: принципы и методы реализации в контексте мирового опыта /Материалы международной научно-практической конференции 27 мая 2011 г. Судак

Вид материала

Документы

Содержание Принципи формування соціально орієнтованої економіки регіону Соціальна інфраструктура як фактор формування людського капіталу Державна політика забезпечення безпеки польотів повітряних суден цивільної авіації Список використаних джерел

Подобный материал:

• Международная конференция «Актуальные вопросы акушерства, гинекологии и перинатологии», 95.8kb.
• И общество: проблемы и перспективы развития материалы II международной научно практической, 282.08kb.
• Труды международной научно-практической интернет-конференции, 6066.9kb.
• Рекомендации III международной научно-практической конференции «достойный труд основа, 1591.29kb.
• Сборник статей ежегодной международной студенческой научно-практической конференции, 1058.05kb.
• Пригласительный билет и программа международной научно-практической конференции Барнаул, 99.61kb.
• Материалы Третьей Республиканской научно-практической конференции 28 мая 1997 г. Нальчик,, 580.36kb.
• Международная научно-практическая конференция «современный транзактный анализ: возможности,, 47.67kb.
• Материалы Всероссийской научно-практической конференции Часть I москва Челябинск 2010, 4034.01kb.
• Программа Международной научно-практической конференции «Проблемы и перспективы инновационного, 77.77kb.

ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО ОРІЄНТОВАНОЇ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ


В ринкових умовах господарювання країна в цілому та її регіони прагнуть до забезпечення стійкого економічного розвитку, високого рівня життя її населення, нарощення конкурентних переваг тощо. Україна, як незалежна суверенна держава конституційно продекларувала свою соціальну спрямованість, де людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю. Однак, наразі можемо спостерігати поглиблення ряду соціальних проблем, які виникають в економіці країни та її регіонів. До числа таких проблем слід віднести зубожіння населення, зменшення чисельності людей «середнього класу», збільшення кількості мігрантів, погіршення стану здоров’я, низький рівень фінансового забезпечення соціального розвитку (оскільки соціальна складова розглядається як витратна частина економіки) тощо. Водночас, спостерігаються значні регіональні асиметрії у рівнях соціального розвитку, зокрема високий рівень диференціації у доходах населення, зайнятості населення, освіченості, що не дозволяє захистити життєво важливі інтереси особи від загроз та небезпек різного характеру, і таким чином - порушує соціальну безпеку країни в цілому. Таким чином, незважаючи на проголошеність держави як соціальної, на сьогодні її соціальні функції не виконуються в повній мірі, що свідчить про відсутність в теорії та практиці державного та регіонального управління чітко визначеної концепції забезпечення соціального розвитку регіонів держави, основною ідеєю якої має бути розширене самовідтворення економіки регіонів, простистояння дестабілізуючій дії чинників, що створюють загрозу як розвитку окремих регіонів так його населенню, усунення міжрегіональних асиметрій у рівнях розвитку тощо. Відтак існує необхідність у розробці такої концепції розвитку економіки регіонів, яка б дозволила регіонам держави перейти на модель соціально орієнтованого розвитку та забезпечити соціальну цілісність та єдність держави в цілому. В зв’язку з цим нами досліджено існуючі теорії та концепції, що склались в сучасній економічній науці в сфері формування соціально орієнтованої економіки, забезпечення соціальної безпеки як такої та теорії нерівностей, що виникають в економіці країни.

Проведені теоретичні дослідження економічної літератури з питань соціально орієнтованої економіки дозволили виділити три підходи щодо розвитку теорій соціально орієнтованої економіки: 1-й підхід, що базується на свободі особистості; 2-й підхід – в основу якого покладено забезпечення високого рівня життя населення; 3-й підхід, який ґрунтується на забезпеченні соціальної справедливості та соціальному захисті населення

Отже, зважаючи на вищерозглянуті теорії соціально орієнтованої економіки, ґенезу їх становлення, можна зробити висновок про вагомий внесок економістів різних країн та течій у розвиток соціально орієнтованої економіки регіону.

Це дозволило нам визначитись із основоположними принципами формування соціально орієнтованої економіки, дотримання яких дозволить забезпечити соціалізацію економіки регіонів країни (табл.1):

1. Самостійність регіональних органів влади у вирішенні соціальних проблем та децентралізація повноважень (субсидіарність).
   
2. Свобода регіональних органів влади в сфері формування пріоритетів соціально орієнтованого розвитку регіону.
   
3. Наявність добросовісної міжрегіональної конкуренції за соціальні блага та ресурси.
   
4. Рівність стартових можливостей забезпечення соціально орієнтованого розвитку регіонів держави.
   
5. Інтелектуалізація регіону.
   
6. Міжбюджетне вирівнювання соціального розвитку регіону.
   
7. Стимулювання соціального розвитку регіону.
   
8. Соціальна рівновага у регіоні.
   
9. Гуманність та моральність.
   
10. Індивідуалізація напрямів забезпечення соціально орієнтованої економіки регіону.
    

Таблиця 1

Принципи формування соціально орієнтованої економіки регіону

Принципи	Зміст принципу
1. Самостійність регіональних органів влади та децентралізація повноважень (субсидіарність)	Регіони держави повинні мати самостійність у вирішенні соціальних проблем, фінансуванні програм соціального розвитку тощо. Таким чином, реалізація принципу децентралізації передбачає ширші повноваження регіонів держави стосовно формування та реалізації їх фінансової бази.
2. Свобода регіональних органів влади в сфері формування пріоритетів соціально орієнтованого розвитку регіону	Це свобода, яка проголошена, перш за все, Конституцією України стосовно вільного вибору місця, роду занять, релігійних поглядів тощо. Регіональні органи влади, керуючись Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами повинні реалізувати соціальну функцію в напрямку забезпечення свободи особистості стосовно формування умов для реалізації активної позиції громадян у сфері праці та зайнятості, соціально-культурного та духовного розвитку, реалізації інтелектуального потенціалу, можливості генерувати ідеї, займатися активною науково-дослідною та ін. діяльністю.
3. Наявність добросовісної міжрегіональної конкуренції за соціальні блага та ресурси	Наявність конкуренції за фінансове забезпечення соціального розвитку регіону, впровадження інноваційних проектів, які спрямовані на формування нових робочих місць шляхом розвитку підприємництва у регіоні, залучення висококваліфікованої робочої сили тощо. Міжрегіональна конкуренція не повинна суперечити загальнодержавним інтересам та порушувати соціальну безпеку регіону в цілому.
4. Рівність стартових можливостей забезпечення соціально орієнтованого розвитку регіонів держави	Держава повинна створити однакові умови ведення конкурентної боротьби для всіх регіонів, де б вони мали змогу вільно входити на ринок інноваційних, інвестиційних ресурсів, ринок людських ресурсів тощо, що дозволило б усунути появу монополістичних елементів та перейти до „добросовісної” конкуренції за забезпечення високого рівня життя населення.
5. Інтелектуалізація регіону	Надання змоги кожній людині реалізувати свій інтелектуальний потенціал, сформувати інтелектуальний капітал шляхом інвестування в особу і таким чином – інтелектуальний потенціал регіону, забезпечити гідне існування кожної окремо взятої людини, задовольнити матеріальні і духовні потреби. Регіональні органи влади повинні нести відповідальність за матеріальний добробут мешканців регіону, рівень та якість його життя. Створення умов, покликаних сприяти розвитку здібностей людини, їх реалізації в тій мірі, в якій цього бажає сама людина. Надалі ступінь особистого успіху залежить лише від рівня розвитку здібностей і зусиль, витрачених на їх реалізацію. Кожен регіон держави повинен прагнути до створення таких умов, при яких його населення могло б реалізуючи свій інтелектуальний потенціал, забезпечити наявність благ та задоволення особистих потреб, і таким чином – високий рівень життя.
6. Міжбюджетне вирівнювання соціального розвитку регіону	Залежно від спрямованості соціальних функцій, держава або вирівнює соціальний розвиток регіонів держави через перерозподіл доходів, або стимулює регіони до забезпечення високого рівня соціального розвитку через самоорганізацію регіональних органів влади. Надання фінансової допомоги з боку держави актуально лише на початковому етапі формування соціально орієнтованої економіки регіону, що дозволить забезпечити „точки” соціального зростання регіону, а згодом повинен прагнути до самостійного розв’язання соціальних проблем.
7. Стимулювання соціального розвитку регіону	Кожен регіон держави повинен прагнути до формування валового регіонального продукту, формування власної фінансової бази, завдяки якій буде здійснене фінансування різних соціальних програм та заходів. Різний перерозподіл доходів державного бюджету залежно від внеску кожного регіону у ВВП країни. Таким чином, держава стимулюватиме соціальний розвиток тих регіонів держави, які мають високі показники результативності.
8. Соціальна рівновага у регіоні	Формування «середнього класу», людей із середнім рівнем доходів, що дозволить зберегти соціальну рівновагу та стабільність.
9. Гуманність та моральність	Відношення людей один до одного, . пом’якшення соціальної напруги у суспільстві, зміна якості взаємовідносин між людьми та рівнем довіри в суспільстві.
10. Індивідуалізація напрямів забезпечення соціально орієнтованої економіки регіону	Впровадження регіональної політики соціального розвитку, яка б дозволяла врахувати усі місцеві умови регіону (площа регіону, чисельність та структура населення, рівень економічно активного населення, рівень зайнятості населення, рівень розвитку соціальної інфраструктури, демографічна ситуація і т.д.) та забезпечити індивідуалізацію напрямів соціалізації економіки регіону залежно від рівня його соціального розвитку.

Зважаючи на те, що зміст принципів соціально орієнтованої економіки регіону ґрунтується на захищеності соціальних інтересів населення регіону від різних загроз, що забезпечує стійкий розвиток як окремої людини так і регіону в цілому, забезпеченні соціальної рівноваги та свободи то доцільно вести мову про необхідність та важливість забезпечення соціальної безпеки регіону. Забезпечення оптимальних міжрегіональних асиметрій у рівнях соціально орієнтованого розвитку економіки регіонів держави ґрунтується на реалізації таких принципів як відсутність міжрегіональних соціальних конфліктів, стимулювання соціального розвитку регіону. Слід відмітити, що кожен регіон держави має свої специфічні особливості розвитку, де відповідно кожен із них буде мати різні показники соціального розвитку, що буде характеризувати міжрегіональну асиметрію. Асиметрія соціального розвитку регіонів без сумніву, в деякій мірі корисна, оскільки вона визначається процесом регіональної спеціалізації, а відповідно, веде до підвищення продуктивності суспільної праці.


Буяк Марина Миколаївна

Прикарпатський національний університет імені В. Стефаника,

м. Івано-Франківськ


СОЦІАЛЬНА ІНФРАСТРУКТУРА ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ


Важливою умовою соціально-економічного прогресу являється якісне формування та ефективне використання людського капіталу. Однак, відсутність важелів соціального розвитку перешкоджає формуванню людського капіталу, так само, як і низький людський розвиток унеможливлює прогрес у соціальній сфері. Особливу увагу потрібно звертати на галузі соціальної інфраструктури країни. Розвиток галузей соціальної інфраструктури сприяє підвищенню рівня життя населення, економіки продуктивності праці та ефективності виробництва в країні.

Загальний обсяг людського капіталу в Україні у вартісному вимірі у 2005 році складав 1901774 млн. грн., або 40,4 тис. грн. на душу населення [1, c. 88]. За оцінками Світового банку, частка людського капіталу в країні складає 62%, в розвинутих країнах досягає 80%. Таким чином, піклування про людину та її розвиток має бути пріоритетним напрямком політики держави.

Соціальною інфраструктурою називають галузі виробничої і невиробничої сфери (сфери послуг), які забезпечують необхідні умови життєдіяльності та розвитку людини. Соціальна інфраструктура включає в себе дві важливі групи галузей: галузі духовного і фізичного розвитку та галузі матеріального добробуту. Перша група охоплює освіту, охорону здоров’я, культуру, науку, релігію, спорт, відпочинок тощо. Тобто всі сфери, які допомагають людині збагачуватись духовно, розумово та фізично. До другої групи можна віднести умови проживання, що забезпечуються житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, пасажирські перевезення, зв'язок, громадське харчування та інше. Наявність групи галузей матеріального добробуту є необхідною передумовою для професіонального росту та розвитку людини.

На перетині галузей соціальної інфраструктури, утворюються міжгалузеві комплекси: науковий, соціально-побутовий, культурно-освітній, рекреаційний, ринкової інфраструктури тощо.

Соціальна інфраструктура покликана забезпечувати якісне відтворення людського капіталу, його розвиток, а тим самим, створювати передумови підвищення економічного процвітання країни. Загальновідомо, що високоефективний людський капітал своєю продуктивною розумовою та фізичною діяльністю спроможний створювати нові потужні виробництва, збільшувати дохід країни, виводити суспільство на вищий технологічний уклад. Проте, важливою проблемою в нашій країні є недостатня спрямованість на розвиток людини, як потужної продуктивної сили.

В сприятливих умовах, при належному рівні та високій якості життя населення, потреби людини виявляються у прагненні до самореалізації, розумового та фізичного розвитку, підвищення свого освітньо-кваліфікаційного рівня та покращення професійних навиків. Зникає турбота про безпеку та задоволення фізичних потреб у харчуванні, теплі тощо. Таким чином необхідно створювати можливості розвитку, вдосконалення людини та підвищення її конкурентоздатності на ринку праці. На жаль, у наш час такі прагнення мають лише не великий прошарок населення, який можна віднести до середнього та вище середнього класу. А особливості розвитку соціальної сфери в країні вимагають активних змін та реформацій.

Проведення реформ соціальної сфери потрібно починати з галузей соціальної інфраструктури: освіти, охорони здоров’я, культури, житлово-комунального господарства тощо.

Освіта відіграє вирішальну роль у формуванні людського капіталу. Рівень доходів і освіти в Україні мають прямо пропорційний зв’язок. Що вищим є рівень освіти, то вищими є і грошові, і сукупні доходи [2, c. 14]. Вищий рівень освіти робочої сили сприяє підвищенню ефективності виробництва в країні, тим самим, зменшує кількість соціальних проблем, пов’язаних із бідністю, зайнятістю, злочинністю. Бажання здобути освіту населенням залежить від ряду чинників: рівня життя, достатності доходу для навчання, можливості отримання освіти за місцем проживання, потреби самореалізації, підвищення кваліфікації та інше [1, c. 241-242]. Таким чином, достаток, розташування освітніх закладів та мотивація до навчання значною мірою впливають на ступінь освіченості населення.

Галузь освіти в Україні у 2010 році була представлена 14,7 тис. дошкільних навчальних закладів, 20,3 тис. загальноосвітніх, 976 професійно-технічних, 505 вищих навчальних закладів (ВНЗ) І і ІІ ступеня акредитації та 349 ВНЗ ІІІ і ІV ступеня. Цікавими фактами являється те, що максимальне скорочення у 2010 році порівняно з 1990 роком торкнулося дошкільних навчальних закладів (на 9,8 тис), проте спостерігався приріст тільки ВНЗ ІІІ і ІV ступеня акредитації, який склав 200 навчальних закладів порівняно з 1990 роком.

Галузь охорони здоров’я країни включає санаторно-курортні та оздоровчі заклади: санаторії та пансіонати з лікуванням (510), санаторії-профілакторії (234), будинки і пансіонати відпочинку (290), бази та інші заклади відпочинку (1920), дитячі оздоровчі табори (17342). Кількість лікарняних закладів у 2009 році становила 2,8 тис., що на 1,1 тис. менше, ніж у 1990 році. На жаль, кількість оздоровчих закладів поступово скорочується. Більшість закладів державного фінансування потребують значних інвестицій як покращення самої інфраструктури, так і в підвищення якості обслуговування та доведення її до європейського рівня.

Культура країни представлена наступною інфраструктурою: 136 професійних театрів (включаючи театри-студії) на кінець 2009 року, 77 концертних організацій, 499 музеїв, 20,1 тис. масових універсальних бібліотек, 2,2 тис. демонстраторів кінофільмів та відеофільмів, 18,7 тис. закладів культури клубного типу. У 2009 році надрукована 22491 книжка, випущено 2515 журналів та періодичних видань, 2499 газет. Середній обсяг телемовлення склав 490,5 годин, радіомовлення 386,5 годин. Кількість закладів культури у 2009 році, порівняно з 1990 роком збільшується, майже по всіх напрямках, проте кількість відвідувачів невпинно знижується. В сучасних умовах комп’ютеризації та високого технічного розвитку молодь менше відвідує заклади культури, що не кращим образом відбивається на свідомості та рівні освіти громадян. Самим важливим заходом, в таких умовах, являється реклама нового стилю життя, де культурний відпочинок (відвідування театрів, музеїв, бібліотек тощо) стає сучасним та модним. Заклади культури покликані розширювати кругозір людини, виховувати моральність, створювати ефективні передумови формування та розвитку людського капіталу.

Щодо житлово-комунальної сфери, забезпеченість житлом в Україні у 2009 році склала 23 кв. м на одного жителя. На отримання квартири очікувало 1174 тис. сімей та одинаків, одержало житло лише 11 тис. Водопроводом, каналізацією та ваннами обладнано майже половина усього житлового фондукраїни, центральним опаленням та газом трохи більше половини, гарячою водою – менше половини. Житлову площу нижче санітарної норми мали 41,5% сімей.

Спостерігається недостатнє фінансування будівництва державою. Нестача житлової площі, погіршення умов проживання першочергово впливає на якість формування людського капіталу. Тому, перед державою стоїть важливе завдання впровадження ефективної житлово-комунальної політики на отримання сім’ями доступного за ціною житла та пошук джерел її фінансування.

Виходячи з вищесказаного, соціальна інфраструктура країни не є досконалою та потребує значних змін. На жаль, в Україні ще не сформована цілісна концепція соціального розвитку та удосконалення соціальної інфраструктури. Перешкодою на даному шляху є також брак фінансування. В умовах інтеграції у світову спільноту та процвітання туристичної направленості в країні, приведення соціальної інфраструктури до європейського рівня є першочерговим завданням. Задля цього необхідно здійснити комплекс заходів, які включають: трансформацію та удосконалення видатків у галузі інфраструктури на реконструкцію та розвиток, створення та поступове впровадження ефективної соціальної політики, перехід до економіки, зорієнтованої на розвиток людини, як джерела економічного росту та процвітання держави.

Література:

1. Антонюк В.П. Формування та використання людського капіталу в Україні: соціально-економічна оцінка та забезпечення розвитку: монографія / В.П. Антонюк. – Донецьк: НАН України; Ін-т економіки пром-ті, 2007. – 348 с.
   
2. Стратегічні пріоритети соціальної політики України на початку ХХІ століття / Е.М. Лібанова // Демографія та соціальна економіка. — 2008. — № 1. — С. 9-22.
   

Висоцька Тетяна Євгеніївна

Національна Академія державного управління
при Президенті України, м. Київ


ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ПОЛЬОТІВ ПОВІТРЯНИХ СУДЕН ЦИВІЛЬНОЇ АВІАЦІЇ


Цивільна авіація входить до складу об’єднаної системи транспорту нашої країни. Важливість ролі, яку відіграє цивільна авіація в єдиному транспортному комплексі України обумовлена здатністю забезпечити найвищу швидкість перевезення вантажу та пасажирів, а також поштових відправлень, оскільки саме швидкість перевезення є вирішальною при транспортуванні на далекі відстані. Проте організація якнайкращого транспортного зв'язку потребує не лише відмінної роботи цивільної авіації, але й тісної співпраці цивільної авіації з іншими видами транспорту, та координацію їх спільної діяльності. На ринку пасажирських перевезень України цивільна авіація є досить конкурентоспроможною, з урахуванням наявності досить сучасної системи аеропортів та аеродромів, а також сумний стан швидкісних трас автотранспорту.

Україна зобов'язана організувати безпеку цивільної авіації, оскільки наша країна входить до Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), є державою реєстрації цивільних повітряних суден. В Україні розробляється та виробляється авіатехніка, що експлуатується в процесі авіаперевезень. Організація безпеки цивільної авіації є складним процесом, що включає не лише безпеку польотів, авіаційну безпеку, тобто захист цивільної авіації від актів незаконного втручання, але й екологічну безпеку – охорону природи та її захист від шкідливого впливу авіації.

Збільшення безпеки польотів залежить від ефективності системи управління безпекою польотів, а також від модернізації інфраструктури авіаційної галузі, що, в свою чергу, залежить від державної політики підвищення безпеки польотів. Єдині стандарти безпеки для Європейського Союзу та третіх країн діють у Спільному Авіаційному Просторі (САП), що на даний час охоплює 36 країн. Україна може наблизитися до САП за допомогою проекту TRACECA [1]. Оскільки термін цього проекту завершується у 2011-му році, нашій країні необхідно найближчим часом розробити шляхи впровадження державної політики підвищення безпеки польотів на транспортних засобах цивільної авіації.

На нормативному рівні безпека польотів визначається як загальна характеристика повітряного транспорту та авіаційної діяльності, що визначає можливість здійснювати авіаперевезення без виникнення загрози для життя і здоров'я пасажирів та пілотів [2-3]. В той же час під поняттям «авіаційна безпека» розуміють захист цивільної авіації від актів незаконного втручання, що здійснюється за допомогою відповідних заходів, людських та певних матеріальних ресурсів [4].

Автор вважає, що вищевказане визначення «безпеки польотів» не в повній мірі відображає зміст цього поняття. Безпекою польотів транспортних засобів цивільної авіації необхідно вважати стан речей, при якому можливість заподіяння шкоди життю та здоров’ю осіб, а також матеріальних збитків є прийнятною, та залишається на цьому рівні, або зменшується за допомогою постійного виявлення можливих джерел небезпеки та посиленого контролю за можливими факторами ризику.

Для будь-яких суб'єктів авіаційної діяльності державою встановлені відповідні вимоги щодо введення прийнятних для держави систем управління безпекою польотів. Метою встановлення таких вимог є:

• визначення ризиків для безпеки польотів;
  
• організація коригуючих дій, потрібних для підтримання безпеки польотів;
  
• здійснення регулярного моніторингу та оцінки рівня безпеки польотів;
  
• регулярного підвищення рівня безпеки польотів;
  
• визначення ієрархії відповідальності за безпеку польотів,
  
• точного визначення безпосередньої відповідальності за безпеку польотів керівництва суб'єктів авіаційної діяльності.
  

Як свідчить досвід найбезпечніших світових авіакомпаній, введення системи управління якістю польотів дає можливість збільшити якість та безпеку польотів суден цивільної авіації. Найефективнішою формою регулювання діяльності цивільної авіації є застосування проактивного підходу до державного керівництва якістю польотів, що здійснюється за допомогою регулярного виявлення та усунення можливих ризиків в процесі експлуатації аеродромів та повітряних суден, забезпечення льотної придатності, сертифікації персоналу, та технічного обслуговування повітряного руху.

Державна політика забезпечення якості та безпеки польотів суден цивільної авіації має на меті в першу чергу збільшення безпеки польотів шляхом обов’язковості використання системи управління якістю польотів для будь-яких суб’єктів авіаційної діяльності, що забезпечить зменшення кількості авіаційних подій та людських жертв, а також надасть можливість модернізувати авіаційну галузь в цілому, включаючи будь-які напрямки діяльності цієї галузі.

Головними напрямками розвитку державної політики забезпечення безпеки польотів повітряних суден цивільної авіації потрібно вважати:

1. Вдосконалення системи державного управління цивільною авіацією за допомогою:

- змін у державній політиці з питань забезпечення безпеки польотів;

- введення всіма суб’єктами авіаційної діяльності відповідного рівня безпеки польотів;

- управління ризиками в галузі цивільної авіації;

- введення європейських стандартів забезпечення та здійснення польотів.

2. Вдосконалення системи розслідування авіаційних подій за допомогою:

- розробки нових та вдосконалення існуючих нормативно-правових актів, що стосуються розслідування та запобігання авіаційним подіям;

- організації інформаційного забезпечення системи управління ризиками безпеки польотів;

- впровадження науково-методичного центру безпеки польотів.

3. Забезпечення обов’язковості системи управління безпекою польотів для всіх суб’єктами авіаційної діяльності за допомогою:

- прийняття відповідних нормативно-правових актів, що регламентують введення системи управління безпекою польотів;

- введення обов’язкових та добровільних повідомлень авіаційного персоналу про небезпечні фактори безпеки польотів.

4. Вдосконалення системи підтримання льотної придатності та модернізація парку повітряних суден за допомогою:

- введення системи управління безпекою польотів експлуатантами та організаціями з технічного обслуговування повітряних суден;

- введення системи лізингу повітряних суден;

- спрощення митного оформлення запасних частин, що необхідні для модернізації повітряних суден;

- розробка та введення в дію відповідних нормативно-правових актів, що врегульовують відносини між експлуатантами повітряних суден та виробниками авіаційної техніки.

5. Організація безпеки польотів на аеродромах за допомогою:

- введення систем управління безпекою польотів;

- розробки та введення в дію відповідних нормативно-правових актів, що покликані врегулювати організацію безпеки польотів;

- модернізації інфраструктури аеродромів.

6. Покращення системи медичного забезпечення польотів за допомогою:

- організації Центру профілактики, лікування та реабілітації авіаційного персоналу;

- введення обов’язкового психофізіологічного тестування авіаційного персоналу;

- регулярного моніторингу медичного забезпечення польотів.

В процесі розвитку суспільних відносин роль цивільної авіації буде збільшуватися, що приведе до підвищення значення теоретичних розробок у даному напрямку.

Список використаних джерел:

1. TRACECA Civil Aviation Safety and Security. – Офіційний веб-сайт. – Режим доступу: cacivilaviation.org.
   
2. Про затвердження Правил сертифікації цивільних аеродромів України (Правила, розд.3) 29.03.2004 № 252. № 650. – Наказ Міністерства України // Електронний ресурс. – Режим доступу: .rada.gov.ua
   
3. Про затвердження Положення про систему управління безпекою польотів на авіаційному транспорті 25.11.2005 ссылка скрытассылка скрыта/ Електронний ресурс. – Режим доступу: .rada.gov.ua
   
4. Про затвердження Правил сертифікації експлуатантів, що здійснюють експлуатацію цивільних повітряних суден (літаків) з метою виконання комерційних транспортних перевезень згідно з вимогами OPS 1 : Наказ Міністерства транспорту та зв’язку України № 430 від 05.07.2010. – Режим доступу: ссылка скрыта
   

Воєцька Тетяна Василівна

Одеський національний морський університет, м. Одеса

Северинюк Тетяна Олександрівна

Одеський національний політехнічний університет, м. Одеса

severinyuk@rambler.ru