Социальная политика: принципы и методы реализации в контексте мирового опыта /Материалы международной научно-практической конференции 27 мая 2011 г. Судак

Вид материала

Документы

Содержание Основними шляхами модернізації соціально-трудових відносин в Україні повинно стати Виклики соціальному лідерству європейських країн Кримінально-правові аспекти шайхрайства Дослідження проблеми. Виклад основного матеріалу. Побут у системі оцінки якості життя

Подобный материал:

• Международная конференция «Актуальные вопросы акушерства, гинекологии и перинатологии», 95.8kb.
• И общество: проблемы и перспективы развития материалы II международной научно практической, 282.08kb.
• Труды международной научно-практической интернет-конференции, 6066.9kb.
• Рекомендации III международной научно-практической конференции «достойный труд основа, 1591.29kb.
• Сборник статей ежегодной международной студенческой научно-практической конференции, 1058.05kb.
• Пригласительный билет и программа международной научно-практической конференции Барнаул, 99.61kb.
• Материалы Третьей Республиканской научно-практической конференции 28 мая 1997 г. Нальчик,, 580.36kb.
• Международная научно-практическая конференция «современный транзактный анализ: возможности,, 47.67kb.
• Материалы Всероссийской научно-практической конференции Часть I москва Челябинск 2010, 4034.01kb.
• Программа Международной научно-практической конференции «Проблемы и перспективы инновационного, 77.77kb.

Основними шляхами модернізації соціально-трудових відносин в Україні повинно стати:

1. Забезпечення цільового характеру пільг соціального спрямування, виключення можливостей користування такими пільгами осіб, які не мають нагальної потреби в цьо­му при різкому спрощенні механізмів їх отримання категоріями населення, що потребують допомоги.
   

2. Підвищення ефективності викорис­тання бюджетних видатків на соціальну сферу, забезпечення їх цільового викорис­тання. Це, зокрема, передбачає дії у таких напрямах:
   
• модернізація управління установами соціальної сфери (насамперед - сфери охорони здоров'я) за рахунок посилення повноважень та ініціативних дій місце­вих влад;
  
• послідовне запровадження страхових засад в наданні соціальних послуг при беззаперечному та на високому рівні забезпеченні надання базових соціаль­них послуг за рахунок державного бю­джету;
  
• раціоналізація фінансування установ соціальної сфери з диференціацією за­лежно від їх навантаження, місця роз­ташування, потреб розвитку; збільшен­ня інвестиційної складової соціальних видатків для уникнення непоправних втрат соціальної інфраструктури;
  
• диверсифікація надавачів соціальних послуг (насамперед, у житлово-кому­нальному секторі) з метою забезпечен­ня максимально ефективного викорис­тання видатків центрального та місце­вих бюджетів, коштів кондомінімумів тощо.
  

3. Прискорення процесу впровадження пенсійної реформи з формуванням механі­змів інвестиційного використання коштів пенсійних фондів, гарантуванням надійності їх вкладень. Це, зокрема, передбачатиме:

• створення системи страхування пенсій­них внесків;
  
• розширення спектра фінансових інстру­ментів, доступних для інвестування;
  
• завершення формування нормативно-правової бази пенсійного страхування, у тому числі - визначення чіткого співвід­ношення відповідальності державних і недержавних установ пенсійного стра­хування.
  

4. Активізація державної політики на ри­нку праці з метою його якнайшвидшої адап­тації до структурних змін, які відбуваються в економіці, та оптимізації використання тру­дового потенціалу регіонів і країни в цілому, зокрема:
   

• забезпечення стратегічної адекватності державного замовлення на підготовку фахівців системами вищої та спеціаль­ної освіти;
  
• запровадження механізмів оперативної поточної перепідготовки працівників, які вивільняються або бажають змінити спеціальність за власною ініціативою;
  
• вжиття заходів щодо підвищення тери­торіальної мобільності працівників;
  
• розширення мережі соціальних робіт для абсорбції кількості вивільнених пра­цівників, що зростає.
  

4. Заохочення й розвиток соціальної відповідальності бізнесу:
   

• запровадження фіскальних засобів заохочення соціальної відповідальності бізнесу;
  
• активне пропагування цінностей та стандартів соціально відповідального бізнесу;
  
• державна підтримка національних і міжнародних ініціатив, пов'язаних із соціальною відповідальністю, сприяння запровадженню в Україні міжнародних соціальних стандартів ведення бізнесу;
  

запровадження відносин державно-приватного партнерства, яке полягає у встановленні довгострокових відносин між суб'єктами центральної або місцевої влади та підприємствами чи їх громадськими об'єднаннями з приводу вирішення важливих для усього суспільства соціально-економічних проблем.

Висновки. Впровадження вищезазначених структу­рних зрушень спроможне надати позитив­ний імпульс модернізації соціально-трудових відносин України.

Характерними рисами української моделі соціально-трудових відносин повинні стати: широке застосування державними органами важелів прямого і опосередкованого впливу; наявність розгалуженої законодавчої бази; застосування програмно-цільових підходів до розв'язання соціально-трудових проблем; визнання соціального діалогу як основної форми погодження інтересів роботодавців і найманих працівників; мобілізація суспільних сил на виконання в кризові періоди пріоритетних загальнонаціональних завдань; активність найманих працівників і їхніх представницьких органів у відстоюванні своїх прав; поєднання під час вирішення конфліктів як примирних процедур, так і методів силового тиску контролюючих органів і судів.


Трофимова Вікторія Валеріївна

к.е.н., доцент, завідувач кафедри міжнародної економіки

Кримський інститут бізнесу


ВИКЛИКИ СОЦІАЛЬНОМУ ЛІДЕРСТВУ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН

В УМОВАХ ПОСИЛЕННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ


Феноменом ХХ ст. стала поява на світовій арені країн, які досягли світового лідерства не лише економічного та науково-технологічного, а й соціального лідерства. До виходу проблеми лідерства країн на новий рівень сприяло розгортання двох світових війн у першій половині ХХ ст., затвердження держав в якості ключового суб’єкта міжнародних економічних відносин та змін детермінант світового розвитку. Так, після реалізації Німеччиною мілітаристської моделі світового лідерства, що призвела до економічної руйнації Європи, СРСР, Японії та перегорнула свідомість усього людства, поле для лідерства шляхом воєнної експансії майже зникає, хоча іноді елементи його ще застосовуються в США та СРСР у другій половині ХХ ст., в США – навіть на початку ХХІ ст. Виснаження людських ресурсів європейського континенту Другою світовою війною призводить до появи нового типу лідерства країн – соціального, коли критерієм претендентства на лідерство стають соціальні цінності суспільства й конкретної людини. Головна ідея соціального лідерства - визнання людини найбільш важливою, перспективною, ефективною цінністю та інструментом соціального і економічного розвитку втілюється державою-соціальним лідером у світ як принцип соціальної справедливості своїм прикладом, не дозволяючи відверті експансіоністські засоби впливу. Отже, динамічні зміни в світовій економіці у другій половині ХХ століття, трансформаційні процеси та формування глобальної економіки на початку ХХІ століття об’єктивно зумовили конкурентоспроможність різних країн за рахунок досягнення економічного, науково-технологічного та соціального лідерства.

Основним критерієм соціального лідерства можна визнати високий рівень добробуту населення, який інтегрує та характеризується чималою кількістю показників. На користь досягнення європейськими країнами світового соціального лідерства свідчить значний обсяг в’їзду іноземців та їх прагнення залишитись в країні легально або нелегально.

Разом з тим, така соціальна привабливість європейського континенту призвела не лише до позитивних наслідків, як розширення внутрішнього споживчого ринку та акумуляція значних обсягів дешевшої низькокваліфікованої робочої сили, а й до значних викликів, які здатні спотворити довгострокову конкурентоспроможність глобального європейського регіону, а саме:

• превалювання низько кваліфікованої робочої сили з числа мігрантів, що з одного боку, вивільняє здатних до освіти та самоосвіти працівників для більш інтелектуальної праці, а з іншого боку, ставить європейські країни у залежність від цієї категорії робочої сили в умовах старіння населення, що вимагає зростаючого числа дешевого обслуговуючого персоналу;
  
• встановлення анклавної полікультурності внаслідок неможливості іноземних діаспор адаптуватись до нових соціально-економічних умов приймаючих країн призводить до певної ізоляції цих груп населення від європейського бізнес-середовища та, як наслідок, незначний внесок мігрантів в розвиток підприємницької діяльності та підвищення конкурентоспроможності;
  
• низький рівень освіти цих груп населення має своїм наслідком низький рівень продуктивності праці та, як наслідок, затухання темпів росту продуктивності праці у регіоні у порівнянні з основними глобальними конкурентами – США та азійськими країнами, що зменшує конкурентоспроможність регіону;
  
• в умовах відставання в темпах зростання продуктивності праці, європейські вищі заробітні плати та соціальні відрахування змушують не лише транснаціональний, але й національний великий та середній бізнес переносити виробництво до країн з нижчими соціальними витратами, насамперед, азійських;
  
• спотворення структури суспільства на користь превалювання непродуктивних верст населення, яке призводить до проїдання та непродуктивного витрачання суспільних ресурсів;
  
• розгортання конфлікту інтересів між групами населення із підприємницькими та соціальними мотивами, що підтверджує динамізація політичного життя в різних європейських країнах, виникнення третіх політичних сил в країнах з традиційно двопартійною системою тощо;
  
• превалювання неосвіченого населення з низькою інноваційною культурою може зробити європейський ринок менш привабливим для інноваційних продуктів, що замедлить темпи поширення інновацій у суспільстві та бізнес-середовищі та, як негативний наслідок, зменшуватиме темпи економічного зростання.
  

В глобальному конкурентному середовищі питання збереження соціального лідерства європейських країн на сьогодні є дискусійним та потребує віднайдення нових підходів та значного реформування існуючих соціально-економічних відносин. Разом з тим, основним досягненням європейської цивілізації у глобальному контексті є створення та утвердження у глобальній свідомості певного глобального соціального стандарту, поширення якого на інші країни світу є рухом до встановлення глобальної економіки знань та вивільнення глобального лідерського потенціалу в інших країнах та регіонах.


Хорватова Оксана Олегівна

Приватний Вищий Заклад Освіти

«Європейський університет», м. Київ

Хомутовський Максим Павлович

Приватний Вищий Заклад Освіти

«Європейський університет», м. Київ


КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ШАЙХРАЙСТВА

У СФЕРІ СТРАХУВАННІ


Постановка проблеми. Світовий досвід страхування свідчить пре, що близько 15% усіх страхових випадків тісно пов’язані з шахрайськими діями клієнтів страхових компаній. За оцінками представників вітчизняних страхових компаній, приблизно такий самий рівень страхових шахрайств спостерігається й в України. Саме тому гостро постала проблема запобігання нечесним діям страхувальників [2].

Дослідження проблеми. Шахрайство взагалі, і в сфері страхування зокрема, становить серйозну проблему для економічної та соціальної безпеки будь-якої держави. Саме через шахрайство, в тому числі в сфері страхування, економіка держави та окремі суб’єкти господарювання, а саме страхові компанії, зазнають щороку величезних збитків. Сьогодні в Україні створено профільну організацію страховиків, основною метою діяльності якої є запобігання на загальному рівні шахрайським діям в галузі страхування, а також створення єдиної бази клієнтів страхових компаній для унеможливлення приховування відомостей про попередні страхові випадки.

В Росії, наприклад, функцію контролю за страховою діяльністю, тому числі функцію запобігання страховому шахрайству, виконує Росдержстрахнагляд. До того ж, з 2010 року страховики Росії зобов’язуються щомісяця надавати інформацію про сумнівні страхові випадки та факти несумлінних дій клієнтів, штатних продавців і страхових представників. Така інформація вважається конфіденційною, хоча й не має правового характеру.

У Канаді для боротьби зі страховим шахрайством створено Страхове бюро Канади. Ця служба розгорнула на території країни агентську мережу: 75 агентів співпрацюють з 200 страховими компаніями, допомагаючи їм перевіряти сумнівні претензії по страховим випадкам. Злочинні дія шахраїв завдають збитків місцевим страховим компаніям більш як на 1,3 мільярди канадських доларів щороку, і майже 10% усіх страхових премій ідуть на покриття фальшивих страхових випадків.

У США при державній Службі страхового нагляду діє спеціальний підрозділ - Бюро з випадків шахрайства, яке щорічно розслідує понад 1000 випадків злочинних шахрайських дій. Причому, кількість заяв щодо випадків шахрайств за останні декілька років зросла на 36%. Так, у 2010 році Нью-йоркське Бюро з випадків шахрайства порушило 939 справ і арештувало за ними 554 особи. Штат Нью-Йорк посідає в США друге (після Нью-Джерсі) місце за рівнем страхового шахрайства.

У Німеччині створено Федеральне об’єднання німецьких страхових компаній. За даними цієї організації, до 10% усіх страхових виплат припадає саме на кримінальні діяння, а кількість навмисно спровокованих ДТП щороку становить близько 300 тисяч [2].

Саме тому метою даної статті є кримінально-правовий аналіз шахрайства у сфері страхування як негативного соціально-економічного явища.

Виклад основного матеріалу. Кримінальне законодавство України у ст. 190 КК визначає, що шахрайством є заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство).

Об’єктом даного злочину виступають суспільні відносини в сфері охорони права власності фізичних та юридичних осіб, а також держави. Об’єктивна сторона шахрайства характеризується наступними активними діями: заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Кваліфікуючими ознаками шахрайства за ч.ч. 2, 3, 4 ст. 190 КК є вчинення злочину повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому; вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки; вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою.

Що стосується розміру матеріальних збитків, то згідно примітки до ст. 185 КК значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину; в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. А оскільки неоподатковуваний мінімум доходів громадян сьогодні прирівнюється до однієї соціальної пільги і складає на 1 січня 2011 року 94,5 гривні, то значною буде шкода, якщо її розмір становить від 9450,00 до 18900,00 гривень; злочин буде визнаний як вчинений у великих розмірах якщо шкода складатиме 23625,00 гривень і більше; під особливо великим розміром розуміється вчинення злочину на суму 56700,00 гривень і більше.

Суб’єктивні ознаки шахрайства проявляються у прямому умислі з боку винного суб’єкта злочину, яким є фізична осудна особа у віці з 16 років.

Якщо говорити про практичну складову шахрайства у сфері страхування, то можна відмітити наступне. За оцінками Ліги страхових організацій України близько 70% усіх випадків шахрайства у страхуванні припадає на сферу автострахування. Найпоширенішими видами страхового шахрайства є навмисне пошкодження застрахованого майна, наприклад, спроби підвести навмисне пошкодження під страховий випадок (ДТП, незаконне отримання страхового відшкодування внаслідок псевдокрадіжки автомобіля, протиправні дії третіх осіб тощо); спроби застрахувати вже пошкоджене авто; ухиляння страхувальників від виконання своїх обов'язків (від несплати страхової премії до приховування інформації про об'єкт страхування та обставини страхового випадку).

Одним із найпоширеніших проявів страхового шахрайства є імітація ДТП після купівлі поліса страхування цивільної відповідальності власником недорогого автомобіля. Особливістю кримінально-правової характеристики таких злочинних дій є те, що вчиняється даний злочин, як правило, трьома особами, причому між ними діє чіткий розподіл ролей, де перший із суб’єктів злочину оформлює договір цивільно-правової відповідальності у кількох страхових компаніях. А оскільки єдиного державного реєстру власників полісів ОСЦПВ в Україні не існує, до того ж згідно Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV та умов страхування за полісом ОСЦПВ, страхова компанія, яка продала такий поліс повинна виплатити страхову компенсацію третій особі, яка постраждала внаслідок аварії з вини страхувальника. Другий суб’єкт даного злочину купує дешевий і заздалегідь пошкоджений транспортний засіб іноземного виробництва, після чого інсценується аварія. Третій суб’єкт – працівник відповідних правоохоронних органів - фіксує дану дорожньо-транспорту пригоду, фальшиві пошкодження автомобіля, після чого видає потрібні для страхової виплати документи. З отриманими документами псевдопотерпілий отримує в страховій компанії страхову компенсацію, яка, в більшості випадків, перевищує вартість витрат на придбання розбитого автомобіля й купівлю страхового поліса.

Ще одним проявом страхового шахрайства є навмисне заниження вартості транспортного засобу під час укладання договору добровільного страхування наземних транспортних засобів КАСКО, після чого здійснюється імітація страхового випадку, наприклад, крадіжки транспортного засобу, коли власник нібито викраденого автомобілю звертається до правоохоронних органів із заявою про викрадення автомобілю, отримує відповідні документи з якими пізніше звертається до страхової компанії для отримання страхового відшкодування по ризику «викрадення автомобіля». Звичайно, через деякий час з’являється й псевдо викрадений транспортний засіб.

Непоодинокі також випадки, коли власники транспортних засобів, придбаних на умовах кредиту під заставу такого транспортного засобу, вчиняли підпал свого автомобілю для імітації пожежі з метою наступного отримання страхового відшкодування по ризику «пожежа» та з метою уникнення подальшого кредитного виконання зобов’язання. Проте ідентифікувати транспортний засіб в процесі криміналістичної експертизи не так то й складно, а тому подібні випадки шахрайств та виплата страхового відшкодування трапляються найчастіше через необачність самих страховиків.

Висновки. Вчинення шахрайства у сфері страхування становить серйозну проблему як для правоохоронних органів, так і для страхових компаній. Серед причин такої ситуації можна виділити той факт, що в підрозділах боротьби з економічною злочинністю, які безпосередньо здійснюють дізнання та досудове слідство по фактам вчинення даних злочинів, не знають усієї специфіки страхового ринку. До того ж самі страхові компанії часто не бажають розповсюджувати інформацію про випадки шахрайства, намагаючись самостійно подолати дане негативне явище. І лише тоді, коли остаточно встановлено факт страхового шахрайства і є реальні підстави для притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, звертаються до правоохоронних органів.

Список використаних джерел:

1. Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07 2004 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, N 1, ст. 1.
   
2. Ліга страхових організацій України: офіційний сайт [електронний ресурс: ur.com].
   

Шаповалова Лілія Олександрівна

Запорізький національний університет, м. Запоріжжя


ПОБУТ У СИСТЕМІ ОЦІНКИ ЯКОСТІ ЖИТТЯ


Якість життя – це ступінь задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб людини. Вона визначається порівнянням фактичного рівня задоволення потреб з базовим.

Якість життя в Україні визнається однією з найгірших серед європейських країн. За результатами досліджень авторитетних міжнародних організацій, Україна посіла 78 місце зі 177 за Індексом Людського розвитку ООН та 98 зі 111 за Індексом якості життя журналу «The Economist», хоча за рейтингом журналу «Newsweek» (2010) Україна зайняла 49 місце зі 100 кращих країн світу.

Дослідження якості життя проводиться як зарубіжними, так і вітчизняними вченими у різних галузях науки: економіці, соціології, географії, політології тощо. Проте у вітчизняній науці більш поширеними були дослідження рівня, а не якості життя населення, причому основна увага дослідників приділялась сфері матеріальних благ та послуг без урахування умов життя, праці і зайнятості, побуту і дозвілля, здоров'я, освіти, навколишнього середовища, тобто саме в розумінні «якості життя».

Категорія «якість життя» не може бути відображеною якимось одним показником. Для цього необхідна цілісна система показників, спроможна дати повну й всебічну характеристику складної внутрішньої структури категорії. При цьому виділяють групи показників, засновані як на об’єктивній, так і на суб’єктивній оцінці.

На думку Л.Ноздріної, «якість життя» трансформується разом із розвитком самих потреб у різноманітних життєвих благах та залежить від психологічних аспектів її сприйняття. Проте в дослідженнях якості життя часто нехтували її психологічною компонентою.

За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, якість життя – це сприйняття людьми свого становища у житті відповідно до культурних особливостей та системи цінностей та у зв’язку з їхніми цілями, стандартами, очікуваннями. Якість життя, з точки зору ВООЗ, оцінюється за такими параметрами: фізичні, психологічні, ступінь незалежності, життя у суспільстві, навколишнє середовище (житло і побут, безпека, довкілля, доступність інформації, екологія), духовність і особисті переконання.

Як бачимо, у даному випадку побут входить до підсистеми навколишнього середовища. В основному автори визначають побут як матеріальні і культурні умови, в яких проходить повсякденне життя людей поза виробництвом і суспільною діяльністю. Проте поза увагою залишається основна соціальна функція побуту, а саме, процес задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Поняття «побут» розглядають через співвідношення з більш широким за змістом поняттям «спосіб життя» і вводять його в систему соціальних категорій. Умови, форми, способи й засоби задоволення матеріальних потреб проявляються у певному способі життя людей.

Отже, побут – це безпосередньо не пов’язана із суспільним виробництвом сфера способу життя, де людина задовольняє свої матеріальні і духовні потреби, способи, форми і ступінь реалізації яких залежать від певного способу виробництва і рівня духовної культури народу, що у кінцевому рахунку впливає і на якість життя.


Шиловцева Надія Василівна

Харківський національний

педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди