Мистецтво ефективної комунікації та презентації мистецтво ефективної комунікації та презентації огс в громадських кампаніях протидії корупції
| Вид материала | Документы |
- Використання ікт у навчально-виховному процесі. Музичне мистецтво. 5 клас, 83.97kb.
- Програма творчого конкурсу за обраним фахом Галузь знань 0202 «Мистецтво», 91.83kb.
- Сучасна лінгвістика активно вирішує проблеми ефективної комунікації, вивчає жанри міжособистісного, 682.86kb.
- Уроку: «Театр як синтез мистецтв», 48.67kb.
- Програма курсу за вибором образотворче мистецтво для учнів 5-7 класів 2004, 821.11kb.
- Курсова робота з журналістики Системи масової комунікації, 182.63kb.
- Інститут журналістики І масової комунікації Класичного приватного університету (м., 76.83kb.
- Програма творчого конкурсу за обраним фахом Галузь знань 0202 «Мистецтво», 63.6kb.
- Теоретично-методологічні основи використання, 155.89kb.
- План Мистецтво, кіно І телебачення. Архітектура, як складова частина матеріальної культури, 94.88kb.
Постiйний контакт з аудиторією
“Дозвольте” собi не тримати себе — “блискучого Цiцерона” — у жорстких рамках заздалегiдь пiдготованого тексту. Спробуйте час до часу налагоджувати прямий контакт з аудиторiєю. Робiть щось на зразок несподiваних “вставок”:
• впiймавши очима чиєсь ствердне кивання головою: — Дякую Вам, шановний пане раднику, я дуже радий, що Ви думаєте так само, як i я; що Вас так само турбує проблема [...] — i далi за текстом виступу;
• зауваживши чиюсь схвальну посмiшку: — Я бачу, молода гарна дiвчина ось там, позаду, посмiхнулася — щиро дякую Вам за пiдтримку! Це дуже важливо, що наша свiдома молодь добре розумiє, як важливо для нас тепер [...] — тут ще раз привернiть увагу аудиторiї до теми свого виступу.
Погляд, мiмiка, жестикуляція
“...Кролiкi — ето нє только ценний мєх!..” Пам’ятаєте цю вiдому гумористичну сценку? Вона дуже добре iлюструє ще один загальновизнаний PR-показник: успiх чи повний провал вашого виступу приблизно на 50% залежить вiд вiзуальних чинникiв! “Переляканi” очi, заклякла постава чи тремтячi руки можуть звести нанiвець усю вашу блискучу аргументацiю.
Потренуйтеся перед дзеркалом, як розслабляти м’язи обличчя. Протягом усього виступу (крiм найважливiших, ключових моментiв) час до часу легенько й доброзичливо посмiхайтеся. Не соромтеся “вiдшлiфувати” свою посмiшку заздалегiдь перед дзеркалом. Але не перегравайте, щоб ваша посмiшка не виглядала вимушеною чи штучною. Ваш погляд має бути впевненим i сповненим ентузiазму (знов-таки — не перегравайте!).
Дуже важливе питання: куди спрямувати погляд? У будь-якому разi — не в якусь мертву точку на стiнi чи над головами слухачiв. Охоплюйте поглядом усiх, хто сидить перед вами. Спробуйте вiдразу пiсля перших вступних фраз знайти в залi кiлька пар уважних очей, що дивляться на вас невiдривно та з непiдробною цiкавiстю, пiдсвiдомо реагують на вашi слова ствердним хитанням голови, посмiшкою чи якимось iншим способом. Протягом усього свого виступу пiдтримуйте безперервний зоровий контакт саме з цими кiлькома людьми, послiдовно переводячи погляд. (Мiж iншим, зазвичай саме цi люди в майбутньому стануть або вашими щирими прихильниками або... опонентами. А проте, в обох випадках “пряме” звертання саме до них буде для вас корисним).
Не говорiть “у пiдлогу”: це заглушить ваш голос, що гiрше, вашi слухачi, позбавленi зорового контакту, майже вiдразу втратять до вас цiкавiсть.
Якщо ви “згубили думку”, не панiкуйте i не впадайте у вiдчай. Спокiйно загляньте до нотаток i ведiть далi. Будьте певнi: мало хто зверне увагу на цю дрiбницю. Слухачi насправдi не знають, що саме ви хотiли сказати далi, тому вони просто нiчого не помiтять. Пiд час виступу не можна повертатися до слухачiв спиною. Стежте за тим, щоб не торкатися руками обличчя, не схрещувати нiг, не заглядати постiйно до своїх нотаток. Тримайте свою фiгуру прямо, гiдно й розслаблено, “не затиснуто”. Вся ваша постава має говорити: “Це людина врiвноважена та впевнена, їй можна довiряти”.
Жестикулюючи, намагайтеся тримати долонi “вiдкритими” до слухачiв (нiби демонструючи, що у ваших руках нiчого немає). Така жестикуляцiя пiдсвiдомо схиляє аудиторiю на ваш бiк.
Закiнчення виступу. Вiдповiдi на питання
Час для питань i вiдповiдей потрiбно запланувати заздалегiдь, бо ця частина вашого виступу є так само важливою, як i його основна частина. Можна “провалити” блискучу промову, не пiдготувавшись як належить до питань i вiдповiдей на них. Не соромтеся пiсля “висновкiв” ще раз наголосити, якого результату ви чекаєте вiд ваших слухачiв:
— Отже, моїм головним завданням було переконати вас у тому, що, по-перше [...]; по-друге [...]
Вiдтак не чекайте, аж поки хтось задасть вам питання. Запросiть аудиторiю до дiалогу вiдразу по закiнченнi виступу:
— Закiнчуючи виступ i дякуючи Вам за увагу, я бачу, що Ви сприйняли мої аргументи. Я щиро радий Вашому розумiнню наших спiльних проблем. Із задоволенням хочу вiдповiсти на всi Вашi питання!
“Вищий пiлотаж” пiд час вiдповiдей на питання демонструють тодi, коли при цьому фактично продовжують виступ. Йдеться ось про що: вам задають питання, а ви своїми вiдповiдями пiдтверджуєте те, про що говорили у виступi. Або: вiдповiдаючи, ви повторюєте основнi моменти виступу, тiльки iншими словами.
Деякi питання можна (i треба!) передбачити. Особливо це стосується до “провокацiйних” чи “незручних” питань. Без сумнiву, ви добре знаєте “слабкi мiсця” в позицiях вашої Органiзацiї. Тож будьте готовi до того, що хтось спробує зачепити вас “за живе”, й пiдготуйте на цей випадок влучнi, аргументованi та дотепнi вiдповiдi.
Роздiляйте питання, вiдповiдайте на кожне з них окремо, чiтко позначаючи початок i кiнець вiдповiдi. Якщо в залi починають задавати питання зусiбiч i водночас, твердо, але доброзичливо зупиняйте цю “зливу” так:
— Якщо Ваша ласка, я спочатку вiдповiм на питання пана радника, а потiм на Ваше, пане заступнику. Домовилися?.. Прошу, Ваше питання!
Вiдповiдь на кожне питання обов’язково спрямовуйте до всiх присутнiх. Це дуже важливо, бо такий спосiб вiдповiдi налаштовує слухачiв на краще розумiння ваших проблем, на пiдсвiдоме бажання дiалогу.
Якщо вам задали особливо важке питання, не поспiшайте вiдповiдати навмання, обмiркуйте вiдповiдь. І не соромтеся попросити для цього кiлька секунд:
— Щиро дякую Вам за це важливе питання! Воно має таке велике значення, що я прошу кiлька секунд, щоб подумати над вiдповiддю, яка задовольнила б цiкавiсть усiх присутнiх...
У таких складних ситуацiях використання нотаток є цiлком природним: — Щоб бути абсолютно точним i якнайповнiше задовольнити Вашу цiкавiсть, я мушу заглянути до своїх нотаток. Ось, прошу, точний показник є таким [...]
Люди ставитимуть вам питання по-рiзному. Дехто, наприклад, любить задавати “мудрi” питання лише для того, щоб продемонструвати, що вiн “знає бiльше” за вас. А iншi, скажiмо, знервованi з якоїсь причини особи не зможуть чiтко сформулювати свою думку. Найголовнiше в дiалогу з ними — втримати себе в рамках гречностi та приязностi, хоч як би чиясь поведiнка вас внутрiшньо не дратувала. Але нiколи не вступайте в суперечку з такою особою! Пам’ятайте: у разi виникнення словесної сутички, чимала частина залу “механiчно” (незалежно вiд предмету питання) стане на бiк цiєї людини — вже тiльки тому, що вона сидить серед них (тимчасом як ви — “по той бiк барикади”).
Нiколи не вiдповiдайте на питання менторським тоном! Хто ж любить, щоб його повчали?..
Якщо вам задають “безглузде” питання — таке, що не передбачає жодно логiчної вiдповiдi, — не нервуйте! Бо це й справдi дурничка: таким способом цей слухач хоче продемонструвати всього-на-всього свою дотепнiсть. Нiчого бiльшого за цим зазвичай не криється. Тому не поспiшайте шукати в цьому провокацiю. М’яким i доброзичливим тоном, з легенькою посмiшкою виголосiть “домашню заготовку” на зразок:
— Дякую! Дозвольте вважати це жартом?
— Дякую за дотепне питання! Як Ви самi вважаєте, шановний добродiю, чи передбачає воно якусь логiчну вiдповiдь?
Знайте: аудиторiя зазвичай тонко вiдчуває безглуздiсть таких нелогiчних питань i, водночас, iз цiкавiстю спостерiгає, як доповiдач “виплутується” з цiєї ситуацiї. Ваш доброзичливий гумор та дотепна “домашня заготовка” викличуть симпатiї слухачiв. Втiм, “вiдбиваючи” безглузде питання, намагайтеся не образити того, хто його задав.
Не дозволяйте “зв’язувати” себе питанням. Вiзьмiть двосекундну паузу для того, щоб зорiєнтуватися (нехай вас не бентежать цi секунди, це цiлком прийнятна рiч), смiливо “перемикайте” тему:
— Дякую за доречне питання щодо нової технологiї, яку наш Центр застосував у проведеннi опитування. Я думаю, що вiдповiдь на це питання можна побудувати ширше: ми застосовуємо новi соцiальнi технологiї не тiльки в дослiдженнях, а й в iнших напрямках своєї роботи. По-перше, [...]; по-друге, [...]
Вiдтак можна розповiдати про все, що завгодно, насамперед про те, що вам вигiдно висвiтлити й пiдкреслити ще раз.
В кiнцi кожної вiдповiдi завжди давайте зрозумiти, що готовi продовжити дiалог:
— Може, когось цiкавить ще щось iз цього питання?
— Чи я все доступно пояснив, шановний колего?
— Чи я повнiстю розкрив питання?
— Може, вас цiкавлять ще й iншi точки зору на цi проблеми? Я готовий розкрити їх i продемонструвати переваги й недолiки кожної з них...
Остання ваша фраза на подiумi має звучати завжди позитивно й конструктивно:
— Я ще раз дякую Вам за увагу та доречнi запитання i сподiваюся, що ця наша перша зустрiч стане початком чудової спiвпрацi!
Беремо участь у полемiцi (як переконливо виступити в обговореннi проблеми)
Нерiдко обговорення будь-якої проблеми (на рiзноманiтних форумах НДО, на засiданнi “круглого столу” тощо) перетворюється на безладну балаканину. Цей хаос виникає з рiзних причин, зокрема:
• однi знають, що сказати, але прагнуть переповiсти все починаючи “вiд Адама та Єви”;
• iншi мають що сказати, але не вмiють висловити свою думку чiтко, послiдовно й лаконiчно;
• ще хтось просто хоче “притиснути” опонента й вдається до неприпустимих у полемiцi засобiв...
Де i як знайти “золоту середину”? Як побудувати свiй виступ так, щоб переконати аудиторiю i опонентiв?
Фахiвцi з риторики радять у таких випадках застосовувати простий i випробуваний “метод 5 речень”. Нехай вас не збиває з пантелику назва методу — ви можете сказати й 10 речень! Йдеться про 5 певних композицiйних частин вашої промови. Отже, класична схема виступу, побудованого в такий спосiб, виглядає так:
1) Вступ (запропонувати iнший, новий пiдхiд до проблеми):
— Шановнi колеги, я пропоную поглянути на проблему з iншого боку...
2) “Перехiд до справи” (головна частина: критичний розгляд аргументiв опонента):
— Шановний професор К. пропонує розв’язати цю проблему в простий та дотепний спосiб, застосовуючи [таке й таке...] На жаль, цей спосiб має свої недолiки, а саме [...]
3) Продовження головної частини (виклад власних аргументiв):
— Наша Органiзацiя пропонує свiй варiант розв’язання проблеми, а саме... [такi й такi кроки...]
4) Переконання аудиторiї та опонента через порiвняння варiантiв:
— Розгляньмо всi “за” й “проти”, а потiм зробiмо спiльний висновок [...]
5) Заклик до дiї:
— Дякуючи всiм за цiкаву дискусiю, пропоную припинити дебати й перейти до нашого головного завдання — розв’язання проблеми. Пропоную скласти конкретний план дiй [...]
ЗАГАЛЬНI ПОРАДИ
Влаштуйте одну-двi “репетицiї” свого виступу перед колегами чи друзями. Вони з готовнiстю пiдкажуть вам, що саме варто покращити чи виправити. Крiм того, такi простенькi тренiнги нададуть вам бiльшої впевненостi в собi. Спробуйте пiд час кожної “репетицiї” вживати свiй “опорний текст” дедалi менше.
Не зловживайте “репетицiями”. Якщо ви добре орiєнтуєтеся в тематицi свого виступу, то будьте певнi: аудиторiя зауважить це вiдразу й оцiнить вашi зусилля як належить.
Якщо пiд час виступу вас провокують або намагаються збити з пантелику. Насамперед — не впадайте в панiку (просто завжди пам’ятайте, що впадання в панiку чи втрата самоконтролю вам нiчого не дасть). У будь-якому разi дотримуйте спокою й далi “гнiть своє”. Важливо також пам’ятати, що ворожiсть зали спрямована не проти вас особисто, а проти аргументiв, якi ви викладаєте.
Дайте “провокаторовi” наговоритися, а потiм спокiйно зауважте:
— Кожен має право на власну точку зору. Моя точка зору виглядає ось так... — i далi виступайте так, як ви собi запланували!
Якщо пiд час виступу слухачi “зчепилися” мiж собою, то решта аудиторiї пiдсвiдомо чекатиме, що ви вiдреагуєте як медiатор. Виправдайте їхнi сподiвання. Опанувати майже хаотичну ситуацiю можна, наприклад, так:
— Шановнi колеги, кожен з Вас має власну точку зору: це об’єктивно. Але я прошу висловити Вашi думки пiд час обговорення — тодi, коли я закiнчу свiй виступ. Прошу дати можливiсть рештi присутнiх отримати вiд мене всю iнформацiю! — i впевнено виступайте далi. Але якщо “провокатори” все-таки не заспокоюються, то вам не залишається нiчого iншого, як звернутися по допомогу до органiзаторiв заходу й спокiйно, з гiднiстю дочекатися якогось завершення конфлiкту. Трапляються випадки, коли ви наперед знаєте, що вам обов’язково задаватимуть “провокацiйнi питання”. Тодi можна застосувати таку тактику. Привести зi собою одну-двi особи, якi поставлять вам кiлька “провокацiйних” питань, що їх ви пiдготували самi (так само, як i вiдповiдi на них). По-перше, решта залу вiд початку побачить вашу “спокiйну впевненiсть”, а по-друге, у справжнiх “провокаторiв” залишиться менше часу на “провокацiї”.
І не мовчiть, коли вам задають “провокацiйнi” питання! Бо мовчання (як пасивна позицiя) провокує до ще гострiших питань i атак.
Наголосимо ще раз: виступаючи, завжди контролюйте ситуацiю i демонструйте повний спокiй та гiднiсть.
Керiвництво Органiзацiї має старанно добирати працiвникiв, якi вмiють виступати перед людьми. Погодьтеся, не кожен здатний добре й ефектно говорити перед аудиторiєю. Тому право на виступ мусять мати тi, кому це вдається особливо добре. Бездарний оратор може тiльки нашкодити справi.
ДОДАТОК 9
ПРОМОВИ, ЇХ НАПИСАННЯ І ПРОГОЛОШЕННЯ
Почепцов Г.Г. Теория коммуникации. – М.: Рефл-бук, 2001.
Людство дуже сильно прислухається до вербальної побудови моделі світу, дуже чуйно реагуючи саме на вербальні сторони тих або інших явищ. Так, в період виборчої кампанії О. Лебедя в Росії відкопали, що у Єрмака було прізвище Лебідь, а також прокрутили відомий фільм "Не стріляйте в білих лебедів". Р. Селезньов, реагуючи на молодість міністрів уряду З. Кирієнко, запропонував називати російський будинок уряду "будинком або палацом піонерів" (новини НТВ, 1998, 6 травня). Подібні яскраві вербальні характеристики легко запам'ятовуються, починають переказуватися іншим, що створює могутні комунікативні потоки, при яких повідомлення ЗМІ продовжують йти по міжособових каналах подібно до проходження анекдотів або чуток. Ср. цілий розділ в книзі про Олександра Лебедя, випущеною корпорацією РЕНД, що отримав назву "лебедизми" (Lambeth B.S. The warrior who would rule Russia. A profile of Aleksandr Lebed. - Santa Monica, 1996). Це робить дію іміджу більш багатовимірною, відповідно, виникає більше запам'ятовування ситуації і фігури політика.
Промови в цьому плані є вищим рівнем вербальної сфери. Тому служби ПР забирають підготовку промов в свої руки. Промови, виступи завжди були істотним елементом соціального управління. У них проступає особлива магія слова, що примушує людей заворожено вслухуватися у вимовні звуки. Часто подібна магія діє ще і тому, що в натовпі люди переступають межі допустимої фізичної близькості, тому починають діяти чисто біологічні закономірності, які автоматично призводять до підвищеної збудливості, що полегшує дію.
Важливим елементом є початок промови. Услід за барабанними перформансами Гітлера сьогоднішні постановники також заздалегідь готують аудиторію музикою і аплодисментами, доводячи її збудження до піку, і лише потім випускають першу особу. Навіть якщо ми говоримо просто про виступ, завжди важливо певним чином виділити цей початок. Відомий читець А. Закушняк, узагальнюючи свій багаторічний досвід, написав про це таким чином: "Перш ніж почати розповідати, треба "зібрати" публіку. Дуже важливо це відчуття: "Я починаю" (Закушняк А. Вечера розповіді. - М., 1984. - З. 59).
Пік значущості цього типу комунікації доводиться на час античності, коли уміння говорити було обов'язковим для кожної освіченої людини. Це мало і велике практичне значення, давало можливість, наприклад, захистити себе в суді. Західні лідери теж навчаються основам ораторського мистецтва в університетах, де завжди існують команди дебатів, і університети змагаються один з одним, як в нашому КВНі. (…)
Мова у минулому була частиною (і вельми важливою) військової битви. Вона чимось сильно схожа з шаманством, бо функціонально діє однотипно, намагаючись вивести людей із зони індивідуального існування туди, де соціальні цінності пересилюють їх людські пристрасті. Ось уривки промов представників двох протиборчих сторін: консула Сципіона, що очолював римське війська, і Ганнібала. Останні слова промови Сципіона такі: "Немає за нами іншого війська, яке могло б, у разі нашої поразки, перегородити шлях ворогові; немає інших Альп, які могли б затримати його і дати нам час набрати нові війська. Тут ми повинні захищатися з такою стійкістю, неначе б'ємося під стінами Риму. Хай кожен з вас уявить собі, що він обороняє не тільки себе, але і дружину, і малолітніх дітей; хай, не обмежуючись цією домашньою тривогою, постійно нагадує собі, що погляди римського сенату і народу обернені на вас, що від нашої сили і доблесті залежатиме доля міста Риму і римської держави” (Тіт Лівій. Історія від початку Риму // Історики Риму. - М., 1969. - З. 233). промова Ганнібала завершується словами: "У кого є притулок, хто, у разі втечі, може по безпечних і мирних дорогах дістатися до рідних полів, тому дозволяється бути боязким і малодушним. Ви ж повинні бути хоробрі; у вашому відчайдушному положенні всякий інший результат, окрім перемоги або смерті, для вас відрізаний. Тому прагніть перемогти; якщо ж щастя почне коливатися, то віддайте перевагу смерті воїнів смерті утікачів. Якщо ви твердо відобразили в своїх серцях ці мої слова, якщо ви сповнені рішучості слідувати їм, то повторюю - перемога ваша: безсмертні боги не дали людині сильнішої і звитяжнішої зброї, ніж презирство до смерті" (Там само. - З. 236).
Ще однією характеристикою дуже цінованою населенням є щирість. Політик повинен виглядати і говорити так, щоб ми йому вірили. Так, підкупливо щиро умів спілкуватися з публікою Олександр Керенський:
«Говорять, що і в старості глава останнього Тимчасового уряду з гордістю згадував про те, як заворожено слухали його багатотисячні мітингуючі натовпи, що заповнювали площі російських міст. При цьому промови його були чистими імпровізаціями, підкупливими своєю щирістю. Недоброзичливці ж називали їх промовами-істериками. Саме такий політик — політик-оратор — був необхідний в перші тижні після лютневої революції, коли однією з популярних форм політичного життя стали мітинг і мітинг-концерт, в якому чергувалися виступи політиків і акторів, міністрів і музикантів. І “народний міністр” був дійсно “зіркою” — люди йшли “на Керенського”. А він буквально шкірою відчував настрій аудиторії, “заражався” і “заряджав” ним, - і уміло знайденими словами підсилював цей настрій маси» («Дзеркало тижня», 1995, 4 березня).
Важливим елементом суспільної комунікації стають промови офіційних осіб. У минулому і для наших керівників їх писали помічники, а особливо важливі промови готувалися на рівні завідувачок відділами ЦК, які на певний час навіть відправлялися за місто або в готель для роботи.
Т. Окулова-Мікешина в статті, направленій проти статусу радників перших осіб в колишньому СРСР, приводить ряд фактів дії цих радників через доповідні записки і написання промов (Окулова-Мікешина Т. "За реформи - завжди, за утопії - ніколи!" // Наш сучасник. - 1998. - № 2). Так, А. Бовіна вона називає автором всіх відомих "сентенцій" Л. Брежнєва: "Економіка повинна бути економною", "Ми встали на цей шлях і з нього не зійдемо". Вона цитує вислів А. Бовіна, який сказав його, дивлячись на багатотомне зібрання творів генсека: "Це - не його, а мої гасла читає вечорами радянський народ на блискучих рекламах наших міст" (З. 274).
У США підготовкою текстів виступів лідера займаються спічрайтери. От як «Комсомольська правда» представляє своїм читачам Джошуа Гілдера: «Він став автором двох доповідей президента про стан США, які робляться 1-2 рази на рік або з приводу значних історичних змін (щось подібне до звітної доповіді генсека на черговому партз'їзді). Готував телевізійні спічі президента з Овального кабінету, які транслювалися по всій Америці. Автор промови в Московському університеті, яка вважається однією з кращих за всю політичну кар'єру Рейгана» («Комсомольська правда», 1992, 9 вер.). Це не зовсім звичний для нас спосіб уявлення, оскільки наші спічрайтери швидше знаходяться в тіні.
Прес-секретар президента Росії С. Ястржембський так описав технологію підготовки промови в Кремлі (ТБ-Центр, 1998, 3 червня): "Болванка готується спічрайтерами. Потім президент працює над текстом. Часто текст завертається". При цьому він прочинив завісу над деякими імпровізаціями, які, як виявилось, заздалегідь готуються. Так було з подарунком двом лідерам - Колю і Шираку. "Ми представили деякі варіанти, як обіграти той або інший подарунок".
Для написання хорошої промови американські фахівці з ПР Мері Аронсон і Дону Спітнер пропонують здійснити наступні десять кроків:
- почніть роботу з розпитувань самого доповідача;
- дізнайтеся про місце виголошування промови, склад аудиторії;
- сфокусуйте увагу на окремій темі;
- дістанете схвалення теми і загального плану перед тим, як почати писати промову;
- пишіть для людського голосу;
- думайте про те, як порадувати аудиторію, а не виступаючого;
- тримаєте в голові будь-яку критичну полеміку навколо особи виступаючого;
- пам'ятайте про важливість повторень;
- послухайте читання промови;
- подумайте про те, як розповсюдити промову, щоб з нею познайомилося якомога більше число людей.
Під час інтерв'ю з виступаючим слід якомога докладніше записувати його слова, щоб якомога точніше зафіксувати його обороти мови. Одночасно слід сформулювати відповіді на такі питання: яка його особиста манера говору? ритміка? особливості вибору слів?
Вирішуючи питання про аудиторію, слід встановити: у чому суть даної події, хто прийде, чи буде це різношерста або однорідна публіка, вік слухачів, їх інтереси, освіта, відношення до оратора.
Вибираючи тему, слід з'ясувати, що саме хвилює виступаючого, визначити час виступу, бо важко утримати публіку більше 20-25 хвилин (6 сторінок тексту звучатимуть 10 хвилин).
Оскільки під час усного виступу слухачі не можуть повертатися до його початку, слід допускати деякі повторення. То ж стосується і закінчення промови, слід заздалегідь попередити про нього слухачів: «Перед тим, як покинути трибуну...», «На завершення...», «Я знаю, що ви готові послухати наступного виступаючого, і перед тим, як піти...». Постарайтеся уникнути наший улюбленої фрази «І останнє...», яку ми повторюємо неодноразово, вбиваючи в слухачах всяку надію дожити до закінчення виступу.
Мова обов'язково повинна носити особовий характер, тільки тоді вона залишиться в пам'яті.
Є ще ряд конкретних зауважень:
- всі цифри в тексті записуються тільки прописом, щоб виступаючому не довелося рахувати нулі;
- підкреслюйте слова, що виділяються;
- залишайте великі поля при друкуванні, щоб виступаючий міг доповнити промову своїми зауваженнями
- повторюйте іменники, уникаючи займенників;
- використовуйте прості слова і прості ствердні пропозиції
- не перенавантажуйте текст підрядними реченнями.
Американська «Біблія» ПР перераховує наступні плюси подачі матеріалу через виступ:
- Це прямий і переконливий спосіб спілкування, оскільки він є безпосереднім контактом з живою аудиторією.
- Він допомагає «персоналізувати» організацію, що особливо важливо у наш час, коли великі організації не сприймаються як особові структури.
- Дає можливість діалогічного, двостороннього спілкування.
- Допомагає демонструвати відвертість організації.
- Збільшує престиж виступаючого і його організації.
- Доносить думку організації до аудиторії.
- Надає авторитетний матеріал для подальших етапів комунікації.
Ми бачимо, що виступи як би знов формують комунікативне середовище навколо організації, привертають до неї увагу, відновлюють в пам'яті її минулі успіхи, служать вказівкою на майбутнє. Як примітку слід додати, що вже існують і комп'ютерні програми, що полегшують написання промов.
Ми до цих пір говорили лише про текст промови, але не менш важливє і уміння її вимовити, навіть готову. Пригадаємо велику кількість промов, вимовлених по папірцю, в епоху Брежнєва. З тих пір ми дуже добре відносимося до говору без "шпаргалки". Про США Віктор Анатольев пише наступне: "Факт, що щорічне послання "Про стан країни" президенти репетирують по 3-4 години, голосом шліфуючи текст. У Джорджа Буша ніколи не було "тренера", який би був присутній при подібних підготовках і давав поради інтонаційного плану. Проте смислові консультації - які ідеї слід виділити навіть інтонаційно - він отримував у Джеймса Бейкера. Не знаю, чи є персональний тренер у Біла Клінтона, але навіть якщо він є, то в Америці це не вважається чимось надприродним: до послуг таких фахівців часто-густо удаються президенти кампаній, банкіри і політики самого різного рівня" ("Огонек", 1995, № 38).
Політик і бізнесмен можуть звернутися до вельми конкретних "тренерських" вказівок відомих акторів і читців. Візьмемо для прикладу Олександра Закушняка, в його радах "Молодим розповідачам" (Закушняк А. Вечера розповіді. - М., 1984. - С. 59-62) можна знайти безліч професійних зауважень. Приведемо лише частину з них (всього їх п'ятдесят два):
- перед тим, як почати розповідати, треба "зібрати" публіку, дуже важливо це відчуття "я починаю";
- починаючи розповідати, треба, щоб установка була такою: "Яка цікава розповідь я зараз прочитаю вам";
- добре, якщо відчуватимеш, - хоч би уявивши її, - що серед публіки є людина, яка дуже добре слухає і дуже добре все розуміє;
- кінчаючи одне положення і переходячи до іншого, треба заспокоїтися, залишити все і безумовно перейти до іншого; не можна мазати;
- якщо в одній розповіді є декілька розділів, декілька картин, то кожна повинна відділятися від іншої тембром голосу; початок, середина і кінець розповіді, перша і друга частини тощо, вступ та епілог - це все різні речі; кожного разу, починаючи інше положення в розповіді, необхідно міняти тембр голосу;
- величезне значення в мистецтві розповіді мають паузи, необхідно вивчитися їх тримати і володіти ними;
- всі букви в слові повинні "грати"; буква - помічник інтонації;
- хто народив слова, той їх правильно дав; він їх пережив, і тому вони емоційно несуть в собі той стан, який їх народив;
- працюючи, можна пропускати, переставляти або змінювати деякі слова і фрази, можна додавати вигуки і т. п.; важливо добитися правильного самопочуття, а потім вже можна очистити текст, уточнити.
Плутарх, як це ні дивно для нас, вважає в першу чергу необхідними для державного діяча чисті ПР-якості: "Хай буде слово це виявляти вдачу відверту, справжнє благородство, батьківську прямоту і дбайливість, а прикрасу його і красу складуть поняття священні і думки всім доступні і переконливі. Прислів'ям, історичним прикладам, переказам і порівнянням в промовах державних належить більше місце, ніж в судових” (Плутарх. Повчання про державні справи // Плутарх. Твори. - М., 1983. - С. 591). Плутарх одночасно задає особливий тип спілкування, пов'язаний із зверненням до натовпу, реагуванням на репліку в спорі; навіть це не вислизає від уваги теоретиків античності: "Найважливіше, щоб промова твоя вперед народом була ретельно обдумана і не порожня і ти був захищений від провалу; як тобі відомо, навіть сам Перікл перед кожною своєю промовою просив у богів, щоб з вуст його не зірвалося не одного непотрібного слова. Але коли відповідаєш супротивникові, необхідний навик в швидкості і винахідливості, тому що обставини міняються стрімко і приносять з собою якраз в цивільних розбратах багато несподіваного. Говорять, що Демосфен тут бував слабкішим за інших, бо не до часу губився і барився. <...> Навпакии, той, хто відштовхується від наявних обставин і ловить мить, уміє уразити, переконати і потрібним чином налагодити натовп" (Там само. - С. 592-593). (…)
Всяке уміння приходить тільки завдяки тренуванням. Тому повністю справедливі слова Л. Браун: "Не уникайте будь-якої можливості публічного виступу і розглядайте це як вдячну можливість ще раз повправлятися. Пам'ятайте, що оратори, що досягли найбільшого успіху, і диктори вивчали мистецтво промови роками, і проте продовжують вправлятися. В більшості випадків хороший голос - це не випадковість, а результат великої роботи і практики" (Браун Л. Імідж - шлях до успіху. - Спб., 1996. - С. 109). На жаль, у нас не мають поширення (а отже, і попиту) курси, що навчають публічним виступам і дебатам. Все це пов'язано з минулим "монологічним" станом нашого суспільства. Коли ж ми перейдемо до достовірно "діалогічного" суспільства, де значущим стане голос іншого, а не тільки єдиний керівний голос, ми відразу зануримося в необхідність уміти говорити і виступати.
ПРОЕКТ «ГІДНА Україна» Page