Geum.ru

План Мистецтво, кіно І телебачення. Архітектура, як складова частина матеріальної культури та мистецтва

Вид материалаДокументы
Подобный материал:


Мистецтво і телебачення,

архітектура, образотворче мистецтво

План




  1. Мистецтво, кіно і телебачення.
  2. Архітектура, як складова частина матеріальної культури та мистецтва.
  3. Образотворче мистецтво, його значення, різновиди, жанри. Специфіка художніх образів.

1. Проблема зображення дійсності рухомою, динамічною хвилювала людину ще з давніх часів. У наскальних зображеннях первісної людини є послідовність певних дій ( у серіях рисунків), що відображав початок, кінцеву мету та етапи її досягнення. Згодом художники постійно прагнуть передати динаміку розгортання подій. Передусім така тенденція стає помітною в епоху Ренесансу. Зокрема, серії картин “Мадонна із квіткою”, “Мадонна в гроті”, “Мадонна в зелені”, “Сікстинська Мадонна” Леонардо да Вінчі та Рафаеля.

Зрозуміло, що визначні мистецькі твори існували лише в одному або декількох екземплярах, отже доступ до них був обмежений. Тому й виникла необхідність передачі культурної інформації усім верствам населення.

Отже, ідея рухомого зображення виникла не на безплідному грунті, а була підготовлена усім попереднім розвитком культури.

Геніальна думка про передачу динаміки зображення через послідовну серію картинок або предметів існувала ще задовго до її технічного втілення. Першим кроком до реалізації цієї думки стало винайдення способу зображення на спец. плівці, папері. (Фотографія в сучасному її розумінні виникла у ХVІІ ст. з відкриттям чутливих до світла матеріалів.

Досконало вивчивши принцип роботи кінескопу Едісона (апарата для спостереження швидко змінюваних фотографій, що створював ефект руху об’єктів, 1891 р.) брати Луї та Огюст Люм’єри запропонували “кінематограф”. 28 грудня 1895 р. в підвалі “Гран кафе” на бульварі Капуцинів (Париж) відбувся перший публічний платний сеанс кіно. Зрозуміло, що спочатку кінематограф хвилював публіку не своїми художніми досягненнями, а технічними можливостями.

В історії розвитку кіномистецтва чільне місце належить Жоржу Мельєсу, котрий одним із перших у Франції побудував кіностудію (1896) і став родоначальником ігрових фільмів. За своє 77-річне життя Ж.Мельєс створив близько 4 000 фільмів.

Перші кроки кінематографа в Україні пов’язані з іменами механіка-конструктора І.А.Тимченка та фізика М.А.Любимова, які ще в 1893 р. створили апарат для відтворення на екрані неперервного руху людей і предметів. Через рік після винайдення братами Люм’єр кінематографа фотограф-художник А.К.Федецький знімав і демонстрував (1896-1902) хронікальне кіно. З 1907 р. в Україні розпочалося регулярне виробництво кінофільмів (Київ, Одеса, Харків, Катеринослав). У цей період створюються хронікально-документальні стрічки, екранізовуються театральні вистави (“Наталка-Полтавка”, “Богдан Хмельницький” та ін.). У них беруть участь такі відомі актори українського театру, як М.Садовський, М.Заньковецька, І.Мар’яненко.

Отже, вже в середині ХХ ст., кіно стає наймасовішим серед мистецтв.

Телебачення (від гр.. “бачення вдаль”, “далеко”) – наука про передачу зображення на відстань.

У тогочасній Росії досліди, пов’язані з передачею зображення розпочались у перші роки Радянської влади. Вже з 1 жовтня 1931 р. розпочалися регулярні телепередачі нерухомих зображень.

Через рік було проведено показ рухомого об’єкта (телекіно), а в 1934 р. з’явився і звуковий супровід.

Перші телепередачі мали пропагандистський характер (святкування1-го Травня, 15-річчя Жовтня, пуск Дніпрогесу тощо).

У 1938 р. розпочалися експериментальні передачі електронного телебачення, а через 2 роки в продаж почали надходити перші серійні телевізори. Однак Велика Вітчизняна війна перервала процес створення нових і більш досконалих систем телебачення. Перша післявоєнна телепередача відбулася лише у 1945 р.

З кінця шостого десятиріччя ХХ ст. телебачення практично набуває рис окремого виду мистецтва. З розвитком кіно і телебачення все більше людей залучаються до спілкування, обміну інформацією, ознайомленням з багатою культурною спадщиною інших народів. Кіно і телебачення все більше й більше набуває рис потужного засобу інформації.

Основним видом кіномистецтва є ігрове кіно, в якому акторськими засобами відтворюються реальні або вигадувані події, на основі спеціально написаного сценарію або опрацьованого твору літератури. Загальноприйнято позначати ігрове кіно поняттям художній фільм.

Одним із видів кіномистецтва є мультиплікаційне кіно, рекламні фільми, експериментальні, комедійні стрічки. З кінця ХІХ ст. привертають увагу казкові сюжети, пізніше кіно фантастика, “фільми жахів”. Популярними у ХХ ст. стають детективи, історичні фільми, “бойовики”.

Перспективи розвитку мистецтва кіно і телебачення проявляються вже сьогодні. (Шлях до кіновідеокомп’ютерної галактики, це означає новий стан людської культури).


2. Перебудова житла була однією з перших потреб людини. Термін “будівничий” означає мистецтво створення, проектування і побудови будинків, споруд та їх комплексів, які формують просторове середовище життя й діяльності людини. Отже, архітектура означає мистецький характер будівлі.

Історія архітектури починається з найдавнішого періоду. Найпершим житлом первісної людини були природні притулки – печери, великі ями тощо. Приблизно 600-500 тис. років тому людина починає будувати собі житло. Більшість дослідників поділяють думку, що найпростішим житлом, зробленим руками людини, була яма, котра перекривалася наметом з гілля або шкур. Насамперед це стосується степових і лісостепових просторів, що притаманні території України. Зрозуміло, що житло первісних людей було спілковим, колективним, як правило, сезонним.

У період верхнього палеоліту (12-13 тис. років тому) житло стає постійним і досягає площі до 50 м2 (саме таке житло було знайдено недалеко від Новгорода-Сіверського на Чернігівщині). 5-6 тис. років тому на території України почало запроваджуватися скотарство та землеробство, роди злилися в племена. Збільшуються й будівлі, замість землянок виникають великі жилі споруди – будинки.

За часів трипільської культури (Київщина, ІV – до початку ІІ тис. до н.е.) будинки розташовувалися навколо площі (оселі прямокутні, витягнуті, з дерев’яними стінами, обмазаними зсередини глиною, перегороджені на кілька приміщень, які мали круглі отвори – вікна та прямокутні печі). В Україні знайдено понад 60 поселень трипільських племен. Згодом будинки почали зводитися на цоколях – фундаментах, стіни будинків були складені з глини. Починалась епоха бронзи й створення заліза.

У І тис. до н.е. населення земель південної частини східної Європи античні письменники називали скіфами. Саме під цією назвою увійшли в історію численні осідлі місцеві скотарські та землеробські племена.

У VІ ст.. до н.е. на узбережжі Чорного моря засновуються численні колонії античних грецьких “міст-полісів”. Ці рабовласницькі колонії вели жваву торгівлю з сусідніми племенами, що значною мірою зумовлювало процес обміну культури. Споруджувалися величезні будинки для заможних людей (спочатку цегла – сирець). Випалена цегла виникає в І ст. н.е.

Протягом багатьох років дослідники вивчали 2 великих античних міста (Ольвію і Херсонес), де були яскраві зразки багатих будинків елліністичних та римських часів.

Згодом розпочинається будівництво християнських храмів. А ще через деякий час відбуваються значні зміни в економічному та культурному житті (відокремлюються ремесло від землеробства, поступово відмирає родова община). В цей період поширюються дерев’яні житлові забудови.

Про високу культуру дерев’яних будов східних слов’ян свідчать археологічні дані. Особливого значення російська дерев’яна архітектура надавала формам даху і ганків.

Велична архітектура Давньої Русі, від якої пішла архітектура білоруського, російського й українського народів, виникла не на порожньому місці. Вона сягає своїм корінням у розвинуту культуру східнослов’янських племен (Київ, Чернігів, Переяслав, Ростов, Смоленськ, Новгород – ці великі міста Давньої Русі були визначними центрами її культури).

Давньоруське місто поділялося на дві складові частини: міський центр – “дитинець” та “верхнє місто”, до складу якого входили укріплена фортеця, “князівський двор”, церковне подвір’я, житла дружинників.

Найдавнішим з храмів Давньої Русі, що збереглися до наших часів, є Спаський собор у Чернігові, закладений близько 1036 р. князем Мстиславом Володимировичем.

Через рік Ярослав Мудрий закладає собор Софії в Києві – головний християнський храм, резиденцію керівництва митрополії руської. Саме в цьому соборі була заснована перша на Русі бібліотека, тут відбувались урочисті церемонії, прийоми послів тощо.

У країнах Західної Європи набуває розвитку готика, що прийшла на зміну романському стилю. Нові тотичні архітектурні форми притаманні Собору Паризької богоматері (Нотр-Дам).

Починаючи з ХV ст., спочатку в Італії, а згодом в наших країнах Європи дістає розвиток архітектура Відродження (Мікеланджело, Браманте, Брунеллескі та ін.). В Україні будується ансамбль споруд Львівського братства).

У кінці ХVІ ст. на зміну готиці приходить стиль бароко. В Києві за проектом Растреллі була збудована Андріївська церква. До крупних споруд ХVІІІ ст. належить також комплекс Почаївської лаври.

Згодом панівним в історії архітектури стає стиль класицизму.

Для ІІ половини ХІХ ст. – поч. ХХ ст. характерним було будівництво багатоповерхових житлових будинків, різних адміністративно-громадських, промислових і транспортних споруд.


3. Одна з незаперечних істин щодо розуміння образотворчого мистецтва полягає в тому, що мові живопису необхідно вчитися. Знання мови мистецтва допомагає більш глибокому розумінню не лише самого мистецтва, але й життя, оскільки мистецтво – це віддзеркалення життя художніми образами.

Важливо “вчитися бачити в живописному творі особливий рід мистецтва, що має подібно до літератури, музики, театру свої закономірності, свою художню “мову” у віддзеркаленні реального світу”.

Непідготовлений глядач часто оцінює твори образотворчого мистецтва з позиції “схоже – несхоже”. Проте мистецтво вирішує задачу іншого ґатунку – створення художнього образу.

Складність звернення до образотворчого мистецтва полягає в тому, що аналіз його творів передбачає пошук не просто схожості, а художнього образу, створеного автором, віддзеркаленої, перетвореної дійсності та відношення до неї митця.

Одним із засобів створення художнього образу є вибір митцем сюжету, який являє собою конкретну подію, що відтворена в художньому творі.

Образотворче мистецтво містить у собі такі різновиди, як малярство, скульптура, графіка. Перед тим, як перейти до характеристики кожного з цих різновидів, варто звернути увагу на те, що, переймаючися мистецтвом, людина збагачує власний художній світ.

Основою творів живопису та скульптури є графіка – цілком самостійний різновид образотворчого мистецтва. Олівець, крейда, вуглина – це класичні технічні знаряддя, за допомогою яких створюється графічний твір. Художня мова графічного твору – лінія та штрихування, що створює світлотінь.

Порядк з оригінальною графікою існує друкована графіка або гравюра (у перекладі з французької мови “гравюра” означає “вирізати”).

Найстародавнішим засобом друкованої графіки є ксилографія – гравюра на дерев’яній дошці. Тут фарба наноситься, як правило, на випуклі , себто “високі” частини зображення, котрі вирізані різцем на дерев’яній дошці. Це гравюра “високого” друку.

Починаючи з ХVІІ ст. різцева гравюра виконувалася на мідній дошці. Це гравюра, як і офорт (різновид різцевої гравюри), належить до “глибокого” друку, оскільки малюнок тут витравлюється на металевій дошці, а заглиблення заповнюються фарбою.

Офорт – за основу береться мідна або цинкова пластина, що в5крита шаром спеціального лаку. Митець просто по лаку продряпує малюнок гострою сталевою голкою, після чого пластину занурюють у розчин азотної кислоти. Назва “офорт” походить від французького слова, що перекладається як “міцна горілка”. Кислота роз’їдає продряпаний малюнок, роблячи в металі заглиблення, в які втирається фарба. Потім на вологому папері віддруковується малюнок з металевої пластини. Заповнені фарбою заглиблені місця на відбитку виходять чорного кольору, всі ж інші місця на папері зостаються білими. Одним із найбільших митців офорту був великий знавець світла на тіні Рембрандт.

У середині ХІХ ст. відомим митцем офорту заслужено вважався Т.Г.Шевченко.

Нарівні з гравюрою до графіки відноситься також книжкова ілюстрація.

До мистецтва графіки належить також плакат, який служить громадсько-агітаційним цілям.

До різновидів графіки відносить й промислова графіка, яка тісно пов’язана з предметами повсякденного вжитку – різноманітними етикетками, пакувальними коробками тощо.

Малярство – це різновид образотворчого мистецтва, твори якого виконуються фарбами (масляною, темперою та ін.). Існує станкове та монументальне малярство. Станковим малярство називається тому, що полотно, яке натягнуте на підрамник, ставлять, звичайно, на мольберт, його ідейно-художній зміст, композиція тощо складають одне ціле з архітектурним змістом, площинами його стель та стін.

Важливим засобом художньої мови образотворчого мистецтва постає композиційна побудова (раціонально продумане розміщення на полотні фігур та предметів).

Першорядну роль у створенні малярського твору відіграє колорит – взаємодія, об’єднання кольорових сполук.

Техніка малярства залежить головним чином від фарб, що ними користується маляр. У Київській Русі мистецькі твори писалися на вкритих особливим грунтом (до складу якого входили клей та крейда) дошках фарбами, розведеними яєчним жовтком. Такі фарби дістали назву “темперних”. Великі можливості для малярства відкрили олійні фарби.

До монументального малярства відносять також мозаїку. Техніка мозаїки має свої витоки від Стародавнього Єгипту (трон Тутанхамона прикрашений мозаїкою з коштовних каменів). Через Візантію це мистецтво прийшло й на Київську Русь. Багато соборів Києва і Чернігова відомі своїми мозаїками.

Скульптура як різновид образотворчого мистецтва буває круглою, яку можна охопити поглядом з усіх боків, і однобічною. Остання звичайно розташовується на площині стіни і називається рельєфом. Рельєф (у перекладі з французької означає “випуклий”), у свою чергу поділяється на барельєф, де зображення виступає із стіни менш ніж на половину свого об’єму, та горельєф, коли зображення виступає більш ніж на половину свого об’єму.

Провідним типом скульптурного твору є кругла скульптура, розрахована на прикрашання парків, скверів, майданів, на огляд з великої відстані тощо.

Монументальна скульптура найчастіше пов’язана з громадянською тематикою, славить історичні події, народні подвиги. Матеріал, з якого створюється скульптурний витвір, - це дерево, камінь, метал. Останнім часом почали використовувати такі нові матеріали, як бетон, органічне скло та ін.