Мистецтво ефективної комунікації та презентації мистецтво ефективної комунікації та презентації огс в громадських кампаніях протидії корупції
| Вид материала | Документы |
- Використання ікт у навчально-виховному процесі. Музичне мистецтво. 5 клас, 83.97kb.
- Програма творчого конкурсу за обраним фахом Галузь знань 0202 «Мистецтво», 91.83kb.
- Сучасна лінгвістика активно вирішує проблеми ефективної комунікації, вивчає жанри міжособистісного, 682.86kb.
- Уроку: «Театр як синтез мистецтв», 48.67kb.
- Програма курсу за вибором образотворче мистецтво для учнів 5-7 класів 2004, 821.11kb.
- Курсова робота з журналістики Системи масової комунікації, 182.63kb.
- Інститут журналістики І масової комунікації Класичного приватного університету (м., 76.83kb.
- Програма творчого конкурсу за обраним фахом Галузь знань 0202 «Мистецтво», 63.6kb.
- Теоретично-методологічні основи використання, 155.89kb.
- План Мистецтво, кіно І телебачення. Архітектура, як складова частина матеріальної культури, 94.88kb.
ПРЕС-РЕЛІЗ
Час бажаного розповсюдження Контакти автора прес-релізу:
Дата надсилання прізвище, імя, телефон
Заголовок прес-релізу,
який одним розгорнутим реченням передає суть новини/події
Ввідний абзац (“вріз”, “лід”), який двома-трьома реченнями розкриває зміст події. (Містить відповіді на пять “інформаційних запитань”: що, де, коли, як, чому?)
Важливі деталі новини/події (1-2 абзаци)
Другорядні деталі новини/події (1-2 абзаци)
Цитати учасників
* * *
___________________________
Увага: іде прес-конференція!
Обумовлюємо обов’язкове: приводом до прес-конференції має бути якась важлива подія, новина. Не можна зібрати прес-конференцію лише в зв’язку з тим, що ви вирішили раптом, що давно не показувалися на люди і треба б “поспілкуватися з пресою”. Повторимось: немає інформаційного приводу – не з’являться й публікації чи сюжети. До того ж інформаційний привід має бути таким, що справді потребує формату “запитання-відповідь”. Інакше достатньо обмежитися новинним прес-релізом.
Отже.
Ви маєте привід для проведення прес-конференції (П-К), а отже, сформулювали її тему. Радять визначати одну тему П-К – згідно з інформаційним приводом. Якщо є ще один такий дуже важливий – то кількість тем можна збільшити до двох, але більше – не варто.
Відповідно, маєте виступаючих. Зауважмо: оптимальне їх число – одна-дві людини. Не забудьмо: за якийсь час перед П-К варто попрацювати з виступаючими - обумовити регламент, структуру виступу. Адже якщо керівник вашої НУО почне з довгого вступу “взагалі-повзагалям”, то він може не дійти до суті або ж ця суть вже не буде почута “приколисаними” присутніми. Окрім того, ви знаєте сильні та слабкі сторони діяльності вашої НУО. Тому спрогнозуйте запитання, що можуть пролунати на П-К. Ймовірно, вони можуть стосуватися конфліктних чи негативних моментів у вашій діяльності. Підготуйтеся і обговоріть із виступаючим, як достойно відреагувати на ці запитання.
Визначте час проведення П-К, прослідкувавши, чи не збігається він з часом проведення якихось інших важливих цікавих заходів, які приваблять журналістів.
Домовтеся про місце проведення заходу. Настійливе побажання: це має бути зал, а не кабінет вашого керівника.
Не менше, ніж за тиждень, розішліть прес-анонси про конференцію чи запрошення на неї, як редакторам тих медіа, які ви збираєтеся запрошувати, так і журналістам цих же медіа, з якими ви вже співпрацюєте або хотіли б співпрацювати. Не варто список запрошених обмежувати лише провідними виданнями, - запрошуйте всіх, співпраця з ким може дати позитивний результат.
За день до П-К повторіть своє запрошення телефоном. Це, до того, дасть вам можливість певним чином зорієнтуватися, хто прийде на ваш захід.
Підготуйте прес-реліз або прес-пакети для журналістів.
Не забудьте про листок реєстрації присутніх та людей, які цією реєстрацією мають займатися. Також – про стіл чи місце реєстрації, де відразу роздаватимуться й прес-пакети.
Для організаторів заходу варто підготувати бейджики, аби журналісти в разі потреби знали, до кого їм варто звертатися.
Ви хочете, аби прес-конференція була сфотографована? Ліпше заздалегідь домовтеся про це з конкретною людиною, - не варто розраховувати, що можна буде попросити зробити для вас фото присутніх фотокорів: їх може не бути взагалі та й зайняті вони, власне, будуть своєю, а не вашою роботою.
Перед П-К підготуйте приміщення: на вході повісьте оголошення, де саме відбудеться П-К (поверх, кімната), стрілочками вкажіть напрямок до місця проведення.
На стіні розмістіть банер чи логотип вашої НУО, ліпше – за спиною виступаючих, аби він неминуче потрапив до обєктивів телекамер.
На стіл поставте таблички, де вкажіть прізвища та імена виступаючих – точна назва їх посад вже вказана вами у прес-релізі.
Приділіть увагу журналістам, які приходять. До речі, фахівці не радять допускати їх спілкування з вашими виступаючими ще до П-К.
З самого початку П-К обумовте її тривалість, щоб потім не отримати претензій. Оголосіть регламент. Виступаючих постарайтеся обмежити (як попередньо й домовлялися!) п’ятихвилинними презентаціями. Ліпше більше часу витратити на запитання-відповіді. Добре, якщо П-К не перебільшує 30-40 хвилин. Попередженням про закінчення П-К мають слугувати ваші зауваження: “наступне запитання буде останнім” чи “прошу задати передостаннє запитання, оскільки ми вже вичерпуємо регламент...”
Ведучий П-К – спікер - має “диригувати” заходом. Відчувати ситуацію, не пропускати піднятих для запитання рук (не залежно, чи то рука дружнього, чи недружнього журналіста), розряджати обстановку, якщо вона не в міру загострюється. І – в жодному разі – “не перетягувати ковдру на себе”: ви – лише спікер!
Не варто, попри усталену думку про “спрагу журналістів”, привчати їх до постійних фуршетів після медіа-заходів. Якщо привід святковий і є кошти – будь ласка. Але ніколи не слід пов’язувати якість фуршету з кількістю та якістю матеріалів, які з’являться по тому. Навпаки, ці поняття часом обернено пропорційні. Особливо, якщо виступаючий виглядав добре лише за фуршетним столом, а не на попередньому місці.
Завжди добре вдатися до аналізу проведеного заходу. Якщо ви не можете записати його на відео – запишіть на диктофон і прослухайте: що можна буде зробити ліпше в майбутньому? До того ж запис буде не зайвим, якщо хтось перекрутить чи спотворить висловлені на П-К думки.
Відстежте всі матеріали, що з’явилися в ЗМІ після П-К. Проаналізуйте і зробіть висновки. Добре, якщо всі матеріали про організацію системно зберігатимуться.
Не ображайтеся, якщо хтось не надрукував матеріал про П-К. Розуміймо, що не все залежить від журналіста. Врахуймо, що тут причиною можуть бути і ваші недоробки. І пам’ятаймо, що журналіст, на якого вам сьогодні хочеться образитися, можливо, наступного разу зробить найліпший матеріал про вашу НУО.
До речі
Пам’ятайте про сім класичних заповідей співпраці з пресою, що наводяться не одним виданням.
- Постійно прагніть поліпшення взаємин.
- Ставтесь до всіх журналістів однаково, без упередженості.
- Дайте журналістам інформацію, написану не гірше, ніж журналістська.
- Пам’ятайте: не можна ховатися від преси!
- Завжди говоріть лише правду.
- У стосунках з журналістами, навіть дружніх, немає інформації “для друку” і “не для друку”.
- Ніколи не можна воювати з пресою.
Ви готові до роботи?
Звязки з громадськістю дають можливість зробити вашу організацію знаною. І якщо імідж її хороший, вам працюватиметься значно легше. Якщо ж ви ще на початку, вдайтесь до справ, які б створили вам цей позитивний імідж. Хай про такі справи напишуть чи розкажуть по радіо чи телебаченню. Зберіть ці матеріали, візьміть свій факт-лист (лист, що коротко розповідає про вашу організацію) чи буклет (якщо він у вас вже є), відгуки про вашу роботу реципієнтів, - і вже з цими матеріалами йдіть до представників влади, до спонсорів. Вам легше буде говорити з ними. Та й вони, дивись, пригадають: “Так, про це я чув по телебаченню.” А відтак легше згодяться на контакт з вами.
Як бачимо, робота з PR – це такий собі кругообіг, який доповнює сам себе. Не можна займатися PR тимчасово, не можна розраховувати, що, зробивши перерву, “залігши на дно” щодо роботи з громадськістю, ви нічого не втратите. Про вас забудуть, на ваше місце прийдуть інші, більш активні й успішні. Водночас, якщо ви потійно працюватимете, кожна наступна ваша справа додаватиме до вашого іміджу, виразнішим ставатиме ваш стиль, вищим – авторитет. І вже не треба буде довго пояснювати, з якої ви організації та чого хочете. Після представлення ви чутимете: “О, ми про вас знаємо!” І якщо так, ваша робота успішна.
ДОДАТОК 6
Поради щодо процедур спростування недостовірної інформації
За матеріалами проектів «Інституту медіаправа», Київ, 2006
Після того, як в 2001 році в Україні зникла кримінальна відповідальність за наклеп, справи про поширення недостовірної інформації (реальне або гадане) розглядають фактично тільки у порядку цивільного судочинства. Специфіка діяльності засобів масової інформації спричинила виникнення низки особливостей їх юридичної відповідальності за поширення недостовірної інформації. Адже поширення інформації це не стільки право ЗМІ, скільки їх основна функція, яку більшість журналістів розглядають як власний обов’язок.
Однією з найхарактерніших особливостей розгляду справ про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності або ділової репутації є коло суб’єктів, які можуть виступати в якості відповідачів по таких справах, тобто тих осіб, на яких позивач хоче покласти відповідальність за поширення інформації. Цивільний кодекс не містить вказівки на можливість притягнення у справах про спростування інформації у якості відповідача іншої особи, крім самого засобу масової інформації (тобто редакції, якщо вона є юридичною особою, засновника ЗМІ). Навпаки, стаття 1172 ЦКУ покладає обов’язок відшкодовувати шкоду, завдану працівником при виконанні трудових (службових) обов’язків або підрядником при виконанні договору підряду, саме на юридичну чи фізичну особу, для якої здійснювалося виконання відповідної роботи. А частина 4 статті 277 цього ж Кодексу встановлює, що поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових/службових обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Проте спеціальні закони у сфері медіа інакше врегульовують дане питання.
Закон України „Про телебачення і радіомоволення” лише опосередковано вказує на можливість притягнення до відповідальності не тільки засобу масової інформації, а і його працівників: стаття 67 Закону містить перелік випадків, у яких телерадіоорганізації та їх працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності. Але частина 4 статті 42 Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” прямо говорить про притягнення до відповідальності авторів інформаційних матеріалів, журналістів редакції, редактора та інших осіб, з дозволу яких було поширено спірні матеріали. Також і стаття 34 Закону України „Про інформаційні агентства” передбачає притягнення до відповідальності за поширення недостовірної інформації суб’єктів діяльності інформаційних агентств, тобто керівника, журналіста. Частина 3 статті 17 Закону України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” покладає на журналіста і засіб масової інформації солідарну відповідальність за заподіяння ними моральної шкоди.
Притягнення у якості відповідачів автора та особи, відповідальної в засобі масової інформації за випуск інформаційних матеріалів, є винаходом судової практики. Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 „Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій” від 28 вересня 1990 року передбачено, що в справах про спростування інформації як відповідачі притягаються автор та орган масової інформації, який здійснив випуск інформації. Очевидно, причиною того, що судова практика пішла таким шляхом, є відсутність статусу юридичної особи в багатьох редакцій друкованих засобів масової інформації, що ускладнювало судовий захист прав шляхом пред’явлення позову до конкретного суб’єкта, який би був належним відповідачем.
В принципі, притягнення автора спірного матеріалу в якості співвідповідача є логічним з огляду на те, що виконання журналістом своїх трудових (або інших договірних) обов’язків усе ж має персоналізований характер: журналіст або інша особа, авторський матеріал якої поширюється через засіб масової інформації, реалізує таким чином своє право на вільне вираження думок, поглядів і переконань, вільне поширення інформації. Саме автор статті найкраще може пояснити і обґрунтувати чому він вирішив поширити саме цю інформацію і саме в такій формі.
Другою особливістю цивільно-правової відповідальності засобів масової інформації за поширення недостовірної інформації є скорочений строк позовної давності - один рік по вимогах про спростування інформації, що визначено пунктом 2 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу. Скорочений строк в один рік пов’язаний зі способом відновлення права: спростування інформації; особа, про яку поширено інформацію, має бути зацікавлена в якнайшвидшому спростуванні недостовірної інформації, а тому непред’явлення позову протягом року з часу поширення інформації про особу фактично вказує на те, що в поширенні відповідної інформації особа не вбачає порушення своїх прав, а відновлення права шляхом спростування інформації не матиме достатнього ефекту через тривалий період часу, що пройшов з моменту поширення інформації. У не дуже приємній ситуації зараз опинилися Інтернет-видання, які в жодному законі прямо не згадуються як засоби масової інформації, хоча вони фактично належать до ЗМІ і до них теоретично мав би застосовуватися скорочений строк позовної давності.
Потрібно також зазначити, що вказана норма статті 258 ЦКУ сформульована не досить вдало, оскільки говорить про позовну давність лише по вимогах про спростування інформації, поміщеної в засобах масової інформації, але по відповідних позовах дуже часто поряд із вказаними вимогами пред’являються вимоги про відшкодування моральної шкоди. Про такі вимоги в статті 258 ЦКУ не згадується, на відміну від частини 3 статті 7 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (втратив чинність), яка чітко встановлювала строк позовної давності в один рік як для вимог про спростування інформації, так і для вимог про компенсацію моральної шкоди. Вимоги до засобу масової інформації про відшкодування моральної шкоди, спричиненої поширенням недостовірної інформації, пред’явлені після спливу річного строку позовної давності щодо її спростування, не можна назвати обгрунтованими. Адже якщо не буде відновлене право, порушення якого і спричинило моральну шкоду (тобто не буде спростовано інформацію), не можна остаточно встановити розмір моральної шкоди, моральні страждання можуть продовжуватися і далі, оскільки їх причина не усунута. Але Цивільний кодекс дає потенційному позивачеві строк в один рік для пред’явлення вимоги про усунення цієї причини (про спростування інформації). Тому відповідні положення статті 258 ЦКУ мають бути конкретизовані.
Третьою особливістю відповідальності за поширення недостовірної інформації через засоби масової інформації є особливість основного способу відновлення порушеного права. Restitutio in integrum здійснюється шляхом поширення спростування недостовірної інформації або відповіді особи в тому ж засобі масової інформації та способом, який є найбільш близьким до способу поширення недостовірної інформації (п.п. 8-9 Постанови ПВСУ № 7 від 28 вересня 1990 р.). Такий спосіб відновлення права дозволяє відновити право шляхом донесення спростування приблизно до того ж кола осіб, які спершу отримали були недостовірну інформацію.
Специфічною ознакою розглядуваного виду відповідальності також є і те, що спростування здійснюється не залежно від вини особи, яка поширила інформацію (ч. 6 ст. 277 ЦКУ). Тут необхідно зазначити, що поміщення спростування фактично є видом юридичної відповідальності в її негативному аспекті, хоча в теорії існує й протилежна точка зору з цього питання. На нашу думку поміщення спростування тягне негативні наслідки для поширювача недостовірної інформації: для поміщення спростування витрачається ефірний час або друкована площа, що спричиняє додаткові витрати, а поширення засобом масової інформації спростування на свій же матеріал зазвичай фактично принижує його ділову репутацію, оскільки свідчить про недоліки в роботі. Тобто в даному випадку йдеться про настання юридичної відповідальності не залежно від вини поширювача інформації. Але з огляду на стандарти накладення відповідальності на засоби масової інформації, які застосовуються Європейським судом з прав людини, настання такої відповідальності без вини буде правомірним лише в тому разі, коли в спорі явно переважає необхідність захистити інтереси позивача.
Разом з тим, взагалі не вбачається підстав для покладення на поширювача недостовірної інформації за відсутності його вини обов’язку відшкодування моральної шкоди в таких випадках. Відповідно до частини 2 статті 1167 Цивільного кодексу моральна шкода відшкодовується не залежно від вини її заподіювача лише у випадках прямо передбачених законом, а абзац третій частини 6 статті 277 ЦКУ, яким передбачено здійснення спростування не залежно від вини поширювача інформації, стосується лише поширення спростування, але не відшкодування моральної шкоди. Особливості цивільної відповідальності засобів масової інформації стосуються позовів про спростування недостовірної інформації і не стосуються відповідальності, яка випливає з інших видів цивільних правовідносин (договірні, деліктні відносини, не пов’язані з поширенням ЗМІ інформації тощо).