Національний університет водного господарства та природокористування В. П. Окорський Основи менеджменту Навчальний посібник Рівне 2009

Вид материала

Документы

Содержание 51. Служба виробництва займається 52. Служба управління персоналом здійснює 53. Комерційна служба на підприємстві виконує функції Змістовий модуль 3 Формальна передача інформації. Неформальна передача інформації. 1. За призначенням 2. За формою 3. За строками зберігання

Подобный материал:

• Затверджую міністерство освіти І науки україни ректор національний університет водного, 1187.18kb.
• Методика обліку амортизації І зносу матеріальних необоротних активів підприємств будівельного, 119.18kb.
• The particular qualities of organization of accounting on public enterprises on their, 222.02kb.
• Ліхо О. А., к с-г н., доцент, Веремійчик І. А., аспірант, Волощук В. П., студент, 76.4kb.
• Удк 631. 468: 631. 81 Гаврилюк В. А., к с. г н.,, 157.57kb.
• Міністерство освіти І науки України Національний університет водного господарства, 418.14kb.
• Міністерство освіти І науки України Національний університет водного господарства, 250.93kb.
• Удк 658. 589 Сіпайло Л. Г., асистент, 133.64kb.
• Удк 631. 164. 23 Немкович О. Б., здобувач, 124.73kb.
• Сівак В. М., к т. н., доцент, 133.26kb.

51. Служба виробництва займається:

а) постачанням сировини;

б) забезпеченням грошовими засобами;

в) управлінням технологічними процесами;

г) маркетинговими дослідженнями.

52. Служба управління персоналом здійснює:

а) технічні функції;

б) функцію забезпечення грошовими засобами;

в) збут готової продукції;

г) підбір та розстановку технічного персоналу.

53. Комерційна служба на підприємстві виконує функції:

а) найму працівників;

б) маркетингових досліджень;

в) обліку;

г) технологічної підготовки виробництва.


54. До економічних методів управління відносяться:

а) посадові інструкції;

б) резолюції;

в) аналіз фінансової діяльності;

г) контролювання.


55. До соціальних методів управління відносяться:

а) госпрозрахунок;

б) методи управління внутрішньо-груповими процесами та явищами

в) методи розпорядчого впливу;

г) методи гуманізації праці.


56. До методів управління соціально-масовими процесами відносяться:

а) авторитарний метод;

б) раціональне розміщення виробництва;

в) переконання;

г) соціальна профілактика.


57. До методів управління організованими групами відносяться:

а) підвищення соціально-виробничої активності;

б) зміна соціального статусу професії;

в) особистий приклад;

г) демократичний метод.


58. До методів управління поведінкою окремих особистостей відносять:

а) авторитарний метод;

б) заохочення;

в) соціальна профілактика;

г) збори.


59. До методів управління внутрішньо-груповими процесами та явищами відносяться:

а) авторитарний метод;

б) пропаганда;

в) зміна соціального статусу професії;

г) плановий розподіл трудових ресурсів.


60. До психологічних методів управління відносяться:

а) ціноутворення;

б) методи гуманізації праці;

в) методи розпорядчого впливу;

г) методи професійного відбору та навчання.


61. До основних методів управління відносяться:

а) коригуючі;

б) екологічні;

в) соціальні;

г) психічні.


62. До організаційно-розпорядчих методів управління відносяться:

а) стимулювання;

б) методи організаційного впливу;

в) методи управління поведінкою окремих особистостей;

г) адміністративно-правові методи.


63. До методів розпорядчого впливу відносяться:

а) накази;

б) статут;

в) роз‘яснення;

г) посадові інструкції.


64. До методів організаційного впливу відносяться:

а) накази;

б) нормативи;

в) положення про організаційні підрозділи;

г) заохочення.


65. До методів організаційного нормування відносяться:

а) технічні нормативи;

б) розпорядження;

в) роз‘яснення;

г) бюджетування.


66. До методів організіаційно-методичного інструктування відносяться:

а) резолюції;

б) посадові інструкції;

в) статут;

г) методичні рекомендації.


67. До правових методів управління відносяться:

а) цивільно-правові;

б) методи гуманізації праці;

в) госпрозрахунок;

г) методи управління поведінкою окремих особистостей.


68. Контролювання  це:

а) процес реалізації стратегії;

б) структурний підрозділ організації;

в) вид управлінської діяльності для визначення правильності управлінських рішень;

г) конкретна функція менеджменту.


69. Об’єктами контролювання є:

а) особистість працівника;

б) результати праці;

в) система комунікацій;

г) методи менеджменту.


70. Метою управлінського контролювання є:

а) планування діяльності організації;

б) мотивація працівників за їх працю;

в) забезпечення досягнення планових показників;

г) обмеження ініціативи працівників.


71. Метою контролювання є:

а) забезпечення взаємодії керуючої та керованої систем менеджменту;

б) забезпечення підпорядкування нижчих рівнів управління вищим;

в) планування діяльності організації;

г) забезпечення досягнення цілей і місії організації.


72. На якій стадії виробництва здійснюється поточний контроль?

а) при плануванні;

б) при прийнятті управлінських рішень;

в) в процесі управління виробничою діяльністю;

г) при постачанні матеріальних ресурсів.


73. Основними етапами контролювання є:

а) порівняння реальних результатів з прийнятими стандартами та критеріями;

б) самоконтроль;

в) контроль сторонній;

г) контролювання з боку лінійного керівника.


74. Підсумковий контроль здійснюється на етапі:

а) планування діяльності;

б) формування організаційної структури;

в) випуску готової продукції;

г) стосовно ресурсів.


75. До основних принципів контролювання слід віднести:

а) встановлення об’єкту контролювання;

б) визначення наслідків контролювання;

в) періодичність;

г) ефективність.


76. Яке з визначень є неправильним?

а) попередній контроль реалізується через правила, процедури тощо;

б) контроль здійснюється через систему зворотного зв’язку і має характер управлінської необхідності;

в) заключний контроль здійснюється стосовно готової продукції;

г) поточний контроль визначає правильність управлінських рішень.


77. Мотив - це:

а) внутрішнє бажання людини задовільнити свої потреби;

б) застосування політики “ батога і пряника”;

в) управлінська діяльність, яка забезпечує процес спонукання себе та інших працівників до дій, спрямованих на досягнення особистих цілей або цілей організації;

г) використання методів психологій.


78. Потреби бувають:

а) внутрішні;

б) первинні (фізіологічні);

в) зовнішні;

г) мотиваційні.


79. Потреби бувають:

а) емоційні;

б) вторинні (психологічні);

в) інтелектуальні;

г) змістовні.


80. Винагороди бувають:

а) фізіологічні;

б) вторинні;

в) внутрішні;

г) інтелектуальні.


81. Винагороди бувають:

а) змістовні;

б) процесійні;

в) психологічні;

г) зовнішні.


82. Стимули це:

а) можливість отримання засобів задоволення своїх потреб за виконання окремих дій;

б) можливість вдосконалення професійної майстерності;

в) внутрішнє бажання людини задовільнити свої потреби;

г) застосування політики “ батога і пряника”.


83. Мотивація базується на одній з категорій:

а) внутрішнє бажання людини задовільнити свої потреби;

б) можливість отримання засобів задоволення своїх потреб за виконання окремих дій;

в) потребах (відчутті фізіологічної або психологічної нестачі чого-небудь);

г) взаєморозуміння між начальником і підлеглими.


84. Мотивація базується на одній з категорій:

а) задоволення від праці;

б) використання методів психології;

в) побудованих на врахуванні психологічних особливостей людини;

г) винагородах.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3

Групи в організації та керівництво

Тема 11. Інформація, її види та роль у менеджменті

Основні питання. 11.1. Сутність та роль інформації у процесі прийняття управлінських рішень. 11.2. Культура документації в управлінській праці. 11.3. Інформаційні потоки в управлінні.


11.1. Сутність та роль інформації у процесі прийняття управлінських рішень

Інформація, являючись новим “основним ресурсом”, наділена властивістю безмежності, що надає їй характеру не ресурсу, а споживчого попиту. Якщо власник певного предмету, продавши його, втрачає на нього права, то після продажу інформації вона все-таки залишається у нього. Більше того, інформація стає більш цінною, чим більше людей володіють нею.

Інформація не має явної форми кінцевого використання, точно так, як жоден вид кінцевого використання не потребує специфічного виду інформації і не залежить від жодного конкретного виду інформації.

Інформація – це сукупність повідомлень, які відображають конкретний стан явища, події, виробничо-господарської діяльності.

Сучасне управління має ті самі потреби, що й традиційне управління: можливість користуватися засобами інформації та засобами впливу для досягнення необхідної рентабельності.

Адміністративний апарат створюється з метою накопичення інформації та її обробки.

Сучасне управління визначається на трьох основних рівнях:

1. на рівні стратегічного планування, інформація встановлює обмеження, які лімітують вибір цілей і дають можливість запобігти встановленню нереальних задач;
   
2. на етапі розробки та прийняття управлінських рішень інформація про виробничі та фінансові можливості підприємства є необхідною для керівника;
   
3. інформація про результати контролю за реалізацією встановлених цілей служить для прийняття коригуючих заходів.
   

Традиційні засоби, які можуть використовуватися для інформаційного забезпечення: бухгалтерська звітність про фінансово – господарську діяльність підприємства; статистична звітність про діяльність зовнішнього середовища; маркетингові дослідження ринку; вивчення мотивації; технологічні дослідження тощо.

В процесі управління необхідно добиватись своєчасного надходження інформації, але без її перевантаження або недостовірності. Все це підтвердить ефективність обробки інформації та прийнятих на її основі рішень.

Роль інформації в процесі управління має два аспекти:

а) з одного боку, постійне збільшення потоку інформації у зв’язку з розвитком системи створює проблеми управління нею, що викликано необхідністю обробки великих обсягів інформації, які постійно зростають (більш високими темпами зростають обсяги інформації при екстенсивному розвитку виробництва);

б) з іншого боку, при збільшенні обсягів інформації зростають можливості вдосконалення виробництва. Розробка нових технологій можлива тільки на основі обробки інформації про дійсний стан виробництва.

Класифікацію інформації за різними ознаками наведено на рис. 11.1.



За повнотою охоплення явища

• повна
  
• надлишкова
  
• часткова
  
• соціальна
  

Рис. 11.1. Класифікація інформації

Процес обміну інформацією в організаціях умовно поділяють на дві категорії: формальну, або таку, яка планується і неформальну, або таку, що не планується.

Формальна передача інформації. У великих організаціях великі адміністративні інструкції обумовлюють, хто кому може офіційно писати папери, хто кому повинен доповідати і в яких випадках, хто переглядає записки, хто видає інформацію тощо.

Одним із найважливіших засобів формалізації передачі відомостей є використання стандартних форм (бланків), в які заноситься інформація. Стандартні форми дають перевагу ініціатору інформації, що передається, адже введення в оборот відповідного бланка значно скоротить час. Бланки вигідні також одержувачу інформації: використовуючи форму, він може уточнити, які саме дані йому необхідні в роботі.

Головний недолік будь-якої стандартної форми полягає у відсутності в ній гнучкості. Оскільки в ній точно визначено, яку інформацію і яким чином необхідно передати, то вона повідомляє і неправдиву інформацію, якщо матеріал не відповідає формі.

Формальна система обміну інформацією має обмеження. Вона не задовільняє повністю потреб організації – неможливо формалізувати все, що проходить в організації. Встановлені канали не можуть вмістити багаточисельні потреби в обміні інформацією. Крім того, передача інформації по каналах, як правило, не доносить усіх змістових тонкощів того, що необхідно повідомити. Формальний обмін інформацією часто не може відобразити реальні потреби організації через свою повільність і негнучкість.

Щоб бути ефективним, обмін інформацією повинен бути ширшим, ніж організаційна схема.

Неформальна передача інформації. Існує багато шляхів неформального поширення інформації, які дозволяють доповнити формальну систему.

Але неформальна передача інформації – це в деякій мірі незаконні всередині організації розмови та чутки. Вони охоплюють будь-яку інформацію поза офіційними каналами. В багатьох організаціях більша частина інформації, яка використовується при прийнятті директивних рішень, передається неофіційно.

Неформальна передача інформації будує свої головні канали на основі соціальних груп, які визначаються структурою організації. Часте спілкування і ототожнення себе з організацією є одночасно причиною і наслідком структури соціальних груп, які забезпечують засоби для ефективної передачі інформації. Отже, неформальна передача інформації знаходиться в такому ж співвідношенні з повноваженнями ототожнюючих себе груп і осіб, як і офіційна передача інформації в співвідношенні з ієрархічною структурою повноважень.

Система неформальної передачі інформації є одночасно необхідною, неминучою та інколи роздратовуючою. Досить часто неформально передана інформація буває викривленою і неправдивою, оскільки вона не підлягає офіційному контролю.

Один з найбільш дієвих засобів посилити свій вплив в організації полягає в інтенсивному розвитку каналів неформальних зв’язків. Люди, які використовують неофіційні канали інформації, стають особливо впливовими, коли формальна система передачі перестає відповідати вимогам організації.

Розвинута система неформальної передачі інформації, яка доповнює формальну, часто дає можливість організації виконувати свої завдання швидко і оперативно.

Урядові установи повинні підтримувати постійний потік інформації не тільки між своїми співробітниками, але й іншими установами, організаціями і населенням.

При використанні внутрішніх і зовнішніх каналів обміну інформація інколи накладається одна на другу, що викликає ряд адміністративно-управлінських проблем.

Важливим і досить поширеним засобом представлення інформації в процесі менеджменту є графіки, які за видом ілюстрації інформації поділяються на:

1. графіки, що зображають організаційні відносини у виробництві (структуру, зв’язки, взаємовідносини) в основному без кількісних характеристик, серед котрих схеми класифікаційні і класифікаційно-аналітичні, органіграми, схеми організаційні, схеми робочого процесу, хронограми і сіткові графіки;
   
2. графіки, що зображають розташування речей та явищ у просторі (топограми) і у часі – хронограми (циклограми, хронограми робочих операцій, хронограми процесів зборки, диспетчерські графіки);
   
3. графіки кількісних відношень (діаграми, номограми).
   

11.2. Культура документації в управлінській праці

Переважаючою формою інформаційного потоку в процесі управління є рух інформації у вигляді документа.

Документ – це засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності та розумової діяльності людини.

Сутність документів, оформлених відповідно до певних правил і які використовуються в управлінській діяльності, називаються управлінською документацією.

Документація – це письмове подання інформації про факти, події, явища об’єктивної реальності й розумової діяльності людини, носієм якої вона є.

Документацію слід класифікувати за різними ознаками, головними серед яких є (рис.11.2):

1. За призначенням:

а) технічна документація – це документація, пов’язана з конструкторською, технологічною підготовкою, обслуговуванням виробництва, капітальним будівництвом, технічним контролем якості продукції;

б) планово-облікова – це документація, що використовується для техніко-економічного планування, фінансової діяльності, економічного аналізу, матеріально-технічного постачання та реалізації продукції, бухгалтерського та статистичного обліку;

в) оперативно-виробнича документація – така, що призначена для оперативного планування та регулювання виробництва;

г) адміністративна (ділова) документація – призначена для організаційно-розпорядчих цілей, внутрішньої та зовнішньої кореспонденції;

д) документація по особовому складу – призначена для прийому, звільнення, переміщення, підготовки та перепідготовки кадрів.

2. За формою:

а) текстова – журнали, бланки, малюнки;

б) графічна або зображальна – креслення, схеми, графіки, плани, карти, діаграми;

в) аудіовізуальна – звукозаписи, діапозитиви, кінофільми тощо.

3. За строками зберігання:

а) постійного зберігання;

б) довгострокового зберігання (більше 10 років);

в) тимчасового зберігання (до 10 років).

4. За первинністю створення:

а) оригінал;

б) копія.

5. За видами:

а) службово-інформаційна – службові записки, листи, доповідні записки, акти;

б) розпорядча – накази, розпорядження, постанови, резолюції, інструкції, протоколи;

в) спеціальна – інструктивно-технологічна, планово-економічна, фінансова, бухгалтерська та звітно-статистична.

Необхідно відмітити, що кожен документ одночасно може відноситись до різних класифікаційних груп. Наприклад, “Річний план технічних обслуговувань та ремонтів автомобілів” можна віднести одночасно до технічної, планово-облікової, графічної, тимчасового зберігання. Крім того, такий план може бути оригіналом і копією.

В процесі управління документ виконує такі функції:

1. засобу інформації, що забезпечує діяльність організації;
   
2. нагромадження інформації та обміну нею;
   
3. засобу для підготовки і прийняття управлінських рішень;
   
4. звітності та контролю;
   
5. посвідчення здійснення дій.
   

Рис. 11.2. Класифікація документації

Згідно функцій до документації висуваються такі вимоги:

1. форма подання інформації з точки зору сприйняття її людиною;
   
2. обробки на обчислювальній техніці, зберігання та пошуку;
   
3. змісту та мови;
   
4. режимів розпорядження та обробки.
   

11.3. Інформаційні потоки в управлінні

Потоки інформації – це сукупність повідомлень, що об’єктивно висвітлюють стан бізнесу, які представляються каналами зв’язку для забезпечення процесу управління.

Інформаційні потоки поділяються на :

а) матеріальні (інформація про ресурси матеріальні, людські);

б) фінансові (інформація про фінансові ресурси, капітал, стану банківської системи тощо);

в) прямі (інформація, що визначає параметри бізнесу, в т. ч. виробництво) за кількісними і якісними параметрами, цілі, завдання та шляхи їх досягнення;

г) зворотні ( інформація про виконання запланованих параметрів, передбачених каналами прямого зв’язку) в сфері управління (облік, накопичення даних та їх обробка, визначення відхилень, їх аналіз і підготовка рішень).

Графічне зображення інформаційних потоків та використання їх в управлінні наведено на рис. 11.3.





Рис. 11.3. Матеріальні та інформаційні потоки в системі

виробництва


Запитання для повторення і обговорення

1. Навести тлумачення терміну “інформація”.
   
2. Яка роль інформації при підготовці управлінських рішень?
   
3. Сучасне управління використовує інформацію на наступних етапах...
   
4. Навести характеристику засобів інформаційного забезпечення управлінського процесу.
   
5. Яка роль інформації в процесі управління?
   
6. Навести класифікацію інформації за:
   
   • функціями управління;
     
   • змістом;
     
   • формами передачі;
     
   • джерелами отримання.
     
7. Дати пояснення формальній передачі інформації.
   
8. Яка роль і місце неформальної інформації в системі управління організацією?
   
9. Значення та роль документації в управлінській праці.
   
10. Навести класифікацію документації за основними ознаками.
    
11. Яка роль документу в управлінському процесі?
    
12. Навести коротку характеристику інформаційних потоків в управлінні.
    
13. Навести основні властивості матеріальних інформаційних потоків у виробничому процесі.