Короткий курс лекцій з курсу "історія економічних вчень" Склав: ст викладач Бортнікова Л. П. Київ 2001 Лекція №1
| Вид материала | Курс лекцій |
СодержаниеВиникнення альтернативної школи політичної економії. Німецька національна політична економія |
- №1 Предмет І завдання курсу "Історія економічних вчень", 820.53kb.
- Тематичний план з курсу "історія економічних вчень" за спеціальністю "фінанси" Найменування, 271.8kb.
- 1 Предмет І завдання курсу "Історія економічних учень", 918.56kb.
- 1. Предмет та завдання дисципліни „Історія економіки та економічних вчень" Предмет,, 53.68kb.
- Курс «Історія економічних вчень» Економічна думка Древньої Азії. Економічне вчення, 40.06kb.
- Курс "Історія економічних вчень" можна поділити на такі розділи: Економічні вчення, 575.07kb.
- Курс лекцій Київ 2007 зміст, 2399.09kb.
- Предмет І завдання курсу “Історія економічних вчень”, 178.19kb.
- Тематичний план з курсу "історія економічних вчень" за спеціальністю "менеджмент організацій", 213.5kb.
- Конспект лекцій Тема, 658.21kb.
Виникнення альтернативної школи політичної економії. Німецька національна політична економія
План
- Економічні ідеї історичної школи в Німеччині.
- Нова історична школа та “соціальний напрям”.
- Послідовники нової історичної школи.
На відміну від вчених Англії та Франції вчені-економісти Німеччини взагалі не сприйняли визначальної ідеї класичної школи, побудувавши власну систему “національної економії”. Це пояснюється тим, що буржуазні економічні відносини почали швидко розвиватися в Німеччині лише в 40-60 роки ХІХ ст., а прусський шлях розвитку капіталізму у сільському господарстві ідеалізував феодальне минуле країни. Молода національна буржуазія прагнула до об’єднання Німеччини, пов’язуючи його з силою пруссько-юнкерської держави й активним втручанням в економіку. Відображенням цих особливостей політекономії Німеччини стали твори Фрідріха Ліста (1789-1846) і представників історичної школи.
Головний твір Ф.Ліста – “Національна система політичної економії” (1841) присвячений проблемам національної єдності Німеччини й перетворення її за допомогою протекціонізму на першорядну індустріальну державу, здатну до економічної та політичної експансії на світовій арені. Економічна програма вченого була різко опозиційна до класичної школи політекономії з її орієнтацією на фритредерство як економічну політику держави. Ф.Ліст стверджував, що економіка окремих країн розвивається за власними законами, і тому для кожної країни характерна своя “національна економія”, завдання якої зводиться до визначення найсприятливіших умов для розвитку продуктивних сил конкретної нації. Держава повинна проводити політику “виховного протекціонізму”, тобто забезпечувати швидкий індустріальний розвиток через установлення урядового мита. Добробут нації, на думку Ф.Ліста, зумовлюється не кількістю багатства, а ступенем розвитку продуктивних сил. Продуктивною працею він визнавав не тільки виробничу діяльність, а й управлінську, наукову, освітню та мистецьку.
Найповніше особливості німецької політекономії відображені в працях представників історичної школи Бруно Гільденбранда (1812-1878), Вільгельма Рошера (1817-1894) і Карла Кніса (1821-1898). Ученню класиків про природні закони історична школа протиставила принцип історизму, який заперечував діалектичний розвиток суспільства та будь-які якісні зміни й визнавав лише еволюційну форму розвитку. Еволюціонізм історичної школи не визнавав об’єктивних економічних законів та історичного характеру розвитку товарно-грошових відносин. Політична економія, таким чином, зводилася до вивчення історії народного господарства. В основу періодизації історії Б.Гільденбранд поклав спосіб обміну. Він визнавав кредит силою, що здатна перебороти панування грошей і капіталу, перетворити сучасний капіталістичний світ на світ справедливості.
Метою політичної економії проголошувалося не теоретичне дослідження економічних явищ та формулювання висновків, а каталогізація й опис історичних фактів. Історична спрямованість цієї школи виправдовувала існування залишків феодалізму в економічному житті Німеччини.
Специфіка тлумачення економічних явищ представниками історичної школи виявилась у всебічному піднесенні значення етичних, правових, психологічних і політичних чинників, відведенні саме їм визначальної ролі в господарському розвитку. Класична ж школа, як відомо, рушійною силою розвитку суспільства визнавала економічний егоїзм, особистий матеріальний інтерес. Національна економія закликала вивчати національне господарство, розвиток якого залежав від природних умов, характеру народу й державних установ. У тлумаченні основних категорій політичної економії представники історичної школи обмежувалися повторенням ідей класичної політекономії. Наприклад, В.Рошер у книзі “Основи народного господарства” повторював теорію трьох факторів виробництва Ж.Б.Сея і зводив вартість товару до його корисності.
Багатоманітність думок і поглядів історичної школи визначила те, що її ідеї присутні як у концепціях маржиналізму та інституціоналізму, так і в теоріях фашизму та шовінізму. Безпосередньою послідовницею цієї школи стала нова історична школа 70—80-х років ХІХ ст. у Німеччині та соціальна школа політекономії.
Ядро нової історичної школи в Німеччині склали Г.Шмоллер (1838-1917), Л.Брентано (1844-1931) і К.Бюхер (1877-1930). Головна відмінність нової історичної школи від попередньої, яку стали називати старою, полягала в тім, що її лідери аналізували особливості соціально-економічного розвитку країни на новому етапі – етапі переходу до монополістичного капіталізму, посилення націоналістичних тенденцій у політиці Німеччини – і намагалися розробити конструктивні програми “класової злагоди” і “соціального партнерства”. Саме її представники заклали засади буржуазно-реформістських концепцій соціальної політики. Водночас своїм важливим завданням ця школа вважала теоретичну та ідеологічну боротьбу з марксизмом як новою впливовою течією в робітничому рухові Німеччини. Засновниками нової історичної школи вважають професора Берлінського університету Густава Шмоллера, який очолив праве консервативне крило економістів. Його головний твір – “Основи загального вчення про народне господарство”. Шмоллер пропагував ідею відмови від класової боротьби і закликав виховувати робітників в дусі “соціальної солідарності” з капіталістами.
До нової історичної школи можна прилучити ще Вернера Зомбарта (1863-1941) і Макса Вебера (1864-1920). Найвідоміша багатотомна праця Зомбарта “Сучасний капіталізм” (1919-1927) є одним із кращих досліджень німецьких вчених у галузі економіки. Зомбарт висунув та обґрунтував концепцію соціального плюралізму, підтримував расову теорію, пропагував ідею “життєвого простору” і “геополітики”.
Макс Вебер був дослідником широкого діапазону, який системно аналізував процеси суспільного розвитку і встановив деякі загальні його закони. Він висунув концепцію так званих ідеальних типів, суть якої полягала у формуванні закономірностей і узагальнень на підставі аналізу конкретних фактів і процесів історичного розвитку. Курс лекцій Вебера “Історія господарства”, виданий окремою книжкою, увійшов в історію економічної думки як стислий огляд економічної історії Європи з доісторичних часів і до ХУІІ ст.
Теоретична спадщина нової історичної школи, незважаючи на її суперечливий характер, справила значний позитивний вплив на подальший розвиток як консервативного, так і реформістського напрямів політичної економії. Заслуга її представників полягає в тому, що вони започаткували основи економічної соціології, обґрунтувавши єдність правових, соціальних і економічних відносин, довели необхідність розвитку системи економічних знань та економічної освіти, показали значення статистичних фактів, історії економічного життя, вплив існуючих правових відносин, економічних інституцій на суспільне життя.
Лекція №10