Geum.ru

Короткий курс лекцій з курсу "історія економічних вчень" Склав: ст викладач Бортнікова Л. П. Київ 2001 Лекція №1

Вид материалаКурс лекцій

Содержание


Кейнсіанство та його особливості в різних країнах
Неокейнсіанство та посткейнсіанство.
Подобный материал:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Кейнсіанство та його особливості в різних країнах



План
  1. Історичні умови виникнення кейнсіанства.
  2. Новизна економічного вчення Дж.М.Кейнса.
  3. Неокейнсіанство та посткейнсіанство.


Сучасна західна економічна теорія характеризується неоднорідністю, наявністю ряду напрямів, шкіл, течій. Така різноманітність є результатом розбіжностей у визначенні предмета дослідження та характеру теоретичного трактування економічних явищ. Серед цього розмаїття у сучасній економічній теорії виділяють три основні напрями: неокласичний, кейнсіанство та інституціонально-соціальний.

Починаючи з 30-х років ХХ ст.., беруть свій початок теорії, орієнтовані на розв’язання проблем навколо державного втручання в економіку і свободи економічної діяльності, протекціонізму і фрітредерства. З позицій сьогодення ці теорії правомірно розділити на два напрями. Один з них виходить з учення Джона Мейнарда Кейнса (1836-1946), англійського економіста, державного і політичного діяча та його послідовників. Рекомендовані ними засоби державного втручання в економічні процеси отримали назву “кейнсіанських”. Другий напрям – це теорії, що обґрунтовують протилежні кейнсіанству концепції.

Економічна криза 1929-1933 років продемонструвала очевидну невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональністю стихійних ринкових процесів. Усе це призводить до зростання ролі держави, посилення її економічних функцій.

Зростаюче втручання держави в економічне життя випливало з практичних міркувань, не маючи під собою відповідної теоретичної бази. Опублікувавши у 1936 році книгу “Загальна теорія зайнятості, процента та грошей”, англійський економіст Дж.М.Кейнс створив таку теоретичну платформу і став ідеологом нового напряму в буржуазній економічній науці, що дає обґрунтування неможливості саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та вказує на необхідність державного втручання в економічні процеси. У своїх наукових творах Дж.Кейнс розглядає широке коло проблем: питання теорії ймовірності, монетарної економіки, наслідки мирної угоди, що була укладена після першої світової війни.

Кейнсіанство – одна з провідних течій сучасної економічної думки. Вчення Кейнса стало своєрідною реакцією на неокласичну школу і маржиналізм, які панували в економічній науці раніше і до яких належав він сам як учень А.Маршалла і кембріджської школи.

На відміну від інших буржуазних економістів, які зосереджували свою увагу на діяльності окремих господарських одиниць, Кейнс значно розширив рамки дослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарство у цілому, оперуючи переважно агрегатними категоріями, такими, як споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість – тобто величинами, котрі визначають рівень та темпи зростання національного доходу. Головним у методі дослідження Кейнса є те, що у перебігу аналізу сукупних народногосподарських величин він прагнув встановити причинно-наслідкові зв’язки, залежності та пропозиції між ними. Цим було покладено початок тому напряму в економічній науці, який сьогодні прийнято називати макроекономічним.

Новизна економічного вчення Кейнса полягала у застосуванні макроекономічного аналізу, що зробило автора засновником макроекономіки як окремого розділу економічної теорії, а також в обґрунтуванні концепції “ефективного попиту”, тобто можливого й регульованого попиту з боку держави.

Важливу роль у кейнсіанський теорії відіграє концепція мультиплікатора. Під мультиплікатором розуміється коефіцієнт, або множник, який показує залежність зміни прибутку (ΔY) від зміни інвестицій (ΔI). Позначивши коефіцієнт, або мультиплікатор, за R, отримаємо компактну формулу:

ΔY = ΔI· R, тоді R = ΔY / ΔI.

Виходячи з цієї формальної алгебраїчної залежності, Кейнс стверджує, що зростання інвестицій автоматично веде до зростання зайнятості та пропорційного зростання національного доходу, а коефіцієнтом пропорційності є величина мультиплікатора. Суть ефекту мультиплікатора полягає в тому, що в результаті державного регулювання (прямого – через інвестиції або непрямого – через фіскальну політику) збільшується споживчий попит, який “мультиплікує”, тобто примножує, збільшує, попит на товари і послуги, що зрештою призводить до зростання національного доходу. У свою чергу, приріст національного доходу спричиняє зростання інвестицій, що пожвавлює підприємницьку діяльність і сприяє прискореному розвиткові виробництва.

Кейнс поєднав економічну теорію та економічну політику в одне ціле, збудив віру в те, що уряди країн можуть ліквідувати депресію та безробіття, регулюючи державні витрати та податки. Кейнсіанство зайняло провідне місце у буржуазній політекономії у ряді країн розвинутого капіталізму, особливо у США, Англії та тривалий час зберігало свої позиції. Послідовники Кейнса висунули три проблеми, які мають відносно самостійний характер: проблему динамічної рівноваги, проблему тривалих відхилень від стану динамічної рівноваги та проблему короткотривалих відхилень, або циклічних коливань. Теорії, що виникли як результат подальшого розвитку теорії Кейнса, отримали назву “неокейнсіанство”.

У США ідеї Дж.М.Кейнса розвинули його послідовники Елвін Хансен (1887-1976) і Стенлі Харріс (1887-1975), Рой Харрод (1900-1978), Джон Моріс Кларк (1884-1963), Пол Антоні Самуельсон (1915) Джон Хікс (1904). Прибічники неокейнсіанства були об’єднані єдиною загальною ідеєю – визнанням відносної нестабільності капіталістичної економіки і необхідності її державного регулювання. Сучасні кейнсіанці вважають, що економічна теорія потребує оновлення і подальшого розвитку. Як і раніше, приділяється велика увага таким факторам, як інвестиції, інвестиційний попит. Прибічники цієї концепції намагаються знайти нові підходи, які поширюють можливості регулювання.

Криза традиційних теорій (неокласичних і кейнсіанських) згодом призвела до бурхливого розвитку нових напрямків аналізу капіталістичного відтворення, серед яких провідне місце займає посткейнсіанство. Прагнучи врахувати зміни в механізмі сучасного капіталістичного відтворення, посткейнсіанці – Джоан Робінсон (1903-1983), Ніколас Калдор (1908-1986), П`єр Сраффа (1898-1968), Едуард Чемберлін (1899-1967) та багато інших – намагались розробити більш реалістичну економічну теорію.

Особливо чітко новизна поглядів посткейнсианців виявляється в теорії росту і розподілу національного доходу, що дає можливість одночасно існувати повній теорії зайнятості, стабільності цін і тривалого росту. Головна увага в посткейнсианській теорії приділяється дослідженню взаємозв’язку відповідних величин.

Нині кейнсіанство, як теоретична система і як концепція економічної політики, втратило минулі позиції і з багатьох питань знаходиться в опозиції до пануючої за сучасних умов консервативної ортодоксії. Але, незважаючи на це, воно живе , модернізується, розвивається. Кейнсіанська школа створила систему категорій та взаємозв’язків, без яких сьогодні навряд чи можна уявити економічну теорію і економічну політику Заходу.


Лекція №14