Geum.ru

Короткий курс лекцій з курсу "історія економічних вчень" Склав: ст викладач Бортнікова Л. П. Київ 2001 Лекція №1

Вид материалаКурс лекцій

Содержание


Перші економічні школи. Меркантилізм, фізіократи
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Перші економічні школи. Меркантилізм, фізіократи



План
  1. Меркантилізм – економічна думка періоду зародження ринкових економічних відносин.
  2. Визначальні ознаки меркантилізму.
  3. Сутність поглядів представників школи фізіократів.


Першим проявом ідей буржуазної політики став меркантилізм - перша школа в історії економічної думки. Він зародився у Західній Європі вже у XV ст., але широке розповсюдження отримав у XVІІ ст. Головною умовою генезису меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталізму.

Таким чином, меркантилізм - це економічне вчення і економічна політика періоду раннього капіталізму. Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії. Предметом дослідження у меркантилістів є сфера обігу. Навіть сам термін меркантилізм походить від італійського слова “mercante” - купець. Метод дослідження меркантилістів - збір і описання фактів, що спостерігаються та часткова їх класифікація, тобто метод від конкретного до абстрактного, який є неминучим у період виникнення науки. Основне завдання - суть практичне - обгрунтувати меркантилістську економічну політику.

Меркантилісти вважали, що багатство країни – у золоті і сріблі, а джерелом його є зовнішня торгівля, яка через нееквівалентний обмін забезпечувала позитивний торговельний баланс. Саме тому об’єктом дослідження у меркантилістів була виключно сфера обігу. Меркантилізм має дві стадії у своєму розвитку: ранній та пізній. Ранній виник ще до великих географічних відкриттів і був актуальним до середини XVI ст. Пізній – охоплює період з другої половини XVI ст. по другу половину XVIІ ст.

Ранньому меркантилізму було притаманне розуміння помилковості концепції номіналістичної теорії грошей, яка виходить зі стародавніх часів, з праць давногрецького філософа Арістотеля (ІV ст. до н.е.).

Пізні меркантилісти протиставляли ідею “торговельного балансу” ідеї ”грошового балансу” ранніх меркантилістів. Якщо ранні меркантилісти визначальною функцією грошей вважали функцію накопичення, то пізні – функцію засобу обігу.

Виникнення кількісної теорії грошей стало як би природною реакцією на революцію цін XVI ст., викликану великим надходження в Європу із Нового Світу золота і срібла, це виявило причинну залежність змін кількості грошей і цін товарів.

Найбільш відодмі представники меркантилізму – Томас Мен (1571-1641) та Вільям Стаффорд (1554-1612) в Англії, Антуан Монкретьєн (1576-1621) у Франції, Антоніо Серра (XVI-XVIІ ст.) та Антоніо Дженовезі (1712-1769) в Італії.

В 1581 р. представник раннього меркантилізму В.Стаффорд надрукував під ініціалами “W.S.“ твір “Стислий виклад деяких скарг наших співвітчизників”. Томас Мен у своїх памфлетах “Роздуми про торгівлю Англії з Ост-Індією”(16221), “Скарб Англії у зовнішній торгівлі або баланс зовнішньої торгівлі” (1644) обгрунтував теорію торговельного балансу. Антуан Монкретьєн в 1615 р. опублікував книжку “Закони суспільного господарства” або “Трактат з політичної економії”.Саме у цьому творі було вперше вжито термін “політична економія”, який згодом став назвою цілої науки.

Певні риси меркантилізму були властиві й українській соціально-економічній думці кінця XVI ст. – початку XVIІ ст. Вже економічна політика Б.Хмельницького (XVIІ ст.) свідчить про наявністьв ній елементів меркантилізму. Вона базувалась на застосуванні принципу активного втручання державної влади в господарське життя, заохочення вивезення товарів і обмеження вивезення коштовностей.

Одним з найбільш послідовних прихильників реформ Петра І в галузі економіки освіти, державного управління став Феофан Прокопович (1681-1736). Він, як і його сучасники – російські меркантилісти, був прихильником активного господарського й торговельного балансу. Він вважав, що досягти такого балансу можна лише безперервним розвитком промисловості, сільського господарства, торгівлі, шляхів сполучення тощо, а також удосконаленням системи державних органів управління. Він палко підтримував реформи Петра І і вважав їх необхідними для поліпшення господарювання.

Ідеї меркантилістів – це ще не система поглядів, не закінчена економічна теорія. А окремі спостереження, висновки, втілені в трактати з практичними рекомендаціями на адресу державотворців і властителів. Заслуга представників цієї школи, насамперед, у постановці проблеми, котрою має займатися економічна наука: що таке багатство, які його джерела?

Економічна думка України (як і Росії) тієї доби здебільшого відрізнялася від західноєвропейських меркантилістських концепцій широтою й оригінальністю підходу до розв’язання багатьох питань, зокрема суті багатства та його джерел, ролі промисловості і економіці країни тощо.

Школа фізіократів (від грецької Physis – природа і Kratos - влада) виникла і розвивалася у період мануфактурного капіталізму у Франції. Оскільки саме сільське господарство Франції було центром економічних і класових суперечностей, аграрне питання для фізіократів стало найважливішим. Засновником фізіократизму став Франсуа Кене (1694-1774), який заклав підвалини фізіократичної школи та сформулював її теоретичну й політичну програму. Продовжив його дослідження видатний державний діяч Франції другої половини XVIІ ст. Анн Тюрго (1727-1781). Взагалі ідеї фізіократизму пропагували багато політичних і державних діячів ( В.Мірабо, Дюпон де Немур и др.). Розквіт школи фізіократів припав на 60-70 роки XVIІІ ст. В основу теоретичних пошуків фізіократів було покладено концепцію “природного порядку” Ф.Кене. суспільні закони визнавалися законами “природного порядку”, які встановлені Богом для відтворення й розподілу матеріальних благ і вигідні людському суспільству. Право власності, згідно з поглядами Ф.Кене, є основою природного права.

Одне з центральних місць в економічній теорії фізіократів посідає вчення про “чистий або додатковий продукт”, походження якого пов’язувалося зі сферою матеріального виробництва.

Фізіократичній школі належить перший поділ населення на великі соціальні групи (класи) за економічною ознакою – участю у створенні й розподілі суспільного багатства:
  • до продуктивного класу належать фермери і сільськогосподарські робітники;
  • до непродуктивного (безплідного) класу – торговці, ремісники та промисловці;
  • третій клас формують земельні власники.

Найбільше наукове значення має вчення Ф.Кене про капітал. Дослідження витрат виробництва дало змогу розмежувати складові капіталу на первісні та щорічні аванси, що фактично відповідає поділу капіталу на основний та обіговий. Учення про складові капіталу стало для Ф.Кене вихідним пунктом аналізу процесу відтворення й обігу всього суспільного капіталу, опис якого він навів у відомій “Економічній таблиці” (1758).Кене вперше в історії політичної економії запропонував і використав поняття “відтворення” як постійне повторення процесу виробництва та збуту. Головна проблема, яку вирішував Ф.Кене – пошук головних народногосподарських пропорцій, які забезпечують розвиток економіки країни.

Фізіократична система А.Тюрго – не проста пропаганда поглядів Кене, а більш глибокий аналіз капіталістичних відносин. Свою економічну доктрину А.Тюрго виклав у праці “Роздуми про створення і розподіл багатства” (1776), яка складається з 100 тез. Відмовившись від трудової теорії вартості, Тюрго заклав основи теорії корисності. Основою вартості товару в А.Тюрго стає споживча вартість, або корисність речі, яка суб’єктивно оцінюється продавцями та покупцями. Ця концепція значно вплинула на подальше формування суб’єктивістської теорії корисності, яка посідає провідне місце в сучасній економічній науці, зокрема, мікроекономіці. Досліджуючи категорію прибутку, А.Тюрго визначив три його складові: підприємницькій дохід, оплату праці, ризику й здібностей підприємця та земельну ренту. Досягненням вченого було розкриття ним сутності генезису найманої праці, появу якої він пояснював відчуженням робітника від засобів виробництва. А.Тюрго підтримав класову структуру суспільства з трьох рівнів, запропоновану Ф,Кене, але відокремив у класах фермерів і промисловців, з одного боку, робітників, з іншого – капіталістів.


Лекція №4