Geum.ru

Короткий курс лекцій з курсу "історія економічних вчень" Склав: ст викладач Бортнікова Л. П. Київ 2001 Лекція №1

Вид материалаКурс лекцій

Содержание


Еволюція класичної політичної економії у першій половині ХІХ ст. Завершення класичної традиції
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Еволюція класичної політичної економії у першій половині ХІХ ст. Завершення класичної традиції



План
  1. Розвиток ідей класичної школи в Англії.
  2. Розвиток ідей класичної школи у Франції.
  3. Завершальний етап розвитку класичної політичної економії.


Класична буржуазна політекономія справила великий вплив на подальший розвиток економічної науки. Ідеї Адама Сміта і Давіда Рікардо розвивають економісти нової хвилі, нового етапу історичного розвитку: Томас Мальтус, Жан-Батіст Сей, Нассау Сеніор, Джеймс Мілль, Франсуа Бастіа, Генрі Кері та інші. Більшість ідей, сформульованих цими авторами, були своєрідним розвитком ідей класиків політичної економії.

Розвиваючи положення класичної школи, економісти нової хвилі вносили в аналіз розуміння того, що неабияку роль у процесі виробництва та обміну відіграє суб’єктивний фактор і властивість товарів задовольняти потреби, що при всьому вирішальному значенні суто абстрактних проблем політична економія ними не вичерпується. Такі питання, як нагромадження та інвестиції, кризи та економічна роль держави почали займати своє місце в наукових дослідженнях.

Одним з відомих економістів в Англії був Томас Роберт Мальтус (1766-1834), який здобув широку популярність завдяки роботі “Дослід про закон народонаселення” (1798). Мальтус проголосив, що головна та постійна причина злиденності в тому, що “постійне прагнення, притаманне всім живим істотам, плодитися швидше, ніж це допускається кількістю харчів, що знаходиться в їх розпорядженні. Але жорстка залежність зростання населення і продовольчих ресурсів суспільства, граничність засобів існування є межею, яка, на його думку, отримує можливість вільного зростання населення.

Мальтус приділяє увагу проблемі народонаселення, виходячи з кількісних характеристик, показує, як процес відтворення населення впливає на економічні процеси в суспільстві. Вчений був засновником цілого напрямку, так званого “мальтузіанства”, яке стверджувало, що всілякі негаразди у суспільстві криються у перенаселенні. Мальтус вивів “закон народонаселення”, суть якого в тому, що чисельність населення зростає в геометричній прогресії, а продовольчі ресурси – в арифметичній.

Всі подальші праці Мальтус, присвячені суто економічним проблемам, так чи інакше, є розвитком положень, викладених ним у “Досліді про закон народонаселення ...”

Важливим вкладом Мальтуса у розвиток економічної теорії є його аналіз основ виробництва та розподілу продукту з позиції виробничих факторів та стимулів.

Мальтус, більш відомий у нас своїми теоріями народонаселення і ренти, вніс значний вклад у дослідження проблеми циклічності економічного розвитку.

Мальтус збагатив політекономію новими підходами до теоретичного вирішення економічних проблем.

Крім Мальтус, в цей період до середини ХІХ ст.. економічна думка в Англії була представлена Джеймсом Міллєм (1773-1836), Джоном Мак-Куллохом (1789-1864), Нассау Сеніором ((1797-1864), Джоном Стюартом Міллєм (1806-1873). Останній вважається завершувачем класичної політекономії.

Найбільш відомі фундаментальні праці Джеймса Мілля, в яких знайшли відображення його економічні погляди – “Історія Британської Індії” (1817) та “Елементи політичної економії” (1821). Перу Мак-Куллоха належать надзвичайно багато праць з філософії, соціології, політекономії, але основною є “Основи політичної економії” (1825), в якій він робить спроби викласти в доступному вигляді основи рікардианського вчення.

Нассау Уільям Сеніор (1790-1864) підтримував класичну традицію і в той же час мав свій погляд на природу деяких економічних явищ. Теорія політичної економії викладена, головним чином, у його книзі “Політична економія” (1850). Сеніор є засновником політекономії як прикладної науки. Він розрізняє три властивості речей: вартість, корисність та обсяг пропозиції. Основними напрямом політекономічного дослідження Сеніора була проблема розподілу суспільного багатства. Для ілюстрації своїх теорій Сеніор використовує математичний апарат. Ортодоксальне розуміння і наслідування трудової теорії вартості обумовило коло проблем, що були розглянуті економістом. Поза його увагою не залишилися питання, що стосувалися грошей та грошового обігу, а також міжнародної торгівлі. Сеніор досяг значних успіхів у визначенні капіталу та процента, факторів виробництва, виробничих витрат. Хоча ці ідеї були не досить обґрунтованими, але згодом знайшли визнання - і були розвинені економістами неокласичного спрямування.

Джон Стюарт Мілль (син Джеймса Мілля) бачив можливість самовдосконалення капіталізму, еволюційного переростання в систему, яку нині економісти називають соціально-орієнтованою економікою. Наукові праці Джона Мілля забезпечили йому визнання як філософа, економіста, політичного діяча. Головні роботи вченого – “Принципи політичної економії” (1848), “Нариси про деякі невирішені питання політичної економії” (1844), “Система логіки” (1843), та багато інших.

Представниками французької класичної економічної школи були Жан Батист Сей (1767-1832), найбільш видатний послідовник А Сміта на континенті, праці якого розвінчали меркантилізм та фізіократів. В 1803 році Сеєм був виданий “Трактат політичної економії, або Простий виклад способу, яким формуються, розподіляються та споживаються багатства”. В 1828-1829 рр. були опубліковані 6 томів “Повного курсу практичної політичної економії”. Свою роботу Сей будує за схемою, яка згодом стає стандартним підходом для більшості навчальних посібників з політекономії: виробництво - розподіл - споживання як об’єкти дослідження. Головна ідея Сміта - трудове походження багатства - була трансформована Сеєм у теорію трьох факторів виробництва. Людина, капітал та земля - основні агенти виробництва, чинники росту багатства в суспільстві. За Сеєм, вартість визначається не працею, а корисністю речі, її споживчою вартістю. Багато уваги Сей приділяє теорії ринків (їм був сформульований “закон ринків Сея“, згідно якому виробництво само забезпечує збут).

Політекономія Сея в основному наслідувала теорії Адама Сміта, але Сей звертав увагу на помилки та суперечності останнього, намагаючись їх виправити. Сея справедливо вважають засновником нового напрямку в економічній теорії.

Фредерік Басті сформулював “закон розподілу при капіталізмі”, згідно якому частка капіталістів у створеному продукті падає (зростаючи абсолютно), а частка робітників зростає (абсолютно і відносно). Ринкова економіка у вченні Бастіа – це царство свободи та гармонії, тому що всі члени ринкового суспільства мають надавати одне одному послуги та допомогу заради спільної мети. Основна праця Бастіа – “Економічні гармонії” (1850). Оптимізм і віра Бастіа у самовдосконалення капіталізму були щирими , і він намагався це обґрунтувати за допомогою теоретичних міркувань.

Американська економічна наука ХІХ ст.. розвивалася під впливом англійської класичної політекономії, але водночас мала певні особливості, зумовлені специфікою розвитку капіталізму в США. Засновником ліберальної економічної теорії в США вважають Генрі Чарльза Кері (1793-1879), у працях якого капіталізм розглянуто як економічний устрій, що керується об’єктивними економічними законами і не потребує втручання держави. Кері належить низка праць, особливо цікавими з яких є такі, як “Принципи політичної економії” (1837) та “Нариси про норму заробітної плати” (1835), “Гармонія інтересів” (1850), “Основи соціальної науки” (1858-1859), “Принципи соціальної науки” (1865) та інші. Кері створив методологію, яка широко використовується в економічній думці США по цей час. В своїх дослідженнях він приділяв увагу проблемам вартості земельної ренти, розподілу доходів, розробив теорію “гармонії інтересів”, сутність якої полягає в тому, що загальносуспільний інтерес має стати визначальним.

Незважаючи на велику кількість робіт, внесок Кері у розвиток економічної теорії досить незначний. Він вичерпується теоріями суспільної гармонії, двох факторів виробництва, протекціонізму, збалансованого розвитку національної економіки та внутрішніх ринків, які не враховують вартісної природи економічних відносин. В нього майже не було послідовників, і він не створив школи.

Класичне економічне вчення не вичерпується грандіозною постаттю А.Сміта, воно представлено плеядою економістів, які пропагували, доповнювали й розвивали теорію великого дослідника. Вони своєрідно трактували економічні категорії, по-різному визначали предмет і завдання політичної економії, рушійні сили й закони економічного розвитку, досліджували актуальні економічні проблеми (кризи, безробіття, соціальну нерівність), внутрішню та зовнішню економічну політику, що забезпечувало справжню полеміку й дискусійність економічної науки. Об’єднує “смітіанців” беззастережна віра в прогресивність капіталістичного ринкового устрою, в існування потенційних можливостей його еволюційного розвитку, у переваги ліберальної економічної політики, яка ґрунтується на дійових ринкових механізмах.

Лекція №6