Geum.ru

Короткий курс лекцій з курсу "історія економічних вчень" Склав: ст викладач Бортнікова Л. П. Київ 2001 Лекція №1

Вид материалаКурс лекцій

Содержание


Класична школа політичної економії
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Класична школа політичної економії



План
  1. Зародження ідей класичної школи у працях У.Петі та П.Буагільбера.
  2. Розквіт класичної школи: А.Сміт та його економічна система.
  3. Економічні погляди Д.Рікардо.


Розвиток капіталістичних відносин спричинив занепад меркантилізму. Інтереси буржуазії переміщуються із сфери обігу в сферу виробництва. На перший план виходить промисловий капітал.

Великих успіхів було досягнуто у розвитку механіки, математики, фізики, філософії та інших наук. Активізація теоретичної думки в різних галузях знання сприяла також розвиткові економічної думки, було покладено початок формуванню політичної економії як науки. За цих умов і виникла класична буржуазна політична економія.

На відміну від меркантилістів, які аналізували і узагальнювали процеси, що відбуваються в обігу класики переносять дослідження в сферу виробництва. Якщо меркантилісти вивчали факти такими, що проявляються на поверхні, то класики досліджують внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва. Представники класичної політекономії заклали основи трудової теорії вартості.

Основоположником класичної політичної економії в Англії став Уільям Петті (1623-1687). Він виступав як меркантиліст, особливо у своїх перших працях. Найбільш значними з них є “Трактат про податки і збори” (1662), “Політична економія Ірландії” (1672), “Політична арифметика” (1676), “Різне про гроші” (1682). Він обгрунтовує питання економічної політики, вихваляє торгівлю, розвиває ідею активного торгового балансу, виступає за нагромадження в країні золота і срібла. Петті - прихильник втручання держави в економічне життя, яка повинна забезпечити розвиток капіталістичного виробництва. Він виступає як економіст перехідного періоду від меркантилізму до класичної політекономії.

Деякі економісти вважають, що Петті заклав основи трудової теорії вартості, яка лежить в основі вчення класичної школи. Інші заперечують це, вважаючи, що у Петті немає навіть самого поняття “цінність товару”. В самій оцінці ролі праці він не був зовсім послідовним. Про це свідчить його знамените висловлення: “Праця є батьком багатства, а земля – його мати”.

Медик за освітою, Петті розглядав економічний лад країни, як живий організм, “політичне тіло”, а відтак бере собі за мету з’ясувати його “анатомію”. Такі підхід наштовхнув його на висновок про існування закономірностей функціонування “політичного тіла”. Він ставить проблему економічного закону. Отже на відміну від меркантилістів, які використовували емпіричний, описовий метод, Петті заклав основи абстрактного методу в політичній економії. Застосування цього методу, хоч і не до кінця розробленого, є однією з основних заслуг Петті.

Представником і засновником класичної політичної економії у Франції був П’єр Лепезан де Буагільбер (1646-1714). В своїх працях “Міркування про природу багатства, грошей і податків” (1707), “Докладний опис становища Франції…” (1699) та в інших роботах Буагільбер виступає з гострою критикою меркантилізму. Всупереч останньому джерелом багатства він вважає не обіг, а виробництво, зокрема, сільське господарство.

На противагу меркантилістам, які багатство ототожнювали з грішми, Буагільбер доводить, що справжнє багатство нації складається з корисних речей і, перш за все, продуктів землеробства. Джерелом багатства є праця.

Внесок Буагільбера в історію економічної думки і формування ринкових відносин у Франції важко переоцінити. Саме його твори стали теоретико-методологічною базою розвінчання меркантилістських ідей і формування специфічних традицій “французької школи” наукової політичної економії. Він незалежно від У.Петті також дійшов до висновку про те, що багатство країни полягає не у фізичній масі грошей, а у всій багатогранності благ і речей. Другим важливим досягненням Буагільбера, як і У.Петті, є обґрунтування трудової теорії вартості, о розуміння якої він прийшов через аналіз механізму мінових відносин між товарами на ринку з урахуванням кількості витраченої праці або робочого часу.

Буагільбер - ідеолог дрібної буржуазії, який намагається зберегти дрібне товарне виробництво без грошей.

Економічні ідеї Буагільбера були розвинуті фізіократами. Заслуга фізіократів полягає в тому, що вони перенесли дослідження про походження додаткового продукту у сферу безпосереднього виробництва і тим самим заклали основи для аналізу капіталістичного виробництва.


Основи трудової теорії вартості були розроблені великим англійським економістом Адамом Смітом (1723-1790), з якого починається англійська класична школа в політичній економіці. У 1776 р. Сміт опублікував свою головну працю - “Дослідження про природу і причини багатства народів”. Ця робота принесла Сміту світову славу. Його стали називати шотландським мудрецем, творцем нової науки - політичної економії.

У своїй книзі Сміт виділяє центральну проблему – економічний розвиток суспільства і підвищення його добробуту. Проте велич Сміту як вченого ґрунтується на його економічних прогнозах і фундаментальних теоретико-методологічних позиціях, які більш ніж на ціле століття передбачили і подальшу економічну політику багатьох держав, і напрям наукового пошуку величезної спільності вчених. Феномен же успіху Сміта полягає в особливостях його методології.

При поясненні економічних явищ А.Сміт виходив із висновку про незмінність природи людини. Сміт викладає положення про “невидиму руку”, суть якого полягає у пропаганді таких суспільних прав і умов, за яких, завдяки вільній конкуренції підприємців і через їх власні інтереси, ринкова економіка буде якнайкраще вирішувати суспільні завдання і приведе до гармонії власну і колективну волю з максимально можливою користю для всіх і кожного, тому що в основі господарського механізму знаходиться і діє “економічна людина”. При поясненні економічних явищ Сміт виходив із висновку про незмінність природи людини. Економічні відносини людей не визначаються суспільним договором, а формуються спонтанно і тому не залежать від волі окремих осіб. Джерело багатства, за Смітом, не обіг, а виробництво. Умовою зростання багатства є підвищення продуктивності праці.

Сміт розрізняє в товарі два аспекти: мінову цінність та споживну вартість. На парадоксі води і перлів Сміт пояснює різницю між споживною і міновою вартістю. Речі, що мають велику цінність у споживанні, зазначає він часто мають невелику цінність в обміні і навпаки.

Таким чином цінність створюється в матеріальному виробництві. Її величина визначається середніми витратами праці на виготовлення товару. Вартість розпадається на доходи трьох класів: зарплату, прибуток, земельну ренту. Матеріальні витрати зводяться врешті до цих доходів і тому не враховуються у цінності сукупного суспільного продукту (“догма Сміта”). Сміт не завжди послідовний: у нього цінність то розпадається на доходи, то складається із доходів. В основі вчення Смта було покладено уявлення про економічні закони, діючі подібно законам природи і визначаючі розвиток суспільства.

Своєї вершини англійська класична школа досягла завдяки творчості Давіда Рікардо (1772-1823). Головна його праця “Начала політичної економії та оподаткування” була опублікована в 1817 році. У цій праці, як і в інших творах, Рікардо виступає як ідеолог промислової буржуазії. Він не тільки розробляє економічну програму буржуазного розвитку, а й бере активну участь у політичній боротьбі буржуазії з землевласниками.

Предмет політичної економії Рікардо визначав як економічні відносини людей, що створюють суспільні класи. Головним завданням вважав дослідження законів, які лежать в основі розподілу національного доходу між основними класами у формі заробітної плдати, прибутку і земельної ренти.

Як і Сміт, Рікардо розглядає капіталістичні відносини як природні і вічні. По Рікардо величина цінності визначається працею, яка витрачається в найгірших умовах, якщо вона потрібна суспільству. Зарплата диктується ціною засобів існування робітників. Так як ціна сільгосппродуктів визначається затратами праці на найгірших землях, кращі приносять прибуток, який стає земельною рентою.

Важливе місце в економічному вченні Рікардо займають питання теорії вартості, грошей, розподілу земельної ренти, заробітної плати, а також питання зовнішньої торгівлі, світового ринку, валютного механізму. Рікардо винайшов “техніку економічної науки”, заклав підвалини модельного підходу до побудови економічної теорії.

Заслуга Сміта і Рікардо полягає не лише в тому, що вони поклали початок систематизованому викладу політичної економії. Їм немає рівних відносно глибокого і точного проникнення в суть економічного процесу економічної мудрості.


Лекція №5