Я вижу, все удивлены. И раз мы с Тиной Кароль вместе – значит, вы увидите что-то специальное. Да, наверное. Кто-то запоёт
| Вид материала | Документы |
- Вакалова Светлана Александровна г. Новоалександровск, 2011г пояснительная записка, 433.01kb.
- Экскурс в историю 5, 153.82kb.
- Было и есть бесконечное количество вещей на земле. Все индивидуальности разные, все, 239.66kb.
- Зачем Церковь награждает бизнесменов, 12420.99kb.
- Стенограмма заседания эг №16 от 12. 10. 2011, 2055kb.
- Терроризм как проявление бытовой безнравственности Гальцев Ю. В. генерал-полковник, 52.97kb.
- Я не вижу этих инфекций, значит они не существуют, 64.28kb.
- Лекция №22 от 14. 05. 2009г. Индуизм (22Zubov14. 05. 09. mp3), 277.57kb.
- Лекция №22 от 14. 05. 2009г. Иудаизм (22Zubov14. 05. 09. mp3), 279.32kb.
- Любимые писатели братья Гримм, 111.32kb.
Савік Шустер
Вадим Карасёв.
Шуфрич
И последнее... Мы сегодня должны уважать любое мнение и решение наших ветеранов, должны его чтить и поклоняться. Но Украина живёт своей жизнью. У Ирины две дочки – я сейчас не намекаю ни на что, – у меня два сына. У многих... Я здесь не только как политик – я здесь как отец, Ирина. У меня есть два сына, которые живут своей жизнью, которые сегодня переживают и чтят подвиг наших дедов – их прадедов – в Великой Отечественной войне. Но они будут жить с теми, кто сегодня будущее нашей страны. И наши дети – это будущее нашей страны. И они должны, чтя подвиги, действительно, жить в единой Украине. А мы должны своими действиями, поднимая социальный уровень жизни наших граждан, делая всё, чтобы тот, кто может сделать страну лучше, обязательно это сделал... И делал это не словом, а делом. Тогда я могу сказать, что наша страна будет едина. И независимо от последствий идеологических, которые мы переживаем в постсоветском периоде, я уверен, что наша страна будет единой. И шаг за шагом, год за годом приближаясь к своему 20-летию, 21-му году – полному совершеннолетию – и двигаясь к своему 50-летию и первому вековому торжеству...
Геращенко
Можна? Можна? Будь ласка.
Шуфрич
...будет всё сильнее и сильнее.
Савік Шустер
Спасибо.
Шуфрич
И я бы хотел...
Геращенко
Ви знаєте, шановний пане Несторе Івановичу, я хочу сказати, що насправді ваша влада дуже часто говорить, що місце жінки на кухні або, там, що їй не місце там, де реформи. Я хочу сказати, що тут я як політик. І я думаю, що якщо у нас буде більше жінок в політиці, то буде менше політичного балабольства і екстремізму. Вислухайте мене, будь ласка. Ми сьогодні говоримо про дуже важливі теми, дійсно. Це в першу чергу тема ветеранів – як їм гідно жити – і тема примирення. Так ось: шкода, що ми не змогли тему "Як жити ветеранам?" обговорити з партією влади в сесійному залі. І так само з комуністами, яких в єдиній країні на пострадянському просторі партія Регіонів у нас – комуністів – привела до влади. Вони божилися, що будуть захищати ветеранів, інвалідів і таке інше. І бюджет України на 2010-й рік – будь ласка, я одну секунду – прийняли за одну секунду, не обговоривши, яка там пенсія, яка зарплата. Це улюблена тема Нестора. Обіцяв Янукович 1-ну тисячу 200 гривень – вона буде 730 гривень. А тепер – про примирення. Я переконана, що ми мудріші, ніж партія влади, – і примирення буде. Бо ми добра нація. Коли сьогодні в Києві ми бачимо стареньких німців... ми точно знаємо, що ці пенсіонери німецькі – вони воювали проти наших дідів... Але ми на них дивимося із... знаєте, із жалем до їх старості. Ми усвідомлюємо, що їх туди гнали, як пушечне м’ясо, на ту війну – і ми не можемо їх сприймати як ворогів. Скажіть, будь ласка: чи можемо ми сприймати як ворогів наших – наших – ось цих літніх людей, які стояли перед нами і говорили, що "ми боролися за таку нашу Україну"? І останній приклад. Якби п’ять років тому от в Росії запитали, хто такий Колчак, то кожен би росіянин сказав: "Да это белогвардеец, он же стрелял в наших красноармейцев, это же предатель, это же мерзавец". Після цього Росія має сьогодні можливість переглядати свою історію. І після цього блокбастера, де ми, до речі, з Нестором Івановичем шановним якось зустрілися на прем’єрі, всі виходять і говорять: "Да он же сражался за великую Россию, он такой видел великую Россию, он герой, он сражался за такую Россию". Скажіть, будь ласка: чому всі країни мають право переглядати свою історію з сучасного погляду, вони прощають своїх старих людей, вони шанують їх старість, вони усвідомлюють, що ті діти в 14 років йшли на свою війну захищати ту свою Україну, а ми їх сьогодні обпльовуємо, не шануємо і таке інше? Ось цього я ніколи не буду поважати. І я вважаю, Несторе Івановичу, що я тут тому, щоб мої діти знали правду.
Шуфрич
Пані Ірино...
Геращенко
І я думаю, що вони це сприймуть.
Шуфрич
Пані Ірино, я відповім на ваше запитання. Зверніть увагу: у своїх...
Савік Шустер
Слушайте... Господин Левченко, скажите Нестору Шуфричу, чтобы он немедленно замолчал, потому что вам надо срочно что-то сказать, да? Я вас ссорю? Ну просто...
Шуфрич
Пані Ірино... Савік... Пані Ірино, я відповім вам з максимальною повагою і увагою. Зверніть увагу: ми нікого не звинувачували. Ми ні відносно кого не говорили слова, які б суперечили їх гідності. Я зараз не буду нагадувати, з чого почалася наша дискусія, з яких образливих слів і просто прямих образ. Це, на жаль, правда, тому що образи – особисті образи – це стиль поведінки і минулої влади, і сьогоднішньої опозиції. Ми хочемо це змінити. Ми дійсно були за дискусію. І я з великим жалем констатую, що тут немає ветеранів – і ми не можемо їх запитати: "Що ми маємо, що ми можемо зробити для того – в межах наших можливостей, – щоб вам жилося ще краще?" Ми рік за роком робимо все, що може держава, щоб якомога більше вшанувати. І навіть Леонід Макарович, який є сьогоднішнім нашим опонентом, визнав тільки що, що нова влада максимально сконцентрувала свої зусилля, щоби в межах тих можливостей, які нам залишилися після минулих подій, зараз зосередити свою увагу для вшанування...
Кравчук
Я не визнав, а констатував.
Шуфрич
Ви констатували. Ну, "визнали", "констатували"... Я вибачаюся, що помилився у виразі. Ви констатували, що сьогоднішня влада максимально що могла, те робить. Принаймні декларує. А я вже говорю, що не тільки декларує, а вже й провела відповідні збільшені виплати. Як і правда те, що пенсія до кінця року мінімальна буде 922 гривні. А це буде означати, що середня по країні таки буде 1 тисяча 200. І це буде. Ми не обіцяли 5 тисяч, ми пообіцяли 1-ну тисячу 200. І така – і така – пенсія буде. І повірте мені: коли завершить роботу наш уряд, середня пенсія по Україні при збереженні сьогоднішнього курсу так і буде 2 тисячі гривень. Ми це будемо досягати. І ми вміємо це робити. Але я би...
Савік Шустер
Вадим Карасёв.
Шуфрич
Але я би хотів, щоби...
Карасьов
Несторе Івановичу, дайте я... я би трошки добрався... Несторе Івановичу, я...
Шуфрич
Пожалуйста.
Карасьов
Можна? Ви знаєте, ось в цьому показному такому... в турботі про пенсіонерів і ветеранів от є фальш.
Шуфрич
В чому фальш?
Карасьов
Я скажу, в чому фальш. Тому що не потрібно дбати про конкретну страту, навіть це якщо ветеран, поважна людина. Зробіть нормальне життя в цій країні. Зробіть нормальне життя. Вдумайтеся: щоб влада: "Ми ще дамо квартири ветеранам". Та вони вже давно повинні їх мати. І не тому, що вони ветерани, а тому, що вони – громадяни України, нормальні громадяни України. Вдумайтеся: якась небось англійська влада до Дня перемоги думає: "Як нам тут ветеранам ще квартири дати або машини дати?" Зробіть нормальне життя. Потрібно провести реформи – ту ж пенсійну реформу, реформу охорони здоров’я, – щоб люди просто йшли і насолоджувалися життям – чи він молодий, чи старий. І це... І до речі, тут якраз те, що говорила Ірина Геращенко. Вона зустріла в Києві стареньких німців, які воювали. А ви побачите, там, стареньких українських або російських солдат, які приїжджають по туристичній візі в Берлін? Чому? Тому що війну програв Гітлер, а німці, незважаючи на такі жертви, виграли цю війну, тому що вони отримали свободу, добробут і нормальне життя. А трагедія і парадокс нашої перемоги в тому, що незважаючи на такі жертви, які поклав наш народ – це бувший радянський народ або народи бувшого Радянського Союзу, український народ, – ми цю війну програли. Її виграв Сталін і сталінська держава. Ми програли, тому що ми життя програли нормальне на 50-60-70 років. І війна у нас тому і продовжується. Чому війни немає в Америці, чому війни немає – суперечок у війні – в Німеччині, чому немає в Британії? Тому що вони здобули свободу. Кінець війни у нас буде тоді і війна закінчиться у нас тоді, коли ми отримаємо вільне життя, нормальний добробут, нормальні стандарти життя і будемо жити по гідності, по-людськи, а не фальшиво, з крокодиловими сльозами або з якимись іншими фальшивими посмішками кожного 9-го травня думати про те, як ветеранам дати ще одну "Таврію".
Савік Шустер
Спасибо.
Шуфрич
Я коротко отвечу. Пане Вадиме...
Карасьов
Машина "Таврія".
Шуфрич
Добре. Пане Вадиме, ви поважний політолог, але, мабуть, трошки не орієнтуєтеся в часі. 5 років перед цим ми не були при владі. Ми при владі трошки менше 60-ти днів. Але навіть за ці 60 днів ми багато чого вже змогли зробити. Тому давайте запитаєте нас принаймні через рік. Ну, це нормально. Це нормально. І через рік ми вам прозвітуємо, що ми зробили і відносно пенсій, і відносно наших ветеранів, і відносно рівня життя в нашій країні.
Карасьов
Пообіцяйте на "Свободі слова".
Шуфрич
Безумовно. Навіть тут. Але я прошу: не напередодні 9-го травня. І я би хотів, дійсно, всіх нас попросити, щоби ми все ж таки шанували нашу історію. Є два беззаперечних факти. Ви знову згадали Сталіна. Так, при Сталіні були злочини. Це страшні злочини. Ми це визнаємо, ми про це говоримо. Але що б ви не говорили, при Сталіні Радянський Союз... народи Радянського Союзу перемогли. І ми маємо це шанувати, ми маємо це пам’ятати. І я хочу сказати ще раз... я хочу сказати ще раз, що яка б не була у нас історія, Україна має бути єдиною. І ніхто не має права нас роз’єднувати.
Савік Шустер
Владимир Сергийчук.
Сергійчук
Ви знаєте, я прийшов на цю передачу... Я довго не ходив, бо я бачив постійно, що це балаган, а не передача. Вибачте. І сьогодні я сподівався, що ми будемо говорити про Олексія Береста, завдяки якому було вивішено прапор перемоги над Рейхстагом, що ми будемо говорити про Кожедуба – вихідця з України, який єдиний з українців тричі герой Радянського Союзу, – ми будемо говорити про тричі героя соцпраці Духова, танки якого здобули цю перемогу, чи про наркома танкової промисловості родом з Томашполя Вінницької області. Ми повинні говорити про командуючих фронтами, про тих справжніх радянських партизанів, які воювали, про тих упівців, які боролися з німцями, хоч тут заявляють, що такого не було. То я тримаю документи і читаю донесення радянських партизанів: "Бульбовцы ведут бои с немцами на правом берегу реки Случ, бандеровцы готовят нападение за рекою Буг, где немцы сейчас концентрируются". Це радянські партизани кажуть. Далі. Щоденник Руднєва, комісара Ковпака. Що він пише в своєму щоденнику? "Националисты – наши враги, но они бьют немцев. Вот здесь и лавируй, и думай". І так далі, і так далі. А тут я чую, що тільки одна частина воювала з німцями, а інші не воювали. Це не історичний підхід. Давайте говорити по справедливості. Якщо когось звинувачувати в колаборанстві і так далі, то знову ж таки, документами. У мене документ радянської влади. Тут говорили: "Бандера – колаборант і так далі". Радянська влада офіційно в лютому 1945-го року заявила, що до нього претензій не має. Чому? Цитую: "Почему? Потому что Степан Бандера и Стецько находились в то время в немецкой тюрьме". А тут його роблять сьогодні колаборантом, що він з німцями співпрацював і так далі. Це офіційні радянські документи. Тобто це радянська правда. А ми її не хочемо, тільки якусь частину правди бачимо. Через це я вважаю, що на цій передачі ми сьогодні повинні були віддати, по-перше, данину шани тим, хто справді воював, хто чесно воював, згадати тих українців у арміях Канади, тих українців... скажімо, Василя Порика, який боровся у лавах французьких партизанів, і тих дивізійників, які потрапили до французьких макі і разом з французами боролися проти гітлерівців. Ми повинні не тільки говорити про те, який Сталін сьогодні переможець війни, і тільки обмежувати його діяльність від 22-го червня 1941-го року до 9-го травня. А чому ми забуваємо про те, хто озброював Німеччину з вересня 1939-го по 22-ге червня 1941-го року? Хліб, марганець, нікель, каучук, бензин і так далі звідки йшли до Німеччини? Саме завдяки цьому Гітлер зміг опанувати Європою. Через те Франція тільки 44 дні протрималася – бо Сталін допоміг Гітлеру. Хіба ми забули, хто підписував пакт 23-го серпня 1939-го року у Москві і що цей пакт означав? І ми сьогодні робимо Сталіна після його ось тих всіх злочинів...
Шуфрич
Та ніхто не робить.
Сергійчук
...після його резолюцій про те, щоб розстріляти без суду і слідства польських офіцерів в Катині, про що вже російські газети публікують... І ми сьогодні возвеличуємо Сталіна, коли треба було б сьогодні сказати про рядових перемоги. Дякую.
Шуфрич
Савік, я прошу: давайте другий рік поспіль не вводити суспільство в оману. Принаймні офіційні представники влади і партія Регіонів – ніхто сьогодні не сказав в захист Сталіна хоч одне слово. Говорили факти: що Сталін був лідером Радянського Союзу, який переміг у війні. При цьому сказали, що визнано і визнаються всі злочини, які носять зараз загальну характеристику "сталінський режим". І на цьому крапка. І мені дійсно шкода – і я сказав, – що тут немає ветеранів, що ми менше говорили – і взагалі майже не говорили – про ветеранів. І, Тіночко... Тина, извини. У меня просьба: одной из последних песен... Не знаю, может, она у тебя приготовлена. Пожалуйста, если можно, песню Булата Окуджавы "Одна у нас победа" или Тухманова и Харитонова "День победы". Если эти песни готовы, давай этими славными песнями сегодня закончим эту программу.
Савік Шустер
А мы – не концерт по заявкам.
Шуфрич
Я прошу, Савик, на этой славной песне...
Савік Шустер
У нас Вячеслав Кириленко ещё будет выступать.
Шуфрич
Спасибо. Савик, этими славными песнями мы действительно отдадим должное этому великому дню. И давайте договоримся, что хотя бы на следующее 9-е мая мы не будем говорить о Сталине, мы не будем говорить о Гитлере. Мы пригласим ветеранов, чтобы они рассказали, как они с 1941-го по 1945-й били фрицев за то, чтобы мы здесь могли вести эти дискуссии. Спасибо большое.
Савік Шустер
До следующего 9-го мая ещё надо дожить. Пауза – и Вячеслав Кириленко.
(РЕКЛАМА).
Савік Шустер
Тина Кароль и я вновь в прямом эфире на телеканале "Украина". Вячеслав Кириленко, пожалуйста.
Кириленко
Шановні колеги і шановні ветерани, які ще дивляться цю передачу, бо достатньо пізній час, ось я завжди вважав, що сила політика, сила державного діяча, сила влади взагалі в тому, щоби народ свій посилювати, державу свою зміцнювати, країну свою покращувати і робити все для того, щоб єдності було більше, ніж того, що нас розділяє. От я це хотів би бачити і чути. Тому що зараз дуже багато стереотипів, якими оперує влада. Ну навіть якщо вони критикують нас як колишню владу і теперішню опозицію, то навіть в такому випадку вони практично повторюють 50 відсотків щонайменше всіх помилок, які допускала раніше влада. Ну на помилках же розумні люди навчаються. Бажано на чужих. Тепер вони знову проходять такий шлях, який говорить про навчання лише на своїх помилках. Про що я кажу? Ну, будь-яка неупереджена людина розуміє, що є – була, точніше, – Червона Армія, яка воювала за свободу і незалежність в тому числі і України. Тоді – Української РСР, тепер – незалежної української держави. Була Українська повстанча армія, яка також воювала за незалежну українську державу. І там, і там воювали українці. Вони... Кожен здобував свободу у доступний йому спосіб, він боровся за свій народ, за свої сім’ї, за добробут своїх дітей, за свою хату, за свою землю. Це елементарні речі, які давно зрозумілі в усій Європі. У нас навколо цього відбувається протистояння. І продовжують збільшуватися і насаджуватися стереотипи. А треба стереотипи долати. Ну от вважається, що всі галичани – вони прихильники УПА, не визнають Радянську Армію і ніякої перемоги не було. Стереотип. Вважається, що всі, хто підтримують УПА, з Галичини. От я – конкретне заперечення цього стереотипу. Я з Білої Церкви Київської області. Тут всі говорили про своїх рідних і близьких. І я скажу. Мій двоюрідний дід – рідний брат мого діда – Микола Овер’янович Кириленко загинув 1944-го року в 40-ка кілометрах від міста Варшава. І нагороджений званням героя Радянського Союзу посмертно, бо в 21 рік повторив подвиг Матросова. І я... Ну, це не мені, це Миколі Овер’яновичу Кириленку. І я все життя, мій батько, моя сестра... вся моя родина навчалася в середній школі номер 16 міста Біла Церква імені героя Радянського Союзу Миколи Овер’яновича Кириленка. Я шаную батька, діда, двоюрідного діда, всіх ветеранів? Безумовно, шаную. Я відзначаю цей день? Відзначаю. Родина моя в Білій Церкві відзначає? Відзначає. Але це означає, що я не повинен пошанувати інших бійців, які так само клали свої голови, своє життя, своє здоров’я за цю ж Україну, в якій я і живу? Чому я не повинен шанувати бійців УПА, які там, в Галичині, йшли сюди, в Центр, здобували волю також Україні? Чому я повинен зараз роз’єднувати український народ? Кажуть, попередня влада робила помилки. Можливо. Я 2005-го року був міністром праці. 60 років великої перемоги було. Так я не робив вигляд, що не існувало перемоги і не було ніякої Червоної Армії. Навпаки. До мене приходив голова – тепер, на жаль, покійний уже – Організації ветеранів України, генерал армії. Неодноразово. І всі його питання я як міністр-урядовець, державна людина вирішував. До мене приходив Ігор Рафаїлович Юхновський – голова Всеукраїнського об’єднання ветеранів. Це трохи інші ветерани, які визнають, що Друга світова війна – це складна річ. Я всі їхні питання вирішував. Бійці УПА приходили – всі питання вирішував. Жодне прохання до мене як до представника влади не пройшло непоміченим. І я подяки отримував від перших, від других і від третіх. Тільки що коли політики до них підходили і починали свої ідеологеми, то ветерани змінювалися на очах. Принаймні ті, які повинні перед вождями своїми були тримати політичну лінію. Політики – недолугі політики – роз’єднують ветеранів. А ветерани, які ворогують між собою, – вони не дають примиритися нам, 40-літнім, навіть 50-літнім, 30-літнім, тим, кому 20 і хто народився вже в незалежній Україні. Ось в чому питання. Влада хоче на це закрити очі? Ну, будь ласка. Але тоді це не влада. Тоді це представники 50-ти відсотків. Добре: 50-ти відсотків великого українського народу. А ще 50 відсотків для вас існують? Питання риторичне. Якщо не існують, у вас не буде влади. Дуже швидко у вас її не буде. І останнє... Повертаюся до теми Сталіна. Все це стало можливим не тому, що у нас Компартія. Взагалі Компартія ніде – в Казахстані чи в Росії – бюсти Сталіна не ставить, тому що там є президент Медведєв – в Росії, – який сказав: "Это вообще уму непостижимо! Ставить памятник Сталину за все его злодеяния невозможно". І ніхто там їх не ставить – в Російській Федерації. В Казахстані не ставлять, в Киргизстані не ставлять, в інших країнах не ставлять. СССР же воювало, всі республіки воювали. Тільки в Україні додумалися поставити пам’ятник Сталіну, зневаживши щонайменше 10 мільйонів українців, напряму знищених цим самим Сталіним. Так ви думаєте, це комуністи поставили? Ні. Я звинувачую партію Регіонів – раз, блок Литвина – два. І тільки в третій ступені – Компартію. Якби не згода і фактична підтримка партії Регіонів, президента Януковича, спікера Литвина і всіх державних діячів – членів уряду, які тут в залі, до речі, присутні, сьогодні перед нами виступали, ніякого пам’ятника Сталіну в Запоріжжі не стояло би і цієї наруги над пам’яттю українського народу не відбулося би. І я як громадянин України законослухняний вимагаю українську державу в особі президента, спікера, прем’єр-міністра, голови Верховного Суду – вибачайте... голови Верховного Суду виконати рішення Апеляційного суду міста Києва, ніким касаційно не оскаржене – в тому числі і Компартією, і будь-ким іншим, – від 13-го січня 2010-го року, яким чітко іменем України сказано, що Сталін і ще вісім його поплічників є кримінальні злочинці. І доведено в судовому засіданні відкритому, публічному, за участі засобів масової інформації, що цей самий Сталін-Джугашвілі щонайменше повинен у смерті 3-х мільйонів 940-ка тисяч українців, які були заморені Голодомором протягом 1932-1933-го років. Ось це мусить бути виконано. І в зв’язку з цим – і в зв’язку з цим... Я завершу. Я завершу. Савік, я завершу. Я ж... Вони чого так нервують? Бо це правда і факти. Тому вони і нервують. І в зв’язку з цим я як громадянин України В’ячеслав Кириленко вимагаю, щоби починаючи з першого робочого дня, всі судові інстанції, виконавчі інстанції, реагуючи на наші звернення, які вже скеровані, розпочали демонтаж ось цього пам’ятника, який встановлений на вулицях українського міста Запоріжжя, тому що тоді це буде вести до єдності, а не до розколу суспільства. Ось це наша позиція.