Geum.ru

Богдан Лановик Микола Лазарович Роман Матейко

Вид материалаКнига

Содержание


Микола Федорович
Джума (Максимчук)
Подобный материал:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   36

Войтюк


Микола

Федорович,

під час голодомору проживав

у селі Боднарівка

Чемеровецького району


Хмельницької області,

нині мешкає в селищі Гусятин


Пам’ятаю, що шукали з дітьми місця де росло багато всякої трави, збирали її і їли всяке насіння. Мати варила кропиву, лободу, з гички буряків і полови пекли паляниці.


Джума (Максимчук)

Анастасія

Денисівна,

під час голодомору проживала

у селі Волиця-Польова

Теофіпольського району


теперішньої Хмельницької області,

нині мешкає у селі Коцюбинці


Настав 1933 рік. Уже взимку було тяжко з продуктами, не вистачало хліба, картоплі і ін. Нас в сім’ї було п’ятеро дітей, троє ходили до школи. Навесні зовсім не було що їсти. Діти ходили по садках, попід плотами збирали травичку, кропиву, дикий щавель. Усі були худенькі, з опухлими ногами, заплаканими очима. Дуже хотілося їсти. Моя хата була поблизу цвинтаря, там було найбільше зелені і ми, всі діти з вулиці, йшли з торбинками, щоб нарвати щось на борщ. Кожного ранку до цвинтаря під’їжджала підвода, навантажена мертвими людьми, серед яких було багато дітей, наших однолітків. Пам’ятаю довгий виритий рів, куди скидали трупи худих, чорних, напіводягнених, з розкритими очима. Два старших чоловіки присипали їх землею. Ми стояли, дивилися, але ніхто не плакав. Тільки було дуже страшно і від того ще більше хотілося їсти.

Потім стало легше. На городах було багато лободи, після цвіту опадали зав’язки яблук, вишень і ми могли цілий день збирати і їсти.

Літо. Достигали колоски жита. Ми вибирали зеленоваті зернинки і їли. Вони були дуже смачні.

Почались жнива. Дорослі, хто як міг, йшли жати, косити, а діти з торбинками йшли збирати колоски, за що нам давали по скибці хліба. Але нас вже було небагато. Більша половина дітей була похоронена в тому довгому страшному рові, не дочекавшись нового хліба.

Минуло 70 років. Мені вже пішов 79-й, а я, як зараз, бачу ті страшні похорони на цвинтарі, сноповий віз, навантажений трупами і двох чоловіків, яких ми чомусь дуже боялися, бо вони безжалісно скидали мертвих у рів, загортали сяк-так землю і знову їхали в село. За це їм давали хліб і баланду. А ще вони казали, що хтось же мусить те робити.


Єрмоленко


Григорій

Олександрович,

під час голодомору проживав

у селі Самчики

Староконстантинівського району


теперішньої Хмельницької області,

нині мешкає у селі Васильківці


Назавжди залишився в моїй пам’яті цей страшний 1933 рік.

Голодомор косив, наче косою, беззахисний люд. Люди ходили опухлі і шукали хоч якусь їжу. У селі поїли всіх собак, котів, були випадки, коли їли навіть дітей. По селу їздила підвода і забирала мертвих. Ніхто їх не оплакував. Закутавши у якусь ряднину, опускали в загальну яму.

Не обминула ця трагедія і нашу сім’ю. Голодною смертю померла мама, тато і сестра. Мою маму звали Варвара, тата — Олександр, а сестру — Євдокія. Я, малий, залишився один серед чужих людей. До цього часу перед очима ця страшна картина, коли я будив мертву маму і просив їсти.

Нехай ніколи нікому не доведеться пережити те, що пережив я. Я не мав дитинства, не мав батьківської ласки.


Маліновський

Олександр

Іванович,

під час голодомору проживав

у селі Тлітенка

Хмільницького району


теперішньої Вінницької області,

нині мешкає в селищі Гусятин


Під час голодомору 1932-1933 рр. ходив з сестрою в поля збирати колоски. Сестра була старша. Об’їздник об’їжджав поля і зловив нас, сестру побив сильно батогом, що на ній трісла шкіра, мене вдарив один раз. А батькові нашому сказав, що якщо ще раз побачить нас на полі, то батько буде сидіти в тюрмі.

Два рази на тиждень приходила спеціальна комісія до нас на подвір’я і проводила обшук: відкривали піч і шукали чи щось варилося їсти; в коморі, підвалі перевіряли, чи є щось заховане з продуктів; проходили по городі, саді з великими металевими штирами і протикали землю, чи не заховане зерно; оглядали дерева, чи там часом не завішана торбина з сухарями.

Через день в село приїжджала підвода і збирала по вулицях, дворах померлих від голоду людей.


Просінкевич


Броніслав

Степанович,

під час голодомору проживав

у селі Теремківці

Чемеровецького району


теперішньої Хмельницької області,

нині мешкає в селищі Гусятин


В час 1932–1933 років мені вже було 13 років, я вчився в 5–6 класі у селі Теремківцях у середній школі. Батько 1882 р. н., мати 1898 р. н. працювали в колгоспі. Батько працював у будівельній бригаді, а мати — в буряковій ланці. Ми жили злиденно, хліба не було, бо керівництво сільської ради за розпорядженням із району (був уповноважений з району) ходили по хатах, лазили по горшках і забирали залишки хліба, якого в той час було обмаль, бо не вродило. Головою колгоспу був Сачко і Храпливий. У нас на горищі були мягкини (шелуха) із проса. Мама з тієї мягкини пекла пляцки, бо зерно забрала сільрада. Уповноважені з району невеликі залишки зерна і муки і то забирали.

Мама носила гичку буряка, варила бовтанку, а нам у школі давали чай із вишневих галузок. Люди були опухлі, ходили по городах, падали і вмирали. Бачив своїми очима опухлих і мертвих… Так було.


Сірман-Денисенко

Тамара

Павлівна,

під час голодомору проживала

у селі Андріївка

Нахорощанського району


теперішньої Полтавської області,

нині мешкає у селі Глібів


У нашому селі був страшний голод, односельчани пухли з голоду і помирало на день 10–15 чоловік. У школі учням давали гарячі сніданки. Були дні, коли в хаті було не палено, великі сніги. Дітей на вулицю не випускали, тому що їх ловили і їли. Батьки їли своїх дітей. Їли для того, щоб діти не бідували. Була страшна біда. Це був штучний голодомор. Моя мати під час голодомору працювала в радгоспі в пекарні, отож ми виживали з того пайку, що приносила мати. Хто працював у радгоспі, ніхто не помер. Директором радгоспу був Шульга Іван Дмитрович, який стояв за людьми і людей не наказував.


Слободян-Юрченко