Кагадій Микола Іванович

Вид материала

Документы

Содержание Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами Мета і завдання дисертаційного дослідження. Об’єктом даного дисертаційного дослідження Методи дослідження. Наукова новизна одержаних результатів Практичне значення отриманих результатів. Апробація результатів дослідження.

Подобный материал:

• Кафедра загальної фізики Член-кореспондент апн україни Микола Іванович Шут Біобібліографічний, 802.27kb.
• Україна Корчагін Микола Іванович, автор прикладної комп’ютерної програми "тест персонал",, 147.37kb.
• Хавронюк Микола Іванович удк 343 (4: 447) Кримінальне закон, 3077.54kb.
• Презентація нові члени спілки, 301.01kb.
• Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 249.56kb.
• Хавронюк Микола Іванович удк 343 (4: 447) кримінальне закон, 684.97kb.
• Компаративний дискурс соціально-гуманітарних наук Юридична компаративістика в пост-постмодерністській, 2088.13kb.
• Реферат на тему: " Російський цар Микола іі" Микола ІІ олександрович 05. 1868 17. 07., 65.98kb.
• М.І. Шкіль народився в с. Бурбине Семенівського району Полтавської області. Закінчив, 604.47kb.
• Сметанський Микола Іванович Фахівець у галузі педагогіки. Доктор педагогічних наук, 191.78kb.

Кагадій Микола Іванович. Юридична практика в правовій системі України: дис. канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т внутрішніх справ. - К., 2005.


Зміст


Вступ...3-11.

Розділ І. Поняття та загальна характеристика юридичної практики

як елемента правової системи України .12-117.

1.1. Наукові дослідження юридичної практики як елемента правової системи

України...12-26.

1.2. Поняття юридичної практики як елемента правової системи: генезис

і тенденції розвитку 27-59.

1.3. Зміст юридичної практики 60-71.

1.4. Види юридичної практики 72-114.

Висновок до розділу 115-117.

Розділ ІІ. Юридична практика судових і правоохоронних органів та її

значення для удосконалення їх діяльності...118-218.

2.1. Юридична практика судових органів...118-147.

2.2. Юридична практика прокуратури України...148-166.

2.3. Юридична практика органів внутрішніх справ...167-189.

2.4. Юридична практика інших правоохоронних органів...190-207.

Висновок до розділу...208-211.

Висновок...212-218.

Список використаних джерел...219-234.

Додатки...235-240.


Анотація до роботи:


Актуальність теми. В умовах розбудови демократичної, правової, соціальної Української держави та громадянського суспільства потребують постійного вдосконалення і розвитку право та його реалізація, що є складовими правової системи України. Одним з важливих елементів цієї системи є юридична практика. Проте саме цей елемент правової системи України, на думку дисертанта, найменш досліджений в юридичній науці, що й спонукало обрання теми дисертаційного дослідження. Одним з аспектів вибору даної теми дисертаційного дослідження було й те, що в нашій країні поки що не існує монографій, де б досліджувались юридична практика, її поняття, зміст, види як елемент правової системи України. Розглядаючи юридичну практику, як елемент правової системи, можна стверджувати, що вона, поряд з економічною, політичною і соціальною системами, об’єднує всі правові явища у суспільстві. Узагальнення ж юридичної практики, в свою чергу, сприятиме вдосконаленню правотворчості та правореалізації в країні. Вітчизняні вчені-юристи займалися дослідженням правової системи ще за радянських часів і продовжують досліджувати цю проблему нині в незалежній Україні. Дисертант поставив собі за мету дослідити розвиток лише одного з її елементів – юридичну практику.

Слід зазначити, що правову систему вивчали українські дослідники, серед яких треба назвати М. Козюбру, А. Колодія, О. Мурашина, Н. Оніщенко, М. Орзіха, В. Погорілка, П. Рабиновича, О. Скакун та ін. Даною проблемою займалися й російські вчені, зокрема: С. Алексєєв, В. Бабаєв, О. Васильєв, М. Вітрук, В. Кудрявцев, М. Матузов, В. Перевалов, Ю. Тихомиров, Л. Явич та інші. Окремі аспекти юридичної практики досліджувалися радянськими і російськими вченими В. Карташовим, В. Леушиним, В. Реутовим, Б. Саванели, частково - С. Братусем, А. Венгеровим, Н. Нєвською. Аналізуючи праці названих правників, дисертант визначив коло питань, досліджуваних не в повному обсязі або взагалі не досліджуваних. Це дозволило визначити предмет і об’єкт, мету та завдання даного дослідження.

Здобувач у даній праці намагається поєднати теоретичну частину загальної юридичної практики та її практичну частину на конкретних прикладах діяльності судових і правоохоронних органів, проаналізувати статистичні дані та узагальнити результати проведеного соціологічного дослідження.

Дисертант не претендує на вичерпність проведеного ним дослідження. Він може лише стверджувати, що таке правове явище як юридична практика, що є елементом правової системи України, вивчене не в повному обсязі і потребує більш конкретної уваги з боку науковців. Юридична практика, на думку дисертанта, була, є і буде засобом удосконалення діяльності її суб’єктів та предметом дослідження сутності цієї проблеми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до “Тематики пріоритетних напрямків наукових досліджень на період 2002-2005 рр”. (затверджена Наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635), а також згідно з державними планами та програмами Верховної Ради України (Державно-правова реформа в Україні).Тема дисертаційного дослідження обговорена та схвалена на засіданні вченої ради Національної академії внутрішніх справ України (протокол №1 від 29.01.2003 року) та включена до плану науково-дослідних робіт НАВСУ.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Головною метою даного дисертаційного дослідження є комплексний аналіз юридичної практики, як елемента правової системи України, її поняття, змісту та видів, узагальнення її в діяльності судових та правоохоронних органів. Для досягнення даної мети дисертант поставив перед собою такі завдання:

- проаналізувати наукові праці за тематикою: правова система та юридична практика;

- провести історичний аналіз виникнення та розвитку правової системи України і сформулювати поняття юридичної практики як її елемента;

- дослідити зміст юридичної практики;

- визначити види та підвиди юридичної практики та проаналізувати їх;

- узагальнити за функціональною спрямованістю юридичну практику судових і правоохоронних органів, а саме: а) Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції; б) прокуратури України; в) органів внутрішніх справ; г) інших правоохоронних органів;

- встановити шляхи вдосконалення юридичної практики судових і правоохоронних органів та організацій;

- розробити практичні рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення діяльності органів та організацій, що були піддані аналізу;

- довести, що юридична практика є одним із засобів, необхідних для узагальнення різних видів юридичної діяльності і реального та об’єктивного світосприйняття.

Об’єктом даного дисертаційного дослідження є правова система України.

Предметом дисертаційного дослідження є юридична практика як елемент правової системи України.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є принципи, способи і засоби, які забезпечили достовірність знання та вирішення поставлених перед дослідником мети і завдань. Дисертантом застосовувалися філософські, загальнонаукові та спеціальні методи. Так, з філософських методів дисертант використав діалектичний, зокрема закони: накопичення певної кількості і перехід в нову якість, заперечення заперечення; категорії: форми і змісту, загального, особливого і одиничного. Закон накопичення певної кількості та перехід у нову якість застосовувався дисертантом при узагальненні юридичної практики судових і правоохоронних органів. Категорії форми і змісту автор використав для формулювання елементів змісту юридичної практики. Категорію загального, особливого і одиничного використано при аналізі співвідношення правової системи України, юридичної практики і судової практики.

З загальнонаукових методів використано: історичний, системний, структурно-функціональний, конкретно-соціологічний, формально-логічний, статистичний . Так, за допомогою історичного методу дисертант зміг виявити зародження і розвиток правової системи та юридичної практики. Системний метод дав змогу дисертанту розглянути юридичну практику не тільки як окреме правове явище, але й як одну з підсистем правової системи України, що має свій, властивий тільки їй, зміст та поєднує в собі структурні елементи, утворюючи власну підсистему. За допомогою структурно-функціонального методу дисертант визначив основні якості та ознаки юридичної практики. Завдяки конкретно-соціологічному методу вдалося встановити точку зору працівників міліції на місце юридичної практики в їхній діяльності, їхнє ставлення до юридичної практики, рівень на якому знаходиться вивчення юридичної практики в діяльності органів внутрішніх справ самими їх працівниками. При допомозі статистичного методу здобувач зміг користуватися статистичними даними, наприклад, щодо діяльності правоохоронних та судових органів для того, щоб розробити та запропонувати шляхи вдосконалення їх діяльності при виявленні та подоланні виявлених недоліків у їхній роботі.

Серед спеціальних методів використано: порівняльно-правовий, формально-юридичний, правового моделювання, правової статистики. Так, завдяки порівняльно-правовому методу дисертант розглянув різні правові сім’ї та, порівнявши їх, визначив їхні особливості. Це дало можливість ширше дослідити саму юридичну практику та її окремі елементи, зокрема, судовий прецедент. Використання формально-юридичного методу, який широко використовувався у дисертаційному дослідженні та завдяки якому було розглянуто різні поняття юридичної практики, дозволило винайти власне поняття, акцентуючи увагу саме на тих ознаках, які дисертант вважає основними.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана праця є першим в Україні комплексним дисертаційним дослідженням юридичної практики як елемента правової системи. Це дало змогу дисертанту винести на розгляд конкретні положення.

1. Аналіз відповідних наукових праць за тематикою правової системи та юридичної практики дозволив дисертанту дійти висновку, що в Україні ще немає монографічних досліджень, де б юридична практика розглядалася як елемент правової системи України.

2. Історичний аналіз виникнення та розвитку правових сімей взагалі та правової системи України зокрема дав змогу сформулювати висновок, що правова система України перебуває на шляху інтеграції до Європейського права. Аналіз різних понять юридичної практики, як елемента правової системи, допоміг дисертанту сформулювати власне її розуміння, як різновид соціальної практики, що включає в себе узагальнену діяльність професійних юристів та інших суб’єктів права по впорядкуванню правового досвіду та виробленню рішень щодо узагальнення як самої практичної діяльності, так і її результатів з метою вдосконалення законодавства та практики його реалізації.

3. Запропоновано розглядати зміст юридичної практики за схемою: а) суб’єкти та учасники; б) об’єкт та предмет; в) завдання, мета, функції, способи та результати; г) внутрішня організація юридичної практики (процесуальне провадження, стадії, процедури та режими); д) зовнішня форма юридичної практики, що виявляється в нормотворчих та правореалізаційних актах; е) зв’язки юридичної практики, які характеризуються її соціальною цінністю, призначенням, результативністю та ефективністю.

4. Дисертант запропонував власну класифікацію юридичної практики та виділив окремі її види за встановленими критеріями класифікації:

1) за видами діяльності суб’єктів юридичну практику можна розглядати як: а) правотворчу; б) правореалізаційну (правозастосовча, практика додержання, використання та виконання певних прав та обов’язків); в) правоохоронну; г) інтерпретаційну (роз’яснювальна) тощо;

2) за суб’єктами, які її здійснюють, можна виокремити такі групи юридичної практики: а) громадян; б) організацій, які не мають владних повноважень в управлінні суспільством; в) органів місцевого самоврядування; г) державних органів;

3) за видами державних органів слід виділяти: а) судову практику (Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції); б) прокурорську практику; в) слідчу; г) органів внутрішніх справ; д) нотаріальну; е) інших правоохоронних органів (СБУ, податкової адміністрації, митної служби, прикордонних військ, РАГСів, органів юстиції, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо);

4) за її функціями: а) правоконкретизуючу; б) контрольну; в) правосистематизуючу; г) інші види юридичної практики.

5. Запропоновано дисертантом розглядати юридичну практику судових органів: 1) Конституційного Суду України; 2) судів загальної юрисдикції по: а) кримінальних; б) цивільних; в) господарських; г) адміністративних справах. Окремо пропонується розглядати юридичну практику: а) Вищої ради юстиції; б) кваліфікаційних комісій; в) державної судової адміністрації; г) адвокатів по захисту прав людини і громадянина.

6. Дисертант пропонує класифікувати прокурорську практику таким чином: а) досудового слідства; б) при здійсненні загального нагляду; в) при підтриманні державного обвинувачення в суді; г) у процесі представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; г) при здійсненні нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; д) у процесі здійснення нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

7. Дисертантом запропоновано юридичну практику органів внутрішніх справ розглядати у трьох аспектах, зокрема: а) кримінально-процесуальну; б) адміністративну; в) оперативно-розшукову.

8. Серед інших правоохоронних органів дисертант проаналізував юридичну практику: а) СБУ; б) органів юстиції; в) Державної податкової адміністрації.

9. Проведено опитування працівників міліції з метою вивчення їх думки щодо місця та ролі юридичної практики в їхній діяльності, за результатами якого сформульовано рекомендації щодо вдосконалення юридичної практики органів внутрішніх справ.

10. Дисертантом розроблено практичні рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення діяльності органів та організацій, юридична практика яких досліджена в дисертації. Зроблено спробу довести, що юридична практика є одним із засобів, необхідних для узагальнення юридичної діяльності, реального та об’єктивного світосприйняття.

Практичне значення отриманих результатів. Дисертант вважає, що отримані результати мають як наукове, так і практичне значення. Сформульовані висновки і рекомендації можуть бути використані:

- у правотворчій діяльності, як теоретичний матеріал для розробки та прийняття нормативно-правових актів;

- у науково-дослідницькій діяльності, з метою подальшого дослідження як юридичної практики, так і інших елементів правової системи та їх взаємодії;

- у практичній діяльності судових і правоохоронних органів для вдосконалення правозастосовчої роботи;

- у навчальному процесі для підготовки і проведення лекцій та семінарських занять з навчальних дисциплін: а) Теорія держави і права; б) Актуальні проблеми теорії держави і права; в) Національні правові системи; г) Порівняльне правознавство;

- у науково-дослідницькій роботі курсантів, слухачів, студентів, аспірантів та докторантів.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і практичні пропозиції та рекомендації, їх обґрунтування доповідалися на засіданнях кафедри конституційного права та теорії держави і права Національної академії внутрішніх справ України, а також знайшли своє відображення у виступах дисертанта на чотирьох наукових конференціях:

1. Міжнародній науковій конференції пам’яті П.І.Новгородцева (треті Новгородцевські читання) “Ідея правової держави: історія та сучасність ” у Луганській академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. – Луганськ, 2003 р.

2. Науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених “Актуальні проблеми права 2003” в Національній академії внутрішніх справ України. – Київ, 2003 р.

3. Науковому семінарі, який відбувся в академії МВС України в місті Дніпропетровську і присвячувався “Проблемам наукового забезпечення діяльності правоохоронних органів в умовах розбудови України як правової держави”. – Дніпропетровськ, 2004 р.

4. Науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених “Актуальні проблеми підготовки керівних кадрів МВС України в світлі освітянської реформи” в Національній академії внутрішніх справ України. – Київ, 2004 р.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дослідження відображено в опублікованих п’яти наукових статтях, чотири з яких – у фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 240 сторінок, з яких 219 сторінок основного змісту.