Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації

Вид материала

Документы

Содержание Щоденникова творчість письменників як художнє відображення доби Деякі аспекти ствердження української мови Хіба ви знаєте? Хіба ви не знаєте?

Подобный материал:

• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
• Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3615.59kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
• Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
• Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки, 3640.99kb.

ЩОДЕННИКОВА ТВОРЧІСТЬ ПИСЬМЕННИКІВ ЯК ХУДОЖНЄ ВІДОБРАЖЕННЯ ДОБИ


Документально-художня література – мемуари, автобіографії, біографії, – відіграє важливу роль у з’ясуванні окремих епізодів, деталей життєвого і творчого шляху автора та літературного процесу. Історики, філософи, літературознавці завжди вбачали в документі джерело фактів, ключ до схованки минулого, шлях у сьогоднішній день і відображення історичних подій певної доби. Чимало подій та явищ історії суспільства стали відомими наступним поколінням тільки завдяки щоденникам, як мемуарному жанру літератури.

Актуальність полягає в дослідженні жанру щоденника, з’ясуванні динаміки його становлення, визначенні художніх особливостей, значення як для літературознавчих, так і для історичних наук.

Щоденник – жанр літературного твору, який містить регулярні записи щодо діяльності та роздумів автора, форма автобіографічного літературного стилю, періодичний запис подій і спостережень, найчастіше зі вказаною датою. Щоденник може бути призначений як для широкого загалу, так і бути особистим записником автора з певною мірою чутливості та відвертості. На відміну від мемуарів, які надають опис та оцінку подій минулого, щоденники відтворюють сучасність. Проблематика вивчення щоденника як літературного жанру багатоаспектна.

Щоденники в українській літературі початку ХХІ ст. визначаються посиленням уваги з боку науковців та підвищенням цікавості з боку читача. Дослідження жанрової своєрідності щоденників є особливо важливим у зв’язку з науковим осягненням тих тенденцій, які наявні в сучасній українській літературі.

Одним з найцікавіших та найактуальніших щоденників кінця ХХ століття, який демонструє в собі єдність інтелектуального, філософського та емоційного начал, є щоденник Костянтина Москальця „Келія чайної троянди”. Письменник доводить, що щоденник – це не лише особистісний документальний твір, який знайомить із фактами власного життя автора, а твір, наповнений філософський змістом, „свободою духу”, розумінням сенсу життя, проблемою вибору особистості, вражаючий глибиною авторської думки та символічними образами. Костянтин Москалець у своєму щоденнику розташовує записи так, що, переплітаючи власне світобачення та суспільні події, створює певний стиль доби, яка спирається на встановлення нових ідей, на створення шедеврів, що не залишать байдужим жодного читача. Дослідження щоденника дозволяють простежити одночасно шлях авторських пошуків письменника, філософічність його поглядів, необхідність творчих шукань на тлі вагомих історичних подій становлення державного устрою.

„Денники” Петра Сороки – це цікаве явище в українській літературі. Це сучасне європейське письмо, інтелектуальне, сповнене філософського осягнення дійсності” [3, с. 22]. Петро Сорока у денниках демонструє вміння правдиво та глибоко розуміти навколишній світ і поєднувати свої враження й роздуми, майстерність і тонке відчуття художнього слова, яскраву творчу особистість. Беручи до уваги щоденник як жанр документально-художньої літератури, він започатковує традицію денникової прози в Україні. „Денники” Петра Сороки відкривають його потужний талант як мемуариста, його стратегія – пізнання світу, осягнення законів буття, осмислення релігійних норм і поєднання їх з життєвими нормами, тенденції літературного процесу. Письменник демонструє довершену стилістику, яскраву образність та потужну духовну енергетику, що переходить від письменника до читача і базується на засадах християнської духовності.

Щоденник Володимира Дрозда „Бог, люди і я” створений з використанням автокоментаря. Коментаторська функція стає реципієнтові елементом розкриття віддзеркалюваної дійсності й позначення рис системності та розуміння „суб’єктивно-правдивого” світобачення автора. Навмисне використання автором багатоплановості оповіді: реальне відображення подій у житті письменника та його коментарі, відтворені в чуттєвих і відвертих барвах, фіксуючи світ письменника й елементи його художнього та життєвого самовираження. Автор здійснює на основі першоджерела утворення нових художньо-документальних повідомлень. Володимир Дрозд, використовуючи інформаційне доповнення чи тлумачення щоденника, відтворює низку ідей, мотивів, проблем, які становлять змістове наповнення твору письменника. Ідеї автора мали інтелектуальний характер, неповторний присмак шістдесятництва та непереможну віру в майбутнє. Текст щоденникових записів систематизує низку фактів особистого й літературного життя, що створює навколо себе простір та обумовлює читацький інтерес і сприйняття. Щоденники різних років із авторськими коментарями Володимира Дрозда, створені як мистецьке поєднання особистих, літературних та суспільних життєвих подій письменника. Формується концепція особистості автора: „виявляється, що мемуарист з усіма своїми крайнощами, перебільшеннями, болісними роздумами, стражданнями, гострими оцінками і є цінним для нащадків у своїй самодостатній сутності” [1, с. 22].

Таким чином, літературний щоденник – один із жанрів документально-художньої літератури, складна жанрова структура, яка складається з реального й емоційного, що існують паралельно. Він відтворює особисті переживання автора, надає можливості осягнути зміст доби, задуми як творчої особистості, так і пересічного громадянина. Щоденникова спадщина в українській літератури широко репрезентована творчістю багатьох письменників, які створюють ряд важливих мистецько-естетичних функцій, надають оцінку історичній, культурно-літературній, політичній сферам життя.

Щоденники посідають значне місце в авторській лабораторії та визначають великий „проблемно-тематичний спектр” твору.

Література

1. Дрозд В. Бог, люди і я. Щоденники різних років із коментарями // Київ. – 2003. – № 1. – С. 93-114.

2. Москалець Костянтин. Келія чайної троянди.1989-1999//Сучасність. – 2001. - №1. – С.10-57

3. Сорока Петро. Денники (2004–2005). – Тернопіль: ПП Сорока, 2006. – 362с.


Шміло Галина Дмитрівна

Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка», Львів


ДЕЯКІ АСПЕКТИ СТВЕРДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ


Глобалізаційні процеси спричинюють двовекторний рух наукових досліджень у сфері лінгвістики. З одного боку – це встановлення мовних універсалій, спільних типологічних рис між мовами, розвиток загально лінгвістичних напрямів досліджень, з іншого – дослідження специфічних рис окремих мовних систем, зокрема національно зумовлених реалізацій загально лінгвістичних категорій, виявлення особливих мовних явищ. Такі фактори визначають характер досліджень у сфері функціональної лінгвістики.

Застосування функціонального підходу до дослідження мовних явищ передбачає аналіз мовних одиниць за певними ознаками. Для лексем та їхніх лексико-семантичних варіантів – це встановлення валентності (порядку поєднання, одиниць, з якими можливе поєднання), для речень – визначення ситуацій, стилів функціонування, мети, контексту, значення у контексті, для текстів – ідея, мета, стиль.

У функціональному аспекті синтаксичні конструкції входять до системи функціонально-семантичних категорій та полів (наприклад, ФСП темпоральності, компаративності, параметричності), які у кожній мові мають інші способи та засоби вираження.

Формування системи ФСП української мови – актуальний напрям мовознавчих досліджень, який свідчить про переміщення уваги науковців з внутрішньосистемних відношень у сферу функціонування, вживання мовних одиниць. Як зазначає О. А. Щепка, «увага лінгвістів останнім часом зосереджується на вивченні мови як засобу спілкування і на проблемі взаємодії мови і дійсності. Це зумовлює появу досліджень, присвячених вивченню функціонально-семантичних полів» [4, с. 1]. О. О. Ситенко обґрунтовує актуальність функціонального підходу наступним чином: «У сучасній теорії та методології мовознавства функціональний підхід до дослідження мовних фактів набуває особливої актуальності у зв’язку зі зверненням лінгвістики до вивчення мови в її реальному функціонуванні, що зумовлює комплексний підхід до аналізу мовних явищ, коли кожна окрема одиниця мови, постаючи складником цілісної системи, досліджується з погляду виконуваних нею функцій» [3, с. 1].

Українське мовознавство містить дослідження ФСП параметричності (О. М. Хавкіна), здрібнілості (О. О. Ситенко), темпоральності (О. Бондар, І. О. Талаш), компаративності (О. А. Щепка), квантитативності (С. Бронікова), посесивності (І.Данильчук), адресатності (Л. Пац).

Аналіз синтаксичних конструкцій діалогічного мовлення у функціональному аспекті виявляє значну кількість стверджень, які формують відповідне ФСП та потребують розрізнення із граматичною категорією стверджувальності/ заперечувальності.

Граматична категорія стверджувальності/ заперечувальності містить протиставлення та формально виражена стверджувальними та заперечними реченнями. Розрізнення необхідне між ствердженнями у функціональному аспекті та стверджувальними реченнями як формальними виразниками категорії стверджувальності/ заперечувальності.

«Стверджувальне речення – модальний різновид речення, в якому стверджується наявність пов’язаної з відповідним носієм або незалежної предикативної ознаки» [2, с. 669]. Основна ознака стверджувального речення – відсутність заперечних засобів. З цього приводу С. П. Бевзенко зазначає: «Граматичне оформлення цих речень характеризується відсутністю при присудку чи головному члені односкладних речень заперечної частки не» [1, с. 37-38]. Вживання стверджувальних речень не залежить від форми мовного спілкування. Стверджувальність – модальна характеристика, яка не залежить від семантичної структури речення та контексту.

Ствердження – семантична функція синтаксичної конструкції у діалогічному мовленні, яка зумовлена реалізацією ряду комунікативних завдань (намірів), серед яких: підтвердити достовірність почутої інформації, повідомити про одностайність у поглядах, висловити згоду на пропозицію, згоду з наказом, згоду виконати прохання та ін.

ФСП ствердження української мови – це поле онтолого-гносеологічного типу, коституенти якого різняться формою думки (логічною чи семантичною). Способи ствердження відображають національну специфіку граматичної будови мови та мовленнєвого етикету.

Особливістю ФСП ствердження української мови є мікрополе ствердження, вираженого заперечними засобами. Саме функціональний підхід встановлює закономірності взаємовираження двох протилежних понять.

Уривок діалогу «Хіба ви не знаєте? – Ні» дає можливість простежити особливості ствердження української мови, вираженого запереченням. Мовленнєвий хід діалогу «Ні» є ствердженням, вираженим заперечною часткою, оскільки мовець стверджує те, що сформульовав інший комунікант у питанні «Хіба не знаєте?».

Оскільки поза контекстом частка «ні», як і заперечний предикат, виражає заперечення, доведення функції ствердження через заперечення виявляємо у парадигмі з ознаками: комунікативна мета(1), імплікатура(2), спосіб вираження(3), засіб вираження(4).

Хіба ви знаєте? (1 – перевірити поінформованість, 2 – сумнів у поінформованості, 3 – питальне речення, 4 – стверджувальний предикат) – Так, [знаю] (1 – підтвердити поінформованість, 2 – заперечення сумніву, 3 – повторення предиката із стверджувальним засобом, 4– стверджувальна частка, стверджувальний предикат) – Ні, [не знаю] (1 – заперечити поінформованість, 2 – підтвердження сумніву, 3 – повторення предиката із заперечними засобами, 4 – заперечна частка, заперечний предикат).

Хіба ви не знаєте? (1 – перевірити непоінформованість, 2 – сумнів у непоінформованості, 3 – питальне речення, 4 – заперечний предикат) – Так, [знаю] (1 – заперечити непоінформованість, 2 – підтвердження сумніву, 3 – повторення предиката із стверджувальним засобом, 4 – стверджувальна частка, стверджувальний предикат) – Ні, [не знаю] (1 – підтвердити непоінформованість, 2 – заперечення сумніву, 3 – повторення предиката із заперечними засобами, 4 – заперечна частка, заперечний предикат).

Таким чином, конструкції «Ні, не знаю» і «Так, знаю» у системі мови є однозначними. «Ні, не знаю» виражає заперечення, «Так, знаю» – ствердження. Функціонування аналізованих одиниць виявляє інші значення. Через те, що конструкції «Ні, не знаю» і «Так, знаю» використовують у діалогічному мовленні як відповіді на питання, основними факторами у виборі конструкції є граматична, семантична структура, імплікатура, комунікативний намір запитання та інтенція іншого комуніканта.

Складність визначення семантичної функції конструкції «Ні, не знаю» як відповіді на питання «Хіба ви не знаєте» полягає у протилежності комунікативного наміру «підтвердити непоінформованість» та імплікатури «заперечення сумніву». Семантичну функцію у мовленні визначає комунікативний намір, вибір засобів реалізації цієї функції – граматична та семантична структура питання.

Опис функціонально-семантичних полів як метод, можливий до застосування для дослідження будь-якої мови, виявляє особливі риси функціонування тої чи іншої мовної системи, мовні універсалії, загальнолінгвістичні семантичні категорії, служить підґрунтям для досліджень у сфері порівняльного мовознавства.

ФСП ствердження української мови як елемент системи ФСП української мови характеризує зумовлені системою української мови та мовленнєвого етикету риси реалізації мовної універсалії ствердження. Однією з таких рис є функціонування у мові конституентів мікрополя ствердження, вираженого заперечними засобами.

Поняття ствердження як домінанта ФСП відрізняється від стверджувального речення як одного із засобів реалізації граматичної категорії стверджувальності/заперечувальності. Умовою їхнього розрізнення є сфера вживання: стверджувальні речення використовують у всіх формах мовного спілкування без обмежень, про ствердження говоримо лише як про елемент діалогічного мовлення.

Література

1. Бевзенко С. П. та ін. Сучасна українська мова. Синтаксис: Навч. посібник / Бевзенко С. П., Литвин Л. П., Семеренко Г. В. – К.: Вища школа, 2005. – 270 с.
   
2. Грищенко А. П. Стверджувальне речення // Українська мова. Енциклопедія. – К.: Вид-во «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 2007. – С. 669.
   
3. Ситенко О. О. Функціонально-семантичне поле здрібнілості в слов’янських та германських мовах: Автореф. дис. канд. філол. наук/ Донецький національний університет. – Донецьк, 2008. – 17 с.
   
4. Щепка О. А. Функціонально-семантичне поле компаративності: Автореф. дис. канд. філол. наук/ Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського. – Сімферополь, 2008. – 17 с.
   

наукове видання


українською мовою


УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ТА МЕНТАЛЬНІСТЬ: САМОБУТНІСТЬ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ


Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції

28-30 січня 2011 р.

м. Ялта


Підписано до друку 25 січня 2011 року


Формат 60х90/16.

Умовн. друк. аркушів 6,5.

Папір офсетний. Тип друку різограф.

Тираж 100 екз.