Geum.ru

Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації

Вид материалаДокументы

Содержание


Сфера модальності як складова процесу комунікації в художньому тексті
Цікаво, на що я буду тоді схожа?
Ментальні чинники як важелі збереження системи
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Ситченко А.Л. Навчально-технологічна концепція літературного аналізу: Моногр. – К.: Ленвіт, 2004. – 304 с.

  • Ситченко А.Л., Шуляр В.І., Гладишев В.В. Методика викладання літератури: Термінологічний словник / За ред. проф. А.Л. Ситченка. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2008. – 132 с.

  • Словник термінів педагогіки, психології та шкільного адміністрування. Упоряд. Горецький П.Й. - ссылка скрыта. – 2008. 112 с.




    Довгань Олексій Валентинович

    Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, м. Київ


    Сфера модальності як складова процесу комунікації в художньому тексті


    Поняття реальності належить до того типу абсолютних абстракцій існування, а відтак і інтерпретування якого є цілком довільним у своєму функціонуванні, тобто ідеально-філософська природа здійснює безпосередній вплив на градацію його суб’єктивних виявів. Мається на увазі та суб’єктивна складова природи явища як певного концепту, що знаходить своє відображення у антропоцентричній парадигмі, фактично, поліінтерпретаційності реальності. Виходячи з зазначеного можна зробити висновок про неможливість канонізації семантики цього абстракту, що дозволяє нам говорити про певну «розмитість» меж його розуміння, яка, у свою чергу, призводить до думки про відносний характер сприйняття реальності. Остання категорія є ключовою для процесу її розуміння оскільки має ознаку поліваріантності взагалі та моноваріантності зокрема, як складова суб’єктивної оцінки світу людиною.

    Безпосередно комунікація проявляється у мовленнєвому акті (цілеспрямована мовленнєва дія, що здійснюється згідно з принципами і правилами мовленнєвої поведінки, прийнятими у даному суспільстві; мінімальна одиниця нормативної соціомовленнєвої поведінки, що розглядається в межах прагматичної ситуації [3] ). Оскільки мовленнєвий акт – це вид дії, то при його аналізі використовуються по суті ті ж категорії, які необхідні для характеристики і оцінки будь-якої дії: ссылка скрыта, мета, спосіб, інструмент, засіб, результат, умови, успішність тощо. Залежно від обставин або від умов, в яких здійснюється мовленнєвий акт, він може або досягти поставленої мети і тим самим виявитися успішним, або не досягти її. Головною умовою успішності мовленнєвого акту є його доречність, за інших обставин він не буде комунікативно вдалим [3]. Якщо виходити з позицій мовної прагматики, то будь-якому мовленнєвому акту притаманне певне практичне спрямування. В основі процесу комунікації лежить, на нашу думку, спонукання, яке ми трактуємо у найширшому значенні: як засіб отримання інформації від слухача, вислуховування слухачем інформації мовця, як волевиявлення мовця щодо виконання / невиконання названої дії [2, с. 44] тощо. Головними видами спонукання є наказ, прохання, вимога, заклик, побажання, прохання, порада, дозвіл тощо.

    Існує також такий різновид мовленнєвих актів як непрямий мовленнєвий акт або непряма мова (ссылка скрыта мови, ссылка скрыта, усне ссылка скрыта, вираз, речення, мовленнєва дія, мовленнєвий акт ссылка скрыта (ссылка скрыта), ссылка скрыта якої виводиться не буквально, а з опертям на ссылка скрыта, прихований зміст, імплікатури ссылка скрыта [3] ). Можна сказати, що зміст непрямого мовленнєвого акту виводиться не прямо, безпосередньо, як це буває зазвичай у процесі комунікації, а опосередковано, що вимагає певних екстралінгвістичних знань. Своєрідним підвидом непрямого мовленнєвого акту є мовлення певних субкультур (емо, готи); прихильників різнорідних книг, літературних і художніх серіалів (мається на увазі множина Інтернет-блогів, сайтів, форумів, де зацікавлені особи обговорюють сюжетні ходи, новини тощо), що є глибоко контекстуальним за своєю суттю. Отже, комунікативний смисл непрямих мовленнєвих актів виводиться не із ссылка скрыта (ссылка скрыта) пропозиції, а із засобів мовленнєвого ссылка скрыта, вжитих у конкретній конституції, з конкретними мовцями, конкретною тематикою ссылка скрыта [3]. Окреслені умови яскраво виявляють таку ознаку непрямих мовленнєвих актів як ситуативність, тобто залежність від позамовного оточення.

    Питання модальності у її різноманітних проявах досліджували П. Адамець, В. Адмоні, Т. Алісова, Н. Арутюнова, Ш. Баллі, О. Бєляєва, Е. Бенвеніст, В. Бондаренко, О. Бондарко, В. Виноградов, М. Грепл, Р. Зимек, Г. Золотова, В. Касевич, А. Мен’є, Г. Нємець, В. Панфілов, М. Петров, Б. Хричиков, Р. Якобсон, Є. Яковлева.

    Модальність – це категорія значення, яке містить у собі зв’язок дії з реальністю, або відношення мовця до дії. Оскільки воно може бути виражене різними засобами (формально-граматичними, лексичними, фразеологічними, синтаксичними, інтонаційними, композиційними, стилістичними), модальність виявляється категорією, властивою мові у дії, тобто мовленню, і тому є самою суттю комунікативного процесу. Мовець не тільки передає інформацію адресатові про дійсність, але й виражає своє ставлення та свою оцінку цієї дійсності. Отже, модальність – це взаємопроникнення мовлення та мислення, де мислення cпирається на відповідні мовні структури для передачі інформації [4]. Категорія модальності має діалектичну природу, їй властива динаміка семантики, оскільки відношення до дії зокрема та до реальності загалом носять нестабільний характер: розглядаючи модальність як складову процесу комунікації у художніх текстах ми не можемо випускати той факт, що у обміні думками ключовим фактором є наявність двох сторін, а відтак – двох інтерпретацій реальності і, відповідно, двох дій, які у ній відбуваються. Цікавим є те, що сучасні англійські лінгвісти взагалі не дають визначення цієї категорії, розглядаючи її як дане, і обмежуються вказівкою на її різновиди: умовна, дійсна, алетична, деонтична, епістемічна.

    Семантико-синтаксична концепція модальності ґрунтується на ідеї двобічного змісту речення (наявності в його семантиці об’єктивних і суб’єктивних значень). Проте сфера модальних значень не обмежується діапазоном «об’єктивність – суб’єктивність». Модальність виявляється і в здатності граматикалізованого поняття реальності / ірреальності формувати комунікативний процес та реалізувати подібним чином інтенцію мовця. Таке розуміння модальності дає змогу розглядати комунікативні типи речення як висловлення, що характеризуються основними значеннями: повідомлення – розповідне речення; наказу, прохання – спонукальне речення; бажання – оптативне речення. Модальне значення питальності проявляється в тому, що відображення відповідності змісту речення певному фрагментові дійсності реалізується у формі запитання про реальність чи ірреальність факту і полягає в прагненні мовця одержати конкретну інформацію. До того ж зміст запитання вказує на недостатність, неповноту певної вихідної інформації та гносеологічну потребу автора запиту в її розширенні [5]. У певному сенсі можна говорити про незавершеність модального значення питальності, так само як і про незавершеність питальності загалом, оскільки, ми вважаємо, що питання само по собі вже вказує на відсутність певного конкретного блоку інформації, що не може бути відновлена мовцем самостійно, тобто для нього є необхідним звернення до іншого суб’єкта і створення у останнього мотивації до надання мовцем цієї інформації.

    Характерною особливістю означених питальних побудов є те, що вони відображають якісну характеристику інформаційної лакуни у знаннях суб’єкта мовлення та потребу в її розширенні та заповненні. Актуалізаторами подібної інформації виступають питальні компоненти, які є не тільки лексико-граматичним показником питальних висловлювань, але й сигналізують про їх модальний статус, вказують на прагнення автора запиту з’ясувати часткову інформацію-характеристику щодо конкретних предметів, осіб, ознак, просторові та часові межі, місце дії, напрям руху тощо. Різноманітний спектр семантики відображають такі групи речень:

    * питальні речення з предметним компонентом (Хто? Кого? Кому? Ким? Що? Чого? Чим? тощо), наприклад: – Цікаво, на що я буду тоді схожа? [1, с. 31]; – Що ти хочеш цим сказати? [1, с. 78]; – Хто ти така? [1, с. 78] – Гадаю Вам спершу годилося б сказати, хто такі ви? [1, с. 80];

    * питальні речення з атрибутивним компонентом (Який? / Яка? Яке? / Чий? Котрий? тощо), як-от: – «Чия це робота?» – «А то чия ж?» [1, с. 70–71]; – Який ти волієш зріст? [1, с. 83]; – А хіба ваш годинник показує, який нині рік? [1, с. 114];

    * питальні речення з обставинним компонентом (Де? Куди? Звідки? Коли? Доки? Навіщо? Як?), порівняйте: – Як же мені туди втрапити? [1, с. 94]; – Нащо ви фарбуєте троянди? [1, с. 129]; – Чи не були б ви такі ласкаві сказати, як мені звідси вибратися? [1, с. 104].

    Отже, модальність виступає показником реальності / ірреальності семантики висловлювання, безпосереднім зв’язком мовця із дійсністю; гарантом істинності його змісту тощо. Дослідження функціонування модальності у контексті проблем комунікативної лінгвістики дозволяє по-новому переосмислити весь процес комунікації і систему можливих та реальних відношень між мовцем і слухачем, виробити принципово новий підхід до їх вивчення. Головною відмінністю процесу комунікації в художньому тексті є її симулятивний характер, тобто суб’єктивне моделювання знаходить свій вияв на двох рівнях: природному (виступає як вроджена здатність комунікантів до вибудовування динаміки свого спілкування) і абстрактному (базується на поліінтерпретаційності авторської реальності). З одного боку автор подає власне суб’єктивне бачення реальності, а з іншого – інтерсуб’эктивне, яке носить характер надсприйняття і проявляється у відбитті невласне прямого бачення автором світу.

    Література

    1. Керрол Л. Алісині пригоди у Дивокраї. Аліса у Задзеркаллі : Повісті / Пер. з англ. В. Корнієна. – Тернопіль, Навчальна книга. – Богдан, 2007. – 432 с.

    2. Кондзеля О. С. Функціонування засобів спонукальності у російському мовленні / О. С. Кондзеля // Мовознавство. – 1981. – № 4. – С. 44–49.

    3. Мовленнєвий акт : матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії. – [Електронний ресурс]. – Режим доступа: ссылка скрыта. – Заголовок з екрану.

    4. Особливості вираження модальних та емоційних засобів в українських перекладах художніх текстів : реферат. – [Електронний ресурс]. – Режим доступа: ссылка скрыта. – Заголовок з екрану.

    5. Шабат С. Т. Категорія питальної модальності в сучасній українській мові : автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. – [Електронний ресурс]. – Режим доступа: ссылка скрыта. – Заголовок з екрану.


    к.філол.н. Єршова Олена Павлівна,

    к.ф.н. Бабина Тетяна Геннадіївна

    Київський національний університет технологій та дизайну


    МЕНТАЛЬНІ ЧИННИКИ ЯК ВАЖЕЛІ ЗБЕРЕЖЕННЯ СИСТЕМИ

    НАЦІОНАЛЬНИХ ОСВІТЯНСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ


    У процесі модернізації системи вищої освіти України та пошуку ефективних технологій і моделей її сучасної реорганізації декларується необхідність повернення колись втраченої конкурентоспроможності нашої освіти на міжнародному рівні. При цьому також зазначається, що наша країна має надзвичайно потужні освітянські традиції, відтак при реформуванні галузі потрібно не просто калькувати західний досвід, але й враховувати національні особливості .

    Зрозуміти специфіку національної культури, в тому числі таких її аспектів як освіта, можна за допомогою аналізу її глибинного рівня – менталітету. Як серцевина “духу народу”, менталітет формується під впливом економічних структур, традицій, морально-правових настанов суспільства, виступаючи одночасно найважливішою відтворюючою і рушійною силою основних тенденцій розвитку етнонаціональної спільноти, провідним фактором культурно-історичної динаміки.

    Розвиваючись за специфічними закономірностями, менталітет в історичних реконструкціях виявляється, перш за все, як причина “відставання”, як “чинник гальмування” процесів в соціокультурній та ідеолого-політичній сферах, оскільки він змінюється значно повільніше, ніж матеріальна сфера та соціальні інститути. З іншого боку, ментальність є гарантом і базою історичних перетворень: політико-ідеологічні, економічні та ін. мотиви соціальної активності людей мають шанс на успіх лише за умови їх “резонансу” з ментальною аурою суспільства, в якому вони діють. Іншими словами, схоплені, раціонально оброблені, структуровані і систематизовані ідеї життєздатні лише на ментальному ґрунті.

    Метою даної статті є: відслідкувати основні національні освітянські традиції та визначити вплив ментальності українського народу на формування освітянських цінностей.

    Протягом тривалого часу, концепція формування системи національної освіти, в тому числі вищої, перебувала під значним впливом інших культур і найкращих освітніх моделей.

    Формування української культури протягом багатьох століть відбувалося в специфічних умовах “перетину світів”. Територія України і, відповідно, ментальний простір її культури, перебували на межі між Сходом і Заходом.

    За княжої доби українська культура була значною мірою залежною від Візантії. Домінування візантійської культури і освіти попри все сприяли розвитку української незалежної науки і вищої освіти. У той час закладались підвалини формування базового елементу національної освітньої парадигми – мережі перших шкіл - і зміцнювалось усвідомлення необхідності власних освітян і науковців. Це усвідомлення було закріплено пізніше, за часів перебування українців під польським гнітом. Оскільки лакуна національної освіти, у тому числі вищої, не була заповненою, українські діти отримували непогану західну освіту у польських школах, але при цьому часто втрачали національну ідентичність.

    Те, що культура України перебувала між двома опозиційними (антиномічними) культурними сферами, які з’явились в Європі в ХІ ст. – західною, римо-католицькою і східною, православно-візантійською, на століття визначило дві лінії її розвитку: північно-східні землі опинилися в сфері впливу російської православної культурної парадигми; західні і південно-західні землі (входячи до складу Польсько-Литовської держави) з неминучістю втягувалися в сферу функціонування західноєвропейської культури.

    Ментальний спадок такої антиномічності відображається у світогляді представників культури і у їхніх підходах до заснування закладів освіти. Наприклад, при заснуванні школи своє головне завдання Петро Могила вбачав у тому, щоб адаптувати останні досягнення західної культури з метою захисту православної Русі.

    Зміцненню національної ідентичності сприяє встановлення зв’язку між минулим і сьогоденням, оскільки це дає відчуття спільних коренів і спільного майбутнього, допомагає пристосувати нові форми суспільного життя до особливостей менталітету народу, звичок і традицій. Однією з ознак національної ідентичності в галузі освіти є освітянські традиції. До перших освітянських традицій можна віднести:

    a) існування різних видів шкіл за формою власності і фінансування. Так у Київській Русі існувало три типи шкіл: палацова школа (державний навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя); школа “книжного вчення” (для підготовки священиків); світська (приватна) школа домашнього навчання (переважно для купецького й ремісничого населення міст). Школи організовувалися за грецьким зразком;

    б) формування змісту освіти виходячи з потреб держави. (Виходячи з державних потреб, у давньоруських школах вивчали основи письма, читання, рахунку (арифметики), співів, музику, поетику, риторику, іноземні мови (передусім грецьку й латинську));

    в) використання різних джерел отримання знань і поширення освіти: власні та закордонні вчителі; перекладена література, коли власні кадри ще не готувались, бо вища школа була відсутня. (Освітні функції виконували освічені особи, які прибували з інших країн, найчастіше з Візантії і Західної Європи, або церковнослужителі. У ХVІ ст. в Україні з’являються мандрівні дяки та світські вчителі, які організовували своєрідну пересувну школу);

    г) прагнення до отримання фундаментальних ґрунтовних і цілісних знань. У кожен з наступних періодів становлення та розвитку системи освіти в Україні, вищої зокрема, ці перші традиції надалі розвивались, збагачувались та видозмінювались. Сьогодні, на нашу думку, до національних традицій, вартих збереження і надалі, можна віднести: діалогічність, успадковану за часів Київської Русі; певну демократичність у стосунках «викладач-студент»; відкритість освітніх закладів до інновацій.

    Менталітет, як специфічний феномен історії та культури людей, що мешкають на певній території з особливими ландшафтно-кліматичними та геополітичними умовами, в процесі багатовікового розвитку набув певної форми і рис, ставши глибинною основою та головним регулятором культурної, соціальної та індивідуальної динаміки.

    Менталітет є своєрідною аурою, специфічним енергетичним полем, яке дозволяє людині, спільноті видозмінювати світогляд, цінності, поведінку в межах утвореної цілісності, залишаючи недоторканим те ядро, що визначає самість, унікальність, неповторність певного народу. Ментальні цінності мають підвищену стійкість та інерційність і протидіють насильственним деформаціям і форсованим революційно-реформістським перетворенням і допускають лише еволюційний шлях скільки-небудь суттєвих і, тим більше, необоротних змін.

    Перша відмінна риса і ментальна цінність українського народу – це історично виплекана любов і повага українців до освіти як до культурної та панхронічної цінності. Друга відмінність - історично успадковане тяжіння до копіювання (імітування), запозичення найкращих закордонних моделей освіти з їх адаптацією до власних потреб; повага до іншого розумного; переосмислення і формування власних традицій: (візантійська модель за часів Київської Русі; греко-слов’яно-латинська школа, яка ґрунтувалась на національних традиціях, поєднуючи їх з передовими досягненнями західноєвропейської школи й науки - школа в Острозі на Волині; Києво-Могилянська академія протягом ХVІІ-ХVІІІ ст. визначала цілком європейський за змістом і національний за формою освітянський стандарт освіти; на рубежі ХVІІІ і ХІХ ст. мало місце запозичення найбільш перспективної на ті часи німецької моделі освіти, особливо університетської).

    Саме таке поєднання можна вважати проявом однієї з головних рис ментальності українців - сенситивності, яка, з одного боку, робить українців схильними до компромісів, здатними поступитися своїм (Т.Рильський), ототожнити себе з “іншими” (Б.Янів), а з другого – проявляється в прагненні пізнавати світ через власні відчуття, особистий досвід. Після здобуття Україною незалежності мала б змінитися й освітня модель в Україні. Чому цього не відбулось? Можливо причина теж в нашій ментальності, а саме в такій її рисі як інтравертність? Українська інтравертність – це реакція на постійну експансію інокультурного середовища. Дружнє, шанобливе ставлення українців до інших народів сформувало і своєрідну модель відношення до інокультурних цінностей: вони приймаються як даність, як те, що має право на існування (хоча і не обов’язкові для копіювання і наслідування). Інтравертність спільноти тісно пов’язана з орієнтацією її членів на традиційні цінності. Традиціоналізм має двоїстий характер: в певних випадках він діє як “захисний механізм” соціуму від інокультурного впливу, в інших – перетворюється на джерело деструктивного консерватизму. Традиціоналізм українців, який проявляється в схильності до усталених форм діяльності, демонстративно підкресленій орієнтації на своє, національне, як правило, не призводить до консерватизму. Суспільство залишається відкритим, а кожне нове покоління українців здатне до сприйняття нового, шукає нові шляхи і форми життя.

    Висновки. У формуванні системи національних освітянських цінностей певну роль відігравали декілька чинників. Незмінним гарантом і балансуючим важелем стабілізаційних процесів слугував такий чинник, як ментальність.

    Теперішній стан модернізації системи вищої освіти України з залученням ефективних закордонних моделей є традиційним і передбачає обов’язковий процес їхньої адаптації до національних потреб. Чинником, що забезпечить збереження і поповнення системи національних освітянських цінностей виступить ментальність українського народу.


    Кетова Тетяна Борисівна

    Беседіна Вікторія Олександрівна

    Харківський торговельно-економічний коледж Київського національного торговельно-економічного університету, м. Харків