Geum.ru

Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації

Вид материалаДокументы

Содержание


Роль економічної освіти у формуванні економічної культури студентської молоді
Іміджеви типи як інструмент медіавпливу
Козацькі думи та пісні доби хмельницького: автентика та семіотика
Проблеми комунікації у інформаційному просторі сучасної освіти
Мультимедійний зв'язок
Телекомунікаційні технології
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

РОЛЬ ЕКОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ У ФОРМУВАННІ ЕКОНОМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ


Глобалізація, інформаційна революція, надсучасні промислові технології та інші істотні зміни в соціально-економічних умовах життя суспільства чинять потужний вплив на економіку і політику, мистецтво і мораль, побутові процеси і міжособистісні відносини. Нові умови життя висувають нові вимоги і завдання щодо соціальних та професійних якостей людини, її місця, характеру, рівня кваліфікації, способу мислення та поведінки. Саме людина, її потенціал є рушійною силою економічного прогресу в сучасному інформативному суспільстві.

За цих обставин постає важлива педагогічна проблема формування не тільки знань, умінь і навичок професійної діяльності молоді, розвитку інтелекту, але і виховання економічної культури, громадської свідомості та загальнолюдських цінностей особистості.

Оскільки економічна культура формується здебільшого через освіту і виховання, її розвиток значною мірою залежить від якості викладання економічних дисциплін в навчальних закладах.

Багато уваги вивченню ролі економічних знань в економічному вихованні молоді приділяють вітчизняні вчені: В. Лагутін, А. Нісімчук, О. Падалка, І. Прокопенко, І. Смолюк, М. Фіцула, О. Шпак. Різні аспекти економічної культури на різних етапах досліджували А. Дзундза, Т. Заславська, Я. Корнаі, Я. Кузьмінов, В. Макеєва, А. Моль, В. Радаєв, Р. Ривкіна, Г. Соколова.

Російські соціологи Т. Заславська і Р. Ривкіна зазначають, що „економічна культура – це сукупність соціальних цінностей і норм, які є регуляторами економічної поведінки і виконують роль соціальної пам’яті економічного розвитку: сприятливих чи гальмуючих трансляцію і відновлення цінностей, норм і потреб, що функціонують у сфері економіки і, які орієнтують її суб'єктів, на ті чи інші форми економічної активності” [3]. Економічна культура бере безпосередню участь у формуванні професійних якостей особистості (працівника), у тому числі й у становленні її цінностей, моралі, знань, етичних норм тощо.

Отже, економічна культура зберігає цінності і норми, які необхідні для подальшого розвитку економіки; накопичує еталони економічної поведінки, економічної активності; транслює з минулого в сучасність соціальні цінності і норми, що лежать в основі організації праці, інвестування коштів, споживання, розподільчих, фінансових та інших соціально-економічних дій і відношень; оновлює цінності і норми, які регулюють розвиток соціально-економічної сфери, як скарбниця, нормативних уявлень, зразків поведінки [2].

Вивчення економічної культури дозволить визначити як діяти, мислити, відчувати і сприймати економічне життя визначеним способом. А від того, якими будуть носії економічної культури, залежить, як швидко економічне зростання стане реальністю. Саме тому необхідно приділяти відповідну увагу формування економічної культури у вищих навчальних закладах.

Економічна освіта у навчальному процесі, на думку більшості вчених, є одним із основних шляхів формування економічної культури [5].

Визначаючи «економічну освіту», будемо спиратись на точку зору А.Ф. Аменда, який трактує її як „процес і результат засвоєння молоддю, що навчається, систематизованих економічних знань, умінь і навичок, формування принципів і їх практичне застосування“ [1]. Б. Теплов зазначає, що створення системи знань та формування уміння володіти ними є необхідною умовою продуктивної роботи мислення і розвитку розуму [6]. Будь-який навчальний предмет, більш того, кожна тема, можуть і повинні бути використаними для розвитку мислення. Ю. Самарін умовами розвитку мислення називає формування зв'язків між знаннями [6].

За основу визначення поняття «економічні знання» можна погодитись з визначенням, яке наведено групою авторів А. Нісімчуком, О. Падалкою, І. Смолюком, О. Шпаком. Економічні знання – це узагальнені соціально-економічні знання як система фундаментально-наукових та загальнолюдських фактів, законів, явищ соціально-економічного середовища, які засвоюються через глибоке їх осмислення і усвідомлення та підтверджуються нормативами соціально-економічної поведінки [5].

Економічна освіта накладає відбиток на загальний світогляд людини, що впливає на його культурний рівень, сприяє виробленню адекватних уявлень про дійсність, яка оточує. Вивчення економіки допомагає студентам отримати більш повне уявлення про формування й розвиток суспільства, дає їм змогу сформувати цілісну картину навколишнього світу, визначити свою життєву позицію [4].

Особлива актуальність економічного виховання зумовлена тим, що кожна людина зіштовхується з проблемами економіки в професійній діяльності і в особистому житті. Економіки слід навчати не тільки економістів. Людина, що володіє сучасними економічними знаннями, поєднує в собі високий професійний та моральний потенціал, здібна вирішувати складні проблеми сьогодення. Для економічно-культурної особистості характерні такі риси, як вміння застосовувати на практиці економічні й виробничі знання, дотримуватись високої організованості, дисципліни, бережливості, творчості, ініціативності.

Сьогодні постали нові вимоги до системи економічної підготовки спеціалістів. Суть економічної освіти полягає не тільки в отриманні достатньої трудової підготовки, набуття навиків професійної діяльності, в усвідомленні самоорганізації та самодисципліни. Все це характерно для трудового виховання в цілому. Мета полягає в тому, щоб розвивати здібності самовираження особистості, пробудити прагнення до раціоналізму в роботі, до винахідливості, до вибору оптимального варіанту в вирішенні соціально-економічних завдань, до отримання при цьому найбільшого ефекту при найменших витратах.

Таким чином, визначення поняття «економічна освіта» дає змогу зробити висновок про те, що воно є основою економічного виховання особи студента й основою формування економічної культури, оскільки сприяє розвитку економічного мислення та є умовою ефективної економічної діяльності.


Література
  1. Аменд А.Ф. Экономическое образование и воспитание учащихся: учеб. пособ. / А.Ф. Аменд. – Челябинск, 1987. – 164с.
  2. Дзундза А.І. Аналіз теоретичних та методологічних засад формування соціоекономічної культури студентів ВНЗ України // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки / зб. наук, праць. – Київ-Запоріжжя. – 2003 – Вип.27. – С. 420.
  3. Заславская Т.И., Рывкина Р.В. Социология экономической жизни. – Новосибирск, 1991. – С. 256.
  4. Иванова Л.Н. Социально-педагогические условия управления экономическим образованием учащихся гимназии: дис. канд. пед. наук / Л.Н. Иванова. – Иркутск, 2006. – 202с.
  5. Лозова В.І., Золотухіна Т.С., Гриньова В.М. Проблема активізації пізнавальної діяльності студентів при вивченні психолого-педагогічних дисциплін // Вища і середня педагогічна освіта: Республ. наук.-метод. зб. – К.: Вища школа, 1989, вип. 1. – С.63-68.
  6. Сколова Н.Г. Экономическая соціологія. – Мн.: Виш. шк., 1998. – 368с.



Кісельова Анастасія Андріївна

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова Одеса

akiseliova@mail.ru


ІМІДЖЕВИ ТИПИ ЯК ІНСТРУМЕНТ МЕДІАВПЛИВУ


В останні роки все більшу роль починає відігравати поняття «імідж» як вагомий чинник комунікації. Дедалі частіше воно стає предметом різнопланових наукових студій (О.В. Єгорова-Гантман, В.Лім, І.Є. Мінтусов, А.Н. Панасюк, Г.Г. Почепцов, О.О. Феофанов), що свідчить про актуальність детальних розробок у цьому напрямі. Метою створення іміджу, з урахуванням уявлень, очікувань і вимог аудиторії, є формування в масовій свідомості певного ставлення до об’єкта, саме тому найчастіше такі розробки насамперед стосуються публічних осіб − представників шоу-бізнесу, спортсменів, акторів, політичних діячів і телеведучих. Імідж останніх, проте, досі не був розглянутий у всьому комплексі його складників, що зумовлює новизну нашого дослідження, в якому ми звернулися до аналізу іміджів успішних телевізійних ведучих (Андрій Данилевич, Ігор Кондратюк, Федір Бондарчук, Лілія Ребрик, Сергій Дружко, Олександр Педан та Сергій Притула, Леонід Якубович, Юрій Горбунов, Олексій Кулічков, В’ячеслав Гармаш та Савік Шустер), виокремлених за результатами проведеного експерименту [детальніше див. 1].

На базі детальної реконструкції вербальної та невербальної поведінки цих ведучих можемо констатувати наявність залежності між ситуативним використанням вербальних (мовленнєві дії (МД)) та невербальних (кінеми) виявів іміджу й образом, який сприймається глядацькою аудиторією під час телепрограми [там само].

Розглядаючи імідж як сукупність мовних та позамовних чинників, при аналізі МД спираємося на класифікацію С.А. Сухіх, який виокремлює такі класи, як репрезентативи (функцією яких є надання уявлення про стан речей), регулятиви (що безпосередньо чи опосередковано регулюють предметну поведінку та стан партнера), інтерогативи (використовуються для отримання інформації), експресиви й квазіекспресиви (виражають внутрішній стан партнера) та структиви (сегментують дискурс) [3].

Кінеми розглядаємо за характеристикою В.Н. Панкратова [2], де немовне спілкування представлене в таких аспектах, як такесика (дотики), прокресміка (зона-дистанція спілкування), кінетика (положення в просторі, мімічні вияви) та жестика (власне жести).

На основі функції, виконуваної ведучим у телепрограмі, нами було виокремлено чотири узагальнені іміджеві типи, представлені конкретними ведучими:

1) функція «наратування» передбачає повідомлення телеглядачеві інформації, яке не потребує безпосереднього «зворотного зв’язку» − відповіді чи реакції, і виражається у перевазі в мовленні репрезентативів – іміджевий тип «Знавець» (Лілія Ребрик, Сергій Дружко, В’ячеслав Гармаш).

З боку невербальних виражень поведінка такого ведучого та рівнях такесики та проксеміки характеризується максимальною відстороненістю. Відповідно, яскрава міміка та жваве жестикулювання дисонуватимуть зі створеним на вербальному рівні образом, отже, цьому типу властива стриманість мімічних виражень;

2) функція «здійснення інтеракції» увиразнює роль безпосереднього обміну думками та переконаннями, постановки питань та отримання відповідей у складі досліджуваного дискурсу, що на рівні МД представлено значною кількістю інтерогативів та контактивів – іміджева модель «Свій» (Федір Бондарчук, Олександр Педан та Сергій Притула, Юрій Горбунов, Олексій Кулічков). Створенню відповідного образу також сприяють вільні вияви невербальної поведінки ведучого на всіх рівнях – такесики, проксеміки, міміки та же стики;

3) функція «модерування» містить дії ведучого, скеровані на регулювання та координацію поведінки учасників програми та взаємодії між ними. Очевидно, що визначальної ролі у мовленнєвій поведінці ведучих відповідних іміджевих типів набувають, разом з інтерогативами та репрезентативами, регулятиви. В межах цієї функції виокремлюємо два типи образів, залежно від ступеня експліцитного вираження особи мовця та характеру здійсненого ним «диригування»:

а) іміджевий тип «Дипломат» (Андрій Данилевич, Савік Шустер), головними ознаками якого виступають комунікативна стриманість та делікатність. Посилюють образ відсутність такесичних кінем, надання переваги соціальній зоні дистанції, а також превалювання в дискурсі жестів, що виконують переважно регулятивно-комунікативну функцію;

б) іміджевий тип «Провокатор» (Ігор Кондратюк), якому притаманне категоричне та емоційне керування. Важливою особливістю цього типу вважаємо свідому відмову від стримування своїх емоцій, імпліцитну настанову на конфлікт, що виявляється в активації певних мімічних кінем навіть у тих випадках, коли це може викликати негативні реакції у партнерів по комунікації.

Подальший аналіз наведених іміджевих моделі становить перспективний матеріал для здійснення теоретичних узагальнень та надання практичних порад у галузі іміджевого конструювання, що прислужиться в галузях комунікативної та сугестивної лінгвістики, психолінгвістики, дискурсології, соціальних комунікацій тощо.

ЛІТЕРАТУРА
  1. Кісельова А.А. Домінантні складники іміджу телеведучих: експериментальні перспективи // МОВА І КУЛЬТУРА(Науковий журнал). – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2009.– Вип. 12. – Т. V (130). – С. 196-202.
  2. Панкратов В.Н. Эффективное общение: Правила игры: Практическое руководство / В.Н. Панкратов. – М.: Психотерапия, 2007. – 256с.
  3. Сухих, С.А. Личность в коммуникативном процессе / С.А. Сухих. – Краснодар : Изд-во Южного института менеджмента, 2004. – 143 с.

Корнєв Андрій Юрійович

Харківська державна академія дизайну та мистецтв, м. Харків


КОЗАЦЬКІ ДУМИ ТА ПІСНІ ДОБИ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО: АВТЕНТИКА ТА СЕМІОТИКА


Героїчному пісенному епосу, в тому числі корпусу дум та пісень у яких відображені події визвольних змагань під керівництвом Богдана Хмельницького, присвячено чимало досліджень, починаючи з другої половини ХІХ століття. Проте, на першому плані завжди знаходилися пошуки історичної відповідності на рівні подій визвольної боротьби, які вирішувалися у руслі історико-порівняльного методу. Символіка та семіотика перебували на другому плані або взагалі знаходилися поза увагою, ось чому і сьогодні ще обмаль наукових розвідок та публікацій у цьому напрямі, який є актуальним для вивчення культури козацтва та у більш широкому плані – ментальним структурам української спільноти в цілому.

Семантичне поле було завжди притаманне епосу, в цьому полягає специфіка його виникнення та побутування. Епос, як текст, має два шари: один видимий та дійовий, інший – імпліцитний і немов недіючий, однак не менш дійовий, ніж перший [1, с.176]. В даному випадку позиція Б. Путілова співпадає з поглядами В. Проппа, які визначний вчений висловив ще в 50-ті роки, хоча останній досить критично ставився до “історичної школи”, з якої постала порівняльно-історична методологія, оскільки вважав епос, в першу чергу, відбиттям світоглядних настанов [2, с.12-28].

Семіосфера доби козаччини, безумовно, включає в себе пісенний епос, отже його символічні ряди так само відбивають важливі чинники конкретного історико-культурного часопростору на рівні ментальних установ, як і народне середовище, в якому відтворюється епос, постає через відповідні коди-символи. Існують різні версії щодо можливого авторства дум та історичних пісень у плані соціального середовища, але у всякому випадку реціпієнтами “козацького” пісенного епосу слід визнати практично всі верстви українського населення, отже кореляція символічних кодів повинна відбуватися на рівні масової свідомості відповідного періоду.

На наш погляд, маса українського населення доби Хмельниччини і навіть пізнішого часу, характеризується категоріями середньовічної культури. Ця теза не суперечить загальноєвропейській ситуації у відповідний історичний період. Не випадково, розглядаючи новий підхід до культури у ХХ столітті, дослідники відмічають що протягом століть європейські культурні форми життя практично не змінювалися аж до середини ХІХ століття [3, с.39].

Уже аксіоматичним можна визнати той факт, що ментальні структури в історичному процесі змінюються значно повільніше, ніж досягнення у сфері науки і навіть ідеології. Виходячи з цього, цілком слушну думку висловив видатний медієвіст і теоретик культури
А. Гуревич: “...в широких народних масах середньовічна картина світу проіснувала в загальних своїх рисах упритул до нового часу, виявляючи стабільність, не дивлячись на всі перевороти в соціально-економічній та релігійно-культурній областях” [4, с.35]. Отже, аналіз творів пісенної епіки, що нас цікавлять, неможливий без розуміння категорій середньовічної культури та ментальних чинників, закладених у її підґрунті. В даному випадку семіотичний аналіз уявляється особливо плідним, оскільки, на думку Ю. Лотмана, саме середньовіччя – “безумовно, семантичний тип культури” [5, с.402].

Гротеск особливо яскраво проявляє себе в “козацькій” пісенній епіці на рівні розподілу “свого” та “чужого” світів. Як влучно відмічав
Б. Путілов, в основі епічного твору завжди закладений конфлікт між “чужими” та “своїми”, поданий на всіх рівнях: етнічному, релігійному, побутовому [1, с.23]. В залежності від розбудови сюжетної лінії, “гротескний реалізм” (за визначенням М. Бахтіна) визначає різноманітні мовні форми.

Частіше за все це сатирична оцінка “чужого”, складена з вірно схоплених етнічно-культурних рис, “перевернутих” у дусі народної “сміхової культури”. Інколи проти “чужих” застосовані усталені форми лайки, як особливого мовного жанру, наближеного до прислів’я або замовляння. В умовах військового протистояння, особливо при довгій облозі ворожого табору, лайка застосовується як архаїчна форма викликання на двобій, за козацькою термінологією “на герць”.

Якщо вважати гротеск, “стилем мислення” середньовічної людини, то його головним змістовним полем залишиться громадська мораль. Саме вона уявляється межею, яка розподіляє два світи середньовічної людини. Для характеристики “своїх”, в умовах соціального або етнічно-релігійного конфлікту, гротеск губить свою актуальність, стає недоречним. На перший план виходять архаїчні форми героїчного епосу, органічно переплетені з християнською традиційною символікою. Наступність пізніх епічних форм відносно класичної епіки, в даному випадку пов’язане з головним завданням епічних героїв, які, на думку Б. Путілова: “...призначені (виділено авт.) для того щоб забезпечити благополуччя «свого» соціуму” [1, с.72]. Сучасний український філософ В. Горський, також вважає, що свідомість давніх українців будувалась за принципом полярності. В соціальному плані це розподіл на “своїх” та “чужих”. В разі потреби до “чужого” можна було виявити нещадність [6, с.26] Важливою для аналізу епічних творів є також точка зору вітчизняного історика і культуролога Я. Ісаєвича, який пов’язував національну свідомість народу з релігійною приналежністю, обумовленою культурними традиціями. Це твердження безпосередньо стосується і України [7, с.287-288].

Богдан Хмельницький та його полковники, постають у пісенній епіці не тільки як історичні особи, вони символізують кращі якості “своїх”, оборонці та захисники народної “правди-справедливості”, отже їх постаті наділяються рисами епічних героїв. Цю думку підтверджує повторюваність основних мотивів і сюжетних ходів, які впливають на особисті характеристики героїв. Часто це приводить до того, що окремі постаті просто зливаються, відрізняючись тільки іменами, та деякими історичними деталями, які, між іншим, не завжди відповідають реаліям. На наш погляд, така ситуація повністю відповідає особливостям колективної пам’яті, характерної для середньовічного соціуму, так, як це подано в монографії А. Гуревича “Проблеми середньовічної народної культури”. На художньому узагальненні, особливо важливим при передачі морально-етичних настанов, робить наголос і Ф. Пустова. Дослідниця вважає історичні особи, виведені в українських думах, скоріше “типами”, уявленням народу про “ідеал героя” [8, с.142].

Отже український пісенний фольклор завжди посідав особливе місце в єдиному просторі усної народної творчості. Він слугував об’єднуючим фактором для різних соціальних прошарків населення, оскільки зберігав традиційні моральні та громадські настанови. Сама форма передачі пісенного фольклору (міжпоколінно) робила його універсальним засобом трансляції своєрідного етнічного “коду” в якому ідеали козацтва, посталі в період визвольних змагань, вийшли за межі окремої соціальної верстви, і були сформульовані як ідеали всієї української спільноти: боротьба за волю, землю й рідну віру.


Література
  1. Путилов Б. Н. Героический эпос и действительность. – Л.: Наука, 1988.
  2. Пропп В. Я. Русский героический эпос. – М.: Художественная литература, 1958.
  3. Шило А. В. 20 век как культурологическая проблема // Вісник Міжнародного слов’янського університету. – 2003. – Т.6. – № 1. – С. 39-44.
  4. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры. – М.: Искусство, 1984.
  5. Лотман Ю. М. Семиосфера: Культура и взрыв. – СПб.: Искусство, 2000.
  6. Горський В.С. Історія української філософії. Курс лекцій. – К.: Наукова думка, 1997.
  7. Ісаєвич Я. Д. Україна давня і нова: народ, релігія, культура. – Львів: ІУ., 1996.
  8. Пустова Ф. Д. Етнографічно-фольклорні елементи в художній літературі як засоби відображення народної моралі // Донбас. – 1994. – № 1-6. – С. 123-187.


Крамаренко Тетяна Володимирівна Дніпропетровський університет економіки та права імені Альфреда Нобеля

Дніпропетровськ


ПРОБЛЕМИ КОМУНІКАЦІЇ У ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ СУЧАСНОЇ ОСВІТИ


Стрімкий сучасний розвиток інформаційно-обчислювальної та телекомунікаційної техніки неминуче призводить до інформатизації вищої освіти, необхідності підвищення якості підготовки фахівців з новим типом мислення і культури, що відповідають вимогам сучасного інформаційного суспільства й комунікаційного простору, породжуючи виникнення протиріч: між рівнем розвитку інформаційного середовища і якістю підготовки фахівців до здійснення сучасної іншомовної комунікації; між обсягом інформації, що постійно збільшується і можливостями індивіда до її сприйняття, обробки, засвоєння, передачі і використання у професійній діяльності. Вирішенню зазначених протиріч сприяє впровадження інформаційних технологій в освіту.

Теоретичним й практичним аспектам проблеми комп’ютеризації освіти присвячені роботи Б.С. Гершунського, А.П. Єршова, А.М.Короткова, В.А.Лецко, О.А.Локтюшиної, Є.Й. Машбица, В.М. Монахова, Н.В.Морзе та ін. Можливості комп’ютерної комунікації у вузі щодо змін змісту навчання з дисциплін розкривають М.Н.Алексєєв, С.Г.Григорьєв, Б.С.Гершунський. Дослідження З.О.Джаліашвілі, В.С.Колесникова, А.Г.Крицького, Г.М.Чусавітіної відзначають окремі комунікативні властивості комп’ютерної освіти, особливості комп’ютерних навчальних систем щодо побудови навчання у режимі діалогу. Проте ґрунтовних досліджень з визначення й реалізації можливостей інформаційно-комунікативних систем у освітньому процесі майбутніми фахівцями бракує.

“Інформаційно-комунікаційні технології” – технології опрацювання інформації за допомогою комп’ютера та телекомунікаційних засобів.

Перш за все підкреслимо: зв'язок термінів "комунікація" та "інформація" з технологіями зафіксований у терміні, який з’явився порівняно недавно - інфокомунікаційні технології, які підкреслюють подвійний характер технології – інформаційний зміст (інформаційне середовище) та комунікативні можливості (засіб зв’язку), створеним словосполученням під яким ми розуміємо систему методів і способів вводу, обробки, збереження, виводу, пошуку та передачі інформації в комп’ютерних мережах.

Традиційно їх поділяють на технології синхронної (он-лайнової) (чат і ICQ) та асинхронної (оф-лайнової) комунікації (електронна пошта, телеконференції).

Важливою характеристикою являється інтегративність середовища, під яким ми розуміємо поєднання інформаційних і комунікаційних можливостей, традиційних методів і сучасних освітніх технологій (метасередовище). Іншою характеристикою є багатоаспектність і мультикультурність середовища (мультисередовище), під яким розуміється комунікативні взаємодії (студент - викладач, студент - студент, студент - зміст, та ін.).

Сучасні пошукові системи інформації забезпечують можливість користувачеві мережі Інтернет за лічені секунди знайти необхідну інформацію – достатньо задати (написати) ключове слово в поле для запиту та натиснути кнопку початку пошуку.

Користувачі в Україні мають можливість користуватися найпоширенішими пошуковими системами: англомовні: Alta Vista (альтавіста)(США) ссылка скрыта., Yahoo (Яхо)(США) ссылка скрыта., Infoseek (Інфосик) ссылка скрыта./, Hot Bot (Хот Бот) ссылка скрыта, російськомовні: Google (Гугл) ссылка скрыта, Rambler(Росія) ссылка скрыта., Апорт(Росія) ссылка скрыта./, Яндекс(Росія) ссылка скрыта , україномовні: UKR.net. ссылка скрыта.

Впровадження комп’ютерних комунікацій підвищує вимоги до писемного мовлення, передбачає уміння користуватися інформаційними ресурсами комп’ютерних технологій.

До основних комунікативних можливостей комп’ютерної комунікації належать:
  • Мультимедійний зв'язок, який поєднує голос, відеозображення та текст, що передаються по одній фізичній лінії зв’язку;
  • Гіпермедіасистеми, що стимулюють внутрішній діалог користувача, розкриваючи способи мислення, сприяючи зіставленню різних позицій, спонукаючи до самостійного розмірковування та оцінювання висловлених гіпотез, прийняття самостійних рішень;
  • Телекомунікаційні технології, які базуються на спілкуванні, зближенні, вільному обміну думками, ідеями, інформацією учасників спільного проекту.

Тобто, комп’ютерна комунікація дає змогу послуговуватися комп’ютером як універсальним засобом оброблення й передавання інформації. Завдяки їй відкривається доступ до необмежених масивів інформації, яка зберігається у централізованих банках даних, забезпечує використання педагогом у навчальному процесі всього масиву знань, які доступні інформаційному суспільстві.

Література

1. Волкова Н.П. Професійно-педагогічна комунікація: Навч. посіб. – К., 2006. – 256с.

2. Кужель О.М., Коваль Т.І. Використання персонального комп’ютера у вивченні іноземних мов // Нові інформаційні технології навчання в навчальних закладах України: Науково-методичний збірник: – Вип.8: Педагогіка / Редкол.: І.І.Мархель (гол. ред.) та ін. – Одеса: Друк, 2001.

3. Ротмистров Н.Д. Мультимедиа в образовании // Информатика и образование. –1994. – №4.

4. Роберт И.В. Современные информационные технологии в образовании: дидактические проблемы; перспективы использования. — М.: Школа-

Пресс, 1994.-205с.

Віолетта Лаппо