Чернігівський державний педагогічний університет імені т. Г. Шевченка украінсько-російський інститут філія московського державного відкритого університету в м

Вид материала

Документы

Содержание До питання реалізації молоді в сучасному Економічні та правові інструменти екологічно політики Складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, ґрунтів, вод, повітря, рослинності тощо)

Подобный материал:

• Чернігівський державний педагогічний університет імені т. Г. Шевченка, 449.05kb.
• 24-25. 04. 2012, Uman, Ukraine Міністерство освіти І науки України Мовно-інформаційний, 58.6kb.
• Міністерство освіти І науки україни мелітопольський державний педагогічний університет, 2525.18kb.
• Національна академія педагогічних наук україни державний вищий навчальний заклад «університет, 1315.11kb.
• Чернігівський державний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка Інформаційно-бібліографічний, 71.97kb.
• Чернігівський державний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка Інформаційно-бібліографічний, 172.48kb.
• Чернігівський національний педагогічний університет імені т. Г. Шевченка, 53.01kb.
• Чернігівський державний педагогічний університет імені, 456.62kb.
• Кримський юридичний інститут Одеського державного університету внутрішніх справ, 813.35kb.
• Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека ім. В. Короленка Чернігівський, 566.88kb.

До питання реалізації молоді в сучасному

українському суспільстві


Хтось із мудрих сказав: “У кожної людини є тільки одне життя, яке швидко минає, і залишається по його завершенню лише те, що зроблене з любов’ю.”

Я торкнуся проблеми реалізації як у вузькому, так і ширшому розумінні. Реалізація – це здійснення наміченого плану, програми, проекту, досягнення мети, зрештою вдало прожитого життя, яке у більшості людей – це безперервний процес особистісного і професійного зростання, що включає освіту, споглядання за життям інших і набуття професійного досвіду, майстерності. І все ж ми не рідко зустрічаємо осіб зі всіма перевагами походження й освіти, які не здатні зорієнтуватися у житті. Вони ходять на роботу, яку терпіти не можуть, підтримують стосунки, які не приносять радості, задоволення, і використовують свій внутрішній потенціал лише незначною мірою.

Вітчизняні і зарубіжні вчені схиляють нас до думки, що успішна реалізація - це сума семи складових у такій комбінації, яка найбільше приносить нам щастя щомиті.[8, 17]

Перша складова – душевна рівновага. Ми реалізуємося настільки успішно, наскільки вона є глибокою. Душевна рівновага – це свобода від деструктивних емоцій: страху, злості, сумнівів, почуття вини, неспокою. Під час відсутності негативних емоцій ми насолоджуємося душевним спокоєм природно. “І тиха радість на душі”, - так писав про цей стан поет. Ключ до душевної гармонії – це систематичне усування (ліквідація) негативних людей, ситуацій та емоцій, що роблять нас нещасними.

Головна перепона – це те, що мозок більшості людей займається “кипучою” діяльністю, пов’язаною з тим, щоб тримати особу в трясовині негативу.

Друга складова – здоров’я й енергія. Наше тіло має природну здатність відтворювати здоров’я. Воно влаштоване так, що, як тільки ми перестаємо робити шкідливі для здоров’я речі і, навпаки, починаємо робити корисні, організм здебільшого відновлюється, і людина стає енергійною.

Третя складова успішної реалізації – любовні стосунки. Ключова особливість повноцінної людини – здатність вступати і підтримувати довгострокові взаємини дружби і кохання. Коли взаємини справді щасливі, люди дуже часто сміються, спілкуючись один з одним. А коли взаємини псуються, перше, що зникає, - сміх. Створення атмосфери оптимізму, ентузіазму і високої моралі - це той дух, який притаманний щасливим родинам, успішним колективам, першокласним компаніям світу. Проблеми з людьми набагато сильніше порушують душевний спокій і підривають здоров’я, ніж будь-який інший фактор. Тому однією з головних складових реалізації є створення оточення, у якому ми були б щасливі і сповнені почуття задоволення.

Тільки взявши під контроль взаємини з людьми і привівши їх до гармонії, ми спрямовуємо думки на успішну реалізацію.

Четверта складова – фінансова свобода. Вона означає наявність достатньої суми грошей і виключає необхідність постійно про них турбуватися. Не гроші корінь зла, а їх відсутність, нестача. Але 80 відсотків населення стурбовані фінансовими проблемами і змушені думати про них.

П’ята складова – високі цілі й ідеали. Пошук смислу і мети життя є найглибшим підсвідомим мотивом. Для справжньої реалізації треба мати чітке усвідомлення спрямованості зусиль.

Шоста складова - самопізнання і самоусвідомлення. Хто ми, і чому думаємо і відчуваємо саме так? Важливе розуміння впливів, що сформували наш характер з дитинства. Необхідно знати, чому ми реагуємо на людей і ситуацію у той чи інший спосіб. Тільки зрозумівши це і прийнявши себе, ми можемо рухатися вперед.

Сьома складова – самореалізація. Самореалізація - це відчуття, що ви стаєте тим, ким здатні стати, яким мріяли стати, що ви рухаєтеся до повної реалізації свого потенціалу. Психолог Абрахам Маслоу назвав це самоактуалізацією.

Ставити мету, задумувати проекти, прагнути до реалізації може кожен. І багато це роблять. Чи не більша частина людства, особливо під Новий рік. задумує якісь зміни, успіхи, але не вміє визначити істинну мету і не знає, що треба робити для її реалізації. Учені схиляються, до так званої системи 12 кроків до своєї мети, як механізму реалізації.[5, 21]

Крок перший - викликати істинне бажання. Воно мусить мати особистісний характер: Я хочу мати, Я хочу, робити, Я хочу стати.[6,46] Щоб визначити домінуюче бажання можна поставити такі уточнюючі запитання:

- які п’ять головних цінностей є у Вашому житті? (Розподіліть за пріоритетом);

- які на даний момент три основні цінності?;

- що б Ви робили, якби дізналися, що жити Вам залишилось всього півроку?;

• що Ви будете робити, якщо завтра виграєте мільйон доларів?;
  
• що Ви завжди хотіли робити, але боялися спробувати?;
  

- що Вам дає цілковите відчуття задоволення собою?;

- яка Ваша найсміливіша мрія, якби Ви знали, що не зазнаєте невдачі (поразки)?.

Друге, що слід зробити, - виробити переконання. Необхідна цілковита впевненість, що Ви досягнете мети. Тому слід починати з постановки невеликих цілей, що є реальними і зримими. Переконання підсилюються, коли ми маємо проміжні результати.

Третій крок – запишіть мету. Викладіть її в письмовій формі. Дисциплінуючи себе записами, людина приглушує зневіру, яка все ж час від часу з’являється.

Четвертий крок – складіть список всіх переваг, що дає реалізація мети. Ніцше писав: “Людина може витримати будь-яке “що”, якщо в неї є достатньо велике “навіщо”. Наше “навіщо” повинно нас окрилювати, надихати.

П’ятий крок – з’ясуйте свою початкову позицію, свою відправну точку. Наприклад, перш ніж почати худнути, зважтеся.

Шостий крок – встановіть крайній термін. Якщо мета реалістична, то 80 відсотків людей вкладаються у визначений термін. Терміни бувають короткострокові (7, 30, 90 днів) і довгострокові (2,5 – 5 років). [1, 28]

Сьомий крок – складіть список усіх перешкод, що є на шляху до мети. Поступово усувайте ці перешкоди.

Восьмий крок – визначте, яка додаткова інформація необхідна для досягнення мети. З’ясуйте, де ви її можете отримати.

Дев’ятий крок – це список людей, чия допомога вам необхідна. Тут не забувайте про закон компенсації і взаємності.[7, 31]

Десятий крок – план. Складіть план, в якому чітко вкажіть: що?, коли?, чому?, звідки?; перешкоди, інформація, люди. План слід час від часу корегувати і вдосконалювати.

Одинадцятий крок – візуалізація. Візуалізація – це створення подумки картини своєї мети, неначе вона досягнута в реальності. І робити це треба якомога частіше.

Дванадцятий крок – заздалегідь прийміть рішення, що не відступите.

Якщо досягти мети так просто, чому тоді люди не ставлять мету, не реалізують її?

Вчені вказують на шість причин цієї проблеми:

- перша причина в тому, що люди просто несерйозні. Вони надають перевагу не ділу, а слову;

- друга причина – люди не беруть на себе відповідальність за своє життя;

- третя причина ховається в почутті провини і низькій самооцінці;

- четверта причина - люди не усвідомлюють важливості постановки мети;

- п’ята причина – більшість не знає, як це зробити, цього ніде не вчать;

- шоста причина – люди бояться невдач, вони не розуміють, що будь-яка невдача – це передумова успіху.[2, 49]

Література

1. Алдер Г. Практика эффективного использования времени. – СПб.: Питер, 2002. – 256 с.: ил. – (Серия “Бизнес-психология “).

2. Гурангов В., Долохов В. Курс начинающего волшебника: учебник везения. – СПб.: Питер, 2004. – 192 с. – (Серия “Сам себе психолог”).

3. Дж. Мерфи Сила вашего подсознания. – Донецк. “ПолиграфПРЕСС” 2004. – 200 с.

4. Косович Я.Ю. “Гипар” Эволюция сознания как эволюция пространства. – Владимир: Посад, 2005. – 288 с.

5. Норбеков М. Успех на вашу голову и как его избежать/Мирзакарим Норбеков, Геннадий Волков. – М.: АСТ: Астрель, 2005. – 391 с.: ил.

6. Ошо Осознанность. Ключ к жизни в равновесии. – СПб.: ИД “Весь”, 2004. – 224 с.

7. Пиз А., Гарнер А. Говорите точно… Как соединить радость общения и пользу убеждения. – М.: Изд-во Эксмо, 2003. – 224 с. (Серия “А и Б = формула успеха”).

8. Трейси Б. Достижение максимума. – 3-е изд. Мн.: ООО “Попурри”, 2004. – 368 с. – (Серия “Успех!”).


Лєскова Л. Ф.


ЕКОНОМІЧНІ ТА ПРАВОВІ ІНСТРУМЕНТИ ЕКОЛОГІЧНО ПОЛІТИКИ


Сьогоденна екологічна ситуація в світі вимагає переосмислення сутності людини як біологічної особи, з’ясування місця людини в екосистемі світу та вимагає нових поглядів на принципи її діяльності. Бурхливий індустріальний розвиток, необмежені масштаби та темпи виробництва зумовили таку ситуацію, коли подальший екологічний розвиток неможливий без подолання протиріччя між природними процесами і діяльністю людини. Антропогенний фактор став визначальним у ході розвитку екосистем, будь-яких природних ресурсів та формування ноосфери. Екологічне навантаження на навколишнє середовище на кінець другого тисячоліття перевищує екологічну ємкість у світовому масштабі. Як наслідок маємо ряд екологічних проблем, вирішення яких винесено на перше місце порядку денного у третьому тисячолітті. Серед яких: загострення ресурсної проблеми, порушення динамічної рівноваги біосфери нашої планети, що стало причиною її прогресивного руйнування. Цей процес супроводжувався використанням природних ресурсів і різким погіршенням оточуючого навколишнього світу, в наслідок цього сталися масові захворювання рослин, тварин та людей. А головне, є загроза подальшого розвитку цивілізації на Землі.

Тому, метою даної статті є висвітлення проблеми взаємодії людини і природи та окреслення значимості вирішення екологічних проблем для людства.

Людина - частина природи, вища ступінь розвитку живих організмів на Землі, суб’єкт суспільно-історичної діяльності і культури. Проблема буття людини в сучасному світі займає перше місце серед інших поставлених питань.

Всі ми існуємо в даний час на перехресті великих епох в історії людства, реалізувавши з допомогою науково-технічного прогресу відрив від природи і заволодіння її силами, людський рід постав перед вибором: бути чи не бути?

Науково-технічний прогрес і зростання народонаселення викликають різке за­гострення взаємовідносин природи та людини. Стратегія не чекати милості від при­роди, брати від природи, не турбуючись про її охорону, призвела до різкого погір­шення навколишнього середовища й до швидкого виснаження природних ресурсів. Раціональне природокористування та охорона навколишнього середовища стають де­далі актуальнішими, поступово займаючи перший ряд серед глобальних проблем су­часності.

Перші екологічні обмеження, з якими зіткнулося населення деяких найрозвинуті­ших країн світу, були пов'язані не зі споживанням невідновлюваних природних ре­сурсів (як це донедавна здавалося багатьом), а насамперед—з використанням від­новлюваних природних ресурсів і, зокрема, з абсорбційною функцією навколишнього середовища, тобто з його здатністю поглинати антропогенні відходи. Коли людина в процесі своєї господарської діяльності порушує такі обмеження, то це призводить до втрати родючих грунтів, лісів, рибних та водних ресурсів, сприяє накопиченню в атмосфері двоокису вуглецю, а також руйнуванню озонового прошарку стратосфери.

Один з фундаторів екологічної економіки Герман Дейлі постійно нагадує, що створена люди­ною економіка є «вмурованою» в природну екосистему нашої планети і цілком від неї залежить. До недавнього часу масштаби нашої господарсько-економічної діяльності порівняно з масштабами глобальної екосистеми були незрівнянно малими. Саме тому ми могли не враховувати цей фундаментальний факт як в економічній теорії, так і у повсякденній господарській діяльності.

Необхідність екологізації виробництва була усвідомлена ще в 60-і роки. Еколого-економічний підхід як новий науковий напрям ставить за мету погодити екологічні (орієнтовані на збереження цілісності природних систем) та економічні критерії розвитку системи «природо-виробництво».

На сьогодні склалися два принципово різні напрями екологізації виробництва. Перший напрям — умовно-чиста технологія, коли поряд з основним виробництвом створюються спеціальні установки (очисні споруди) для знешкодження відходів та їх переробки. При цьому значно дорожчає виробництво основної продукції. Другий нап­рям — маловідхідні технологічні процеси. Тут відходи, що виникають, завчасно вклю­чаються у єдиний виробничий ланцюг послідовного їх використання. Це яскравий прик­лад односпрямованості економічних та екологічних вимог.

Спроби обмежити шкідливий вплив виробництва на навколишнє середовище лише шляхом створення систем обробки відходів, наприклад, очищення стічних вод ,- не привели до істотного поліпшення стану природних ресурсів. Нереальними зда­ються також пропозиції повністю ізолювати виробничі та природні процеси. Таким чином виникає необхідність загального раціонального підходу до розв'язання складних соціально-економічних проблем, що забезпечить вибір бажаних шляхів розвитку серед багатьох можливих альтернатив на основі вивчення структури системи, цілей та умов розвитку.

Поширена думка, що природоохоронна діяльність призводить до скорочення ви­ходу кінцевої продукції, зростання витрат виробництва, зниження продуктивності су­спільної праці. Але такі твердження базуються на традиційних методах вимірювання економічної ефективності, вони ігнорують якість навколишнього природного середо­вища, стан природних ресурсів, економічні наслідки господарських рішень та їх вплив на природні комплекси.

На нашу думку, нова система екологічних цінностей суспільства потребує зміни цільових установок стратегії розвитку. Пріоритетними мають стати його соціальні аспекти, що вимагатиме переорієнтації поглядів на питання вибору критеріїв розвитку та оцінки ефективності економічного зростання. Замість традиційної економічної ефективності необхідним має стати розгляд критерію соціально-еколого-економічної ефективності. Такий підхід не лише дозволить повніше враховувати цілі суспільного розвитку, але й зніме основний недо­лік традиційного вимірювання виробництва, що, в свою чергу дозволить врахувати як най­ближчі, так і віддалені соціальні та екологічні наслідки конкретного економічного рішення.

Відомо, що цільові установки, якими керуються підприємства в умовах ринку, орієнтовані на максимізацію прибутку, захоплення максимально можливої частки ринку, підвищення конкурентоспроможності своєї продукції за рахунок поліпшення її якості, зниження собівартості, ціни тощо. В такій ситуації турботи про збереження навколишнього природного середовища неминуче відступають на задній план.

Основне завдання системи управління регіональним розвитком полягає у форму­ванні ефективного комплексу фінансово-правових інструментів, що дозволяє одночасно розвивати економічну базу, підвищувати життєвий рівень населення і розв'язувати со­ціальні проблеми, поліпшувати екологічний стан у регіоні на принципах самоокупності значною мірою за рахунок специфікації міжрегіонального обміну ресурсами.

Виникає проблема узгодження цілей регіону та розташованих на його території підприємств при заданому пріоритеті цілей регіонального розвитку (як цілей вищого рівня). Практично це завдання розв'язується шляхом здійснення відповідної подат­кової політики та впровадження у господарсько-виробничі відносини системи санкцій, обмежень і заохочень, які визначають принципи й пропорції формування витрачання коштів підприємств та регіону. При цьому сплата податків підприємствами обов’язко­ва, а в рамках санкцій вони мають вибір у прийнятті рішень, обираючи те, що є до­цільнішим у конкретній ситуації — забезпечити встановлені обмеження за рахунок до­даткових витрат на природоохоронні заходи чи зекономити на цих витратах, але спла­тити штраф за порушення встановлених обмежень. За допомогою заохочень, пільг стимулюються певні напрями діяльності підприємств. Вони можуть мати вигляд ви­ділених цільових коштів під їхні програми, які не підлягають поверненню, якщо ця діяльність вважається доцільною для регіону.

Отже, головний постулат ефективного економічного регулювання у природоохоронній сфері полягає у тому, що ставки плати за забруднення мають відповідати величинам екологічних збит­ків від забруднення кожного окремого типу. Проте західний досвід показав, що реа­лізація принципу «забруднювач платить» як економічного інструмента не вичерпує ефективних засобів екологізації. Тобто, як економічний інструмент він має обмежене поле ефективності. Те саме стосується адміністративного регулювання забруднення у вигляді встановлення обов'язкових норм або квот на викиди. Немож­ливість точно встановлювати зв'язок між викидами і завданими цим збитками призве­ла до дедалі більшого поширення в країнах Європи податків на фактори, які призводять до забруднення.

Не менш важливими є питання правового регулювання екологічних проблем.

Державна політика у сфері екології, як і в будь-якій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів, але ця система, особливо у перехідний період повинна бути гнучкою, тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів, вміти пристосуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення природоохоронної функції держави. Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного права. Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загально обов’язковості, сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових засобів до юридичних та фізичних осіб, щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

Певні кроки вже зроблено. Так, основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення економічної безпеки розроблено відповідно до ст. 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереженням генофонду українського народу є обов’язком держави. Крім того, Конституцією України кожному громадянину гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (ст. 50), кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти:

• “Про охорону навколишнього природного середовища”;
  
• “Про тваринний світ”;
  
• “Про природно-заповідний фонд”;
  
• “Про охорону атмосферного повітря”;
  
• Лісовий кодекс України;
  
• Водний кодекс України;
  
• Земельний кодекс України;
  
• Кодекс України про надра;
  
• „Про екологічну мережу;
  
• „Про екологічний аудит”.
  

З точки зору правового регулювання екологічної політики, важливим є вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища, яке повинно здійснюватись у наступних напрямках:

1. Складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, ґрунтів, вод, повітря, рослинності тощо);
   
2. Складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.
   

Першочергово планується прийняти проекти Законів України про рекреаційні зони, курортні, лікувально-оздоровчі зони, і зони з особливими умовами природокористування. Підготувати проекти нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме: „Правила відшкодування збитків, завданих порушенням екологічного законодавства”, „Положення про екологічний контроль”, „Положення про екологічне ліцензування”.

Отже, виконаний нами аналіз тенденцій природокористування і світового досвіду захисту природи дозволяє нам зробити висновок, що в XXI столітті зростатиме екологічне, економічне і соціальне значення відновлюваних природних ресурсів. Сталий розвиток економіки забезпечуватиметься за рахунок підвищення продуктивності природних екосистем, збереження різноманітності рослинного і тва­ринного світу. Посилиться роль держави в регулюванні економічних, екологічних і соці­альних процесів. Розви­ток природокористування регулюватиметься за допомогою розвинутої системи інстру­ментів екологічної економіки на основі оптимального співвідношення між ринковими і адміністра­тивно-командними інструментами . Збільшуватимуться обсяги коштів, що надходитимуть до державного бюджету за рахунок екологічних податків.

На початку XXI століття у більшості промислове розвинутих країн світу має сформуватися ефективна система економічних поглядів, яка стане надійним фундаментом сталого розвитку природокористування. Економічні інструменти мають забезпечувати трансформацію зовнішніх негативних екологічних ефектів у внутрішні (екологічні витрати) і стимулювання зовнішніх позитивних екологічних ефе­ктів. Повинна бути досягнута екологічна спрямованість усієї системи економічних, екологічних та соціальних правил екології. Посилення впливу екологічних стандартів на стан і використання навколишнього середовища і природних ресурсів супроводжува­тиметься розвитком ринкових економічних інструментів екологічної політики. Матеріальні сти­мули в екополітиці превалюватимуть над економічними санкціями.

Хочеться сподіватись, що у XXI столітті національна і регіональна екологія розвиватиметься в рамках міжнародно визнаних принципів. Вона буде спрямована на поліпшення стану навко­лишнього середовища і збереження природного потенціалу на основі міжнародно ви­знаних екологічних стандартів. З метою усунення негативного впливу екологічних по­датків на конкурентоспроможність продукції провадитиметься щодо них міжнародне узгодження.

Реальну, а не декларативну екологічну політику західних країн характеризує такий підхід: якщо природоохоронні заходи не дають задовільного результату або є очевидною їхня неефективність, керівництво країни шукає шляхів, щоб у той чи інший спосіб уникнути певної екологічної проблеми, відкласти розв'язання її влас­ними силами й по можливості перенести відповідну проблему назовні, у незахідні країни. Екологічна проблема тут не зникає, але вона переводиться у площину при­йняття геополітичних та геоекономічних рішень, які мають примусити інші країни до екологічно нерівноправного партнерства. Ця практика настільки поширена, що її можна навіть характеризувати як експорт забруднення, неочищення природ­ного середовища з країн Заходу до решти країн світу.

Стурбованість сучасної людини станом в екології, промисловості, сільському господарстві, взагалі в матеріальній і духовній культурі, страх перед можливістю воєн із застосуванням останніх досягнень науки і техніки, включаючи атомну і бактеріологічну зброю, перед вичерпанням ресурсів природи і самої людини, погіршують фізичне і психічне здоров’я людей. Можна з упевненістю твердити, що ніколи людині не доводилося зазнавати стільки впливів, у тому числі і шкідливих, як нині.

Основою для життя повинно бути духовний розвиток особистості, адаптація і гармонізація людини з природою. Уважніше вдивлятись в життя природи і кожен раз переконуватись в тому, що людина повинна бути чуттєвим і сердечним учасником того великого, що безперервно вдосконалюється в живій природі. Виховувати в людині любов до природи з перших років життя – є важливим завданням нашого суспільства та соціальної політики.

Таким чином, сьогодні людина неспроможна відтворю­вати екологічні системи (можливо, що не зможе і в майбутньому). Вона сама є еле­ментом екологічної системи, причому дуже агресивним до неї. Сформована людиною економічна система, яка надзвичайно швид­ко розвивається, є дестабілізуючим чинни­ком екологічної системи, який порушує її за­гальну рівновагу.