Чернігівський державний педагогічний університет імені т. Г. Шевченка украінсько-російський інститут філія московського державного відкритого університету в м

Вид материала

Документы

Содержание Словянская литература Железняк О.В.

Подобный материал:

• Чернігівський державний педагогічний університет імені т. Г. Шевченка, 449.05kb.
• 24-25. 04. 2012, Uman, Ukraine Міністерство освіти І науки України Мовно-інформаційний, 58.6kb.
• Міністерство освіти І науки україни мелітопольський державний педагогічний університет, 2525.18kb.
• Національна академія педагогічних наук україни державний вищий навчальний заклад «університет, 1315.11kb.
• Чернігівський державний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка Інформаційно-бібліографічний, 71.97kb.
• Чернігівський державний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка Інформаційно-бібліографічний, 172.48kb.
• Чернігівський національний педагогічний університет імені т. Г. Шевченка, 53.01kb.
• Чернігівський державний педагогічний університет імені, 456.62kb.
• Кримський юридичний інститут Одеського державного університету внутрішніх справ, 813.35kb.
• Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека ім. В. Короленка Чернігівський, 566.88kb.

Литература

1. Стоит обратить внимание на понимание действия Ф. Знанецким. Он писал: „Действием мы называем каждую систему действий (действие - это ход интеллектуального усилия. Является мыслью вызывающей реальные последствия. Оно выполнено – А. К.), которая может быть доведена до конца, то есть достигает такие результаты, которые считаются решением (удовлетворяющим или неудовлетворяющим) проблемы поставленной в начале. Следовательно действие является единственной, принципиально ограниченной системой действия”. Ф. Знанецкий, Введение в социологию, обр. текста и введение С. Буковский, PWN, Варшава 1988, с.108.

2. А. И. Забеллевич, Трактат о философии, (в:) Какая философия нужна полякам?, сделал выбор и опередил вступлением В. Татаркевич, PWN, Варшава 1970, с. 85. Б. Трентовский же выдвигает „синтетичность”. „Не истинно то, что является только практическим и то, что только теоретическим... Практика без теории как инстинкт добра, который строит свой надводный домик абсолютно бессмысленно, а теория без практики подобна мудрости педанта, который в своих произведениях решает о искусстве правления людьми, а сам не в состоянии управлять своей женой и детьми. Изолированная практика – это слепота, а изолированная теория – надменность познания, причем первая является физической, а вторая – моральной болезнью духовных глаз. Синтетичность восприятия является единственной правильной дорогой, которая ведет нас к правде; только она многосторонна”. Б. Трентовский, Основы универсальной философии, PWN, Варшава, очень старое издание, с. 217-218.

3. См. С. Бжозовский, Идеи. Введение в философию зрелости истории, Б. Поланицкий, Львов 1910, с. 43-44.

4. „Когда эмпирик достигает власти, он устанавливает деспотизм необходимости, считает людей орудием экспериментов, охотничьим снаряжением, оружием, ткацкими станками или вообще сырьем, с которым можно экспериментировать и которое можно подчинить с помощью физической силы. Он ломает клятвы и сердца, относится к благородству как к средству, а к пользе, как к цели, уважает душу только как хранительницу тела и называет небо приманкой глупости, но сам при всем своем наставлении является преимущественно манекеном какого-нибудь чужого двора, министра или метра. Метафизик же, когда вознесся аж к трону, устанавливает категорический деспотизм, отпускает вожжи своей самопроизвольности, самовольно делает реформы школ, навязывает свои взгляды там, где только это возможно, и пытается преобразить весь несчастный народ, которым правит, в своем собственном эхо. Его желание является целью для него, а каждый шаг к цели лавром, его дух и есть его Бог, а все происшествия в жизни только кометами случая, которые несмотря на невысчитываемую параболу своей орбиты должны кружиться около солнца, т.е. около него самого...

Изолированный опыт прокладывает дорогу к прислуживанию, а изолированный разум – к терроризму. Таким образом эмпирик с имеющимися последствиями всегда становится аристократом, а метафизик так же с последствиями – либералом в популярном значении этого слова...

Фальшивый либерализм изменяет всегда свою категоричность, а его свойством является то, сколько раз увенчивает его успех, превращается в деспотизм”. Б. Ф. Трентовский, Основы универсальной философии... цит., с. 262-263.

5. Ср. Ф. Знанецкий, Культурная действительность, (в: ) Ф. Знанецкий „Гумманизм и познание” и другие философские сочинения, „Культурная действительность” перевел и полностью приготовил для печати Я. Воцял, PWN, Варшава 1991, с.504.

6. Совесть <лат.conscientia = общее познание, знание, сознание, чувство, самознание, совесть> является общностью: а) актов познания действительности, б) посредством конкретизации, нахождение их места и сути в общественной практике, в) отношения к ним личности и ее духовности, г) формально-логические и формально-символические ценности и желание их реализации, то есть придавать теоретическо-предметное значение. В таком понятии совесть является определенной этичностью конкретной личности. О. М. А. Кромпец OP определяет их выражением: „умением”. Совесть является опытом свободы и ответственности.

7. А. Мицкевич, Словянская литература, (в: ) Сочинения прозой, выдал Т. Пини, полное издание с портретом поэта, т. IV. Лекции о славянских литературах, год I и II, Комитет Мицкевича, Новогрудок 1933, с. 312. Мицкевич интерпретирует здесь поэму Гарчинского: История Вацлава, указывая на то, что поэзия и философия объединяются в определенной идее.

8. Там же, с. 314. Кажется, что Мицкевич не принимал альтернативу, как способ действия общественного процесса. Отменял альтернативу посредством признания иерархии в качестве определенной формы исполнения гения в определенных личностях.

9. Ср. Ф. Знанецкий, Упадок западной цивилизации, (в: ) Ф. Знанецкий, „Гумманизм”…цит., с. 1035.

10. Там же, с. 1035-1036.

11. Стоит принять эту категорию для определения, приведенного в движение после второй мировой войны, процесса „весна народов”.

12. С. Бартник, Общественно политическая теология, (в: ) Там же, Собрание сочинений, т. II, Восточная Агенция. Издательский Дом, Люблин 1998, с. 164-165.

13. А. Мицкевич, Сочинения прозой...цит., с.319..

14. Ср. там же, с. 319-320.

15. Там же, с. 323.

16. А. Мицкевич, сочинения прозой...цит., т. V. Лекции о славянских литературах. Год II и IV, Тиражом Комитета Мицкевича, Новогрудок 1933, с.6.

17. Ф. Знанецкий, Культурная действительность...цит., с. 518.

18. Ср. там же, с. 519.

19. А. Мицкевич, Сочинения прозой... цит., с. 6.

20. Там же, с. 6 – 7. Создание философских школ, распространение выработанных доктрин является выражением – по мнению Мицкевича – „... глубокого пренебрежения к народу. Народ у них (у основателей философских школ – А. К.) это совокупность всех, кто не изучал философию в университете. Этому простонародью, этой толпе, ( можно добавить: этому ”случайному обществу” – А. К.) не нужно много знать: нужно оставить его в невежестве, в суевериях, нужно даже делать вид, что разделяешь его суеверия... Это великое незнание того, что такое народ, прежде всего, славянский народ... Его трудно обмануть, у него удивительный инстинкт угадывать ложь”. Там же, с. 89 – 91.

21. Ср. там же, с. 93 – 94.

22. Там же.

23. Там же, с. 98.

24. Ср. там же.

25. Там же, с. 106.

26. Там же, с. 106 – 107.

27. Там же, с. 116.

28. Ср. там же.

29. Мицкевич объясняет эти понятия: „Всякая нова правда требует от человека нового поднятия к ней; всяка новая правда является всякой частью новой жизни, призывает человека к пожертвованию части давней жизни. Нельзя подняться выше, не опустив низшей ступени... Все, что предвещает будущее, отрывает нас от прошлого... Как же поступает доктрина и что такое доктринер? Доктринер – это человек, который хочет приговорить правду к бесплодности, т.к. хочет освободить нас от работы. Если мы чувствуем себя счастливыми и гордыми т.к. постигли какую-то правду, доктринер сразу же нам говорит: Вам не нужно работать больше. Вы уже всего добились... У вас уже все в руках, остается только совершенствовать детали специальности. Доктринер дает формулы...

Вот по такому порядку после великих законодателей наступают юристы и адвокаты со своими формулами и закостенелыми выражениями. Таким порядком после великих воинов, вдохновленных мужчин занимают место люди, любящие покой. Приход этого рода людей является почти всегда знаком упадка человеческого духа. Так закончился греческий мир - и так закончится западный.

Доктрина легко принимается, т.к. не подвергает дух ни на какие расходы, не требует от него никакой жертвы собственной любви. Доктринер говорит: Ты узнаешь великие, прекрасные вещи, станешь мудрым и великим, но не должен будешь посвящаться, даже менять свои взгляды. Тогда каждый, держа на стороне свой эгоизм, рад и отправляется за знаниями, уверен, что их получит, и получив, обернет так, чтоб угодить себе”.


Железняк О.В.,

Симонова О.Г.


Федеральні засади вступу України до Єдиного економічного простору


Державний суверенітет України поклав початок стратегічно важливої місії країни щодо її інтеграції у світове господарство та необхідність партнерства у складі об’єднаної Європи.

Досвід розбудови дійсно соборної держави свідчить, що одного бажання бути в Європейській спільноті не достатньо. І ті концепції, що пропонуються останнім часом, на предмет входження до ЄС є тенденційними і обґрунтованими більше за емоційними чинниками, ніж за прагматично – економічними. Так, безумовно, нації під силу створити глобальну концепцію перехідного періоду, розробити план Великого «вторгнення» до Європи, зробити досить вірогідне наукове обґрунтування цього проекту, але механізм втілення, деталі, що перевірені часом, жорсткі терміни, як правило, знаходяться по за межами уваги як владних структур, так і безпосередніх виконавців. Чергові споживацькі настрої та віра в чудодійне одномоментне перевтілення суспільства та економіки з нестабільності до цівілізованності певною мірою є відображенням ментальності. Бо економіка є такою, які є люди, а суспільство – є тінню державності. Душа наша богата, але економіка – конкретна.

Зрозумілою є необхідність мати стабільні закони, негаслову демократію, визначний рівень розвитку економіки та технологій, міцну фінансову систему з конвертованою грошовою оди ницьою, експортні переваги та гнучку систему бізнесу, тощо. Загалом – це майже двісті позицій, що повинні відповідати вимогам європейської спільноти, і це конкретні цифри, терміни, показники, яких потрібно досягти і зробити сталими. Тобто повинен мати місце досить тривалий підготовчий період кропіткої роботи по формуванню відповідної суспільної думки.

Європа сприймає тих хто вміє думати, тримати і виконувати зобов’язання в повній мірі, і в обумовлені терміни.

Щоб бути в Європі необхідно навчатись Європі, бо треба знати не тільки «що», але і «як». Щоб державність змогла витримати зовнішню консолідацію, а це досить серйозне випробування, потрібні міцні підвали внутрішніх чинників держави.

За часів правління минулої влади правляча еліта втратила зовнішній кредит довіри. Україна, не маючи прогнозованого та послідовного зовнішньополітичного курсу, дедалі більше перетворювалася на об'єкт зовнішнього впливу. Демократична зміна влади в Україні викликала значний інтерес у світі. Міжнародний імідж України було змінено на краще.

Основою зовнішньоекономічної стратегії України є інтеграція до Європейського Союзу. Усвідомлюючи неготовність України до вступу до ЄС, інтеграція реалізується, базуючись на забезпеченні належного економічного, політичного та соціального розвитку країни для набуття членства.

Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво (УПС) від 16 червня 1994 року, яка започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань.

Окрім діючої Угоди про партнерство та співробітництво термін якої завершується в 2008 році, також реалізується Європейська політика сусідства відповідно до затвердженого на початку минулого року Плану дій. При цьому, ЄС готовий до поглиблення стосунків з Україною. В травні 2006 р. Європейська Комісія під час засідання Ради міністрів розглядала

можливість укладення між Україною та ЄС нової поглибленої угоди, яка має замінити УПС та дозволить встановити нові правові рамки.

Важливими кроками на шляху вступу до Європейського Союзу є визнання з боку ЄС України як країни з ринковою економікою та набуття членства у Світовій організації торгівлі. Минулого року ЄС вже визнав нашу економіку як ринкову. Надання Україні статусу країни з ринковою економікою є визнанням того, що ми - країна, яка має сучасну економічну модель, зрозумілі правила організації ринку.

Позитивно можна оцінити й той фактор, що ставлення до України змінилося на краще як інституцій ЄС, так і країн-членів Євросоюзу. Ще на початку минулого року більшість членів Європейського Парламенту проголосувала за надання Україні чіткої європейської перспективи з можливим членством в ЄС. Покращення ставлення до України також спостерігається і з боку громадян країн-членів. Соціологічні дослідження показують, що більше половини населення цих країн хочуть бачити Україну постійним членом Європейського Союзу.

Важливим досягненням України на шляху просування в європейські структури стало її включення у листопаді 1995 року до складу Ради Європи (другої у СНД після Молдови). Своїм рішенням Рада недвозначно визнала прогрес, якого досягла Україна після здобуття незалежності в 1991 році в будівництві плюралістичного, демократичного суспільства і дотриманні прав людини.

Рада Європейського Союзу прийняла у грудні 1999 р. у Хельсинках "загальну стратегію" відносно України. Згідно цієї стратегії "ЄЄ схвалює європейські поривання України і вітає її європейський вибір", "Європейський Союз усвідомлює, що ... стабільна і безпечна Україна в найбільшій мірі відповідає інтересам ЄС"; "Європейський Союз признає значення України у регіоні. У зв'язку з геополітичним розташуванням України вздовж вісі Північ-Південь і Схід-Захід вона набуває унікальне положення у Європі". Але далі: "ЄС у зв'язку з цим пропонує посилити співтовариство з Україною і приділити особливу увагу ядерній безпеці..."; "Ядерна безпека і вивід з експлуатації Чорнобильської АЕС є пріоритетними у відносинах між Європейським Союзом і Україною" - отже, ЄС скоріш намагається захистити себе від України, а не використовувати її "геополітичне положення" у якості елемента стратегічної концепції.

Посланням Президента України чітко визначено етапи інтеграції в Європейський Союз: повне виконання взятих на себе інтеграційних зобов'язань, вступ до СОТ і створення зони вільної торгівлі з ЄС, повна участь у митному союзі, досягнення відповідності Копенгагенським критеріям та створення умов для членства в Європейському Союзі.

Процес розширення ЄС відкриває для України нові стратегічні перспективи та додаткові можливості поглиблення євроінтеграційної політики нашої держави. Україна буде безпосередньо межувати з Євросоюзом (сумарна протяжність кордону України з ЄС сягне близько 1400 км). Це якісно нова політична ситуація у відносинах Україна - ЄС. Вона значною мірою визначить як характер цих відносин, так і перспективи дальшого розвитку України.

Водночас безпосереднє сусідство з Україною змушує ЄС дедалі предметніше ставитися до євроінтеграційних амбіцій нашої держави. Цю

перспективу України вже підтримано Європейським парламентом (ЄП) у резолюції "Ширша Європа -сусідство: нові рамки наших відносин із східними та південними сусідами", ухваленій 20 листопада 2003 р. Особливу важливість для нашої держави має положення резолюції ЄП щодо чіткого визнання прав таких держав, як Україна, набути членство в ЄЄ за умов досягнення всіх необхідних політичних і економічних критеріїв. Важливим є також те, що ".. .Україні, з огляду на її розміри, географічне розташування, глибокі історичні, культурні, економічні та інші зв'язки з Центральною і Західною Європою та Росією, а також її потенціал стати ще більш цінним партнером для ЄЄ, має бути надана пріоритетна роль у контексті реалізації нової політики сусідства ЄЄ."

Вступ до ЄС держав, з якими Україна має традиційно добрі відносини, може сприяти просуванню українських інтересів у ЄС. Це також дозволить Україні використовувати напрацьовані центральноєвропейськими країнами механізми регіонального співробітництва для поглиблення контактів з Європейським Союзом. Йдеться передусім про активізацію співпраці в рамках Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), що підтримує курс України на європейську інтеграцію. Перспективним є і розвиток співробітництва у форматі "Вишеградська четвірка - Україна". Необхідно також більш ефективно використовувати механізми міжрегіонального співробітництва в рамках міжнародних асоціацій "Карпатський Єврорегіон", "Верхній Прут", "Буг", „Нижній Дунай”, Євро регіон „Дніпро”, співпрацю з потужними єврорегіонами, залучення для регіонального розвитку фінансової допомоги за програмою Tacis, в тому числі і працювати над насиченням конкретним змістом так званих „вільних економічних зон”.

Важливою особливістю співробітництва України з ЄС та його новими державами-членами за останні чотири роки є прискорення темпів зростання взаємної торгівлі, коли щорічний приріст товарообігу складає понад 16-18%. Не в останню чергу це пов'язано з лібералізацією торговельного режиму в Україні на основі принципів СОТ та європейських стандартів.

Проте частка України у торгівлі ЄС залишається незначною і складає близько 0,5% від загального обсягу зовнішньоторговельних операцій Євросоюзу. Україна поки що не зайняла належного місця як торговельний партнер ЄС. Це зумовлено, передусім, неефективною структурою українського експорту та недостатніми темпами реструктуризації національного виробництва. Таким чином, одним з наших пріоритетів на наступний період залишатиметься вирішення проблеми оптимізації структури торгівлі товарами у напрямі підвищення частки продажу товарів середньої та високої технологічності.

Поряд з новими можливостями, що відкриваються для України внаслідок розширення ЄС, цей процес несе з собою також низку серйозних викликів.

Основними чинниками, які можуть призвести до небажаних наслідків для України у торговельно-економічній сфері, є такі:

- денонсація угод про вільну торгівлю між Україною та країнами Балтії, що може призвести до погіршення конкурентних позицій України на відповідних ринках;

- поширення на нові держави-члени ЄС європейських угод щодо лібералізації торгівлі з окремими країнами та групами країн, а також митних преференцій для країн, які розвиваються, що може спричинити відносне погіршення конкурентних позицій України на ринках деяких товарів середньої технологічності;

- приєднання нових держав-членів ЄС до системи нетарифних обмежень щодо українського експорту, зокрема запровадження квот на імпорт з України продукції чорної металургії;

- часткова втрата українськими експортерами традиційних ринків збуту в нових державах-членах ЄС внаслідок поширення на експорт до цих країн антидемпінгових заходів, які застосовує ЄС до України;

- обмеження можливостей українського експорту внаслідок запровадження новими державами-членами ЄС європейських норм та правил технічного, санітарного, фітосанітарного, ветеринарного, екологічного регулюванням також правил захисту прав споживачів;

- відносне збільшення конкурентоспроможності продукції агропромислового сектору нових держав-членів ЄС по відношенню до українського за рахунок отримання субсидій з бюджету ЄС;

- ускладнення ділових обмінів, прикордонної торгівлі та регулювання трудової міграції на двосторонньому рівні з новими державами-членами, зростання у зв'язку із запровадженням візового вартості здійснення комерційних угод.

У цілому формування на кордонах України могутнього інтеграційного об'єднання з єдиними торговельними правилами, тарифом, адміністративними нормами та процедурами вигідно Україні, оскільки спрощує ведення бізнесу з європейськими компаніями та поліпшує умови торгівлі та інвестування. Розширення стане важливим чинником прискорення економічного розвитку нових членів ЄС, а це означає появу нових бізнесових можливостей для України.

Загалом в економічному вимірі після розширення відбудуться такі зміни:

- ЄС стане найбільш значним ринком збуту українських товарів та джерелом зростання і розширення українського імпорту. Загальне зниження середньозваженого тарифу в результаті розширення ЄС матиме позитивну роль для українських експортерів;

- ЄС максимально сприятиме інтеграції українських енергетичних, транспортних та телекомунікаційних мереж у європейську інфраструктуру;

- в Україні активніше запроваджуватимуться європейські норми і стандарти в усіх сферах життєдіяльності суспільства;

- Україна виграє (передусім малі та середні підприємства) від єдиної системи торгових правил, єдиного митного тарифу та єдиної системи адміністративних процедур у розширеному ЄС;

- Україна отримає вигоду від приєднання нових держав-членів ЄС до Генеральної системи преференцій та відповідного додаткового зменшення митних тарифів;

- можливим є перенесення в Україну ряду виробництв з нових держав-членів;

- очікується позитивний вплив на розвиток прикордонних регіонів України, надходження до них іноземних інвестицій та розбудова транспортної інфраструктури.

Головним чинником вступу України до ЄС є наявність показників, що притаманні ринковому середовищу. За розрахунками вітчизняних фахівців, розбудова такого середовища в країні потребує понад 40 млрд. дол. Чи реалізована ця умова після визнання Сполученими Штатами України як країни з ринковою економікою? Питання риторичне, оскільки інвестиції зовнішні не кажучи вже про внутрішні, стосовно їх обсягів, є свідченням щаблю зрілості ринкового середовища , а відтак і готовності до інтеграції України в систему ЄС. Зважаючи на тенденції, які мають місце сьогодні в сфері зовнішнього інвестування та прогнозуючи їх позитивізацію в перспективі, для розбудови дійсно (а не декларативно) ринкових засад в України знадобиться 62 роки. Це стосовно іноземного інвестування. Тому суттєвим важелем є необхідність відродити можливості внутрішніх державних та приватних інвестицій, які за роки незалежності скоротились в 2,8 разів.

Одним з критеріїв ринкової економіки країни є показник прямих іноземних інвестицій на душу населення. За підсумками 2005 року він склав в Естонії - $410-430, в Чехії - $570-600, в Україні - $35-40. Майже аналогічний розрив має місце і показник Валового внутрішнього продукту на душу населення.

Виходячи тільки з цих позицій доцільним є висновок, що Україна знаходиться лише на початковому етапі щодо уможливлення процесу інтеграції на паритетній основі до ЄС. Тому дуже актуальним сьогодні є консолідація в цьому напрямку наукових, політичних і державницьких сил щодо розробки ефективної стратегії в інвестиційній сфері, без чого буде марним очікування суттєвого просування країни як до Європи, так і до ринкового простору в цілому. В цій сфері потрібні докорінні зміни.

На разі, якісно нового забарвлення інтеграційним процесам можуть надати уможливлення факту федералізації розбудови України та поглиблення переваг регіональної спрямованості господарського комплексу держави.

Таким чином, розширення Європейського Союзу ставить перед Україною два завдання. Перше з них - це необхідність прискорення економічних реформ в цілому та реструктуризації виробництва зокрема. Адже можливість скористатися позитивними ефектами розширення багато в чому визначається рівнем та динамікою розвитку української економіки, її здатністю швидко адаптуватися до змін на міжнародних ринках. Друге полягає в необхідності пошуку нової моделі співробітництва з розширеним Євросоюзом, реалізація якого, у свою чергу, залежатиме від економічних перетворень в Україні та переходу на інноваційний шлях розвитку.

Економічні суб’єкти регіональної підпорядкованості намагаються функціонувати в межах найбільш сприйнятливих і зручних господарюючих утворень. Для цього вони мають певну сутність свободи, а юридичні особи – і досить суттєві важелі реагування, такі як: активний вплив на формування виборних органів влади, зміна адреси юридичної реєстрації з метою пошуку регіонів зх більш вигідним інвестиційним кліматом, безпосередня участь у вирішенні місцевих соціально-економічних проблем, сприяння, чи інші адекватні дії у реалізації рішень владних структур і т. ін.

Однак, зусилля центральних органів влади щодо швидкої фінансової стабілізації економіки в цілому, на фоні послаблення уваги до вирішення локальних проблем – не дають сталих результатів.

Тому, як варіант відтворення фіскальних аспектів регіональних відносин, є актуальним, на наш погляд подальше вдосконалення економічної взаємодії між органами влади та господарюючими суб’єктами на місцях.

Якщо розглядати проблеми з позицій конкурентних відносин, а ринковий механізм якраз і передбачає таку ситуацію і не тільки в матеріальному виробництві, то на погляд автора, економічна модель співвідносин має враховувати зміст і якість зустрічних “послуг” з боку владних інституцій. Тобто, регіональна влада має “продавати” економічним суб’єктам, юридичним та фізичним особам, що знаходяться на її території, свої “послуги” (забезпечення прав та законності, створення ринкової інфраструктури, гарантування соціальних виплат, надання режиму сприяння щодо розвитку підприємств та компаній і т. ін.) в обмін на податкове компенсування та регіональну активність.

Центральна влада має скеровувати ситуацію в конструктивне русло економічними методами, відмовившись від більшості принципів прямого адміністративного втручання, яке спроможне поглибити конфліктні прояви в системі регіональних відносин.

Більш того, подальший розвиток існуючих в державі тенденцій, з одного боку намагання центру втілити в життя ринкові відносини, часом суто адміністративно-механічними діями, з іншого – наростання тенденцій щодо локалізації та спроб регіонів дістати позицію особливої визначеності, можуть спричинити досить серйозні соціально-економічні проблеми на рівні держави в цілому.

А нарощування містечкових конфліктів та протидії реформам, на фоні існуючих соціальних проблем, поступово стає предметом маніпуляцій з боку політичних структур. Тобто існує загроза щодо виникнення дуже негативної ситуації, пов’язаної з актами громадянської непокори економічного сепаратизму та спроб відокремлення регіонів в складі нових держав, як це сталося в Чехословаччині, Югославії та деяких інших країнах перехідного періоду.

Якщо країнам Європейського Союзу притаманний досить високий ступінь централізації законодавчих та фіскальних функцій, але нормативно-індикативного характеру, то в Україні, вищі щаблі влади не мають достатнього контролю над адміністративними і економічними ресурсами, що відкриває простір для уможливлення багатьох альтернативних рішень.

Аналізуючи сутність регіональних відносин в Україні та світовий досвід щодо цих питань, автор дійшов висновку про можливість і необхідність послідовного втілення елементів конкурентного федералізму в практику вітчизняної економіки. Це буде, поряд з конституційними принципами розподілу влади, додатковою системою стримувань і противаг. З іншого боку, делеговані повноваження центру на місця, поряд із підвищенням відповідальності регіонів, зміцнюватимуть позиції владних структур вищих щаблів. Відповідними указами та розпорядженнями центральних гілок влади можливо на першому етапі з певними обмеженнями, ці принципи можуть бути втілені в життя. Цьому мають передувати заходи щодо попереднього всенародного обговорення та певного дискутування на рівні регіонів, що стане запорукою їх активності в подальшому, як це мало, прикладом, місце в ранній період становлення США, чи втілення ідеї субсідіарності в країнах Західної Європи ( особливо після Маастрихтських узгоджень).

Внутрішня розбудова за принципами регіоналізації передбачати створення якісно нової філософії взаємодії різних гілок влади. Об’єктивним є зміцнення самостійності окремих регіонів, обласних центрів, що мають поза державні іноземні стосунки у різних сферах економіки. Особливо це стосується прикордонних територій. Світовий досвід є підтвердженням економічної ефективності позиції щодо відносної самостійності господарюючих суб’єктів за принципом регіоналізації. Штати, землі, провінції, губернії, спеціалізуючись на абсолютних перевагах досягають значних економічних зрушень.