Чернігівський державний педагогічний університет імені т. Г. Шевченка украінсько-російський інститут філія московського державного відкритого університету в м
| Вид материала | Документы |
- Чернігівський державний педагогічний університет імені т. Г. Шевченка, 449.05kb.
- 24-25. 04. 2012, Uman, Ukraine Міністерство освіти І науки України Мовно-інформаційний, 58.6kb.
- Міністерство освіти І науки україни мелітопольський державний педагогічний університет, 2525.18kb.
- Національна академія педагогічних наук україни державний вищий навчальний заклад «університет, 1315.11kb.
- Чернігівський державний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка Інформаційно-бібліографічний, 71.97kb.
- Чернігівський державний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка Інформаційно-бібліографічний, 172.48kb.
- Чернігівський національний педагогічний університет імені т. Г. Шевченка, 53.01kb.
- Чернігівський державний педагогічний університет імені, 456.62kb.
- Кримський юридичний інститут Одеського державного університету внутрішніх справ, 813.35kb.
- Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека ім. В. Короленка Чернігівський, 566.88kb.
Блудчий В.Г.
ДУХОВНІСТЬ НАРОДУ ТА ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА
ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ЯК:
- національна безпека збереження життя суспільства і Землі;
- економічне підґрунтя розвитку і добробуту суспільства;
- взаємовідносини людини і Землі як передумови національної свідомості суспільства.
Земля дана людині Творцем для життя і радості. Людина, обробляючи землю, доглядаючи її, годує себе, лікує себе, радіє на землі, творить, помирає і повертається в землю, з якої вона була взята. Буття (2.7) говорить про це: “І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її - і стала людина живою душею”. Бог створив землю, земля взята для створення людини. Людина і земля – єдине ціле. Тому людина, знищуючи, гублячи землю, знищує, губить її.
ТВОРЦЮ НАЛЕЖИТЬ ЗЕМЛЯ, ЗЕМЛІ НАЛЕЖИТЬ ЛЮДИНА, ЯК ЧАСТИНА ЦІЛОГО. ЛЮДИНА, ЯК ЧАСТИНА ЗЕМЛІ, ДУША ЖИВА, ТВОРИТЬ НА ЗЕМЛІ, СЛУГУЮЧИ СВОЄМУ ТВОРЦЕВІ.
Екологія – це той стан відносин, який не руйнує єдності цілого, землі та людини, зберігаючи їх життєздатність у первісному творінні.
Перетворити чисте джерело в отруйне питво, знаючи, що без цього джерела не можна жити, адже джерело – саме життя, – це є безумство.
Пити з отруєного джерела, що несе смерть, і обманювати себе – це є самогубство.
Мудра та людина і те суспільство, які чують голос Творця, розрізняють не те, ЯК говорять, а те, ЩО говорять. Що скажемо ми всі своєму Творцю після свого життя на Землі, хазяїну цієї Землі і нашого життя. Що говорить Він нам за нашого життя на Землі? Що ми залишимо після себе своїм дітям? Виходячи з відповідей на поставлені питання, ми будемо знати, як жити зараз, які умови будуть формувати наше життя – дійсність нашого життя. А дійсність така. У першому посланні Петра (2.11) говориться: “Молю вас, любі, як чужоземців і перехожих, щоб ви стримувалися від пожадливостей тіла, які проти душі воюють".
Усі ми, люди, що живуть на Землі, є мандрівники і захожі на цій Землі, які прийшли на 70-80 років при міцності, за рідкісним виключенням - 100. І далі, тіло наше зазнає хіті. Господь радить нам віддалятись від влади хіті над нашими умами і нашим серцем.
У цих двох моментах у нашому житті ми бачимо:
- обмеження віку роками (70-80);
- бажання людського тіла (хіть) мати як можна більше для себе, задовольняючи свої потреби, наситити його матеріальним і наситити свої очі володінням усього світу.
У першому випадку людина за життя 70-80 років, накопичуючи матеріальне, яким після смерті не скористається, піддає себе безумству, адже у вічність вона йде з пустими руками, залишаючи на Землі все.
У другому випадку, слугуючи своєму тілу, бажання і потреби якого невситимі, влада тіла диктує людині умови оволодіння всім світом матеріальних засобів – це є ілюзія.
Перший випадок: накопичення матеріального без міри на 70-80 років життя, коли людина за ці роки не скористається повністю цими матеріальними засобами, – безумство.
Другий випадок: відсутність обмеження відносно свого тіла, поступка диктату тіла в оволодіванні всіма світовими матеріальними засобами – ілюзія.
Якщо людина має Бога в розумі, повністю усвідомлює тривалість життя, коли перебуває в тілі, обмежена кількістю років, вона чинить згідно з волею Божою – розумно. Тобто вона не накопичує бездумно, а продумує і обмежує розумом своє матеріальне оточення, не зачіпаючи і не спотворюючи землю, на якій живе. Таке життя в розумі є розумне матеріальне споживання ресурсів Землі. У цьому випадку зберігається життєздатність землі та людини в первісному творінні. Наслідуючи життєздатність, майбутнє покоління буде мати здоровий глузд, тіло, розум, а земля – можливість плодоносіння.
Послання до Євреїв (11.13): “У вірі померли всі ці, не отримавши здійснення обітниць; вони лиш бачили і вітали їх здалека, визнаючи, що вони “чужинці на землі і захожі”. Якщо люди живуть у вірі, вони радіють і бачать реальне життя, розумно ставляться до нього і зберігають свою землю. Зберігається життєздатність суспільства і землі.
Послання до Євреїв (6.7) говорить: “Земля бо, що п’є дощ, який падає на неї часто, та родить зілля добре для тих, що її обробляють, приймає від Бога благословення”.
По благодаті Творця земля плодоносить, присутня гармонія біологічних циклів, відсутні
катаклізми, творіння цілого - землі та людини - знаходиться в єдності. Спостерігаються екологічні відносини землі та людини, з подальшим збереженням єдності цілого для майбутніх поколінь.
Якщо людина не має Бога в розумі, спостерігається інше становище, сутність.
Послання до Римлян (1.28) нагадує: “І як вони не вважали потрібним триматися правдивого спізнання Бога, Бог видав їх ледачому розумові чинити негодяще”.
У випадку відмови від Бога-Творця люди отримують, як покарання, хибний розум, через який чинять неправильно, коли живуть на Землі. Відсутнє раціональне мислення. Аналізуючи хибним розумом оточуючий світ, людина розумно не сприймає життєві реалії, спотворює дійсний стан оточуючого світу, живе ілюзією і безумством. Це, по суті, міраж у пустелі, до якого прямують люди з хибним розумом.
Досягти недосяжне; прагнути до того, чого ніколи не будуть мати; мати те, чим ніколи не зможуть скористатися повністю.
Заради наживи знищується земля, вирубуються ліси, забруднюються річки. Проїдаються
корисні копалини без мети, заради продовження життя одного покоління, не вбачаючи життя майбутнього. Внаслідок такого ставлення втрачається життєздатність землі та людського суспільства, руйнується єдність цілого, зникає творча праця на землі. Майбутнє покоління приречене. Послання до Євреїв (6.8) застерігає: “Але та, що приносить терня й будяччя (земля), - непотрібна вона та близька до прокляття, а кінець її – спалення.”
Порожня земля, що висохла без творчої руки людини, втратила здатність плодоносити і жити. Прокляття на землі, прокляття на людях і швидка загибель - така картина відсутності екологічних відносин, гармонійної єдності цілого, землі та людини.
ЕКОЛОГІЧНІ ВІДНОСИНИ ЄДНОСТІ ЦІЛОГО, ЗЕМЛІ ТА ЛЮДИНИ, ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЄЗДАТНОСТІ В ПЕРВІСНОМУ ТВОРІННІ. ПРИ ТАКОМУ СТАНІ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА НА ПОЧАТКУ СТОЇТЬ ХЛІБ ДУХОВНИЙ, А ПОТІМ ХЛІБ МАТЕРІАЛЬНИЙ.
ВІДСУТНІСТЬ ГАРМОНІЇ ЕКОЛОГІЧНИХ ВІДНОСИН, РУЙНУВАННЯ ЄДНОСТІ ЦІЛОГО - ЗЕМЛІ ТА ЛЮДИНИ:
Зруйновані екологічні відносини єдності цілого, землі та людини, руйнування життєздатності первісного творіння. При такому стані людини і суспільства хліб матеріальний ставиться на початок, а хліб духовний у житті людини відсутній як харчування або не визнається за їжу взагалі. Людина від нього відмовляється і годує свій духовний і душевний зміст матеріальним хлібом, отримуючи за це відплату в самому собі, мордуючи оточуючу її землю і все, що живе на ній.
Людина, яка живе у визначених Творцем межах, мешкає на землі і складає з нею єдине ціле. Ознака людей, які живуть у певних межах землі, є національною ознакою. За відсутності екологічної безпеки по відношенню до єдиного цілого, землі та людини, створюються умови руйнування і знищення. Це є пряма загроза національній безпеці (землі та людині), з усіма витікаючими звідси наслідками. Значить, екологічна безпека є національною безпекою.
Коли національному устрою (землі та людині) загрожує загибель, вживаються найрішучіші заходи. Суворість закону виправдана обставинами. Мова йде про надзвичайний стан стосовно екологічного питання, коли за відсутності будь-яких заходів землю і людину чекає невідворотний процес руйнування і знищення. Земля, що дає терня і будяччя (непридатна і близька до прокляття) – кінець, спалення. Людину, яка живе за своїми законами і відмовилась від свого Творця, хазяїна її життя, - чекають смерть фізична (нагла) і смерть духовна (довічні муки і прокляття).
Найперший і найрішучіший захід – застосування закону відносно збереження землі, відновлення її життя і родючості.
Другий захід – духовне сприйняття Творця, пізнання Його законів, очищення суспільства, покаяння, відновлення перерваного зв’язку з Богом.
Третій захід – екологічне виховання, пізнання єдиного цілого, землі та людини, національної приналежності до своєї землі, відчуття Батьківщини.
Екологічне виховання – національне виховання.
Людина повинна оголосити війну самій собі, своєму “я”, своїй гордині. Обмеживши матеріальне споживання хліба, почавши споживати хліб духовний, навчившись радіти, споглядаючи живе життя, пізнавши істинне багатство і красу оточуючої живої природи, її цінність, навчаючись жити на землі, бути з нею єдиним цілим, з усвідомленням своєї залежності від неї і того, що її населяє, – таке ставлення до себе і землі складе засади екологічної безпеки, а значить - і національної.
Неможливо будувати, почавши будівництво без міцних підвалин, - а це і є екологічна національна безпека.
Ці ж підвалини екологічної національної безпеки стануть засадою економічної безпеки, впевненістю в завтрашньому дні, основою росту і добробуту нації (людини і землі). Все, що пов’язано з життям і діяльністю людини на землі, лежить в економічній площині. До сфери економіки, її ставлення до землі і людини (єдність цілого) повинні бути задіяні законодавчі важелі. Будь-який замах капіталу, що несе загрозу втрати безпеки і життєдіяльності людини і землі, як єдиного цілого організму з національним ладом і безпекою, має розглядатись як замах на національну безпеку і прирівнюватись до державної зради своїй Батьківщині.
Національна еколого-економічна свідомість (НЕЕС). Економіка повинна не руйнувати єдність цілого (землі та людини), а, вплітаючись до її складених відносин, зв’язувати і зміцнювати ці відносини, зберігаючи їх безпечний стан. Розвиваючи і зміцнюючи підвалини екологічної національної безпеки, вона тим самим буде зміцнювати свої національні економічні підвалини. Чим безпечнішими будуть умови гри капіталу відносно землі та людини (єдність цілого), тим більшими будуть прибутки. Такі умови відносин повинен відрегулювати закон, адже ці умови створять безпеку для землі та людини, зміцнять національне державне утворення, відкриють у суспільній свідомості нове мислення.
Земля і людина єдині, злочин проти землі рівнозначний злочину проти людини. Людина живе на землі, працює, творить, радіє, вмирає. Земля належить Творцеві, дана людині для життя і радості.
Уся економічна діяльність пов’язана із землею. Збережена, життєздатна і безпечна земля створює умови збереження, життєздатності і безпеки економіки. Гроші, вкладені в розвиток і безпеку землі, повинні приносити прибуток, гарантом чого повинні виступити Закон і Президент. Економіка і земля невіддільні одне від одного. Економіка, яка працює на руйнування землі, - це злочинна економіка.
Людина працює на землі, творить, обробляє, доглядає, лікує землю, отримує прибуток. Економічні відносини складають умови життя на Землі, сприяють розкриттю творчого потенціалу людини, регулюють відносини трудового обміну й угоди, зберігають мир на Землі, асоціюють себе з працею і роками життя людини на Землі.
НАЦІОНАЛЬНІ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ ПОВИНЕН РЕГУЛЮВАТИ НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК ЗЕМЛІ, ЕКОНОМІКИ, ЛЮДИНИ – ЕКОЛОГІЧНИЙ “НАБЗЕЛ” (РЕГІОНАЛЬНИЙ).
Час життя на землі йде невмолимо. Усе життя людини пов’язане із законами Творця, які діють відносно землі і самої людини. Якщо людина приймає закони Бога, живе за ними, на землі життя її проходить безпечно, в гармонії відносин з Творцем і землею. Якщо вона не кориться законам Бога, а встановлює свої людські закони, закони сили і влади - потрапляє під гнів Божий і удари смерті. У свідомості людини закладене самозбереження. У свідомості суспільства людей, які живуть на землі, повинна бути закладена національна свідомість самозбереження як екологічна свідомість ставлення до землі, на якій вони живуть поряд один з одним. Умови проживання напряму залежать від відносин людини і землі (екологічних умов). За умови бережливого ставлення, маючи почуття хазяїна, усвідомлюючи відповідальність перед Богом і своїми дітьми за землю, на якій існує, людина живе в гармонії, добробуті, маючи надію на майбутнє.
Замкнений цикл життя і діяльності людини на Землі контролюється законами Творця, держателя життя, який регулює життєвий цикл усього живого, що існує у Всесвіті. Торкаючись екологічних взаємовідносин землі та людини, які контролюються законами Бога, ми повинні зрозуміти, як формується гармонія у взаємовідносинах землі та людини, які складають єдине ціле, виражене як національна свідомість суспільства.
Життя людини обмежене і контролюється за допомогою закону Творця часу як часовий факт існування людини.
Час існування людини і її життєвий цикл обмежений землею.
Факт існування людини незаперечуваний самою людиною: “У НЬОМУ БО ЖИВЕМО, РУХАЄМОСЯ Й ІСНУЄМО, ЯК ДЕЯКІ З ВАШИХ ПОЕТІВ СКАЗАЛИ: “БО Й МИ З ЙОГО РОДУ” (ДІЯННЯ АПОСТОЛІВ 17.28).
Людина, коли живе на землі, рухається, щось робить, продовжує рід. Під час свого життя, доторкаючись до оточуючого живого світу, людина внутрішньо усвідомлює силу і закони Творця, які вона бачить і сприймає. Навіть якщо людина внутрішньо заперечує Творця і Його закони, зовнішньо вона все одно буде жити, скоряючись цим законам, подолати які вона не в силі.
Підкорення законам Бога та віддавання їм переваги – життя для людини.
Заперечення законів Бога, боротьба проти них, заміна їх людськими встановленнями - смерть фізична і духовна.
Людське життя обмежене часом. Кожна хвилина відповідає людському досвіду життя, досвіду пізнання добра і зла, життя і смерті, радості та смутку, втрати і здобутку.
Час людського життя вкладається у почуття, які впливають на її життя та оточуючий світ. Досвід пізнання, досвід творчості змінюють вигляд землі в той чи інший бік.
Якщо людина виступає в ролі співтворця на землі, вона творить благо і добро собі та оточуючому живому світу. При запереченні свого Творця людина служить своєму “я”, своїй гордині і уже виступає не як така, що творить, зберігає і обробляє землю, а як користувач чужим, який споживає і розкрадає те, що їй не належить, без будь-якої турботи про оточуючий живий світ, і не думає про наслідки і відплату.
Час людини – це найцінніше в її житті. Він може бути часом добра або часом зла. Час добра – це час любові та радості вічного життя (життя поза часом). Час зла – це час скорботи і страждань, вічних мук (мук поза часом). Те і інше присутнє на Землі. Життя людини – це час вибору. Кожну хвилину живучи, усвідомлюючи, порівнюючи, людина вибирає правду або брехню, добро чи зло, життя чи смерть. Час життя людини на Землі можна визначити як час вибору.
Людина, обмежена часом свого існування на землі, здійснює життєвий цикл. Увесь життєвий цикл обмежений законами Творця, які охороняють, спрямовують, регулюють, обмежують людське існування і його життєвий простір.
Народившись, людина росте, виховується і вчиться під наглядом батьків. Отримавши виховання і знання, людина починає жити самостійно. Закладене в ній виховання, знання, культура визначають подальший життєвий шлях людини, її добробут, вагу в суспільстві – негативну або позитивну. Обробляючи землю або беручи участь в її обробітку, людина годує себе і свою сім’ю. Оберігаючи землю, зберігаючи її первісну чистоту, людина лікується від землі травами.
Одна з найважливіших рис людини – почуття краси, закладене в ній Творцем, діюче в ній від народження і до смерті (розрізнення різних форм, кольорів і об’ємів, які в сполученні дають досконалі форми, різні варіанти в свідомості людини).
У красі та досконалості людина бачить всеперемагаючу силу життя. До кожної, на перший погляд потворної, форми, яка має життя, відчуває любов і співчуття.
Основа виховання в людині – закладене почуття любові та співчуття до ближнього і оточуючої її живої землі. Маючи такі почування у своєму внутрішньому змісті, вона творить на землі, прикрашає її, підкреслюючи красу творіння і цим станом наближаючись до свого Творця. Звільняючи свій внутрішній зміст для прояву творчого начала, людина тим самим служить Богу, співрадіє істині.
Знаходячись у творчому стані життя, людина насолоджується ним перед своїм Творцем, радіє оточуючому живому світу, передає цю радість землі та своєму ближньому.
Час життя невблаганно відраховує секунди, наближаючи кончину існування. Блага та людина, чиє життя було повною чашею благословення і радості, любові та спокою, тихої старості і останнього радісного погляду на улюблене дерево, посаджене власною рукою. Бо той, хто йде, залишає після себе життя, краса якого залишається з його дітьми та нагадуватиме їм про її саму та її справи.
Найдорожчу частину свого життя, відміряного часом, людина віддає землі і своїм ближнім, проживши життя єдиним цілим зі світом, який її оточує.
Життя і діяльність людини, відміряне часом, обмежене землею. Лише землею, створеною Творцем, може обмежити своє життя людина. Лише на землі створені умови для життя і діяльності, радості і продовження роду. Переступивши через суворі закони Творця, що обмежують життя людини землею, на людину чекає смерть. Комфортно людина відчуває себе лише в природних умовах оточуючого світу землі. Це умова поваги і збереження землі, гармонії взаємовідносин.
Істина, дана Творцем людині, проста: зберігаючи, оберігаючи, доглядаючи й обробляючи землю, людина буде жити і радіти на Землі. Лише працюючи в поті лиця, постійній напрузі фізичних і розумових сил, людина зможе вижити на Землі.
Добробут людини – це її ставлення до землі. Постійна залежність від неї – це умова Творця (за гріх неслухняності). Лише примирившись з такою залежністю, людина зможе жити. Уся проблема людини в тому, що вона хоче уникнути прокляття землі, звільнитись, будучи в цілковитій залежності від неї. Тяжка праця завжди буде нагадуванням про гріх, здійснений першою людиною. Прожити без поту на обличчі, легко і безтурботно - значить поставити себе під удар Божої настанови, за якою слідує біль покарання і втрата самого життя. Прожити легко – значить користуватись землею, не турбуючись про неї, збирати і забирати, не віддаючи і не вкладаючи. Кожне зрублене дерево і зроблений з нього стілець – це часточка людського життя. Коли прийде усвідомлення такої залежності, світ зупиниться на краю прірви. Якщо не спрацює усвідомлення самозбереження, на людину очікує розплата. Лише усвідомивши свою залежність від землі та праці на ній, людина свідомо стане залежною для землі, яка стане її власною землею – Батьківщиною. Стан свободи дасть усвідомлення землі – національну свідомість.
Ивашко В.С.
ЗАВТРАШНИЙ ДЕНЬ УКРАИНЫ – ДУХОВНОЕ ВОЗРОЖДЕНИЕ НАРОДА
Движение есть способ существования материи. Движение планет есть способ существования солнечной системы, источником энергии движение, в которой является Солнце. Движение Земли и всего, что на ней существует представляет собой земной Мир. Вне движения в земном Мире ничего не существует, форма движения на земле многообразны. Одной из форм движения на Земле является органическая материя, движение организмов. Человек, человеческий организм – особая форма существования и движения материи. Особая потому, что ей присущ разум – способность логически мыслить, высшая ступень познавательной де6ятельности. Разумом, своими способностями человеческий организм резко отличается от остальных форм материи. Потому и особая. Главной особенностью человека является сознание – способность мыслить, рассуждать, осознавать и определять своё отношение к действительности, познавательная способность. Есть сознание, есть всё сущее, существующее, действительность. Нет сознания и нет ничего вне сознания, нет самого движения и всей системы понятий. Только сознанию присущи такие понятия как жизнь и смерть, жизнь фауны и флоры, человеческая жизнь и общество как форма, общественное движение как способ существования её, и такие определения её как трудовая деятельность разума и все понятия связанные с ней. Такие как развитие, прогрессивное развитие, общественные процессы и их совокупность – процесс исторического развития, развития отношений между индивидами проявляемые в связях и взаимосвязях, общественных отношений. Основными общественными отношениями являются производственные отношения, отношения, складывающиеся в процессе добычи и производства продуктов и товаров для удовлетворения жизненно- необходимых потребностей. Юридическим выражением производственных отношений являются отношения собственности. С появлением собственности, отношений собственности появилась власть человека над человеком, централизованная система власти – государство.
Государственная централизованная система власти со своей специфической системой прямых, обратных, положительных и отрицательных связей своими законами и организациями устанавливает и поддерживает общественные отношения.
В процессе исторического развития производства появились такие понятия как прошлое, настоящее и будущее, классы и классовая борьба, которая привела к демократии и диктатуре класса, которая есть ничто иное как переход к обществу без классов. Диктатура буржуазии, в соответствии с парадигмой стадий Стоуна, закончилась на постиндустриальном обществе. В соответствии с парадигмой общественно-экономических формаций Маркса на обществе без классов закончилась диктатура пролетариата. В общем диктатура класса закончилась на социально однородном, но материально неоднородном и потому разделённом обществе трудящихся. Потребности развития производства, повышения производительности труда привели к образованию народа. Образование дало в руки народа капитал, что изменило социальную структуру общества. Резкие границы между классами исчезли, что означает окончание социальной революции. Демократия перестала быть царством класса. Стала царством большинства, государством признающим подчинение меньшинства большинству. При этом сохранилось право собственности на средства производства и землю. Оно породило стремление людей к раздельному существованию, которое к концу 20 века дошло до разделения, разрушения семьи – основы общества. И это не потому, точнее, не только потому, что демократия не в состоянии решить национальный вопрос, породила мировые войны, что она худшая их форм государственной власти, а потому, что отношения между людьми, общественные отношения построены на материальной основе, на материальной стороне бытия и пренебрежительном отношении к духовности народа, духовной стороне бытия. Золотолапый микроб, как метко назвал В.Маяковский деньги, поразил общественный организм вирусом корыстолюбия, вызвавшем его смертельную болезнь. Общество трудящихся стало материально неоднородным, разделённым, народ – структурированным и потому неуправляемым. В нём повсеместно и на всех уровнях начало господствовать беззаконие. Общественный организм оказался смертельно больным. В условиях интеграции экономики, глобализации общественных процессов, распределительную функцию социал-демократии сделали неосуществимой. Сочетание бездуховности с высочайшим уровнем развития производительных сил, что дала демократия, породило международный терроризм и антитерроризм, угрозу катастрофы, гибели не только жизни на земле, но и самой планеты Земля. Но разум самоуничтожения допустить не может. На то он и разум. Как пророчески заметил Эйнштейн, расщепление атома, освобождение ядерной энергии изменило всё, кроме сознания политиков. Научно-техническая революция, проникновение в микро и макро миры, открытие существования нелокальной всеобъемлющей связи изменили не только сознание политиков, но меняет все общественное сознание. Разум нашёл выход. Он в повышении духовности народа, в перерождении людей, духовном возрождении к новой жизни народа. Это означает, что жизнь требует и настало время революции общественного сознания, которая ведёт к диктатуре разума – переходу от общества трудящихся к обществу творящих, богоравных людей. В социальном плане это означает изменение всех общественных отношений, построение их на принципиально новой основе, на камне, крепко поставленном, на духовной стороне бытия. Это означает изменение реальной действительности в направлении к объективной реальности и действительности, в которой не ничего нового, кроме того, что всё ново, нет ничего старого, кроме того, что в ней всё старо. Означает, что политическая организация общества, политические организации, организационные методы совершенствования общественных отношений исчерпали себя.
Необходимы совершенствование самого человека, человеческих качеств, современная, не новая, а именно современная, идущая в ногу со временем общественная идеология – теоретическое осознание действительности.
Современной идеологией является триалектика: наука, религия и их неразрывное единство. Сын человеческий – идеал человеческих качеств, эталон, зеркало, посмотрев в которое каждый и все могут видеть своё несовершенство и путь к совершенству. Путь к личной вершине развития и вершине цивилизации – обществу творящих. Это та почва, основание, на котором объединятся верующие и атеисты, идеалисты и материалисты, социализаторы и капитализаторы, появится современная общественная психология, а с ней единая целенаправленная деятельность народа по преобразованию общественных отношений.
Современная общественная идеология и психология приведёт к релевантности государственного права воли народа, релевантности права на экономическое богатство одних и права на социальное и материальное равенство других, к новой социальной структуре, к единству общества. Царство демократии, большинства, царство мира сделается «царством Господа нашего, Христа его и будет царствовать во веки веков» (Библия, Откровение Иоанна Богослова, 4:12). Об этом свидетельствуют пророчества Библии, это соответствует материалистической диалектике, этого настоятельно требует единственная непридуманная книга – сама человеческая жизнь.
Среди единого православного народа трёх национальностей появилось новое общественное движение за экологический духовно-единый мир (ЭДЭМ), за перерождение людей, духовное возрождение к новой жизни народа, за насаждения Рая по всей земле. Украинскому народу в истории отведена исключительная роль первооткрывателя вершины цивилизации, строительства общечеловеческого дома, в котором люди будут жить единой семьёй братских народов, счастливой и вечной жизнью. Вечной на столько, на сколько вечны Солнце, Воздух и Вода.
Завтрашний день Украины, украинского народа прекрасен. Путь к нему, к вершине цивилизации – одухотворение потребностей. Это требует просвещение народа, которое позволит прозреть вождям и народу, осознать реальную действительность, увидеть невидимое светлое будущее, что превратит народ в Творца всего сущего в человеческом мире. Просвещение народа позволит объединить современную идеологию – «точку» опоры с «рычагом» - государством, адекватным времени, народный, русский святой дух потомков Киевской Руси, Матушки – земли русской. Это не только потрясёт Украину, но и перевернет весь человеческий мир.