Чернігівський державний педагогічний університет імені т. Г. Шевченка украінсько-російський інститут філія московського державного відкритого університету в м

Вид материала

Содержание

Проблеми духовності людини та суспільства
Народная идея как фактор консолидации украинского общества
Українське соборне суспільство: проблеми формування і управління

Подобный материал:

1 ... 10 11 12 13 14 15 16 17 18

Литература

Аристофан. Комедии. В 2-х т. II. – М., 1954. – С. 304.
Леонардо да Винчи. Избранные произведения. В 2-х т. Т II. – с. 14
Кампанелла. Город Солнца. – М., 1954. – С. 68.
Дидро Дени. Собрание сочинений. Т. V. – М., 1936. – С. 168.

Симонова О. Г.,

Рущенкова Н.Б.

Основные приоритетные задачи формирования информационной и транспортной инфраструктуры Еврорегиона “Днепр”

Еврорегион “Днепр” является уникальным трансграничным образованием – это первый Еврорегион, который создан без участия регионов стран- членов и кандидатов в члены ЕС и включает Черниговскую, Гомельскую и Брянскую области, которые стали приграничными лишь в начале 90-х годов ХХ столетия.

Их территориально-производственная структура на ряду с традиционно крепкими торгово- экономическими и этнокультурными связями выступает мощной базой для укрепления трансграничного сотрудничества.

Площадь Еврорегиона “Днепр” составляет 107,2 тыс.кв.км, в т.ч Черниговская область- 31,9 тыс.кв. км (30%), Брянская- 34,9 тыс.кв.км (32,5%), Гомельская -40,4 тыс.кв.км (37,5%).Общее количество населения Еврорегиона “Днепр”- 4,3 млн.чел, из них в Черниговской области проживает – 1,3 млн.чел, в Брянской и Гомельской- по 1,5 млн.чел.

Несмотря на то, что Еврорегион “Днепр” создан не так давно, совместными усилиями его участников организовано и проведено ряд важных мероприятий, таких как:

Международная учредительная научно практическая конференция Еврорегион “Днепр”: создание и развитие, проблемы и перспективы, проведенная 29.04.2003 в г.Гомель, Беларусь; Международная конференция” Еврорегион “Днепр”- проблемы развития и функционирования», 11.11.2003 в г.Чернигов, Украина; I Межрегиональный туристический форум, проведенный 11-12.03.2004 в г.Чернигов и другие.

В настоящее время начата активная деятельность по разработке стратегического плана комплексной программы развития Еврорегиона “Днепр”. Формирование стратегического плана позволит значительно повысить эффективность и результаты функционирования.

В основу будущей стратегии положены:

- объединение усилий и возможностей властных структур, деловых кругов и общественных организаций трёх областей- участниц трансграничного сотрудничества:

- налаживание и поддержка местных инициатив для развития прямых трансграничных контактов между территориальными образованиями 3 стран.

В контексте организаций оригинальных механизмов интегрированного сотрудничества важной задачей является обеспечение комплексного развития инфраструктурных систем. Внедрение современных электронных систем связи и обмена информацией. Принципиально расширяет трансграничные возможности, создаёт весомый стимул для динамизации внешнеэкономической деятельности и интеграционных процессов. Равнозначным приоритетом является развитие транспортной системы Еврорегиона, которая объективно требует усовершенствование транспортных коммуникаций, объектов и систем, разработки и внедрения региональной программы повышения безопасности транспортного процесса, экологической политики и радикальных шагов по развитию автомагистралей, в частности, по направлениям международных транспортных коридоров.

Реальное воплощение проектов по данным направлениям должно учитывать геоэкономические факторы- если создание информационного кольца Чернигов- Гомель- Брянск на начальном этапе ограничивается локальным характером, то транспортное объединение региональных центров сразу ориентировано на решение перспективной задачи включения в международные экономические процессы.

Превращение Еврорегион “Днепр” в трансграничный коннектор транспортных потоков по направления Восток- Запад, Север- Юг невозможно без решения ряда задач, главными из которых являются:

- разработка единых принципов формирования общего рынка транспортных услуг, системы общего использования транспортных маршрутов, коммуникаций и производственного потенциала;

-согласование тарифной политики;

-развитие информационных систем;

-развитие объектов дорожного сервиса, улучшение пассажирского обслуживания;

-формирование общей системы сервиса для транспортных средств;

-сотрудничество с международными транспортными организациями;

-усовершенствование транспортно-правовой базы относительно международных договоров и межправительственных соглашений;

-улучшение таможенного обслуживания, реконструкция и модернизация таможенных переходов.

Планирование комплексного решения указанных проблем требует использование новых подходов к улучшению качество траспортных соединений. Развитие международных транспортных коридоров происходит как через реконструкцию существующих магистралей, так и строительство новых, что требует финансового обеспечения. Реальным фактором развития международных транспортных коридоров становиться привлечение частного капитала, как один из возможных вариантов, на условиях концессии, привлекательность которой определяется возможностью модернизировать национальную транспортную систему за счёт международных средств, ростом объёмов внешнеэкономической дяе6тельности, увеличением поступления в бюджет, позитивными экономическими и социальными последствиями.

При этом следует отметить, что развитие транспортной сети на условиях концессии сопровождается значительным количеством организационных решений: нормативных, экологических, социальных. Процесс предусматривает поэтапное взаимодействие концессиедателя и концессионера с решением широкого спектра заданий по ключевым компонентам:

-предварительное технико- экономическое обоснование целесообразности концессии( определение настоящих и будущих грузо- и пассажиропотоков на транспортных коридорах)

-юридическая процедура оформления концессии -техническая и транспортно- эксплуатационная параметризация объекта концессии (организация и технология работы транспортных систем, пропуск транспорта на государственной границе)

-финансовый механизм концессии (инвестиционные проекты, платежи)

-техническая и транпортно – эксплуатационная параметризация объекта концессии (организация и технология работы транспортных систем, пропуск транспорта на государственной границе).

Отдельным блоком вопросов создания концессионных дорог на территории Еврорегиона является трёхстороннее согласование процедур и координация этапов комплексной застройки территории объектов придорожной инфраструктуры.

Таким образом, оборудование приграничной транспортной инфраструктуры, использование прогрессивных технологий в эксплуатационных процессах и в строительстве, внедрение высокого уровня автоматизированной системы управления транспортным процессом а так же проведение экологических мероприятий требует на данный момент должного внимания и проработки.

Секція№2. УКРАЇНА:ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОЇ ЦІЛІСНОСТІ ЯК УМОВА ДОСЯГНЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ

Рузанов А.Д.

ПРОБЛЕМИ ДУХОВНОСТІ ЛЮДИНИ ТА СУСПІЛЬСТВА

Дух. Духовність. Духовний розвиток... Це складні, вічні поняття, сутність яких наукою пояснюється по різному.

Зрозуміло, що основою терміну „духовність” є слово „дух”, яке буквально означає – віяти, дмухати, надихати. Надихати, впливаючи на душу людини проявами істинного, доброго, прекрасного. Не секрет, що історично цей термін запозичений у релігії. Трактуючи початок і сутність світу, релігія стверджує, що початком всього сущого було слово, дух, замисел Божий [1] У філософському розумінні, поняття „дух”, „духовне” означають вище нематеріальний початок всього сущого. Саме таке твердження лягло в основу ідеалістичного вчення, яке радянською наукою таврувалося як антинаукове. З погляду сучасної філософії духовність – це особлива сфера осмислення дійсності, ставлення до світу природи інших людей, система цінностей та орієнтацій на них у процесі самореалізації особистості. На думку психологів духовність – це багатогранна система утворень у свідомості індивіда, в якій віддзеркалюються його найбільш актуальні потреби та інтереси. Сучасна педагогіка стверджує, що духовність – це творча спрямованість, наснага людини, здатність пізнавати себе, людей в цілому як неповторну, вищу цінність. Академік П.В. Симонов розкриває сутність духовності як вияв найвищих устремлінь людини до істинного знання та служіння іншим людям [2].

На нашу думку поняттю, що розглядається можна дати і таке визначення: „Духовність – це критерій розвинутості інтелекту та внутрішньої культури людини, рівня та спрямованості її свідомості і моральності”[3]. Таким чином, сучасна наука, а саме фахівці різних галузей знань дають духовності дещо різне тлумачення. В науковій літературі цей термін часто-густо підмінюють такими словами, як вища свідомість, совість, гідність, мудрість, внутрішня сила.

Важливо, що термін „духовність” має доволі широке застосування, його використовують при вивченні особливостей окремої особистості, певних соціальних груп, а також суспільства в цілому.

До числа основних джерел, за рахунок яких живиться і розвивається духовність людини і суспільства належать такі:

багатство культурного надбання людства;
велич природи, законів Космосу;
досягнення наукової думки, суспільного життя;
шедеври мистецтва, літератури.

Щодо характерних механізмів та шляхів розвитку духовності людини, то до них належать:

а) особистісне самопізнання, прагнення до досконалого володіння такими психічними процесами, як сприймання, мислення, пам’ять, почуття;

б) злиття з природним та суспільним світом, усвідомлення характерних закономірностей та їх виконання;

в) навчання, пошук істинного знання, підживлення багатствами науки і культури людства;

г) співпраця з людьми, активне з ними спілкування, взаємодія;

д) натхненна творча діяльність по створенню і реалізації спонукань душі та психомоторики;

е) наслідування кращим взірцям літератури та мистецтва, ідеалам вищої культури.

Духовність – це діяльна сила, яка насичує нас інформацією та енергією і спонукає на організацію розумної, свідомої життєдіяльності, на добрі, творчі справи. Ознаками духовної розвинутості як окремої людини, так і суспільства в цілому можуть бути:

1) переважання духовних інтересів над матеріальними; стримування своїх матеріальних потреб, вміння бути задоволеними малим, реально необхідним;

загальна освіченість та культура, наявність широкого світогляду, неспокійність совісті, світлих ідей, за для яких людина живе і яким служить;
вміле, розумне користування свободою вибору на користь Правди і Добра;
виражений альтруїзм, постійне прагнення зважувати свої інтереси з такими в інших людях, прагнення до добротворчості;
емоційна врівноваженість, стриманість у відношеннях з людьми, розвинуті почуття емпатії, любові, гуманності;
глибокий внутрішній такт, слідування принципам високої моралі, зокрема таким, як чесність, гідність, благородство;
постійна активна діяльність, спрямована на самопізнання, досягнення розумної життєвої мети, благородних ідей [4].

Не слід думати, що духовність – це щось надприродне, незвичайне. Вона притаманна кожному з нас, хоча наповненість і рівень її розвитку можуть бути різними – від примітивної буденної свідомості до вищого рівня – просвітленості і одухотвореності. В процесі усвідомленої творчої праці над собою людина здатна розбудовувати свій внутрішній світ, досягти розвитку і цементації духу і проникнення у ноосферу, ставати просвітленою і мудрою. Досягнення духовності високого рівня – це світла мета благородної, з великої літери Людини [5].

На жаль, сьогодні у нашому суспільстві такі ідеали не є широко розповсюдженими, відомими, домінуючими. У наш час економічних негараздів, соціальних та інших криз все більше відчувається, що сучасна особистість (особливо молода) часто-густо втрачає духовні орієнтири та справжні життєві цінності, невпинно рухаючись до моральної деградації.

Серед причин деструкції, що відбувається у молодіжному середовищі, дослідники відзначають істотну нестачу аксіологічних і духовних начал, а саме:

становлення демократичного суспільства в Україні відбувається дещо стихійно, без необхідної орієнтації на ціннісні пріоритети;
часта відсутність можливостей реалізації розумних ціннісних орієнтацій призводить до дезинтеграції духовних надбань молоді;
неузгодженість систем виховання й освіти веде до анормального сполучення протилежних цінностей і тенденцій у суспільній свідомості;
слабшає роль родини і освітніх закладів у процесі виховання молодого покоління.

Щодо глибинних причин низького рівня духовності суспільства, то важливим негативним фактором є те, що протягом більше ніж сімдесят років у радянської людини відбувалося поступове руйнування історичного укладу життя, відрив від вікових культурних і духовних традицій народу. Так звана „нова людина” епохи соціалізму поступово переймалася нав’язаним світовідчуванням, змінювався і вихолощувався внутрішній світ її життя. У духовному і моральному плані це призвело до втрати критеріїв для розпізнання добра і зла, скасування уявлення про гріх, прийняття умовності моралі. Результатом цього стало спрощення, збіднення обрію духовного життя, згасання інтересу до власної особистості, її внутрішньої культури [6].

Незалежність України, демократизація життя суспільства пробудили інтерес до проблем духовності. Їх актуальність знайшла своє відображення в наукових працях сучасних філософів (В.М. Барановський, Л.В. Сохань, Л.М. Олексюк та ін.), відомих психологів (І.Д. Бех, О.І. Зеліченко, Г.С. Костюк та ін.), прогресивних педагогів (Ю.С. Буров, В.М. Доній, І.В. Зайченко та ін.) [6].

Завдяки певним зусиллям урядовців, науковців, практичних фахівців в останній час спостерігаються позитивні явища духовного відродження суспільства, покращення ідейного та морального виховання молоді. Позитивним є те, що процес гуманізації суспільного життя одержує переважний розвиток у напрямку від прагматизму до духовності.

Разом з тим, ситуацію ще не можна визнавати задовільною. Проблема зрушена з „мертвої точки”, але ще не набула достатньої енергії для розв’язання. Про це, зокрема, свідчать рекомендації парламентських слухань на тему „Духовна криза суспільства й шляхи її подолання” (від 20.04.2004), які визначили, що для подолання глибокої системної кризи в усіх сферах життєдіяльності та формування гуманістично-орієнтованого суспільства одним з визначальних чинників є духовний розвиток людини.

Література

Библия. – М.: Свет на Востоке, 1991, 482 с.
Симонов П.В. Происхождение духовности. – М.: Просвещение, 1992, 162 с.
Рузанов А.Д. Соціальний працівник: професіоналізм, порядність, висока культура. // Соціальний захист, 2003, №10, с. 39.
Рузанов А.Д. Личность работника органов социального обеспечения. – Чернигов: ЧЮТ, 1990, 44 с.
Мартыненко А.В. Исповедимый путь. – М.: Прометей, 1990, 112 с.
Кухтик та ін. Духовна реабілітація суспільства. – Краматорськ: ДІТМ МНТУ, 2005, 64 с.

Гордиенко Ю.В.

НАРОДНАЯ ИДЕЯ КАК ФАКТОР КОНСОЛИДАЦИИ УКРАИНСКОГО ОБЩЕСТВА

В жизни отдельных людей, народов и государств бывают неимоверно тяжелые периоды. Не случайно последнее время все острее становится вопрос о необходимости осмысления современной ситуации в Украине. Как никогда раньше, важно разобраться, что происходит и куда мы должны идти дальше. Не разобравшись с тем, что и почему произошло, не понимая какое общество будем строить, из беды нам не выбраться. На сегодняшний день по социально-экономическим показателям Украина находится на одном из последних мест среди цивилизованных стран. Экономически и по уровню жизни (зарплатам, пенсиям, социальной инфраструктуре и обеспечению) наше государство стоит позади большинства стран Африки и Латинской Америки. Из года в год мы теряем одну позицию за другой. За последние двенадцать лет население нашего государства сократилось почти на шесть миллионов людей. «Украина погрузла в нелепостях, удивляющих мир. У нас третья часть лучших черноземов мира и народ природный землепашец, а ми ввозим из-за границы хлеб. У нас генералов больше чем в Америке. Да разве сравнимся мы по своей военной мощи с Пентагоном ?!»……. [ 1, с.287].

Украинская нация отличается наибольшим разрывом между своими возможностями и уровнем их реализации. « Словно кто-то, злой и страшный, набросил на нас цепи, держит на обочине» …. [1, с. 289]. Може тли такая ситуация оставить кого-то безразличным? Лишь «недалекий» человек не удивляется и не мучается. Он пьет водку и готов за 20 гривен продать свой голос за кого угодно, хоть за самого черта. Большинство ученых и политиков условиях современной трансформации и тех процессов, что происходят в Украине, особое значение уделяют вопросу национальной идеи. Эта проблема волнует Украину уже не одно столетие. Некоторые ученые считают, что упадок Украины во все времена ее тяжелой истории проходит по причине утраты собственной идеологии [2, с. 247] Тяжело дать определение, что же такое национальная идея. Ее можно понять как сохранение материнского языка, обрядов, она объединяет в себе главные особенности народа. Это, прежде всего, перечень идейных постулатов о свободе нации. В условиях современного политического противостояния, упадка экономики и обнищания народа остро стоит вопрос о консолидации украинского общества. На сегодняшний день учеными предлагается большое количество идей на любой вкус и лад, и, кажется, все они вроде бы правильны, но в жизни они оказываться не действующими. Большинство из них проходит под лозунгами, что Украине необходима нация единомышлеников, когда бы общество в целом и каждый его член, в том числе, воспринимали важнейшие, глобальне, судьбоносные идеи единогласно. Мысли, чувства, действия народа должны быть направлены в одно русло, как река. А на самом деле, та идея, которая привлекательна для Восточной Украины, не проходит на Западной, и наоборот. На сегодняшний день существует две Украины, внезапная популярность этой темы состоит не столько в констатации этого факта, что они все же существуют, и даже не в желании выяснить, где проходит граница между ними, и даже не поиске исторических объяснений и обоснований, почему именно так произошло. Эта тема является не только риторической, а большей частью направлена в будущее. А именно: где лежит та граница, за которой лозунг «Единство прежде всего», не может привести к еще большему кризису в государстве. Нельзя не учитывать разницу между Востоком и Западом Украины. И во Львове , и в Харькове психология украинцев дуалистическая. Все усилия объединить народ на основе общей национальной идеи, как не имели успеха раньше, так и не будут его иметь в будущем. Потому, что нельзя объединить в реальной жизни то, что не объединено в душах, мыслях и стремлениях. В Украине не возможна реализация национальной идеи, так, как она является уникальным государством, в которой существуют два равнозначных фактора – «славянское братство» и « конструктивный и умеренный национализм». Это и является специфической чертой украинского народа. Принятие какой-либо одной идеи не улучшит ситуацию, а, наоборот, приведет к унижению другой стороны, а реализация двух национальных идей неизбежно приведет к расколу. Существует лишь один выход – Украине необходимо определение и реализация не национальной идеи, а народной, о которой так мечтал

М. Грушевский. Под украинской народной идеей подразумевается смысл существования нации, выяснения ее исторического предназначения, сотворение системы ценностных ориентаций, в которой необходимо учитывать как общечеловеческие принципы и представления, так и специфическое, присущее каждому отдельному индивиду понимание своей роли и позиции среди других. Она должна ответить на такие важные вопросы как : «Что представляет собой определенная нация, какой смысл ее существования, как она должна реализовать себя среди других сообществ?» Самым общим и главным в народной идее есть то, что в ней отображается идеал счастливой жизни нации и пути ее достижения. При этом понятие счастья трактуется как состояние человека, что соответствует наибольшему внутреннему удовлетворению условиями жизни, ее полноты и осмысленности, осуществлению человеческого предназначения. Народную идею можно определить как духовную первооснову, источник личностного развития человека. Она должна выразить специфику украинского народа – неповторность его надежд, исторического пути и предназначения. Короткая формула народной идеи сводится к таким составляющим:

1) духовность;

2) соборность;

3)справедливость.

Братко-Кутинский в своей работе «Феномен Украины» называет семь чудес, которые составляют феномен украинской земли и украинского народа. Седьмое чудо – это, по словам автора, загадочная пасионарность духовности. Центр духовности, хранитель высших ценностей человечества – вот миссия Украины в столетии, что наступило.

Литература

Каныгин Ю. Начало и конец времен. – Киев. А.С.К., 2005. –С.287, 289.
Белебеха І. Честь України. – Харків: Факт, 2001. – С. 247.
НАУКОВО-ОСВІТНІЙ ПОТЕНЦІАЛ НАЦІЇ: Погляд у ХХІ століття під загал. редакцією В. Литвина. – Київ «Навчальна книга» 2004.- 636с.

Устименко Н.М.

УКРАЇНСЬКЕ СОБОРНЕ СУСПІЛЬСТВО: ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ І УПРАВЛІННЯ

У процесі відродження української культурної самосвідомості все більшого значення набуває категорія соборності.

Що може означати соборність у наш час? Це означає збереження єдності, якщо соборність держави – то це збереження цілісності його території.

Ідея соборності прийшла в Україну, Росію, Білорусію із християнством. Однак, поняття соборності було відомо й у неправославних країнах. Гегель розглядав соборність як загальне, котре охоплює всю безліч особливого й одиничного. Але в нього соборність аналізується як певна абстракція, відірвана від конкретного релігійного або політичного контексту. Але в більшості мислителів минулого було навпаки. Ідея соборності завжди втручалася в процеси й події, які відбувалися в тих або інших країнах, у боротьбу ідей, що відбувалася протягом сторіч.

Ідея соборності, як правило, час від часу набувала актуальності (залежно від історичної ситуації) або в релігійному, або, так сказати, світському розумінні.

Слов'янські народи завжди називали свої законодавчі органи такими словами, як збори, віче, собор. Це синоніми. Однак, у державі сплески конфронтації, боротьба особистих амбіцій, непродумані заяви в стінах парламенту, вояжі й апеляції до тих або інших регіонів лише підсилюють напруженість у суспільстві.

Проблема соборності суспільства тісно пов'язана з питаннями розвитку й формування правової, політичної й громадянської культури.

Коли політична культура межує із політичним безкультур'ям, політичною вакансією, це не може сприяти становленню нормального громадянського суспільства. Суспільство стане соборним тільки тоді, коли буде створене не тільки громадянське суспільство відповідно до кращих досягнень сучасної цивілізації. Але для цього необхідна громадянська культура.

Без сумніву, необхідні серйозні зміни свідомості у бік поліпшення в економічному житті. Неможливі зміни в масовій свідомості лише за допомогою політичних акцій або компаній.

Соборність - плід історичного процесу, що спричиняє народно-ґрунтові підстави громадянського життя й ідеально-моральні початки, що виникають зі сфери релігії й високої культури. Тому соборне існування не можна навмисно організувати. Соборність припускає спонтанну однодумність, єдність, можливість любові до співвітчизників, серцеву теплоту внутрішнього споріднення й взаєморозуміння з півслова. А отже, вона здійсненна лише усередині даної родини, даної народності, даної церкви. Що ж стосується «загальнолюдських категорій», то, за вказівкою Л.С. Франка, вони не мають соборного змісту, тому що неможливо встановити інтимно-духовні стосунки з усім людством, як однорідною масою «людей взагалі». Людство, вважав мислитель, скоріше теоретично, чим практично, може стати об'єктом любові й справді соборною єдністю або для того, хто в стані конкретно полюбити кожний окремо народ, сущий на землі, або ж в ідеальному релігійному плані великої всесвітньої Людини [2].

Людська особистість є, з одного боку, щось внутрішньо унікальне, самосуще, нерозривно пов'язане з ізольованим тілом, а з іншого боку - органічний член багатовікової етнокультурної єдності. Усякий здоровий соціальний розвиток можливий лише при гнучкому сполученні соборності й громадськості та їхніх інститутів.

Соборність - категорія духовно-культурна, психологічна, яка виникла в лоні християнсько-метафізичного світорозуміння. Її сфера поширюється на процеси внутрішнього взаємозв'язку особистостей між собою й одночасно на енергію людських духовних сил із силою Божественного Духу. Такого роду вертикально-горизонтальний духовний зв'язок лежить в основі релігійної традиції ( що виходить від Бога й глибоко сполучних людей однієї віри не тільки з Богом, але й між собою); усякої культурної спільності людей, прихильних єдиним ідеалам; усякого національного організму, інтегрованого впливом етногенетичних і культурно-історичних факторів соціального розвитку.

По суті справи, християнська релігія особистості, духу і волі й національність, що виникла під впливом християнства, - основні конструктивні сили соборних початків громадянського життя, які характеризуються свободою і єдністю у відносинах між людьми, а в більш конкретному змісті - єдністю, внутрішньою згодою, теплим почуттям братсько-сестринської спорідненості й взаємної симпатії.

Соборність є сугубо особистісний початок громадськості й почуття соборності не формується безпосередньо, але побічно виховується за допомогою одухотвореного спілкування в родині, церковному суспільстві й національних колективах.

Здається очевидним, що в соборність Христової Церкви принципово не здатна увійти людина, байдужа до віри, тим більше настроєна атеїстично, але у сфері суспільного роду людина може бути рівноправним і професійно корисним членом даних націй. Цілком зрозуміло також, що в області національно-культурного життя соборність однієї національної спільності не поширюється й не повинна поширюватися на громадян інших народностей, і що етнічна культура покликана нас застерігати від цього, постійно підтримуючи свідомість духовної лінії, що розділяє «своїх» й «чужих». Тим часом держава й громадянське суспільство покликані встановлювати стосунки співробітництва й солідарності між людьми, що належать до різних конфесіональних і національних груп населення, забезпечуючи як права національно-культурних автономій, так і належний захист життєвих інтересів усіх громадян країни [3].

Для становлення громадянського суспільства в Україні необхідною є реструктуризація українського суспільства. До тенденцій трансформації соціальної структури нашої держави можна віднести фактичну відсутність середнього класу й значного поступу в його формуванні, появу нових власників, поляризацію багатства і бідності. Понад 70 відсотків населення України займає положення нижче середнього класу й існує в умовах крайньої невизначеності та невпевненості. Через несформованість середнього класу, розшарування суспільства на багатих і бідних переважає принцип сили, а не принцип права, хоча повсюдно декларується намір побудови правової держави.

Чинниками формування в Україні громадянського суспільства є вільні та альтернативні політичні вибори, референдуми, незалежні (насамперед, від органів влади) засоби масової інформації, розвиток місцевого самоврядування, політичні партії, здатні репрезентувати групові інтереси, наявність ринкових відносин і економічного плюралізму [1].

Отже, ті елементи громадянського суспільства, які існують на Заході, можуть проявитися в Україні при кардинальному зрушенні в економіці, політичній структуризації українського суспільства, незаангажованості українських мас-медіа.

Якісно нова соціальна структура - українське соборне громадянське суспільство дозволить не тільки створити умови для об'єднання християнства, але й сформувати цілісне людство, врятоване від війн, тероризму, агресії й всіх тих пороків, які заважають самій людині реалізувати свою божественну й істинно духовну місію - включитися в реалізацію фундаментальних (божественних) законів буття.

Ідея соборності особливо актуальна на сучасному етапі. Можна не сприймати чисто релігійні аспекти тим, хто дотримується атеїстичних поглядів, але варто звернути увагу на загальнолюдські цінності. Заклик до об'єднання людей, гармонії індивідуальних і загальних цілей, відповідальність особистості перед суспільством і суспільства перед особистістю; осуд насильства як гаранта єдності; проголошення рівності націй, їхнього права на вільний розвиток; осуд національного гноблення, осуд релігійної ворожнечі; боротьба за моральну чистоту душі людини й народу; виховання патріотизму, любові до своєї землі - ці й інші ідеї вимагають подальшого осмислення як наукою, так і суспільною свідомістю [4].

Література

Розвиток ідеї соборності в суспільно-політичній думці // Сергієчко П.П. Соборна Україна: від ідеї до життя. – К.: Т-во «Знання», 1993 – С. 22-48.
Волков Ю.Г., Мостовая И.В. Социология: Учебник для вузов / Под. ред. проф. В.И. Добренькова. – М.: Гардарика, 1998.- С.153-163.
Головатий М.Ф. Соціологія політики: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К.: МАУП, 2003.- С.491-501.
Левківський К.М., Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Підручник для студентів вищих закладів освіти. – Львів: Магнолія-Плюс, 2004. - С.134-140.

Blog

Чернігівський державний педагогічний університет імені т. Г. Шевченка украінсько-російський інститут філія московського державного відкритого університету в м

Содержание