Чернігівський державний педагогічний університет імені т. Г. Шевченка украінсько-російський інститут філія московського державного відкритого університету в м

Вид материала

Документы

Содержание Держава – громадянське суспільство – церква: основні тенденції розвитку взаємовідносин в україні та чернігівській області Моральність кримінального процесу Проблемы и пути консолидации украинского общества Духовно-экологические аспекты формирования человека и общества Право в системе мировоззрения Славянская идеология как разоблачение и преодоление

Подобный материал:

• Чернігівський державний педагогічний університет імені т. Г. Шевченка, 449.05kb.
• 24-25. 04. 2012, Uman, Ukraine Міністерство освіти І науки України Мовно-інформаційний, 58.6kb.
• Міністерство освіти І науки україни мелітопольський державний педагогічний університет, 2525.18kb.
• Національна академія педагогічних наук україни державний вищий навчальний заклад «університет, 1315.11kb.
• Чернігівський державний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка Інформаційно-бібліографічний, 71.97kb.
• Чернігівський державний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка Інформаційно-бібліографічний, 172.48kb.
• Чернігівський національний педагогічний університет імені т. Г. Шевченка, 53.01kb.
• Чернігівський державний педагогічний університет імені, 456.62kb.
• Кримський юридичний інститут Одеського державного університету внутрішніх справ, 813.35kb.
• Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека ім. В. Короленка Чернігівський, 566.88kb.

Молочко В.М.


ДЕРЖАВА – ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО – ЦЕРКВА: ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ВЗАЄМОВІДНОСИН В УКРАЇНІ ТА ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ


Шановні учасники конференції!

Дозвольте щиро привітати вас і наголосити на тому, що вирішення багатьох проблем і питань нашого життя неможливе без духовно-морального відродження, бо єдиним рушієм людської історії є дух. Це тим більш важливо, що в нашому суспільстві наявні ознаки системної морально-духовної кризи. Власне, це характерно і для інших суспільств. Можна констатувати, що людство відходить від духовного шляху. В останнє десятиліття прояви величі людського духу стали великою рідкістю. А діячів такого рівня як мати Тереза, Альберт Швейцар, або таких, як наші земляки подвижники Божи, серед яких: Антоній Печерський, Микола Святоша, Михаїл і Федір Чернігівські, Лазар Баранович, Димитрій Туптало, (більше відомий у православному світі, як Димитрій Ростовський), Феодосій Углицький останнім часом щось не помічено.

Значним здобутком і великим завоюванням незалежної України є забезпечення права кожного громадянина на свободу світогляду та релігійну свободу, що є важливою і необхідною умовою побудови високодуховного і громадянського суспільства в Україні. Підкреслимо, що право на свободу совісті – одне з фундаментальних прав людського буття, є одним з найважливіших прав і свобод людини.

Державно-церковні відносини були різними в історії нашого краю. Після хрещення князем Володимиром Києва, Чернігів - друге місто Київської Русі, де християнство стало домінуючою релігією. Після 1917 року проповідується войовничий атеїзм, руйнуються храми і монастирі; релігійні організації, чимало священиків зазнають утисків і переслідувань, віруючі не мають змоги вільно сповідувати й поширювати свої віровчення. Пригадаймо хоча б, скільки проблем було з хрещенням дітей, вінчанням, похоронами відповідно до тієї чи іншої релігійної традиції.

Держава і Церква – це найважливіші інститути, які Бог утвердив на землі; хоч вони від одного Творця, але мають свої особливості й свої обов’язки перед Богом, а також права від нього. Держава, на наш погляд, має бути світською позаконфесійною, при умові, що суспільство є поліконфесійним.

Із здобуттям Україною незалежності в релігійному житті Чернігівщини сталися разючі зміни, в основному позитивного характеру. Державні органи влади послідовно йдуть у напрямку повної реалізації свободи совісті. Тисячі віруючих мають можливість задовольняти свої релігійні потреби. Слово Боже практично доступне всім. Рідко в якій родині немає Біблії, іншої релігійної літератури. Суспільство поступово структуризується за релігійною ознакою і переживає період непростого, часто суперечливого релігійного відродження. Діючий Закон „Про свободу совісті і релігійні організації” – є одним з найдемократичніших у світі і відповідає міжнародним критеріям і стандартам. Сьогодні в Україні і в області критично переосмислюється політика стосовно церков у попередні часи, яскравим свідченням чого є Указ Президента від 21.03.2002 року “Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій”, який видано з метою забезпечення відновлення порушеної справедливості, захисту прав і законних інтересів релігійних організацій, дальшого процесу їх морально-політичної реабілітації, поліпшення відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості, створення сприятливих умов для утвердження принципів свободи совісті та віросповідної рівності.

В області будується 32 культових будівлі, а реставрується 15. Вже не один рік забезпечуються умови і громадський порядок під час проведення релігійних свят, хресних ходів, візитів релігійних діячів з інших держав.

У нас є розуміння забезпечення релігійних організацій культовими будівлями, але релігійне середовище розвивається динамічно, темпи приросту релігійних громад значно випереджають наявність культових споруд і в нинішніх умовах неможливо розв’язати всі майнові питання оперативно. Тільки за останні роки релігійним організаціям в сільській місцевості передано близько 50-ти приміщень, які раніше належали до соціально-культурної сфери.

Хочу поінформувати шановних учасників конференції, що в Україні на 1 січня 2006 року зафіксовано 30597 зареєстрованих релігійних організацій 55-ти церков та релігійних напрямків, в області на сьогодні діє 770 зареєстрованих та близько 30-ти незареєстрованих релігійних громад 26-ти конфесій і напрямків. Продовжується розвиток монастирського життя: засновано і діє 10 православних монастирів (зареєстровано 9), 3 духовні навчальні заклади. На ниві доброчинності та милосердя діють 2 християнські місії. Церковну службу здійснюють близько 700 священнослужителів і пасторів. Збільшується кількість паломників до православних та інших святинь Чернігівщини, а також наших віруючих до історичних релігійних центрів в різних країнах світу. Зростає інтерес до релігії. Релігійна активність жителів області вища ніж інші різновиди громадської активності. В області практично завершено формування конфесійної карти, хоча час від часу ми ще фіксуємо появу нових релігійних організацій. Але важливе не тільки кількісне зростання релігійних організацій. Головне, щоб відбувався ренесанс душ і екстенсивний розвиток релігійного середовища поступово перейшов в інтенсивний. Саме віруюча людина, громадянин нашої держави має бути джерелом її сили, свободи і розквіту.

Релігія – феноменальне, безперечно неоднозначне явище, яке сьогодні вимагає глибокого вивчення та аналізу й адекватних оцінок та висновків. Релігійна сфера надто делікатна, надто специфічна. Це, насамперед, сфера почуттів і емоцій. Мирська логіка тут часто не сприймається і не спрацьовує. На жаль, на оцінках і сприйнятті деяких релігійних подій та явищ позначаються стереотипи вчорашнього дня. Реалії життя вимагають проводити активніше роботу для подальшого підвищення рівня довіри у взаємовідносинах між державою і церквою, більше практикувати залучення релігійних організацій, об’єднань та окремих громад до співпраці у вирішенні проблем соціального характеру регіону, розширювати контакти між представниками різних церков, налагодження діалогу між ними, співпрацю в морально-духовному вихованні і різних формах соціального служіння, регулярно висвітлювати позитивний досвід державно-церковних відносин та співпрацю різних релігійних організацій у вирішенні питань морально-духовного характеру.

Релігійне життя області – складна система взаємин, взаємодії та взаємовпливів релігійних об’єднань віруючих. Релігійне середовище знаходиться у постійному розвитку, не може бути безпроблемним. Це завжди зіткнення світоглядних поглядів, позицій, інтересів віруючих та релігійних об’єднань різних віросповідань.

Багато наших співвітчизників сьогодні відкривають для себе духовну скарбницю людства, з чистим серцем шукають взірці, ідеали, духовні орієнтири не лише в особистому, але й у професійному житті, і це відбувається непросто і неоднозначно.

Наші громадяни загалом і віруючі зокрема проходять сьогодні випробування свободою.

Враховуючи, що зараз Україна і, зокрема, наша область проходить період становлення поліконфесійності, ми стараємося приділяти увагу усім діючим релігійним об’єднанням в регіоні, керуючись принципом “не нехтувати жодною релігійною громадою і, по-можливості, навіть однією віруючою людиною. Сьогодні безперспективно виконувати волю, прислужуватися тільки одній церкві. З часом це знову приведе до серйозних деформацій у релігійній сфері. На жаль, ми ще не маємо системного міжрелігійного діалогу. Утвердження свободи віросповідання призводить до пошуків противників, ворогів. І це, іноді, деким стимулюється, що надзвичайно негативно позначається на всьому релігійному середовищі, а в свою чергу – й на духовності. У відомому листі про віротерпимість, написаному Джоном Локком у 1685 році, автор робить наголос на тому, що “веротерпимость есть главной отличительной чертой истинной церкви”. (Дж.Локк “Избранные философские произведения” в 2т., Изд.:Соц.економ.лит.М.1960г.2т. стр.142)

Розвиток релігійного середовища примушує нас постійно працювати на перспективу мирного співіснування, а в ідеалі, і співпрацю релігійних об’єднань різних віросповідань.

Органи державної влади прагнуть захищати відповідно до Конституції та чинного законодавства України права і свободи громадян і узгоджувати інтереси різноманітних релігійних об’єднань, які й складають громадянське суспільство.

Наше кредо – забезпечення на всій території області уніфікованого застосування чинного законодавства. Місцевої нормотворчості, суб’єктивізму в такій сфері як релігія, що завжди пов’язана з вірою, з найсокровеннішими почуттями людей, не повинно бути. Тут повинні мати силу тільки юридичні аргументи. Поступово відносини між релігійними організаціями та державними органами влади набувають характеру партнерських взаємин , рівноправного діалогу.

Райдержадміністраціями та міськвиконкомами проводяться зустрічі та консультації зі священнослужителями та віруючими по вирішенню питань забезпечення життєдіяльності церков і залучення їх до розв’язання соціальних проблем роз’яснюється законодавство про свободу совісті та релігійні організації. Проводиться профілактична робота в напрямі недопущення правопорушень на релігійному ґрунті. В районах області діють комісії сприяння додержанню законодавства України про свободу совісті та релігійні організації. Традиційними й регулярними стали наради, конференції, “круглі столи”, семінари, які проводяться за участю керівників релігійних організацій. Релігійні організації, поки-що, в основному православні, беруть участь у відзначенні державних свят, інших пам’ятних дат. В багатьох районах між райдержадміністраціями і релігійними організаціями налагоджена співпраця щодо благодійницької та гуманітарної допомоги соціально незахищеним громадянам.

Релігійне середовище динамічно розвивається, а відповідно зростають і проблеми. Серед них актуальними залишаються проблеми дотримання принципів рівноправності релігій, відокремлення церкви від держави, а школи від церкви, необхідності релігієзнавчого просвітництва, сприйняття поліконфесійності в свідомості віруючих і невіруючих жителів області, що прямо пов’язано з вихованням віротерпимості та утвердженням атмосфери толерантності до поглядів, традицій людей різного світогляду та конфесійної орієнтації.

Певною мірою проблема протистояння між УПЦ та УПЦ КП на всеукраїнському рівні позначається і на взаємовідносинах між громадами УПЦ та УПЦ КП в області. Створення Єдиної Помісної православної церкви, позитивно позначилось би на релігійному і суспільно-політичному житті України і області. Хочу зазначити, що в Україні жодна церква не буде державною, в тому числі і УПЦ КП, але ми вітаємо утворення незалежної православної церкви.

Характерною особливістю релігійного життя області стає поширення церквами, релігійними об`єднаннями найрізноманітнішої релігійної літератури, в основному закордонних авторів, аудіо та відео продукції. Їх зміст, по суті, неможливо проаналізувати, об`єктивно оцінити на предмет сприяння державотворчим процесам, розвитку національної мови і культури, впливу на погляди, свідомість, психіку та здоров`я людей.

Величезна відповідальність у висвітленні проблем релігійного життя, відносин між державними і релігійними організаціями лежить, як на державних, так і не державних, а особливо – церковних засобів масових інформацій. Але, на жаль, на шпальтах деяких видань можна знайти приклади публікацій не виваженого, немудрого ствердження того, що не відповідає не тільки християнським заповідям, а й звичайним загальнолюдським нормам моралі. Ряд матеріалів мають конфронтаційний характер, порушують відповідні статті Конституції та Закону “Про свободу совісті та релігійні організації”, ображають почуття віруючих та розпалюють міжконфесійну ворожнечу.

Спекуляції на релігійному ґрунті не сприяють утвердженню ідеалів нашого суспільства, формування gomo spiritus – людини духовної. Авторам таких публікацій можно відповісти словами Дж. Локка: “Я не могу не удивляться экстравагантному высокомерию тех людей, которые думают, будто они сами смогут объяснить вещи, необходимые для спасения, более ясно, чем святой Дух, чем вечная и бесконечная мудрость Бога”.

Теолого-проповідницька діяльність деяких священиків певною мірою дисонує з ідеологією державотворення, вступає в суперечність з розвитком національної культури і мови і позначатиметься на формуванні свідомості для інтеграції України до Євросоюзу.

Нова релігійна ситуація, динамічний розвиток релігійного середовища вимагають роздекларування багатьох положень законодавства про свободу совісті та релігійні організації та прийняття нового Закону про свободу совісті та релігійні організації.

На розвитку релігійного середовища області позначається поступове входження України у світову співдружність народів, а відповідно – й у світовий релігійний простір. Як відомо, релігії кордонів не мають. Крім того, Україна – місце зустрічі трьох головних гілок християнства: православ’я, католицизму, протестантизму.

Продовжують розвиватися міжнародні контакти релігійних організацій області з одновірцями з-за кордону, що сприяє авторитету нашої держави у світовому товаристві. Це важливо. Лише за 2005 рік область відвідали 159 іноземців із 11 країн світу. З початку 2006 року в області побувало 55 іноземців із 3 країн світу: США, Німеччини, Республіки Корея.

Погодьтеся, що держава, створюючи відповідні умови для релігійних об’єднань, віруючих має повне право і на відповідне розуміння існуючих проблем та виконання віруючими чинного законодавства.

Ми вже не раз говорили про міжконфесійні взаємини, про те, що вірність і відданість своєму віросповіданню повинна поєднуватися з повагою до права людини сповідувати іншу віру, що єдності нації неможливо досягти без взаєморозуміння у міжконфесійних взаємовідносинах, громадянської злагоди загалом.

Будь-яке зіткнення, конфлікти на релігійному ґрунті не додають ні міці державі, ні авторитету церкві. Конфлікт між церквами завдає шкоди насамперед самим церквам. На жаль, у міжконфесійних відносинах ще мають місце елементи нездорової конкуренції, ворожнечі, пропагандистської і контрпропагандистської діяльності, з вуст віруючих іноді звучать не виважені вислови, безпідставні звинувачення.

Сьогодні на зміну науці перемагати приходить наука солідарності, основа якої – ідея розуміння іншого, ідея Діалогу. Найбільш переважаючою стає точка зору, згідно з якою будь-яка теорія суспільства повинна бути теорією співпраці.

Мета облдержадміністрації – забезпечити мирне співіснування різних церков і забути за міжконфесійні конфлікти. Загальновідомо, що ми не будемо сильними поки не станемо рабами Закону.

На жаль, чимало священиків, пасторів, віруючих не знають Закону “Про свободу совісті та релігійні організації”, що, звичайно ж, не звільняє їх від відповідальності. Тому ознайомлення із законодавством повинно стати обов’язком релігійних об’єднань, їх навчальних закладів, кожного священнослужителя. Бо як можна відстоювати свої права не знаючи відповідних положень закону?

Відсутність в суспільстві достатньої об’єктивної інформації про сутність, канони того чи іншого віровчення, його культову практику викликає часто-густо неадекватні оцінки, негативні настрої і висновки і не сприяє створенню атмосфери миру і злагоди. Отже, сьогодні необхідно налагоджувати системну інформаційно-просвітницьку роботу, щоб менше було релігійної всеїдності.

Важливою проблемою є і впровадження релігійної освіти – тобто можливості вільно навчатися обраної релігії. Цьому сприяє і діяльність недільних шкіл різних віросповідань. Сьогодні ми всі повинні усвідомити необхідність деполітизації релігійного середовища, подолання дестабілізуючих впливів церкви на суспільство. Церква, як сакральна установа не повинна брати участь у політичних процесах.

На жаль, під час останніх виборів спостерігалося втягування окремими політиками та партіями церков, у передвиборну компанію. Достатньо сказати, що за списками політичних партій та блоків в депутати місцевих рад області пройшло 13 священнослужителів 3-х конфесій.

Для досягнення своїх цілей вони намагалися використовувати авторитет релігійних організацій, церковно-релігійний ресурс. Слово “духовність” було модним у передвиборних програмах і виступах багатьох кандидатів у народні депутати. Релігійні організації не завжди в змозі протистояти передвиборним спокусам, сподіваючись покращити своє становище, задовольнити свої інтереси при допомозі співпраці з політичними колами.

Однією з проблем релігійного життя є активна діяльність новітніх релігійних рухів. Неоднозначне ставлення серед наших людей викликає нав’язлива євангелізація та пропаганда конфесійності. Віруючим новітніх релігій треба обов’язково враховувати регіональні особливості релігійного життя, тисячолітню історію розвитку християнства на нашій землі інших релігій, знати традиції, не чинити насильство над сумлінням людини (часто релігійно неосвіченої).

Проблема духовного невігластва сьогодні є надзвичайно актуальною, що часто позначається і на духовних пошуках і проявляється у швидкому (можна сказати – легковажному) прийнятті тієї чи іншої релігії частиною молоді. Адже, сила релігії, як і інша сила, може бути як доброю так і злою. Хочу відзначити, що на першому етапі входження людини до деяких релігійних громад є проблеми, в словах і діях новонавернених проявляється максималізм, що позначається на взаєминах з рідними та близькими людьми.

Духовне самовизначення особистості вважається повноцінним лише тоді, коли воно в своїй внутрішній сутності не спричинене зовнішніми силовими спонукальниками чинниками, коли воно як таке підвладне лише поклику совісті індивіда. Не можна забувати, що насиллям ні добро ні спасіння душ ніколи не досягаються. Душі людські - це не матеріал для експериментів.

Свідченням тісної співпраці органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування з релігійними організаціями є нагородження ряду релігійних діячів області державними нагородами, грамотами обласної державної адміністрації та обласної ради. Чи повинні державні органи влади захищати релігійні організації від появи або поширення інших релігійних організацій, які діють відповідно до чинного законодавства. Питання не просте.

Треба зазначити, що поступово розмивається принцип відокремлення школи від церкви. Навіть директори шкіл стають церковними активістами. Мають місце випадки функціонування релігійних недільних шкіл у світських школах. Крім усього іншого це неоднозначно позначається і на професійній діяльності самого вчителя.

В період масової дегуманізації суспільства нашому народу потрібна церква – місією якої є поширення євангелії любов’ю, потрібні віруючі, які є добровільними носіями релігійної свідомості і які не допускатимуть перетворення її в релігійну ідеологію, бо заміна комуністичної ідеології на церковну це також гріх.

Функція релігії – пронизувати світлом все світське життя, суспільне і приватне, ніколи і ніяким чином над ним не пануючи.

Сьогоднішнє суспільство потребує осучаснених відповідей церкви на виклики радикально-зміненого світу. Нам потрібна церква прощення і примирення, церква смиренного служіння усім, церква здатна визнати гірку історичну правду про себе, хоч якою вона болісною не була б, потрібна церква, що дійсно стане містичним Тілом Святого Духа й буде все очищати від скверни – довкола себе і в собі самій.

Підсумовуючи сказане, доцільно наголосити на тому, що сьогодні, як у державі, так і в нашій області робиться чимало, щоб віруюча людина не мала ніякої дискредитації і могла задовольняти всі свої релігійно-духовні потреби. Ми зацікавлені в тому, щоб релігійні організації брали активну участь у державотворчих процесах, забезпеченні національної єдності. Тому сподіваємося на подальшу співпрацю з релігійними об’єднаннями, будемо продовжувати пошуки шляхів та засобів спільного вирішення конкретних життєвих проблем, спрямовувати роботу на вдосконалення державно-церковних відносин, які відповідали б вимогам нашого часу з тим, щоб Чернігівщина була землею миру, злагоди, любові та високої духовності.

Ми прагнемо, щоб усі діючі на Чернігівській землі релігійні конфесії стали могутнім духовним засобом для консолідації, співпраці та творення у вирішенні багатьох питань.

Шановні учасники конференції! Бог благословляє і допомагає тим, хто ставить перед собою великі завдання і, головне, працює над їх виконанням. Щиро бажаю всім нам бути послідовними у досягненні поставлених завдань нашої конференції.

Марущак Н.В.


МОРАЛЬНІСТЬ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Регулятором поведінки людей, засобами організації взаємовідносин між ними в усіх сферах суспільного життя, і в кримінальному процесі в тому числі, служать не тільки правові норми, але й норми моралі.

Важливе значення набуває мораль у діяльності органів, що здійснюють кримінальне судочинство. Взаємозв’язок права і моралі в кримінальному судочинстві характеризується двома основними тенденціями: взаємне зближення права і моралі, що відображає загальнолюдські моральні принципи і норми, і розширення сфери дії морального фактору в правових відносинах і нормах.

Однак, взаємодія моралі та права в регулюванні кримінально-процесуальних відносин не зводиться тільки до взаємодоповнення. Вона значно складніша. Мораль у кримінальному судочинстві варто розглядати як елемент механізму кримінально-процесуального регулювання, а механізм у цілому - як морально-правову систему. Вплив моралі на суспільні відносини, що складаються в сфері кримінального судочинства, може бути безпосереднім (у якості її регулятивного елемента виступають прості правила, що пропонують конкретне поводження в досить визначеній ситуації); опосередкованим (проникнення моралі в правові норми) і спільно-допоміжним (реалізація моральних вимог у конкретних кримінально-процесуальних відносинах).

Кримінальний процес здійснюється у формі правових відносин, що не виключає різноманітних моральних зв’язків між його учасниками. Але якщо правові відносини регламентуються кримінально-процесуальним законом, то моральні, які виникають у кримінальному процесі, повинні узгоджуватися з моральними принципами і нормами (порядок допиту, наприклад, докладно регламентований законом, але як у ході допиту не образити, не принизити людину - це вже сфера моральних відносин) [1].

Успішне застосування процесуальних норм неможливе без їх етичного тлумачення, з’ясування моральних принципів, якими керувався законодавець, відносячи правила поведінки до правових. Без з’ясування моральних засад кримінального процесу неможливе застосування багатьох процесуальних норм.

Це насамперед стосується вихідних норм, у яких закріплені принципи кримінального процесу. Кожен принцип кримінального процесу (законності, рівності всіх перед законом і судом, презумпції невинності, забезпечення права обвинувачуваного на захист і всі інші) наповнений глибоким моральним змістом.

Багато правових розпоряджень виникли на основі відповідних моральних уявлень, суджень і правил. Хоча, звичайно, деякі кримінально-процесуальні норми не мають безпосереднього морального змісту (наприклад, норми про обов’язковість ведення протоколу, про структуру обвинувального висновку і вироку, судові витрати і ін.), але, будучи елементами загальної системи кримінально-процесуального права і права в цілому, вони підлягають неухильному виконанню не тільки відповідно до вимог закону, але й до вимог моралі.

У більшості ж кримінально-процесуальних норм, як і в принципах кримінального процесу, знаходять своє вираження моральні засади. Це стосується правил відводу слідчого, прокурора, судді, обов’язку органів розслідування, прокуратури і суду вжити заходів піклування про дітей і охорони майна ув’язненого під варту, заборони розголошувати обставини інтимного життя, виявлені при обшуку або виїмки, правил проведення допиту, особистого обшуку, огляду, слідчого експерименту, обов’язку головуючого під час наради суддів подавати свій голос останнім і т.д. [2].

В останні роки, у зв’язку з реалізацією завдань щодо здійснення судової реформи, у процесуальному законодавстві збільшується кількість норм, що мають характер моральних вимог, розширюється застосування морального впливу як засобу, що забезпечує виконання правових норм. Це норми про розширення права на захист, імунітет свідка, запровадження суду присяжних, розширення судових повноважень на досудових стадіях, відмова у судовій діяльності від обвинувального ухилу, зміцнення процесуального положення особи в кримінальному процесі.

Розвиток моральних основ кримінального судочинства пов’язаний з удосконалюванням процесуального положення особи як учасника кримінально-процесуальних відносин, з подальшим розширенням прав обвинувачуваного, потерпілого й інших осіб з метою підвищення ефективності їх участі в кримінальному судочинстві [3].

Але зустрічається ще невідповідність між законом і моральними правилами. Це пов’язано з тим, що право якоюсь мірою відстає від моральної свідомості (наприклад, на нараді суддів ніхто з них не вправі утримуватися від голосування, навіть якщо він не згодний з багатьма питаннями; суддя, що має особливу думку, зобов’язаний підписати вирок і т.п.).

Нерідко в правозастосовчий практиці трапляється протиставлення законності як основного принципу кримінального процесу, що має особливий моральний зміст і значення. Це тим більше небезпечно, коли відступи від правових розпоряджень виправдовуються моральними підходами, в тому числі завданнями найшвидшого розкриття і розслідування вчиненого злочину, що в кінцевому підсумку може привести до правового нігілізму.

Своєрідність кримінально-процесуальної сфери обумовлена тим, що в ході провадження по кримінальній справі часто створюються конфліктні ситуації через особливості правового регулювання, процесуальної діяльності і процесуальних відносин учасників кримінального судочинства.

Закріплюючи лише основні і найбільш істотні правила, що регулюють ці відносини, кримінально-процесуальний закон залишає величезний тактичний простір для вибору і застосування ефективних засобів, які найбільше відповідають характеру даної ситуації й особливостям осіб, які беруть у ній участь.

Підкреслюючи, як не можна чинити, закон, природно, досить лаконічний щодо того, як можна. Тим часом, спосіб дії, доречний в одному випадку, може бути невиправданим в іншому.

Можливість застосувати моральний критерій для оцінки правових дій і відносин ґрунтується на універсальності першого. Моральний вибір являє собою вибір між добром і злом у конкретній ситуації. А що таке є добро, а що - зло в конкретній ситуації повинен вирішити голос совісті [4].

У межах чіткої правової регламентації людської діяльності, коли закон звужує свободу вибору, поведінка диктується законом. І від того, наскільки моральний зміст самого закону, буде залежати і відповідь на поставлене вище питання. Якщо ж закон передбачає свободу вибору, то в рамках наданої свободи є можливість вибрати більш моральний варіант поведінки [5].

Постійне розв’язання питань на кшталт „Що важливіше?” вимагає чіткого усвідомлення особою всієї системи моральних цінностей, з якими пов’язане кримінальне судочинство.

Дотримання моральних засад у кримінальному судочинстві багато в чому залежить саме від того, наскільки всі учасники процесу будуть сумлінно користуватися своїми правами і виконувати свої обов’язки, і протиріччя між публічним і особистим інтересом, як справедливо зауважує Г.Н. Вєтрова, можна буде зняти, якщо особистість усвідомлює свій моральний обов’язок служіння істині й справі правосуддя [6].

Органи розслідування і суд наділені різними процесуальними засобами припинення несумлінних дій з боку учасників процесу, але варто погодитися з висловленою в літературі пропозицією про те, що закріплення поряд з цим у процесуальних нормах морального обов’язку громадян сумлінно здійснювати свої права і виконувати обов’язки підвищило б значення морального фактору в кримінальному процесі [7] .

З метою підвищення гарантій і обґрунтованості застосування процесуального примусу для того, щоб він завжди відповідав моральним принципам, у законі варто було б передбачити чітку систему примусових заходів і умов їх застосування, у тому числі й умов, що випливають з моральних вимог, наприклад, неприпустимість при застосуванні процесуального примусу дій, що принижують гідність особи, що загрожують життю і здоров’ю людини [8].

Таким чином, мораль у кримінальному судочинстві „виконує роль додаткової гарантії чіткого, точного і неухильного виконання правових норм. У цьому виявляється її гарантуюча роль або, інакше кажучи, функція моральної гарантії, що доповнює гарантії правові” [9].

Поєднання вимог моралі і права повинно допомогти рішуче покінчити з проявами упередженості, тенденційного підходу до проведення дізнання, попереднього слідства і судового розгляду, тяганини, черствості, байдужості до долі людей.

Література

1. Кокорев Л.Д., Котов Д.П. Этика уголовного процесса. - Воронеж: Изд-во Воронеж, ун-та. - 1993. -С. 29.
   
2. Детальніше про моральний зміст кримінально-процесуальних норм див.: Кобликов А.С. Юриди­ческая этика. - М., 1999. - С. 44 - 52.
   
3. Уголовный процесс: Учебник / Под ред. Г.Ф. Гуценко. - М.: Зерцало, 1997. - С. 25
   
4. Чичерин Б. Философия права. - М., 1900. - С. 190.
   
5. Ветрова Г.Н. Закон и нравственность в уголовном судопроизводстве // Вестник МГУ. Серия «Пра­во». - 1996. - № 1. - С. 52 - 54.
   
6. Ветрова Г.Н. Там само. - С. 54.
   
7. Кокорев Л.Д., Котов Д.П. Там само. - С. 55.
   
8. Кокорев Л.Д., Котов Д.П. Там само. - С. 55 - 56.
   
9. Бойков А.Д. Уголовное судопроизводство и судебная этика / Курс советского уголовного процесса. Общая часть. – М., 1989. – С.187.
   

Бельман С.Г.


ПРОБЛЕМЫ И ПУТИ КОНСОЛИДАЦИИ УКРАИНСКОГО ОБЩЕСТВА


Уважаемые организаторы и участники конференции!


Сама тема нашей конференции, которая проходит в рамках Фольклорного фестиваля национальных культур – «Украина: пути формирования духовной целостности» – определяет цель и предполагает проблему. Попробуем критически её рассмотреть.

Украинское государство, находящееся на перекрёстке культур и религий и имеющее сложную полиэтническую структуру населения, вот уже 15 лет со дня провозглашения своей независимости пытается решить одну из сложнейших проблем построения независимого государства – проблему этнонациональной политики.

Несмотря на ряд законодательных актов, закреплённых Конституцией, серию культурных проектов, а также государственную концепцию развития и возрождения культур национальных меньшинств, Украина не имеет глобального опыта в сфере формирования духовной целостности народа. А имеем мы отсутствие целостности и непоследовательность стратегии в этом сложнейшем направлении и мозаику маленьких частных опытов. Большинство объединительных мероприятий выглядят так: поплясали, сказали хорошие слова и разъехались. Я думаю, что это не будет касаться нашего с вами фольклорного фестиваля национальных культур, поскольку его организаторы, открывая фестиваль Международной научной конференцией, уже поставили проблему на научную основу и заложили будущее позитивное решение многих вопросов. Цели поставлены конкретные, реалистические и достижимые.

Формирование духовной целостности народа – это проблема, требующая научного подхода и решений. В Украине проживает более 130 народов и народностей, большинство из которых имеют свои метрополии, но, живя сотни и даже тысячи лет на земле Украины, являются уже давно украинцами еврейского, немецкого, русского происхождения. Аналогично украинцы, которые живут, например, в Канаде – одновременно украинцы и канадцы. Сегодня мы должны говорить об украинском народе как нации политической, объединяющей всех граждан Украины. Безусловно, основную роль в успешном формировании духовной целостности государства играют начальная и высшая школы, поскольку именно школа даёт и формирует историческое представление человека и гражданина. Но, к сожалению, школа ещё полностью не готова или не может дать объективную оценку многим страницам украинской истории. А ведь именно молодые люди должны осознать, что конфликты возникают не вследствие генетической враждебности одного народа к другому, а являются результатом ряда обстоятельств, присущих определённому историческому периоду. Сегодня, к сожалению, приходится констатировать, что в Украине есть силы, которые пытаются разжигать национальную вражду и использовать её в политических целях. Эти силы широко используют искажённое толкование исторических событий, представляя их как следствие противостояния людей разных национальностей. Они не брезгуют использованием народных трагедий для политических спекуляций. Поэтому очень важно воспитывать в учениках иммунитет против подобных фальсификаций, который должен стать неотъемлемой частью патриотического воспитания. Ведь именно патриотизм – т.е. любовь к своей стране, а не этнической группе, – и является залогом воспитания настоящего Гражданина.

Однако, сегодня в демократической независимой Украине работает, хотя и не государственная, но всё же академия - Межрегиональная Академия Управления Персоналом, имеющая десятки филиалов во многих городах страны, в которых обучаются десятки тысяч студентов. Все мы в какой-то степени продукт своего образования. Но чему кроме ненависти могут научиться люди, которым сегодня, в начале 3 тысячелетия, преподавателями упорно навязывается идея враждебности еврейского народа Украине и всему человечеству?! А ведь именно МАУП спокойно издаёт в Украине сотни книг, журнал и газету, 80% материала которых являются антисемитскими. И студентам насаждают эти, с позволения сказать, «научные» перлы. А ведь библиотека – это часть нашей цивилизации. Чему же научатся читатели подобной литературы? Чему научат своих детей? Государство ничего не предпринимает (кроме декларативных заявлений политиков) в качестве контрмер и просвещения населения в вопросах межнациональных отношений. Талмуд говорит: «Ненависть и невежество – родные сёстры». К сожалению, такие материалы попадаются и в других академических изданиях. Например, в научно-методическом журнале для учителей «История в школе» (№ 7-8 за 2005г.) и, к сожалению, иногда используются учителями в работе.

Чернигов. Апрель 2006г. Урок народоведения в 4 классе одной из школ города. Учитель, освещая тему «Традиционная Пасхальная еда и выпечка на Украине и их символика» раздаёт детям текст в котором дословно говорится: «існує така легенда: хрін колись був дуже отруйний, і жиди задумали ним отруїти Ісуса Христа. Натерли хрону, дали Спасителеві, а він з`їв і не отруївся. А потім поблагословив хрін і звелів християнам його їсти…» Вот так. Легенда. Не знаю, правда, где учитель её взял – во всяком случае, в библейских текстах о такой истории ничего не написано. А ведь легенды и поверья формируют мировоззрение. А тут «легенда» о самом большом христианском празднике – празднике Пасхи, рассказанная святым для ребёнка человеком – учителем! Вот такая грустная история.

Здесь уместно остановиться ещё на одной проблеме формирования духовной целостности проблеме, которая лежит в сфере религиозной. Религиозная нетерпимость, хотя и носит другие вненациональные формы, так же опасна, как и национальная. В последние 15 лет религия перестала быть запрещённой. Но в демократической стране нельзя дать свободу только одной церкви, не дав её остальным. Общая тенденция сегодня – это постоянное усиление в самоидентификации религиозного компонента за счёт ослабления этнического. И здесь уже идёт борьба за души людей. В стране совершенно законно в соответствии с законами демократии работают и занимаются миссионерской деятельностью сотни церквей разных верований и направлений. Имея мощную поддержку зарубежных единоверцев, они создают серьёзную конкуренцию друг другу. Межконфессиональная разобщённость и человеческая как её следствие огромны. Хотя на словах все высказываются в духе заинтересованности, вести серьёзный и интеллигентный диалог, организовывать пути сотрудничества на благо единства. Всё это нехорошо сказывается на ситуации формирования духовной целостности общества. К сожалению, испытание свободой и демократией для некоторых оказывается непосильным. Моё представление ситуации таково: я хожу в синагогу, кто-то должен ходить в церковь или костёл, кто-то в молитвенный дом , а кто-то в мечеть. Но когда мы выходим, мы должны быть вместе, работать вместе на благо страны: ведь мы один народ – народ Украины, одна семья. У нас общее прошлое и общее будущее. В нашей разности должно быть наше единство и наша задача добиться единства без его единообразия. У нас могут быть разные взгляды на общие проблемы, но мы вместе, потому что мы – патриоты нашей страны Украины.

Мне доставляет большую радость находиться здесь вместе с вами и приветствовать вас потому, что всех нас волнует проблема консолидации общества и решить эту проблему мы можем и должны сообща. И сама тема этой конференции – общая наша ответственность за всё происходящее в Украине – очень точно отображает возможность нахождения тех путей, которые приведут к национальному согласию. У нас уже есть определённый опыт сотрудничества с культурными, национальными, образовательными и религиозными объединениями. И мне хотелось бы, чтобы это сотрудничество стало долгосрочным, чтобы наша сегодняшняя конференция стала ежегодной. Уверен, что материалы конференции будут востребованы и целенаправленно использованы педагогами в деле воспитания молодого поколения, а аспирантами и студентами – в научной работе.

Уверен, что результаты этой конференции действительно будут способствовать формированию духовной целостности украинского общества.


Анищенко В.А.


ДУХОВНО-ЭКОЛОГИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ ФОРМИРОВАНИЯ ЧЕЛОВЕКА И ОБЩЕСТВА


Все большее число представителей интеллектуально-духовной элиты многих стран начинают осознавать необходимость смены типов цивилизационного развития человечества. Это обусловлено тем, что техногенная цивилизация, на наш взгляд, к настоящему времени, судя по всему, исчерпала себя. Несмотря на все свои видимые успехи и достижения, она привела человечество к целому ряду глобальных духовных, экологических и социально-экономических кризисов. При этом обнаружилось, что рационалистический подход к действительности, который выступает духовным основанием этой цивилизации, содержит в себе наряду с созидательным, определенно разрушительное начало.

Отсюда – возникла острая потребность осмыслить пути формирования новой духовности, которая может послужить отправной точкой в социокультурном развитии человечества, в его тесной взаимосвязи с природой. Именно в контексте современных духовных поисков, направленных на осмысление новых жизненных ориентиров, призванных обеспечить выход, прежде всего, из кризисной экологической ситуации и вхождение человечества в новый цикл социокультурного развития, нам бы хотелось определить новые духовно-экологические аспекты формирования человека и общества.

Сегодня растет число исследователей, которые приходят к мысли, что в эпоху глобальных кризисов, когда предельно стали ясны все страшные последствия рационалистических претензий на "разумное" переустройство мира, величайшие достижения самобытной славянской духовности становятся необычайно актуальными. Они могут поспособствовать возрождению утраченного техногенной цивилизацией целостного восприятия мира, формированию нового практического отношения к действительности, выдвижению альтернативных моделей развития общества, осмысления места и роли человека в природе, осознания человеком смысла своего существования и своей жизнедеятельности. В данном контексте идет также активное переосмысление достижений культур различных стран мира, осознание нередуцируемости ни к одной из них богатого духовного наследия славянской социально-философской и социально-экологической мысли.

Сейчас часто говорится о засилии узколобого, однобокого практицизма во всех сферах жизни, об опасных последствиях экспансии механического рассудка "прометеевской науки", о проблеме преодоления конфронтационного отношения к миру, к природе и о необходимости отказа от идеи их подчинения и господства над ними, о настоятельной потребности гуманизации человеческих отношений и т.д. При этом подчеркивается, что в наши дни гуманистическому измерению соответствуют не идеалы антропоцентризма (человек — царь природы, венец творения и т.д.) и социоцентризма (установка на отрыв социума от космоса, на разрушение целостности бытия, принижения и омертвения природы), а осознание того, что человек — союзник природы, ее собеседник, сотворец, то есть идеал коэволюции, совместной эволюции человека с его окружающей природной и социальной средой.

Отстаивая идею мира как живого целого, мы тем самым сможем подготовить почву для утверждения в современной науке гипотезы о самоорганизующемся новом эволюционном человеке, выступающем не как отдельный механизм мироустройства, а как органическая целостность, обладающая при этом высокими духовными ценностями и идеалами. Человечеству сегодня как раз необходим такой поворот в мировосприятии. Пришло время рассматривать нашу планету не как "мастерскую", а как единый одушевленный организм. Также и общество нужно рассматривать не технократически — как «мегамашину», управляемую из одного центра, а как целостность, произвольно-внешностные манипуляции с которой губительны. Представляется, что только при таком подходе к миру можно нащупать новые горизонты бытия и утвердить новые принципы жизнестроения, обеспечивающие необходимые условия для выживания человечества.

Сегодня мы четко можем сказать, что происходило в начале ХХ века, когда безраздельно господствовала вера в безграничные возможности научно-технического прогресса ("религия прогресса") и когда опасность экологического и других глобальных кризисов почти совсем еще не просматривалась.

Современные ученые экологи, социологи, философы и другие поставили проблему, которую сегодня называют "интерсубъективностью" — проблему взаимосвязи действующих и переживающих человеческих индивидуумов. Поиски единства общего и единичного при сохранении полного богатства последнего, выдвижение и осмысление понятия соборности, путей достижения соборного единства народа, попытка связать разрозненные точки бытия в единый живой организм, постигаемый не только разумом, но и сердцем, устремленность к культурному универсализму и т.д. — все это направлено на осмыслении нравственных оснований жизни

Следует подчеркнуть, что оригинальные идеи соборности, всечеловечества и другие, выдвинутые и обоснованные славянской интеллектуально-творческой элитой, вовсе не являются случайными или оторванными реальности. Напротив, все они базируются на веками выработанных духовных структурах народного сознания. Так, восточнославянским народам присущ целый ряд специфических черт, вытекающих из их геополитического положения и уникальности исторического пути развития, которые в условиях экологического кризиса могут послужить исходным пунктом в становлении и развитии экологобезопасного общества. И как бы многие из этих черт восточнославянского цивилизационного "Я" не казались некоторым инструментально-прагматически сориентированным европейцам проявлением недоразвитости и отсталости, они, можно определенно утверждать, в большинстве своем являются созвучным духовно-экологическим вектором развития третьего тысячелетия. Восточные славяне относятся к тем народам, для которых ориентация на потребительство и материальное процветание никогда не выступали главной целью жизни. Они скорее более склонны вдохновляться великими идеями, способными преобразовать мир, их всегда мучили и томили вечные духовные вопросы. Им, в отличие от западноевропейских народов, в гораздо большей мере характерна всечеловечность и альтруистическая способность к самоограничению и самопожертвованию.

Сегодня, как не без основания полагают некоторые авторы, новой модификацией идеи славян может стать идеал построения экологобезопасного общества — "соборной экологической державы", мессианский экологизм — стремление к спасению всей планеты от неизбежной технологической смерти, экологического апокалипсиса.

Путь к экологическому обществу видится в инновационном скачке в постиндустриальное общество в его не западном варианте, для которого классическое индустриальное наследие может выступать только как помеха.

Вполне возможно, что после краха тоталитарной социалистической системы и в силу очевидной бесперспективности прозападных стратегий развития, уникальное "духовно цивилизационное (ноосферное) Я" всех славянских народов сможет наиболее адекватно себя выразить на пути движения к духовно-экологической цивилизации третьего тысячелетия.

Духовно-экологическая цивилизация призвана утвердить примат нравственности над всеми видами экономического и политического прагматизма, совместного свободного труда над всевозможными формами эксплуатации и насилия, соборности и коллективизма над всякого рода крайними проявлениями индивидуализма и эгоцентризма (личного, группового, классового, национального, расового), прямой содержательной демократии над демократией формальной, этики самоограничения и аскезы над всеми формами расточительного гедонизма и бездумного потребительства, стремления к высокому качеству жизни над стремлениями к богатству и его символическим атрибутом.

Трагедия истории заключается в том, что победившие в свое время большевики-марксисты грубо и бесцеремонно пресекли линию духовного развития человечества, а пытались привить «ценности» техногенной цивилизации, ее принципы инструментально-потребительского отношения к природе и миру. Более того, сциентическо-технократический подход к окружающему миру в ХХ веке довели до логического конца, до абсурда (изменение водотока рек, гигантомания, чисто технический подход к решению социальных, экологических и экономических проблем и т.д.). Сегодня "дело" подавления здравого славянского духа продолжают на новом витке истории "демократы"-западники. Сможем ли человечество, а в особенности славяне, устоять и возродить социокультурную альтернативу безумству мира сего, выдвинутую и обоснованную славянскими мыслителями еще в начале ХХ века? В любом случае, однако, если люди хотят полноценно жить на этой земле, то им придется опираться на такую духовность, которая ориентируется не только на объективно-научные знания, науку и технику как орудия покорения и преобразования мира, но и на нравственные нормы, органически включающие в себя понимание добра и красоты, уникальности природы и самоценности человеческой жизни.

Литература

1. 
   Анищенко В.А., Кайстренко Т.Л. Роль интеллекта в создании модели динамики ноосферы // Сборник науч. трудов Всеукраинской научн.-практ. конф. «Крок у майбутнє», 22-24 мая 2002г.-Київ: «Політехніка». –2002. –С.67-68.
   
2. Аніщенко В.А. Проблема формування нового еколого-культурного освітнього простору // Ж. Сіверянький літопис, 2002. -№ 6. –С. 71-74.
   
3. Анищенко В.А., Галькевич Т.Л. К вопросу о философской значимости нового мышления в реализации теории устойчивого развития // Ж. Регіональні перспективи, № 6(43), 2004. – С. 66-69.
   

Зуев В. И.


ПРАВО В СИСТЕМЕ МИРОВОЗЗРЕНИЯ


Слова «духовное», «духовность», употребляемые в широком смысле, охватывают все сферы сознательного [7], однако сущ­ность их, образно говоря, их «первоматерию» отставляют идеалы, нормы и всемирно-исторические ценности [2]. Категория духов­ности во своей сути является экзистенциальной категорией. Она отражает существенные моменты связи индивидуального и обществен­ного сознания. Будучи ценностью, она в то же время определяет ценностное отношение человека, общности или общества в целом к миру, и в этом существенном признаке она сродни мировоззрению. Вместе с тем понятие мировоззрения но объему мире понятия духовности. Мировоззрение может быть и низменным, духовность связана только с высокими ценностями, т.е. включает в себя высшие достиже­ния культуры.

Решающую роль в достижении духовной целостности общества играет гуманитарная наука, поскольку на обыденном, массовом уровне сознания непременно возникает бесконечное множество ценностных ориентации, жизненных установок членов общества. Это нормальное состояние общества. Выделить общее, что присуще самым разнообразным точкам зрения, мнениям людей, выделить идеи, в которых наиболее оптимально сочетаются индивидуальные и общественные интересы, обозначить ориентиры совместных действий, словом, вырабо­тать основания формирования духовной целостности, - это задача прежде всего гуманитариев-специалистов. Выбор правильного соотно­шения между плюрализмом и монизмом, как показывает история, очень сложная задача. Особенно остро эта проблема стоит перед странами, переживающими переходный период от тоталитаризма к демократии. Эти трудности ощутили прежде всего философы, поскольку категории плюрализма и монизма прямо и непосредственно входят в состав философии. Отголоски дискуссии по этому вопросу слышны до сих пор, хотя в целом переход к уважительному отношению к чужим и даже чуж­дым взглядам был воспринят положительно. Неплохо это отношение выразил В. А. Лекторский. Говоря от своего имени, он утверждал, что плюрализм "выступает не как нечто мешающее моей точке зрения, не­что глубоко ей чуждое, но как необходимое условие плодотворного развития моей собственной позиции и как механизм развития куль­туры в целом" [3]. В условиях, когда плюрализм стал реальностью, трудно признать такие рассуждения ошибочными. Вместе с тем волна, поднятая плюрализмом, докатилась и до частных наук. Здесь дискус­сия раскрыла свои новые грани. В этом отношении показательна полемика в юридической литературе о методологических основах юриспру­денции.

В ситуации, когда марксизм-ленинизм был единой и единственной методологической основой для всех конкретных наук, казалось, что различные точки зрения даже по базовым вопросам не отражают принципиальных разногласий их авторов. Когда же идейный плюрализм позволил признавать ошибочность марксизма, обнаружилось, что, например теория естественного права вовсе и не марксистская. Думается, что вывод здесь напрашивается сам собой: различные методологичес­кие подходы приводят к одинаковым результатам. Это один из возможных выводов. Некоторая часть авторов сделала другой вывод, сводящийся к тому, что юриспруденция вполне может обойтись собственными силами, не прибегая к услугам философии при разработке общей теории госу­дарства и права. На этой почве возникла, в частности, концепция "реалистического позитивизма" как интегративного типа правопонимания [6]. Действительно, интегративный тип правопонимания необходим, но не как альтернатива философскому обоснованию юридической науки.

Напротив, история политических и правовых знаний свидетельствует о плодотворном союзе юридической науки и философии».

Наряду с этой позицией и в противоположность ей высказывалось предложение возвратиться к марксизму, правда, обновленному. Обосновывалась эта позиция тем, что расчленение единой теории государства и права по используемым методам - философскому, социологиче­скому, догматическому - приводит к утрате целостного видения предмета теории права, искусственному расчленение единой системы обще­теоретических знаний на три конкурирующих между собой системы [8]. Вряд ли можно признать эти опасения глубоко обоснованными. Нельзя забывать, что в данном случае ученные имеют дело не с наукой, а с мировоззрением, которое в отличие от науки, которая стремится к од­нозначному результату, вариабельно по своей сути. Оно не может раз­виваться вне и помимо столкновения различных точек зрения на один я тот же предмет. Право как предмет исследования многогранно. Различ­ные пути исследования теоретически сложного предмета - это по сущест­ву раскрытие его граней. Ни один объект рассмотрения не может быть изучен до конца как в силу своей сложности, так и в силу своей ис­торической изменяемости. Наличие различных мнений является лишним подтверждением того, что истина - это не результат, а процесс.

В ходе дискуссии было высказано предложение использовать в качестве интегративного метода нормативный подход. Правда, эта идея не нашла своего развития, поскольку этот подход фактически трансформировался в социологический [5]. Вместе с тем такое предложение вызывает интерес. В качестве конкретизации этого метода может быть предложено кибернетическое видение проблемы.

Кибернетика изучает закономерности функционирования биологических и социальных систем, но только в плане действия в них общего механизма организации. Этот механизм представляют обычно в виде схемы, изображающей так называемую сложнодинамическую систему. Эта система состоит из управляющего устройства и управляемой подсистемы. Информационное по своей природе управляющее устройство способно получать информацию об изменениях в системе и пo принципу обратной связи воздействовать на нее. Таким способом обеспечивается информационно-структурное соответствие структуры элементов управляемой подсистемы информационной структуре управ­ляющего устройства. Тем самим определяется норма, диапазон, в пре­делах которого допускаются изменения в состоянии элементов системы без разрушения ее качественной определенности.

При переходе от биологической к социальной форме движения коренным образом изменяется характер информации при сохранении об­щего организационного механизма. В зоологическом стаде, которое яв­ляется генетической основой возникновения социальности нормы его существования неразрывны с самим процессом жизнедеятельности. В человеческом обществе нормы, приобретая идеальную форму отрываются от этих процессов, объективируются и становятся относительно самостоятельными. Следствием этого процесса является, во-первых, превращение процесса организации из «естественного» в «искусственный», посколь­ку система теперь управляется не "сама по себе", а требует спецальных, дополнительных усилий по упорядочению социальных отношений. Другим следствием выступает возможность и необходимость осознания самого процесса регулирования. Этот вопрос заслуживает особого внимания.

Нет надобности доказывать стихийный характер организации стада животных. Важен момент перехода от животного стада к чело­веческому обществу. И в этой связи интерес представляют так назы­ваемые мононормы, которые теоретически могут быть поняты как со­держащие в себе основания развития трех разновидностей норм - юри­дических, моральных и норм этикета [1]. Распочкование мононорм обусловлено развитием сознания и самосознания людей. В процессе эволюции уже объективированных норм происходит их расщепление на прагматику (собственно регулятивную сторону) и семантику - осознание их содержания. На этом пути осуществляется процессы правосоз­нания и нормосознания. Если первый выражается в осознании того, что разрешено или запрещено членам общества, то второй - в осознании необходимости различать степень важности норм для нормального фун­кционирования общества. На этом пути из мононорм выделяется юри­дические нормы (законы) и нормы моральные - институционально нео­формленные. Понятие "право" закрепляется за первыми, чем подчерки­вается их специфика в организации, именно в регулятивном отношении. Вместе с тем право в аспекте осознания его содержательной сторо­ны включает как юридические, так и моральные нормы. При таком подходе предлагается различать различные системы, в которых функци­онирует право: регулятивную систему и систему содержательную. Взять, к примеру, "естественное право". В регулятивной системе оно таковым не является, тогда как в содержательной оно выступает в своем собст­венном качестве. Дистинкция право/закон представляется во многом терминологической.

Рассмотрение права в различных системах совпадает с признавае­мым многими авторами подразделением права на три основные сферы - правосознание, законодательство и правоотношение. В различных сферах право функционирует по-разному, что должно быть зафиксировано тео­рией.

Сфера правосознания многослойна. Прежде всего выделяется уро­вень теоретический, который отличается от обыденного уровня. Разработанные на теоретическом уровне правовые модели раскрывают сущ­ность права, но сами по себе лишены стимулирующего воздействия на массовое поведение людей. Для того чтобы право действительно при­обрело значение действенной силы, оно оформляется в виде законов, однако в этом случае оно выступает как внешний фактор воздействия. Вместе с тем у общества имеется возможность гарантировать органи­зацию путем включения внутренних побудительных сил участников совместных действий. Для этого теоретические правовые установки должны превратиться в убеждения людей. Как отмечается в литературе, "знания всеобщи, убеждения личностям, первые дескриптивны, т.е. "опи­сывают" свой предмет, вторые императивны, задавая личности характер и направленность, первые существуют как образы действительности, вторые как отношения к ней" [4]. Практическая направленность знаний, наполненность социально значимых знаний субъективным смыслом, единство жизненного индивидуального опыта и опыта социально-необходимые условия обеспечения целостности духовной жизни общества. В этой системе законам принадлежит значительная роль, однако в дей­ствие должны быть приведены все социальные регуляторы, включая моральные нормы, психологические рычаги воздействия, обычаи, тра­диции и т.д. Формирование целостности духовной жизни начинается о создания соответствующих социальных условий, чтобы личный опыт людей соответствовал тем теоретическим положениям, которые разра­батываются наукой.

Литература

1. Душанов Х.М., Першиц A.M. К уточнению понятия "обчное право".- Гос. и право. - 2005.-№3.

2. Императивы человечности. – К., 1990 - С. 3 - 6.

3. Лекторский В.А. О толерантности, плюрализме и критицизме. - Вопросы философии. - 1997 - №11 – С. 53.

4. Мировоззренческая культура личности /Философские проблемы формирования/. - К., 1986. – С. 12.

5. Муравский В.А. Актуально-правовой аспект правопонимания. -Гос. и право. - 2005. - № 2.

6. Нижник Н.С., Шукшина Е.Г. Реалистический позитивизм: в поисках интегративного типа правопонимания. – Гос. и право.- 2005. - № 10

7. Пролеев С.В. Духовность и бытие человека. - К., 1992. – С. 10 и след.

8. Серых В.И., Бобылев А.И., Минниахметов Р.Г. Актуальные теоретические проблемы системы общества. -Гос. и право. – 2004. - № 7.


Кимек Г.


СЛАВЯНСКАЯ ИДЕОЛОГИЯ КАК РАЗОБЛАЧЕНИЕ И ПРЕОДОЛЕНИЕ


Современный мир попал в западню [1]. Он болеет какой-то ужасной болезнью. Наверняка её причиной является вирус [2]. У нас постоянна проблема с определением диагноза, а тем более с его излечением! Кант, а затем Гегель пользовались в своих философиях термином: видимость (der Schein). Ведущие западные философы хорошо знали, что говорят! Видимость лежит в основе цивилизации Запада. Может видимость это вирус? Наверное, трудно устоять перед впечатлением, что призыв Маркса снова стал актуален: «Необходимо разоблачить этот старый мир, – писал Маркс к Руге, – и создать новый позитивный».

Каждый из гуманистов, обсуждающих проблемы современного быта и указывающих на решения способствующие освобождению человека, должен ответить на этот призыв.

Славянское видение следует этому призыву. Его чертой является практицизм, и даже прагматизм. Это обозначает, что польский гуманизм стремится к тому, чтобы социально-филосовские темы и политические указания оказались полезными в современной бытовой практике.

Мир охвачен «видимостью».