Національна академія державної податкової служби України

Вид материалаДокументы

Содержание


РОЗДІЛ 3 УЧАСТЬ України в діяльності Інтерполу: проблеми та шляхи їх вирішення
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

РОЗДІЛ 3

УЧАСТЬ України в діяльності Інтерполу: проблеми та шляхи їх вирішення




3.1 Організаційно-правові засади діяльності НЦБ Інтерполу в Україні


В останні роки роль НЦБ Інтерполу різних країн у боротьбі з організованою транснаціональною злочинністю значно зросла. В рамках нової стратегії Генерального Секретаріату перед НЦБ стоять наступні цілі та завдання, викладені в документі “Пріоритети Інтерполу в ХХІ ст.” Стратегічна програма розвитку – Програма ІІІ-а “Вдосконалення НЦБ” [235].

Генеральний Секретаріат повинен сконцентрувати свої зусилля на визначенні тих основних функцій, реалізація яких необхідна, та чіткому вираженню їх основними партнерами – НЦБ. Генеральний Секретаріат повинен сконцентрувати в основному свою діяльність у напрямку боротьби із тяжкими злочинами та організованою злочинністю в наступних основних областях: наркотики, економічні злочини, нелегальна імміграція, злочини, пов’язані з автотранспортом, торгівля людьми, організовані злочинні групи, відмивання грошей, контрабанда, фальшивомонетництво. Вказані напрямки діяльності не повинні розглядатися як такі, що виключають інші види злочинності, проте ресурси та пріоритети Інтерполу повинні бути строго націлені на боротьбу з вищевказаними злочинами [235].

Основні функції слід розглядати на регіональній основі, приймаючи до уваги також специфіку різних областей миру. З встановленням таких чітких та визначених функцій послуги, що надаються Генеральним Секретаріатом, будуть вдосконалюватися, і більш цілеспрямований підхід може бути також прийнятий НЦБ у відповідності до цих функцій [235].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Точка зору відносно доцільності входження НЦБ до структури Інтерполу і одночасно до складу національної поліцейської служби країни-члена Організації не є загальновизнаною. Так, на 60-й сесії Генеральної асамблеї Інтерполу, яка проходила в Пунта-дель-Есте (Уругвай) в 1991 р. розглядалося питання про зміну Статуту, в тому числі ст. 5, тобто про структуру Організації. В новій редакції цієї статті НЦБ виводяться з структури Інтерполу та стають виключно державними органами. Проте обговорення цього нововведення делегати сесії перенесли на наступну сесію [66, c. 221].

Країни, які мають тісні політичні, економічні та історичні зв’язки з певними територіями у регіоні (наприклад, колишніми колоніями), як правило, зацікавлені і в розвитку поліцейського співробітництва із ними. Такі держави з метою включення своїх віддалених володінь у заходи по боротьбі із злочинністю пішли шляхом створення там філіалів НЦБ. В країнах з федеративною формою державного устрою віддається перевага створенню філіалів НЦБ в адміністративно-територіальних одиницях та суб’єктах федерації, використовуючи адміністративно-географічний підхід. Прикладом можуть слугувати дві федеральні держави – США та Російська Федерація.

НЦБ Інтерполу США раніше було представлено двома правоохоронними службами – Таємною службою Міністерства фінансів та Бюро по наркотикам того ж відомства [65, c. 125]. Потім Бюро було переведено до складу міністерства юстиції США. Як відзначав російський дослідник Родіонов К.С., незважаючи на широке оповіщення поліцейських органів США про можливість користування послугами Інтерполу, місцеві поліцейські департаменти США мало зверталися по допомогу до НЦБ країни. Причина тому – децентралізація всієї поліцейської системи країни, за якої місцеві поліцейські органи непідконтрольні міністерству юстиції (а іншого міністерства з центральними поліцейськими функціями в країні немає). Отже, відсутність структурної прив’язки до міністерства юстиції сприяє їх взаємній відчуженості, утруднює контакти.

В 1987 р. була зроблена спроба зблизити можливості Інтерполу та місцевих органів поліції. З цією метою по ініціативі та за участі НЦБ Вашингтону почали створюватися представництва (філіали) НЦБ в окремих штатах. Вже в 1987 р. такі філіали почали діяти в штатах Айова, Віргінія, Іллінойс, Каліфорнія, Канзас, Колорадо. Ще в 24 штатах було розпочато їх формування. Інші штати теж виявили зацікавленість до цього починання [320].

Що стосується НЦБ Інтерполу сусідньої держави – Російської Федерації, то 27 вересня 2000 р. НЦБ Інтерполу в Росії відзначило свій перший ювілей – 10 років з дня створення: 27 вересня 1990 р. на 59-й сесії Генеральної Асамблеї Інтерполу, яка проходила в Оттаві, СРСР було прийнято до членів Організації, в подальшому Росія стала правонаступницею СРСР в Інтерполі.

Результатом динамічного розвитку російського бюро стало створення в суб’єктах федерації територіальних підрозділів (філіалів), для чого малися наступні об’єктивні причини:
  • збільшення документообігу в НЦБ за рахунок зросту кількості запитів та доручень, поступаючих на його адресу;
  • вимоги більш якісної підготовки матеріалів, які надсилаються до НЦБ з “місць”, їх перекладу на іноземні мови;
  • необхідність тісної взаємодії з метою боротьби із злочинністю створених філіалів НЦБ та регіональних правоохоронних структур при проведенні оперативно-розшукових заходів та слідчих дій, а також забезпечення ефективного обміну інформацією кримінального характеру [321, 322].

Перші кроки в цьому напрямку були зроблені в якості експерименту у липні 1994 р. – в блоці СКМ ГУВС Краснодарського краю був сформований відділ по боротьбі із міжнародною злочинністю – ВБМЗ, в якому на одне з відділень були покладені функції по забезпеченню взаємодії з НЦБ, правоохоронними органами іноземних держав. В подальшому на базі цього відділення був сформований краснодарський відділ НЦБ.
  • Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html
  • для органів прокуратури – від прокурора району (прирівняних до нього прокурорів), їх заступників і вище;
  • для органів державної безпеки – від начальника Головного управління СБУ в Криму, управлінь СБУ в областях, м. Києві і Київській області, м. Севастополі (їх заступників) та вище;
  • для органів Держкомкордону – від начальника оперативно-розшукового відділу (його заступників) і вище;
  • для органів Державної митної служби – від начальника митниці (його заступників) і вище;
  • для органів Державної податкової адміністрації – від начальника районного відділу податкової міліції (їх заступників) і вище.

Запити, які одержуються правоохоронними органами України з Укрбюро повинні виконуватися в терміни, чітко визначені Інструкцією:
  • з поміткою “терміново” – протягом доби з часу надходження;
  • з поміткою “звичайно” – в якомога коротший термін, але не більше десяти діб;
  • з поміткою “не терміново” – в якомога коротший термін або до вказаної у запиті дати, але не більше 1 місяця.

Практика роботи НЦБ Інтерполу в Україні показує, що ці терміни не завжди витримуються, пов’язане це із значним навантаженням, яке покладається на відділи Укрбюро в областях, недосконалістю технічного оснащення.

Інший недолік в роботі правоохоронних органів – це неправильне оформлення запиту до Укрбюро, останнє має право відмовити у виконанні запиту, якщо він:
  • не стосується компетенції Інтерполу;
  • пов’язаний із злочинами політичного, військового, релігійного чи расового характеру;
  • виконання запиту призведе до порушення суверенітету та безпеки України, законодавства України чи держави, куди надсилається запит, прав людини;
  • оформлений із порушенням вимог Інструкції;
  • надійшов від відомств, установ та організацій, що відповідно до законодавства України не є правоохоронними органами;
  • надійшов від фізичної особи.

Слід зазначити, що Інструкція детально регламентує порядок оформлення запитів при взаємодії правоохоронних органів зарубіжних держав із правоохоронними органами України з окремих категорій злочинів:
  • у сфері економіки та фінансів;
  • у сфері боротьби із незаконним виготовленням підроблених грошових знаків;
  • у сфері попередження, розкриття та розслідування злочинів, пов’язаних із транспортними засобами;
  • у сфері боротьби із посяганнями на культурні цінності та предмети антікваріату;
  • у сфері боротьби із незаконним обігом наркотиків;
  • у сфері боротьби з незаконим обігом вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухівки та вибухових пристроїв;
  • у сфері боротьби із злочинами, пов’язаними із підробкою документів;
  • у сфері захисту довкілля, а також боротьби із злочинами, пов’язаними із екологією, а також з викраденням та незаконним перевезенням радіоактивних речовин.

Зупинятися на розгляді вимог до оформлення запитів по конкретним категоріям злочинів немає потреби, потрібно лише відзначити, що їх деталізація є беззаперечною перевагою Інструкції, оскільки надає правоохоронцям чітке уявлення про їх можливості щодо отримання інформації, крім того запити є формалізованими у вигляді типових, що містяться в додатках до Інструкції.
  • Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html
  • аналіз, підготовка інформацій та інших узагальнюючих матеріалів про тенденції і динаміку розвитку в регіоні злочинності, що має транснаціональний характер або виходить за межі України, внесення пропозицій керівництву ГУМВС, УМВС та Укрбюро Інтерполу щодо діяльності правоохоронних органів у галузі боротьби з такою злочинністю по видах:
  • організована злочинність;
  • злочинні посягання в сфері економіки та кредитно-банківської системи;
  • фальшивомонетництво;
  • підробка документів та їх незаконне використання;
  • злочини, пов’язані із викраденням рідкоземельних металів, радіоактивних речовин;
  • злочини в сфері захисту природного навколишнього середовища;
  • злочини проти особистої, колективної і державної власності;
  • викрадення культурних та історичних цінностей;
  • викрадення та незаконна торгівля вогнепальною зброєю і боєприпасами;
  • викрадення транспортних засобів;
  • насильницькі злочини;
  • наркобізнес;
  • злочини проти дітей та молоді;
  • тероризм;
  • нелегальна міграція;
  • міжнародний розшук злочинців та їх екстрадиція;
  • розшук осіб, що пропали безвісти;
  • сприяння в межах своєї компетенції реалізації рішень і рекомендацій МВС України та Генеральної Асамблеї Інтерполу з проблем боротьби із злочинністю;
  • вивчення і впровадження в практику роботи правоохоронних органів регіону позитивного досвіду зарубіжних правоохоронних органів по боротьбі із міжнародною злочинністю, зміцнення законності і удосконалення оперативно-розшукової діяльності;
  • участь в підготовці нормативних і методичних матеріалів по організації і здійсненню діяльності НЦБ Інтерполу в Україні.

Основними функціями підрозділів Укрбюро Інтерполу є підготовка та направлення через Укрбюро в Генеральний Секретаріат і НЦБ Інтерполу в зарубіжних країнах запитів та інформацій правоохоронних органів регіону в кримінальних та розшукових справах для одержання відомостей оперативно-розшукового чи довідкового характеру з метою практичного сприяння органам дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду в запобіганні, розкритті і розслідуванні злочинів. При необхідності – вивчення разом з ініціатором матеріалів справ, оперативної інформації тощо. Зазначені запити і інформації виконуються підрозділами Укрбюро у відповідності із прийнятими Інтерполом стандартами; документи виконуються однією з робочих мов Організації і надсилаються засобами електронної пошти, факсимільного або, в залежності від характеру повідомлення, іншого виду зв’язку до НЦБ Інтерполу в Україні для скерування їх адресатові.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Таким чином, дослідження європейського досвіду протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, повинно включати аналіз нормативно-правових актів ЄС, вивчення методик розслідування даного виду злочину, що сприятиме входженню України в ЄС та взаємодії з державами-учасницями в рамках так званого “третього стовпа ЄС” – Співробітництва в сфері юстиції та внутрішніх справ.

Європейський Союз є унікальним об’єднанням держав, що має своєрідну інституційну та правову систему. В статті 2 Угоди про Європейський Союз 1992 року вказана наступна мета об’єднання: “створення та розвиток Союзу як простору свободи, безпеки та правосуддя” [334], досягнути поставленої мети можливо завдяки налагодженню тісного співробітництва між національними правоохоронними органами (поліцією, митними та імміграційними органами) і судами. Угода про ЄС містить Розділ 6 “Положення про поліцейське та судове співробітництво з кримінальних питань”, відповідно до якого попередження та боротьба із злочинністю (preventing and combating crime) ведеться шляхом:
  1. тісного співробітництва між поліцією, митними органами та іншими уповноваженими органами в державах-членах, як безпосередньо між ними, так і за посередництвом Європейського поліцейського підрозділу – Європолу (European Police Office – Europol);
  2. тісного співробітництва між судовими та іншими уповноваженими органами держав-членів, включаючи співробітництво за посередництвом Європейського підрозділу судового співробітництва – Євроюсту (European Judicial Cooperation Unit – Eurojust);
  3. аппроксімації (approximation) кримінально-процесуальних норм в державах-учасницях [336, p. 21-22 ].

Статтею 34 Угоди про ЄС Раді Європейського Союзу надане повноваження щодо ухвалення спільних позицій, що визначають підхід Союзу до окремих питань; ухвалення рамкових рішень з метою аппроксімації (approximation) законів та підзаконних актів держав-членів; ухвалення рішень з будь-якою іншою метою, що узгоджується з цілями Розділу 6, включаючи аппроксімацію законів та підзаконних актів; затвердження конвенцій, які рекомендується ухвалити державам-членам відповідно до їх конституційних процедур [336, p. 24]. Таким чином, Угода про ЄС містить загальні положення щодо організаційної основи протидії злочинності (Європол та Євроюст), та правових засад співробітництва правоохоронних та судових органів. Ці положення становлять результат еволюції правових норм установчих договорів ЄС, якими закріплювалися різні етапи формування Союзу. Потрібно зазначити, що проблема протидії злочинності тісно пов’язана із розвитком спільного ринку ЄС, основу якого складають так звані “чотири свободи” – свобода руху товарів, осіб, послуг та капіталу (п. (с) ч. 1 ст. 3 Угоди про Європейське Співтовариство) [335, p. 40]. Реалізація цих свобод передбачає вільне пересування осіб в межах ЄС, спрощення митних процедур тощо. Як відзначається в публікації Європейської Комісії “Свобода, безпека та правосуддя для усіх: Правосуддя та внутрішні справи в Європейському Союзі”, злочинні організації завжди використовують слабкість економічної та правової системи, в межах якої вони оперують, і Європейський Союз надає їм широкі можливості. Злочинці, які займаються відмиванням грошей, здійснюють свою діяльність так, ніби національні кордони не існують: вони планують злочин в одній державі, скоюють в другій, а проживають у третій [336].

Науковцями Центру з вивчення громадського порядку Лестерського Університету (Велика Британія) в 1990-1993 роках було проведено грунтовне дослідження з питань поліцейського співробітництва в Європейському Союзі, одним із результатів якого був висновок про те, що свобода руху капіталів, разом із спільним ринком фінансових послуг, стимулює шахрайство та інші злочини, пов’язані із комерційною діяльністю, в тому числі і відмивання грошей [68, p. 37, 61].

Таким чином, подальша лібералізація економічних відносин всередині Європейського Союзу потенційно надає можливості для вчинення такого злочину як відмивання грошей (money laundering). Слід зазначити, що вказаний термін закріплено директивами ЄС, а в українській правничій термінології застосовується термін “легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом”.

Зважаючи на роль, яку відіграє фінансова система у протидії відмиванню грошей, 10 червня 1991 року Радою було прийнято Директиву 91/308/ЕЕС щодо попередження використання фінансової системи з метою відмивання грошей [337]. Стаття 1 Директиви містила визначення відмивання грошей, як дій, що вчинені умисно, а саме:

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Наведені показники свідчать про досить ефективну роботу Укрбюро, однак тривогу викликає досить низька кількість розшуканих за кордоном автотранспортних засобів, викрадених в Україні, а також невелика кількість поставлених на облік предметів мистецтва. На даний момент викрадення автомобілів в Україні, та перевезення їх за кордон є доволі прибутковим та розповсюдженим злочином, що стосується предметів мистецтва, то Україна вже давно вважається однією з країн-постачальниць предметів мистецтва на “чорний ринок”.

На нашу думку, одним із шляхів вирішення проблеми незаконного обігу товарів за допомогою НЦБ Інтерполу в Україні може стати запровадження автоматизованих систем контрольно-попереджувального моніторингу. Цей напрямок поки ще є мало розробленим в організаційно-правовій науці [346, 347], однак представляється перспективним з точки зору протидії злочинам, пов’язаними із незаконним переміщенням товарно-матеріальних цінностей. Така система, створена на основі ідентифікації та декларування продукції, за умови її інтеграції із аналогічними системами сусідніх держав (Росія. Молдова), могла б створити дійсно ефективний засіб у протидії контрабанді, розповсюдженню підробленої (фальсифікованої) та контрафактної продукції.