Geum.ru

Національна академія державної податкової служби України

Вид материалаДокументы

Содержание


Розділ 1 юридична природа міжнародної організації кримінальної поліції
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

РОЗДІЛ 1

ЮРИДИЧНА ПРИРОДА МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ


Характерною рисою сучасних міжнародних відносин є збільшення кількості складних проблем, які не можуть бути вирішені на двосторонній, або вузькорегіональній основі, і вимагають залучення до співробітництва більшості держав світу. До однієї з таких проблем належить феномен „транснаціональної злочинності”, яка, за словами Генерального секретаря ІХ Конгресу ООН з попередження злочинності та поводження із правопорушниками Дж. Джакомелі, створює загрозу для розвитку та безпеки усього міжнародного співтовариства [1].

Особливу стурбованість викликає організований характер транснаціональної злочинності, яка, на думку експертів ООН, “...представляє собою фронтальну атаку на політичну та законодавчу влади, а також створює загрозу власне державності. Вона порушує нормальне функціонування соціальних та економічних інститутів та компрометує їх, що призводить до втрати довіри до демократичних процесів... Вона ставить у положення жертви населення цілих країн... захоплює, оплутує цілі верстви суспільства...” [1].

В робочих документах Х Конгресу ООН з попередження злочинності та поводження із правопорушниками зазначено, що „поява нових форм транснаціональних союзів між організованими злочинними угруповуваннями потребує активних дій у відповідь... Конгрес повинен поставити в центр уваги питання про практичні інструменти і практичні форми співробітництва в справі попередження сучасних форм транснаціональної злочинності та боротьби із ними” [2]. Загрози, які несуть міжнародному правопорядку транснаціональна організована злочинність, міжнародний тероризм потребують об’єднаних зусиль для ефективної протидії, що об’єктивно призводить до розвитку різноманітних форм співробітництва, найбільш ефективною з яких, на нашу думку, є інститут міжнародних організацій. Це підтверджується практикою міжнародних відносин: чисельність міжнародних організацій швидко зростає, їх загальна кількість наближується до 5 тисяч, з яких понад 400 – міжурядові [3, с. 9].

Ця тенденція властива і розвиткові міжнародного співробітництва в сфері протидії транснаціональній злочинності, на даний момент можна зробити висновок про наявність системи міжнародних універсальних та регіональних організацій міжурядового та неурядового характеру, які займаються окремими аспектами протидії злочинності. Очолює цю систему Організація Об’єднаних Націй, одним із основних напрямків діяльності якої є попередження злочинності як соціального явища. Питаннями протидії злочинності також опікуються спеціалізовані установи ООН: Міжнародна Організація Міграції (МОМ) – в сфері протидії нелегальній міграції, торгівлі людьми; Всесвітня Організація Здоров’я (ВОЗ) – в сфері протидії незаконному обігу наркотичних та психотропних речовин. До наведеного переліку міжурядових організацій слід включити Міжнародну Організацію Цивільної Авіації (ІКАО), Міжнародну Морську Організацію (ІМО), Організацію Об’єднаних Націй з питань освіти, науки и культури (ЮНЕСКО), серед регіональних міжнародних організацій питаннями взаємодії правоохоронних органів займаються Європол [4], Арабська Рада Міністрів Внутрішніх Справ, проблемою легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом опікується міжурядова організація Financial Action Task Force (FATF) [5] та інш. Однак більшість вчених, що системно розглядали питання співробітництва у боротьбі із транснаціональною злочинністю [6-11] відзначають, що найбільш ефективним інструментом міжнародного співробітництва в сфері протидії транснаціональній злочинності залишається Міжнародна організація кримінальної поліції (МОКП – Інтерпол).

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Наступний етап розвитку міжнародних відносин пов’язаний із добою Середньовіччя, на той час між постійно ворогуючими державами створювалися хиткі та тимчасові військові союзи, головним чином коли виникала загроза з боку більш сильного спільного ворога, як, наприклад, половці та монголо-татари для феодальної Русі, або для захоплення нових територій (наприклад, хрестові походи європейських правителів) [35, с. 22].

Значну активність в об’єднанні роздробленої Європи виявляла на той час католицька церква, яка володіла строго централізованою організацією та мала широкі міжнародні зв’язки. Римський престол домагався не лише ідеологічного, але і політичного панування, створення сильної теократичної держави – об’єднання європейських держав на чолі з главою католицької церкви [35, с. 22]. Слід зазначити, що Ватикан, тобто Папський престол, який представляє католицьку церкву, і дотепер володіє міжнародною правосуб’єктністю [40, c. 131]. Досить цікавою видається історія відомого релігійного ордену тамплієрів, який здійснював відчутний вплив на середньовічну внутрішню та зовнішню політику, володів рядом фінансових установ в кількох європейських державах та мав величезний капітал. Однак його слід розглядати в більшій мірі як прообраз міжнародної неурядової організації.

На основі вищенаведеного можна зробити висновок, що і в античну добу, і в добу Середньовіччя в основі процесів об’єднання держав в тій чи іншій формі були спільні проблеми релігійного, військового та політичного характеру.

Однак оскільки міжнародне право на той час носило яскраво виражений регіональний характер [41, c. 14], створення універсального об’єднання держав було об’єктивно неможливим.

Розвиток торгівлі в ХІV – XV ст.ст. спонукав до створення міжнародних торгівельних союзів, в яких почали формуватися певні принципи, що були використані в міжнародних організаціях, які виникли пізніше [39, с. 59].

Так, один з найбільш відомих торгівельних союзів – Ганза, що існував з ХІV по ХVІІ ст., об’єднував північнонімецькі міста Любек, Штральзунд, Росток, Вісмар, Гамбург та інш., він володів певною структурою із постійними органами. Для здійснення своїх цілей та охорони власних інтересів союз мав у розпорядженні військо, флот, торгівельні контори в Новгороді, Пскові, Смоленську, Каунасі, Бергені, Стокгольмі, Брюгге, Лондоні та інших містах Європи [38, c. 80].

Важливим етапом в розвитку міжнародного співробітництва слід вважати період з початку ХVІ до середини ХVІІ ст., коли в Європі завершувався процес формування суверенних держав, міжнародні відносини характеризувалися боротьбою за торгівельну та військову гегемонію, створенням різноманітних угруповань та коаліцій держав. В цей час закладаються основи ряду нових інститутів міжнародного права, отримують визнання принципи суверенітету та рівності держав, які у подальшому були покладені в основу діяльності міжурядових організацій [39, с. 60].

Значно вплинули на формування передумов для створення міжнародних організацій Наполеонівські війни, які змусили монархів Австро-Угорщини, Англії, Прусії та Росії об’єднатися в так званий Священний союз 1815 р. [42, р. 9], який деякі західні автори вважають першою міжнародною організацією [3, с. 10]. Однак ми вважаємо цілком справедливою і аргументованою точку зору української вченої Л.О Тимченко, яка вважає, що Священний Союз був перехідною (від союзу правителів до союзу держав) формою міжнародного колективного органу [43, с. 182].

На початку та в середині ХІХ ст. отримує розвиток такий інститут міжнародного права як міжнародні конференції, які явилися певним етапом в розвитку ідеї міжнародного спілкування, їх практика виробила ті конкретні елементи інституційної системи (структура, органи, правила процедури, фінансування і т.д.), які були потім використані в міжнародних організаціях [14, с. 7-8; 36, с. 118-121; 39, с. 60; 44, с. 46].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Це пояснюється появою в цей історичний період такого явища як “міжнародна злочинність”. Ми вживаємо тут цей термін умовно, оскільки в сучасній міжнародно-правовій теорії та практиці єдиного визначення даного феномену немає, інколи застосовується також термін “транснаціональна організована злочинність”, як, наприклад, в Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятій резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 року [64]. До цього питання ми повернемося при розгляді цілей Міжнародної організації кримінальної поліції.

Причинами міжнародної злочинності на думку відомих російських дослідників Інтерполу Я.М. Бельсона та К.С. Родіонова, були:

1) розвиток міжнародних відносин в сфері економіки, торгівлі, міжнародного туризму, що призвело до спрощення прикордонних правил, створюючи сприятливі можливості для переміщення злочинців з одної країни в іншу;

2) зростання національної злочинності, яка є джерелом міжнародної, на особливу увагу заслуговує поширення таких злочинів, як наркоторгівля, фальшивомонетництво, піратство у відкритому морі та тероризм, розповсюдження порнографічних зображень, проституція, торгівля жінками та дітьми, успішне попередження подібних злочинів було можливим лише на міжнародному рівні;

3) технічний прогрес, який надавав злочинцям все нові можливості для успішного скоєння злочинів на території декількох країн та уникнення кримінального переслідування з боку правоохоронних органів [62, с. 13; 65, c. 82].

Дане твердження ми вважаємо цілком слушним, оскільки воно включає низку факторів, що призвели до виникнення цього явища і продовжують впливати на його розвиток та формування, тобто характеризують об’єктивні тенденції суспільного розвитку. Вказані фактори є діючими і на сьогоднішній день, на підтвердження цього можна навести довідковий документ до п. 4 порядку денного Всесвітньої конференції по організованій транснаціональній злочинності на рівні міністрів (Неаполь, Італія, 21-23 листопада 1994 року). Зокрема в ньому наведені наступні фактори розвитку світової економіки та політики, що зумовили появу транснаціональної злочинності:
  • зростання взаємозалежності держав;
  • формування світового ринку, для якого характерні тісні економічні зв’язки, взаємні інвестиції;
  • формування міжнародних фінансових систем міжнародних розрахунків, які дозволяють здійснювати складні фінансові операції за участю банківських закладів кількох держав;
  • розвиток світових систем комунікацій;
  • розвиток міжнародної торгівлі, цьому особливо сприяло введення системи світової торгівлі у післявоєнний період;
  • широкий розвиток технології контейнерних перевезень;
  • збільшення масштабів міграції, створення багатонаціональних мегаполісів;
  • “прозорість кордонів” між державами, що входять до Європейського Союзу та Співдружності незалежних держав [10, c. 18].

Цей перелік факторів доповнює перелік, наведений К.С. Родіоновим та Я.М. Бельсоном, оскільки характеризує формування транснаціональної злочинності і на сучасному етапі розвитку суспільства.

Слід також навести точку зору професора М. Дель-Марті стосовно соціально-економічних та соціально-культурних факторів криміногенного характеру, до яких вона відносить:

“- загальну тенденцію до нерівномірного розподілу ресурсів, прибутків та капіталу, що призводить до зростання нерівності як зсередини окремих країн, так і між країнами, створюючи таким чином вузли соціальної напруженості;

- створення міжнародних центрів концентрації новітніх технологій, що призводить до розбіжностей у можливостях окремих країн боротися із кризами;

...зростаюча рухомість порога недозволенності, рівно як і злиття культурних моделей та цінностей різних країн..” [цит. за: 66, c. 22-23].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Особливу цікавість викликає структура та функції Міжнародного поліцейського бюро, котре було в подальшому реорганізовано в Генеральний Секретаріат Інтерполу. Як постійно діючий робочий орган Бюро сформувалося не відразу. При Комісії був створений Центр по боротьбі із підробкою грошових знаків, який узяв на себе координацію діяльності по боротьбі із фальшивомонетництвом та посередництво у взаємному обміні країнами усією інформацією цього виду, облік в своїх картотеках виготовлених типографським способом підробок паперових грошових знаків та цінних паперів, а також осіб, що їх друкували та розповсюджували. Вказана служба займала відносно відокремлене положення.

У травні 1924 р. у складі МККП були створені дві служби:
  • інформації про міжнародних злочинців;
  • міжнародного розшуку злочинців, що переховуються [62, c. 29];

Ці служби збирали інформацію про міжнародних злочинців та вносили її до загальної картотеки. При виявленні підозрілої особи місцевий орган поліції повідомляв вищестоящому органові його прикмети із викладенням підстав для підозри. Вищестоящий поліцейський орган ще раз перевіряв дані відомості та направляв їх до головного управління кримінальної поліції країни. Воно, якщо вважало за необхідне, доповнювало матеріал, що надходив до них, та відсилало його у Відень до Комісії [65, c. 94].

Служба розшуку не тільки вела облік злочинців, що переховувалися від правосуддя, але і повідомляло про їх розшук інші країни за допомогою друкованого органу Міжнародної комісії кримінальної поліції “International Оffenteliche Sicherheit” („Міжнародна громадська безпека”), який став виходити з листопада 1924 року два рази на місяць на німецькій, французькій, англійській та італійській мовах. У подальшому в бюлетені почали друкувати офіційні звернення Комісії, статті вчених та практичних працівників [62, c. 29; 65, c. 94]. В літературі, присвяченій історії Інтерполу зустрічаються деякі розбіжності стосовно назви офіційного видання Комісії та мови, на якому він виходив, що можна пояснити наступним чином: річ в тому, що спочатку офіційні публікації Комісії з’являлися в Віденському поліцейському журналі “Оffenteliche Sicherheit” (“Громадська безпека”), який відповідно виходив на німецькій мові, згодом журнал було адаптовано до потреб Комісії і він отримав вже згадувану назву в листопаді 1924 року, в вересні 1946 року вийшов перший випуск сучасного “Огляду міжнародної кримінальної поліції” (“International Criminal Police Review”) на французькій та англійській мовах, в 1954 році журнал почав виходити на іспанській мові, з жовтня 1978 року – на арабській [69].

Таким чином, Міжнародне поліцейське бюро складали вищевказані три служби, Міжнародний центр боротьби з підробкою грошових знаків та редакція бюлетеня. В 1926 році Бюро територіально відокремилося від поліцай-дирекції Відня та стало функціонувати самостійно, а не як підрозділ міністерства внутрішніх справ Австрії. Роботу Бюро очолив Генеральний Секретар – ця посада була введена також в 1926 році. Першим Генеральним Секретарем став Д.О. Дреслер, адвокат та керівник австрійської Федеральної поліції, який володів іноземними мовами та організаторськими здібностями [67, c. 41]. Генеральний Секретар обирався конгресом (з’їздом представників), але його кандидатуру висувало міністерство внутрішніх справ Австрії з числа своїх службовців.

В наступному організаційна структура Бюро зазнала ряд змін: в 30-ті роки в його складі були створені ще дві служби: ідентифікації та поліцейського радіозв’язку [62, c. 31].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

По-друге, Міжнародна організація кримінальної комісії розвивалася поступово: з міжнародної комісії, що була органом міжнародної конференції, вона перетворилася на міжнародну організацію, що володіла ознаками як міжурядового так і неурядового характеру, а згодом трансформувалася у міжнародну міжурядову організацію. Отже, змінювалася і юридична природа Інтерполу, його міжнародно-правовий статус, які внаслідок цього мають складний характер.

Copyright © 2023. All rights Reserved.