Національна академія державної податкової служби України
| Вид материала | Документы |
Содержание1.2. Основні риси юридичної природи Міжнародної організації кримінальної поліції |
- Академія державної податкової служби україни трофімова Лариса Віталіївна, 365.21kb.
- Грищук Ірина Валерійовна, старший викладач кафедри, Національна академія Державної, 57.89kb.
- Національна академія державної податкової служби україни, 946.61kb.
- Національна академія державної податкової служби україни на правах рукопису бондаренко, 1037.41kb.
- Бачити легко – важко передбачити, 103.38kb.
- Української держави, 8520.93kb.
- Кодекс честi, 326.58kb.
- Стратегічний план розвитку державної податкової служби України на період до 2013 року, 84.96kb.
- Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної, 226.32kb.
- Основні завдання та функції відділу обліку та звітності, 102.49kb.
1.2. Основні риси юридичної природи Міжнародної організації кримінальної поліції1.2.1. Міжнародно-правовий аналіз юридичної природи Інтерполу як міжнародної міжурядової організаціїПерш ніж почати розгляд юридичної природи міжнародних організацій, необхідно чітко визначитися, що саме розуміється під цим правовим інститутом. Оскільки будь-яка міжнародна організація є своєрідним різновидом соціальної організації, то їй притаманні і специфічні риси останньої як родового поняття. Саме тому визначення міжнародної організації слід почати з аналізу понятійного апарату, який використовується філософією, соціологією та іншими гуманітарними науками для вивчення і дослідження даного феномену. В філософії термін “організація” по відношенню до соціальних об’єктів вживається у наступному значенні: “як елемент соціальної структури – це штучне об’єднання інституціонального характеру, яке займає певне місце в суспільстві та призначене для виконання чітко визначених функцій. В цьому розумінні соціальна організація виступає як соціальний інститут з певним статусом та розглядається як автономний об’єкт – система відносин, яка об’єднує множину індивідів для досягнення певної мети” [70, c. 652]. Як можна побачити з наведеного, це визначення можна віднести до усіх міжнародних організацій, які мають такі риси як штучний (тобто похідний характер) та створюються для виконання певної мети та з певними функціями. Оскільки міжнародні організації все ж таки відрізняються від інших соціальних організацій, теорія міжнародного права виробила власне визначення. Слід відразу зазначити, що в міжнародно-правовій літературі вживається родове поняття “міжнародний орган”, коли річ йде про різні інститути міжнародного права, за допомогою яких здійснюється міжнародне співробітництво суверенних держав. Це – міжнародні конференції, міжнародні організації та міжнародні комісії та комітети. Як відзначає К.О. Шибаєва, вони мають “родову спільність, тяжіють один до одного, доповнюють … несуть в собі обґрунтування один одного” [47, c. 17]. Їх спільними ознаками є:
Проте ці інститути мають і свої особливості, властиві тільки їм ознаки, що зумовлює своєрідний, відмінний від інших, характер юридичної природи саме міжнародних організацій. Слід також зауважити, що власне поняття міжнародної організації включає в себе два різновиди, які теж мають різну юридичну природу:
Це зумовлює певну складність у виробленні загального визначення поняття міжнародної організації, іноді навіть висловлюється точка зору про відсутність необхідності і навіть доцільності цього [47, c. 26]. Однак сучасні юридичні довідники наводять подібне визначення, наприклад, “Словник-довідник з міжнародного права”: “Міжнародні організації – це постійні об’єднання міжурядового та неурядового характеру, які створені на основі міжнародної угоди (уставу, статуту або іншого установчого документу) з цілями сприяння вирішенню міжнародних проблем, передбаченими відповідним установчим документом, та всебічного розвитку співробітництва держав” [71, c. 148]. Аналогічне визначення наводиться в “Енциклопедичному юридичному словнику” [72, c. 169]. Ми спробуємо проаналізувати різні підходи до визначення поняття міжнародної організації, та виділити основні ознаки міжнародної міжурядової організації, оскільки нас цікавить саме цей їх різновид. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Слід відзначити, що наведений перелік містить ознаки, які характеризують міжнародну організацію в двох аспектах: і як учасника міжнародних відносин, і як суб’єкта міжнародного права. В цілому усі ці ознаки, в тій чи іншій комбінації наводяться в сучасних підручниках з міжнародного права [41, c. 182; 45, c. 217-218; 46, c. 182-183; 51, c. 445], тому можна говорити про відносну єдність стосовно цього питання в юридичній літературі. Після того, як ми визначили основні ознаки міжнародної міжурядової організації, ми вважаємо доцільним перейти до характеристики міжнародної неурядової організації. Співставлення цих двох інститутів міжнародного права дозволить в подальшому аргументовано відповісти на запитання – до якого ж виду міжнародних організацій належить Інтерпол. Якщо ми звернемося до визначень, які надаються доктриною міжнародного права та наводяться у міжнародних актах, то під міжнародною неурядовою організацією слід розуміти наступне. Відповідно до резолюції ЕКОСОР 3 (ІІ) 1946 р. будь-яка міжнародна організація, яка не заснована на підставі міжнародного договору, розглядається як міжнародна неурядова організація [82, c. 21]. В резолюції ЕКОСОР 288 B (X) 1950 р. термін “неурядова” передбачає “будь-яку міжнародну організацію, не засновану на підставі міжурядового договору” [цит. за: 82, c. 21]. В резолюції ЕКОСОР 1296 (XLIV) 1968 р. в цілому закріплено визначення неурядової організації, закріплене в резолюції ЕКОСОС 288 B (X) 1950 р., однак було внесено також і доповнення: неурядові організації можуть включати і організації, які визнають членів, що призначаються урядовими органами, за умови, що таке членство не перешкоджає вільному вираженню поглядів [82, c. 21]. Тобто, до категорії неурядових організацій були віднесені організації, в яких поряд із національними неурядовими об’єднаннями можуть бути представлені і урядові службовці. Вказане положення знайшло підтримку і в доктрині міжнародного права, зокрема радянський вчений Г.І. Морозов вважає, що практика ЕКОСОР стосовно зв’язків із неурядовими організаціями дає підстави для наступного висновку: поняття міжнародної неурядової організації включає організації, які мають в якості членів урядові органи або урядових службовців, від чого дана організація не втрачає своєї головної якості – залишатися неурядовою організацією [50, c. 296]. Однак дане положення слід трактувати таким чином: міжнародні неурядові організації “за своєю природою є приватними організаціями, оскільки об’єднують приватних осіб, іноді навіть державних діячів, але не держави” [81, c. 472]. Для того, щоб дослідження питання про визначення міжнародної неурядової організації було більш повним, наведемо точки зору, які висловлені в російській доктрині міжнародного права, зокрема російська вчена І.Б. Малкіна в своїй дисертації на здобуття наукового ступеню кандидата юридичних наук “Міжнародні неурядові організації в сучасному міжнародному праві” міжнародну неурядову організацію визначає як “створену не на підставі міжурядової угоди, а на підставі установчих документів, зареєстрованих у відповідності до національного законодавства однієї держави, форму об’єднання представників громадськості різних країн світу..., яка не переслідує в своїй діяльності мети отримання прибутку та комерційних цілей...” [цит. за: 82, с. 33 ]. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html 1. Перетинання кордону або людьми (злочинцями, розшукуваними, або на шляху до вчинення злочину; або жертвами – як у випадку торгівлі людьми); або речами (зброєю, коли терористи беруть її на літак перед захопленням; грошові системи або відмивання грошей; предмети, що використовуються при вчиненні злочину, такі як наркотики в багажі або в контейнерах); або навіть злочинною волею (комп’ютерне шахрайство, коли наказ, що надається з країни А, передається до країни В). 2. Міжнародне визнання злочину: на національному рівні, завдяки принципу „nullum crimenen, nulla poena sine lege” (немає злочину, немає санкції без закону), антисоціальне діяння може розглядатися як злочин тільки, якщо воно передбачено законодавством; на міжнародному рівні, якщо злочин визніється як кримінальне правопорушення хоча б двома державами. Це визнання може міститися у міжнародних конвенціях, договорах про екстрадицію або узгоджених (concordant – прим. наша – В.С.) національних законах”. Таким чином, А. Боссард розглядає як транснаціональний злочин, що у вітчизняній доктрині міжнародного права тлумачиться як злочин міжнародного характеру (конвенційний), а також включає до транснаціональних злочинів так звані „загальнокримінальні злочини із іноземним елементом”. На нашу думку, при виробленні такого підходу А. Боссард виходив, насамперед, з практики протидії злочинності в рамках Інтерполу. Подібне визначення було використане в доповіді про результати четвертого Огляду ООН з питання про тенденції в області злочинності та функціонування систем кримінального правосуддя включає “правопорушення, що охоплюють – в аспектах, пов’язаних із плануванням, скоєнням та/або прямими або побічними наслідками – більш ніж одну країну” [93]. Можна вважати, що „легалізація” поняття „транснаціональної організованої злочинності” наступила із прийняттям Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності ( 12-15 грудня 2000 г., м. Палермо, Італія) [64]. Хоча в Конвенції не міститься прямого визначення транснаціональної організованої злочинності, однак виходячи із змісту ст. 3 Конвенції можна зробити висновок, що до неї відносяться злочини, які мають транснаціональний характер і вчинені за участі організованої злочинної групи. Злочин же має транснаціональний характер, якщо: а) він вчинений в більш ніж одній державі; b) він завершений в одній державі, але істотна частина його підготовки, планування, керівництва або контролю має місце в іншій державі; с) він завершений в одній державі, але при участі організованої злочинної групи, що здійснює злочинну діяльність у більш ніж в одній державі; або d) він вчинений в одній державі, але його істотні наслідки мають місце в іншій державі. Таким чином ми приходимо до висновку, що злочин є транснаціональним, якщо:
Якщо звернутися до резолюцій, інших документів Інтерполу, то в них вживається термін „міжнародний злочин” та „транснаціональна організована злочинність” [94, 95]. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Організація дотримується також принципу поваги прав людини [150], як це видно з її цілей (“…в дусі Загальної декларації прав людини”). Введення даного положення в основоположний документ Організації свідчить про підвищену увагу до прав людини та їх пріоритетне місце в системі цінностей, на захист яких спрямована діяльність Інтерполу. Безпосередньо до сфери компетенції Інтерполу мають відношення ст. 3, 5, 7, 9-12 Загальної декларації прав людини [151], які стосуються прав та свобод, що можуть бути порушеними працівниками правоохоронних органів, в тому числі в ході здійснення оперативно-розшукових та слідчих дій в рамках міжнародного поліцейського співробітництва (право на життя, свободу та особисту недоторканість, заборона катувань, безпідставного арешту і т.п.). Так, ст. 9 Декларації вказує, що “ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання” [151]. Відповідно, дане положення повинно враховуватися Національними Центральними Бюро (НЦБ) та підрозділами Генерального Секретаріату Інтерполу при оформленні та передачі запитів щодо міжнародного розшуку осіб з метою їх подальшого затримання та видачі (так зване “червоне повідомлення” (“red notice”)). Підставою передачі такого запиту каналами Інтерполу є ордер на арешт, виданий компетентними національними інстанціями. Здійснення попереднього затримання особи можливе в наступних випадках: якщо між країнами, яка надіслала запит та на території якій знаходиться розшукуваний, підписані та ратифіковані міжнародні угоди, що передбачають можливість екстрадиції за запитом каналами Інтерполу і це передбачено національним законодавством; якщо “червоне повідомлення” за національним законодавством не визнається достатньою підставою для затримання, країна, що його надіслала, повинна оформити запит на екстрадицію відповідно до вимог процедури правової допомоги. В останньому випадку особа може скористатися наданим часом та втекти з країни перебування до моменту затримання і початку процедури екстрадиції, тому Інтерпол неодноразово наголошував на визнанні країнами-учасницями “червоного запиту” достатньою підставою для попереднього затримання та екстрадиції осіб [152-153]. З метою дотримання прав та свобод розшукуваних осіб до змісту “червоного запиту” висуваються певні вимоги: Генеральний Секретаріат може відмовити в його розісланні, якщо надана інформація є недостатньою для запиту на попереднє затримання. Генеральний Секретаріат може також відмовити в розісланні запиту, якщо він порушує вимоги ст. 3 Статуту, що забороняє Інтерполу будь-яке втручання або діяльність політичного, військового чи релігійного характеру [152-153]. З метою практичної реалізації ст. 2 Статуту Інтерполом було прийнято ряд резолюцій щодо впровадження стандартів по дотриманню прав та свобод людини поліцією при здійсненні своїх функцій. Так, на 18 сесії в Берні (Швейцарія) в 1949 році Генеральна Асамблея Інтерполу прийняла резолюцію № 3, в якій було вказано, що “всі акти насильства або негуманного поводження, тобто ті, які зневажають людську гідність, що були скоєні поліцією при виконанні судових або кримінальних поліцейських функцій, повинні бути піддані правосуддю”. Ця резолюція рекомендувала також “в усіх школах підготовки поліцейських приділяти особливу увагу повному визнанню права всіх осіб, які підозрюються в порушенні кримінального права, або будь-яких інших осіб, на справедливе та гуманне поводження”. В подальшому на 45 сесії Генеральної Асамблеї в Акрі в 1976 році було представлено доповідь про роботу Організації Об’єднаних Націй щодо підготовки Кодексу поведінки службовців правоохоронних органів. Наступна резолюція № 16 (Рим, Італія, 1994) рекомендувала країнам-учасницям Інтерполу заохочувати прийняття заходів, забезпечуючих запровадження курсів з прав людини в поліцейських коледжах. В подальшому було розіслано циркулярного листа, в якому містилося прохання до країн-учасниць інформувати Генеральний Секретаріат про досягнення стосовно імплементації даної резолюції [150; 154, c. 28-29]. Інтерпол працює в тісному зв’язку з міжнародними органами, що здійснюють захист прав та свобод людини, зокрема Комісією ООН з прав людини, яка консультує Інтерпол відносно документів, що вона приймає. Зокрема, п.4 ст. 4 Угоди про співробітництво між ООН та Інтерполом 1997 р. дозволяє здійснювати спільні дослідження, надання консультативних послуг та технічної допомоги з питань дотримання прав людини [155]. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Факт приєднання Інтерполу до Віденської Конвенції 1986 р. не тільки підтвердив наявність його договірної правоздатності, але і поширив дію норм цього договору на всі міжнародні угоди, що укладаються МОКП. Крім того, резолюція № AGN/67/RES/4 “Застосування ст. 41 Статуту Організації”, прийнята Генеральною Асамблеєю на 67 сесії (Каїр, 22-27 жовтня 1998 р.) вказує, що Генеральна Асамблея вважає прийнятним делегувати свої повноваження за ст. 41 статуту Виконавчому Комітету з метою “прискорення імплементації будь-яких укладених угод (курсив наш. – В.С.)”. Генеральна Асамблея “уповноважує Генерального Секретаря проводити переговори по укладанню угод про співробітництво з міжнародними організаціями, делегує Виконавчому Комітету повноваження схвалювати такі угоди про співробітництво [163]. До вказаного переліку норм слід додати ще п. h ст. 8 Статуту, який надає право Генеральній Асамблеї “вивчати та схвалювати будь-які угоди, укладені з іншими організаціями” [85]. Розглянуті положення Статуту та рішень Генеральної Асамблеї підтверджуються практикою договірних відносин Інтерполу [167, 168], протягом його діяльності була укладена низка угод з:
Наступний елемент міжнародної правоздатності Інтерполу – це здатність МОКП встановлювати власну систему органів, необхідних для її функціонування, та правил, що регламентують внутрішні аспекти діяльності організації. Це випливає з положень Статуту, що стосуються, наприклад, структури Інтерполу (ст. 5 Статуту), положень Загальних правил, а також положень, що містяться в міжнародних угодах, стороною в яких є Інтерпол (ст. 3 Угоди між Міжнародною організацією кримінальної поліції та Урядом Французької республіки про штаб-квартиру і привілеї та імунітети 1982 року [185]). Інтерпол має право приймати участь в роботі пленарних органів інших міжурядових організацій. Таке право закріплюється рішеннями відповідних організацій, зокрема резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 15 жовтня 1996 р. [172] До інших прав міжнародної організації відносяться право на імунітети та привілеї. Стосовно Інтерполу, це право закріплено у низці угод, зокрема, Угоді про штаб-квартиру 1982 року. Зокрема, в ст. 4 Угоди говориться, що приміщення штаб-квартири є недоторканими, ст. 9 вказує на недоторканість офіційної кореспонденції Організації [185]. Інші статті визначають привілеї та імунітети службовців Інтерполу, зокрема, ст. 18 Угоди. Привілеї та імунітети Інтерполу закріплені і в угодах про субрегіональні бюро з країнами, про які ми вже згадували раніше. В цілому вони повторюють положення Угоди про штаб-квартиру із Францією 1982 р. Важливою характеристикою Міжнародної організації кримінальної поліції є її правосуб’єктність за національним правом, тобто як юридичної особи в країні перебування. Так, наприклад, в ст. 2 Угоди про штаб-квартиру із Францією 1982 року говориться, що Інтерпол “володіє правосуб’єктністю, з повноваженнями укладати контракти, набувати та розпоряджатися рухомим та нерухомим майном, яке необхідно для його діяльності, і бути стороною у судовому розгляді” [185]. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html 7. На сесії Генеральної Асамблеї у Відні в 1973 р. емблема була змінена і зараз усі регіони світу є представленими на ній [200]. Як символи міжнародної організації емблема, назва та прапор Інтерполу знаходяться під захистом Паризької конвенції 1883 р. За умовами ст. 6 Конвенції, яка була ратифікована більшістю членів Інтерполу, країни, які підписали її, повинні відмовити у реєстрації як торгівельної марки прапори, емблеми, ініціали та назви держав та міжурядових організацій. В особливих випадках Інтерпол може надати право іншій стороні використовувати свої символи, такий дозвіл може надати лише Генеральний Секретар. Але в будь-якому випадку дозволене використання символів Інтерполу буде обмежено наступним [200]:
В разі необхідності матеріали засобів масової інформації (документи, фільми і т.д.) повинні надсилатися в Організацію для одержання дозволу. Організація може автоматично відкликати свій дозвіл на використання символів, якщо виникне підозра в тому, що проект, з яким було досягнуто угоди, шкодить репутації чи іміджу Інтерполу [200]. Аналіз юридичної літератури та міжнародно-правових актів беззаперечно доводить, що Інтерпол – це міжнародна міжурядова організація, яка володіє якістю міжнародної правосуб’єктності, що знаходить своє вираження у сукупності певних прав та обов’язків організації. |