Національна академія державної податкової служби україни

Вид материала

Содержание

Список використаних джерел
Перелік умовних скорочень
ВСТУПАктуальність теми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Мета та завдання дослідження.
Об’єктом дослідження
Предметом дослідження
Методи дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів
Розширені та уточнені поняття
Практичне значення одержаних результатів
Особистий внесок здобувача.
Апробація результатів дисертації
Структура дисертації.
1.2 Правовий статус миротворчих сил ООН та форми участі підрозділів Збройних сил України в миротворчих операціях.
1.3 Аналіз масштабу та характеру збройних конфліктів кінця XX століття, для врегулювання яких були застосовані війська ООН
1.4 Сучасні тенденції миротворчої діяльності
Висновки до розділу
2.1 Формування рішення на застосування підрозділів Збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях
2.3 Підбір та підготовка особового складу до миротворчих контингентів для участі в міжнародних миротворчих операціях
...
Полное содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

КОРОПАТНІК ІГОР МИХАЙЛОВИЧ

УДК № 442.22:355.356 (477)

ОРГАНІЗАЦІЙНО–ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ ПІДРОЗДІЛІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ В МИРОТВОРЧИХ ОПЕРАЦІЯХ

Спеціальність 12.00.07–теорія управління; адміністративне право

і процес; фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник –

Шамрай Василь Олександрович,

Заслужений діяч науки і техніки України,

доктор наук з державного управління, професор

Ірпінь – 2006

ЗМІСТ

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	5
РОЗДІЛ 1. Застосування Збройних сил України для встановлення та підтримки миру.
1.1. Історичні передумови здійснення миротворчих операцій і роль світового суспільства в їх проведенні. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	12
Правовий статус миротворчих сил ООН та форми участі підрозділів Збройних сил України в миротворчих операціях. . . . . . .	25
Масштаби та характер збройних конфліктів кінця XX століття для врегулювання яких були застосовані війська під керівництвом ООН 42
Сучасні тенденції миротворчої діяльності. . . . . . . . . . . . . . . . .	56
Висновки до розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	66
РОЗДІЛ 2. Правовий механізм здійснення операцій по підтримці та встановленню миру під егідою ООН.
Формування рішення щодо застосування підрозділів Збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях. . . .	69
Класифікації міжнародних миротворчих операцій в яких беруть участь підрозділи Збройних сил України. . . . . . . . . . . . . . . .	80
Підбір та підготовка особового складу миротворчих контингентів для участі в міжнародних миротворчих операціях. . . .	105
Висновки до розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	120
РОЗДІЛ 3. Використання досвіду організації та проведення операцій по підтримці та встановленню миру ООН.
3.1. Юрисдикція та питання підтримки дисципліни при проведенні міжнародних миротворчих операцій. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	124
3.2. Соціально–правовий захист військовослужбовців зі складу миротворчих контингентів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	137
3.3. Принципи проведення міжнародних миротворчих операцій. . .	144
3.4. Концептуальні питання застосування підрозділів Збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях. . . . . . . . . . . . .	150
Висновки до розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	158
Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	161
Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	168
Додатки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	194

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ООН– Організація Об’єднаних Націй;

ОБСЄ – Організація з безпеки в Європі;

СНД – Співдружність незалежних держав;

НАТО – Організація Північноатлантичного договору;

СІVІС – Відділ цивільно–військової співпраці;

ММО –Міжнародна миротворча операція;

ММК –Міжнародний миротворчий контингент;

МК –Миротворчий контингент;

ОПМ – Операція з підтримки миру;

ЗС – Збройні сили;

ЗСУ –Збройні сили України;

РЄ– Рада Європи;

ЗЄС –Західноєвропейський союз;
ЄС –Європейський союз;

МГП – Міжнародне гуманітарне право;

МККХ – Міжнародна комісія червоного хреста;

РНБО – Рада національної безпеки та оборони;

РБ –Рада безпеки;

SOFA – Угода про статус сил;

ГШ –Генеральний штаб;
МО –Міністерство оборони;

МОУ –Міністерство оборони України;

ПЗМ – Міжнародна програма „Партнерство заради миру”;

ЗКГП – Заступник командира з гуманітарних питань;

НЦВБ ОТ і ВБ –Національний науково–дослідний центр оборонних технологій і воєнної безпеки;

ЦРУ –Центральне розвідувальне управління;

ПЗС – Правила застосування сили;

МООНРСЗ – Місія ООН по проведенню референдуму в Західній Сахарі;

МООНДРК – Місія ООН в Демократичній Республіці Конго;

МООНСЛ – Місія ООН в Сьєра–Леоне;

СООННР – Сили ООН по спостереженню за роз’єднанням;

ВСООНК – Збройні сили ООН на Кіпрі;

ВСООННЛ – Тимчасові сили ООН в Лівані;

ІКМООНН – Іраксько–кувейтська місія ООН по спостереженню;

МООНЕЕ – Місія ООН в Ефіопії та Еритерії;

МООНБГ – Місія ООН в Боснії та Герцеговині;

МООНВАК – Місія ООН по справах тимчасової адміністрації в Косові;

МООНПВТ – Місія ООН по підтримці в Східному Тиморі;

ГВНООНІП – Група військових спостерігачів ООН в Індії та Пакистані;

МНООНПП – Місія спостерігачів ООН на Превлакському півострові;

МООННГ – Місія ООН по спостереженню в Грузії;

ОНВУП – Орган ООН по спостереженню за виконанням умов перемир’я;

КООС – Коаліційні об’єднані оперативні сили;

НДР – Науково–дослідна робота;

КМУ – Кабінет Міністрів України;

БРДМ – бойова розвідувально–дозорна машина;

КПК – Кримінально–процесуальний кодекс;

СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік;

МСП – мотострілковий підрозділ;

ВМФ – військово–морський флот;

ГВС – групи військових спостерігачів;

КСПМ – колективні сили по підтримці миру;

ОАД – Об’єднання арабських держав;

СВ – сухопутні війська;

ОЗС – об’єднанні збройні сили;

ДРВ – Демократична республіка В’єтнам;

ВСТУП

Актуальність теми. Геополітичні зміни у світі, поява нових загроз світовій безпеці докорінно змінюють підходи світового суспільства та окремих держав до формування національних, регіональних та світової систем безпеки. На сучасному етапі розвитку суспільства миротворчі операції відіграють роль інструмента врегулювання конфліктів для підтримки стабільності у світі. Україна все більше надає підрозділи Збройних сил для участі в таких операціях. Розширюється географія застосування підрозділів, з’являються нові форми участі, методи проведення миротворчих операцій. На фоні тенденції зростання частки миротворчих завдань в діяльності Збройних сил України (ЗСУ) правове забезпечення цих операцій залишається практично без змін.

Актуальність теми дослідження визначається нагальними потребами удосконалення правового супроводження проведення миротворчих операцій.

Безпосереднє проведення досліджень у зазначеному напрямі зумовлене потребою визначення правового статусу військовослужбовців та іншого персоналу у миротворчих операціях, як під час виконання завдань, так і після повернення, що є головним чинником при вирішенні питань соціальної захищеності учасників миротворчих операцій.

Необхідно удосконалити систему підтримки законності в міжнародних миротворчих контингентах, що обумовлено відсутністю стандартних важелів впливу держави на них (внутрішньовідомчий контроль, прокурорський нагляд, цивільний контроль, таке інш.).

Потребує удосконалення система правового забезпечення підготовки та застосування миротворчих контингентів та визначення пріоритетних напрямів комплектування миротворчих підрозділів.

Також актуальність теми визначена відсутністю в Україні цілісної Концепції застосування підрозділів Збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях, відсутністю єдності в класифікації щодо форм участі збройних сил у миротворчих операціях, критеріїв застосування, характеристик можливих наслідків застосування, принципів побудови ефективного механізму правового забезпечення участі Збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях.

В Україні не визначено рівень впливу міжнародних миротворчих операцій на боєздатність збройних сил та на виконання їх основного завдання - захист територіальної цілісності держави від зовнішніх загроз. В результаті цього існують прогалини у порядку формування рішень на застосування підрозділів збройних сил за межами держави.

Дослідження стану та розвитку Збройних сил України, що забезпечують національну безпеку в сучасних умовах, зберігають виключну актуальність та потребують масштабної поглибленої розробки, особливо в частині застосування ЗС поза межами держави, що вказує на значимість миротворчої діяльності, оскільки вона розглядається, з одного боку, як засіб зміцнення її національної безпеки через створення стабільного зовнішньополітичного середовища, а з іншого – як внесок у зміцнення загальноєвропейської безпеки і побудову нової стабільної і безпечної Європи.

Завдяки миротворчій діяльності Україна стверджує себе як повноправний суб’єкт міжнародних відносин, підвищує свій міжнародний авторитет та демонструє миролюбну політику.

Також миротворча діяльність Збройних сил України впливає на їх розвиток та реформування.

Науковій розробці даної проблеми характерне те, що організаційно-правові основи застосування підрозділів Збройних сил України в міжнародній миротворчій діяльності не були предметом дисертаційного дослідження. Це пояснюється тим, що участь у міжнародній миротворчій діяльності має відносно нову форму діяльності для Збройних сил України. Керівництво Міністерства оборони України (МОУ) намагалось вивчати цю проблему шляхом внутрішньовідомчих напрацювань через закритість деяких матеріалів.

Масштабні наукові розробки, результатом яких могли б стати уявлення про організаційно-правові аспекти застосування підрозділів Збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях, та ґрунтовні наукові дослідження такого явища, як миротворча діяльність, практично не проводились. Науково-дослідний матеріал обмежений специфікою теми.

Проблемам розробки концептуальних основ щодо участі Збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях присвячені роботи авторів І.Н. Арцибасова, В.О. Горбуліна, О.Г. Данильяна, О.П. Дзьобань, С.А. Єгорова, В.А. Карташкіна, Ю.М. Колосова, І.І. Котлярова, Г.М. Мелкова, О.О. Мережка, А.П. Мовчана, М.І. Неліп, М.І. Панова, Б.Р. Тузмухамедова, В.М. Чхиквадзе, В.О. Шамрая та інших вчених.

Важливість даної проблеми вимагає науково-теоретичного осмислення концептуальних та організаційно-правових засад цієї діяльності, потребує комплексної оцінки та вивчення, що і зумовило вибір теми дисертаційної роботи та основних напрямів дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі управління підрозділами податкової міліції Національної академії державної податкової служби України, в межах науково-дослідної роботи „Основи організації, загальні принципи, форми і напрямки розвитку миротворчої діяльності України (за участю Сухопутних військ Збройних сил України)” шифр „МИРОТВОРЕЦЬ-СВ” (номер державної реєстрації № 01020006428), провідна установа Національний науково-дослідний центр оборонних технологій та військової безпеки.

Мета та завдання дослідження. Головна мета дослідження – наукове визначення організаційно-правових аспектів застосування підрозділів Збройних сил України в міжнародній миротворчій діяльності, розкриття правових основ, визначення місця та ролі миротворчої діяльності в системі національної безпеки, принципів застосування, комплектування підрозділів Збройних сил України, і на цій основі розробка рекомендацій та пропозицій щодо удосконалення організаційно-правових елементів миротворчої діяльності України.

Визначена мета передбачала вирішення наступних задач:

проаналізувати існуючі в науковій літературі погляди на міжнародну миротворчу діяльність;
вивчити досвід застосування підрозділів збройних сил провідних держав в міжнародних миротворчих операціях та їх правове обґрунтування;
визначити роль та місце міжнародної миротворчої діяльності України в забезпеченні інтересів національної безпеки;
сформулювати концептуальні підходи щодо застосування підрозділів Збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях;
оцінити стан правового забезпечення застосування підрозділів Збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях;
внести пропозиції щодо правових питань підготовки та застосування підрозділів Збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях;
розробити рекомендації щодо удосконалення системи соціального та реабілітаційного забезпечення військовослужбовців Збройних сил України, що брали участь у міжнародних миротворчих операціях.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері державного управління по забезпеченню участі Збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях.

Предметом дослідження є нормативно-правові приписи, які регулюють організаційно-правові, військові, соціальні та інші аспекти застосування Збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність філософських, загальнонаукових та спеціальних методів.

Теоретичною основою дослідження є аналіз основної проблематики з позицій системного та структурно-функціонального підходів, які використані для отримання об’єктивних уявлень про об’єкт дослідження.

При проведенні дисертаційного дослідження використовувався комплекс методів - збір, аналіз та обробка фактологічної та емпіричної інформації, серед яких - загальнонауковий, порівняльно-ретроспективний, системно-теоретичний, структурно-функціональний та конкретно-історичний методи аналізу джерел.

Для отримання теоретичних висновків використані загальнонаукові методи пізнання соціальних процесів і явищ, а також спеціально-наукові методи, що витікають з них: історичний, логічний, порівняльно-правовий, системний, структурно-функціональний, конкретно-соціологічний аналіз, методи прогнозу, екстраполяції та моделювання.

Емпіричну базу дисертаційної роботи склала практика діяльності органів влади і управління України, інших держав у сфері застосування підрозділів збройних сил у міжнародних миротворчих операціях.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше виконано комплексне дослідження організаційно-правових аспектів застосування підрозділів Збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях з урахуванням вимог світової спільноти до них. Це дало змогу обґрунтувати ряд практичних положень, висновків та рекомендацій.

Уперше :

доведено необхідність створення Концепції миротворчої діяльності України та визначено її структуру;
обґрунтовані нові форми участі Збройних сил України в міжнародній миротворчій діяльності;
запропоновано схему адаптації існуючих форм і методів забезпечення законності діяльності збройних сил до умов миротворчих контингентів України;

Сформульовані пропозиції щодо:

обов’язкового залучення до миротворчих контингентів України відділів цивільно-військової співпраці (CIVIC) та представників органів військового правопорядку;
створення системи реабілітації та соціального захисту миротворців;
пріоритетних напрямів комплектування миротворчих контингентів особовим складом та підвищення якісного складу призовного ресурсу ЗСУ.

Розширені та уточнені поняття: „миротворча операція”; „міжнародна миротворча операція”, „правовий статус військовослужбовців міжнародного миротворчого контингенту”.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що робота написана в межах НДР „МИРОТВОРЕЦЬ СВ”, замовником якої є Міністерство оборони України. Висновки та результати, отримані під час дослідження, можуть бути використані при формуванні системи правового забезпечення та супроводження виконання миротворчих операцій підрозділами ЗСУ, а також:

при удосконаленні нормативно-правової бази, що забезпечує участь Збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях. Теоретично обґрунтовані пропозиції з розвитку національного законодавства в цій сфері (Акт реалізації наукових положень дослідження з Верховної Ради України);
у правозастосуванні – сприятимуть практичній реалізації вимог і положень законодавства, що регламентує порядок застосування підрозділів Збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях (Акт реалізації наукових положень дослідження з управління Військової служби правопорядку ЗСУ);
у навчальному процесі - при написанні лекцій, підручників з міжнародного гуманітарного права, військової юриспруденції та ін.. (Акт реалізації наукових положень в навчальному процесі НАДПСУ);
для подальшого розвитку знань про миротворчу діяльність з використанням їх при реформуванні та розвитку ЗСУ (Акт реалізації наукових положень дослідження з ННДЦ ОТ і ВБ).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано особисто, всі сформульовані положення та висновки обґрунтовані на підставі самостійних досліджень. Ідеї та розробки Шамрая В.О., Шапаренка С., Мельника О.М., Кобзаря М.А., у співавторстві з якими були підготовлені статті, у дисертації не використовувались.

Апробація результатів дисертації провадилась автором на Міжнародній науково-практичній конференції „Досвід республіки Польща в державному будівництві”, Київ - 23-24 вересня 2004 р.; V Міжнародній християнсько-військовій конференції „Християнсько-військовий рух та душ пастирська опіка військовослужбовців в Україні”, Київ –12-14 травня 2004 р.. Результати дисертаційного дослідження використані у Звіті по НДР „Миротворець СВ” (акт прийому робочих матеріалів Вх. № 196 від 21.10.04 р., акт прийому звіту Вх. № 37 від 21.05.05 р.) – у Звіті НДР „Миротворець СВ – 2004” дисертанту належить розділ 2, у Звіті НДР „Миротворець СВ – 2005” - розділ 3.

Публікації. За темою дослідження опубліковано 9 наукових праць, із них - 7 статей у фахових наукових виданнях України.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, які містять 11 підрозділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Загальний обсяг роботи - 228 сторінок, із них основного тексту - 170 сторінок, кількість використаних джерел – 265 найменувань, 25 сторінок, додатки – 33 сторінки.

РОЗДІЛ 1

Застосування Збройних сил України для встановлення та підтримки миру

Історичні передумови здійснення миротворчих операцій і роль світового суспільства в їх проведенні

Згідно зі статистикою за 5,5 тис. років у світі відбулося біля 1,5 тис. війн і збройних конфліктів. За всю історію свого існування люди жили в умовах миру лише 292 роки [2, с. 242–246]. Це означає, що на кожне минуле століття не припадає жодного мирного тижня на земній кулі. Не є винятком і ХХ століття. Населення багатьох країн і майже всіх континентів брало участь у сотнях збройних конфліктів і війн. Постійно у світі виникають різні конфлікти. Деякі з них уже завершені, деякі продовжуються. На рис. 1.1 показана динаміка незавершених конфліктів у світі.

Після закінчення "холодної війни" значно змінився характер загрози миру та стабільності в Європі. Найсерйозніша загроза – від конфліктів у середині держави, менша – від конфліктів між державами. Такий висновок був зроблений у квітні 1996 р. на підставі дискусій серед членів Незалежної робочої групи та відображено в Хартії Європейської безпеки [234].

У спеціальній доповіді ЦРУ США відмічається, що в 1999 році на планеті нараховувалося 26 [7, с. 12–20] "гарячих точок", де виникли гострі політичні, релігійні, етнічні і територіальні суперечності, які супроводжувалися в більшості випадків бойовими діями.

У 1995 році це відомство наводить дані щодо 27 міждержавних та внутрішніх конфліктів різного ступеня інтенсивності. На рис. 1.2 показано процентне співвідношення жертв, як цивільного населення, так і військових, по регіонах у сучасних конфліктах [223].

За міждержавним правилом будь–яка війна є збройним конфліктом. Застосування державою збройної сили першою до іншої держави може кваліфікуватися як агресія.

Не зважаючи на міжнародно–правову заборону застосовувати збройну силу в міжнародних відносинах, держави часто вдаються до неї для вирішення виникаючих між ними суперечок та конфліктних ситуацій.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

Вивченням питання компетенції держав та світового суспільства щодо проблеми захисту прав людини займались А. П. Мовчан [84], В. М. Чхиквадзе [237], які звертали увагу на юридичне закріплення єдності й взаємозв'язку між забезпеченням прав людини та збереженням миру й безпеки народів, що випливає із Статуту ООН [94]. Порушення прав людини в тій чи іншій країні можуть стати предметом обговорення ООН і її органів у тому разі, коли ці порушення, набувають масового характеру, становлять загрозу миру та безпеці, свободі й незалежності народів, а внутрішньодержавний механізм цієї країни не забезпечує відновлення порушених прав. У визначенні компетенції держави та суспільства доречно звернутися також до матеріалів Конференції у Сан–Франциско, в яких формулювалися положення Статуту ООН. У доповіді одного з підкомітетів зазначалося, що “...у випадку, коли права людини зневажаються, і це створює ситуацію, яка загрожує мирові чи перешкоджає здійсненню постанов Статуту, тоді вони перестають бути винятковою компетенцією держави” [56]. Як один з аргументів для підтвердження тези про те, що захист основних прав і свобод людини є сферою компетенції всього міжнародного співтовариства, наводиться рішення Міжнародного суду ООН по справі "Barcelona Traction", в якому суд більшістю голосів своїх членів провів розмежування між обов'язками держав, які виникають по відношенню до іншої держави, та обов'язками erga omnes, тобто "по відношенню до міжнародного співтовариства в цілому" [249, с. 304]. Результатом багатолітньої праці ООН у сфері міжнародного захисту прав людини став висновок про те, що порушеннями, які мають міжнародний характер, необхідно визнати "масові й грубі порушення прав людини". Численні резолюції Генеральної Асамблеї ООН наводять приклади таких порушень: геноцид, апартеїд, іноземну окупацію, колоніалізм, агресію та загрозу національному суверенітетові й територіальній цілісності, відмову визнавати основні права народу на самовизначення й право кожного народу на здійснення повного суверенітету над своїми багатствами та природними ресурсами.

Пошук правомірної альтернативи збройного втручання заради встановлення миру, на нашу думку, тісно пов'язаний з вирішенням проблеми співвідношення таких двох основних принципів міжнародного права, як принцип поваги до прав людини та принцип державного суверенітету, оскільки використання сили в міждержавних відносинах заради захисту прав людини та забезпечення мирного співіснування народів не повинно порушувати основні засади сучасного міжнародного права.

Принцип поваги до прав і свобод людини та принцип державного суверенітету визнаються переважною більшістю держав, як два невід'ємних компоненти сучасного світового порядку. Одначе визнання рівної юридичної сили за цими принципами породжує суперечність, оскільки у складних і мінливих міжнародних відносинах не завжди буває зрозуміло, де закінчується державний суверенітет і починається сфера міжнародного права.

У цьому зв'язку виникає необхідність провести чіткішу юридичну межу між властиво внутрішньою компетенцією держави й міжнародною компетенцією світового співтовариства в особі ООН будь–де здійснювати, в тому числі за допомогою збройної сили, акції по підтримці та встановленню миру.

На жаль, Статут ООН не містить однозначного вирішення цієї проблеми – з одного боку, стаття 1 Статуту передбачає як одне з головних завдань організації, – здійснення міжнародного співробітництва "в заохоченні й розвитку поваги до прав людини та основних свобод", а з іншого – стаття 2 Статуту гарантує невтручання ООН у справи, що по суті входять у "внутрішню компетенцію будь–якої держави"[225].

Поняття "виняткова компетенція" чи "внутрішня компетенція держави" не отримало повного розкриття ні в Статуті ООН, ні в науковій літературі з міжнародного права, а разом з тим воно змінюється у процесі розвитку міждержавних відносин. Привертає до себе увагу в цьому ракурсі коментар, що його було дано Постійною палатою міжнародного правосуддя в консультативному рішенні від 7 лютого 1923 р. (справа щодо законів про громадянство, опублікованих в Тунісі й Марокко), де сказано, що "відповідь на запитання про те, чи входить певна справа в межі виняткової компетенції держави, не є постійною: вона залежить від розвитку міжнародних відносин..."

Деякі ситуації торкаються інтересів усього міжнародного співтовариства в цілому й не вважаються справою лише однієї держави.

Аналогічного підходу в розумінні проблем захисту прав людини в сучасному міжнародному праві дотримується й В. М. Чхиквадзе, який наголошує, що одним із значних досягнень ООН є розроблена нею юридична кваліфікація деяких видів масових і грубих порушень прав людини Так, у 1948 р. в ООН було ухвалено Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, яка набрала чинності в 1951.

Міжнародні злочини торкаються всього світового співтовариства, а не тільки постраждалих держав, й тому Комісія міжнародного права запропонувала встановити принцип особливої відповідальності держав за їх скоєння, який передбачає, зокрема, право Ради безпеки ООН вживати заходів у відповідності до повноважень, наданих їй гл. VII Статуту ООН [23, с. 186–259].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

У той же час треба визнати, що в самій ідеї розширити повноваження Генеральної Асамблеї в процесі прийняття рішень Радою безпеки щодо проведення миротворчих силових операцій ООН, безумовно, є раціональний елемент, оскільки такі надзвичайно важливі рішення повинні враховувати думку всіх держав – членів ООН. Але в будь–якому випадку, за сучасних умов, реалізувати цю ідею можливо лише за наявності згоди Ради безпеки, а не шляхом прийняття резолюції Генеральної Асамблеї.

Необхідно враховувати і американську доктрину міжнародного права, яка вбачає за державою право здійснювати насильницьке вторгнення на територію іншої держави з метою захисту індивідів від загрози їхньому життю від нелюдського й жорстокого поводження або переслідування. Як правило, це вторгнення проводиться у вигляді збройного нападу на територію іншої держави без мандату ООН, всупереч волі та дозволу уряду країни. Прикладом може бути збройний напад США на Панаму [252] та Гренаду [248, с. 16], Ірак.

Blog

Національна академія державної податкової служби україни

Содержание

Науковий керівник –