Національна академія державної податкової служби україни

Вид материала

Содержание

1.2 Правовий статус миротворчих сил ООН та форми участі підрозділів Збройних сил України в миротворчих операціях.
1.3 Аналіз масштабу та характеру збройних конфліктів кінця XX століття, для врегулювання яких були застосовані війська ООН
1.4 Сучасні тенденції миротворчої діяльності
Висновки до розділу
2.1 Формування рішення на застосування підрозділів Збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6

1.2 Правовий статус миротворчих сил ООН та форми участі підрозділів Збройних сил України в миротворчих операціях.

Для визначення ролі і місця ООН у сучасній миротворчій діяльності необхідно звернутися до досліджень сучасних вітчизняних та закордонних науковців стосовно статусу ООН у міжнародному суспільстві. І.І. Котляров у своїх дослідженнях наголошує, що суб’єктами міжнародного гуманітарного права (МГП), що застосовується в період збройних конфліктів, є держави [65, с. 21], обґрунтовуючи свою думку положеннями Конвенції про закони та звичаї Сухопутної війни від 1907 року, а також Женевської Конвенції про поліпшення участі поранених, де сказано, що Високі Договірні Сторони зобов’язуються дотримуватись дійсної Конвенції (ст.1). Самостійним суб’єктом МГП є нації і народи, що випливає із загальновизнаних принципів та норм міжнародного права і знаходить своє відображення та подальший розвиток у Женевській Конвенції про захист жертв війни 1949 р. Суб’єктом МГП є і ООН, яка з моменту свого створення всю свою діяльність спрямовує на підтримку та укріплення миру. Це визначення підтверджується положеннями Статуту ООН, де сказано, що у випадку порушення миру й актів агресії, ООН має право безпосередньо брати участь у вирішенні цих конфліктів. Так, згідно зі ст. 42 Статуту ООН Рада безпеки має право застосовувати такі дії повітряними, морськими та сухопутними силами, які потрібні для підтримки та встановлення миру та безпеки. Конвенція “Про привілеї та імунітети ООН” 1946 р. оголошує ООН юридичною особою [53], що наділяє її правосуб’єктністю. На сучасному етапі силові акції ООН викликають ряд запитань у правознавців та науковців стосовно правового статусу її військ та відношення до МГП. Тузмухамедов Б.Р., враховуючи те, що ООН наділена правосуб’єктністю, а також появою в операціях нового покоління елементів примусу, які розширяють можливості застосування зброї персоналом ООН не тільки для самозахисту, а й для інших цілей ( для подолання намагань протистояти виконанню мандату), вважає ООН рівноправним учасником збройного конфлікту [229, с. 84]. Така постановка питання є підставою, на нашу думку, для детального розгляду ролі збройних сил, що діють від імені ООН у миротворчих операціях.

Операцією ООН визнається операція, запроваджена компетентними органами ООН відповідно до Статуту, тобто коли операція проводиться з метою підтримання, відновлення миру та примушення до миру [54]. Для визначення правового статусу військ ООН при проведенні вищезазначених дій необхідно звернутись до Статуту ООН та Конвенції про захист персоналу ООН (1994 р.). Конвенція, до якої Україна приєдналась у 1995 році, визначає правовий статус персоналу ООН, до якого відносяться:

особи, залучені або направлені Генеральним Секретарем ООН як членів військового, поліцейського або цивільного компонентів операції;
інші посадові особи та експерти, що відряджені ООН або її спеціалізованими установами, або Міжнародним агентством з атомної енергії, та які присутні в офіційному статусі у районі проведення операції ООН.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Враховуючи багатонаціональність контингенту ООН та різноманітність законодавств держав, що надають ці контингенти, не зрозуміло, як повинна ця вимога практично виконуватись. Варто було б норму застосування зброї поза межами бази особливо регламентувати. Адже практика правового регулювання положення особового складу миротворчого контингенту показує, що ця категорія реально не враховується при встановленні до них меж юрисдикції держави присутності. Але майже всі угоди передбачають обмеження юрисдикції держави присутності – в залежності від місця здійснення протиправних дій та об’єкта протиправних дій. Міжнародне право вимагає того, щоб держава присутності забезпечувала іноземній установі (а військова база ООН є такою) всі умови для вільного зв’язку зі своєю державою[61]. Для цього керівництво баз повинно надати компетентним органам держави присутності відомості про належність та дислокацію своїх радіоелектронних об’єктів, а також кожен рік узгоджувати радіоелектронні об’єкти, що підлягають реєстрації. В цьому є єдиний недолік – військовий контингент ООН при проведенні операції не примусового характеру вводиться за згодою двох конфліктуючих сторін, з якою з них повинні узгоджуватись вищевикладені питання незрозуміло. Надання переваги одній із сторін автоматично порушує вже принцип незалежності та об’єктивності проведення операції. При проведенні операції примусового характеру база ООН, на якій знаходяться військовослужбовці ЗС – комбатанти, підпадає під визначення військового об’єкта і може бути предметом нападу з боку ворогуючої сторони без обмежень засобів та методів ведення війни в рамках міжнародного гуманітарного права.

На підставі викладеного матеріалу можна зробити наступні висновки:

1. При проведенні операцій примусового характеру, на які надана згода радою Безпеки ООН, війська ООН, що задіяні, підпадають під дію МГП, стають законними учасниками збройного конфлікту. Легітимність такої операції визнається при безпосередньому керівництві відповідних органів ООН, що відповідають за її проведення та результати. У випадку недотримання цих положень є вірогідність переростання внутрішнього конфлікту в міжнародний та втягнення держав, що надають миротворчий персонал у стан війни відносно іншої держави. Для військ ООН, що беруть участь у примусових операціях, необхідно визначити не тільки часові межі їх застосування, а й механізм визначення результативності та легітимності діяльності військ.

2. Статус операції повинен бути чітко визначений Резолюцією ООН та Мандатом операції, що дозволить порушити питання про застосування норм міжнародного права до військовослужбовців ЗС ООН. При визнанні операції як такої, що не має примусового характеру, необхідно застосовувати до особового складу ЗС ООН положення Конвенції про охорону персоналу Організації Об’єднаних Націй та зв’язаного з нею персоналу. В цій ситуації військовослужбовцям забороняється застосування сили, крім випадків самозахисту. Виникнення необхідності застосовувати зброю для усунення перешкод для виконання мандату ООН буде підставою для Ради Безпеки змінити статус операції, але ні в якій мірі не буде виправдовувати застосування сили військами ООН [61].

3. Щодо комплексу угод про статус сил ЗС ООН при проведенні миротворчих операцій, то визначивши статус військових баз національних контингентів обов’язково юридично пов’язати їх зі статусом військовослужбовців, які обслуговують їх і знаходяться на їх території.

миротворчих місій ООН;
колективних сил НАТО з підтримки миру,
миротворчих місій ОБСЄ;

Беручи до уваги сучасну воєнно–політичну ситуацію в світі, існує необхідність розширення участі держав світу в міжнародній миротворчій діяльності.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Передбачивши можливість проведення операцій навіть без згоди Радою Безпеки, але за рекомендацією Генеральної Асамблеї, коли підрозділи направляються за домовленістю з державою–приймачем, вирішуються спірні питання в правовому полі при застосуванні підрозділів ЗСУ за межами держави. [63, с. 236–242].

В ідеалі необхідно розробити єдиний документ, який об’єднував би в всі умови, за якими можливе застосування ЗСУ за межами держави. Межі застосування цих підрозділів при виконанні завдань повинні визначатися на рівні національного законодавства тому, що мандат та директиви об’єднаного командування не завжди чітко визначають повноваження підрозділів та не можуть оперативно реагувати на кардинальні зміни обстановки. Аналізуючи деякі документи наголошуємо на тому, що угоди про статус сил іноді вимагають від військовослужбовців здійснення дій, повноваження на які не надані їм законами України та статутами ЗСУ. Тому доцільно вивчити досвід сухопутних військ США, в статути яких внесені настанови щодо порядку дій в операціях в умовах відсутності війни, які є прямим керівництвом до дій для командирів підрозділів та військовослужбовців. Рекомендовано доопрацювати пакет документів щодо миротворчої діяльності в рамках СНД для участі у вирішенні конфліктних ситуацій не тільки на політичному рівні та на рівні військових спостерігачів [49, с. 170–176].

1.3 Аналіз масштабу та характеру збройних конфліктів кінця XX століття, для врегулювання яких були застосовані війська ООН

Юридичне поняття "збройний конфлікт" вживається з середини ХІХ ст., а цього існував лише термін "війна". Юридичне поняття "міжнародний збройний конфлікт" вперше згадується в Женевських конвенціях 1949 року. Його з’явлення поруч з поняттям "війна" породило чимало питань теоретичного та практичного характеру. Аналогічно це стосується класифікації збройного конфлікту, в якому бере участь національно–визвольний рух, а також у випадку участі в тій чи іншій формі в збройному конфлікті не міжнародного характеру третіх країн.

Складність на практиці викликає пошук відповідей на запитання, що пов’язані не з міжнародними збройними конфліктами: які ситуації охоплюються цим поняттям; де та межа, за яку не міжнародний збройний конфлікт переходить у міжнародний та інш. [12].

Крім того, спеціалісти в галузі воєнної науки по – різному підходять до визначення таких понять збройної боротьби, як війна, воєнний конфлікт, збройний конфлікт.

Так, за часів СРСР радянська воєнна наука розглядала лише поняття війна, існувала так звана наука про війну та армію. Війни класифікувались за класовим підходом, за марксистко–ленінською теорією відношення партій до війни. Класифікували за чотирма групами критеріїв: історичні, соціально–політичні, воєнно–технічні та масштабні.

Згідно з цією методологією класифікація війн здійснювалась на підставі класового підходу, який передбачав оцінку явищ, подій з точки зору інтересів лише однієї соціальної групи суспільства – робочого класу.

Згідно з класифікацією, що пропонується російськими військовими аналітиками, можливі воєнні конфлікти розглядаються за трьома напрямками: соціально–політичні, правові та стратегічні [13].

При оцінці соціально–політичного характеру конфлікту в першу чергу розглядаються національні інтереси держав, протиріччя між ними, політичні цілі, які переслідують сторони, що, на думку російських експертів, дозволяє визначити відношення до збройного конфлікту.

Вивчення правового характеру конфлікту дає можливість робити висновки щодо справедливості цілей кожної із сторін та конфлікту в цілому.

Військові експерти США і ряду інших країн НАТО до розпаду соціалістичної системи в Центрально–Східній Європі, Варшавського договору та класифікували війни за масштабами та засобами, що застосовувались [13].

У 1993 році в США були опубліковані положення керівних документів армії, в яких відображаються практично всі аспекти діяльності ЗС. Заслуговують на увагу два документи міністра оборони, які направлені в конгрес та схвалені президентом США. Це "Оборонна стратегія США на 1990 р.: Стратегія регіональної направленості" та "Всеохоплюючий аналіз: Збройні сили для нової епохи". В цих документах розглянуті функції та завдання ЗС США. На основі цих документів здійснюється будівництво та розвиток ЗС США, а також планування їх застосування в конфліктних ситуаціях на майбутнє десятиріччя.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Стратегічний курс України на європейську інтеграцію передбачає її активну політику та глибоке співробітництво в галузі безпеки з такими організаціями, як НАТО, ЄС, ОБСЄ. Очевидно, що саме в рамках цих організацій буде формуватись майбутнє європейської безпеки. На рис. 1.9 показана частка участі Збройних сил України в міжнародній миротворчій діяльності [76, с. 12].

На даному етапі існує ряд загальних інститутів безпеки, учасником яких є Україна, основною метою яких є підтримка та збереження миру. Для визначення правового положення миротворчих підрозділів ЗСУ при виконанні завдань необхідно звернутися до кваліфікації міжнародних організацій та їх уставних документів, під егідою яких проводиться миротворча операція.

Міжнародна організація це – об’єднання суверенних держав, створене на підставі міждержавного договору на постійній основі, що має постійні органи, наділене правосуб’єктністю, для досягнення загальних цілей відповідності до загальновизнаних принципів та нормам міжнародного права [50].

За колом учасників міжнародні організації поділяються на універсальні, регіональні, міжрегіональні.

До універсальної організації, відповідальної за світову безпеку, відносять ООН.

Решта організацій створені на підставі Статуту ООН і діють у рамках її уставних документів.

Воєнні конфлікти та військові операції останнього часу засвідчили, що за умов відсутності достатнього впливу провідних міжнародних організацій на вирішення проблем у сфері безпеки, соціально–політичною реальністю в реалізації зовнішньополітичних цілей стає застосування певних форм міждержавного насильства, серед яких воєнна сила залишається одним з найважливіших інструментів у досягненні кінцевої політичної мети.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Необхідно зазначити, що застосування сили різного масштабу в миротворчих цілях відображає загальну кризову ситуацію сучасного світу у питаннях захисту прав людини. На рис. 1.10 показана динаміка участі особового складу військовослужбовців та спостерігачів в поточних операціях з підтримання миру.

1.4 Сучасні тенденції миротворчої діяльності

Події останніх десяти років показують, що ООН не завжди в змозі вирішити завдання по підтримці миру і на даний час її можливості в цьому напрямку не підвищуються. Усвідомлюючи необхідність змін у миротворчій діяльності ООН переглядає свій підхід до механізму та принципів проведення миротворчих операцій.

На прохання Генерального секретаря Група ООН по операціях на користь миру^¹(Група), яка складається зі спеціалістів з різних аспектів припинення конфліктів, підтримки миру та будівництва миру, провела комплексний аналіз існуючої системи попередження, локалізації конфліктів та відбудови миру з метою удосконалення проведення різних типів операцій з підтримки миру.

За визначенням Групи, миротворчі операції пов’язані з трьома головними видами діяльності:

попередження конфліктів та встановлення миру;
підтримка миру ;
будівництво миру.

Термін „встановлення миру” розглядається в ситуації, коли конфлікт виник на існують наміри зупинити його за допомогою інструментів дипломатії та посередництва.

„Підтримка миру” – це дії, якими ООН займається вже понад 50 років і які в останнє десятиріччя трансформувалися з традиційної військової моделі забезпечення припинення вогню та роз’єднання сил після міждержавних воєн та внутрішніх конфліктів, увібравши в себе комплексну модель, що складається з військових та цивільних компонентів, які взаємодіють між собою в цілях встановлення миру в небезпечних умовах після громадянських воєн.

„Будівництво миру” – це термін, який виник не так давно і включає в себе діяльність, після завершення або замороження конфлікту, з метою відновлення миру та надання інструментів для того, щоб на цій основі збудувати щось значуще, ніж просто відсутність війни.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

З урахуванням сучасних тенденцій миротворчої діяльності доцільно активізувати роботу із спеціальними підрозділами ООН для ефективного використання досвіду підготовки миротворчих підрозділів.

Необхідно, на нашу думку, підготувати правовий механізм залучення підрозділів Збройних сил України в миротворчих операціях під егідою провідних держав, а також шляхом проведення переговорів в ООН максимально легітимізувати участь ЗСУ в таких операціях.

Важливо при створенні резерву миротворчих сил передбачити ефективне використання досвіду офіцерів, які брали участь у міжнародних миротворчих операціях, і не тільки у сфері підготовки миротворчого персоналу, але й для потреб реформування Збройних сил України [57, с. 187].

Необхідно досягти відповідного рівня взаємозаміни між Збройними силами України та збройними силами НАТО, ЄС для ефективної реакції сучасним загрозам миру в будь–яких частинах світу, враховуючи можливість застосування Збройних сил України для реагування на такі загрози, як тероризм та наркоторгівля.

Вирішення питання щодо шляхів використання результатів міжнародних миротворчих операцій в інтересах економіки України, сприятиме визначенню порядку взаємодії Міністерства оборони України з іншими міністерствами на правовому та практичному рівні [57, с. 190].

Висновки до розділу

Досліджуючи міжнародну миротворчу діяльність маємо можливість умовно розділити її на дві групи. Перша охоплює період з 1945 до 1985 р., друга – з 1985 року до сьогодні.

Дослідження першого періоду ММО дозволяють назвати їх традиційними, включивши три широкі категорії військових завдань: спостережні місії, ОПМ та операції по примусу до миру.

У період з 1945 по 1985 роки ООН успішно досягла зменшення інтенсивності конфліктів, зберігала значний авторитет у врегулюванні конфліктів, особливо на фоні низького рівня впливу регіональних організацій. У цей період були відпрацьовані критерії успішності миротворчих операцій. Також у цей період були сформульовані основні принципи по підтриманню миру, в тому числі такі важливі, як:

необхідність наявності санкції ООН на проведення операції;
безпосереднє управління операціями відповідними органами ООН;
згода сторін на проведення ММО;
спеціально підібраний склад контингенту з держав, що знаходяться поза регіоном конфлікту;
нейтральність та безпристрасність;
відсутність у миротворчого контингенту важкого озброєння та обмеження застосування сили.

Була проведена чітка межа між ОПМ та примусовими діями. Більшість конфліктів цього періоду було пов’язано з колоніальною політикою окремих країн та національно–визвольними рухами, які мали підтримку з боку суспільства і ООН у тому ж числі.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

На даному етапі ООН переосмислює існуючу систему попередження конфліктів, проводить реорганізацію цієї системи. Ми прогнозуємо, що ООН проводитиме операції іншого типу, але головним повинно залишатися те, що лише ООН має право на проведення таких операцій і лише ММО під егідою ООН будуть сприйматися легітимно світовим суспільством.

РОЗДІЛ 2

Правовий механізм здійснення операцій по підтримці та встановленню миру під егідою ООН

2.1 Формування рішення на застосування підрозділів Збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях

Існуюча національна нормативно–правова база з питань міжнародної миротворчої діяльності ЗСУ налічує понад 65 документів державного рівня (додаток Г). Характерною її особливістю є те, що вона складається з нормативних актів різних гілок влади – виконавчої та законодавчої, що породжує деякі розбіжності в середині самої системи правового забезпечення ММО.

Правову базу, яка забезпечує участь в ММО ЗСУ на даному етапі, можна охарактеризувати як дієве поєднання міжнародних норм права, що імплементовані у національне законодавство шляхом підписання Україною міждержавних угод і міжнародних конвенцій та безпосередньо національних законодавчих актів.

Правовою основою діяльності Збройних сил України є Конституція України, Закон України “Про Збройні Сили України”, Закон України "Про оборону України", статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері.

Історія існування ЗСУ за період незалежності надає можливість класифікувати застосування підрозділів ЗС за межами України за наступними видами:

у складі миротворчих місій ООН;
у складі колективних сил по підтримці миру СНД, НАТО, ОБСЄ;
самостійно при наданні допомоги за міждержавними договорами;
проведення багатонаціональних навчань у складі сил швидкого реагування НАТО.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

навчання особового складу збройних сил правилам гуманізму та нормам міжнародного гуманітарного права, а також запровадження персональної відповідальності за їх порушення;
обмеження командних повноважень національними та міжнародними нормами [241, с. 81].

Таким чином, під цивільним контролем над збройними силами ми розуміємо забезпечення верховенства політики над збройними силами, визначеного чинним законодавством.

Для того, щоб збалансувати легітимність застосування миротворчих військових контингентів та вимоги щодо негайного реагування на потенційні загрози, на думку автора, необхідно збалансувати функції між парламентом та урядом.

Функції парламенту з цього питання у різних країнах не однакові. В деяких державах вони обмежені, в інших – зовсім відсутні. В цьому контексті можна відокремити три ситуації, в яких роль парламенту та його участь у процесі формування рішень стосовно використання збройних сил у міжнародних миротворчих операціях – різні.

У разі необхідності попереднього рішення підрозділи можуть бути відправлені за кордон лише за умови позитивного рішення парламенту. Невелика відмінність існує між такими випадками, коли парламент має повноваження обговорити це питання і винести його на голосування (США), та коли обов’язковим є ухвалення спеціального закону, який визначає причину та мандат такої місії (Швеція). Обидва випадки передбачають демократичну легітимність проведення миротворчих місій [99, с 118].

Час має вирішальне значення у справах оборони, а парламентські процедури не завжди швидкі. Отже, критерій попереднього затвердження не завжди легко запровадити. У всьому світі парламент здебільшого залучається постфактум до розв’язання питання розгортання військових підрозділів за кордоном. Наприклад, у рамках „Резолюції воєнних сил” Конгрес США має узгодити питання постфактум у разі розгортання підрозділів на термін, що перевищує 92 доби. Таким чином, у подібних випадках парламент залучається до процесу затвердження вже після процесу розгортання військ.

На відміну від цього стаття 10 Конституції Нідерландів закликає до попереднього співробітництва між парламентом та урядом у випадку необхідності застосування військових підрозділів за кордоном, передбачаючи надання парламенту заздалегідь усієї необхідної інформації стосовно всіх моментів застосування підрозділів у ММО.

Інший випадок, коли парламенту дозволяється обговорювати питання відрядження військових підрозділів за кордон у кожному конкретному випадку, але не дозволяється вносити зміни до рішень, що ухвалені виконавчою владою. Крім того, парламент не має права голосувати з приводу зазначеного питання. Уряд лише інформує парламент щодо факту ухвалення рішення. Хоча парламент не має права голосувати з цього питання, але проведення обговорень підвищує легітимність процесу відправлення за кордон.

Формування рішення на участь України у міжнародній миротворчій операції починається із внесення пропозиції до Ради національної безпеки і оборони України Міністерством закордонних справ України за погодженням з Міністерством оборони та іншими зацікавленими органами виконавчої влади [120].

За умови надходження від Секретаріату ООН, секретаріатів ОБСЄ, інших регіональних організацій інформації щодо можливої участі України в міжнародних миротворчих операціях Міністерство закордонних справ України протягом одного робочого дня повідомляє про неї Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та інші центральні органи виконавчої влади, що мають персонал, матеріально–технічні ресурси та можуть надавати відповідні послуги, необхідні для проведення міжнародних миротворчих операцій [180].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Необхідність цього, в першу чергу, пов’язана з відсутністю в керівних документах ЗСУ, безпосередньо в статутах, регламентації проведення миротворчих операцій на відміну, наприклад, від США, Великобританії, де в статутах передбачені розділи ведення операцій інших, ніж війна.

На порівняння в США в статуті FM 100–5 введені поняття „операції інші ніж війна”, які включали операції по підтримці миру (не бойові) та операції з примусу до миру (бойові). В 1994 році в польовому статуті FM 100–23 [256]. „Операції по підтримці миру” ці підходи були конкретизовані. В подальшому ці положення були розширені в новому польовому статуті FM 3–0 (2001 рік) [257], що знімає протиріччя між законодавчо встановленими завданнями ЗС та практично виконуваними діями [15, с. 4].

У британських нормативних військових документах підвищена увага почала приділятися ММО з 1988 року, коли був прийнятий польовий статут „Миротворчі операції” (Army Field Manual, Volume V, Part 1 Peacekeeping Operations). В подальшому, після завершення „Холодної війни” виникла необхідність у розробці нової концепції миротворчих операцій, яка знайшла своє відображення в польовому статуті „Розширена підтримка миру” (Army Field Manual, Volume V Part 2, Wider Peacekeeping).

Якщо ми звернемося до національного законодавства, а безпосередньо там не передбачена участь в операціях з примусу до миру, то ми побачимо розбіжності між класифікаціями операцій НАТО, завданнями миротворчих контингентів України та діями, що виконуються миротворцями. Такі завдання, як захист організацій, що надають гуманітарну допомогу, гарантування свободи пересування, встановлення зон під захистом миротворців, що виконувались миротворчими контингентами України, підпадають під класифікацію „примус до миру” за термінологією США. Ці розбіжності викликають ряд ускладнень при організації взаємодії та при проведенні операцій між миротворчими підрозділами.

Розглянемо основні принципові розбіжності в термінології та підходах до засобів досягнення мети в багатонаціональних миротворчих контингентах.

Підтримка дипломатії з боку ЗС включає:

проведення навчань у мирний час;
міжнародні контакти між ЗС;
програми взаємодопомоги в сфері забезпечення безпеки;
демонстрація сили;
контроль за проведенням виборів;
роззброєння та демобілізація.

В останній час все більшого значення одержує підтримка дипломатичних зусиль за допомогою застосування силових структур в західних країнах. Ця підтримка включає в себе такі елементи, як миротворчість, заходи по зміцненню миру, а також превентивну дипломатію. Яскравим прикладом цих дій може бути операція сил ООН в Камбоджі в 1992–1993 роках.

У межах понять „миротворча операція” та „миротворча місія” в сучасній літературі вживаються терміни „операція з підтримки миру”, „операція з примушення до миру”, „операція з постконфліктного врегулювання” та „операції щодо загального керівництва врегулювання конфлікту” [90, с. 37].Залежно від мети кожної та умов проведення такі операції додатково позначаються відповідними прикметниками (превентивні, верифікаційні, спостережні та інші.) [68, с. 4].

Проте, незважаючи на унікальність кожної миротворчої операції, можна провести певний узагальнюючий аналіз їх призначення та форм і способів їх проведення.

Аналіз практики застосування миротворчих континентів ЗСУ, що проведений аналітиками ННДЦ ВБ та ОТ, є вихідним фактором для формування методики проведення підготовки контингентів до застосування.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Більш значну роль почнуть відігравати такі завдання, як надання гуманітарної допомоги, взаємодія з цивільною адміністрацією, виконання функцій поліції в деяких районах на території воєнного конфлікту тощо. Політичне врегулювання передбачає завершення процесу розподілу влади на території воєнного конфлікту. Зацікавлені держави будуть формувати владу та цивільну адміністрацію таким чином, щоб досягти своїх цілей і сформувати лояльний уряд та адміністрацію. Протиріччя між інтересами окремих груп населення або конфліктуючих сторін може зірвати переговорний процес, що, в свою чергу, може повернути до стану посилення напруженості і відновлення бойових дій в окремих районах території воєнного конфлікту.

Тому найбільш важливим є ефективне виконання таких завдань, як формування місцевої адміністрації та влади на місцях, виважений підхід до питань представництва в органах місцевої влади, вирішення окремих питань, що були причиною конфлікту. Такі завдання потребують від персоналу миротворчого контингенту відповідної підготовки та досвіду з цивільно–військових відносин у розв'язанні етнічних, територіальних, соціальних, релігійних та інших питань.

На етапі будівництва миру ефективність виконання завдань залежить, в основному, від можливості миротворчого контингенту забезпечити відбудову економіки у районі конфлікту, поновлення інфраструктури, налагодження мирного життя і повного виключення продовження бойових дій. Роль військових підрозділів миротворчих контингентів буде значним чином зменшено, тому частина підрозділів може бути виведена з району конфлікту. Остаточне виведення всіх підрозділів миротворчого контингенту можливе лише за умови остаточного політичного врегулювання в районі конфлікту.

Аналіз показує, що ефективність виконання завдань на всіх етапах операції на 70–80% залежить від можливостей миротворчого контингенту (його оснащення, укомплектованості особовим складом відповідного рівня підготовки, ефективності управління в складних умовах збройного конфлікту тощо).

Отже, для українських миротворчих контингентів під час проведення міжнародних миротворчих операцій найбільш важливими факторами, які впливають на рівень ефективності виконання миротворчих завдань, є: оснащення та комплектування (рівень підготовки особового складу контингентів).

Крім того, існує низка завдань, які вимагають постійної взаємодії, удосконалення, обміну досвідом із збройними силами інших держав з окремих питань цивільно–військових відносин (наприклад, забезпечення проведення виборів, здійснення взаємодії з органами політичної влади в районі воєнного конфлікту, сприяння підтримання правопорядку тощо). Слід враховувати, що виконання цих завдань буде проходити в умовах складної воєнно–політичної обстановки, в умовах, коли більшість особового складу не знатиме місцевої мови, звичаїв, менталітету населення. В цих умовах здійснення активних дій миротворчим контингентом на окремих територіях воєнних конфліктів буде значно ускладнена. Для миротворчих контингентів України найбільш актуальним є питання підвищення ефективності виконання ряду завдань, які виникають під час зміни режимів функціонування та порогів реагування на ступінь конфліктності сторін.

Таким чином, ефективність виконання завдань у міжнародних миротворчих операціях контингентами миротворчих сил залежить, головним чином, від можливостей контингенту (професіоналізм особового складу, наявність відповідної техніки та обладнання, укомплектованість фахівцями відповідної кваліфікації тощо). Звісно, що просування національних інтересів України в регіоні воєнного конфлікту вимагатиме виконання ряду специфічних завдань, які не обумовлені мандатом міжнародних організацій. До них відносяться:

отримання та узагальнення інформації для ведення економічної, військової та інших видів діяльності України в регіоні воєнного конфлікту;
оцінка можливостей використання постконфліктної ситуації для закріплення України на території держави (держав) регіону воєнного конфлікту та розширення її впливу;
оцінка ситуації при проведенні ОПМ для прогнозування наслідків воєнного конфлікту для їх використання в інтересах України;
залучення до роботи місцевого населення, як протягом конфлікту, так і після закінчення воєнного конфлікту.

Таким чином, проведений аналіз завдань миротворчих контингентів в ОПМ на кожному з її етапів дозволяє більш обґрунтовано визначити основні способи виконання завдань.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Це означає, що в результаті участі 1 бронетанкової та 3 механізованої дивізії США в миротворчій операції в Боснії та Герцеговині ці з’єднання не будуть відповідати вимогам боєготовності протягом двох років.

По – третє, військове втручання в межах ММО не повинно здійснюватись за рахунок сил, підготовлених для захисту життєво важливих інтересів.

Для ЗСУ ці висновки американських експертів мають дуже важливе значення. Рішення на участь в ММО, які приймаються на державному рівні, не враховують цієї сторони ММО. Як правило, Україна відправляє кращий кадровий склад ЗСУ для виконання ММО, знижуючи таким чином рівень обороноздатності держави.

На нашу думку, необхідно дуже виважено підходити до цієї ситуації.

Blog

Національна академія державної податкової служби україни

Содержание