Клавдія Йосифівна Кілінська Фізична географія Карпато-Подільського регіону навчально-методичний посібник

Вид материала

Навчально-методичний посібник

Содержание 11. Природоохоронні території. Заповідники та національні природні парки 11.2. Природні заповідники Таблиця 11.1 Природоохоронні території Загальна площа ПОТ - 84491,8

Подобный материал:

• Дидактичні матеріали для формування компетентності учнів з курсу «Фізична географія, 1072.29kb.
• Навчально-методичний посібник (друге видання), 1764.23kb.
• Навчально-методичний посібник Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 3103.88kb.
• Навчально-методичний посібник Донецьк 2010, 664.64kb.
• Навчально-методичний комплекс розроблено до програми курсу «Політична географія з основами, 2104.05kb.
• Навчально-методичний комплекс розроблено до програми курсу «Історична географія з основами, 1176.46kb.
• М. Б. та інші практикум з проходження практик студентами вищих навчальних закладів, 3048.19kb.
• Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 1693.26kb.
• Л. А. Родіонова економічна історія навчально-методичний посібник, 1216.83kb.
• Г. М. Лавренчук задачі з географії навчально-методичний посібник, 726.53kb.

11. Природоохоронні території.

Заповідники та національні природні парки

11.1. Розвиток і формування природоохоронних територій

Одним із найважливіших завдань природоохоронної діяль­ності є охорона генофонду рослинного покриву і тваринного світу, ландшаф­тів, збе­реження та примноження природно-заповідного фонду (ПЗФ).

Ставлення до охорони природи та заповідної справи змі­нюється відповідно до суспільно-політичних устроїв. У доісторич­ний час людина вважала себе залежною від природних умов, при­стосовувалася до навколишнього світу не завдаючи йому відчутної шкоди. За наявності промислово цінних видів рослинного покриву лісова галявина, річка, озеро, балка переходили до рангу заповід­них. Ути­літарне ставлення до НПС (збереження задля практичного вико­ристання) слугувало першим етапом формування природо­охорон­них територій.

Термін “заповідні території” вперше ввів і вжив Петро І (1695 р). До заповідних відносилися цінні види фауни, на яких во­ни мешкали.

Визначну роль для розвитку заповідної справи відіграв ви­датний німецький учений, натураліст і мандрівник А. Гумбольд. Він вперше застосував термін „пам’ятка природи” і класифі­кував території за категорією заповідності.

Вагомим внеском вітчизняних учених стала розробка ідеї про наукове і практичне значення заповідної справи, створення ці­лісної репре­зен­тативної системи природоохоронних територій у типо­вих ПТК. Їх В.В. Докучаєв назвав “еталонами природи”. На думку вченого, пра­вильне використання природних умов немож­ли­ве без знання її еталонів. Ета­лонами природи, за В.В. До­ку­чає­вим, є типові для кожного ре­гіо­ну заповідні ділянки, що перебува­ють у природ­ному стані.

Заповідання є одним із основних способів охорони при­ро­ди. Зміна ґрунтового покриву, деградація флори і фауни, мікро­клі­матичні й гідрологічні зміни та їх наслідки, біологічний потен­ціал освоєних територій набагато ефективніше оці­нюють­ся при зістав­ленні з аналогічними показниками заповідних комплексів. Ви­вчен­ня процесів, які протікають на заповідних територіях полегшує ор­ганізацію раціонального ведення господарства, сприяє координо­ва­ному моні­торингу антропогенних змін.

В Україні діє наступна система природоохоронних те­ри­то­рій (ПОТ): заповідники (біосферний, державний); національні при­родні парки; за­казники (загальнодержавного і місцевого значення); па­м’ятки природи (загальнодержавного і місцевого значення); бо­та­нічні сади (загальнодержавного і місцевого значення); зоо­логічні парки (загальнодержавного і місцевого значення); дендрологічні парки (загальнодержавного і місцевого значення); парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва (загальнодержавного і місцевого зна­чення); регіональ­ні ландшафтні парки; запо­від­ні урочища (табл.. 11.1, див. дод. Н, О, П, Р).

11.2. Природні заповідники

Природні заповідники – території (акваторії), функціо­наль­не призначення яких полягає у збереженні, охороні типових і уні­кальних природних комплексів й об'єктів. Це науково-дослідні ус­танови, які досліджують природні комплекси та їх ком­поненти, природні процеси і явища, здійснюють їх моніторинг, розробляють наукові основи та рекомендації з охорони природи. У межах при­родних заповід­ників господарська діяльність не проводиться. Запо­відники є еталонами природи (табл. 11.2).

Таблиця 11.1

Природоохоронні території

ПОТ	Всього	Площа (тис. га)	ПОТ	Всього	Площа (тис. га)
Заповід-ники, у т. ч. біо­сферні	3: (Карпатський, Розточчя Медобори)	12706,5 2080,0 10455,0	Національні парки	3 (Вижницький, Карпатський, Синевир)	8,0 50,3 8,0
Державні заказники	69	52337,0	Парки садово-паркового мистецтва	3	128,0
Заповідні урочища	12	6719,0	Загальна площа ПОТ - 84491,8

У КПР створені та функціонують природні заповідники: Розточчя, Медобори, Горгани.

Таблиця 11.2

Природні заповідники: функціональне призначення

№ пп.	Функціональне призначення
	Забороняється	Допускається
1.	Будівництво шляхів сполучення, об'єктів транспорту та зв’язку, влаштування відпочинку, проїзд і прохід сторонніх осіб, лісосплав, прогін домашніх тва­рин	Виконання відновлювальних ро­біт на землях з порушеними ПТК, про­ведення заходів щодо запобі­гання природних змін, відновлен­ня гідро­логічного режиму річок
2.	Геологорозвідувальні роботи, ви­добуток корисних копалин, руй­нування геологічних відшару­вань, порушення ґрунтового пок­риву і гідрологічного режиму, застосу­вання хімічних засобів, лі­сокористування, заготівля побіч­них продуктів лісу, вилов і зни­щення птахів, порушення умов їх оселення та гніздування	виконання науково-до­слідних ро­біт зі збирання колекцій, стаціо­нарні до­слідження на обладнаних ділянках (ключах), природоохо­ронна, освітня і виховна діяль­ність
3.	Мисливство, рибальство, інтро­дукція нових видів тварин і рос­лин	Проведення протипожежних і сані­тарних заходів

Розточчя – заповідник створений у зоні широколистяних лісів (Львівська область), на пасмі Розточ­чя. у 1984 р. оголошений у ста­тусі заповідного об’єкту, складаєть­ся з трьох лісових і одно­го лучно-болотного масиву. Загальна пло­ща 2080 га. Більша частина Розточчя вкрита широко­лис­тяними, хвойними і мішаними лісами, серед яких високопродуктивні дере­воста­ни віком 100-200 років. На припіднятих територіях перева­жають бучини (воло­систо-осокові та маренкові) з домішкою явора, дуба звичайного, дуба скельного, ялиці білої. По території заповід­ника проходить межа ареалів бука лісового та сосни звичайної, зустрічаються лучні й болотні рослин­ні угрупування з релік­товими видами рослин (верба сиза, береза низька, ломикамінь болотний), зберегли­ся рідкісні та зникаючі ви­ди (листовик сколопендровий, беладона звичай­на, анемона лісова, лілія лісова, підсніжник зви­чайний), які занесені до Червоної кни­ги України.

Медобори – заповідник у широколистяно-лісовій фізико-географічній зоні (Тернопільська область), утворений на місці од­нойменного заказника. Площа – 10,6 тис. га. Приро­доохоронною територією є ділянка Товтр з ма­льов­ничими ущели­нами і скелями. Пасмо шириною 15 км простягається з півночі на південний схід. У багатому фло­ристичному складі налічується понад 1000 видів ви­щих рослин, у т.ч. близько 150 рідкісних, ендемічних і реліктових.

Заповідник Горгани розта­шо­ваний у Надвірнянському районі Івано-Фран­ків­ської області. Пло­ща 5,4 тис. га. У 50-80-х роках минулого століття на території Надвірнянського лісоком­бі­нату створювалися заказ­ники, па­м’ят­ки природи, заповідні уро­чища. У 1974 р. відбулася ре­орга­ні­за­ція Горганського заповідного ліс­ництва. У 1996 р. за Указом Пре­зи­дента України організова­ний природний заповідник „Горга­ни”. До його складу ввійшли ланд­шафтні заказники за­гальнодержавного значення „Джорджі” (754 га) і „Садки” (995 га), заповідні урочища „Черник” (103 га), „Гниляк” (150 га), „Ново­бу­дова” (217 га), „Ельми” (86 га), „Дов­жи­нець” (284 га), „Столи” (161 га). Основна мета природного запо­від­ника – збереження у природному стані гір­ських ландшафтів цент­ральної частини Українських Карпат, проведення наукових дослід­жень й еколого-освітньої діяльності.

Заповідник знаходиться у найнедоступнішій ви­со­когірній і кам'янистій частині Горган – Довбушанських Горганах, розташо­ва­ний на висоті від 750 до 1750 м н. р. м. Вер­шини та верхні частини схилів укри­ті кам'янистими розсипами ямненських піско­виків, що мають місцеву назву „горгани”. На території заповідника вони зай­мають 605 га ( > 11 % його площі). На більшій частині території рослинний пок­рив зберігся у майже незміненому стані. Ба­гатий видовий склад рослин, серед яких є рідкісні, ре­ліктові і ендемічні. Переважають ліси (84 % площі заповід­ника), які утворюють гірсь­кий лісовий пояс буково-ялицево-смере­кових (27 %), смереково-ялицево-букових (3,3 %) і чистих смере­кових (44,5 %) лісів. Най­більшу цінність мають ялицеві (31 га) і смерекові (787 га) праліси.

У верхній частині смуги смерекових лісів поширена сосна кедрова європей­ська (релікт раннього голоцену). Смереково-кедро­ві та кедрово-смерекові ліси роз­міщуються на висотах 965-1580 м над р. м., найвищі місця зростання сосни кедрової зафіксовані на південному схилі Довбушанки (1630 м). На тери­торії запо­відника кедрові насадження займають 380 га.

Лісовий пояс, що сформувався вище 1300-1400 м над р. м., змі­нюється субальпійським криволіссям із сосни гірської, рідше вільхи зеленої. Вище розташовані кам'янисті розси­пи з мо­хово-ли­шайниковою рослинністю.

Флора заповідника нараховує 451 вид судинних рослин та 235 видів мохів. до Черво­ної книги України занесені зозулинці чо­ловічий та шоломо­носний, зозулині сльози яйцеподібні, язичок зе­лений, лунарія оживаюча ін. Про вік флори та її самобутність свід­чать реліктові (гронянка багатороздільна, страусове перо звичай­не, блехнум колосистий, баранець звичайний, вовче ли­ко звичайне) і ендемічні (королиця кругло­листа, волошки мар­ма­роська і кар­пат­ська, гвоз­дика карпатська, фіалка відхилена) ви­ди.

Тваринний світ заповідника тісно пов'язаний з висотними рослинними поя­сами. Тут виділяють три фауністичні комплекси: у нижньому змішуються фауніс­тичні елементи широколистяних і хвойних лісів, долинами річок прони­кають рівнинні, з населених пунктів синантропні види. На середніх і верхніх гіпсометричних рівнях лісового поясу переважають характерні для хвойних лісів види. У найбіднішому за видовим різноманіттям субальпійському поясі зустрі­чаються полівка снігова, щеврик гірський, тинівка аль­пійська. У запо­віднику мешкає понад 1000 видів безхребет­них тва­рин. Серед них найчисленнішою групою є комахи.

У фауні хребетних налічується 149 видів, які належать до 6-ти класів. Фауна ссавців представлена 47-ма видами. Звичайними у заповіднику є олень благород­ний, козуля, кабан дикий, заєць-ру­сак, білка звичайна. З хижаків водяться ведмідь бурий, рись зви­чайна, вовк, лисиця, видра річкова, норка європейська, тхір звичай­ний, 2 види куниць. Фауна птахів налічує 103 ви­ди, трап­ляються птахи, що характерні для широколистяних лісів Карпат (строкатий дятел, мухоловка, малинівка, в'юркові ін.). У чистих хвойних лісах гніздяться жовна чорна, дятел трипалий, чиж, шишкар ялиновий, снігур, тинівка лісова, корольок жовто­го­ловий, рябчик. У верхній межі лісу й лісових галявинах трапляється глухар, дрізд гірський, щеврик лісовий. У субальпій­сько­му поясі мешкають ти­нівка аль­пійська, горихвістка чорна, щеврик гірський. З денних і нічних хи­жих птахів можна зустрінути канюка звичайного, осоїда, яструба великого і малого, бори­вітра звичайно­го, сову сіру та довгохвосту.

Іхтіофауна представлена 12-ма видами риб. Домінує фо­рель струмкова. У ставках і заплавах річок зустрічаються тритон альпійський і карпатський, кумка жовточерева, саламандра пля­миста. На заповідній території зафіксовано 9 видів земно­водних. Герпетофауна заповідника представлена п'ятьма видами.

До Червоної книги України занесено 23 представ­ники тва­ринного світу, до Європейського червоного списку 10 ви­дів. Серед них харіус європейський, три­то­ни карпатський і альпій­ський, сала­мандра плямиста, лелека чорний, підорлик малий, глу­хар, пугач, сова довгохвоста, тинівка альпійська, бурозубка альпій­ська, кутора мала, полівка снігова, горностай, норка європейська, борсук, видра річкова, кіт лісовий, рись звичайна.

Для проведення екопросвітницької роботи у заповіднику використовують три науково-пізнавальні екскурсійні стежки-маршрути: „Над Озером”, „Поленський схил” і висотно-типо­ло­гіч­ний профіль „Джорджі”.