Geum.ru

Регіональний науковий юридичний альманах молодих дослідників українська державність та право на рубежі сторіч

Вид материалаДокументы

Содержание


Портовые сборы: проблемы уплаты
Захист прав на обєкти інтелектуальної власності
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14

Література



1. Закон України від 21.12.00 № 2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”// Вісник податкової служби України. – 2002р. - № 25.

2. Закон України “Про внесення змін в закон України “ Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 22.06.04р. №1830-IV // Все про бухгалтерський облік. – 2005р. - №9.

3. Костюк Д. Знову про штрафи та пеню // Податки та бухгалтерський облік. - №33. – С. 20 – 24.


Морське право. Митне право

_____________________________________________________________________________________


Бригарь О.С.

Одесская национальная юридическая академия


ПОРТОВЫЕ СБОРЫ: ПРОБЛЕМЫ УПЛАТЫ


В практике торгового мореплавания по ряду причин сложилось такое положение, при котором значительная часть портовых издержек, связанных с содержанием причальных и оградительных сооружений, территорий и акваторий портов, причальных каналов, а также с различного рода услугами по обеспечению нормального перемещения судов и грузов, возмещается судовладельцами в виде портовых сборов. При этом очень важно, чтобы полученные средства были эффективно использованы на мероприятия обеспечивающие безопасность движения в портовых водах, безопасной стоянки судов и т.д. Поэтому необходимо определить субъекта, который наиболее результативно будет распоряжаться данными поступлениями.

29 марта 2002 года Кабинет Министров Украины своим постановлением № 391 [1] внес изменения в Положение о портовых сборах, которые касаются, среди прочих вопросов, и порядка уплаты одного из видов портовых сборов взимаемых в Украине - маячного сбора. В частности, согласно внесенным изменениям, маячный сбор в полном объеме уплачивается непосредственно государственному учреждению «Госгидрография». Тем самым, вызвав широкую дискуссию среди ученых-юристов, практиков и ряда других заинтересованных лиц.

Цель данной статьи – изучить содержание новаций относительно соответствия их действующему законодательству и определить насколько они целесообразны.

Среди теоретиков морского права и просто участников торгового мореплавания неоднократно обсуждалась необходимость корректирования нормативной базы, регулирующей порядок взимания портовых сборов. Решению этой проблемы, в частности, были посвящены труды Соколова А.И., Попова В.В., Осадчей Т., Кравцова А., Сорочинского Н., Антоненко Л., Поперняка Г. и ряда других. Необходимость основательного анализа действующих норм законодательства приобретает особую остроту в связи с наличием в нем дискуссионных моментов, противоречий относительно формулирования некоторых положений. Это в дальнейшем вызывает определенные трудности непосредственно в правоприменительной деятельности и поэтому необходимо их разрешение.

Портовые сборы имеют многовековую историю, которая связана с развитием самих портов. На ранних стадиях развития торгового мореплавания портовые сборы носили в основном форму так называемых регалий – монопольного права на получение определенных доходов. Но по мере развития мировой торговли и связанного с ней торгового мореплавания эта функция портовых сборов утратила свое значение [2]. И портовые сборы все больше начали играть роль источника финансирования портового хозяйства, то есть выполняли основную свою функцию возмещения затрат по содержанию и развитию портов.

Портовые сборы – это денежные суммы, взимаемые с судовладельцев и грузовладельцев в торговых портах мира портовыми властями, муниципалитетами, таможенными и другими органами для покрытия затрат на строительство и содержание портов, подходных путей к ним, маяков, надзорных органов и т.д. [3]. Обязательность уплаты портовых сборов в Украине установлена законодательно, в частности ст.85 Кодекса торгового мореплавания Украины [4]. А ст.84 КТМ гласит, что размер портовых сборов устанавливается Кабинетом Министров Украины, а использование их допускается исключительно по их целевому назначению.

В Постановление Кабинета Министров Украины «О портовых сборах» от 12.10.2000р. № 1544 [5] периодически вносились изменения, но ни в одном из этих постановлений не ставилась под сомнение норма закона, согласно которой портовые сборы должны поступать именно порту для целевого финансирования его функций.

Важно подчеркнуть, что сама норма о портовых сборах размещена в разделе КТМ, который посвящен морскому порту. В соответствии с ч. 1 ст. 73 КТМ морской порт в Украине – это государственное транспортное предприятие, предназначенное для обслуживания судов, пассажиров и грузов на отведенных порту территории и акватории. Толкование закона показывали, что получателем сборов является морской порт. Структура Кодекса ясным образом подчеркивает, что сборы, уплачиваемые согласно КТМ, являются именно портовыми, и уплачиваются в связи с заходом в порт, как плата за услуги, предоставляемые портами [6].

Но в августе 2000 г. приказом Министерства транспорта Украины с целью повышения эффективности управления и экономии бюджетных средств в сфере навигационно-гидрографического обеспечения мореплавания был создан государственный орган управления «Госгидрография», на который было возложено исполнение международных обязательств Украины по навигационно-гидрографическому обеспечению.

Раньше в Украине гидрографические службы создавались при Министерстве обороны и финансировались за счет государственных средств. В 1995 г. и в 1998 г. постановлениями КМУ гидрографические службы были переданы с ведения Минобороны и Черноморского флота сначала Департаменту морских исследований и географии в составе Министерства по делам науки и технологий, а со временем Минтрансу. Финансирование гидрографических исследований происходило за счет бюджетных средств (как общего фонда, так и специального, который, в свою очередь, формировался за счет административного портового сбора) [7].

Функции Госгидрографии определены Положением Минтранса «О навигационно-гидрографическом обеспечении плавания торговых, рыболовных, специальных и других морских и речных судов на морях и внутренних водных путях Украины» от 23 мая 2001 г. №308 [8]. Среди прочего предусмотрена и функция навигационного обеспечения морей и внутренних водных путей Украины. Раздел 4 Положения предусматривает, что функции навигационного обеспечения возложены не только на Госгидрографию, а и на Черноморско-Азовское производственно-эксплуатационное управление морских путей (Черазморпуть), госпредприятие «Укрводпуть» и администрации морских портов. Таким образом, функцию «содержания в исправном состоянии средств навигационного оборудования на подходных каналах и акватории порта», которую возложено на порты ст.75 КТМ, Минтранс должен распределить между указанными предприятиями и организациями.

Положение Минтранса отдельно предусматривает, что на администрации портов возлагается обязанность строительства новых средств навигационного оборудования, а также выделение средств на реконструкцию тех, что уже действуют (п.4.4). При этом береговые и плавучие средства навигационного оборудования морей, портов и подходных каналов портов находятся в ведении как Госгидрографии, так и «Черазморпуть».

Относительно источников финансирования строительства, реконструкции и поддержки средств навигационного оборудования, то оспариваемое постановление КМУ передало этот источник (маячный портовый сбор) в ведение Госгидрографии. Но как же быть с портами? Так, статья 75 Кодекса устанавливает функции морского порта по обеспечению безопасности судоходства. В частности, на морские порты возлагается обеспечение безопасного движения в портовых водах, безопасной стоянки и обработки судов; содержание в исправном состоянии гидротехнических сооружений, средств связи и электрорадионавигации, находящихся во владении порта; содержание в исправном состоянии средств навигационного оборудования на подходных каналах и акватории порта и другое.

Закрепляя за портами такие функции, законодатель предусмотрел и источник их финансирования, которым являются именно целевые портовые сборы. Как уже говорилось, согласно статьи 84 КТМ использование портовых сборов допускается исключительно по их целевому назначению, а именно для финансирования функций порта.

Такое положение совпадает и с международными стандартами. Например, согласно статьи 26 Конвенции ООН по морскому праву иностранные суда не могут облагаться никакими налогами только за их проход через территориальное море. Иностранные суда, проходящие через территориальное море, могут облагаться только сборами в оплату за конкретные услуги, предоставленные судну [9]. В этой связи естественно, что сборы имеют наименование именно портовых (так как связаны с оказанием услуг судам в морских портах), а не сборов за прохождение через территориальное воды Украины.

В связи с этой спорной ситуацией один из украинских портов подал иск с целью установления нарушения действующего законодательства со стороны КМУ и как следствие возврат к существовавшему ранее порядку оплаты и использования маячного сбора. Данное дело прошло все этапы судопроизводства, и кассационная инстанция – Высший хозяйственный суд пришел к выводу, что новации КМУ являются правомочными и отказал в удовлетворении требований истца.

Суд помимо всего прочего сослался на положение Минтранса «О навигационно-гидрографическом обеспечении плавания торговых, рыболовных, специальных и других морских и речных судов на морях и внутренних водных путях Украины» от 23 мая 2001 г., указав, что этим нормативным актом на Госгидрографию возложено функцию обеспечения морей и внутренних водных путей радио- , свето- , и звукосигнальными маяками, то есть средств навигационного оборудования. Также суд указал, что ст. 75 КТМ возлагает функцию по поддержке средств навигационного оборудования на морские порты, но указанная функция портом не осуществляется, поскольку на балансе морского торгового порта нет средств навигационного оборудования. Но при этом суд не исследовал, что все порты передали свои средства навигационного оборудования именно Госгидрографии.

Своё мнение относительно этого спора высказали и комитеты Верховной Рады Украины. Комитет по вопросам финансов и банковской деятельности акцентировал: чтобы изменить получателя маячного сбора, необходимо сначала изменить ст. 75 КТМ и сузить полномочия морских портов по обеспечению безопасности мореплавания. А Комитет по вопросам строительства, транспорта, жилищно-коммунального хозяйства и связи в свою очередь подчеркнул, что порты остаются без источников финансирования для выполнения возложенных на них функций, причем ответственность по обеспечению этих функций с них не снимается.

Но помимо этого, принятие такого решения является также нецелесообразно и порождает значительные негативные последствия не только для портов, но и самих органов Госгидрографии и развития навигационно-гидрографических мероприятий в целом. Не секрет насколько важны вопросы навигационного и гидрографического обеспечения мореплавания. Поэтому понятно стремление стабильного финансирования государственных мероприятий в этой сфере.

Однако введения механизма, согласно которому средства от маячного сбора должны поступать Госгидрографии, не только не решает имеющиеся проблемы, но и осложняет ситуацию. Это связано с тем, что маячный сбор по самой своей сути, так же как и другие виды портовых сборов, предусмотренных КТМ, связан с заходами судов в порты. Следовательно, вопросы уплаты этих сборов и их взыскания должны решаться в портах. Фактически для плательщиков сбора возникла ситуация, при которой появился дополнительный получатель портовых сборов. Это усложняет все процедуры, связанные с судозаходами, затрудняет работу портовых агентов, представителей международных транспортных линий в Украине. Следовательно, даже такие на первый взгляд незначительные изменения как изменение получателя создают для всех этих предприятий определенные затруднения [10].

В то же время суд в анализированном постановлении пришел к важному выводу: ни КТМ, ни постановление КМУ «О портовых сборах» не определяют конкретного получателя портовых сборов (за исключением маячного сбора, конкретный получатель которого теперь известен). Вместе с тем, суд выявил в законодательстве два условия, при которых лицо, иное, чем порт, может претендовать на получение портового сбора: во-первых, такое лицо должно владеть портовой инфраструктурой (гидротехническими сооружениями, причалами, землями водного фонда), во-вторых, такое лицо должно непосредственно предоставлять или финансово обеспечивать предоставление соответствующих услуг, которые оплачиваются портовыми сборами.

Например, судоремонтные заводы, портовые элеваторы, перегрузочные терминалы, которые активно строятся последнее время возле акваторий государственных портов, владеют гидротехническими сооружениями, проводят (или финансируют) работы по углублению и очищению дна возле причалов, расширение и продолжение подходных каналов. Следовательно, они могут получить право и на источник финансирования этих работ – причальный и канальный сборы. Если корабельным сбором оплачиваются услуги по содержанию акваторий, то лицо, которому отведена соответствующая акватория и которое осуществляет работы по её содержанию, получает право на взыскание сбора с суден, которые заходят в такую акваторию [11].

Таким образом, несмотря на то, что прошел определенный промежуток времени данная ситуация так и не разрешена. И новация, введенная КМУ не столько решила вопрос финансирования проведения гидрографических работ, сколько привела к очередным коллизиям в нормативно-правовой базе. Возможно, необходимо провести согласование существующих норм и выработать компромиссный вариант использования маячного сбора. Логична ситуация, когда маячный сбор уплачивается непосредственно морскому порту и уже в дальнейшем перечисляется как плата за услуги и работы учреждениям Госгидрографии.

Ведь Украина присоединилась к 26 международным морским конвенциям. В одной из них прямо сказано, что все сборы должны идти только на решение вопросов безопасности мореплавания в портах. И если в наших портах не будет обеспечиваться необходимый уровень безопасности, то со временем крупные судоходные компании начнут просто избегать Украину.


Литература


1. Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000р. №1544: Постанова Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. №391 // Офіційний вісник України . - 2002.- № 14. - Ст.721.

2. Соколов А.И., Попов В.В. Сборы и платы в портах мира.- М: «Транспорт», 1971.- C. 8.

3. Черниш В.Ф., Короткий Т.Р. Правове регулювання діяльності морського порту .- О.: Латстар, 2001. - C. 23.

4. Кодекс торговельного мореплавства України // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №№ 47-52. - Ст. 349.

5. Про портові збори: Постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2000р. № 1544 // Офіційний вісник України. – 2000. - № 42. – Ст. 1784.

6. Кравцов А., Сорочинский Н. Так портовые ли сборы? // Судоходство.- 2002. - № 7-8.- С.71.

7. Антоненко Л., Поперняк Г. Скасовано монополію державних портів на стягнення портових зборів // Юридичний журнал. - 2003. - № 7. - С.112.

8. Положення про навігаційно-гідрографічне забезпечення плавання торговельних, риболовних, спеціальних та інших морських і річкових суден на морях та внутрішніх водних шляхах України: Наказ Міністерства транспорту України від 23 травня 2001р. №308 // Офіційний вісник України . - 2001. - №24. - Ст. 1085.

9. Кравцов А., Сорочинский Н. Там же. - С. 71.

10. Кравцов А., Сорочинский Н. Там же. - С. 72.

11. Антоненко Л., Поперняк Г. Там же. - С. 113.


Степанюк А.В.

Одеська національна юридична академія


ЗАХИСТ ПРАВ НА ОБЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

ПРИ ПЕРЕМІЩЕННІ ЧЕРЕЗ МИТНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ


Від дати, коли Україна здобула незалежність, пройшло трохи більше, ніж дванадцять років. За цей час у нашій державі сталося багато змін як в політичному, так і в економічному житті. З розвитком економіки України важливим напрямом є зміна зовнішньоекономічної ситуації, яка передбачає надання права виходу на зовнішньоекономічний ринок усім промисловим підприємствам і об’єднанням, продукція котрих є конкурентоспроможною на зовнішньому ринку, а також доступ на вітчизняний ринок лише якісних товарів та захист національних товаровиробників і споживача від засилля продукції іноземного виробництва, що за своїми якісними показниками не відповідає нормам і стандартам, прийнятим в Україні.

Митне законодавство у сфері захисту прав на об′єкти інтелектуальної власності виконує важливу роль у процесі формування економіки України, у захисті економічних інтересів держави. Наукові розробки з цих питань , звичайно не вирішать нагальних проблем, однак можуть стати підгрунтям для визначення напрямків і шляхів для їх розв′язання .

Останнім часом у нашій державі проводиться значна робота по захисту прав інтелектуальної власності, про що свідчать чисельні інформації та роз′яснення різних міністерств та відомств. Проблеми захисту прав інтелектуальної власності під час переміщення через митний кордон України були об′єктом дослідження Ю. Дьоміна, О. Тропіної, О. Зотенко, О. Вулиха, О. Коцюби та ін. Науково-теоретична значущість проблематики виявляється в тому, що прагнення нашої держави приєднатися до ГАТТ та набуття нею повноправного членства у СОТ, вимагає приділяти велику увагу поліпшенню захисту прав інтелектуальної власності.

Мета цієї статті полягає в необхідності визначити основні завдання, функції і владні повноваження, а також ефективність участі митних органів під час захисту прав інтелектуальної власності, звернути увагу на зміни в законодавстві, які стосуються цього питання, та підкреслити вживання необхідних заходів щодо поліпшення цієї ситуації.

В Україні питання захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності при переміщенні через митний кордон стає все більш актуальним, що і не дивно, враховуючи прагнення нашої держави приєднатися до Світової організації торгівлі і бути повноцінним учасником на світовому ринку, що в зв'язку з цим зобов'язує привести норми та правила національного законодавства, а також правозастосовну практику у відповідність до положень Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності ( далі – «Угода ТРІПС»), та норм, чинних в інших державах, зокрема з питань інтелектуальної власності.

Ця проблема набирає особливої значущості після виходу у світ Указу Президента України, яким визначаються заходи по реформуванню зовнішньоторговельного режиму у зв'язку з наступним приєднанням України до ГАТТ та її вступу до СОТ. Наявна на даний момент в Україні законодавча база з цього питання досить ґрунтовна, однак має свої недоліки.

З 1 січня 2004 року набрав чинності новий Митний кодекс України, в якому передбачено Розділ Х «Контроль за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності», також на відміну від попередньо діючого Митного кодексу України, новий МК України дає визначення контрафактним товарам, відповідно до якого “контрафактні товари – товари, що містять об'єкти права інтелектуальної власності, ввезення яких на митну територію України або вивезення з цієї території призводить до порушення прав власника, що захищаються відповідно до чинного законодавства України та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку ” [2].

За законодавством України всі результати творчої інтелектуальної діяльності визнані товаром і можуть бути об'єктом зовнішньоекономічних угод і переміщуватися через митний кордон. Однак об'єкти інтелектуальної власності порівняно із звичайним товаром характеризуються деякими особливостями, що зумовлює необхідність здійснювати спеціальні заходи митного контролю та митного оформлення при переміщені їх через митний кордон України.

Загалом, об'єктами інтелектуальної власності визнаються : літературні та художні твори; комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Право на об'єкти інтелектуальної власності виникає, як правило, тільки після державної реєстрації у відповідних державних органах (нині – Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки) [3,6]. Митні органи, разом з іншими державними органами та установами, уповноважені сприяти захисту прав інтелектуальної власності, зокрема у зовнішній торгівлі, така діяльність проводиться на основі МК України та постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.2001 року № 412 «Про затвердження Положення про порядок реєстрації та переміщення через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності», яка передбачає певний реєстраційний порядок, що є передумовою здійснення митного контролю за переміщенням об'єктів інтелектуальної власності. Це положення чітко визначає коло товарів, які підлягають включенню до реєстру товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності, який складається Державною митною службою. А саме, товари, що містять об'єкти інтелектуальної власності, імпортуються чи експортуються українськими та іноземними суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форми власності і видів діяльності. Дія Положення не поширюється на товари, що містять об'єкти інтелектуальної власності, переміщуються через територію України транзитом чи ввозяться на митну територію України або вивозяться з неї фізичними особами для власного використання та не призначені для використання в комерційних цілях, а також пересилаються в міжнародних поштових та експрес-відправленнях [5].

Ця норма значно звужує коло об'єктів інтелектуальної власності, що підлягають митному контролю, на відміну з переліком об'єктів, які містяться у загальному законодавстві про інтелектуальну власність. Завданням митних органів є сприяння захисту інтелектуальної власності учасників зовнішньоекономічних зв'язків, а не безпосередньо захист [2]. Тобто, митний контроль здійснюється лише за волевиявленням власника, яке полягає у заяві щодо реєстрації визначеного об'єкта у реєстрі. До заяви додаються: витяг з відповідного реєстру державного органу, що видав охоронний документ про реєстрацію в Україні права інтелектуальної власності, який засвідчує дійсність акта про реєстрацію на момент подання заяви; докладний опис об'єкта інтелектуальної власності, який дає змогу митному органу ідентифікувати його, код згідно з УКТ ЗЕД; зразки об'єкта інтелектуальної власності або їх фотографічне зображення; інші відомості про об'єкти інтелектуальної власності, які дають змогу його ідентифікувати; інформація про країни, виробників та способи транспортування контрафактних товарів у разі її наявності; гарантійний лист (зобов'язання) про відшкодування витрат на зберігання, експертизу об'єкта інтелектуальної власності та інших витрат митних органів, а також відшкодування збитків власникові товару в разі непідтверджених порушень [5].

Будь-який товар можна розглядати з двох аспектів : як предмет матеріального світу і як результат творчої діяльності, що міститься у цьому предметі. Товари, які містять об'єкти інтелектуальної власності, можна визначити як предмети матеріального світу, в яких знайшли об'єктивне вираження результати творчої діяльності або засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, на які протягом певного строку поширюється правова охорона за законодавством України та міжнародними договорами. Слід зазначити, що реєстрації у реєстрі Державної митної служби з присвоєнням окремого шестизначного коду підлягає саме товар, як предмет матеріального світу.

Визначення кола товарів, до яких застосовується специфічний порядок митного контролю та митного оформлення як «товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності», не можна назвати бездоганним. За статистикою значна кількість порушень прав доводиться на товари, які не містять об'єкта інтелектуальної власності, але подібні з можливістю змішання до товарів, що його містять, який підлягає правовій охороні. Тому у митних органів відсутні підстави для застосування у цьому випадку специфічних заходів щодо митного контролю та оформлення, але не виключається можливість застосування норми Митного кодексу України, про переміщення товарів через митний кордон України з порушенням прав інтелектуальної власності, що тягне за собою настання відповідних санкцій.

Значення митних органів у роботі по забезпеченню захисту прав інтелектуальної власності не можна недооцінювати. З метою вдосконалення системи управління митними органами України та підвищення ефективності роботи регіональних митниць, митниць Державна митна служба України прийняла наказ «Про вдосконалення організації контролю за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності» від 14.12.2005 року № 1233, який затверджує Примірне положення про сектор з питань захисту прав інтелектуальної власності регіональної митниці, митниці (далі — Положення) та Примірну посадову інструкцію головного інспектора з питань захисту прав інтелектуальної власності регіональної митниці. Це положення визначає правовий статус підрозділу з питань захисту прав інтелектуальної власності регіональної митниці, митниці, а саме його компетенцію (права, завдання, функції). Під підрозділом з питань захисту прав інтелектуальної власності розуміють - сектор з питань захисту прав інтелектуальної власності (далі — сектор). Сектор бере участь у забезпеченні реалізації державної політики у сфері регулювання зовнішньої торгівлі, захищає економічні інтересів України та сприяння розвитку зовнішньої торгівлі здійснює контроль за ефективним використанням у практичній роботі вимог законодавства в частині застосування механізму захисту прав інтелектуальної власності, контроль за дотриманням суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності вимог законодавства України в галузі прав інтелектуальної власності в зоні діяльності митниці, здійснює аналіз ефективності проведення митних процедур у частині захисту прав інтелектуальної власності, узагальнює пропозиції підрозділів митниці щодо вдосконалення порядку контролю за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності, та подає їх на розгляд керівництву митниці, надає дозволи на здійснення митного оформлення товарів, які не порушують права власників на об’єкти права інтелектуальної власності і внесені до Реєстру товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності, який ведеться Держмитслужбою України.

Він має право вимагати в установленому порядку від підрозділів митниці, суб’єктів підприємницької діяльності, які переміщують через митний кордон України товари, що містять об’єкти права інтелектуальної власності, надання інформації й матеріалів, необхідних для виконання завдань, покладених на сектор, брати участь у перевірках діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, які переміщують через митний кордон України товари, що містять об’єкти права інтелектуальної власності, із питань, що належать до компетенції сектору.

Головний інспектор з питань захисту прав інтелектуальної власності регіональної митниці, митниці (далі — головний інспектор) здійснює контроль за дотриманням суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності вимог законодавства України в галузі прав інтелектуальної власності в зоні діяльності митниці, взаємодію митниці з правоохоронними органами та іншими органами державної влади, уповноваженими у сфері захисту прав інтелектуальної власності з питань, що належить до його компетенції; подає методичну допомогу посадовим особам підрозділів митного оформлення, уповноваженим на здійснення контролю за дотриманням прав інтелектуальної власності, з питань, що належать до його компетенції; за потреби організує заходи для прийняття керівництвом митниці рішення про призупинення митного оформлення товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності; інформує правоволодільців (або їх уповноважених представників), декларантів та Держмитслужбу України про призупинення митного оформлення товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності; надає дозволи на здійснення митного оформлення товарів, які не порушують права власників на об’єкти права інтелектуальної власності і внесені до Реєстру товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності, який ведеться Держмитслужбою України.

Головний інспектор з питань захисту прав інтелектуальної власності має право: вимагати в установленому порядку від підрозділів митниці, суб’єктів підприємницької діяльності, які переміщують через митний кордон України товари, що містять об’єкти права інтелектуальної власності, надання інформації й матеріалів, необхідних для виконання завдань, покладених на нього брати участь у перевірках діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, які переміщують через митний кордон України товари, що містять об’єкти права інтелектуальної власності, із питань, що належать до його компетенції [4].

В Україні є досить багато можливостей для захисту прав інтелектуальної власності. Власник права, іноземні й національні правоволодільці мають реальні можливості захищати свої права та інтереси в судовому порядку.

Так, Цивільний кодекс України визначає порядок судового захисту прав інтелектуальної власності, у разі їх порушення при переміщенні через митний кордон України. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення [3].

На підставі вищезазначеного, вважаю, що треба приділити увагу наступним моментам: постійно вносити відповідні зміни у митне законодавство; створити дієвий механізм взаємодії правоволодільців з митними органами щодо дотримання прав інтелектуальної власності при переміщенні товарів через митний кордон; сприятиме практичній реалізації завдань та функцій, покладених на митні органи; створювати необхідні умови для чіткого та своєчасного виконання покладених завдань; подальше вдосконалювати законодавчу базу і правозастосовну практику згідно міжнародним нормам і правилам.


Література


1. Конституція України від 28.06.1996 р.

2. Митний кодекс України від 11.07.2002 р.

3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.

4. Наказ ДМСУ від 14.12.2005 р. № 1233 «Про вдосконалення організації контролю за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності».

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2001 р. № 412 «Про затвердження Положення про порядок реєстрації та переміщення через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності» // Офіційний вісник України. -2001. -№ 18. -Т.2. -Ст. 829

6. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. «Про затвердження Положення про Державний департамент інтелектуальної власності» // Офіційний вісник України. -2000. - № 25.

7. Вуліх О., Істоміна С. Про захист прав інтелектуальної власності митними органами України // Юридичний радник. -2006. -№ 1. - С.10-11

8. Дьомін Ю.М. Захист прав інтелектуальної власності, який здійснюють митні органи України // Митна справа. -2003. -№ 1. - С. 5-9

9. Дьомін Ю.М. Захист прав інтелектуальної власності при переміщенні об′єктів через митний кордон України // Право України. - 2002. - № 11.- С. 75-77

10. Зотенко О.О. Митні аспекти захисту прав інтелектуальної власності під час переміщення через митний кордон України // Митна справа. - 2005. - № 4. - С. 84-86