Регіональний науковий юридичний альманах молодих дослідників українська державність та право на рубежі сторіч
| Вид материала | Документы |
- О. В. Михайлюк "українська революція" чи "російська революція на україні"?, 210.51kb.
- Всеукраїнський журналістський конкурс «Парк, 42.15kb.
- Реферат роботи, висунутої на здобуття премії Президента України для молодих вчених, 180.15kb.
- Стипендіальні програми ім. Фулбрайта Відкриті стипендіальні програми для тих студентів, 101.21kb.
- Літературна кіровоградщина литературная кировоградщина поезiя проза гумор сатира публiцистика, 1632.69kb.
- Українська дитяча преса на сьогодні є малодослідженим феноменом, розгляд якого тільки, 687.71kb.
- Тема програми : Українська державність в 1917-1921 рр. Тема уроку : Проголошення зунр., 151.68kb.
- Литературный альманах сф пгу. Выпуск, 2810.94kb.
- Ю. Б. Генезис альманаха (календарная семантика) // Известия Уральского государственного, 113.46kb.
- Заявка на участь у конференції, 82.92kb.
Пахович М.М.
Одеська національна юридична академія
ОСОБИСТІСТЬ ЗЛОЧИНЦЯ У ЗЛОЧИНАХ, ПОВЯЗАНИХ З ВИКОРИСТАННЯМ КОМП’ЮТЕРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Ріст злочинності в Україні вийшов на такий рівень, що здатний реально загрожувати національній безпеці країни. Якісні показники, які характеризують сучасну злочинність, говорять про те, що вона активно освоює та використовує здобутки технічного прогресу і нових інформаційних технологій, що в свою чергу призвело до появи нового виду злочинів - злочинів, пов’язаних з використанням комп’ютерної інформації.
На думку спеціалістів в області безпеки комп’ютерних систем, злочини скоєні з використанням комп’ютерної інформації та завдані ними збитки на даний час уступає тільки наркобізнесу та крадіжкам предметів мистецтва. При цьому проведенні дослідження показують, що число комп’ютерних злочинів росте пропорційно росту кількості використовуваних комп’ютерів і загальній кількості людей, які освоїли їх користування.
Коло осіб, які здійснюють злочини, пов'язані із застосуванням комп'ютерів, є постійно збільшується і тому потребує ретельного кримінологічного вивчення.
Встановлено, що злочини із застосуванням комп'ютерів вчиняються представниками різних верств суспільства, причому вік правопорушників коливається від 12 до 60 років, а їхній рівень підготовки - від новачка до професіонала. Потенційним злочинцем в області комп'ютерної техніки є будь-яка особа будь-якого віку, що має хоча б мінімальні знання в цій області.
Особи, що скоюють фінансові комп'ютерні злочини, можуть бути об'єднані в три великі групи:
- особи, не пов'язані з жертвою злочину;
- особи, не зв'язані трудовими відносинами з організацією-жертвою, але мають деякі зв'язки з нею;
- співробітники організації.
Західні фахівці підрозділяють персонал, що представляє небезпеку, на категорії у відповідності зі сферами діяльності:
- Операційні злочини - здійснюються операторами ЕОМ, периферійних устроїв введення інформації в ЕОМ і обслуговуючими лінії телекомунікації.
- Злочини, засновані на використанні програмного забезпечення, - звичайно здійснюються системними програмістами, прикладними програмістами, добре підготовленими користувачами.
- Для апаратної частини комп'ютерних систем небезпеку здійснення злочинів представляють: інженери – системщики, інженери по термінальних устроях, інженери-зв'язківці, інженери-електронники.
- Певну погрозу здійснення комп'ютерних злочинів представляють і співробітники, що займаються організаційною роботою: керуванням комп'ютерною мережею, керівництвом операторами, керуванням базами даних, керівництвом роботою із програмного забезпечення.
- Певну загрозу можуть представляти також різного роду клерки, працівники служби безпеки, працівники, що контролюють функціонування ЕОМ.
Особливу небезпеку можуть представляти фахівці-співробітники у випадку входження ними в змову з керівниками підрозділів і служб самої комерційної структури або пов'язаних з нею систем, а також з організованими злочинними групами, оскільки в цих випадках заподіюваний збиток від скоєних злочинів і тяжкість наслідків значно збільшуються.
Наприклад, більшість зловживань у фінансовій сфері, пов'язаних з порушеннями в області інформаційної безпеки, відбувається при прямій або непрямій участі діючих або колишніх працівників банків. При цьому на злочинний шлях часто стають самі кваліфіковані, що володіють максимальними правами в автоматизованих системах категорії банківських службовців – системні адміністратори й інші співробітники служб автоматизації банків[1].
У загальному вигляді можна надати наступні ознаки, що характеризують комп’ютерних злочинців:
1) Початківець (14-20 р.); освіта: середня, середня спеціальна, незакінчена вища (як правило, технічна освіта); рід діяльності: безробітні, або ті, які підробляють у невеликих фірмах. Володіють кількома мовами програмування; додаткові ознаки: неврівноважені, мають проблеми зі спілкуванням, фанатизм відносно комп’ютерної техніки. Інформацію знаходять у мережі Internet, при зустрічах з однодумцями. Використовують прізвиська, причому нерідко і в особистому спілкуванні. Використовують комп’ютерний жаргон, змішують англійську та російську мови, часто безграмотні, гуманітарними науками не цікавляться. Злочинна діяльність починається рано, як правило, несвідомо. Мотиви: романтика, користь, хуліганство, помста.
2) Аматор (16-25 р.); освіта: технічна але можливо й гуманітарна вища або незакінчена вища; рід діяльності: робота за спеціальністю, можливо програмістом, технічним консультантом або системним адміністратором. Знання більш систематизовані; додаткові ознаки: мають систему поглядів та цінностей, що сформувалися. Використовують готові рішення, як правило, мають і збирають необхідну документацію та програми. Злочинне орієнтування виникає або в результаті трансформації з починаючого, або безпосередньо шляхом різкого занурення в кримінальне середовище за допомогою колег, друзів і т.п. Особливих відмінностей від звичайних людей не має. Прізвища можуть використовуватися з метою приховання реального імені. Мотиви: користь, помста, самоствердження, дослідницький рівень.
3) Професіонал (22-45); освіта: можливо, мають декілька вищих освіт: технічна, юридична, економічна; рід діяльності: вичерпні знання, як правило, досить незалежні від роботодавця, можливо власна справа; довідкові ознаки: украй різка психіка, іноді тип лідера. Самостійно формують мети й шляхи їхнього досягнення. Залучають новачків і аматорів до виконання монотонної роботи. Спілкування на професійному рівні обмежено вузьким колом людей і підвищеною конфіденціальністю. Мотивація: користь, політичні, іноді „професійна гордість”.
У свою чергу всі професіонали діляться на дві групи: «хакерів» і так званих «кракерів».
«Хакери» - особи характеризується в кримінологічній та криміналістичній літературі як професіонали високого класу, що використовують свої інтелектуальні здатності для розробки способів злочинних зазіхань на комп'ютерну інформацію (переважно «зломів» систем комп'ютерного захисту й безпеки). Іноді їх ще називають комп'ютерними хуліганами. Як основні ознаки, що вказують на здійснення комп'ютерних злочинів саме цією групою осіб, виділяються:
- відсутність цілеспрямованої, продуманої підготовки до злочину;
- оригінальність способу здійснення злочину;
- використання як знаряддя здійснення злочину побутових технічних коштів і предметів;
- неприйняття заходів до приховання злочину;
- факти невмотивованого бешкетництва [2].
Крім «хакеров», як уже говорилося вище, виділяють категорію «кракеров»
Фактично й ті, і інші займаються пошуком уразливих місць в обчислювальних системах і здійсненням атак на дані системи («зломи»). Однак основне завдання «хакера» полягає в тому, щоб, досліджуючи обчислювальну систему, виявити слабкі місця в її системі безпеки й інформувати користувачів і розроблювачів системи з метою наступного усунення знайдених недоліків, внести пропозиції по її вдосконаленню[3] .
«Слово «хакер» у багатьох випадках позначає талановитого законослухняного програміста» [4].
«Кракер» же, здійснюючи злом комп'ютерної системи, діє з метою одержання несанкціонованого доступу до чужої інформації. Мотиви цього можуть бути різними: хуліганські спонукання, бешкетництво, помста, корисливі спонукання, промислове й інше шпигунство та ін.
Таким чином, для позначення однієї з основних груп осіб, що роблять комп'ютерні злочини, більш правильно використовувати термін «кракер».
Всіх «кракерів» у свою чергу можна підрозділити на три групи:
1) «Вандали» - напевно найвідоміша група злочинців (багато в чому завдяки величезній поширеності шкідливих програм-вірусів, авторами яких вони найчастіше виступають). Їхня основна мета укладається в зломі комп'ютерної системи для її наступного руйнування (знищення файлів, форматування жорсткого диска комп'ютера, що тягне втрату інформації, що зберігається на ньому, та ін.).
2) «Жартівники» - найбільш необразлива з погляду збитку для комп'ютерної інформації частина «кракерів». Їхня основна мета – злом комп'ютерної системи й внесення в неї різних звукових, шумових, візуальних ефектів (музика, перекидання зображення, поява різних написів, усіляких картинок і т.п.). По оцінках фахівців у системі «Інтернет» - це найпоширеніша група «кракерів» [3].
3) «Зломщики» - професійні «кракери», що здійснюють злом комп'ютерної системи з метою розкрадань коштів, промислового й комерційного шпигунства, розкрадань дорогого програмного забезпечення й т.д. Ця група осіб має стійкі злочинні навички. Вчинені ними злочину носять серійний характер. Професійний «кракер» може діяти як у своїх інтересах, так і інтересах інших осіб.
Як показує проведене дослідження більшість «кракерів» - це молоді люди у віці від 16 до 30 років (у цій віковій групі «кракери» становлять близько 80%, на їхню частку доводиться приблизно 30% всіх випадків незаконного вилученого доступу до комп'ютерної інформації).
У науковій літературі справедливо відзначається, що саме в цьому віці здатність до сприйняття інформації найбільш висока, що особливо важливо для комп'ютерних злочинів. Крім того, у цьому віці молоді люди активно шукають шляхи самовираження, при цьому одні починають писати вірші, інші йдуть із будинку, треті поринають у мир комп'ютерних мереж. Вони утворюють свою особливу субкультуру, на зразок об'єднання рокерів, металістів, панків та ін. Носії цієї субкультури згодом зазнають серйозної психологічної трансформації, зв'язану зі зміною ціннісних орієнтацій. Ця трансформація викликана тим, що об'єктивною реальністю для хакера є комп'ютерна мережа – основне середовище їхнього перебування. Справжня об'єктивна реальність для них нудна й нецікава, однак біологічно необхідна[3].
Як показують дослідження, в 78,4% випадків особи, що здійснюють комп'ютерні злочини, - чоловіки. Серед суб'єктів злочину переважають особи з вищою і незакінченою вищою технічною освітою - 52,9% (іншою вищою і незакінченою вищою освітою мають 20% суб'єктів комп'ютерних злочинів, середньо-спеціальна технічна освіта -11,4%, інша освіта - 15,7%).
Також, за даними дослідження, цілями й мотивами, якими керувався злочинець, вчиняючи комп'ютерний злочин, виступають:
1. Користь (55,7%). Переважними в числі комп'ютерних злочинів, вчинених з корисливими мотивами, виступають діяння, пов'язані з поширенням шкідливих програм (18,6% вивчених випадків).
Рідше комп'ютерні злочини відбуваються з метою одержання безоплатного програмного забезпечення (7,1%) або наступного продажу викраденого програмного забезпечення або іншої інформації (5,7%). В 8,6% вивчених випадків злочинець має на меті одержання безкоштовного доступу до мережі «Інтернет», а в 7,1% випадків - до інших технічних каналів зв'язку (наприклад, безкоштовного користування коштами мобільного зв'язку).
В 5,7% вивчених випадків метою здійснення комп'ютерного злочину виступало маніпулювання коштами в електронних системах безготівкових розрахунків.
2. Помста. Подібними спонуканнями злочинці керувалися в 12,9% за матеріалами кримінальних справ комп'ютерних злочинів. Переважно, роблячи неправомірні дії, особи намагалися помститися за необґрунтоване, на їхню думку, звільнення з роботи [5].
3. Комерційне шпигунство, диверсія. Злочини, скоєні з подібною метою, складають приблизно 10% від кримінальних справ пов’язаних з незаконним використанням комп’ютерної інформації. Наприклад, такі злочини мають на меті пошук та розголошення таємної інформації приватних підприємств, що може призвести до підриву престижу підприємства або його банкротства [6].
Тому підводячи підсумки докладу можна зробити висновок, що це єдиний вид злочину, який характеризується: наявністю високої латентності. Після скоєння злочину жертва не показує особливої зацікавленості в затриманні особи злочинця, а сам злочинець, всіляко рекламує свою діяльність з приводу комп’ютерного злочину.
Література
1. Мелик Э. Компьютерные преступления. Информационно-аналитический обзор. – Internet: ссылка скрыта
2. Вехов В.Б. Компьютерные преступления: способы совершения, методики расследования. - М., 1996. - С. 9-12.
3. Букин Д. Хакеры. О тех, кто делает это // Рынок ценных бумаг. 1997, № 23.- С. 55
4. Айков Д., Сейгер К., Фонстрох У. Компьютерные преступления. - М.,1999. - С. 91
5. Головин А.Ю.Криминалистическая характеристика лиц, совершающих преступления в сфере компьютерной информации// crime-research.ru
6. Медведовский И.Д., Семьянов П.В., Платонов В.В. Атака через «INTERNET». -СПб, 1997. - С. 16.
Плотников А.В.
Одесская национальная юридическая академия
ПРОБЛЕМЫ СОВЕРШЕНСТВОВАНИЯ ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВА В ОБЛАСТИ БОРЬБЫ С НЕЗАКОННЫМ ИСПОЛЬЗОВАНИЕМ ПРОГРАМНОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ
Незаконное использование программного обеспечения по своей сути является нарушением авторского права. Компьютерные программы и программное обеспечение выступают объектами авторского права, ответственность за нарушение которого предусматривается ст. 431 Гражданского кодекса Украины и ст. 52 закона «Об авторском праве и смежных правах». При этом, согласно ст. 50 Закона об авторском праве, нарушением такого права считается любое копирование, запись, установка и использование нелицензионного программного обеспечения. Для наступления ответственности достаточно простого наличия нелицензионного программного обеспечения на жестком диске, даже если оно не используется. Иск о защите авторского права может быть предъявлен только владельцем права, он же самостоятельно определяет размер понесенных убытков в виде недополученной прибыли, ущерба деловой репутации и т.д.
Кроме гражданско-правовой ответственности за указанные деяния, виновное лицо может нести также административную и уголовную ответственность. Административная ответственность наступает по ст. 51-2 (нарушение прав на объект права интеллектуальной собственности), и ст. 164-9 (незаконное распространение экземпляров компьютерных программ и баз данных) КоАП, в форме штрафа в размере от 170 до 3400 гр. по ст. 51-2 КоАП, от 170 до 1700 гр. по ч.1 ст. 164-9, от 850 до 3400 гр. по ч. 2 ст. 164-9.
Уголовная ответственность наступает по ст. 176 УК в форме штрафа, исправительных работ или лишения свободы на срок от 2 до 5 лет с конфискацией программ и их материальных носителей, а также с лишением права занимать определенные должности и заниматься определенной деятельностью.
Размер ущерба в этом случае определяется из совокупности стоимости всего программного обеспечения, на которое не может быть представлена документация, подтверждающая законность использования.
Непосредственную ответственность за нарушение авторских прав в связи и использованием нелицензионного ПО несет лицо использующее или воспроизводящее нелегальное программное обеспечение (нарушающие авторское право), но как показывает практика в большинстве случаев отвечает или руководитель предприятия, или системный администратор.
Проверку легальности использования ПО могут производить:
1. Оперативные работники ОБЭП, действующие в соответствии с законом «О милиции», причем основанием проверки является наличие возбужденного уголовного дела, либо ОРМ, проводимые с целью проверки фактов для возбуждения уголовного дела.
2. Государственный инспектор по вопросам интеллектуальной собственности, действующий в соответствии с Положением «о государственном инспекторе по вопросам интеллектуальной собственности Государственного департамента интеллектуальной собственности», утвержденным постановлением КМУ от 17.05.2002 г. № 674. Однако именно программное обеспечение инспектор может проверять лишь при проведении плановой проверки, с обязательным уведомлением проверяемого предприятия за 10 дней до ее начала. Провести внеплановую проверку инспектор имеет право лишь с целью контроля за соблюдением лицензионных условий при изготовлении, импорте и экспорте дисков, а не для контроля за использованием ПО.
3. Органы ГНИ, но только в случае выявления нарушения авторских и смежных прав в ходе плановых и внеплановых проверок хозяйственной деятельности.
Следует отметить, что авторские права на программное обеспечение является, вероятно, наиболее уязвимыми среди всех объектов авторских прав. До 90% ПО, используемого украинскими предприятиями, является контрафактным. Такая ситуация вызывается следующими причинами:
1. Относительной легкостью доступа к объектам авторского права, чаще всего находящимся в свободной продаже и легкостью последующего копирования.
2. Существенной разницей в цене между легальным и нелегальным ПО, при отсутствии заметной разницы в качестве, что приводит к большей привлекательности и большей экономической целесообразности использования нелегального ПО, особенно небольшими предприятиями.
3. Слабой урегулированностью законодательством отдельных аспектов использования ПО.
4. Относительной легкостью сокрытия нарушения авторских прав при пользовании ПО.
Несовершенство законодательства в области ПО успешно используется как физическими так и юридическими лицами в различных целях. К примеру, отмечается появление нового метода неправомерной конкурентной борьбы. Используя связи в правоохранительных органах, предприниматели добиваются проведения на предприятиях-конкурентах проверок легальности использования ПО и изъятия компьютеров в качестве вещественных доказательств. Поскольку в законе четко не указано, является ли компьютер, на котором используется нелегальное ПО вещественным доказательством как материальный носитель информации, либо доказательством является факт наличия ПО на компьютере, правоохранительные органы изымают у предприятия компьютеры в качестве доказательства. Таким образом, предприятию не только наносится чувствительный имущественный ущерб, но и нарушается процесс делопроизводства и отчетности, что приводит к дальнейшим финансовым потерям.
Кроме того, предпринимателями разработан ряд схем по уходу от ответственности и по легализации нелицензионного программного обеспечения. Так, достаточно популярным является заключение с системным администратором предприятия или иным лицом, выполняющим аналогичные функции договора о полной материальной ответственности, что позволяет в случае возбуждения уголовного дела «подставить» его и избежать ответственности руководства. Как правило, сотрудники предприятий получают инструкции о порядке действий на случай проверки законности использования ПО, в т.ч. по сокрытию или быстрому уничтожению данных, могущих послужить доказательствами совершенного правонарушения.
Практикуется фиктивная покупка лицензионного ПО категориями населения, для которых предусмотрены льготные цены (на пример студентами), с последующей перепродажей и передачей прав использования заинтересованным предприятиям.
Несмотря на ужесточение ответственности за использование контрафактного программного обеспечения по Уголовному кодексу Украины 2001 года, которым данное преступление было переведено из разряда преступлений небольшой тяжести в разряд преступлений средней тяжести, основной проблемой, само по себе привлечение к ответственности является крайне сложным. Наиболее трудной задачей правоохранительных органов остается сбор и фиксация доказательств имеющего место правонарушения при активном противодействии заинтересованных лиц, а также последующее использование этих доказательств в суде. Поскольку несовершенство законодательства почти всегда приводит к нарушениям в формальном порядке изъятия и фиксации доказательств, дела о незаконном использовании ПО чаще всего оказываются для правоохранительных органов проигрышными.
Таким образом, целесообразным представляется принятие отдельного подзаконного акта в форме инструкции либо разъяснения, в котором были бы разъяснены имеющиеся спорные моменты и был бы четко указан перечень следственных действий, которые необходимо проводить при расследовании нарушения авторских прав на программное обеспечение.
Литература
1. Закон Украины «Об авторском праве и смежных правах» от 23.12.1993 № 3792-XII
2. Положение «О государственном инспекторе по вопросам интеллектуальной собственности Государственного департамента интеллектуальной собственности». Утв. постановлением КМУ от 17.05.2002 г. № 674.
3. Лавриненко И. Надо менять систему // Бизнес, №51 (518) от 16. 12. 2002. – С. 26
4. Зайцев И. Убить Билла // Контракты, № 21 от 23.05.2005. – С. 12
5. Шашков А. Не прячьте ваши денежки // ссылка скрыта
Рублевський А.П.
Одеська національна юридична академія
ВІДМІННІСТЬ РОЗБОЮ ВІД ДЕЯКИХ СУМІЖНИХ ЗЛОЧИНІВ
Суміжними з розбоєм складами злочину є бандитизм (ст. 257 КК), грабіж (ст. 186 КК), умисне вбивство (ст. 115 КК), вимагання (ст. 189 КК), хуліганство (ст. 296 КК), та самоправство (ст. 356 КК).
Найбільш складним є розмежування розбою з такими складами злочинів як бандитизм, грабіж і вимагання. Розглянемо відмінності між ними, які мають суттєве значення для кваліфікації.
Як показало вивчення багатьох джерел та судової практики, проблема розмежування бандитизму і збройного розбою, вчиненого організованою групою – одна з слідчих проблем кваліфікації.
Розбій, перш за все, посягає на власність. Обов’язковим додатковим об’єктом його виступають життя чи здоров’я потерпілого. Що стосується бандитизму, то його об’єктом є громадська безпека. Стаття 257 КК України визначає бандитизм, як організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі.
Так, бандою необхідно визнавати озброєну організовану групу або злочинну організацію, яка попередньо створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної довготривалої підготовки [2, п.17]. Бандитизм – це завжди застосування зброї, а розбій може бути вчинений і без зброї; в розбої зброя використовується по призначенню, для бандитизму необхідна лише наявність зброї (розбійний напад кваліфікується в тих випадках, коли зброя була застосована в ході нападу, напад збройної банди вважається таким, що вчинений, і тоді, коли наявна в членів банди зброя не застосовувалась)[6]. При бандитизмі достатня наявність зброї хоча б у одного члену банди при обізнаності про це інших її учасників. Розбій може бути вчинений однією особою, а бандитизм – тільки збройною групою. Спеціальною ознакою банди є створення озброєної групи для вчинення нападів, і на відміну від групи розбійників, банда – це стійка група [4].
Питання про розмежування понять розбою та бандитизму виникає у тих випадках, коли розбій вчинюється організованою групою (ч.4 ст. 187 КК України). Схожість ознак розбою та бандитизму обумовлена тим, що як і при розбої, бандитський напад може бути поєднаний з застосуванням у відношенні потерпілих насильства, небезпечного для життя та здоров’я.
На відміну від розбою, вчинюваного організованою групою, при організації банди ніколи не буває елементу стихійності або випадковості. Банда — це більш організоване і стійке злочинне формування: її справами звичайно "заправляють" один або кілька організаторів, попередній зговір учасників доповнюється розподілом ролей (включаючи періоди між вчиненням нападів), круговою порукою, з елементами ієрархії (підлеглості й дисципліни), створенням матеріального фонду для потреб банди в цілому та окремих її учасників (як за рахунок коштів, добутих бандою злочинним шляхом, так і за рахунок добровільних внесків її членів).
У озброєному розбої, вчиненому організованою групою, завжди встановлюється корислива спрямованість - розкрадання чужого майна. У складі бандитизму мета діяльності ширше: напад на громадян або організації. Сам такий напад більш небезпечний, тому що являє загрозу не тільки для власності громадян, але і для їхньої особистої безпеки, нормального функціонування держави, комерційних або інших організацій.
Бандитизм вважається закінченим з моменту організації банди, незалежно від того, чи встигла вона завершити напад чи ні. Розбій вважається закінченим з моменту нападу, тобто з моменту застосування насильства, незалежно від того чи вдалося винному заволодіти майном, чи ні.
Необхідність розмежування грабежу та розбою виникає у тих випадках, коли відкрите викрадення чужого майна при грабежі поєднане з застосування насильства до потерпілого. Саме насильницький спосіб посягання на власність обумовлює схожість цих злочинів. Як і розбій, грабіж, поєднаний з застосуванням насильства до потерпілого, за думкою більшості авторів, уявляє собою посягання на два об’єкти – власність та життя і здоров’я особи.
Однак в юридичній літературі відносно об’єкта грабежу висловлюється і інша думка. Деякі автори вважають, що для встановлення двох об’єктів у складі грабежу немає підстав. Вони обумовлюють це тим, що суспільне небезпечне посягання при грабежі, як правило, не направлене ні на життя чи здоров’я, ні на честь чи гідність особи потерпілого. І хоча у ряді випадків при здійсненні грабежу суб’єкт, застосовуючи насильство, певним чином впливає й на особу потерпілого, цей вплив досить незначний, і не може бути підставою для виділення особи в якості другого об’єкта грабежу.
Виділяючи грабіж поєднаний з насильством в якості кваліфікованого складу злочину, законодавець виходив з підвищеної суспільної небезпеки дій винного, яка саме цим і визначається, що злочинець для заволодіння майном вибирає спосіб, що виражається в посяганні на особу потерпілого. Різниця між грабежем поєднаним з насильством та розбоєм визначається в основному характером насильства, що застосовується до потерпілого.
Розбій уявляє собою напад, поєднаний з насильством, небезпечним для життя та здоров’я: легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності; середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження, замах на вбивство, вбивство, також небезпечне в момент заподіяння (скидання з висоти, здавлення шиї). Грабіж, поєднаний з насильством передбачає вплив на потерпілого що не є небезпечним для життя та здоров’я: обмеження волі, завдавання ударів, побоїв, заподіяння легкого тілесного ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності.
Не дивлячись на те, що закон чітко вказує на характер насильства при грабежі, в судовій практиці все частіше зустрічаються випадки неправильної кваліфікації насильницьких посягань на майно.
При розмежуванні грабежу та розбою слід виходити не лише з тих наслідків, які наступили в результаті застосування насильства до потерпілого, але й враховувати спосіб дії винного, який може суттєво вплинути на кваліфікацію скоєного. Так, насильство з метою заволодіння майном, вчинене з застосуванням зброї та інших предметів, використаних в якості зброї, завжди повинно розглядатись як розбій незалежно від характеру наслідків.
Разом з тим вивчення кримінальних справ про розбої та грабежі показує, що при оцінці дій винних суди нерідко ігнорують спосіб застосування насильства, керуючись лише наслідками що наступили. Одні вченні вважають, що загроза застосування насильства, що не є небезпечним для життя та здоров’я, є що не відбулася, оскільки важко уявити собі злочинця, який, погрожуючи потерпілому насильством, оговорив би, що наслідки, які наступлять в разі невиконання його вимог не вийдуть за межі легких тілесних ушкоджень. За думкою цих криміналістів, всяка загроза насильством уявляє собою загрозу розправи, яка може спричинити тяжкі тілесні ушкодження. Саме тому вони вважають, що у всіх випадках застосування психічного насильства з метою заволодіння майном може йти мова лише про відповідальність за розбій.
Інші кримінологи вважають, що загроза насильства яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, необхідно розуміти як фізичне чи психічне, а у відповідності до цього всі випадки застосування загрози такого насильства повинні кваліфікуватись як насильницький грабіж.
На практиці встановлення характеру застосованої до потерпілого загрози уявляє відомі складності. Справа в тому, що при нападі, поєднаного з застосуванням загрози, слідчим органам та суду доводиться визначати характер не реально спричиненої здоров’ю потерпілого шкоди, а шкоди вірогідної, тобто такої, що могла бути спричинена, якби винний довів загрозу до виконання.
Різниця між грабежем та розбоєм проводиться також за моментом завершення цих злочинів. Якщо розбій вважається завершеним з моменту здійснення насильства незалежно від того, чи була досягнута мета заволодіння майном, то грабіж може бути визнаний завершеним злочином тільки тоді, коли злочинець заволодів чужим майном. Коли потерпілий оказує супротив винному, який вчиняє відкрите заволодіння чужим майном, а той застосовує насильство, небезпечне для життя та здоров’я потерпілого, грабіж може перерости у розбій.
Досить схожий з розбоєм за рядом ознак склад вимагання, який передбачений, так само як і розбій, в главі про злочини проти власності. Під вимаганням (ст.189 КК) розуміється вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.
Схожість розбою та вимагання визначається тим, що обидва злочини посягають одночасно і на власність і на особу. Однак якщо при розбої посягання на власність здійснюється шляхом насильницького та протиправного заволодіння чужим майном, то при вимаганні винний може переслідувати ціль не тільки вилучення конкретної речі чи цінності, але й отримання права на річ чи скоєння у своїх інтересах будь-яких дій, пов’язаних з майновими правами. Таким чином, при вимаганні посягання може бути направлене на більш широку майнову сферу, ніж при розбої.
Слід мати на увазі, що якщо при розбої майно, яким має намір заволодіти злочинець, знаходиться у володінні потерпілого, то при вимаганні винний може переслідувати ціль закріпити свої „права” на майно, яким він уже володіє. Наприклад, винний вимагає передати йому у власність майно, яке вже було ввірене йому у користування, передано на зберігання чи в борг.
Як при розбої, так і при вимаганні досягнення корисної мети забезпечується шляхом впливу на особу потерпілого. Однак за характером впливу та способу його застосування розбій та вимагання суттєво відрізняються один від одного.
Якщо склад розбою завжди передбачає загрозу насильством, що є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, то для вимагання не має значення характер шкоди, якою злочинець загрожує потерпілому. Загроза насильства при вимаганні може виразитись в обіцянці застосувати до потерпілого будь-які заходи фізичного впливу – від побоїв до позбавлення життя.
Суттєва особливість вимагання у порівнянні з розбоєм полягає у тому, що загроза насильством, заявлена вимагачем, та реалізація цієї загрози у випадку невиконання вимог завжди мають розрив у часі. Якщо при розбої психічне насильство передбачає загрозу негайної розправи над потерпілим, то при вимаганні винний обіцяє привести загрозу у виконання в майбутньому. Цей розрив у часі між загрозою та її реалізацією робить вимагання менш суспільно небезпечним злочином, ніж розбій, так як створює потерпілому можливість звернутись до органів влади та відмежувати себе від посягань вимагача.
У юридичній літературі робились спроби розмежувати склади розбою та вимагання за способом придбання майна. При цьому відмічалося, що при вимаганні майно не викрадається, а передається самим потерпілим.
Уявляється, що факт передачі майна злочинцю самим потерпілим не є обставиною, характерною виключно для вимагання. Зустрічаються випадки, коли і при здійсненні розбою потерпілі під загрозою насильства добровільно віддають майно, що вимагається злочинцем. Так, суд правильно кваліфікував як розбій дії А., який по дорозі у клуб зупинив громадянку Б. і, погрожуючи ножем, вимагав у неї гроші. Коли Б. відповіла, що грошей у неї немає, А. повторив свої вимоги і продовжував погрожувати ножем. А. під страхом можливої смерті, запропонувала дійти до знайомих, які зможуть дати гроші. А. погодився та дійшов до дому В., в якого потерпіла взяла гроші та передала їх А.
Розглянувши основні відмінності між розбоєм та деякими суміжними йому злочинами потрібно зробити наступні висновки: для розуміння відмінностей між розглянутими складами злочинів, та в кінцевому результаті правильної кваліфікації потрібно уважно розглянути характер насильства, що застосовується при скоєнні злочину, з’ясувати момент його закінчення, озброєнність та характер організації злочинної групи.
Література
1. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 1196 с.
2. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 13 від 23.12.2005 р. „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями”.
3. Севрюков А.П. Разбой и некоторые смежные составы преступлений // Закон и право, 2001. – № 2. – С. 36 – 44.
4. Быков В. Как разграничить бандитизм и разбой // Российская юстиция, 2001. – № 3. – С. 52 – 53.
5. Салихов Ш. Убийство, сопряженное с разбоем: одно преступление или совокупность? // Законность, 2005. – № 2. – С. 23 – 25.
6. Галиакбаров Р. Разграничение разбоя и бандитизма. Ошибка в теории попадает в практику // Российская Юстиция – 2001. – № 7. – С. 20 – 22.
7. Галимов И.Х. Ответственность за разбой: вопросы теории и практики // Российский следователь, 2003. – № 10. – С. 32 – 34.
8. Кизлык А.П. Разбой. Вопросы совершенствования уголовно-правовых норм // Закон и право, 2005. – № 5. – С. 40 – 41.