Випуск 75 Серія: філософські науки другі кулішеві читання з філософії етнокультури чернігів 2010

Вид материала

Содержание

Соціокультурні умови та естетичні засади сприйняття літературного тексту

Подобный материал:

1 ... 21 22 23 24 25 26 27 28 29

Література

Гундорова Т. Про гендерний дисбаланс в українському суспільстві та шляхи його подолання. Львів, 1997. – С.85-88.
Кудрикова А.Н. Гендерные различия в поэзии А.А. Ахматовой и Н.С. Гумилева // Материалы шестой научной конференции. – Новосибирск, 2005. – С. 58-66.
Легка О.С. Еротичний роман у віршах Наталі Лівицької-Холодної // Дзвін. – 1995. – № 12. – С. 148-152.
Легка О.С. Від еротичної афектації до філософської рецепції (до проблеми світоглядної еволюції Наталі Лівицької-Холодної) // Матеріали Міжнародної славістичної конференції: пам’яті професора К.Трофимовича. – Львів: Літопис, 1998. – С. 169-174.
Лист Наталі Лівицької-Холодної до автора статті від 23. 01. 1998 .
Лівицька-Холодна Н. Поезії старі й нові. – Нью-Йорк, 1986.
Моклиця М. Драматургія Лесі Українки // Слово і час. – 2001. – № 6. – С. 21-28.
Погребенник Ф.П. З Україною в серці. Нариси-дослідження про творчість письменників-прикарпатців у діаспорі. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1995.
Салига Т. Поет Степової Еллади // Салига Т. Імператив. Львів, 1997.
Словник гендерних термінів. owl.ru/gender/index.php

В статье отражен анализ творчества Н.Ливицкой-Холодной, исходным критерием для которого служит присутствие гендерных аспектов. На основе интерпретации художественного текста и психоанализа рассматриваются проблемы философии любви и трагедии одиночества в творчестве поэтессы.

Ключевые слова: гендерные аспекты, интимная поэзия, образ, одиночество, женщина.

In the researh puper the analysis of N.Livycka-Holodna poetical legacy is precented. The dominant criterion of the reserch is gender aspects. On the base of poetical text interpretation and with the help of psychoanalysis the philosophical problems of the love and the tregedy of loneliness and solitude are considered.

Key words: gender aspects, intimate poetry, image solitude, women.

УДК 111.852

Чабак Л.А.

СОЦІОКУЛЬТУРНІ УМОВИ ТА ЕСТЕТИЧНІ ЗАСАДИ СПРИЙНЯТТЯ ЛІТЕРАТУРНОГО ТЕКСТУ

Стаття присвячена розгляду соціокультурних умов та естетичних засад сприйняття літературного тексту в українському естетичному дискурсі. Проаналізовано функції сприйняття, визначено характерні особливості процесу рецепції тексту художньої літератури, звернено увагу на роль автора і читача у рецептивному процесі, що складає основу літературної комунікації.

Ключові слова: естетичне сприйняття, реципієнт, переживання, текст.

Сприймання тексту художньої літератури – це складний та багатогранний процес, який сьогодні став об’єктом дослідження таких дисциплін, як естетика, філософія, літературознавство, фізіологія, кібернетика, психологія, а також окремих шкіл рецептивної естетики, герменевтики тощо. Значного поширення набуває і міждисциплінарний підхід у вивченні рецептивної діяльності, акумулюючи здобутки різних наук у контексті естетичного дискурсу. Стійкий інтерес до процесу рецепції пояснюється тим, що саме від адекватності сприйняття твору залежить рівень його розуміння реципієнтом, сила та характер впливу на духовний світ людини.

З
© Чабак Л.А., 2010
ацікавлення процесом сприйняття літературного тексту мало місце і в українській літературно-критичній та естетичній думці. Українські дослідники не створили власної цілісної концепції процесу сприйняття, але, залучаючи надбання світової думки, додали свого етнокультурного колориту до осмислення проблеми. Звернення до їхнього доробку в царині аналізу соціокультурних умов та естетичних засад сприйняття є доволі актуальним в контексті сучасної ситуації зниження культури читання, падіння рівня зацікавлення творами художньої літератури в українському суспільстві, особливо в молодіжному середовищі.

В Україні аналіз літературних текстів найчастіше відбувався з точки зору літературознавства та літературної критики. Дослідження широкого кола проблем естетичного сприйняття текстів проходили, скоріше, спорадично. Серед окремих розробок – роботи сучасних авторів Н. Білоус, І. Бондаревської, О. Лановенка, В. Роменця, «феміністична критика» (Т. Гундорова, О. Забужко, Н. Зборовська, С. Павличко), з класиків – Б.-І. Антонича, О. Білецького, Д. Овсянико-Куликовського, О. Потебні, І. Франка, Д. Чижевського, що розкривають деякі сторони процесу сприймання літератури. У другій половині ХХ століття здійснено низку спроб систематизації та естетико-літературознавчого вивчення читача-реципієнта тексту (роботи Г. Сивоконя, М. Ігнатенка, М. Зубрицької). Також у контексті естетичного дослідження тексту філософського роману ХХ століття звертає увагу на проблеми сприйняття, розуміння та інтерпретації тексту В. Герасимчук.

Кожне з зазначених досліджень розкриває окремий аспект багатогранного процесу сприйняття літератури та стимулює до його цілісного естетичного переосмислення та відповідної аналітики.

Тож мета даної статті – систематизація та узагальнення уявлень про соціокультурні умови та естетичні засади сприйняття літературного тексту, виокремлені представниками модерного українського естетичного дискурсу.

Аналіз їхніх робіт дозволяє стверджувати, що протягом кінця ХІХ – ХХ століть вони акцентували увагу на різних аспектах рецептивного процесу та його естетичних засадах. Зокрема, було осмислено функціональне значення естетичного сприйняття, в тому числі й сприйняття літературного тексту, в житті людини. Тому, на основі аналізу праць носіїв української естетичної та літературознавчої думки можна виокремити наступну низку функцій естетичного сприйняття літературного тексту.

1. Сприяння духовному розвиткові реципієнта (І. Франко). Український Каменяр стверджує, що головне значення поезії полягає в розширенні нашої (реципієнта) індивідуальності, збагаченні душі такими враженнями й почуваннями, яких вона не знала би у звичайному житті [1, с.59], що означає перехід естетичної сугестії у світоглядну метанойю. Ознайомлення з літературним текстом, на його думку, повинно стимулювати людський духовний поступ, тобто сприяти всебічному розвиткові особистості читача – реципієнта тексту.

2. Встановлення естетичної цінності твору та тексту (О. Білецький). Вже майже афористичною стала думка дослідника, висловлена ним ще у першій половині ХХ століття, але актуальна й досі: «всякі спроби встановити естетичну цінність літературного твору безвідносно до сприймання цього твору поки що зазнають невдачі» [2, с.259 ].

3. Гносеологічна та оціночна функції (Д. Кучерюк, М. Колесник). За зауваженням чернігівського науковця М. Колесника, «завдяки естетичному сприйняттю ми, до певної міри, абстрагуємось від другорядних ознак данного предмета, створюємо видовий, узагальнений, нерідко символічний образ данного предмета». Тому естетичне сприйняття є важливим інструментом пізнання [3, с.12-13]. В той же час пізнання, що здійснюється у процесі сприйняття, має доволі специфічний характер. Зокрема, Д. Кучерюк таку специфічність пов’язував з можливістю багаторазового повторення естетичного сприйняття, та отриманням в ході його не лише інформації про явища життя та їх естетичну оцінку, але й знань про можливий спосіб переживання і «перевтілення» у художньому відображенні явищ дійсності [4, с.84].

4. Реалізація, активізація існування літературного тексту (О. Потебня, М. Зубрицька). Художній твір, за О. Потебнею, є умовним об'єктом, який, аби реалізуватися, мусить бути сприйнятим, естетично конкретизованим. Тобто, твір скоріше здійснюється, ніж існує. Як безпосередньо спостережувана даність, за вченням харківського дослідника, він має лише дві складові частини – зовнішню форму і внутрішню форму. Третя складова частина – значення, зміст чи то задум – привноситься в нього здатністю до образного сприйняття або апперцепцією. Тобто реципієнт шляхом сприйняття тексту зумовлює активізацію його змісту.

В цьому контексті розгортається й думка львівської дослідниці М. Зубрицької, яка вважає, що рецепція сприяє актуалізації тексту «у просторі і часі». [5, с.27]. Тож доля художнього твору залежить не лише від автора, але й від сприймаючої твір публіки. Це, власне, дає змогу говорити про мистецтво як про суспільне явище.

Хоча літературний текст і активізується у процесі взаємодії з реципієнтом, але сприйняття літературного тексту, як і естетичне сприйняття взагалі, не є абсолютно тотожним процесом для кожного окремого читача. Навпаки, в кожному окремому випадку він досить унікальний, хоч і відбувається за певними загальними законами. Осмислення зазначеного питання знайшло свій відгук й в українському естетичному дискурсі. Окремими дослідниками (І. Франко, О. Потебня, Б.І. Антонич, Д. Кучерюк, О.Лановенко та ін.) неодноразово зверталася увага на відносну індивідуальність, суб’єктивність процесу сприймання літературного тексту, пов’язану з особливостями світогляду, життєвого досвіду, тезаурусу, інших особливостей окремого читача – реципієнта.

Наприклад, одним із засадничих принципів якісного сприйняття літературного тексту в роботах Франка постає саме звернення до життєвого досвіду. «Кожен чоловік лиш то може робити, говорити, думати, що вперед у формі вражень дійшло до його свідомості» [1, с.25]. У трактаті «Із секретів поетичної творчості» він зазначає, що для того, аби твір міг викликати переживання в читача, останній повинен мати в душі «власні спомини», щось «пережите і похоронене» [8, с.27].

В той само час, мова йде про певну відносність індивідуалізації сприняття, оскільки образи, ідеї, що потребують розуміння читачем, вже закладені у творі автором, який, відповідно, і задає певний алгоритм їхнього сприйняття. В цьому контексті постає вчення представників рецептивної естетики про залежність значення повідомлень від інтерпретативних уподобань реципієнта та відносної детермінованості сприйняття контекстом.

Тобто, можна вести мову як про наявність індивідуалізованого, суб’єктивного характеру сприйняття літературного тексту, так і про існування загальних законів читацького сприйняття. Зворотна сторона індивідуальності та суб’єктивності читацького сприйнятя виразно показана О. Білецьким. Вчений визначає як аксіому: «чим одноголосніше та вище захоплення сучасників, тим нижче твір за своїм естетичним та ідейним рівнем» [див.: 2, с.258]. Але тут немає жодної суперечності з наведеними вище висловлюваннями. Адже для визначення естетичної вартості твору необхідне врахування думки різних представників «читацької маси», читачів різних епох, взаємовідносин окремих читацьких груп з письменником.

Наступна характеристика сприйняття літературного тексту, проаналізована українськими дослідниками – його неповторюваність. Незважаючи на загальні закони рецептивної діяльності, процес сприйняття-переживання для кожного окремого реципієнта, в кожну хвилину часу постає щоразу іншим. «Неповторюваність» суголосна з індивідуальним виміром сприйняття, але поширює характеристики унікальності не лише на окремого реципієнта, але й на процес взаємодії з твором одного й того ж реципієнта. Саме цим, зокрема, і пояснюється факт отримання нових уявлень та естетичної насолоди від повторного перечитування одного й того ж художнього тексту.

Досліджуючи процес сприйняття, не можна залишити поза увагою й такі його опосередковані соціокультурні чинники, як духовне середовище, загальні тенденції розвитку культурних традицій, світоглядно-естетичний контекст. Тобто, окрім індивідуального виміру, необхідно брати до уваги й глибоку вкоріненість механізмів сприйняття у певний загальноісторичний й етнокультурний простір. Зокрема, О. Білецький ще в 20-х роках ХХ століття зробив зауваження щодо мінливості історичної долі творів літератури і мистецтва, а також «географічної» приналежності їхніх авторів. Інакше кажучи, у процесі сприйняття художніх творів різними поколіннями, навіть національностями читачів відбуваються певні зміни. І навіть перечитування одного й того ж твору однією й тією ж людиною через деякий проміжок часу зумовлює зовсім різне його сприйняття.

В українському естетичному дискурсі в руслі загальноєвропейських тенденцій утверджується думка про творчий характер процесу сприйняття, переживання та оцінки твору. Зокрема, прообрази таких ідеї побіжно прозвучали ще на початку ХХ століття у дослідженнях О. Потебні, потім, вже у 30-х роках ХХ століття – в творчості Б.-І. Антонича. Останній не говорив безпосередньо про співтворчість читача – реципієнта твору, але розвинув думку про множинність «сприймальних» образів. Тобто кожен реципієнт, взаємодіючи з твором, створює на основі його образів у своїй уяві твори власні, а отже, виступає як співтворець автора. Але тут, звичайно, мова йде про спільні елементи творчості читача з автором по накресленому останнім шляху, і аж ніяк не про абсолютизацію читацької ініціативи. Ці ідеї суголосні традиції, що утвердилась в російській естетиці, завдяки роботам Андрія Бєлого, В. Іванова, О. Леонтьєва, М. Бахтіна, а також українця за походженням Д. Овсянико-Куликовського. Літературний твір знайомить читача з думками та почуттями автора, а також стимулює його власну духовну ініціативу.

Прямо про творчий характер процесу сприйняття літературного тексту заговорили лише через кілька десятиліть. Сприяла цьому вже згадувана у другому розділі праця В. Асмуса «Читання як праця і творчість» (1968 р.). Суголосні ідеї про евристичну складову рецептивної діяльності були висловлені Л. Виготським, С. Раппопортом, Б. Мейлахом. Згодом в Україні ідеї про невіддільність сприйняття від творчості були висловлені Д. Кучерюком, вийшла невелика праця київської дослідниці Н. Яранцевої «Творчий характер художнього сприйняття» (1979 р.). Вони наголошували, що процес художньої взаємодії реципієнта з твором не є прямим копіюванням, оскільки кожен читач при створенні образу, підказаного автором, спирається все ж на свій досвід, уявлення, особисті риси та знання.

Сучасні українські дослідники фактично підтримують та розвивають зазначену думку. Наприклад, відома дослідниця М. Зубрицька, співставляючи сприйняття з творчістю, зазначає, що «процес сприйняття, подібно до процесу творчості, є неоднорідним, нерівним, не підлягає програмуванню й прогнозуванню, а тому так теоретично важко його звести до єдиної універсальної моделі» [5, с. 13].

Процес сприйняття постає і як процес активний. За спостереженням українського психолога А.В. Запорожця, естетичне сприйняття не зводится лише до пасивної констатації загальновідомих сторін дійсності, а вимагає мисленнєвої участі реципієнта в зображуваних діях. Підтримують зазначену думку й українські естетики, визначаючи естетичне сприйняття як «активний процес вияву найрізноманітніших здатностей субєкта, таких як фантазія, творче натхнення, емоційний стан, воля, почуття задоволення чи незадоволення (Д. Кучерюк) [4, с.7].

Найчастіше сприймання літературного твору відбувається безпосередньо, і лише в окремих випадках стають чітко усвідомленими ті чи інші операції уяви чи розумових дій. Це спостереження теж знайшло своє втілення в українському естетично-літературознавчому дискурсі. Ю. Яновський, ділячись роздумами про себе як читача, ще у 1925 році зазначав у листі до М.М. Могилянського: «коли книжка прекрасна і захоплює мене – я захоплююсь нею і цілком не хочу розумово її сприймати і вчитися булові сюжету або образу. Я допускаю таку книжку в підсвідомі володіння мого мозку і знаю, що вона там своє зробить…». І навпаки, коли книга невартісна, «я її не пускаю до мозку … розкладаючи її розумовою волею. Тут уже я свідомо вчусь, як не треба будувати образ...» [203, с.289].

На характер рецептивної діяльності тісно впливає низка чинників серед яких: складність літературного тексту, психологічні та фізіологічні особливості реципієнтів, їхній загальний культурний рівень, естетичний досвід, глибина та об’єм знань, навички спілкування з художньою літературою, мотиви читання твору (ознайомлення, дослідження, пошук необхідної інформації, релаксація, засіб проведення дозвілля). Важливе місце належить історичній ситуації, традиціям національної культури тощо, тобто соціально-культурним передумовам. Варто враховувати і елементарні зовнішні умови читання: освітлення, інтер’єр, наявність чи відсутність зовнішніх подразників

Зазначені соціальні, культурно-історичні, психологічні чинники, а також такі властивості сприйняття, як суб’єктивність, активність, безпосередність, творчий характер так чи так впливають і на виникнення під час сприйняття художніх асоціацій та безпосереднього емоційного переживання.

Сприйняття літературного тексту є неможливим без активного переживання, актуалізації естетичного і соціального досвіду особи. Як зазначає В.А. Личковах, саме в естетичному переживанні виявляється динамізм емоцій, актуалізація естетичного почуття, в якому духовно-чуттєво відтворюється особистісний досвід сприймача, а переживання стає сконцентрованою емоцією «життя миттєвості» [див.: 6].

Важливого значення в українському естетичному дискурсі набуває й аналітика ролі автора тексту в рецептивному процесі та виникненні «сприймальних» переживань. Г. Грабовський у 90-х роках ХІХ століття, осмислюючи творчу працю митця-літератора, закликав його замислитися, «до яких серйозих заходів чи просто думок наверне він читача? Яку струну в людському серці своїм співом порушить? Яке горе хоч на хвилинку розважить-осолодить? » [7, с.75].

Тобто, форма твору та ті ідеї, переживання, що заклав у своєму творі автор, відіграють далеко не останню роль під час сприйняття тексту читачем, і автор може ініціювати пробудження цілої низки функцій у читацькому сприйнятті. В цьому контексті і думка І. Франка, який вважав, що митець, фактично, мусить зворушити «внутрішню істоту читача, вводячи в неї нове зерно життєвого досвіду, нове пережиття і рівночасно зцілюючи те нове з тим запасом виображень та досвідів, які є активні або дрімають у читачевій душі» [див.: 8, с. 27]. На думку Каменяра, кожен письменник, поет має «сугестувати іншим [тобто читачам, реципієнтам] якісь думки, чуття, виображення», тобто митець повинен якнайповніше не лише в дійсності, але й своїй душі пережити все те, що хоче втілити у своєму творі. Відповідна художня форма, у якій репрезентовані переживання автора, повинна «будити в душі читача певні суголосні тони як часті якоїсь ширшої мелодії, збуджувала би в ній певні тривкі вібрації, що не втихали б і по прочитанні твору…». Отже, головне завдання митця, на думку І. Франка, в тому, що він через художній образ повинен мобілізувати все духовне багатство читача, його художньо-образне мислення, сферу думання і переживань для активного сприйняття художнього твору. Відтак сприйняття твору реципієнтом – це не пряме відображення думок автора. Скоріше «поет розширює зміст нашого внутрішнього «я», зворушуючи його до більшої або меншої глибини» [див.: 8, с. 27].

На рубежі ХХ століття в українському естетичному дискурсі складається думка про нетотожність сприйняття читача та письменника (автора тексту), а отже і нетотожність думок автора, закладених ним у тексті, та відповідних сподівань від взаємодії з текстом читача. Зокрема, Б.І. Антонич, помічаючи деяку «незгоду» між автором та реципієнтом твору, яка полягає у неповній відповідності того, що прагне сказати автор та того, що прагне знайти у творі читач/глядач/слухач, пояснює таку ситуацію різною налаштованістю, тобто метою взаємодії з твором. Кожен митець, на його думку, прагне виявити у творі свою спроможність, отже, «чим більше вкладає він себе в твір, тим більше він задоволений», натомість, звичайний реципієнт прагне вкласти в процес сприймання якнайменше зусиль.

Реципієнт може виступати й у ролі «вчителя» автора, останньому варто прислухатися до голосу читача, до висловленого ним обурення, схвалення, критики. Адже відсутність зворотнього зв’язку з реципієнтами тексту, нехтування їхньою думкою не просто нівелює професійність митця, відриває текст від співтворчості, він фактично перекреслює саму можливість естетичного життя твору.

Таким чином, у процесі сприйняття літературного тексту відбувається комунікація між автором і читачем, між читачем і текстом, в процесі якої реалізуються різного роду духовні виклики, заклики, запити. При цьому процес рецептивної діяльності є доволі складним, та залежить від низки чинників та соціокультурних умов. Українськими дослідниками створено вагомий фундамент вивчення сприйняття літературного тексту. Узагальнення та систематизація цих уявлень дозволить переосмислити сучасні тенденції в трансформації читацького сприйняття художньої літератури, зменшити вплив негативних тенденцій, сприяти формуванню любові до читання.

Література

Франко І. Літературно-критичні статті. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1950. – 448 с.
Билецкий А. Об одной из очередных задач историко-литературной науки (Изучение истории читателя) / А.Билецкий // Білецький О. Зібрання праць : У 5 т. – К. : Наук. думка, 1966. – Т. 3. – С.255-273.
Колесник М.І. Про естетичні здібності людини / М.І. Колесник. – К. : Мистецтво, 1966. – 114 с.
Кучерюк Д. Ю. Естетичне сприйняття предметного середовища / Д. Ю. Кучерюк; Академія наук УРСР. Інститут філософії. – К. : Наукова думка, 1973. – 144 с.
Зубрицька М. Homo legens: читання як соціокультурний феномен / М.Зубрицька. – Львів : Літолис, 2004. – 352 с.
Личковах В. Світ людини в мистецтві (світоглядно-антропологічні засади теорії естетичного виховання) / В. Личковах. – Чернігів, 2005. – 150 с.
Грабовський П. А. Про літературу / П.А. Грабовський. – К. : Державне видавництво художньої літератури, 1954. – 142 с.
Франко І.Я. Із секретів поетичної творчості / І.Я. Франко. – Львів: ЛДУ, 1961. – 86 с.

Статья посвящена рассмотрению социокультурных условий и эстетических основ восприятия литературного текста в украинском эстетическом дискурсе. Проанализированы функции восприятия, определены характерные особенности процесса рецепции текста художественной литературы, обращается внимание на роль автора и читателя в рецептивном процессе, что составляет основу литературной коммуникации.

Ключевые слова: эстетическое восприятие, реципиент, переживание, текст.

The article is devoted consideration of social, cultural terms and aesthetic principles of perception of literary text in Ukrainian aesthetic discourse. The functions of perception are analysed, certainly characteristic features process of reception of literature text, аppeal attention on the role of author and reader in the perception process which makes basis of literary communication.

Key words: aesthetic perception, recipient, experience, text.

Blog

Випуск 75 Серія: філософські науки другі кулішеві читання з філософії етнокультури чернігів 2010

Содержание