Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту Державний інститут розвитку сім’ї та молоді національний звіт
| Вид материала | Документы |
- Прийомна сім’я в запитаннях-відповідях!, 190.15kb.
- Інформаця про особливості роботи відділу у справах сім`ї та молоді, міського центру, 63.45kb.
- План роботи відділу сім’ї та молоді управління у справах сім’ї, молоді та спорту, 48.63kb.
- Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства освіти І науки, молоді та спорту, 111.41kb.
- Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства освіти І науки, молоді та спорту, 115.44kb.
- Хід проведення Регіональних акцій, 43.08kb.
- Міністерство україни у справах сім'Ї, молоді та спорту, 448.58kb.
- Кабінету Міністрів України від 22. 11. 2010 №2140-р Про затвердження плану заходів, 42.72kb.
- Національний університет фізичного виховання І спорту україни лях-породько олексій, 316.9kb.
- Національний університет фізичного виховання І спорту україни чернявський максим вікторович, 336.17kb.
* до 2005 р. показник інвалідності дітей віком до 16 років, 2005-2006 – віком до 18 років
За останні 5 років частота реєстрації дітей-інвалідів на туберкульоз зросла удвічі (2002 р. – 0,3 на 10 тис. дитячого населення, 2006 р. - 0,6), у зв’язку з ВІЛ-інфекцією – у 9 разів (2002 р. - 0,1, 2006 р. – 0,9).
Серед усіх дітей-інвалідів щорічно майже 90% проживає та обслуговується в лікувально-профілактичних закладах, підпорядкованих Міністерству охорони здоров’я України, 0,6 % - в будинках дитини Міністерства охорони здоров’я України, 5,9% - в дитячих будинках або школах-інтернатах Міністерства освіти та науки України, 2,7% - в дитячих будинках-інтернатах, підпорядкованих Міністерству праці та соціальної політики України, та 0,7% обслуговується в лікувально-профілактичних закладах інших міністерств та відомств.
Пріоритетним напрямком роботи щодо соціального захисту прав дітей із фізичними вадами, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю є реабілітація.
У 2006 р. в Україні в системі праці та соціальної політики функціонувало 292 реабілітаційні установи, у яких за рік пройшли реабілітацію 49,4 тис. інвалідів та дітей-інвалідів, із них:
- 212 центрів (відділень) ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів. у т.ч.: Державний комплекс ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів. 1 – республіканський, 5 – обласних; 35 – міських (районних); 170 – відділень при територіальних центрах соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, у яких отримали соціальні реабілітаційні послуги 17тис. дітей-інвалідів; інвалідів;
- 14 центрів (відділень) професійної реабілітації інвалідів в т.ч. Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів, Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів; 5 – міжрегіональних; 4 – обласні; 2 – міських (районних); 2 – відділення, в яких пройшли професійну реабілітацію в рік 1,4 тис. осіб, працевлаштовано 485 осіб;
- 66 відділень соціальної, медичної і трудової реабілітації інвалідів у яких пройшли реабілітаційний курс 31 тис. осіб.
Соціально-психологічну реабілітацію дітей та молоді з функціональними обмеженнями здійснюють також фахівці центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Індивідуальними послугами центрів у 2006 р. було охоплено 26% чисельності всіх дітей-інвалідів, клієнтами центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді стали 32 432 дитини та 14 447 молоді з функціональними обмеженнями (у 2005 р. відповідно – 28 467 та 11 994). Дітям та молоді з функціональними обмеженнями було надано 150 047 індивідуальних юридичних, інформаційних, психологічних послуг, найбільша кількість яких була спрямована на вирішення проблем здоров’я (51 560) та міжособистісних проблем (32 529).
Хоча здійснюється велика робота щодо надання соціальних послуг дітям з вадами розвитку та їхнім сім’ям, загальна частка дітей, які отримають послуги залишається невеликою, особливо мало послуг надається дітям-інвалідам, які проживають у сільській місцевості.
У відповідь на рекомендації п. 54 Комітету щодо заохочування навчання дітей-інвалідів у системі загальної освіти та їхню участь у житті суспільства, у тому числі шляхом спеціалізованої підготовки вчителів та забезпечення більшого доступу до шкільної освіти інформуємо.
Дошкільна освіта дітей-інвалідів. В Україні існує 170 дошкільних санаторних навчальних закладів, 186 спеціальних дошкільних закладів і 1575 комбінованих дошкільних навчальних закладів, у яких перебувають діти з особливими потребами, серед яких приблизно 5 тис. осіб – діти-інваліди. Навчально-виховний процес у згаданих закладах здійснюється за окремими програмами і методиками, які використовуються також для роботи з дітьми в умовах сім’ї.
Загальна середня освіта дітей-інвалідів.
Для дітей з інвалідністю, стан здоров’я яких ускладнює навчання і виховання в загальноосвітніх навчальних закладах на загальних підставах, функціонують спеціальні загальноосвітні навчальні заклади: школи (школи-інтернати), навчально-виховні комплекси, навчально-реабілітаційні центри, спеціальні класи в загальноосвітніх школах.
Для дітей-інвалідів та інвалідів з дитинства, які потребують опіки і стороннього догляду, органи управління освітою, за згодою батьків дітей або осіб, які їх замінюють, забезпечують навчання в загальноосвітніх та спеціальних загальноосвітніх навчальних закладах за відповідними навчальними програмами, у тому числі і в домашніх умовах. Набуває поширення соціально-педагогічний патронат сім’ї, яка виховує дитину з вадами розвитку. Соціально-педагогічним патронатом охоплено 74,5 тис. дітей дошкільного віку
У 2006 р. загальну освіту здобували 54,1 тис. дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку. Вони навчалися у 396 спеціальних школах-інтернатах, 336 спеціальних загальноосвітніх школах-інтернатах та 60 санаторних школах-інтернатах. Серед дітей з вадами розвитку, що отримували загальну освіту - 13,4 тис. дітей-інвалідів.
Переважна більшість спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів забезпечують дітям з порушенням розвитку здобуття повної загальної середньої освіти (крім шкіл для розумово відсталих дітей).
Нині в Україні спостерігається тенденція щодо розширення мережі навчальних закладів спеціального призначення з продовженим днем за рахунок зменшення загальної кількості шкіл-інтернатів для дітей інвалідів. Статистичні дані свідчать про щорічне зменшення в середньому на 1,5 тис. вихованців інтернатних закладів. Якщо у 2001/02 навчальному році їх нараховувалося 60 тис., то у 2005/06 – лише 54,1 тис. За оперативними даними, до 70 тис. дітей з особливостями психофізичного розвитку навчаються в загальноосвітніх школах, де навчальний процес орієнтований на дитину, яка нормально розвивається.
Професійно-технічна освіта інвалідів. У 2006 р. у 351 професійно-технічному навчальному закладі Міністерства освіти і науки навчається 4,4 тис. учнів з обмеженими можливостями фізичного та (або) розумового розвитку (1% від загального контингенту) за 27 робітничими професіями.
Вища освіта інвалідів.
Кількість осіб із фізичними обмеженнями, які навчаються в навчальних закладах I–II рівнів акредитації, становила у 2003/04 навчальному році – 4472; у 2004/05 – 5194 особи; у вищих навчальних закладах III–IV рівнів акредитації у 2004/05 навчальному році – 3 940 осіб.
Підготовка кадрів для системи освіти та професійної реабілітації інвалідів в Україні здійснюється відповідно до галузевих стандартів вищої освіти за напрямом підготовки „Педагогічна освіта” зі спеціальностей „Дефектологія”, „Соціальна педагогіка”, „Практична психологія”, а також за напрямом підготовки „Фізична культура і спорт” зі спеціальностей „Фізичне виховання”, „Фізична реабілітація”.
Обсяги державного замовлення у вищих навчальних закладах III–IV рівнів акредитації на підготовку зазначених фахівців поступово збільшується. Обсяги державного замовлення на підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр” у 2006 р. наведені в табл.7.
Таблиця 7
Обсяги державного замовлення на підготовку фахівців
освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр” у 2006 році
| Кількість вищих навчальних закладів | Спеціальність | Усього, осіб | Денна форма навчання, осіб | Заочна форма навчання, осіб |
| 14 | Фізична реабілітація | 446 | 198 | 248 |
| 29 | Соціальна педагогіка | 723 | 554 | 169 |
| 11 | Дефектологія | 475 | 291 | 184 |
| 21 | Практична психологія | 441 | 376 | 65 |
| Всього | | 1885 | 1419 | 666 |
Проте, в Україні існують проблеми з доступом людей з обмеженими можливостями до об’єктів соціальної сфери, їх архітектурне переобладнання здійснюється надто повільними темпами. Відсутній також і громадський транспорт, пристосований до потреб інвалідів. Національним планом дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини передбачено проведення до 2016 року капітального ремонту з переобладнанням з урахуванням норм щодо забезпечення доступності людям з інвалідністю у 80% клубів, 90% бібліотек та 90% музеїв, що його потребують.
(c) Здоров’я та послуги охорони здоров’я (стаття 24);
України має розгалужену мережу медичних закладів для дітей. Медичну допомогу дітям надають в 29 обласних дитячих лікарнях, 57 самостійних дитячих поліклініках, 99 міських дитячих, 477 центральних районних, 138 районних, 648 дільничних лікарнях, 3191 сільській лікарській амбулаторії, 15354 фельдшерсько-акушерських пунктах, в 140 дитячих санаторіях та 2 санаторіях для батьків з дітьми.
У країні функціонує понад 30 тисяч кабінетів профілактичних щеплень в державних лікувально-профілактичних закладах
Протягом 2002-2006 років охоплено щепленнями проти інфекцій, керованих засобами специфічної імунопрофілактики на рівні 95–97% загальної кількості дитячого населення кожного року.
В Україні налічується 12463 лікарів акушерів-гінекологів, забезпеченість ними складає 5,0 на 10 тис. жіночого населення. Питома вага, які мають кваліфікаційну категорію і можуть забезпечити стаціонарну медичну допомогу складає 78,8%. З них мають вищу кваліфікаційну категорію 20,5%, першу – 36,8%, другу – 11,3%.
З метою удосконалення системи нагляду за вагітними жінками у всіх регіонах здійснюється комплекс заходів щодо удосконалення методів організації надання акушерсько-гінекологічної допомоги. Було впроваджено нову ефективну форму закладу охорони здоров’я „Лікарня, доброзичлива до дитини”, завдяки якій було започатковано: сімейні пологові зали, сумісне перебування матері і дитини, створення школи відповідального батьківства тощо. Загалом в Україні 71 заклад охорони здоров’я має статус „Лікарня, доброзичлива до дитини”.
В результаті проведених заходів протягом 2002-2006 рр. в Україні зменшується кількість пологів з ускладненнями. Так, якщо у 2004 р. їх нараховувалося 263 389, у 2005 р. – 231 593, 2006 р. – 221 069.
Продовжується процес поетапного оснащування родопомічних та дитячих закладів охорони здоров’я. Проте рівень оснащування в цілому по Україні новітнім медичним обладнанням є недостатнім.
Здійснюються заходи і щодо вирішення проблем безплідності. Так, у 2006 р. із Державного бюджету для безоплатного лікування безплідності у жінок за абсолютними показаннями було виділено 5300,0 тис. грн. З початку 2006 р. безкоштовно було проліковано більше 1 180 жінок, що мали діагноз безплідність.
В охороні здоров’я материнства і дитинства помітною є позитивна динаміка зменшення материнської смертності. Кількість смертей породіль під час пологів та у післяпологовий період становила: у 2002 р. – 85, у 2003 р. – 71, у 2004 р. – 56, у 2005 р. – 75, у 2006р. – 53 особи. Однак, незважаючи на таку позитивну динаміку, кількість жінок, що вмирають під час пологів та у післяпологовий період, залишається великою.
Проте, значна кількість українських жінок (0,19%) не спостерігаються у жіночих консультаціях на допологовому етапі, основною метою чого є антенатальна охорона плода, профілактика ускладнень перебігу пологів, підготовка сім’ї до народження дитини, як запоруки зменшення ускладнень пологів та позитивного впливу на здоров’я новонародженого (таблиця 8).
Кількість жінок, які не спостерігалися у лікаря під час вагітності зменшується з кожним роком, що певною мірою свідчить про ефективність введення залежності тривалості лікарняного по вагітності від строку постановки жінки на облік, а також підвищення інформованості населення щодо відповідального батьківства та планування бажаної дитини. У 2006 р. кількість дітей, які народилися поза лікарняним закладом зменшилась у 3 рази у порівнянні з 2004 роком (табл.9).
Таблиця 8
Частка вагітних жінок, які у дородовому періоді не спостерігались у жіночих консультаціях і були взяті під її нагляд у післяродовому періоді
| | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 |
| Кількість | 1651 | 1775 | 1470 | 1147 | 865 |
| Показник на 100 жінок, що закінчили вагітність абортами і родами | 0.43 | 0.44 | 0.36 | 0.27 | 0.19 |
Аналіз стану здоров’я дітей при народженні вказує на позитивні зміни, а саме захворюваність новонароджених у пологових стаціонарах за період 2001-2006 років знизилась на 30% завдяки впровадженню перинатальних технологій, передусім зниженню рівня ускладнених пологів з 70% у 2002 до 48% у 2006 рр., поліпшенню здоров’я вагітних (мал.11).
Таблиця 9
Динаміка народжень дітей у лікувальних закладах
| | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 |
| Частка дітей, народжених у лікувальних закладах | 98.2 | 98.3 | 96.9 | 96.9 | 99.1 |
| Кількість дітей, які народилися поза лікарняними закладами | 6954 | 6779 | 13301 | 13384 | 4314 |
.
Мал. 11. Захворюваність новонароджених у пологових стаціонарах 1996-2006 рр.
З поліпшенням показника здоров’я новонароджених корелює показник захворюваності дітей віком до 1 року, зниження якого відбулося за той же період часу майже на 10% (2001 р. - 2016,9 на 1000 дітей віком до 1 року, 2006 р. – 1786,1). Темпи зниження захворюваності його нижчі, ніж темпи зниження показника захворюваності новонароджених. Це можна пояснити тим, що після виписки з акушерських стаціонарів до догляду за дитиною долучається родина, повнота якого залежить від рівня підготовленості батьків до догляду за дитиною.
В Україні активно впроваджуються заходи підтримки грудного вигодовування. Проте, частка дітей віком до 3 місяців, яка знаходилася виключно на грудному вигодовуванні у 2006 р. у порівнянні з 2002 р. зменшилась, а частка дітей, віком до 6 місяців, навпаки, збільшилася (таблиця 10).
Таблиця 10
Частка дітей, що знаходились на виключно грудному вигодовуванні до зазначеного терміну (на 100 дітей, яким виповнився рік)
| | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 |
| Віком до 3 місяців | 46.2 | 45.6 | 45.1 | 38.6 | 35.0 |
| Віком до 6 місяців | 41.4 | 40.7 | 42.8 | 45.5 | 46.4 |
У 2006 р. прийнята програма “Підтримка грудного вигодовування дітей в Україні на 2006-2010 роки”. Очікуваним результатом Програми передбачено збільшення кількості дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні до шести місяців до 60%.
В Україні з кожним роком погіршується ситуація з ВІЛ/СНІДу у дітей. За останні роки стрімко збільшується кількість ВІЛ-інфікованих, хворих на СНІД та померлих від СНІДу дітей (див. табл.11).
Таблиця 11
Статистичні дані щодо кількості ВІЛ-інфікованих дітей, хворих на СНІД та померлих від СНІДу (станом на 1 січня зазначеного року)
| Рік | Кількість офіційно зареєстрованих нових випадків ВIЛ-iнфекцiї в дітей | Кількість нових випадків СНІДу в дітей | Кількість дітей, померлих від СНIДу |
| 2002 | 1379 | 47 | 23 |
| 2003 | 1844 | 68 | 38 |
| 2004 | 2293 | 96 | 33 |
| 2005 | 2516 | 143 | 36 |
| 2006 | 2834 | 123 | 32 |
Кількість ВІЛ-інфікованих вагітних жінок на кінець 2006 р. становила 3998 осіб, кількість вагітних, які пройшли курс профілактики вертикальної трансмісії ВІЛ: 2004 р. – 1934, 2005 р. – 2255, 2006 р. – 2629 осіб.
В Україні, за даними Міністерства охорони здоров’я, частка випадків передачі ВІЛ від матері до дитини за 2006 рік становить 7,1% (у 2005 році – 7,7%). За даними МБФ «Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», цей показник становить 12%.
Показник вертикальної трансмісії ВІЛ від матері до дитини в Україні занадто великий. Досвід розвинутих країн свідчить, що завдяки застосуванню високоактивної антиретровірусної терапії частота народження ВІЛ-інфікованих дітей може бути нижчою від 1%.
В Україні діти віком до 18 місяців, народжені ВІЛ-інфікованими матерями, вважаються ВІЛ-інфікованими, після чого встановлюється остаточний діагноз, хоча у світі існують технології, за якими точний діагноз визначається протягом кількох місяців. Відсутність фінансування на отримання технологій швидкого діагностування дітей на наявність ВІЛ-інфекції залишає їхні сім’ї на півтора року в стані глибокого стресу. Для значної кількості дітей, народжених від ВІЛ-позитивних матерів, невчасно встановлений ВІЛ-статус стає причиною їхнього сирітства і виховання в спеціальних будинках дитини, а не в рідних сім’ях, сім’ях опікунів, усиновителів, прийомних сім’ях.
У 2006 р. 732 дитини отримували антиретровірусне лікування, що становило 53,4% дітей зі встановленим діагнозом ВІЛ-інфекції. Але незважаючи на широкий доступ до лікування, у 2006 році 17 дітей померло від СНІДу, в тому числі 12 – у віці до 18 місяців.
У відповідь на п.59 Заключних зауважень і рекомендацій Комітету стосовно активізації зусиль щодо профілактики ВІЛ/СНІДу в Україні здійснюється наступна робота. Активно впроваджуються заходи щодо профілактики вертикальної трансмісії ВІЛ. Система профілактики перинатальної трансмісії ВІЛ у новонароджених в Україні інтегрована в службу організації медичної допомоги дітям і матерям.
На сьогодні в Україні наявні умови для суттєвого зниження ризику вертикальної трансмісії ВІЛ-інфекції, а саме: заклади охорони здоров’я повністю забезпечені тест-системами та швидкими тестами для діагностики ВІЛ у вагітних і новонароджених, у достатній кількості препаратами для медикаментозної профілактики, адаптованими замінниками грудного молока для новонароджених та стандартами надання медичної допомоги. У 2006 р. для забезпечення обстеження вагітних на ВІЛ виділено 3225 тис. грн.
Завдяки комплексному підходу до проведення профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини, рівень вертикальної трансмісії у 2006 р. вдалося знизити до 7,1%, що на 0,8% нижче, ніж у 2005 р. (7,7%) (мал. 12).
Мал. 12. Динаміка показника вертикальної трансмісії ВІЛ
за період 2000-2006 років.
Державними, недержавними та міжнародними організаціями проводиться велика профілактична робота щодо попередження інфікування ВІЛ. Україна як держава - член ООН, що прийняла 2001 року Декларацію ООН про прихильність справі боротьби з ВІЛ/СНІДом, зобов’язалась здійснювати до 2005 року національні стратегії, котрі дадуть можливість знизити темпи зростання епідемії, в тому числі за рахунок надання можливості доступу до послуг із профілактики ВІЛ та лікування СНІДу усім, хто цього потребує.
В Україні впроваджується низка профілактичних заходів, спрямованих на профілактику ВІЛ/СНІДу серед дітей та молоді. У загальноосвітніх навчальних закладах для учнів 8-11 класів запроваджена навчальна програма факультативного курсу „Школа проти СНІДу”. Загалом в Україні, за результатами 2006 р., учителі 55% загальноосвітніх навчальних закладів пройшли підготовку з питань освіти щодо ВІЛ/СНІДу; профілактичними програмами охоплено 66,5% учнів загальноосвітніх навчальних закладів та студентів професійно-технічних і вищих навчальних закладів 1-4 рівнів акредитації.
Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, громадські організації щороку реалізують тисячі інформаційно-просвітницьких заходів з метою попередження асоціальної поведінки молоді, виявлення та запобігання будь-якому негативному впливу на здоров’я молоді, подолання дискримінації та стигматизації, формування толерантного ставлення до людей, які живуть з ВІЛ-інфекцією, привернення уваги суспільства до їх проблем, посилення профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі.
У 2006 р. вперше в Україні Міністерством освіти і науки України, Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством внутрішніх справ України, Міжнародною організацією праці в Україні, Всеукраїнською наркологічною асоціацією, Представництвом ООН в Україні та Представництвом Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні було підписано Меморандум про наміри щодо впровадження загальнонаціональної профілактичної навчальної протиалкогольної та протинаркотичної програми для учнівської молоді, батьків та працівників педагогічних колективів. 1 червня 2006 року в Україні в День захисту дітей розпочалася Світова Глобальна Кампанія „Єднаймося заради дітей. Єднаймося проти СНІДу”, започаткована у штаб-квартирі ООН у Нью Йорку в жовтні 2005 р.
Попри всі заходи, спрямовані на попередження поширення епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні, ситуація залишається вкрай серйозною. Надзвичайність ситуації пояснюється стійко високими темпами поширення ВІЛ-інфекції в Україні. Вихід ВІЛ-інфекції за межі груп ризику серед населення спричинює збільшення кількості ВІЛ-позитивних вагітних і дітей.
З метою удосконалення лікувально-діагностичної допомоги дітям, хворим на ВІЛ/СНІД, відкрито Центр для лікування дітей з ВІЛ/СНІДом та їх батьків, який складається з амбулаторного та стаціонарного підрозділів. Крім того, в Україні функціонує 5 реабілітаційних центрів для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді у мм. Одесі, Луганські, Харкові та 2 центри у м.Києві.
Серед перешкод у боротьбі з ВІЛ/СНІДом можна назвати недостатність державного фінансування, низький рівень культури ставлення українців, в тому числі дітей, до власного здоров’я. На сьогодні темпи мобілізації засобів і коштів для боротьби з епідемією не встигають за темпами її розвитку.
В України понад десять років функціонує служби планування сім’ї. Просвітницька діяльність служби планування сім’ї спільно з закладами освіти на місцях допомагають сформувати більш відповідальну статеву поведінку у підлітків та молоді, почуття відповідального батьківства та особистої зацікавленості у збереженні свого здоров’я протягом всього життя.
Позитивність динаміки зменшення захворюваності дітей на інфекції, що передаються статевим шляхом є відображенням правильності обраної національної стратегії у впровадженні заходів профілактики в рамках державних програм, зокрема завдяки організованій просвітницькій роботі та підвищення доступності населення до медичної допомоги в рамках успішного впровадження на міжвідомчому рівні програми планування сім’ї (1995-2000 рр.) та Національної програми „Репродуктивне здоров’я 2001-2005 роки”. Лише за останні п’ять років захворюваність сифілісом дітей віком до 14 років зменшилась майже на 30%, гонореєю – на 40%, хламідійною інфекцією – на 40%. Захворюваність дітей віком 15-17 років на сифіліс та гонорею знизилась за період 2002-2006 років відповідно на - 55% та 45%. Кількість зареєстрованих хламідійних інфекцій поки що має негативну тенденцію, яка свідчить про щорічне зростання захворюваності на цю хворобу підлітків, які невдовзі стануть батьками, на 17% (Див. Додаток ІІ, табл.13,14).
Спостерігається позитивна тенденція зменшення кількості абортів у неповнолітніх дівчат, що свідчить про правильність державної стратегії та ефективність діяльності служби планування сім’ї. Поширеність абортів серед дівчаток віком до 14 років зменшилася в 1,6 рази, серед підліткового віку 15-17 років – в 1,5 рази (табл. 12). Аналіз абсолютної чисельності та відносних показників пологів у неповнолітніх дівчат показує негативну тенденцію (таблиця 13).
З метою впровадження сучасних підходів до надання медико-соціальної допомоги дітям підліткового віку в Україні розпочалося створення мережі „Клінік, дружніх до молоді”. Їх створення розпочато Міністерством охорони здоров’я України у рамках пілотного проекту за сприяння Представництва ЮНІСЕФ в Україні у 2005-2006 рр. у 9 регіонах України: у містах Києві і Севастополі, Донецькій, Одеській, Полтавській, Чернігівській, Львівській, Запорізькій та Хмельницькій областях. „Клініки, дружні до молоді” є структурними підрозділами закладів охорони здоров’я, які надають медико-соціальну допомогу дітям та молоді на основі „дружнього підходу”, рекомендованого ВООЗ та ЮНІСЕФ. На сьогодні працює 45 клінік, створено нормативно-правову базу, необхідну для розвитку клінік, розпочато навчання медичних та соціальних працівників, проведена апробація галузевого стандарту соціально-медичних послуг для дітей та молоді у сфері ВІЛ/СНІДу. У 2006 р. розпочав працювати Національний методично-організаційний моніторинговий центр на базі Української дитячої спеціалізованої лікарні „ОХМАДИТ” для методичного забезпечення, моніторингу та координації діяльності „Лікарень, доброзичливих до дитини” та „Клінік, дружніх до молоді”. Продовжується робота по розробці критеріїв якості роботи „Клінік, дружніх до молоді” і обговорюється питання необхідності запровадження відповідної процедури сертифікації закладів/відділень на відповідність званню „Клініка, дружня до молоді”. нагальної проблемою також залишається систематична підготовка кадрів/підвищення їх кваліфікації для роботи у такого типу закладах та їх забезпеченість засобами медичного призначення (тест-системи, презервативи тощо).
Розвиток мережі „Клінік, дружніх до молоді” передбачений Державною програмою „Репродуктивне здоров’я нації”, а послуги, які надаються через мережу „Клінік, дружніх до молоді” у 2006 р. включено до мінімального пакету профілактичних послуг („Дорожня карта/Гаціональний звіт Україні щодо розширення універсального доступу до профілактики ВІЛ/СНІДу, лікування, догляду та підтримки до 2010 р.”).
В Україні проводиться низка заходів, спрямованих на зменшення шкоди від вживання алкоголю, тютюну, наркотиків та інших речовин, які викликають залежність. За результатами соціологічних досліджень значна частина учнівської молоді практикує ранній початок куріння і вживання алкоголю та подальше засвоєння цих звичок. Так, за результатами дослідження „Здоров’я та поведінкові орієнтації учнівської молоді” кількість курців обох статей становить: в 11 років – 7%, у 13 років – 15%, у 15 років – 26%, у 16 років – від 33% до 50% (І курс професійно-технічних навчальних закладів – 50%, І курс вищих навчальних закладів – 33%). Перші спроби алкоголю і тютюну найчастіше відбуваються в 11-річному віці або раніше. Протягом останніх років кількість дітей, які виживають пиво щоденно або щотижнево перевищила серед 15-річних юнаків 50% і 30% у дівчат; серед 13 –річних цей показник сягнув 30% у юнаків і 15% у дівчат; серед 11-річних - 15% у юнаків і 10% - у дівчат. В значній мірі посилення цих негативних тенденцій пов’язано з недієвістю існуючих обмежень реклами цигарок та алкоголю, особливо слабоалкогольних напоїв і пива. Заклади торгівлі часто порушують заборону продажу цигарок та алкоголю дітям.
Значна увага в країні приділяється створенню системи реабілітації наркозалежної молоді. З метою активізації роботи, спрямованої на реабілітацію та адаптацію наркозалежної молоді створено реабілітаційні центри „Твоя перемога”, які проводять в тому числі і профілактичну роботу серед підлітків. У 2006 році їх нараховувалося 34 одиниці.
Одним із ефективних шляхів вирішення проблем, пов’язаних зі здоров’ям у підлітків, стало вивчення в загальноосвітніх навчальних закладах інтегрованого курсу „Основи здоров’я”, або іншими словами – впровадження валеологічної освіти серед дітей. Ще з 1994 р. „Основи валеології” є предметом шкільного компонента навчального плану загальноосвітньої школи, а з 2001 р. – інтегрований курс „Основи здоров’я” входить до державного компоненту освіти серед школярів 1–9 класів (тобто поєднується з уроками фізичного виховання). З 2005 р. інтегрований курс „Основи здоров’я” розпочали вивчати учні 5 класу 12-річної загальноосвітньої школи, що стало початковим етапом валеологічної освіти основної ланки загальної середньої освіти. На цих уроках поширюється інформація про здоров’я, школярі навчаються моделювати своє майбутнє життя, формуючи уміння та навички здорового способу життя.
Таблиця 12
Динаміка зміни кількості абортів серед неповнолітніх дівчат
| | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 |
| Кількість неповнолітніх вагітних, що закінчили вагітність абортами | 19004 | 18412 | 17131 | 14864 | 14343 |
| Аборти у неповнолітніх: | 8284 | 7615 | 6623 | 5272 | 4850 |
| - у віці до 14 років включно в абсолютних числах | 170 | 161 | 139 | 119 | 106 |
| - на 1000 дівчат 10-14 років включно | 0.10 | 0.10 | 0.09 | 0.09 | 0.08 |
| - у віці 15-17 років включно | 8114 | 7454 | 6484 | 5153 | 4744 |
| - на 1000 дівчат-підлітків 15-17 років включно | 7.03 | 6.60 | 5.88 | 4.93 | 4.77 |
Таблиця 13
Кількість неповнолітніх дівчат, що народили дитину
-
2002
2003
2004
2005
2006
Кількість пологів у неповнолітніх:
10720
10797
10508
9592
9493
- у віці до 14 років включно, в абсолютних числах
106
105
92
83
102
- на 1000 дівчат 10-14 років включно
0.06
0.07
0.06
0.06
0.08
- у віці 15-17 років включно
10614
10692
10416
9509
9391
- на 1000 дівчат-підлітків 15-17 років включно
9.20
9.47
9.45
9.11
9.45
(d) Соціальне забезпечення, служби і установи по догляду за дітьми (стаття 26, стаття 18 п. 3);
З метою підтримки материнства і дитинства в Україні надаються наступні види соціальної допомоги:
1. Одноразова допомога при народженні дитини
2. Державна допомога у зв’язку з вагітністю та пологами
3. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Одноразова допомога при народженні дитини надається матері дитини у разі звернення за її призначенням не пізніше шести місяців з дня народження дитини.
Допомога при народженні дитини виплачується з метою створення належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.
Перша частина допомоги у дев’ятикратному розмірі прожиткового мінімуму в грошовій формі виплачується при народженні дитини. Решта суми допомоги, кратної 13,6 розміру зазначеного прожиткового мінімуму, виплачувалася в грошовій формі впродовж 12 місяців після місяця народження дитини.
Виплата допомоги припиняється в разі позбавлення отримувача батьківських прав, відмови отримувача допомоги від виховання дитини, нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини, перебування отримувача допомоги в місцях позбавлення волі за рішенням суду, настання інших обставин, передбачених законодавством.
У разі влаштування дитини до дитячого закладу на повне державне утримання виплата допомоги здійснюється (поновлюється) органами праці та соціального захисту населення шляхом перерахування коштів на відкритий в установі уповноваженого банку рахунок дитини.
Розмір одноразової допомоги при народженні дитини з 2003 до 2006 року збільшився для застрахованих осіб майже в 28 разів, для незастрахованих – майже в 43 рази (таблиця 14). Як вже зазначалося, з 1 січня 2008 року розмір такої допомоги при народженні першої дитини становить 12240 грн. ( 2425 дол. США).
Таблиця 14
Розмір одноразової допомоги при народженні дитини
| | 2003 р. | з 01.01.2004 р. | З 01.07.2004 р. | з 01.01.2005 р. | 2006 р. |
| Застрахованим особам | 320 грн. (64 дол. США) | 684 грн. (135,6 дол. США) | 725 грн. (143,6 дол. США) | 8497,6 грн. (1499,5 дол. США) | 8500 грн. (1500 дол. США) |
| Незастрахованим особам | 200 грн. (39,6 дол. США) | 360 грн. (71,3 дол. США) | 724,46 грн. (143 дол. США) | 8497,6 грн. (1499,5 дол. США) | 8500 грн. (1500 дол. США) |
Державну допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами отримують усі жінки застраховані і не застраховані в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування. Застраховані особи таку допомогу отримують за місцем своєї роботи за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами виплачується жінкам за весь період відпустки, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей - 70) календарних днів після пологів. Жінкам, віднесеним до 1-4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, допомога виплачується за 180 календарних днів зазначеної відпустки (90 - до пологів і 90 - після пологів). Допомога обчислюється сумарно та призначається жінкам у повному обсязі незалежно від кількості днів відпустки, фактично використаних до пологів. Така допомога надається у розмірі 100% середньомісячного доходу, заробітної плати (стипендії, грошового забезпечення, допомоги по безробіттю тощо) жінки. Для незастрахованих осіб розмір допомоги становить 25% розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатної особи, з розрахунку на місяць.
Особам, які взяли під опіку дитину впродовж двох місяців з дня її народження, допомога надається за період з дня встановлення опіки і до закінчення 56 календарних днів (70 календарних днів у разі одночасного усиновлення чи встановлення опіки над двома і більше дітьми, 90 календарних днів - для жінок, віднесених до 1-4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).
За 2002-2006 рр. значно збільшилися середній розмір допомоги та середньомісячна чисельність одержувачів допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами (мал.13-14). Середній розмір допомоги з 2002 р. до 2006 р. збільшився на 149,23 грн. (майже 30 дол. США). Щорічна середньомісячна чисельність одержувачів допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами з 2002 р. до 2006 р. збільшилася на 11141 особу.
Мал. 13. Середній розмір допомоги за весь період вагітності (грн. на особу)
Мал. 14. Середньомісячна чисельність одержувачів допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами (осіб).
Державна система соціального забезпечення виплачує допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Застраховані особи в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування таку допомогу отримували за місцем роботи за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Незастрахованим особам, які фактично здійснюють догляд за дитиною допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається органами праці та соціального захисту населення за рахунок коштів державного бюджету.
У разі народження (усиновлення, встановлення опіки) двох і більше дітей допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на кожну дитину. Динаміка змін середньомісячної чисельності дітей до трьох років, на яких надавалося допомога по догляду за дитиною наведена на мал.15.
Розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку залежить від наявності соціального страхування, встановленого прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років та середньомісячного сукупного доходу сім’ї. На малюнку 16 наведено розмір допомоги за роками.
Мал. 15. Динаміка змін середньомісячної чисельності дітей до трьох років, на яких надавалося допомога по догляду за дитиною
Мал. 16. Розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (незастрахованим особам) за 2002-2006 роки
В Україні існують різні види соціальної допомоги, яка спрямована на допомогу різним категоріям дітей. Діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави
Державна підтримка дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, сімей, що виховують таких дітей, молоді цих категорій стосується таких положень: матеріальна підтримка; оздоровлення; пільги при вступі до професійно-технічних і вищих навчальних закладів та під час навчання; працевлаштування; забезпечення житлом після закінчення навчання або досягнення повноліття.
Діти-сироти мають право на отримання пенсії в разі втрати годувальника, при цьому пенсія призначається незалежно від того, чи були діти на утриманні годувальника. Правила виплат поширюються на сім’ї годувальників, яких засвідчено в установленому порядку безвісти відсутніми.
На дітей, які втратили обох батьків, а також дітей померлої одинокої матері (батька) пенсія на кожну дитину не може бути меншою від двократного розміру соціальної пенсії. Сім’ям, до складу яких входять діти, котрі втратили обох батьків, пенсія обчислюється із загальної суми заробітку обох батьків. Соціальна пенсія призначається в розмірі 100% мінімального розміру пенсії за віком дітям у разі втрати годувальника.
Дітям, які перебувають на повному державному утриманні, виплачується 50% призначеної пенсії. У повному розмірі пенсія по втраті годувальника виплачується дітям –сиротам, які втратили обох батьків і які перебувають на повному державному утриманні.
Діти-сироти, які перебувають в інтернатних закладах, знаходяться на повному державному забезпеченні. Вартість повного державного забезпечення у грошовому еквіваленті для дітей віком від народження до трьох років, від трьох до семи років, від семи до десяти років, від десяти до чотирнадцяти років, від чотирнадцяти до вісімнадцяти років та осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до двадцяти трьох років визначається відповідно до Закону України „Про прожитковий мінімум”, і складає два прожиткових мінімуму для дітей відповідного віку.
У випадку перебування дитини в інтернатних закладах кошти перераховуються на особистий рахунок дитини. Соціальні виплати на дітей, які перебувають під опікою, піклуванням, у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу, витрачаються на забезпечення потреб дитини дорослими, які є законними представниками її інтересів.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України “Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків” дітям-сиротам і дітям, які залишились без піклування батьків, після досягнення ними 18-річного віку виплачується одноразова грошова допомога незалежно від форм їхнього влаштування.
Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються, крім повного державного забезпечення виплачується стипендія в розмірі, який на 50 відсотків перевищує розмір стипендії у відповідному навчальному закладі, а також виплачується 100 відсотків заробітної плати, яка нарахована в період виробничого навчання та виробничої практики.
Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються, до завершення навчання виплачується щорічна допомога для придбання навчальної літератури в розмірі трьох місячних стипендій. Виплата зазначеної допомоги здійснюється протягом 30 днів після початку навчального року за рахунок коштів, що передбачаються для навчальних закладів у відповідних бюджетах.
При наданні особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються, академічної відпустки за медичним висновком за ними зберігається на весь період академічної відпустки повне державне забезпечення та виплачується стипендія. Навчальний заклад сприяє організації їх лікування.
Випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі двох прожиткових мінімумів. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом Міністрів України. За бажанням випускників навчальних закладів їм може бути видана грошова компенсація в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття.
Згідно із частиною п’ятою статті 41 Закону України „Про освіту” учні державних професійно-технічних навчальних закладів із числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, і дітей, які потребують особливих умов виховання, перебувають на повному утриманні держави, інші учні зазначених навчальних закладів забезпечуються безкоштовним харчуванням і стипендією.
Соціальні стипендії призначаються студентам і курсантам, які потребують соціального захисту та яким за підсумками навчання не призначена академічна стипендія.
Підставою для призначення соціальної стипендії є наявність в особи права на отримання державних пільг і гарантій, установлених законами для таких категорій громадян: студенти і курсанти із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Професійно-технічні навчальні заклади в межах коштів, передбачених для виплати стипендії, вирішують питання про першочергове призначення академічної стипендії учням, зокрема із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Державні соціальні стандарти, нормативи споживання, нормативи забезпечення є однаковими для всіх дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, незалежно від форми їх улаштування й утримання, і затверджуються відповідно до законодавства.
Розмір допомоги на дітей, які перебувають під опікую чи піклуванням за 2003-2006 роки збільшилася на 390 грн. (77,2 дол. США) на дітей від 0 до 6 років, на 524 грн.(майже 104 дол. США) на дітей віком від 7 до 18 років (див. мал.17). З 1.01.2009 року відповідно до Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми (щодо розміру допомоги на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням), встановлюється розмір державної допомоги сім’ям, які виховують дитину під опікою на рівні не нижчому за два прожиткових мінімуму для дітей відповідного віку, як це передбачено для дітей вихованців дитячих будинків сімейного типу та дітей, які виховуються в прийомних сім’ях.
Мал. 17. Динаміка змін допомоги на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням за 2002-2006 роки
Законом України „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” передбачена виплата державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та на дітей-інвалідів.
Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства І групи призначається у розмірі 100% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Надбавка на догляд за інвалідом з дитинства І групи встановлюється у розмірі 50% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
З 1 січня 2006 р. набув чинності Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”, який передбачає збільшення на 10% розміру державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства II та III групи. Якщо раніше він становив відповідно 70 і 50% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то відтепер – це 80 і 60% відповідно.
Одиноким інвалідам з дитинства II та III групи, які за висновком медико-соціальної експертної комісії потребують постійного стороннього догляду, передбачено надбавку на догляд за ними до державної соціальної допомоги в розмірі 15% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Державна соціальна допомога на дітей-інвалідів віком до 18 років призначається у розмірі 70% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. З 1 січня 2006 року розмір призначеної державної соціальної допомоги дітям-інвалідам, захворювання яких пов’язане з Чорнобильською катастрофою, збільшений на 50%.
Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років становить 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку і призначається одному з батьків-усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не працюють і фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом. До 1 січня 2006 року ця надбавка призначалась за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї, у якій виховується дитина-інвалід, за попередні шість місяців не перевищував прожиткового мінімуму для сім’ї.
Надбавка на догляд призначається незалежно від факту роботи матері (батька), сім’ї, у якій виховують дитину-інваліда, тільки одинокій матері (одинокому батьку).
Відповідно до законодавства країни державна соціальна допомога, яка призначена на дитину-інваліда віком до 18 років, виплачується незалежно від одержання на неї інших видів допомоги. Проте, фактично дитина-інвалід, яка має право отримувати державну соціальну допомогу як інвалід і як сирота, реально отримує її тільки як сирота. Безумовно, такий стан речей не дозволяє задовольнити потреби дітей-інвалідів з числа дітей-сиріт і гальмує процес влаштування дітей такої категорії у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу тощо.
Однак, абсолютна сума виплат, яка здійснюється на дитину-інваліда, не дає змоги родині задовольняти в повному обсязі потреби дитини в послугах освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, підготовки до трудової діяльності та доступу до засобів відпочинку таким чином, який сприяв би залученню дитини до повноцінного життя, сприяв би її розвитку. На початку 2008 року Президентом України був ініційований процес збільшення розміру державної соціальної допомоги сім’ям з дітьми-інвалідами.
Відповідно до законодавства країни одинокі матері, одинокі усиновителі, вдови та вдівці з дітьми, мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, шлюб між якими було розірвано до дня смерті, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію, отримають допомогу в розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму. Середньомісячний розмір допомоги на кожну дитину наведено на мал. 18.
Законом України „Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” передбачено надання соціальної допомоги, розмір якої визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім’ї та її середньомісячним сукупним доходом, але не може бути більшим ніж 75% прожиткового мінімуму для сім’ї. У 2006 році середній розмір допомоги малозабезпеченим сім’ям становив 237,3 грн. (47 дол. США).
Наведені вище данні засвідчують, що Україна здійснила значні кроки щодо фінансової допомоги сім’ям з дітьми та дітям груп ризику (зауваження п 40. Комітету).
Див. також п. а, в Р.V.
Мал. 18. Середньомісячний розмір допомоги на дітей одиноким матерям (батькам) на кожну дитину в грн.
(e) Рівень життя (стаття 27, пп. 1-3).
Одним із пріоритетних завдань соціально-економічного розвитку України є зниження рівня бідності. З метою зменшення масштабів бідності й усунення її найгостріших проявів було розроблено Національну стратегію подолання бідності та прийнята Комплексна програма забезпечення її реалізації, яка розрахована на період до 2009 р.
Стратегією подолання бідності було визначено основні напрями щодо проведення активної і діючої політики щодо запобігання бідності шляхом створення економічно-правових умов для збільшення доходів і зростання економічної активності працездатних громадян, що стосуються, насамперед розвитку зайнятості і ринку праці, підвищення доходів від трудової діяльності, розвитку соціального страхування як упереджувального захисту людини від втрати доходу, а також соціальної підтримки найбільш уразливих прошарків населення через впровадження консолідованої системи адресної соціальної допомоги і соціальних послуг.
Комплексною програмою забезпечення реалізації Стратегії подолання бідності визначено, що соціальний захист повинен ґрунтуватися на принципах поглиблення адресності та забезпечення матеріальної підтримки непрацездатних громадян, сімей з дітьми, передусім багатодітних, дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей-інвалідів, пенсіонерів та осіб з обмеженими фізичними можливостями.
Впродовж 2002-2006 рр. зусилля спрямовувалися на підвищення якості життя сімей та дітей шляхом поступового наближення рівня соціальних гарантій до прожиткового мінімуму. Як вже зазначалося, в Україні державні соціальні гарантії встановлюються не на рівні прожиткового мінімуму, а на рівні можливого його забезпечення. Слід зазначити, що рівень забезпечення прожиткового мінімуму встановлюється з урахуванням реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету і затверджується одночасно з прийняттям Закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
На початок 2004 р. співвідношення основних соціальних гарантій та стандартів з розміром прожиткового мінімуму було таким: мінімальний розмір заробітної плати становив 56,2% від прожиткового мінімуму для працездатної особи; допомога по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років – 21,9% від прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. І тільки допомога при народженні дитини перевищує відповідні розміри прожиткового мінімуму (з 2005 року вона становила – 8,5 тис. грн. (1500 дол. США).
Проте, моніторинг ситуації з бідністю за час реалізації Стратегії подолання бідності з 2001 року за національною межею бідності свідчить, що рівень бідності практично не змінився і становить близько 28%. У таблиці 15 наведено динаміку зміни показників бідності за відносним та абсолютним критеріями для різних типів домогосподарств з молоддю у 2005 р.
Таблиця 15
Показники бідності за відносним та абсолютним критеріями для різних типів домогосподарств з молоддю (2005 р., %)
| Типи домогосподарств з молоддю | Бідність за національною межею (відносний критерій) | Бідність за межею прожиткового мінімуму (абсолютний критерій) |
| Домогосподарства, де проживає хоча б одна молода особа | 32,1 | 43,8 |
| з дітьми | 37,6 | 49,9 |
| без дітей | 22,0 | 33,0 |
| Домогосподарства, де проживає хоча б один підліток 14 –17 років | 35,3 | 46,6 |
| Багатопоколінні домогосподарства з молоддю, дітьми та особами пенсійного віку | 44,2 | 57,9 |
| Домогосподарства з молоддю, де всі особи працездатного віку | 16,9 | 27,6 |
| Домогосподарства, де є хоча б одна безробітна молода особа віком 18–35 років | 46,1 | 59,4 |
| Молоді сім'ї, що мешкають окремим домогосподарством | 28,8 | 39,1 |
| з дітьми | 32,8 | 43,3 |
| без дітей | 6,1 | 15,1 |
| Усе населення | 27,1 | 38,2 |
Найбільше від бідності потерпають сім’ї з дітьми. Так, серед молодих сімей з дітьми, що мешкають окремим домогосподарством (саме до цього сьогодні прагне кожна молода сім’я), бідність за відносними критеріями вища в 5,4 разу, а за абсолютними – у 2,9 разу, ніж у сім’ях, де дітей немає. Багатопоколінні домогосподарства з молоддю, дітьми та особами пенсійного віку (типові сільські родини) потерпають від бідності в 1,6 разу за відносними критеріями і в 1,5 разу за абсолютними критеріями частіше, ніж пересічна українська родина.
Негативний вплив на рівень життя населення країни має низький рівень оплати праці, значна міжгалузева диференціація в оплаті праці, недосконалість податкової системи тощо.
Нагальними для України залишаються питання поліпшення організаційної і технологічної структури національної економіки, завершення економічних реформ та реформ у сфері медицини, пенсійної системи, житлово-комунальному господарстві та поєднання грошових виплат з наданням соціальних послуг у сфері соціального забезпечення.