Geum.ru

Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту Державний інститут розвитку сім’ї та молоді національний звіт

Вид материалаДокументы

Содержание


І. ЗАГАЛЬНІ ЗАХОДИ З ВИКОНАННЯ КОНВЕНЦІЇ ПРО ПРАВА ДИТИНИ (статті 4, 42 та п. 6 статті 44 Конвенції)
Державна програма запобігання дитячій бездоглядності на 2003-2005 роки
с) Засоби захисту прав та їх доступність для дітей у разі порушення
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

І. ЗАГАЛЬНІ ЗАХОДИ З ВИКОНАННЯ КОНВЕНЦІЇ ПРО ПРАВА ДИТИНИ
(статті 4, 42 та п. 6 статті 44 Конвенції)

(а) Політика держави, національне законодавство, що сприяє здійсненню прав дитини, закріплених у Конвенції; зміни у національному законодавстві відповідно до принципів та положень Конвенції


В Україні підвищилась увага з боку державних органів до соціальних проблем дитинства та захисту прав дітей як на політичному, так і законодавчому рівнях. Уряд України продовжує здійснювати заходи, спрямовані на приведення внутрішнього законодавства й практики у відповідність до принципів і положень Конвенції ООН про права дитини. Протягом 2002-2006 рр. в Україні набули чинності та стали частиною національного законодавства такі міжнародні документи у сфері захисту прав дітей:

- Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (ратифікований у квітні 2003 р.);

- Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та протоколів, що її доповнюють (Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї і Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю) (ратифікований у лютому 2004 р.);

- Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах (ратифікований у червні 2004 р.);

- Європейська конвенція з питань боротьби проти торгівлі людьми (підписана у листопаді 2005 р.);

- Європейська Конвенція про здійснення прав дітей (дата підписання від імені України 15.05.2003 р., дата ратифікації 03.08.2006 р. (із заявою);

- Конвенція про визнання і виконання рішень стосовно зобов’язань про утримання (дата приєднання – 14.09.2006 р. (із заявою і застереженнями);

- Конвенція про контакт з дітьми (дата підписання від імені України 15.05.2003 р., дата ратифікації 20.09.2006 р. (із заявою);

- Конвенція про стягнення аліментів за кордоном (ратифікована 20.07.2006 р., набула чинності 19.10.2006 р.;

- Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, (дата приєднання 11.01.2006, набула чинності 01.09.2006 р.);

- Нью-Йоркська Конвенція про стягнення аліментів за кордоном 1956 р. (ратифікована у липні 2006 р.);

- Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання і співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей (дата приєднання 14.09.2006р. із заявою та застереженнями;

- Конвенція про кіберзлочинність, 2001 р. (ратифікована у вересні 2005 року.);

- Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, який стосується криміналізації дій расистського та ксенофобського характеру, через комп’ютерні мережі (ратифікований у червні 2006 р.);

- Протокол № 12 до Європейської конвенції з прав людини (ратифікований у березні 2006 р., набрав чинності з 1.07.2006 р.);

- Європейська соціальна хартія (ратифікована у вересні 2006 р. із заявами);

- Європейська конвенція про громадянство (ратифікована у грудні 2006 р., набрала чинності з 1.04.2007 р.).

Набрання чинності зазначених вище конвенцій підтверджує прагнення України виконувати міжнародно-правові документи, що стосуються дітей та захисту прав людини.

На сьогодні невирішеним залишається питання про приєднання України до Конвенції про захист дітей і співробітництво у питаннях міжнародного усиновлення. Законопроекти про ратифікацією цієї Конвенції та внесення змін до чинного законодавства країни у зв’язку з приєднанням до неї декілька разів виносилися на розгляд Верховної Ради України. Проте, дані законопроекти не було прийнято. Повідомляємо також, що за результатами проведення Всеукраїнської наради «З любов'ю і турботою до дітей» за участю Президента України 13 березня 2007 р. Кабінет Міністрів України підготував окреме доручення Міністерству України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерству юстиції й Міністерству закордонних справ забезпечити відповідний супровід і сприяти першочерговому прийняттю Верховною Радою України проектів Законів України «Про приєднання України до Конвенції про захист дітей і співробітництво з питань міждержавного всиновлення» та «Про внесення змін у деякі законодавчі акти у зв'язку з приєднанням до Конвенції про захист дітей і співробітництво з питань міждержавного всиновлення”. На сьогоднішній день дані законопроекти знаходяться на розгляді у Верховній Раді України.

Зміни у законодавстві України стосовно забезпечення прав дитини згідно з положеннями Конвенції ООН про права дитини та інших міжнародних нормативно-правових документів у сфері захисту прав дітей, що відбулися протягом 2002-2006 рр., (див. Дод.1) ґрунтуються на правозахисному підході і спрямовані, насамперед, на вдосконалення існуючих або створення нових механізмів реалізації всіх нормативно-законодавчих актів, які стосуються Конвенції. Вони стосуються реформування державної системи влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; розвитку мережі соціальних закладів для дітей; захисту дітей від жорстокого поводження, посилення відповідальності за торгівлю дітьми та сексуальну експлуатацію дітей тощо.

В Україні протягом 2002-2006 рр. реалізовувалися загальнодержавні та галузеві програми, спрямовані на поліпшення здоров’я, створення сприятливих умов для народження та виховання дітей, соціальний захист дітей, боротьбу з ВІЛ/СНІДом, підвищення якості освіти тощо, а саме:
  • Національна програма „Діти України”;
  • програма „Шкільний автобус”;
  • Національна програма „Репродуктивне здоров’я 2001-2005 р.”;
  • Державна програма „Репродуктивне здоров’я нації на період до 2015 року”;

- Державна програма запобігання дитячій бездоглядності на 2003-2005 роки;

  • Державна програма подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006 – 2010 роки;
  • Міжгалузева комплексна програма „Здоров’я нації” на 2002-2011 роки;
  • Стратегія демографічного розвитку в період до 2015 року;
  • Державна програма соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі на 2004 – 2006 роки;
  • Державна програма „Дитяча онкологія” на 2006-2010 роки”;
  • Державна програма відпочинку та оздоровлення дітей на період до 2008 року;

- Національна програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 роки;

- Програма реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2003-2010 роки;

- Міжгалузева програма „Профілактика передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини та забезпечення медико-соціальною допомогою ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД дітей”;

- Програма розвитку позашкільних навчальних закладів на 2002–2008 роки;

- Програма „Інформаційні і комунікаційні технології в освіті і науці на 2006-2008 роки”;

- Державна програма розвитку освіти на 2006–2010 роки.

Проте, виконання цих програм ускладнюється недостатнім рівнем фінансового забезпечення, що, в свою чергу, призводить до відсутності суттєвих зрушень на рівні невеликих міст і селищ, особливо це стосується інфраструктури медичного обслуговування.

2006 рік ознаменований в Україні розробкою нового документа, що визначив стратегію держави у напрямі захисту дітей, – Національного плану дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини. При розробці Національного плану дій були враховані рекомендації п.13 Заключних зауважень та рекомендацій Комітету ООН з прав дитини стосовно охоплення всіх принципів та положень Конвенції та застосуванні правозахисного підходу.

Над документом працювала міжгалузева група представників центральних органів виконавчої влади, неурядових організацій, до обговорення положень документа були залучені діти-лідери.

Метою Національного плану дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини є забезпечення функціонування оптимальної цілісної системи захисту прав дітей, визначення шляхів урегулювання проблем ефективного забезпечення її реалізації в Україні, враховуючи Цілі Розвитку Тисячоліття, стратегії Підсумкового документа Спеціальної Сесії в інтересах дітей Генеральної Асамблеї ООН „Світ, сприятливий для дітей” та завдання Конвенції про права дитини. Даний документ підтверджує прагнення та готовність України активізувати роботу, спрямовану на поліпшення становища дітей і передбачає комплексний підхід щодо реалізації прав дитини на охорону здоров’я, освіту, соціальний захист, культурний та духовний розвиток, на участь у житті суспільства, захист дітей від жорстокого поводження та удосконалення системи контролю та моніторингу становища дітей в Україні.

У червні 2007 року Верховною Радою України було прийнято Закон України „Про Загальнодержавну програму „Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року”. Проте, у зв’язку з початком проведенням дострокових парламентських виборів в Україні, законопроекти прийняті у цей період не були підписані Президентом України і, відповідно, не набули чинності закону. Даний законопроект знаходиться на розгляді у Верховній Раді України як невідкладний.

(с) Засоби захисту прав та їх доступність для дітей у разі порушення


Загалом в Україні законодавчо визначені та реалізуються на практиці засоби захисту прав дітей. Відповідно до законодавства дитина має право особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів (стаття 10 Закону України "Про охорону дитинства"). Крім цього, дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років (стаття 152 Сімейного кодексу України).

Відповідно до законодавства країни, держава гарантує всім дітям рівний доступ до безоплатної юридичної допомоги, необхідної для забезпечення захисту їх прав (статті 3 Закону України "Про охорону дитинства"). Безоплатна юридична допомога надається через мережу установ служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, відділів у справах молоді та спорту. В країні створена також мережа громадських приймалень, гарячих „телефонних ліній”, безкоштовних юридичних приймалень тощо. Так, при органах юстиції станом на 1.07.2007 р. діють 716 громадських приймалень, 1153 громадських приймалень органів місцевого самоврядування та 1715 виїзних консультаційних пунктів, де надається безкоштовна правова допомога. Працівники органів юстиції, правоохоронних органів, юристи центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді проводять бесіди, лекції для учнів загальноосвітніх шкіл, надають юридичні консультативні послуги, в т.ч. і з прав дітей та механізмів соціально-правової допомоги.

Гострою проблемою для країни все ще залишається порушення прав дітей, які живуть або працюють на вулиці. Хоча протягом останнього часу посилилася профілактична робота з дітьми, які опинилися в кризових ситуаціях та їх батьками, підвищилась якість послуг, які їм надаються, багато з них продовжують стикається з різними формами фізичного та психічного насилля, відсутністю догляду. Ці діти все ще мають обмежений доступ до належних освітніх, медичних та соціальних послуг та до чинних механізмів правового захисту. Не зважаючи на посилення державного контролю за дотриманням майнових та житлових прав дітей, все ще існують випадки порушення цих прав. Одним із засобів захисту прав дітей, які опинилися в складних життєвих ситуаціях, є проведення службами у справах дітей, органами освіти та кримінальної міліції у справах дітей спільних профілактичних рейдів „Вокзал”, „Вулиця”, „Підліток”, „Урок” тощо. Під час рейдів виявленим дітям надається соціальна, медична та правова допомога, вони влаштовуються до соціальних закладів для дітей, повертаються до навчання.

На виконання рекомендацій п. 40 Заключних зауважень та рекомендацій Комітету, в Україні відбувається поступове розширення мережі закладів соціального обслуговування, які забезпечують адресне і довготривале надання соціальних послуг. Серед них (станом на кінець 2006 р.) - 95 притулків для дітей, 28 центрів соціально-психологічної реабілітації дітей; 22 центри соціально-психологічної допомоги; 9 соціальних гуртожитків; 7 соціальних центрів матері і дитини, 529 мобільних консультаційних пунктів соціальної роботи в сільській та гірській місцевостях, віддалених районах, 682 служби соціальної підтримки сім’ї тощо. Крім того, в Україні діють 72 служби „Телефон Довіри” при центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, цілодобова Всеукраїнська дитяча лінія „Телефон Довіри” при Міністерстві України у справах сім’ї, молоді та спорту, та декілька десятків “Телефонів Довіри”, що створені громадськими організаціями у рамках програм протидії торгівлі людьми.

Кожна дитина або дорослий в Україні мають право звернутися до органів внутрішніх справ, органів та закладів освіти, охорони здоров’я, управлінь у справах сім’ї та молоді, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, служб у справах дітей у випадку жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення (процедура розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення була затверджена у січні 2004 р.). Крім того, під час проведення рейдів служб у справах дітей або кримінальної міліції у справах дітей, медичних оглядів, звернень через мережу „Телефонів Довіри” можуть бути виявлені діти, які зазнали жорстокого поводження або існує загроза його вчинення. Працівники всіх зазначених установ і організацій, після отримання звернень, надають медичну, соціальну, психологічну допомогу дитині, у разі необхідності вилучають дитину з середовища, де вона зазнала жорстокого поводження, а у випадку реальної загрози жорстокого поводження вживаються заходи до його попередження. У випадках, коли існують ознаки злочинних діянь або загроза їх учиненню, інформація передається правоохоронним органам.

Одночас, поряд із значними зрушеннями, які відбулися у сфері створення системи соціально-правового захисту дітей, слід відмітити, що не вирішеними залишаються питання доступності для дітей засобів захисту прав у випадку їх порушення. Це пов’язано із недостатньою кількістю та штатною неукомплектованістю служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, особливо на рівні невеликих міст і селищ, недостатньою кількістю методик надання соціально-правової допомоги дітям та недостатнім рівнем обізнаності щодо свої прав та механізмом їх захисту самих дітей, особливо тих, хто опинився в складних життєвих обставинах. В Україні також відсутній такий механізм захисту прав дітей як Уповноважений з прав дитини, хоча у 2008 році на розгляд Верховної Ради України були внесені відповідні законопроекти.

Див. також п. h Р.ІV.


d) Механізми координації політики щодо дітей на національному та місцевому рівнях

Свідченням пріоритетності сфери охорони дитинства для України стало створення у березні 2006 р. урядового органу – Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини при Міністерстві України у справах сім’ї, молоді та спорту (п.14 і п.16 Заключних зауважень і рекомендацій). На Департамент покладені функції:

- здійснення заходів щодо забезпечення захисту прав, свобод та інтересів дітей, запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності;

- узагальнення практики застосування та розробки пропозицій щодо вдосконалення законодавства з питань усиновлення дітей, опіки, піклування, влаштування їх у дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї, запобігання дитячій бездоглядності і безпритульності, захисту прав, свобод та інтересів дітей;

- контрольно-наглядові функції щодо захисту прав, свобод та інтересів дітей, їх усиновлення, опіки, піклування, влаштування у дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї, а також їх утримання та виховання у закладах соціального захисту;

- виконання Україною зобов'язань, передбачених Конвенцією ООН про права дитини та іншими міжнародними договорами України з питань захисту прав дитини, усиновлення, опіки і піклування; забезпечення співробітництва центральних органів виконавчої влади з Дитячим фондом ООН, контроль виконання в Україні програм, які підтримуються ЮНІСЕФ тощо.

Продовжує активно працювати створена у 2000 р. Міжвідомча комісія з питань охорони дитинства, яка забезпечує координацію дій у вирішенні питань, пов’язаних із життєзабезпеченням та розвитком дітей.

Протягом 2002-2006 рр. продовжувався розвиток служб у справах дітей, до компетентності яких належать питання реалізації державної політики з питань захисту прав дітей, запобігання дитячій безпритульності і бездоглядності тощо. Якщо у 2003 р. штатна чисельність їх працівників становила 1660 осіб, то у 2006 р. – вже 2343 осіб, а на 1.01.2007 р. – 3138 осіб. Проте, укомплектованість служб у справах дітей відповідно до норм законодавства протягом 2002-2006 рр. становила лише 56-63%. Протягом останніх років значно розширилася сфера їх повноважень, відповідно до яких працівники служб мають право порушувати питання про направлення до спеціальних установ для дітей або навчальних закладів дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах; забезпечувати влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, передачу під опіку, піклування на усиновлення; працювати з батьками, опікунами та піклувальниками над усуненням причин і умов, які призвели до порушення прав дітей, бездоглядності та вчинення правопорушень; порушувати питання про накладання дисциплінарних стягнень та притягнення до відповідальності посадових осіб та батьків, які допустили порушення прав дитини.

Значну роль у соціальному захисті та наданні соціальної допомоги дітям відіграють центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, як установи соціального обслуговування, що діють у сфері управління Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту. Їхня чисельність постійно зростає: з 667 у 2002 р. до 1247 у 2006 р.. Пропорційно зростає і кількість наданих ними послуг - від 1,4 млн. у 2002 р. до майже 5,6 млн. у 2005 р.

У відповідь на рекомендації п. 18 Заключних зауважень і рекомендацій, інформуємо про подальше збільшення бюджетних асигнувань для виконання положень Конвенції. Радикальне збільшення соціальної складової бюджету 2005-2006 рр. дозволило суттєво підвищити рівень соціальних видатків: на медичне обслуговування – до 3,7% ВВП (3,3% у 2002 р.), соціальний захист і соціальну допомогу – 19,6% і 14,6% відповідно, на освіту до 6,4% ВВП (5,4% у 2002 р.) тощо. Протягом останніх років намітилася позитивна динаміка збільшення видатків на соціальний захист сім’ї, дітей та молоді. У порівнянні з 2002 роком у 2005 році в 1,7 рази було збільшено фінансування програми „Діти України” (див. Дод. ІІ, табл.1.).

Проте, слід зазначити, що фінансування соціальних послуг, які безпосередньо споживає населення, в основному відбувається через місцеві бюджети. У місцевих бюджетах концентрується 70% видатків на освіту, 80% на охорону здоров’я та близько половини видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення. Отже, основні функції щодо фінансування соціальних послуг, держава делегує місцевим бюджетам. Але надані повноваження щодо забезпечення соціальних послуг не реалізуються належним чином, що відповідно не забезпечує дотримання нормативів споживання соціальних послуг. Фінансування здійснюється з урахуванням реальних фінансових можливостей регіону.

Протягом 2002-2006 рр. Уряд України активізував зусилля щодо реалізації стратегії, спрямованої на зменшення рівня бідності. Найважливішим завданням для Уряду стало підвищення якості життя сімей, дітей та молоді, починаючи з вагітності матері, народження дитини, догляду за нею, а також допомоги найбільш вразливим верствам населення, зокрема, одиноким матерям, малозабезпеченим родинам, багатодітним сім’ям, сім’ям, у яких батьки є інвалідами, а також сім’ям, у яких виховуються діти-інваліди, шляхом поступового наближення рівня соціальних гарантій до прожиткового мінімуму

Найбільш вагомим таке підвищення відбулося у 2006 році. Зокрема, були підвищені розміри допомоги відповідно до Закону України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, а саме:

- допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;

- одноразова допомога при народженні дитини;

- допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- допомога одиноким матерям;

- допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням.

Слід підкреслити суттєве підвищення розміру одноразової допомоги при народжені дитини з 764 грн. (151 дол. США) до 8500 грн. (1500 дол. США) у квітні 2005 р. З січня 2008 р. розмір цієї допомоги становить 12240 грн. (2425 дол.США) для першої дитини.

Соціальний захист малозабезпечених сімей здійснюється відповідно до положень Закону України „Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”. Критерієм при визначенні права на їх призначення виступають доходи родини в порівнянні з прожитковим мінімумом. На сьогодні уряд держави, з огляду на обмежені фінансові можливості, не має змоги забезпечити державні соціальні гарантії на рівні реального прожиткового мінімуму, тому встановлюється рівень забезпечення прожиткового мінімуму (у 2006 р.: для працездатних осіб – 110 грн. (22 дол. США), для непрацездатних (дітей і пенсіонерів – 155 грн. (30,5 дол. США), для інвалідів – 165 грн. (32 дол.США). Державну соціальну допомогу отримують також інваліди з дитинства та діти-інваліди.

З метою соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у 2006 році введено державну соціальну допомогу:

- дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, які перебувають у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях (постанова Кабінету Міністрів України від 12.07.06 № 956). Розмір соціальної допомоги становить два прожиткових мінімуми для дітей відповідного віку;

- тимчасову допомогу на дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів або не мають можливості утримувати дитину (постанова Кабінету Міністрів України від 22.02.06 № 189). Розмір цієї допомоги становить 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

З метою подолання бідності в Україні діє також програма житлових субсидій. Щороку сума бюджетних витрат на надання державної допомоги збільшується Загальні бюджетні видатки на надання допомоги сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям, інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам досягають 3 млрд. гривень. (див. Дод. ІІ, табл.1,2.). Щорічно збільшується і середньомісячна кількість тих, хто її отримував. У 2006 році державну підтримку щомісячно отримували понад три мільйони родин і громадян, які її потребують.

Підвищення обсягів соціальної допомоги стало можливим завдяки економічному зростанню в країні. Проте слід зазначити, що пряме підвищення соціальних виплат за рахунок перерозподілу наявних фінансових потоків дає лише тимчасовий ефект. Крім того, більшість соціальних стандартів та гарантій на сьогоднішній день не забезпечують прожиткового мінімуму. Діючу в Україні систему соціального захисту важко назвати ефективною, враховуючи, що вагому частку серед тих, хто потребує соціальної допомоги досі становлять сім’ї з дітьми, рівень бідності яких у 1,3 рази перевищує середньо-українське значення, а найвищий відсоток бідних серед багатодітних сімей та сімей, що мають дітей віком до 3-х років.

Таким чином, незважаючи на певні позитивні зміни в обсягах і структурі соціальних витрат, підвищенні заробітної плати, збільшенні обсягів фінансування освіти, медицини, сфери соціальних закладів, фінансування заходів, спрямованих на поліпшення становища дітей залишається недостатнім.

Невирішеним для України залишилося і питання визначення обсягу та частки державних бюджетних коштів, що асигнуються на дітей через державні й приватні установи і організації для оцінювання ефективності таких асигнувань, а також їх вплив на доступність, якість і ефективність послуг для дітей у різних секторах (п.18 с Заключних зауважень та рекомендацій). Проте, певні позитивні зміни в цьому питанні сталися протягом наступних років. У січні 2007 р. було прийнято постанову Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку розроблення та виконання держаних цільових програм”, деякі положення якої стосуються обов’язкового визначення очікуваних показників виконання програми та оцінки фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання програми. На створення ефективної системи оцінювання і моніторингу державної політики у сфері охорони дитинства, її впливу на становище дітей спрямована і програма „Запровадження системи DevInfo”, яка здійснюється з 2007 р. за підтримки ЮНІСЕФ. Впровадження даної програми дозволить також виконати рекомендації, викладені у п. 20 Заключних зауважень і рекомендацій Комітету та п. 14 Заключних спостережень Комітету до рапорту України по виконанню Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії.


e) механізм моніторингу виконання Конвенції

Моніторинг виконання в Україні положень Конвенції базується на статистичних даних та результатах досліджень. Інструментом моніторингу виступає підготовка державних доповідей про становище дітей в Україні, частиною яких є і рекомендації щодо вдосконалення державної політики у сфері охорони дитинства.


f) Заходи, вжиті для широкого інформування дорослих і дітей про принципи і положення Конвенції; оприлюднення доповіді серед широкого загалу

Протягом 2002-2006 рр. в Україні триває поширення інформації про Конвенцію і навчання фахівців, які працюють з дітьми і заради дітей (п.22 Заключних зауважень і рекомендацій Комітету). Конвенція ООН про права дитини вивчається учнями 5-9 класів в межах курсів за вибором „Права дитини”, „Грай за правилами”, „Практичне право”, „Громадянська освіта” тощо; учнями 9 класу в межах обов’язкового курсу „Основи правознавства”.

Продовжується тиражування примірників Конвенції ООН про права дитини українською мовою і безкоштовне розповсюдження їх серед фахівців, що працюють з дітьми та бібліотек загальноосвітніх шкіл тощо. Так, тільки у 2005 році за сприяння Представництва ЮНІСЕФ в Україні було видано і розповсюджено 20 тис. примірників Конвенції українською мовою.

Окремі положення Конвенції ООН про права дитини широко висвітлюються національними та регіональними засобами масової інформації. Так, Національна телекомпанія України на Першому Національному телеканалі та частково на телеканалі УТ-2 створює власні дитячі телепередачі загальним хронометражем близько 10 годин ефірного часу щотижня. Серед них: “Подорож у дитинство”, “Вечірня казка”, “Дитяча лінія”, “Зірки, на сцену!”, “Юнацько-молодіжна студія “5” тощо. Поряд з традиційними формами роботи використовуються інноваційні форми, зокрема, проведення молодіжного ток-шоу „Діємо об’єднавшись” (м. Вінниця), інформаційні телеакції „Ми – проти насильства”, телепередача “Рок-клуб „Молодь проти насильства” (Черкаська область) та ін. У рамках благодійницьких заходів проводяться інформаційні кампанії щодо поширення положень Конвенції ООН про права дитини, розповсюджуються плакати, буклети, інформаційні листівки. Представники органів виконавчої влади, органів самоврядування, неурядових організацій, що працюють в інтересах дітей, та самі діти беруть участь у роботі прес-клубів, прес-конференцій, „прямих ефірах” з питань захисту прав дітей на телевізійних та радіоканалах.

Крім того, велику роботу щодо роз’яснення основних прав, свобод та обов’язків дітей здійснюють органи державної влади. Так, протягом 2002-2007 рр. фахівцями органів юстиції здійснено понад 2600 виступів в засобах масової інформації присвячених питанням захисту прав дитини, протягом 2000-2007 рр. розроблено понад 23000 методичних матеріалів, значна кількість яких присвячена захисту прав дитини.

У період з 2002 року по 2006 рік працівниками Державної кримінально-виконавчої служби України було проведено 159 навчальних заходів з вивчення прав дітей, в тому числі Конвенції ООН про права дитини, Мінімальних стандартних правил ООН, що стосуються відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх (Пекінські правила), Правил ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі, Керівних принципів ООН щодо попередження злочинності серед неповнолітніх, в яких взяли участь понад 2 тис. працівників Державної кримінально-виконавчої служби України. У рамках спільного проекту Британської Ради в Україні та Державного департаменту України з питань виконання покарань „Гуманне утримання” розроблено методичний посібник „Права неповнолітніх в ув’язненні (міжнародні стандарти)” для проведення занять з вихованцями та персоналом спеціальних виховних установ. У ході реалізації проекту також проведено чотири тренінг-семінари за участю науковців Королівського університету м. Белфаста (Північна Ірландія) з міжнародних стандартів у галузі прав дитини для персоналу спеціальних виховних установ. Протягом 2002-2006 рр., Представництвом Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні у спеціальних виховних установах створено інформаційні центри з прав дитини, де зосереджена правова література та відео матеріали, що надаються ЮНІСЕФ та іншими організаціями. На базі таких центрів проводяться практичні заняття як з вихованцями, так і з персоналом установ.

Проте, кількість примірників Конвенції (насамперед примірників адаптованих до дитячого віку) є недостатньою. Недостатньо високим залишається і рівень поінформованості щодо положень Конвенції дорослих.

Навчальні заходи із підвищення кваліфікації суддів, працівників апарату судів в питаннях ролі суду у захисті прав дитини проводить Академія суддів України. Зокрема, типовими навчальними планами на 2005- 2006 рр. для суддів і працівників апарату судів передбачалися навчальні заходи із вивчення тем: „Судова практика усиновлення дітей”, „Особливості провадження у справах про злочини неповнолітніх. Запровадження ювенальної юстиції в Україні”, „Запровадження ювенальної юстиції. Застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру”, „Особливості складання протоколу судового засідання у справах дітей” тощо. З цих тем у 2005 р. проведено 21 навчальний захід, у яких взяли участь 402 особи, у 2006 році проведено 22 навчальні заходи, у яких взяли участь 484 особи.

Питання захисту прав дітей, зокрема Конвенції ООН про права дитини висвітлюються під час проведення навчальних заходів і в системі підвищення кваліфікації педагогічних працівників, працівників охорони здоров’я, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.


g) Співробітництво з громадськими організаціями, НУО, дитячими та молодіжними групами

Одним із проявів становлення громадянського суспільства в Україні є співпраця Уряду України з міжнародними представницькими та неурядовими організаціями, бізнес-компаніями з виконання положень Конвенції ООН про права дитини (п. 24 Заключних зауважень і рекомендацій Комітету).

Головним стратегічним партнером у міжнародній діяльності нашої країни в інтересах дітей залишається Дитячий Фонд ООН (ЮНІСЕФ). Дитячий Фонд демонструє постійну готовність до спільної роботи, що підкріплюється практичними діями – як через збільшення обсягів фінансування, так і через розгортання мережі партнерських організацій.

На кошти ЮНІСЕФ, серед іншого, було проведено імунізацію дитячого населення України; здійснено практичні заходи, що поклали початок процесові переходу до суцільного йодування солі в Україні з метою зниження рівня йодозалежних захворювань; заходи, спрямовані на підтримку гармонійного розвитку немовлят і дітей раннього віку; надання медичної допомоги дітям, які потерпіли від аварії на Чорнобильській АЕС; заходи, спрямовані на трансформування інтернатної системи державного опікування дітьми та створення дитячих будинків сімейного типу; запобігання наркоманії та СНІДу серед підлітків тощо.

Уряд України та представництво ЮНІСЕФ будують свої стосунки у постійному пошуку найбільш ефективних шляхів співпраці з тих питань, вирішення яких є актуальним для України. Особливий інтерес викликає створення правових інституцій з метою захисту прав і законних інтересів дітей (ювенальна юстиція); захист дітей від насильства та жорстокого поводження; залучення дітей до обговорення національних та місцевих стратегій щодо дітей; розвиток системи моніторингу дотримання прав дітей; зміцнення партнерства із засобами масової інформації в інтересах дітей тощо.

ЮНІСЕФ підтримав створення у 2005 р. всеукраїнської „Коаліції  НДО в інтересах дітей”, яка є активним гравцем у сфері забезпечення прав дитини. Зараз ця мережа включає понад 50 НУО, які займаються правами дитини, і голос її зміцнив після проведення  сотні національних і місцевих заходів у рамках регіональної кампанії «Не залишати без уваги жодної дитини». За допомогою ЮНІСЕФ, Коаліція розробила тренінговий модуль з прав дитини, що повністю відповідає міжнародним стандартам, та сформувала мережу сертифікованих тренерів з прав дитини, котрі представлені практично в усіх регіонах країни. Для підвищення можливостей громадських організацій у проведенні адвокаційних та комунікаційних кампаній в інтересах дітей, ЮНІСЕФ провів навчання представників громадянського суспільства та підтримав створення для них спеціального веб-ресурсу з комунікацій «Ефективні Комунікації».

Уряд країни за підтримки ЮНІСЕФ розвиває практики залучення самих дітей та лідерів недержавних організацій до системної участі у реалізації Конвенції. Так, активні представники дітей взяли участь в обговоренні Національного плану дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини. У Львівській та Сумській областях десять місцевих адміністрацій за підтримки ЮНІСЕФ створили дитячі дорадчі групи, що дозволяє дітям впливати на всі рішення, які приймають місцеві органи самоврядування стосовно дітей та молоді.

З метою запобігання ранньому соціальному сирітству та формування засад відповідального батьківства Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту активно співпрацює з Представництвом благодійної організації „Надія і житло для дітей” в Україні (проект „Розробка методичної бази на підтримку попередження відмов від дітей в ранньому віці у Центрах матері і дитини та пологових будинках”). Продовжувались партнерські відносини з Представництвом міжнародної організації праці (ILO – IPEC) щодо викоренення найгірших форм праці дітей, Представництвом міжнародної організації ЕКРАТ International та Міжнародним жіночим правозахисним центром “Ла Страда – Україна” з реалізації програм щодо запобігання комерційної сексуальної експлуатації дітей, Благодійним фондом „Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІДу” в Україні тощо.

Протягом 2002-2006 рр. в Україні активізувалися зусилля великих бізнес-компаній з благодійництва і реалізації соціальних проектів. За сферою спрямування соціальної допомоги, яку надають підприємства країни, відповідно до результатів дослідження „Соціальна відповідальність бізнесу” (2005 р., ООН) перше місце продовжує посідати сфера допомоги дітям (21,5%), на другому місці – охорона здоров’я (20%), на третьому – допомога інвалідам, престарілим, знедоленим (19%).

В останні роки простежується чітка тенденція впровадження великими бізнес-компаніями довготривалих соціальних проектів на противагу проведення одноразових соціальних акцій. Найбільша кількість таких проектів реалізується у сфері охорони здоров’я дітей. Об’єктами цих проектів є пологові будинки, кардіологічні дитячі центри, дитячі лікарні, діагностичні центри, станції швидкої допомоги. За формами і методами надання допомоги переважають проекти оснащення лікарень і клінік сучасним медичним устаткуванням і обладнанням. До 80-85% проектів спрямовуються саме на це.

Так, наприклад, національні комплексні соціальні проекти реалізує Фонд “Україна-3000” (хоча Фонд не є бізнес-компанією, проте йому вдалося залучити до реалізації своїх соціальних проектів у сфері медицини значну кількість українських компаній і, відповідно, акумулювати значну суму коштів):

- програма “Дитяча лікарня майбутнього” (термін дії: грудень 2005-2009 рр.). До реалізації програми приєдналися Корпорація “Індустріальний союз Донбасу”, Корпорація “Інтерпайп”, банк “Фінанси та кредит”, “АвтоКраЗ”, фармацевтична компанія “Артеріум”, АКБ “Трансбанк”, ВАТ “Запоріжсталь”, ЗАТ “Донецьксталь-Металург” тощо. Програма спрямована на створення Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері та дитини.

- програма ”Радість дитинства – вільні рухи” (термін дії: грудень 2005-2009 рр.), спрямована на забезпечення українських реабілітаційних центрів сучасним медичним обладнанням, надання батькам дітей-інвалідів інформації щодо юридичних та соціальних питань, поліпшення якості реабілітаційних послуг дітям з малозабезпечених сімей, які страждають на органічні ураження центральної нервової системи. Програма реалізується спільно з Українським медичним центром реабілітації дітей з органічними ураженнями нервової системи МОЗ України (м. Київ) і Міжнародною клінікою відновлювального лікування (м. Трускавець). У січні 2006 року до програми приєдналася компанія ТНК-ВР Україна, яка взяла на себе обов’язок забезпечити фінансування програми у розмірі 3200 млн. дол. США (800 тис. дол. США щорічно протягом 4 років).

- програма “Від лікарні до лікарні” (термін реалізації травень 2005 –2010 роки) передбачає налагодження зв’язків між 23 українськими лікарнями і дитячими лікарнями з країн Європи, США, Канади та Японії для обміну новітніми технологіями, науковою інформацією, обладнанням, практичним лікарським досвідом діагностики та лікування. Програма поєднує ініціативи бізнес-компаній в багатьох регіонах країни в рамках однієї програми.

Програми, що передбачають самостійне придбання і передачу найсучаснішого обладнання дитячим медичним закладам для проведення ранньої діагностики захворювань у дітей реалізують “Джонсон і Джонсон” (Johnson&Johnson), “МакДональдз Юкрейн”, “Procter & Gamble”, ТНК-ВР тощо. Благодійний Фонд „Розвиток України”, засновником якого є SCM в рамках програми „Здоров’я нації” у 2006 році розпочав реалізацію проекту „Впровадження стратегії DOTS – плюс” (2006-2010 рр.), спрямованого на виявлення, діагностику та лікування стійкого до ліків туберкульозу у Донецькій області. Метою одного з проектів Фонду Віктора Пінчука „Колиски надії” є скорочення рівня смертності немовлят в Україні. Партнером програми є Фонд допомоги і розвитку дітям Чорнобиля (Україна-США). Програма стартувала 1 червня 2006 року у м. Чернігові. У 2006 році витрати проекту склали 500 тис. дол. США. В рамках програми розпочалося створення сучасних Центрів надання допомоги новонародженим. Фонд Віктора Пінчука також підтримує спільний проект Фонду Олени Франчук „АНТИСНІД” та Фонду Ініціатив Клінтона з ВІЛ/СНІД, спрямований на зниження темпів зростання нових випадків інфікування ВІЛ/СНІДом в Україні, а також лікування та підтримку українців, що живуть з ВІЛ/СНІДом.

З метою подальшого розвитку благодійної діяльності, зокрема щодо сприяння соціальному захисту дітей-інвалідів, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, підтримці багатодітних сімей, інших категорій соціально незахищених верств населення у грудні 2007 р. Створена Національна рада з питань благодійництва „Зігрій любов’ю дитину” як консультативно-дорадчий орган при Президентові України.

Підсумовуючи, слід зазначити, що в Україні основні підходи до осмислення та реалізації прав дітей, визначених міжнародним та вітчизняним законодавством, протягом останнього часу істотно змінилися. В цілому вдалося змінити декларативний характер національного законодавства у сфері дитинства. Це пов’язано з посиленням уваги з боку держави до інтересів дітей, удосконаленням механізму контролю та посилення відповідальності за дотриманням чинного законодавства у сфері охорони дитинства, розвитком інституцій соціально-правового захисту дітей та багатьма іншими факторами.

Водночас слід констатувати, що негативний вплив на охорону дитинства продовжують справляти наслідки трансформаційного періоду, незавершеність економічних реформ та політична нестабільність в країні.