Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту Державний інститут розвитку сім’ї та молоді національний звіт

Вид материалаДокументы

Содержание


Мал. 5. Динаміка зміни кількості шлюбів і розлучень за 2002-2006 роки
Мал. 6. Частка дітей народжених жінками, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, % від загальної кількості народжених дітей у
Мал. 7. Загальна кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, за роками
Мал. 8. Розподіл дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, за місцем перебування на кінець року, осіб
Таблиця 4 Кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються у сім’ях громадян
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   27

(b) Батьківські обов’язки (стаття 18, пп. 1 і 2);

Права та обов'язки матері, батька ґрунтуються на народженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Мати й батько мають рівні обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Законодавством закріплені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини :
  • виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї і родини, свого народу, своєї Батьківщини;
  • піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;
  • забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;
  • поважати дитину;
  • забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини;
  • забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Держава допомагає батькам у вихованні дітей через мережу різноманітних закладів для дітей: дошкільних дитячих закладів, закладів позашкільного виховання, оздоровчих закладів, закладів культури тощо.

Протягом 2002-2006 рр. кількість дитячих дошкільних закладів продовжувала зменшуватися, проте частка дітей, яка їх відвідувала збільшилася (див. Додаток ІІ, табл. 20,21). У 2006 р. кількість дітей у дитячих садках на 18 тисяч осіб перевищує їхню місткість. Загальний показник дітей, які відвідують дитячі дошкільні заклади зріс з 48% (у 2002 р.) до 54% (у 2006 р.).

Попри економічні проблеми в Україні вдалося зберегти мережу позашкільних навчальних закладів. У 2006 р. в Україні діяло 1473 позашкільних навчальних закладів (центри, станції юних техніків, юних туристів, юних екологів, палаців і будинків дитячої творчості) і 661 дитячо-юнацькі спортивні школи, які охоплюють позашкільною освітою 1 млн. 544 тис. 880 дітей, що складає 31,3% від загальної кількості дітей шкільного віку (у 2005 р. таких закладів було 1472 і 655, дітей в них – 29,5% від загальної кількості дітей шкільного віку) (мал.3).




Мал. 3. Частка дітей, охоплених позашкільною освітою


В Україні функціонує система дитячих оздоровчих закладів. Відзначається позитивна динаміка їх збільшення до 2004 р. і деяке зменшення у 2005-2006 рр. (мал.4).

У 20006 році в дитячих оздоровчих закладах (таборах) було оздоровлено 940273 дітей. Серед них :
  • діти, постраждалі внаслідок аварії на ЧАЕС – 103921;
  • діти-сироти та позбавлені батьківського піклування – 91148;
  • діти-інваліди – 23036;
  • діти з малозабезпечених, багатодітних та неповних сімей – 513917;
  • діти віком 15 років і старші – 208251.






Мал 4. Кількість дитячих оздоровчих закладів (таборів), які працювали влітку, за роками


Чисельність дітей, що були оздоровлені зменшилась на 68725 дітей у порівнянні з 2005 р. (1008998).

З метою надання допомоги родинам у вихованні дітей в загальноосвітніх навчальних закладах країни функціонує психологічна служба, діяльність якій забезпечує 15 тисяч шкільних психологів і соціальних педагогів. Одним з головним напрямків діяльності шкільних психологів є просвітницька робота, спрямована на підвищення психологічної культури в сім'ї.


(c) Розлучення з батьками (стаття 9);

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., майже 97% дітей в Україні проживало у сім’ї, у т.ч. більше 77% – у складі повної сім’ї, з батьком і матір'ю; 14,7% – у неповних сім’ях (з них 93% з матір'ю, 7% – з батьком); 5% дітей проживало без батьків, але з іншими родичами.

Частка індивідуальних домогосподарств, де проживають діти, які не мають одного чи обох батьків, у загальній кількості домогосподарств з дітьми, становила у 2005 р. - 18,9%, у 2006 р. – 20,9%. Тобто майже кожна п’ята дитина в Україні на сьогодні живе без одного чи двох батьків.

Однією з поширених причин розірвання стосунків дитини з одним із батьків є розлучення батьків. В Україні існує надзвичайно високий коефіцієнт розлучень (мал. 5 ).

Як правило діти, після розлучень батьків в більшості випадків залишаються з матір’ю (за даними Всеукраїнського перепису населення у 2001 р. більше 90% дітей після розлучення батьків залишилися з матерями). Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, то інший має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною у присутністю іншої особи.




Мал. 5. Динаміка зміни кількості шлюбів і розлучень за 2002-2006 роки

(тис. одиниць)


Збільшується кількість жінок, які народжують дитину поза шлюбом чи у незареєстрованому шлюбі. Діти, які народжуються у незареєстрованих шлюбах, статистика відносить до позашлюбних народжень. На мал. 6 наведено дані щодо частки дітей народжених жінками, які не перебували у зареєстрованому шлюбі. За 2002-2006 рр. частка таких дітей збільшилося з 14% (у 2002 р.) до 14,1% (у 2006 р.).




Мал. 6. Частка дітей народжених жінками, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, % від загальної кількості народжених дітей у цьому році


В останні роки активно впроваджуються сімейні форми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Вагомою складовою цієї роботи має бути діяльність щодо повернення дітей до біологічних батьків. На жаль, сьогодні не проводиться робота щодо повернення дітей з прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу у рідні сім’ї.

Дитина в Україні має право на отримання інформації про відсутніх батьків, якщо це не завдає шкоди її психічному і фізичному здоров'ю. Виключенням є всиновлені діти, оскільки в Україні законодавчо зберігається тайна усиновлення. За даними першого національного опитування усиновителів, яке було проведено в 2006 р., тільки 18% дітей мають інформацію про своїх біологічних батьків. Інформація про те, чи знають діти, які проживають без одного чи двох батьків, про своїх батьків – відсутня.


(d) Возз’єднання сім’ї (стаття 10);

Законодавство України не містить норм, що обмежують особисті відносини та контакти дитини з обома батьками, які проживають в різних державах. Батьки, які проживають у різних державах мають рівні права на спілкування з дитиною, якщо це не обмежується судовим рішенням. Дитина та її батьки для возз'єднання сім'ї мають право на вільний в'їзд в Україну та виїзд з України у порядку, встановленому законом відповідної держави.

Україною у березні 2008 р., із заявами та застереженням, була ратифікована Європейська конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми.


(e) Допомога держави на утримання дитини (стаття 27, п. 4);

Українське законодавство передбачає заходи щодо забезпечення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину, як всередині держави-сторони, так і за кордоном. Зокрема, передбачено стягнення аліментів на утримання дитини, якщо батьки розлучилися або були позбавлення батьківських прав, та у випадку, коли дитина була вилучена із сім’ї без позбавлення батьків батьківських прав. Проте, стягнення аліментів з батьків, позбавлених батьківських прав, є проблемним питанням, оскільки в країні відсутній дієвий механізм притягнення таких батьків до відповідальності, що унеможливлює дотримання вимог чинного законодавства.

У разі, якщо батьки ухиляються від сплати аліментів на утримання дитини, не мають можливості її утримувати або місцезнаходження їх невідомо держава надає тимчасову державну допомогу, розмір якої становить 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Цей вид державної допомоги був ведений з січня 2006 р.

(f) Діти, позбавлені сімейного оточення (стаття 20);

Відповідно до статті 52 Конституції України утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Стаття 25 Закону України «Про охорону дитинства» встановлює, що діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави. Юридичне визначення соціальних категорій дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, подано у статті 1 Закону України “Про охорону дитинства”. Загальна кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування зросла майже на 5 тис. з 2003 р., внаслідок чого, у 2006 р. чисельність дітей-сиріт та дітей-позбавлених батьківського піклування становила близько 103 тис. (див. мал.7)

Причинами поширення сирітства дітей є низка взаємопов’язаних чинників: економічна нестабільність, трудова міграція, криза інституту сім’ї, безробіття, бідність та відсутність дієвих механізмів підтримки сім’ї. Як вже зазначалося, протягом останніх років збільшення кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування відбувається також і за рахунок поліпшення роботи по встановленню статусу дитини для взяття такої дитини під державну опіку.





Мал. 7. Загальна кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, за роками


Основними засадами державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є:

- створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім'ї;
  • виховання та утримання дітей за принципом родинності;
  • сприяння усиновленню дітей, створення системи заохочення та підтримки усиновителів;
  • забезпечення пріоритету форм улаштування;
  • захист майнових, житлових та інших прав та інтересів таких дітей;
  • створення належних умов для їх фізичного, інтелектуального і духовного розвитку, підготовки дітей до самостійного життя;
  • забезпечення права на здоровий розвиток;
  • забезпечення соціально-правових гарантій;
  • створення умов для надання психологічної, медичної та педагогічної допомоги;
  • формування системи соціальної адаптації;
  • забезпечення вільним вибором сфери професійної діяльності, яка б оптимально відповідала потребам та бажанням особистості цих дітей і запитам ринку праці;
  • належне матеріально-технічне забезпечення незалежно від форми влаштування та утримання таких дітей, сприяння в наданні реальної допомоги і підтримки підприємствами, установами і організаціями різних форм власності, банківськими установами, культурно-освітніми, громадськими, спортивними та іншими організаціями.

Дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, передбачено державне утримання, повне забезпечення матеріальними й грошовими ресурсами для задоволення їх життєво необхідних потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності відповідно до державних соціальних стандартів.

Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, повинні бути передані на усиновлення, під опіку чи піклування, влаштовані на виховання у прийомні сім'ї, будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу на повне державне утримання.

У 2006 р. запроваджено принципово новий механізм гарантованих норм матеріального забезпечення виховання, розвитку та утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, незалежно від того, де така дитина перебуває на утриманні й вихованні: в сім’ї чи закладі „гроші ходять за дитиною”. Введення поняття державних соціальних стандартів щодо забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, спрямоване на зміну чинної системи фінансування закладів та сімей і дасть можливість практично впровадити механізм матеріальної підтримки „гроші ходять за дитиною”, незалежно від форми її (дитини) влаштування.

За пріоритетом форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які встановлені законодавчо у 2005 р., діти влаштовуються у сім’ї усиновителів, опікунів, прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу і державні заклади. Заклади для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, підпорядковуються Міністерству освіти і науки, Міністерству охорони здоров’я та Міністерству праці і соціальної політики (мал.8). Загалом, кількість дітей у різноманітних закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування зменшується, але за рахунок зменшення загальної чисельності дітей в країні питома вага дітей, які виховуються в інтернатних закладах, збільшується (рис. 9).

Мал. 8. Розподіл дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, за місцем перебування на кінець року, осіб


Розподіл дитячих інтернатних закладів за регіонами та кількість дітей, які перебували в них представлений у Дод. ІІ, табл.10,11.

Одним із напрямів діяльності щодо поліпшення соціального становища дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. У 2006 році схвалена Концепція Державної програми реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Метою Державної програми реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є:
  • створення умов для реалізації державних гарантій і конституційних прав кожної дитини;
  • реалізація права на виховання у територіальній громаді за місцем походження;
  • створення умов для фізичного, розумового і духовного розвитку кожної дитини, забезпечення соціального захисту дітей, набуття ними належної освіти, опанування навичок до самостійного життя;





Мал. 9. Питома вага дітей, які виховуються в інтернатних закладах, від загальної чисельності дитячого населення

  • сприяння поширенню сімейних форм виховання;
  • запобігання дитячій безпритульності і бездоглядності, правопорушенням, жорстокому поводженню з дітьми;
  • забезпечення захисту прав дітей на спілкування з батьками та іншими родичами; розвиток здібностей кожної дитини;
  • виховання братів і сестер в одному закладі;
  • забезпечення надання дітям індивідуальних психологічних, соціально-педагогічних, соціально-медичних, соціально-економічних, юридичних та інформаційних послуг;
  • утворення закладів нового типу із сімейними формами виховання; запобігання поширенню сирітства;
  • посилення відповідальності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за забезпечення соціального захисту дітей

Відповідно до Концепції, реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, має проводитися шляхом переведення дітей, які в них виховуються, до закладів нового типу, утворених місцевими органами виконавчої влади за місцем походження дітей, з урахуванням їх віку та соціального статусу. Кількість вихованців у закладах не повинна перевищувати 50 осіб, передбачено навчання вихованців у загальноосвітніх школах. Умови для проживання, розвитку та виховання створюються з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини, досвіду її життя.

Заходи щодо реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, заплановано проводити поетапно, з урахуванням усіх факторів: громадської думки, фінансового, матеріального забезпечення тощо.

Враховуючи рекомендації Комітету (п.48 Заключних зауважень та рекомендацій Комітету ООН з прав дитини) Уряд України значно активізував зусилля щодо розвитку альтернативних форм піклування в рамках системи соціального забезпечення. У 2006 р. значно збільшилося кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані до прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу (таблиця 4). На це вплинула цілеспрямована державна політика (прийняття комплексу нормативно-законодавчих актів), фінансова підтримка сімей, що беруть на виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування та вдала інформаційна кампанія серед населення країни. Значну роль відіграли також посилена увага і особистий контроль Президента України над просуванням реформи системи опіки та піклування над дітьми.


Таблиця 4

Кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються у сім’ях громадян

(за даними Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту)


 

2002

2003

2004

2005

2006

Загальна кількість прийомних сімей станом на кінець року

45

70

131

180

744

Кількість дітей (осіб), які виховуються в прийомних сім’ях станом на кінець року

64

129

240

288

1152

Загальна кількість  дитячих будинків сімейного типу станом на кінець року

112

112

127

149

234

Кількість дітей (осіб), які виховуються в дитячих будинках сімейного типу станом на кінець року

1132

1134

1214

1025

1462

Кількість осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебували під опікою, піклуванням.

65414

66493

65264

64353

64192



Початок реформування інтернатних закладів є позитивною відповіддю на зауваження Комітету ООН з прав дитини щодо необхідності прийняття всіх необхідних мір щодо поліпшення умов у дитячих закладах відповідно до пункту 3 статті 3 Конвенції (рекомендації 48е).

З наведеного вище можна зробити висновок стосовно успішної реалізації рекомендацій (48а) Комітету ООН щодо „створення та зміцнення на національному, регіональному або місцевому рівнях механізму, що буде відповідати за альтернативній догляд у рамках системи соціального забезпечення”.

Щодо рекомендації Комітету (48с) про прийняття ефективних заходів з питань поширення та зміцнення системи дитячих будинків, дитячих закладів сімейного типу та інших видів сімейного альтернативного догляду, зменшення об’єму інституціонального догляду як форми альтернативного піклування також можна вважати, що такий механізм не тільки створено та апробовано, але й зазначити, що він ефективно функціонує.

Соціальну роботу спрямовану на адаптацію, підготовку до самостійного життя випускників інтернатних закладів та їх соціальний супровід після закінчення навчальних закладів здійснюють фахівці центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Як правило, вони допомагають вирішити питання отримання документів, житла, працевлаштування або подальшого навчання (п.48 h. Заключних зауважень та рекомендацій Комітету). Програми, спрямовані на підготовку до самостійного життя випускників інтернатних закладів реалізують і неурядові організації.


(g) Усиновлення (стаття 21);

Відповідно до національного законодавства усиновлення (удочеріння) є найбільш прийнятною і сприятливою формою влаштування, за якої дитина приймається в сім’ю усиновителів на правах рідної дитини (стаття 207 Сімейного кодексу України).

Дитина, яка є громадянином України, може бути усиновлена іноземцем, якщо вона перебуває не менше одного року на централізованому обліку. Винятки можливі за умови, якщо усиновитель є родичем дитини або дитина страждає на хворобу, що внесена до спеціального Переліку захворювань.

Облік дітей, які були усиновлені іноземними громадянами, та нагляд за дотриманням їхніх прав здійснює відповідна консульська установа за дорученням Міністерства закордонних справ України.

Упродовж трьох років після усиновлення щорічно, а потім - через кожні три роки іноземці (усиновителі) надсилають інформацію до Міністерства закордонних справ України. Звіт, що містить відомості про стан здоров’я, фізичний і розумовий розвиток дитини, стосунки в родині повинен контролюватися консульською установою або дипломатичним представництвом України в країні перебування дитини, яке може здійснювати також і спілкування з дитиною. Такі відвідини сім’ї спрямовано на захист прав дитини.

Станом на 10.07. 2007 р. на консульському обліку в закордонних установах України перебувають 17 170 усиновлених українських дітей: в США - 6 602, Італії – 4 635, Іспанії – 2 720, Франції – 940, Ізраїлі – 808, ФРН – 606, Канаді – 261 тощо. За останні роки щорічно на консульський облік ставало в середньому близько 2 тис. усиновлених іноземцями українських дітей: 2002 р. – 2870, 2003 р. – 2219, 2004 р. – 2044, 2005 р. – 2131, 2006 р. – 1097.

Незважаючи на пріоритетність усиновлення у влаштуванні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, кількість усиновлених дітей залишається замалим (мал. 10).

Проте, вже у 2006 р. була зупинена тенденція щорічного зменшення кількості національних усиновлень, яка прогресувала з 2000 р. Зменшення міждержавного усиновлення у 2006 р. було пов’язане з передачею функції міждержавного усиновлення з Міністерства освіти і науки України до Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту.

За результатами соціологічних опитувань в Україні майже кожна п’ята сім’я готова розглядати питання про усиновлення дитини із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування за умови державної підтримки сімей з такими дітьми. Враховуючи це, зусилля органів державної влади протягом останніх років були спрямовані на розробку і прийняття нових нормативно-правових актів з питань надання державної підтримки сім’ям, які усиновили дитину з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: запровадження одноразової державної допомоги при усиновленні дитини, надання щомісячної допомоги на усиновлену дитину, а також соціальної відпустки усиновлювачам для адаптації дитини в сім’ї. Відповідно до законодавства країни ці норми закону вступають в силу з 1.01.2009 р. Підтримка національного усиновлення є одним із стратегічних завдань Уряду країни. Свідченням про цілеспрямованість державної політики щодо забезпечення реалізації права дитини на виховання в сім’ї є оголошення 2008 року в Україні Роком підтримки національного усиновлення та інших форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.