Питання: Відповідно до Закону України від 23. 09. 2010 р
| Вид материала | Закон |
- Р м. Стаханов №180 Питання виконання Закон, 80.62kb.
- Автономній Республіці Крим Відповідно до закон, 143.44kb.
- Постанова від 2 вересня 2010 р. N 805 Київ, 195kb.
- Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2010 року n 752 Відповідно до статті 3 закон, 303.03kb.
- Відповідно до статті 34 Закону України «Про загальну середню освіту», постанови Кабінету, 194.53kb.
- Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року n 776 Відповідно до статті 31 закон, 1089.22kb.
- Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2010 року n 748 Відповідно до статті 44 закон, 302.38kb.
- Рішенням Конституційного Суду України від 10 червня 2010 року n 16-рп/2010 Верховна, 189.14kb.
- Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року n 1758, від 4 вересня 2003 року, 88.54kb.
- Р І шенн я від 03. 12. 2010 №2-3/ VI м. Черкаси Про Програму розвитку галузі молочного, 11.62kb.
За червень 2009 р.
Питання: Який максимальний розмір допомоги на поховання не оподатковується ПДФО у звітному календарному році?
Відповідь: Відповідно до пп. 4.3.21 п. 4.3 ст. 4 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-ІV “Про податок з доходів фізичних осіб” (із змінами та доповненнями, далі - Закон), до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються кошти або вартість майна (послуг), що надаються як допомога на поховання платника податку будь-якою фізичною особою, благодійною організацією, Пенсійним фондом України або професійною спілкою без обмеження в сумі. Але, якщо така допомога надана працедавцем такого померлого платника податку за його останнім місцем роботи (у тому числі перед виходом на пенсію), то розмір її не повинен перевищувати подвійний розмір суми, визначеної у пп. 6.5.1 п. 6.5 ст. 6 Закону (940 грн. х 2 = 1880 грн.).
Отже, якщо розмір допомоги на поховання більший ніж 1880 гривень, то сума над таким перевищенням підлягає кінцевому оподаткуванню при її виплаті за ставкою 15 %, встановленою п. 7.1 ст. 7 Закону.
Питання: Які документи необхідно подати фізичній особі - іноземцю для самостійного визначення резидентського статусу?
Відповідь: Фізична особа - іноземець може самостійно визначити власний резидентський статус у разі обрання основного місця проживання в Україні. Відповідно до розділу 1 Наказу ДПА України від 29.01.2004 р. № 50 „Про затвердження Податкового роз'яснення щодо застосування окремих норм Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" в частині оподаткування іноземців та нерезидентів”, із змінами та доповненнями фізичній особі - іноземцю необхідно подати письмову заяву до податкового органу за місцем проживання в Україні з проханням вважати її резидентом для цілей оподаткування податком з доходів фізичних осіб у поточному році (звітному податковому періоді).
Наказом ДПА України від 05.10.2004 р. № 581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу» затверджена примірна форма Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу.
Отже, фізична особа - іноземець може самостійно визначити власний резидентський статус у разі обрання основного місця проживання в Україні. Для цього фізичній особі - іноземцю необхідно подати письмову заяву до податкового органу за місцем проживання в Україні з проханням вважати її резидентом для цілей оподаткування податком з доходів фізичних осіб у поточному році (звітному податковому періоді). Заява складається власноручно із зазначенням таких відомостей: прізвище, ім'я та по батькові, ідентифікаційний номер з ДРФО, дата народження (число, місяць, рік), громадянство, підстава перебування в Україні, час перебування в Україні у звітному періоді, джерело отримання доходу в Україні (назва працедавця, його код згідно з ЄДРПОУ або ідентифікаційний номер фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, юридична адреса працедавця), місце проживання, а також інформація щодо документального підтвердження місця проживання фізичної особи - іноземця в Україні. Таким документальним підтвердженням може бути посвідка про постійне або тимчасове проживання в Україні, документ, що посвідчує отримання статусу біженця чи притулку в Україні, реєстрація на території України паспортного документа, договір купівлі-продажу будинку (квартири), договір оренди будинку, квартири, іншого приміщення, придатного для проживання, договір дарування житла, лист власника приміщення (орендодавця) про згоду на проживання у приміщенні відповідної фізичної особи тощо. Про факт самостійного обрання (визначення) фізичною особою - іноземцем власного податкового статусу як резидента (на підставі письмової заяви) відповідний орган державної податкової служби письмово повідомляє працедавця (працедавців) рекомендованим листом.
На фізичних осіб - іноземців, які самостійно обрали статус резидента, а в подальшому прийняли рішення про виїзд за кордон на постійне місце проживання (в тому числі внаслідок закінчення терміну дії дозволу на працевлаштування в Україні), поширюються вимоги п. 18.3 ст. 18 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.03.2005р. № 889 щодо необхідності подання податковому органу податкової декларації не пізніше 60 календарного дня, що передує виїзду за кордон.
Питання: На підприємстві працюють студенти. Чи можна застосовувати соціальну податкову пільгу до заробітної плати, якщо вони не отримують стипендії?
Відповідь: Відповідно до пп. 6.3.3. п. 6.3 ст. 6 Закону України від 22.05.2003 р. № 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон) податкова соціальна пільга не може бути застосована до інших доходів платника податку, якщо він отримує протягом звітного податкового місяця одночасно такі доходи, зокрема, стипендія, грошове чи майнове (речове) забезпечення, одержувані учнями, студентами, аспірантами, ординаторами, ад'юнктами, військовослужбовцями строкової служби, що виплачуються з бюджету.
Якщо ж студенти не одержують стипендії з деяких причин (непередбачена умовами договору за навчання), то згідно з пп. 6.1.2. п. 6.1 ст. 6 цього Закону вони мають право при отриманні заробітної плати користуватись підвищеною соціальною пільгою, яка складає 150 % від загальної пільги та становить 453,75 грн.
Також пп.6.5.1. пп.6.5 ст.6 Закону визначено, що податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та відшкодування), якщо його розмір не перевищує суми, яка дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень, тобто гранична межа нарахованої заробітної плати для застосування податкової соціальної пільги становить 940 грн. у 2009 р.
Слід зазначити, щоб застосувати податкову соціальну пільгу, таким платникам податків необхідно подати заяву за формою, затвердженою наказом ДПА України від 30.09.2003 р. № 461 «Щодо затвердження форм заяв і повідомлення з питань отримання (застосування) податкової соціальної пільги, а також порядку інформування платників податку», і надати довідку про те, що вони навчаються в навчальному закладі і не одержують стипендії з бюджету або умови їх навчання не передбачають виплати з бюджету.
Роз’яснення із зазначеного питання були надані листом ДПА України від 06.07.2004 р. № 12428/7/17-3117.
Питання: Підприємство часто відправляє своїх працівників у закордонне відрядження. Чи можливо вдруге направити працівника у відрядження через декілька днів після повернення із закордонного відрядження? Який допустимий термін перебування у відрядженні?
Відповідь: Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. № 59 "Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон" (далі Інструкція № 59) службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації (далі - підприємство) на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.
Пунктом 1.1 розд. І Інструкії № 59 направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, назви підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження.
Відрядження за кордон здійснюється відповідно до наказу (розпорядження) керівника підприємства після затвердження завдання, в якому визначаються мета виїзду, термін, умови перебування за кордоном (у разі поїздки за запрошенням подається його копія з перекладом), і кошторису витрат. Термін відрядження визначається керівником, але не може перевищувати 60 календарних днів. Відрядження працівників, які направляються за кордон за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) для здійснення монтажних, налагоджувальних, ремонтних, проектних, проектно-пошукових, будівельних, будівельно-монтажних і пусконалагоджувальних робіт, шефмонтажу та авторського нагляду під час будівництва, не повинно перевищувати одного року. При направленні на роботу за кордон на термін більше 60 календарних днів необхідно керуватися Постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 р. № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон», яка передбачає особливі терміни відрядження для деяких категорій працівників.
У нормативних документах йдеться про термін конкретного відрядження. Жодних обмежень щодо кількості закордонних відряджень протягом року чинне законодавство не містить.
Таким чином, підприємство може відправити працівника, який повернувся із закордонного відрядження, у нове закордонне відрядження наступного дня.
Роз’яснення із зазначеного питання було надане у журналі «Вісник податкової служби України», липень 2007 р., № 27 (454), с. 32 (особливості відрядження за кордон).
За травень 2009 р.
Питання: Податковий агент несвоєчасно перерахував до місцевого бюджету податок з доходів фізичних осіб.
Чи застосовуються до такого податкового агента штрафні санкції за несвоєчасне перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб?
Відповідь: Згідно із п. 19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон) особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.
Відповідно до пп. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 Закону у разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) податку з доходів фізичних осіб, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента.
Водночас відповідно до пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", якщо платник податків здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такої виплати, такий платник сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання. Крім того, згідно з пп. 16.1.2 цього Закону за несвоєчасне перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб податковому агенту має бути нараховано пеню.
Крім того, за порушення порядку утримання та перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету, відповідно до ст. 1634 КУпАП посадові особи підприємства несуть адміністративну відповідальність у формі попередження або штрафу в розмірі від 2 до 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Роз’яснення із зазначеного питання було надане листом ДПА України від 10.06.2008 № 11856/7/17-0717.
Питання: Фізична особа отримала від профспілкової організації пільгову путівку та сплатила 20 % її вартості. При цьому така фізична особа не є членом цієї профспілкової організації.
Чи включається вартість такої путівки до місячного (річного) оподатковуваного доходу фізичної особи?
Відповідь: Згідно із пп. 4.3.24 п. 4.3 ст. 4 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон) до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається вартість путівок на відпочинок, оздоровлення та лікування на території України такого платника податку або його дітей віком до 18 років, які надаються йому безоплатно або зі знижкою (у розмірі такої знижки) професійною спілкою, до якої зараховуються профспілкові внески такого платника податку - члена такої професійної спілки, створеної за законодавством України, або за рахунок коштів відповідного фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто члену професійної спілки протягом звітного податкового року можуть надаватися цією профспілкою безоплатні (або зі знижкою) путівки на відпочинок, оздоровлення та лікування на території України безпосередньо для нього та окремо для його дітей віком до 18 років, на вартість яких поширюватимуться положення підпункту 4.3.24 пункту 4.3 статті 4 Закону.
Якщо ж професійною спілкою видаватимуться безоплатні (зі знижкою) путівки платникам податку (у т. ч. одному з подружжя), які не є членами цієї профспілки, то повна вартість таких путівок (сума знижки з їх вартості) підлягатиме оподаткуванню на загальних підставах.
Таким чином, умовою, за дотримання якої вартість путівки, безоплатно (зі знижкою у ціні), наданої платнику податку або його дітям віком до 18 років, не вважається об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб, є зарахування профспілкових внесків платника податку до професійної спілки, яка надає йому таку путівку.
Враховуючи те, що у даному випадку фізична особа не є членом профспілки, яка надала путівку, та, відповідно, не відбувалося зарахування профспілкових внесків такої фізичної особи до цієї профспілки, то дохід у вигляді знижки з вартості путівки, отриманої від профспілки, у розмірі 80 відсотків від вартості, включається до оподатковуваного доходу фізичної особи та оподатковується за ставкою 15 відсотків.
Роз’яснення із зазначеного питання було надане листами ДПА України
від 24.05.2006 № 5795/6/17-0716 та від 15.03.2005 № 2133/6/17-3116.
Питання: Фізична особа-іноземець вирішила обрати основним місцем проживання територію України.
Як цей іноземець має підтвердити свій резидентський статус з метою оподаткування податком з доходів фізичних осіб?
Відповідь: Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.
При цьому згідно із розділом 1 Податкового роз'яснення щодо застосування окремих норм Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" в частині оподаткування іноземців та нерезидентів", затвердженого наказом ДПА України від 29.01.2004 № 50, фізична особа - іноземець може самостійно визначити власний резидентський статус у разі обрання основного місця проживання в Україні. Для цього фізичній особі - іноземцю необхідно подати письмову заяву до податкового органу за місцем проживання в Україні з проханням вважати її резидентом для цілей оподаткування податком з доходів фізичних осіб у поточному році (звітному податковому періоді). Заява складається власноручно із зазначенням таких відомостей: прізвище, ім'я та по батькові, ідентифікаційний номер з ДРФО, дата народження (число, місяць, рік), громадянство, підстава перебування в Україні, час перебування в Україні у звітному періоді, джерело отримання доходу в Україні (назва працедавця, його код згідно з ЄДРПОУ або ідентифікаційний номер фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, юридична адреса працедавця), місце проживання, а також інформація щодо документального підтвердження місця проживання фізичної особи - іноземця в Україні. Таким документальним підтвердженням може бути посвідка про постійне або тимчасове проживання в Україні, документ, що посвідчує отримання статусу біженця чи притулку в Україні, реєстрація на території України паспортного документа, договір купівлі-продажу будинку (квартири), договір оренди будинку, квартири, іншого приміщення, придатного для проживання, договір дарування житла, лист власника приміщення (орендодавця) про згоду на проживання у приміщенні відповідної фізичної особи тощо. Про факт самостійного обрання (визначення) фізичною особою - іноземцем власного податкового статусу як резидента (на підставі письмової заяви) відповідний орган державної податкової служби письмово повідомляє працедавця (працедавців) рекомендованим листом.
Питання: Чи повинен приватний нотаріус з метою визначення оподатковуваного доходу вести книгу обліку доходів і витрат?
Відповідь: Так, повинен.
Пунктом 1.9 статті 1 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі – Закон) визначено, що незалежна професійна діяльність - це діяльність, що полягає в участі фізичних осіб у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, так само як діяльність лікарів (у тому числі стоматологів, зубних техніків), адвокатів, приватних нотаріусів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів та помічників зазначених осіб або осіб, зайнятих релігійною (місіонерською) діяльністю, іншій подібній діяльності, за умови якщо такі особи не є найманими працівниками чи суб'єктами підприємницької діяльності.
При цьому листом ДПА України від 27.04.2007 № 2094/т/17-0715 роз’яснено, що порядок оподаткування доходів осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, охоплюється загальними нормами Закону, за винятком випадків, якщо ці особи на законних підставах зареєстровані суб'єктами підприємницької діяльності.
Згідно із пунктом 1.3 "з" статті 1 Закону доходом з джерелом його походження з України визначено будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, зокрема, у вигляді доходів від здійснення підприємницької діяльності, а також незалежної професійної діяльності на території України.
Приватні нотаріуси й належать до окремої групи платників податку, їхні доходи оподатковуються за загальними нормами Закону, в тому числі щодо порядку визначення загального оподатковуваного доходу, ведення книг обліку доходів і витрат, обов'язків декларування та термінів сплати тощо.
Доходи платників податку, які здійснюють приватну нотаріальну діяльність, - це сума коштів, що сплачується за вчинення нотаріальних дій та надання додаткових послуг правового й технічного характеру. Загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року (пункт 4.1 статті 4 Закону).
Наказом ДПА України від 16.10.2003 р. № 490 "Про затвердження форми обліку доходів і витрат платника податку з доходів фізичних осіб та Порядку ведення обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу", зареєстрованим в Мінюсті України 29.10.2003 року за № 988/8309, затверджено форму Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу та Порядок ведення обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу.
Виходячи із зазначеного, приватний нотаріус повинен вести Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, згідно із формою та порядком ведення, встановленими зазначеним наказом.
Питання: Фізична особа звернулась до приватного нотаріуса за посвідченням договорів купівлі-продажу житлового будинку площею 400 кв. метрів, розташованого на земельній ділянці. При цьому продаж кожного об’єкта нерухомості оформляється окремим договором.
Як визначається сума податку з доходу фізичної особи при продажу цих об’єктів нерухомості?
Відповідь: Відповідно до пп. 11.1.1 п. 11.1 та пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-IV (зі змінами та доповненнями) дохід, отриманий платником податку від продажу не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, садового будинку або їх частин (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), не оподатковується, якщо загальна площа такого житлового будинку, садового будинку або їх частин не перевищує 100 м2.
У разі якщо площа саме такого житлового будинку, садового будинку або їх частин перевищує 100 м2, то частина доходу, пропорційна сумі такого перевищення, підлягає оподаткуванню за ставкою в розмірі 1 % вартості такого об'єкта нерухомого майна.
Згідно зі ст. 381 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (зі змінами та доповненнями, за текстом – Цивільний кодекс) садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи з наведених норм Закону № 889-IV та Цивільного кодексу, для цілей оподаткування житловий або садовий будинок разом із земельною ділянкою (її загальною площею), на якій він розташований, вважається одним об'єктом продажу (садибою).
До доходу, одержаного від такого продажу, слід застосовувати норми пп. 11.1.1 п. 11.1 та пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону № 889-IV незалежно від кількості договорів (два чи один), якими оформлено (нотаріально засвідчено) купівлю-продаж такого будинку із земельною ділянкою.
У конкретному випадку підлягає оподаткуванню за ставкою 1 % вартість 300 м2 (400 м2 - 100 м2) площі житлового будинку та вартість усієї земельної ділянки.
Роз’яснення із зазначеного питання були надані у журналі «Вісник податкової служби України», (жовтень 2008 р., № 41).