Злочини проти довкілля

Вид материала

Документы

Содержание Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації Стаття 328. Розголошення державної таємниці 3. Об'єктивна сторона 4. Суб'єктивна сторона Стаття 329. Втрата документів, що містять державну таємницю 2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, — карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. 2. З об'єктивної сторони Порушення встановленого порядку поводження з документами або предме­тами 3. З суб'єктивної сторони Стаття 330. Передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави 1. Безпосередній об'єкт 3. Об'єктивна сторона 4. Суб'єктивна сторона Корисливий мотив Стаття 331. Незаконне перетинання державного кордону 2. Ті самі дії, вчинені особою, яка раніше була засуджена за такий са­мий злочин, — 3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що поєднані із застосуванням зброї, — 1. Безпосереднім об'єктом 2. Об'єктивна сторона 3. Суб'єктивна сторона ... Полное содержание

Подобный материал:

• Услідчій І судовій практиці постають ускладнення в розмежуванні розбійних нападів,, 341.61kb.
• Реферат на тему: Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Поняття, 58.61kb.
• Програма протидії злочинам проти життя та здоров’я особи на 2008-2012 роки, 186.58kb.
• Даний курс має найбільше спільного з курсом "Кримінальне право", в зв’язку з чим особливо, 315.9kb.
• Національна академія внутрішніх справ україни кощинець Віктор Васильович, 290.68kb.
• Державний Прапор України, Держаний Герб України І Державний Гімн України, опис І порядок, 5323.66kb.
• Практика розгляду судами справ про злочини проти власності, 389.02kb.
• Кримінальна відповідальність за статеві злочини, 112.32kb.
• Реферат на тему: "Лицарі середньовіччя", 76.79kb.
• Особлива частина розділ І злочини проти основ національної безпеки україни стаття 109., 1905.49kb.

Розділ XIV

ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ, НЕДОТОРКАННОСТІ ДЕРЖАВНИХ КОРДОНІВ, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИЗОВУ ТА МОБІЛІЗАЦІЇ


Родовим об'єктом цих злочинів є сукупність суспільних відносин, що за­безпечують обороноздатність України, її незалежність, територіальну ці­лісність і недоторканність. Важливість цього об'єкта обумовлена тим, що згідно зі ст. 17 Конституції України «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу».


Стаття 328. Розголошення державної таємниці

1. Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, осо­бою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконан­ням службових обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпи­гунства —

карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, —

карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.


1. Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини з охоро­ни державної таємниці в різних сферах діяльності держави, що можна оха­рактеризувати як відносини інформаційної безпеки. При посяганні на цей об'єкт може заподіюватися шкода військовому, економічному, науковому потенціалу держави. Зберігання державної таємниці — одна з гарантій неза­лежності України, її недоторканності та національної безпеки.

2. Предметом цього злочину є відомості, що становлять державну таєм­ницю, вичерпний перелік яких передбачений в Законі України «Про дер­жавну таємницю» в редакції від 21 вересня 1999 р. (ВВР. — 1999. — № 49. - Ст. 428).

У статті 1 цього Закону державна таємниця визначається як вид таємної інформації, що охоплює відомості в сфері науки і техніки, оборони, економіки, державної безпеки й охорони правопорядку, розголошення яких може заподіяти шкоду національній безпеці України, і які визнані в порядку, вста­новленому в цьому Законі, державною таємницею, що підлягає охороні дер­жавою. Так, наприклад, відповідно до ст. 8 цього Закону державну таємни­цю в сфері оборони становлять відомості про стратегічні й оперативні пла­ни; у сфері науки — про наукові, науково-дослідні, дослідницько-конструк­торські і проектні роботи, на базі яких можуть бути створені прогресивні технології, нові види виробництва продукції і технологічних процесів, що мають велике оборонне чи економічне значення або істотно впливають на зовнішньоекономічну діяльність і національну безпеку України; у сфері еко­номіки — це відомості про державні запаси дорогоцінних металів монетар­ної групи; у сфері зовнішніх відносин — про експорт й імпорт озброєння, військової техніки, окремих видів стратегічної сировини. Ці відомості мають гриф секретності, ступінь якої («особливої важливості», «цілком таємно», «таємно») залежить від їх важливості і визначає строк секретності, ступінь обмеженості доступу до неї та рівень охорони державою.

Водночас ця ж ст. 8 забороняє віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим будуть порушуватися зміст та обсяг консти­туційних прав та свобод людини і громадянина, завдаватиметься шкода здо­ров'ю і безпеці населення. Це відомості про стан довкілля, про якість хар­чових продуктів, про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища, стан здоров'я громадян, їх життєвий рівень тощо.

3. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого в ч. 1 ст. 328 КК, визначе­на як розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, тобто протиправне доведення їх до відома сторонніх осіб. Під сторонніми особами слід розуміти осіб, яким ці відомості не повинні бути відомими. Розголошен­ня може виражатися як у дії, так і бездіяльності. Дія може виявлятися, на­приклад, у розголосі секретних даних в розмові, письмовому повідомленні, шляхом публікації в пресі, у виступі по радіо чи телебаченню, у передачі для друкування особі, що не має права на ознайомлення з даними відомостями, у показі креслень, документів та ін. Бездіяльність може полягати в недотри­манні правил збереження, обертання, перевезення матеріалів, предметів, до­кументів, коли створюється можливість ознайомлення з відомостями сто­ронніх осіб. Спосіб розголошення для кваліфікації значення не має.

Обов'язковою ознакою є відсутність у цих діях або бездіяльності ознак державної зради або шпигунства (див. коментар до статей 111 та 114 КК).

Злочин вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, тоб­то коли вони стали відомі хоча б одній сторонній особі.

4. Суб'єктивна сторона цього злочину — це будь-яка форма вини: як умисел (прямий чи непрямий), так і необережність (самовпевненість чи нед­балість). Обов'язковою ознакою вини є усвідомлення суб'єктом того, що відомості, які розголошуються, становлять державну таємницю, і що вони доводяться до відома сторонніх осіб. Так, розголошення відомостей буде вчинене з прямим умислом, якщо суб'єкт бажав похвастатися наявністю у нього інформації про державну таємницю. Недбалість має місце, наприклад, у випадку, коли особа, приймаючи відвідувачів, не ховає зі столу документ, що містить державну таємницю, створюючи можливість прочитати його сто­роннім особам.

Мотиви і мета розголошення можуть бути різними і на кваліфікацію вчи­неного за ст. 328 КК не впливають.

Виключення становлять мета ослаблення держави та мета передачі відо­мостей, що є державною таємницею, іноземній державі, іноземній організації або їх представникам, які є обов'язковими ознаками державної зради або шпигунства як злочинів проти основ національної безпеки України (див. ко­ментар до статей 111 та 114 КК). Саме це і відмежовує ст. 328 від статей 111 та 114 КК.

5. Суб'єкт злочину — спеціальний. Це особа, якій відомості, що містять державну таємницю, були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Це може бути як службова особа (див. пункти 1 та 2 примітки до ст. 364 КК), так і інша особа, пов'язана по службі з такими відо­мостями (секретар, шифрувальник тощо). Для цих осіб Закон України «Про державну таємницю» встановлює спеціальний порядок допуску і доступу до державної таємниці і певні обов'язки її охорони, зокрема не допускати роз­голошення будь-яким способом державної таємниці; виконувати режим се­кретності та інші вимоги, про знання яких особа обов'язково ставить підпис на певних документах. Військовослужбовець за розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, відповідає за ст. 422 КК.

6. Частина 2 ст. 328 КК передбачає кваліфікуючу ознаку розголошення державної таємниці — спричинення тяжких наслідків. Закон не дає понят­тя тяжких наслідків. Їх зміст треба визначати, виходячи з конкретних ма­теріалів справи (оціночне поняття). Це випадки, коли відомості, наприклад, стали відомі іноземній розвідці або її представникам, або коли розголошені відомості за своїм змістом є особливо важливими (наприклад, особливо важливі дані про новітні розробки у сфері оборони).


Стаття 329. Втрата документів, що містять державну таємницю

1. Втрата документів або інших матеріальних носіїв секретної інфор­мації, що містять державну таємницю, а також предметів, відомості про які становлять державну таємницю, особою, якій вони були довірені, як­що втрата стала результатом порушення встановленого законом порядку поводження із зазначеними документами та іншими матеріальними носіями секретної інформації або предметами, —

карається позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, — карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.


1. Об'єкт цього злочину співпадає з об'єктом розголошення державної таємниці (див. коментар до ст. 328 КК).

Предметом даного злочину є: 1) документи, тобто письмові, з певними реквізитами акти, що містять відомості, які становлять державну таємницю (схеми, карти, накази, звіти, наукові висновки тощо); 2) інші матеріальні носії секретної інформації (дискети, кінофільми та ін.); 3) предмети, відо­мості про які є державною таємницею (наприклад, нові види зброї, прилади, медичні препарати тощо). Поняття державної таємниці розкрите при аналізі предмета розголошення державної таємниці (див. коментар до ст. 328 КК).

За характером предмета слід відрізняти ст. 329 від ст. 328 КК, в якій предметом є відомості, які містять державну таємницю.

2. З об'єктивної сторони цей злочин характеризується сукупністю трьох обов'язкових ознак: 1) порушення встановленого законом порядку повод­ження з документами, матеріальними носіями інформації або предметами;

2) втрата документа або предмета; 3) причинного зв'язку між порушенням правил і втратою.

Порушення встановленого порядку поводження з документами або предме­тами може виявлятися як у дії, так і в бездіяльності, що порушують кон­кретні правила, спеціально встановлені для охорони документів, носіїв інформації, предметів, внаслідок чого вони втрачаються, тобто виходять із володіння особи, якій були довірені (десь забуті, викрадені, випадково ви­кинуті тощо). Порушення правил, наприклад, може полягати в роботі з до­кументом у неналежному місці; залишення відкритим сейфа, де зберігають­ся документи, предмети та ін. Між порушенням правил і втратою повинен бути встановлений необхідний причинний зв'язок.

Обов'язковою умовою втрати є вихід документів, предметів з володіння особи, якій вони були довірені, поза Ті волею. Якщо ж предмет переданий, за­лишений за волею особи, і відомості стали надбанням сторонніх осіб, то це є розголошенням відомостей, що становлять державну таємницю, і квалі­фікується за ст. 328 КК. Тривалість часу, на який були втрачені документи, предмети (назавжди або через якийсь час повернуті, знайдені) не має значен­ня. Закінченим цей злочин є з моменту втрати, за якої створена реальна мож­ливість ознайомлення з названими документами чи предметами сторонніх осіб (тобто фактичне ознайомлення сторонніх осіб із змістом документів, предметів не є обов'язковим). Якщо втрата такої реальної можливості не містила, то аналізований склад злочину відсутній. Наприклад, якщо внаслідок порушення правил поводження предмет був знищений, то особа не може відповідати за ст. 329 КК. За наявності ознак службового злочину відповідальність у цьому випадку може наставати за ст. 367 КК (див. коментар до цієї статті).

3. З суб'єктивної сторони втрата документів, що містять державну таємницю, характеризується складною (змішаною) формою вини: до пору­шення правил можливий як умисел, так і необережність, а до самої втра­ти — тільки необережність.

4. Суб'єктом злочину є особа, якій документи, матеріальні носії секрет­ної інформації, предмети, були довірені (див. коментар до ст. 328 КК). Це може бути обумовлено або службовими функціями, або виконуваною робо­тою, або окремим дорученням.

Військовослужбовець за втрату документів, що містять відомості військо­вого характеру, відповідає за ст. 422 КК.

5. Частина 2 ст. 329 КК передбачає як кваліфікуючу ознаку спричинен­ня тяжких наслідків, характеристика яких аналогічна тій, що дана при ана­лізі такої самої ознаки розголошення державної таємниці (див. коментар до ст. 328 КК).


Стаття 330. Передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави

1. Передача або збирання з метою передачі іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам економічних, науково-технічних або інших відомостей, що становлять конфіденційну інфор­мацію, яка є власністю держави, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, за відсут­ності ознак державної зради або шпигунства, —

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Ті самі дії, вчинені з корисливих мотивів, або такі, що спричинили тяжкі наслідки для інтересів держави, або вчинені повторно, або за попе­редньою змовою групою осіб, —

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.


1. Безпосередній об'єкт цього злочину збігається з об'єктом злочину, пе­редбаченого в ст. 328 КК.

2. Предметом даного злочину є відомості економічного, науково-тех­нічного й іншого характеру, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, тобто відомості, що стосуються діяльності окремих під­приємств, установ, наукових, господарських організацій, дипломатичних від­носин, політики, розголошення яких може заподіяти шкоду діяльності цих організацій і вплинути на обороноздатність держави. Конфіденційна інфор­мація характеризується обов'язковою сукупністю трьох ознак: 1) вона не містить в собі державної таємниці (що відрізняє ст. 330 від статей 328, 329 КК); 2) вона є власністю держави; 3) вона є обмеженою для користу­вання: заборона на її передачу іноземним підприємствам, установам, ор­ганізаціям або їх представникам міститься в наказах, інструкціях, розпоряд­женнях міністерств і відомств.

Загальні правила використання конфіденційної інформації і поводження з нею передбачені в «Інструкції про порядок обліку, зберігання і викорис­тання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави», затверд­женій постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 р. (ОВУ. - 1998. - № 48. - Ст. 1764).

3. Об'єктивна сторона злочину виявляється у двох формах: 1) передача іноземним підприємствам, установам, організаціям відомостей, що станов­лять конфіденційну інформацію будь-яким способом (повідомлення по те­лефону, в листі, дискеті тощо); 2) збирання зазначених відомостей з метою їх передачі. Способи збирання теж можуть бути різними (викрадення, фо­тографування, підслуховування тощо) і на кваліфікацію не впливають. Зло­чин вважається закінченим або з моменту передачі, або з моменту початку збирання відомостей з метою їх передачі. Не має значення, за чиєю ініціати­вою збираються відомості: або за ініціативою іноземної організації, або осо­ба сама за своєю ініціативою збирає їх.

4. Суб'єктивна сторона виявляється в прямому умислі, за якого особа, перш за все, усвідомлює конфіденційний характер інформації і те, що ця інформація є власністю держави. Це усвідомлення обумовлене тим, що осо­би, які працюють з такою інформацією, підлягають обов'язковому ознайом­ленню під розписку про конфіденційність інформації та встановлені прави­ла щодо користування нею, наприклад, забороною виносити за межі служ­бового приміщення документи з такою інформацією, розмножувати їх технічними засобами, які не обладнані спеціальними пристроями охорони тощо (див. ст. 8 наведеної Інструкції від 27 листопада 1998 р.). Обов'язко­вим є і усвідомлення винним того, що відомості передаються або збирають­ся для передачі саме іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам (це можуть бути будь-які іноземні організації: як державні так і недержавні — наукові, комерційні, посередницькі тощо). З суб'єктив­ної сторони передача або збирання конфіденційної інформації не повинні містити ознак державної зради або шпигунства, тобто умисел не повинен бу­ти спрямованим на спричинення шкоди основам національної безпеки Ук­раїни (див. коментар до статей 111 та 114 КК).

5. Суб'єкт злочину — спеціальний. Це особа, якій конфіденційна інфор­мація була довірена або стала відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

6. Частина 2 ст. 330 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені з корисливих мотивів, або такі, що спричинили тяжкі наслідки для інтересів держави, або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

Корисливий мотив означає спрямованість передачі або збирання інфор­мації на одержання матеріальної вигоди (грошей, майна, вигод майнового характеру), або звільнення від обов'язків матеріального характеру (напри­клад, в рахунок погашення боргу).

Зміст тяжких наслідків для інтересів держави закон не розкриває, тому це поняття належить до так званих оціночних понять: їх зміст залежить від оцінки всіх конкретних обставин справи. В даному складі злочину тяжкі наслідки можуть бути обумовлені важливістю інформації, розміром ма­теріальної шкоди (як прямої, так і упущеної вигоди), моральної шкоди тощо.

Повторність як кваліфікуюча ознака цього злочину спеціальна: вчинен­ня хоча б вдруге такого самого злочину, тобто злочину, передбаченого ст. 330 КК, незалежно від наявності чи відсутності судимості.

Щодо змісту такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину за по­передньою змовою групою осіб, див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК.


Стаття 331. Незаконне перетинання державного кордону

1. Перетинання державного кордону України будь-яким способом по­за пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України, але без відповідних доку­ментів чи дозволу —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені особою, яка раніше була засуджена за такий са­мий злочин, —

караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що поєднані із застосуванням зброї, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

4. Чинність цієї статті не поширюється на випадки прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства без відповідних документів чи дозво­лу для використання права притулку відповідно до Конституції України, а також з метою набуття статусу біженця, і на випадки прибуття в Ук­раїну без встановленого документа її громадян, які стали жертвами зло­чинів, пов'язаних з торгівлею людьми.


1. Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини з охоро­ни суверенітету України, цілісності і недоторканності її кордонів. Правовою основою криміналізації незаконного перетинання державного кордону є ст. 2 Конституції України, відповідно до якої суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недотор­канною.

Поняття державного кордону визначено в ст. 1 Закону України «Про дер­жавний кордон України» від 4 листопада 1991 р.: «Державний кордон Ук­раїни є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визна­чають межі території України — суші, вод, надр, повітряного простору» (ВВР. — 1992. — № 2. — Ст. 5). Для захисту державного кордону цим За­коном (ст. 8) визначений режим державного кордону — певний порядок йо­го перетинання. Цей порядок конкретизується в «Правилах перетинання державного кордону громадянами України», затверджених КМ України 27 січня 1995 р. (Зібрання постанов Уряду України. — 1995. — № 4. — Ст. 92), а також «Правилах в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Ук­раїну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію», затвер­джених постановою КМ України від 29 грудня 1995 р. (Зібрання постанов Уряду України. — 1996. — № 4. — Ст. 148). Ці правила стосуються відповідного оформлення документів, наявності спеціальних контрольно-пропускних пунктів для в'їзду і виїзду, транзитного проїзду тощо. Дотри­мання цих правил обов'язкове як для громадян України, так і іноземних громадян чи осіб без громадянства.

2. Об'єктивна сторона цього злочину передбачає два види діянь: 1) пере­тинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску: 2) перетинання державного кордону України в пунктах пропус­ку, але без відповідних документів чи дозволу. Способи незаконного пере­тинання кордону можуть бути різними, здійснюватися в різний час, із вико­ристанням різних засобів і обстановки, підроблених документів, без доку­ментів тощо. Якщо для незаконного перетинання кордону підроблявся або використовувався підроблений документ, кваліфікація повинна бути за су­купністю статей 331 та 358 або 366 КК (якщо суб'єктом підробки була по­садова особа). Для наявності складу злочину не має значення чи перетина­ла особа кордон для виїзду з України або в'їзду в неї.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного перетинання осо­бою кордону. Спроба незаконно перетнути кордон повинна кваліфікуватися як замах на злочин.

3. Суб'єктивна сторона виявляється в прямому умислі: особа усвідомлює незаконність перетинання кордону і бажає це здійснити. При цьому мотиви і мета на кваліфікацію злочину не впливають. ,

4. Суб'єктом злочину є будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку: гро­мадянин України, іноземець, особа без громадянства, які порушили встанов­лені правила перетинання кордону України.

5. Частина 2 ст. 331 КК передбачає відповідальність за незаконне перети­нання кордону особою, яка раніше була засуджена за такий самий злочин (спеціальний рецидив), при умові що судимість не була погашена або знята (див. коментар до ст. 88 КК)

6. Частина 3 ст. 331 КК як особливо кваліфікований склад цього злочи­ну передбачає дії, зазначені в частинах 1 і 2 ст. 331 КК, поєднані із застосу­ванням зброї. Зброєю слід вважати як вогнепальну, так і холодну зброю. За­стосування — це погроза зброєю або використання її для заподіяння тілес­них ушкоджень або смерті. Вбивство чи замах на вбивство або спричиненя тяжких тілесних ушкоджень при незаконному перетинанні кордону не охоп­люється цією статтею і повинні кваліфікуватися за сукупністю: ч. З ст. 331 та статтями 115 або 121 КК. Якщо вони були спричинені щодо працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони держав­ного кордону, військовослужбовця, то має місце сукупність ч. З ст. 331 та ст. 348 або ч. З ст. 345 КК. Якщо при цьому має місце незаконне поводжен­ня зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, застосуван­ню підлягає і ст. 263 КК.

7. У частині 4 ст. 331 КК зазначено, що чинність цієї статті не поши­рюється на випадки прибуття в Україну іноземців або осіб без громадянст­ва без відповідних документів чи дозволу для використання права притул­ку, яке гарантоване ч. 2 ст. 26 Конституції України, а також з метою набут­тя статусу біженця, і на випадки прибуття в Україну без встановленого до­кумента її громадян, що стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми.

Щодо поняття біженця, то ст. 1 Закону України «Про біженців» (ВВР. — 2001. — № 47. — Ст. 250) визначає біженця як особу, яка не є громадяни­ном України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянст­ва (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних пе­реконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та неможе користуватися захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого поперед­нього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї.

Цей Закон встановлює порядок надання, втрати і позбавлення статусу біженця і в ст. 9 передбачає, що «особи, які з наміром набути статусу біжен­ця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України і знаходяться на території України, звільняються від відповідальності за такі дії».

Чинність ст. 331 КК не поширюється також на випадки прибуття в Ук­раїну без встановлених документів громадян, що стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, тобто були потерпілими від злочину, перед­баченого в ст. 149 КК (див. коментар до цієї статті).


Стаття 332. Незаконне переправлення осіб через державний кордон України

1. Організація незаконного переправлення осіб через державний кор­дон України, керівництво такими діями або сприяння їх вчиненню пора­дами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод —

карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з конфіскацією транспортних або інших засобів вчинення злочину.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з конфіскацією засобів вчинення злочину.


1. Безпосередній об'єкт такий же, як і в злочині, передбаченому в ст. 331 (див. коментар до ч. 1 ст. 331 КК).

2. Відповідно до ч. 1 ст. 332 КК об'єктивна сторона цього злочину вияв­ляється: 1) в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України; 2) керівництві такими діями; 3) сприянні їх вчиненню по­радами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод. Підвищена суспільна небезпека організованих форм злочинної діяльності з незаконно­го переправлення осіб через державний кордон обумовила специфічну структуру цього складу: по-перше, сама організаторська діяльність, незалеж­но від того, чи вдалося переправлення чи ні, а також керівництво цією діяльністю розглядаються як закінчені злочини (злочини з усіченим скла­дом); по-друге, особи, які здійснюють переправлення, а також особи, які сприяють цьому порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням пе­решкод, вважаються виконавцями злочину.

Організація — це дії, які виявляються у розробці планів, визначенні місця, часу незаконного переправлення, пошуку співучасників, створенні ор­ганізованої групи, її фінансуванні, озброєнні тощо.

Керівництво — це активна діяльність щодо забезпечення самого переправ­лення під час його вчинення: віддання певних команд, розстановка учас­ників, розподіл їх обов'язків тощо.

Сприяння — будь-яке діяння, що допомагає здійснити незаконне пере­правлення. Закон дає вичерпний перелік засобів сприяння: порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод (щодо змісту цих засобів сприяння див. коментар до ч. 5 ст. 27 КК).

3. З суб'єктивної сторони цей злочин вчинюється з прямим умислом. Мотиви та мета можуть бути різними. Як правило, для злочину харак­терні корисливі мотиви і мета.

4. Суб'єкт — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. Якщо такі дії вчи­нені службовою особою з використанням своїх службових повноважень, то необхідна кваліфікація за сукупністю статей 332 та 364 КК.

5. У частині 2 ст. 332 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчи­нені повторно або за попередньою змовою групою осіб (див. коментар до статей 32, 28 КК).


Стаття 333. Порушення порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю

1. Порушення встановленого порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю, —

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Те саме діяння, вчинене повторно або організованою групою, — карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. (У редакції Закону України від 03.04.2003 р. № 668-ІУ)


1. Диспозиція ч. 1 ст. 333 КК є бланкетною. Тому для розкриття об'єктив­них та суб'єктивних ознак цього злочину слід звертатися до певних норма­тивних актів, основними з яких є Закон України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійно­го використання» від 20 лютого 2003 р. (ОВУ.- 2003. - № 12. - Ст. 518) та положення «Про державну службу експортного контролю», затверджене Президентом України 17 квітня 2002 р. (ОВУ. - 2002. - № 16. - Ст. 342).

На підставі цих нормативних актів Державною службою експортного контролю розробляються окремі положення, інструкції щодо порядку здійснення міжнародних передач конкретних товарів, що підлягають дер­жавному експортному контролю. Наприклад: «Про порядок контролю за експортом, імпортом, та транзитом товарів, що можуть бути використані при створенні хімічної, бактеріологічної (біологічної) та токсичної зброї» від 22 квітня 1997 р. (ОВУ. - 1997. - № 18. - Ст. 73); «Про порядок держав­ного контролю за передачами товарів військового призначення» від 8 груд­ня 1997 р. в редакції 2001 р. (ОВУ. - 2001. - № 21. - Ст. 480) та ін.

2. Об'єктом цього злочину є відносини національної безпеки України, її міжнародного авторитету в сфері дотримання міжнародних зобов'язань що­до нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки, обмеження передач звичайних видів озброєння, а також здійснення заходів що­до недопущення використання зазначених товарів у терористичних та в ін­ших протиправних цілях. Суспільна небезпека цього злочину визначається і у тому, що ним, в більшості випадків, порушується і недоторканність дер­жавного кордону України.

3. Обов'язковою ознакою злочину є його предмет — товари, що підляга­ють державному експортному контролю.

Відповідно до ст. 1 розділу 1 Закону України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійно­го використання» такими товарами є: 1) товари військового призначення; 2) товари подвійного використання.

До товарів військового призначення належать:

вироби військового призначення — озброєння, боєприпаси, військова та спеціальна техніка, спеціальні комплектуючі вироби для їх виробництва, ви­бухові речовини, а також матеріали та обладнання, спеціально призначені для розроблення, виробництва або використання зазначених виробів;

послуги військового призначення — надання іноземним юридичним чи фізичним особам в Україні або за її межами послуг, у тому числі посеред­ницьких (брокерських), у сфері розроблення, виробництва, будівництва, складання, випробування, ремонту, технічного обслуговування, модифікації, модернізації, експлуатації, управління, демілітаризації, знищення, збуту, зберігання, виявлення, ідентифікації, придбання або використання виробів чи технологій військового призначення, а також надання зазначеним юри­дичним особам іноземної держави чи її представникам або іноземцям послуг з фінансування таких робіт;

технології військового призначення — спеціальна інформація в будь-якій формі (за винятком загальнодоступної інформації), необхідна для розроб­лення, виробництва або використання виробів військового призначення та надання послуг військового призначення. Ця інформація може надаватися у формі технічних даних або технічної допомоги:

технічні дані — проекти, плани, креслення, схеми, діаграми, моделі, фор­мули, специфікації, програмне забезпечення, посібники та інструкції, роз­міщені на папері або інших носіях інформації, у тому числі й електронних;

технічна допомога — проведення інструктажів, надання консультацій, здійснення заходів з метою підвищення кваліфікації, навчання, практичного освоєння методів роботи;

базові технології — технології, які визначають принцип роботи і викори­стання техніки, та елементи технологій, без яких військова техніка не може бути створена і використана.

До товарів подвійного призначення належать: окремі види виробів, облад­нання, матеріалів, програмного забезпечення і технологій, спеціально не призначені для військового використання, а також: роботи і послуги, пов'язані з ними, які, крім цивільного призначення, можуть бути викорис­тані у військових або терористичних цілях чи для розроблення, вироб­ництва, використання товарів військового призначення, зброї масового зни­щення, засобів доставки зазначеної зброї чи ядерних вибухових пристроїв, у тому числі окремі види ядерних матеріалів, хімічних речовин, бакте­ріологічних, біологічних та токсичних препаратів.

Списки конкретних видів цих товарів розробляються Державною служ­бою експортного контролю та затверджуються КМ України.

Для міжнародної передачі таких предметів необхідний дозвіл Державної служби експортного контролю України.

Державний експортний контроль проводить експертизу документів, що подаються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України та інозем­ними суб'єктами господарської діяльності, і вирішує питання про надання дозволів (висновків) про здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають експортному контролю. Відповідно до Закону України «Про дер­жавний контроль за міжнародними передачами товарів військового призна­чення та подвійного використання» документами про дозвіл є:

дозвіл — документ на право експорту чи імпорту таких товарів;

висновок — документ на право тимчасового ввезення або вивезення то­варів, їх транзит, здійснення переговорів про передачу таких товарів до дер­жав, щодо яких встановлено ембарго на їх поставку;

документ про гарантію — письмове зобов'язання уповноваженого на це державного органу України або іноземної держави щодо використання то­варів у заявлених цілях та інші документи, перелічені в законі.

4. Об'єктивна сторона злочину виявляється в порушенні встановленого порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державно­му експортному контролю.

Міжнародні передачі товарів можуть виявлятися в таких діях, як експорт, імпорт, реекспорт, тимчасове вивезення предметів за межі України або тим­часове ввезення їх на її територію, транзит товарів територією України, а та­кож будь-які інші передачі товарів, що здійснюються за межами України, за умови участі в них суб'єктів здійснення міжнародних передач товарів. Діян­ня можуть бути вчинені як на території України, так і за її межами. Напри­клад, відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за між­народними передачами товарів військового призначення та подвійного ви­користання» це може бути продаж або передача товарів в Україні посольст­ву чи представнику будь-якої юридичної особи іноземної держави, інозем­цю або особі без громадянства; розкриття технології іноземцю чи особі без громадянства на території України чи за її межами; продаж або передача в Україні або за її межами права управління такими товарами юридичній особі іноземної держави, іноземцю чи особі без громадянства. Спеціальний порядок міжнародної передачі за межі України перелічених матеріалів, си­ровини, обладнання, технологій розробляється Державною службою екс­портного контролю та затверджується КМ України і містить в собі кон­кретні норми, які закріплюють особливі правила державного контролю за такою діяльністю.

Порушення цих правил можуть виявлятися в тому, що товари не прой­шли державного експортного контролю, або суб'єкти не одержали дозволу цього контролю, висновку або документа про гарантії, або одержали дозвіл незаконно, шляхом представлення підроблених документів, умисно прихова­ли відомості, які мають значення для отримання дозволу, отримали дозвіл шляхом зловживання службовим становищем тощо.

5. Суб'єктивна сторона — прямий умисел, за якого особа усвідомлює, що здійснює міжнародну передачу товарів військового або подвійного призначення, які підлягають державному експортному контролю, з порушенням встановленого порядку такої передачі і бажає це зробити.

Мотиви і мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Частіше вони є корисливими, але можуть бути і іншими: помста, заздрість.

6. Суб'єкт злочину — загальний — фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Це може бути як особа, яка взагалі не має права здійсню­вати міжнародні передачі зазначених товарів, так і особа, яка має право на зайняття такою діяльністю, але порушує встановлений порядок.

Частина 2 ст. 333 КК кваліфікуючими ознаками передбачає вчинення особою такого самого діяння повторно або за попередньою змовою групою осіб (див. коментар до ч. З ст. 28 та ст. 32 КК).


Стаття 334. Порушення правил міжнародних польотів

Вліт в Україну або виліт з України без відповідного дозволу, а також недодержання зазначених у дозволі маршрутів, місць посадки, повітряних трас, коридорів або ешелонів —

караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк, із конфіскацією повітряного судна.


1. Об'єкт злочину — відносини у сфері охорони суверенітету України. Стаття 1 Повітряного кодексу України передбачає, що «Україні належить повний і виключний суверенітет над повітряним простором України, що є частиною території України».

Повітряним простором України визнається частина повітряної сфери над суходолом і водною територією України, в тому числі і над її територіаль­ними водами.

2. Об'єктивна сторона цього злочину може полягати в таких діяннях:

1) вліт в Україну без відповідного дозволу; 2) виліт з України без відповідного дозволу; 3) недодержання зазначених у дозволі маршрутів, місць посадки, повітряних трас, коридорів, ешелонів.

Диспозиція цієї статті є бланкетною, тому для аналізу об'єктивної сторо­ни злочину слід звернутися до статей ПК України станом на ЗО жовтня 2001 р., зокрема до статей 57, 58, що передбачають норми і правила здійснення міжнародних польотів. Згідно зі ст. 57 ПК під міжнародними по­льотами розуміються польоти, пов'язані з перетинанням повітряними судна­ми державного кордону України та іншої держави. Якщо це регулярні по­льоти, то вони повинні здійснюватися на підставі міждержавних домовлено­стей і міжнародних угод.

Для нерегулярних польотів потрібний спеціальний дозвіл. Переліт через державний кордон повітряного судна повинен здійснюватися спеціально виділеними коридорами, повітряними трасами, обмеженими за висотою та шириною, забезпеченими аеродромами, засобами навігації, контролем за ру­хом зазначеними у дозволі маршрутами, місцями посадки та ін., що склада­ють структуру повітряного простору (статті 9, 58 ПК).

Закінченим цей злочин вважається з моменту вчинення цих діянь, незалеж­но від настання наслідків (формальний склад злочину). Якщо такі діяння бу­ли пов'язані з порушенням правил безпеки руху, експлуатації повітряного транспорту або правил повітряних польотів, кваліфікація повинна бути за су­купністю статей 334 та 276 або статей 334 та 281 КК. Також за сукупністю злочинів повинна бути кваліфікація у випадку порушення правил міжнарод­них польотів, пов'язана з угоном повітряного судна (статті 334 та 228 КК).

3. Суб'єктивна сторона цього злочину може виявлятися як в умислі, так і в необережності.

4. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка керує повітряним судном, не­залежно від його типу і належності.