Услідчій І судовій практиці постають ускладнення в розмежуванні розбійних нападів, вчинених за попереднього змовою, з іншими злочинами, наприклад, бандитизмом

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Загальна характеристика роботи Актуальність теми, 322.58kb.
• Кандидата на посаду судді, 336.48kb.
• Програма спецкурсу: «Використання даних природничих І технічних наук у кримінальному, 257.53kb.
• "Економіка Франції: стан та перспектива", 298.31kb.
• Антибіотико-асоційована діарея як ускладнення антигелікобактерної терапії у дітей, 154.89kb.
• Реферат на тему, 72.12kb.
• Запровадження нових підходів до організації навчально-виробничого процесу шляхом використання, 1141.56kb.
• Р м. Київ №33 Про затвердження Інструкції з діловодства у Державній судовій адміністрації, 1391.86kb.
• Що на 33,0% більше, ніж за відповідний період попереднього року, 90.85kb.
• Українська громадськість занепокоєна інформацією про вчинення низки нападів на активних, 80.78kb.

Криміналістична, кримінально-правова характеристика і предмет

доказування бандитизму та розбійних нападів на житло

громадян організованими злочинними групами

П.М. Кубрак, П.Д. Біленчук^


У слідчій і судовій практиці постають ускладнення в розмежуванні розбійних нападів, вчинених за попереднього змовою, з іншими злочинами, наприклад, бандитизмом. Вказані два склади злочинів мають відмінність за складовими елементами, в тому числі й за об’єктом їх посягання. Так, у КК України склад бандитизму міститься в гл. 1 "Злочини проти держави" в ч. 2 "Інші злочини проти держави".

Родовим об’єктом бандитизму (ст. 69 КК) є основи державного управління і суспільної безпеки. Безпосереднім об’єктом посягання цих небезпечних діянь є основи державного управління у сфері відносин, що гарантують життя і здоров’я громадян, збереження майна, захист від злочинних нападів, злагоджену діяльність державного апарату, суспільних і господарчих установ і організацій. При вчиненні розбійних нападів (ст. 142 КК України) винний своїми суспільно загрозливими діями посягає на відносини індивідуальної власності громадян, їхнє життя і здоров’я. Труднощі розмежування цих складів злочинів полягають у тому, що закон не пояснює вживаний термін — "інші злочини проти держави". Його теоретичне визначення дається в науці кримінального права, що є недостатнім для потреб слідчо-судової практики. Об’єктивна сторона аналізованих складів злочинів має схожі і відмінні ознаки. Як при розбійному нападі, так і при бандитизмі по смислу норм закону зовнішньою формою проявлення цих суспільне небезпечних діянь є напад. У диспозиції ст. 142 КК зазначається, що розбій є напад, пов’язаний із насиллям, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка підлягає нападу, або із погрозою застосування такого насилля. У ст. 69 КК описується склад бандитизму, але не розкривається зміст поняття "напад", оскільки воно ідентичне і нападові в складі злочину ст. 142 КК. Висока ступінь суспільної небезпеки бандитизму визначається ще й тим, що це діяння скоює озброєна організована група. В зв’язку з цим сам факт її організації, належність до неї і озброєність є головними ознаками об’єктивної сторони даного складу. Об’єктивну сторону розбою визначає напад, а вказані елементи об’єктивної сторони бандитизму: організація, членство в ній і озброєність у цій нормі прямого значення не мають. Наявність зброї у членів розбійної групи визначає склад іншого злочину (ст. 222 КК). Для об’єктивної сторони розбою зброя матиме відношення у випадку її застосування, або погрози її використання. Закон відносить такі дії злочинця до небезпечних для життя і здоров’я потерпілого. Розбій вважається закінченим злочином з моменту нападу. Для складу бандитизму достатньо мати лише мету нападу і одну із ознак об’єктивної сторони: організація групи, членство в ній і озброєність. При бандитизмі організована група начебто виступає суб’єктом і само членство в ній уже створює склад злочину. Для розбою, скоєного простою групою, вимагається, щоб член групи скоїв конкретні дії об’єктивної сторони у якійсь формі співучасті. Але згідно п. 2 ст. 41 КК вчинення злочину організованою групою є лише обставиною, яка обтяжує відповідальність і повинне враховуватися судом при призначенні покарання і не впливає на кваліфікацію злочинних дій. Слід зазначити, що в організованих групах, що вчиняють розбійні напади, фіксованого членства немає і його доказування потребує від оперативних і слідчих працівників копіткої творчої праці. Серед інших обставин, які підлягають доказуванню по зазначених складах злочинів є встановлення ознак організованої групи, мети вчинення злочинів. Вивчення кримінальних справ показує, що при їх розслідуванні органи попереднього розслідування і суду в більшості випадків встановлюють тільки співвиконавство, себто таку форму співучасті, де суб’єкти злочину є безпосередніми його виконавцями дій об’єктивної сторони, а не злочинну діяльність усієї організованої групи.

У випадках, де органи попереднього слідства в діях розбійної групи вбачали ознаки бандитизму і кваліфікували їх по ст. 69 КК, то суди, як правило, в таких справах не знаходили фактичних даних про злочинну діяльність організованої групи і в зв’язку з цим такі справи повертали прокуророві для організації додаткового розслідування з вимогою з’ясувати такі обставини. Аналогічні казуси мають місце і по кримінальних справах, де напади на громадян кваліфікувалися по ст. 142 ч. 2 КК, п. 2 ст. 41 КК України. Такі недоліки і складності породжуються: нерозробленістю методики розслідування цих злочинів і відсутністю в карному законодавстві визначення організованої групи.

Так, в спеціальній кримінально-правовій нормі, передбаченій ст. 19 КК України і присвяченій співвиконавству злочинів така форма співучасті як організована злочинна група не згадується. З одного боку, в п. 2 ст. 41 (Обставини, що обтяжують відповідальність) Загальної частини КК зазначається, що вчинення особою злочину в складі організованої групи в обставиною, що обтяжує відповідальність.
З другого боку, в карно-правовому законодавстві України і в судовій практиці відсутні чіткі пояснення цього кримінально-правового терміну і його співвідношення з такою формою співучасті як попередня змова. Аналогічні труднощі виникають і по відношенню застосування таких термінів, як згуртованість, спільне вчинення злочинів, злочинне згуртування, злочинна спільнота, змова (ст. 56¹ КК), організація (ст. 56 КК), організація масових безпорядків (ст. 71 КК), визначення яких і їх складових ознак ні Особлива, ні Загальна частини КК не дають.

Кримінально-правова характеристика містить ознаки, котрі відносяться до загального поняття злочину; сукупності ознак, які утворюють конкретний склад злочину; ознаки, котрі характеризують однорідну групу злочинів (наприклад, злочини проти держави). Такі ознаки визначають в кінцевому підсумку сам предмет розслідування по справі. Але сама кримінально-правова характеристика (оскільки норми матеріального права вказують на ознаки злочинів високого ступеня узагальнення конкретних злочинних діянь), як і кримінально-процесуальна характеристика з різними точками зору на неї, не визначають методику розслідування цих злочинів. У криміналістичній літературі переважаюча більшість авторів оптимізацію розслідування злочинів пов’язують з розробкою їх методики, в тому числі і криміналістичної характеристики. Вона в теперішній час набула загального визнання і теоретичного обгрунтування, як спеціальна категорія науки криміналістики, котра виражає типові форми і відносини між елементами механізму вчинення злочинів і їх об’єктивного зв’язку з виникаючими відображеннями в оточуючому середовищі, а також як структурна частина методики їх розслідування. Як галузева криміналістична категорія, вона описує типові видові чи групові ознаки конкретних об’єктів (предметів) злочинного посягання, способів вчинення злочинів, значимих обставин, типізуючі структурні елементи злочинної діяльності (підготовка, спосіб вчинення, зброя і ін.), особа злочинця тощо. Їх перелік і описання зв’язків в криміналістичній характеристиці окремих видів злочинів відрізняється від загального переліку обставини, котрі підлягають доказуванню в кримінальній справі, вказані в ст. 64 КК.

Враховуючи взаємозв'язок процесуальної та пізнавальної діяльності суб'єктів, здійснюючих розслідування злочинів, а також визначальну роль встановленого в законі предмета доказування в кінцевих наслідках попереднього розслідування і судового розгляду, ми підтримуємо позицію тих авторів, які не ототожнюють зміст криміналістичної характеристики з предметом доказування і пропонують зберегти викладення предмета доказування з тими особливостями, які специфічні для розслідування окремого виду (групи) злочинів, в якості самостійного структурного елемента часткової методики. Більшість вчених-криміналістів до змісту криміналістичної характеристики злочинів включають спосіб вчинення злочину в широкому його розумінні, предмет злочинного посягання, обставини вчинення злочину, а також особу злочинця. Як інформаційна система, криміналістична характеристика злочинів уявляє собою одну систему. Використання даних, які містяться в системі криміналістичної характеристики, можливе шляхом аналізу відомостей, які відносяться до окремих елементів та відстеження зв’язків між ними. В цьому значенні всі елементи системи рівнозначні і, як вірно підкреслюється рядом авторів, ділити їх на основні та другорядні теоретично необгрунтоване.

Крім того, кожний із елементів являє собою сукупність складових компонентів, обставин, особливостей, які повинні орієнтувати слідчих при оцінці конкретних ситуацій, визначенні напрямків розслідування тощо.

Так, типовий мотив цих злочинів, як показує аналіз практики, тільки один — заволодіння цінною власністю. Інформаційну значимість у криміналістичній характеристиці він становить у тому розумінні, що дозволяє оцінювати соціальний і психологічний образ вірогідного злочинця. Предметом посягання цих злочинів є не просто якась власність, а в основному крупні суми грошей, коштовності, валюта і речі, котрі мають значну цінність і ринкову вартість. Такими своїми ознаками їх власники, як показує вивчення кримінальних справ, притягують увагу кримінального середовища і детермінують мету, спосіб та інші особливості даного виду злочинів. Описування ознак предмета посягання, як елемента криміналістичної
характеристики групових нападів, важливе ще й тим, що він пов’язаний з особою потерпілого, місцем і способом їх скоєння, і, будучи конкретною матеріальною річчю, є слідоутворюючим об’єктом, на що потрібно звертати увагу при розслідуванні.

Спосіб групових нападів залежить як від об’єктивних факторів, що відносяться до умов зовнішнього середовища, в якому вони скоюються, так і від ознак їх учасників і потерпілого. Для способу вчинення таких групових злочинів характерно те, що він формується і реалізується при взаємодії всіх його учасників. Це важливо враховувати при розробці криміналістичної характеристики таких видів злочинів і методики їх розслідування, оскільки вказані суб'єктивні ознаки особи окремих співучасників можуть по-різному проявлятися в загальній системі дій, що утворюють спосіб чи етапи його реалізації, і індивідуально пов’язані з вибірковим використанням відповідних знарядь і прийомів нападів, нейтралізації протидій потерпілих і інших осіб, виконанні кожним учасником відповідних дій та відображення їх в оточуючому середовищі. Для таких різновидностей злочинів типове те, що вчиненню нападів передує вибір жертви і збір інформації про неї, який включає розвідку об’єкти нападу. Вчинення таких групових нападів пов’язане також із діями співучасників по приховуванню слідів злочину як на етапі підготовки, так і при їх вчиненні. Так, з метою швидкого відходу з місця злочину злочинці використовували в 72 % випадків транспортні засоби, в переважаючих випадках вибирали вечірній і нічний час нападів, у 60 % випадків нападів застосовували маскувальні засоби зовнішності, і в 84,4 % — використовували рукавиці, котрі разом з взуттям після вчинення злочинів знищували. Із викладеного виходить, що в криміналістичній характеристиці спосіб як бандитизму, так і розбійних нападів, скоєних організованими групами, повинен включати: а) прийоми підготовки, в тому числі розвідку об’єкта, застосування знарядь і засобів вчинення нападу; б) час і способи реалізації (обман, зломи дверей, вікон, підпали тощо); в) прийоми маскування зовнішності злочинців; г) прийомів впливу — психологічного і фізичного насилля, нейтралізації протидій потерпілих і отримання даних про місця збереження предметів посягання; д) інших дій на місця вчинення злочинів; е) способів покриття злочинів і знищення його слідів.

Обставини вчинення бандитизму і розбійних нападів, вчинених організованими групами, як елемент криміналістичної характеристики таких злочинів і як визначення, ширше за обсягом і змістом у порівнянні з визначенням "місце події". В структуру цього елементу криміналістичної характеристики також входять: місце події, узагальнюючі дані, які вказують на типові місця формування
організованих злочинних груп і райони вчинення ними злочинів, особливості розташування об’єктів, вибору способу нападу, знаряддя і нас нападу й інші обставини, які супутні або сприяють їх підготовці і виконанню. Дослідження показують, що виникнення специфічної обстановки вчинення таких злочинів сприяють ще й ознаки віктимних стосунків між злочинцями і потерпілими.

Дуже важливе значення для розслідування цих злочинів має такий елемент криміналістичної характеристики, як дані про учасників нападу і потерпілих. Це пояснюється тим, що вчинення цих злочинів організованою групою осіб, як правило, пов’язане з особливостями предмета посягання, особи потерпілого, обстановкою, етапами підготовки і способом реалізації злочинної задумки. Практичних працівників слідчих органів у криміналістичній характеристиці особи злочинця цікавлять ті ознаки, котрі корелюються з іншими її елементами, оскільки, відображаючись в обстановці вчинення злочину у вигляді матеріальних і ідеальних слідів, вони можуть бути використані при їх розслідуванні. Особливістю розслідування таких злочинів є та, що вони скоюються організованими групами, характеризуються молодим віком, належністю до чоловічої статі (97,6 %), не заняттям суспільно-корисною справою (60 %). Вивчені учасники нападів у 60 % випадків були раніше судимі за корисливо-насильницькі злочини, в тому числі й за бандитизм (1,3 %). Окрім цього, більшість з них неодноразово, а 12,5 % — були визнані судом особливо небезпечними рецидивістами. Аналіз структури цих організованих злочинних груп показує, що між їх учасниками існує розподіл ролей і функцій. В утворенні групи і її злочинній діяльності головна роль належить організатору. Крім них, у групі існують наближені до організатора функціонери, які забезпечують реалізацію злочинної задумки. Середній склад таких груп коливається від 4 до 6 учасників, більше половини їх мали вогнепальну зброю, інші — холодну. Частина таких груп (16 %) утворювалась у ВТК, а в інших випадках — за місцем проживання й роботи.

Виходячи з загальноприйнятого в криміналістиці положення про те, що основні функції часткових методик розслідування — сприяння успішному вирішенню завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК); ми думаємо, що при розробці часткових методик розслідування видів (груп) злочинів потрібно ураховувати положення кримінального і кримінально-процесуального права. У їх змісті ці положення не повинні дублюватися і коментуватися. Основу часткових методик повинні складати положення методології криміналістики, які відносяться до розслідування як процесу пізнання. Кожну часткову методику виду (групи) злочинів, на нашу думку, доцільно розробляти у вигляді типової програми, складовими частинами якої є: криміналістична характеристика виду (групи) злочинів, описання предмету пізнання (обставини, котрі повинні бути з’ясовані), етапів і напрямків розслідування (типові ситуації і версії, особливості планування), способи вирішення пізнавальних і тактичних завдань (рекомендації по проведенню слідчих дій, застосуванню методів, технічних знарядь тощо), форми і особливості тактики взаємодії учасників слідчих дій, складу слідчо-оперативної групи, органів дізнання тощо.