Злочини проти довкілля

Вид материала

Документы

Содержание Стаття 238. Приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення 1. Суспільна небезпечність Забруднення водних ресурсів — Забруднення харчових продуктів і продовольчої сировини — 5. Об'єктивна сторона 6. Суб'єктивна сторона Частина 2 статті Зона надзвичайної екологічної ситуації — Загибель людей Стаття 239. Забруднення або псування земель 2. Ті самі діяння, що спричинили загибель людей, їх масове захворю­вання або інші тяжкі наслідки, — 1. Суспільна небезпечність 5. Об'єктивна сторона Псування земель Порушення спеціальних правил — Забруднюючі речовини — Небезпека для життя людей — Небезпека для здоров'я — Небезпека для довкілля — 8. Суб'єктивна сторона ... Полное содержание

Подобный материал:

• Услідчій І судовій практиці постають ускладнення в розмежуванні розбійних нападів,, 341.61kb.
• Реферат на тему: Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Поняття, 58.61kb.
• Програма протидії злочинам проти життя та здоров’я особи на 2008-2012 роки, 186.58kb.
• Даний курс має найбільше спільного з курсом "Кримінальне право", в зв’язку з чим особливо, 315.9kb.
• Національна академія внутрішніх справ україни кощинець Віктор Васильович, 290.68kb.
• Державний Прапор України, Держаний Герб України І Державний Гімн України, опис І порядок, 5323.66kb.
• Практика розгляду судами справ про злочини проти власності, 389.02kb.
• Кримінальна відповідальність за статеві злочини, 112.32kb.
• Реферат на тему: "Лицарі середньовіччя", 76.79kb.
• Особлива частина розділ І злочини проти основ національної безпеки україни стаття 109., 1905.49kb.

Стаття 238. Приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення

1. Приховування або умисне перекручення службовою особою відомо­стей про екологічний, в тому числі радіаційний, стан, який пов'язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і такий, що негативно впливає на здо­ров'я людей, рослинний та тваринний світ, а також про стан захворюва­ності населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою —

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, вчинені повторно або в місцевості, оголошеній зоною надзвичайної екологічної ситуації, або такі, що спричинили загибель лю­дей чи інші тяжкі наслідки, —

караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.


1. Суспільна небезпечність злочину полягає у підвищеній небезпеці діянь, пов'язаних із приховуванням або умисним перекрученням службовою особою відомостей про екологічний та радіаційний стан, що пов'язаний із радіаційним забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і негативно впливає на здо­ров'я людей, рослинний та тваринний світ, а також на стан захворюваності населення в цих районах.

Природне середовище не завжди має стабільний характер. У деяких ви­падках в результаті певних негативних впливів воно може змінитися і погіршитися, становлячи конкретну небезпеку для довкілля і самої людини. Для встановлення та запобігання таким випадкам існують спеціальні орга­ни захисту, що контролюють ситуацію і вживають необхідних заходів. У цьому сенсі істотне значення має своєчасне і чітке повідомлення цим ор­ганам даних про екологічну обстановку в регіоні.

2. Нормативно-правова база, яка визначає порядок збирання, обробки та подання визначених диспозицією статті відомостей, є досить широкою та різноманітною, зокрема, закони України «Про охорону навколишнього при­родного середовища» від 25 червня 1991 р. (ВВР. — 1991. — № 41. — Ст. 546), «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 р. (ВВР. — 2000. — № 42. — Ст. 348), «Про Загальнодержавну програму фор­мування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки» від 21 вересня 2000 р. (ВВР. - 2000. - № 47. - Ст. 405); постанови КМ України «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля» від ЗО березня 1998 р. № 391, «Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекцію» від 17 листопада 2001 р. № 1520; «Про пе­релік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну не­безпеку» від 27 липня 1995 р. № 554 та ін.

3. Об'єктом злочину є здоров'я населення, а також економічні інтереси держави та суб'єктів господарювання, суспільні відносини по підтриманню задовільного екологічного стану в Україні.

4. Предметом аналізованого злочину є відомості про стан екологічної об­становки і захворюваність населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою.

Стан екологічної обстановки визначається додержанням або порушенням існуючих екологічних нормативів, які встановлюють граничне допустимі ви­киди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів, використання природних ресурсів (ст. 33 Закону Ук­раїни «Про охорону навколишнього природного середовища»). Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію Міністерством екології та при­родних ресурсів України відповідно до законодавства України.

Отже, відомості про екологічний, у тому числі радіаційний, стан — це інформація про значне перевищення встановлених нормативів і звичайного для даної місцевості ступеня радіоактивного та іншого забруднення земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини.

Забруднення земель — внесення в ґрунт землі речовин у вигляді відходів і залишків виробничого застосування або невиробничої сфери, ядохімікатів, хімічних і радіоактивних речовин, а також матеріалів після неправильного їх збереження або понад норму їх застосування, що призводить до неспри­ятливих фізичних, хімічних або біологічних змін ґрунту (додатково див. ко­ментар до ст. 239 КК).

Забруднення водних ресурсів — надходження до водних об'єктів забрудню­ючих речовин (додатково див. коментар до ст. 242 КК).

Забруднення атмосферного повітря — це привнесення в його склад або утворення у ньому забруднюючих речовин в концентрації, яка перевищує нормативи якості і рівні природного вмісту. Джерелами забруднення атмо­сферного повітря можуть бути підприємства, окремі цехи, агрегати без за­безпечення заходів для очищення промислових, сільськогосподарських відходів, теплові, енергетичні установки, автомобільний транспорт та ін. (див. коментар до ст. 241 КК).

Забруднення харчових продуктів і продовольчої сировини — наявність на поверхні харчових продуктів або у самих клітинах рослинного, тваринного чи іншого походження часток забруднюючих речовин.

Вказівка в диспозиції статті на те, що забруднення земель, водних ре­сурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини має бути таким, що негативно впливає на здоров'я людей, рослинний і тва­ринний світ, означає, що предметом аналізованого злочину є не всі відомості про екологічний стан, а лише ті, які становлять реальну загрозу для здоров'я людей, рослинного і тваринного світу.

До негативних впливів на здоров'я людей належать не тільки випадки по­яви захворювань у людей, які раніше були здоровими, а й погіршення ста­ну здоров'я хворих.

Тваринний світ — сукупність усіх тварин, які перебувають у стані при­родної волі, у неволі чи у напіввільних умовах, на суші, у воді, ґрунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України і належать до національного багатства України (Закон України «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р.).

Рослинний світ — сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворе­них ними угруповань на певній території (ст. З Закону України «Про рос­линний світ» від 9 квітня 1999 р.).

Окремим предметом злочину є відомості про стан захворюваності насе­лення. Вони законодавцем пов'язуються з районом підвищеної екологічної небезпеки і розглядаються як результат радіоактивного забруднення та інших змін обстановки. При цьому враховуються не тільки хвороби, прямо пов'язані з погіршенням екологічного стану, тобто специфічні (наприклад, променева хвороба), а й хвороби загальної етіології (рак, запалення легенів та ін.), а також дані про загальну кількість хворих у районі та їх діагноз. Такі дані дають можливість оцінити ступінь загрози для населення даного району і вжити профілактичних та лікувальних заходів або провести еваку­ацію людей.

5. Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні двох видів протиправ­них діянь: 1) приховування або умисне перекручення службовою особою відомостей про екологічний, у тому числі радіаційний, стан, який пов'яза­ний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчо­вих продуктів і продовольчої сировини і такий, що негативно впливає на здоров'я людей, рослинний і тваринний світ; 2) приховування або умисне перекручення службовою особою відомостей про стан захворюваності насе­лення в районах з підвищеною екологічною небезпекою.

З метою забезпечення збору, опрацювання, збереження та аналізу інфор­мації про стан довкілля, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні створюється система державного моніторингу довкілля.

Об'єкти, що шкідливо впливають або можуть вплинути на стан навко­лишнього природного середовища, види та кількість шкідливих речовин, які потрапляють у навколишнє природне середовище, види й розміри шкідли­вих фізичних впливів на нього підлягають державному обліку.

Підприємства, установи та організації проводять первинний облік у га­лузі охорони довкілля і безоплатно подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.

Збір, опрацювання і подання відповідним державним органам зведеної статистичної звітності про обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин, використання природних ресурсів, виконання завдань з охорони навколиш­нього природного середовища, ведення екологічних паспортів здійснюється за єдиною для країни системою в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Зобов'язання по збору і опрацювання відомостей, які є предметом злочи­ну, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» покладене на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях. По­становою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 р. № 1520 та­ким спеціально уповноваженим органом визначено Державну екологічну інспекцію Міністерства екології та природних ресурсів України.

Під приховуванням розуміється умисне неповідомлення або несвоєчасне повідомлення відомостей про екологічний стан і захворюваність населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою.

Під перекрученням відомостей, вказаних у статті, мається на увазі повідо­млення в офіційних документах явно неправдивих відомостей про наявність небезпечної екологічної ситуації, а також захворюваність населення в певній місцевості або повідомлення цих відомостей, але в такій формі, що спотво­рює зміст і дійсність стосовно як екологічного стану, так і захворюваності населення (наприклад, заниження показників забрудненості довкілля, запис у відповідних документах меншої кількості хворих тощо).

Склад злочину є формальним і настання наслідків для притягнення до відповідальності за цією статтею непотрібне.

6. Суб'єктивна сторона злочину — умисне ставлення особи і до прихову­вання, і до перекручення. Особа усвідомлює, що не подає необхідних даних або представляє їх у перекрученому виді. Мотиви тут вирішального значен­ня не мають, особа може діяти з мотивів кар'єризму, або бажаючи уникну­ти відповідальності та ін.

7. Суб'єктом злочину є лише службова особа, відповідальна за подання відомостей про екологічний стан і захворюваність населення. Про поняття «службова особа» див. коментар до ст. 364 КК.

8. Частина 2 статті передбачає відповідальність особи за наявності та­ких кваліфікуючих обставин:

вчинення тих самих діянь повторно;

вчинення тих самих діянь в місцевості, оголошеній зоною надзвичайної екологічної ситуації;

вчинення діянь, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше скоїла такий самий злочин, тобто приховування або перекручення відомостей про еко­логічний стан або про захворюваність населення, якщо судимість не була знята чи погашена, а також до моменту вчинення злочину повторно не ми­нули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Зона надзвичайної екологічної ситуації — окрема місцевість України, на якій виникла надзвичайна екологічна ситуація. Надзвичайна екологічна си­туація — надзвичайна ситуація, за якої на окремій місцевості сталися нега­тивні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребує засто­сування надзвичайних заходів з боку держави. Негативні зміни в навколиш­ньому природному середовищі — це втрата, виснаження чи знищення окре­мих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, які обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах (див. закони України «Про охорону навколишнього природного се­редовища», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»).

Окрема місцевість України оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або поданням Кабінету Міністрів України. Указ Президен­та України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної еко­логічної ситуації затверджується Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президента України.

Загибель людей — настання смерті хоча б однієї людини. Під тяжкими наслідками слід розуміти заподіяння шкоди довкіллю та людині, що характеризується підвищеною небезпекою для всього живого, руйнуванням чи істотним ушкодженням значних природних територій (во­дойм, заповідних урочищ, ділянок лісу, орних земель тощо), втратою унікальних і рідкісних об'єктів природи, занесених до Червоної книги Ук­раїни, масовими захворюваннями людей чи їх загибеллю, масовою загибел­лю чи масовими тяжкими захворюваннями диких тварин на великій тери­торії, настанням менш небезпечних наслідків, але на природних територіях, визнаних зоною екологічного лиха, тощо.


Стаття 239. Забруднення або псування земель

1. Забруднення або псування земель речовинами, відходами чи інши­ми матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля,—

караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, що спричинили загибель людей, їх масове захворю­вання або інші тяжкі наслідки, —

караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.


1. Суспільна небезпечність забруднення або псування земель полягає в тому, що ці дії завдають шкоди навколишньому природному середовищу в цілому та земельним ресурсам держави зокрема і, крім того, можуть нега­тивно впливати на життя та здоров'я людей.

Однією з найсерйозніших сучасних екологічних проблем є деградація родю­чості ґрунтів внаслідок погіршення їх гумусного шару. Згідно з розрахунками Української академії аграрних наук у нашій країні щороку втрачається від 0,6 до 1 т землі з 1 га. Стають гіршими також її мінеральний склад, агрофізичні властивості. Значними є і показники забрудненості ґрунтів внаслідок госпо­дарської діяльності. Так, вміст важких металів у ґрунтах поблизу міст, авто­трас, промислових об'єктів перевищує гранично допустимі концентрації у 5— 10 разів. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС загальна площа сільського­сподарських угідь, забруднених радіонуклідами, становить 6,7 млн. га.

Внаслідок ряду причин частка екологічно чистих територій України, за оцінками фахівців, дорівнює всього 7 % земельної площі держави, а умовно чистих територій, які характеризуються більш-менш нормальними умовами проживання людини, — близько 8 %. Малозабруднені території охоплюють 15 % території країни, а забруднені та дуже забруднені, де умови жит­тєдіяльності населення значно погіршені й напружені, становлять відповідно майже 40 і ЗО %. Близько 1,7 % території України є територією екологічно­го лиха.

2. Відносини з охорони і використання земель регулюються Конституцією України; Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 р. (ВВР. — 2002. — № 3—4. — Ст. 27); законами України «Про охорону навколишнього природ­ного середовища» від 25 червня 1991 р. (ВВР. — 1991. — № 41. — Ст. 546), «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. (ВВР. - 1994. - № 27. - Ст. 218), «Про пестициди і аг-рохімікати» від 2 березня 1995 р. (ВВР. — 1995. — № 14. — Ст. 91); постано­вами КМ України «Про затвердження Порядку одержання дозволу на вироб­ництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів» від 20 червня 1995 р. № 440, «Про затвердження Положення про моніторинг земель» від 20 серпня 1993 р. № 661, «Про Методику грошової оцінки земель сільськогосподарсько­го призначення та населених пунктів» від 23 березня 1995 р. № 213, «Про Ме­тодику грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів)» від ЗО травня 1997 р. № 525, а також іншими пра­вовими нормативними актами.

3. Об'єктом злочину є екологічно безпечний стан земель, який визначає придатність для їх використання за призначенням.

4. Предметом даного злочину є земля у вузькому розумінні цього значен­ня як поверхневий ґрунтовий шар, який виконує екологічні (взаємозв'язок живої і неживої природи), економічні (як засіб виробництва в промисло­вості, сільському, лісовому господарстві, як просторовий базис), культурно-оздоровчі, рекреаційні та інші функції.

Земля, як зазначено в ст. 14 Конституції України, є основним національ­ним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Посідаючи домінуюче місце серед інших природних багатств, земля не може розгляда­тись ізольовано від інших елементів природи і є складовим елементом єди­ної екологічної системи. Особливість землі як об'єкта природи полягає в тому, що вона відіграє важливу економічну роль у житті суспільства і яв­ляє особливу самостійну цінність як необхідна умова життєдіяльності лю­дини.

Відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на:

1) землі сільськогосподарського призначення; 2) землі житлової та гро­мадської забудови; 3) землі природно-заповідного та іншого природоохорон­ного призначення; 4) землі оздоровчого призначення; 5) землі рекреаційно­го призначення; 6) землі історико-культурного призначення; 7) землі лісо­вого фонду; 8) землі водного фонду; 9) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (ст. 19 Земельного ко­дексу України).

5. Об'єктивна сторона злочину передбачає порушення спеціальних пра­вил щодо раціонального і науково обґрунтованого використання земель, що полягає в забрудненні або псуванні земель речовинами, відходами або інши­ми шкідливими для життя і здоров'я людей або довкілля матеріалами. Зло­чин може бути вчинений як способом активної дії, так і бездіяльності. Склад злочину може мати місце за наявності таких обставин:

1) має місце забруднення чи псування земель внаслідок порушення спеціальних правил;

2) забруднення, псування земель відбувається речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля;

3) забруднення або псування земель шкідливими речовинами створило небезпеку для життя, здоров'я людей або довкілля.

Під забрудненням земель розуміється внесення в ґрунт землі речовин у вигляді відходів і залишків виробничого застосування або невиробничої сфери, ядохімікатів, хімічних і радіоактивних речовин, а також матеріалів, після неправильного їх збереження або понад норму їх застосування, що призводить до несприятливих фізичних, хімічних або біологічних змін Грунту.

Землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені кількісні або якісні негативні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності та інших антропогенних навантажень. При цьому зміни можуть бути зумовлені не тільки появою в зоні аерації нових речовин, яких раніше не було, а й збільшенням вмісту речовин, що характерні для складу незабрудненого ґрунту. Факти забруднення земель встановлюються інспекторами Державної екологічної інспекції Міністерства екології та природних ресурсів України і оформляються протоколом про порушення законодавства з охорони навко­лишнього природного середовища та актом (див. додатково наказ Міністер­ства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки Ук­раїни «Про затвердження Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природо­охоронного законодавства» від 27 жовтня 1997 р. № 171).

Псування земель відбувається, коли речовини, відходи чи інші матеріали, шкідливі для життя, здоров'я людей або довкілля, так змінюють природні властивості землі, що це унеможливлює її використання за призначенням (знищення корисної фауни, яка є невід'ємною частиною родючих ґрунтів;

розмноження шкідливих мікроорганізмів, зміна структури ґрунту тощо).

Порушення спеціальних правил, що спричиняє забруднення або псуван­ня земель, може бути вчинене шляхом дії або бездіяльності. Наприклад, зберігання та видалення відходів повинне здійснюватись у місцях, визначе­них органами місцевого самоврядування, за наявності спеціальних дозволів, в яких визначено обсяги відходів відповідно до встановлених лімітів та умо­ви зберігання.

Злочин кваліфікується як закінчений з моменту, коли забруднення або псування земель створило небезпеку для життя і здоров'я або для довкілля. Загроза заподіяння шкоди має бути реальною, очевидною, а негативні наслідки не настають лише завдяки своєчасно вжитим заходам або внаслі­док інших обставин.

6. Диспозиція статті є бланкетною, тому для встановлення складу злочи­ну слід звернутися до спеціальних правил поводження з шкідливими речо­винами, відходами.

І при забрудненні, і при псуванні земель дії суб'єкта злочину відбувають­ся з порушенням спеціальних правил. Порушення спеціальних правил — це дія або бездіяльність, тобто невиконання вимог тих нормативно-правових актів з питань екологічної безпеки, які регулюють питання охорони земель.

Забруднюючі речовини — це радіоактивні, хімічні природні та синтетичні речовини, що використовуються у виробництві та побуті.

Відходи — будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник позбувається, має намір або по­винен позбутися шляхом утилізації чи видалення (ст. 1 Закону України «Про відходи» (ВВР. - 1998. - № 36-37. - Ст. 242).

Небезпечні відходи — відходи, фізичні, хімічні чи біологічні характеристи­ки яких створюють чи можуть створити значну небезпеку для навколиш­нього природного середовища та здоров'я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними.

Господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних ре­човин, забороняється. Нормативи гранично допустимих концентрацій небез­печних речовин у Грунтах, а також перелік цих речовин затверджується спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у галузі охорони здоров'я та санітарного нагляду, екології та природних ресурсів.

7. Вказані дії по забрудненню або псуванню земель можуть розглядатись як ознака складу злочину тільки тоді, коли вони створили небезпеку для життя і здоров'я людей чи довкілля.

Небезпека для життя людей — це створення реальної можливості заги­белі хоча б однієї людини (отруєння людей продуктами, вирощеними на за­ражених землях, або загроза такого отруєння).

Небезпека для здоров'я — вплив факторів середовища життєдіяльності, що створює загрозу здоров'ю, життю або працездатності людини чи здоров'ю майбутніх поколінь (поширення захворювання в результаті використання продуктів, вирощених на забрудненій землі; зменшення тривалості життя в регіоні; поява каліцтв чи видимих відхилень у розвитку дітей та ін.).

Небезпека для довкілля — загроза настання таких наслідків, як: загибель тварин (диких, домашніх), рослин, лісопосадок; деградація земель; зменшен­ня земельного покриву, що впливає на забезпечення населення сільськогос­подарськими продуктами; зміна клімату й настання інших змін біологічно­го, хімічного і фізичного складу ґрунту; забруднення водних об'єктів і заги­бель водних біоресурсів в результаті зливу шкідливих речовин, відходів чи інших матеріалів, привнесених в землю, та ін.

Важливим при встановленні об'єктивної сторони цього злочину є наяв­ність причинно-наслідкового зв'язку між виявленим забрудненням чи псу­ванням земель і створенням небезпеки при цьому,

8. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною або необе­режною формою вини. При цьому варто враховувати, що забруднення землі з прямим умислом залежно від мети, мотиву та інших обставин може вия­витися більш небезпечним злочином проти особи, держави або власності.

9. Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 16 років і здійснює господарсь­ку чи іншу діяльність, пов'язану з вказаними в ч. 1 статті речовинами. Дії службових осіб, які скоїли зловживання службовим становищем або ха­латність, при вчиненні даного злочину, якщо при цьому була завдана сут­тєва шкода державним чи громадським інтересам, слід кваліфікувати за су­купністю зі злочинами у сфері службової діяльності.

10. Виписуючи кваліфікуючі ознаки даного складу злочину, законодавець у ч. 2 статті до таких відніс: вчинення тих самих діянь, що передбачені ч. 1, якщо вони спричинили загибель людей, їх масове захворювання або інші тяжкі наслідки.

Під загибеллю людей слід мати на увазі загибель хоча б однієї особи.

Масове захворювання людей — захворювання трьох і більше людей, при-чинно пов'язане з вчиненням забруднення чи псування земель.

Під тяжкими наслідками слід розуміти заподіяння шкоди довкіллю та людині, що характеризується підвищеною небезпекою для всього живого, руйнуванням чи істотним ушкодженням значних природних територій (во­дойм, заповідних урочищ, ділянок лісу, орних земель тощо), втратою унікальних і рідкісних об'єктів природи, занесених до Червоної книги Ук­раїни, масовими захворюваннями людей чи їх загибеллю, масовою загибел­лю чи масовими тяжкими захворюваннями диких тварин на великій тери­торії, настанням менш небезпечних наслідків, але на природних територіях, визнаних зоною екологічного лиха, тощо.


Стаття 240. Порушення правил охорони надр

1. Порушення встановлених правил охорони надр, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля, а також незаконне ви­добування корисних копалин, крім загальнопоширених, —

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі діяння, вчинені на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду або повторно, або якщо вони спричинили загибель лю­дей, їх масове захворювання або інші тяжкі наслідки, —

караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією незаконно добуто­го і знарядь видобування.


1. Суспільна небезпечність злочину полягає у порушенні встановлених правил охорони надр, якщо це створює небезпеку для життя, здоров'я лю­дей чи довкілля.

Розуміння надр як основного сировинного джерела матеріального вироб­ництва не виключає визнання за ними, в кінцевому підсумку, екологічних пріоритетів. Злочинно на них впливаючи, особа своїми діями призводить до негативної зміни екологічної обстановки. Так, нераціональне використання надр може вплинути саме на надра та корисні копалини в них, на суміжні природні об'єкти — води, землі, ліси, на здоров'я людини та її майно.

2. Відносини, які виникають у процесі використання надр, регулюють­ся Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишньо­го природного середовища», Кодексом України про надра від 27 липня 1994 р. (ВВР. — 1994. — № 36. — Ст. 340), «Положенням про державний геологічний контроль за веденням робіт по геологічному вивченню надр України», затвердженим постановою КМ України від ЗО листопада 1994 р. № 801; «Порядком надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користу­вання надрами», затвердженим постановою КМ України від 31 серпня 1995 р. № 709; постановами КМ України «Про затвердження Положення про порядок надання гірничих відводів» від 27 січня 1995 р. № 59, «Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцево­го значення» від 12 грудня 1994 р. № 827 та іншими нормативно-правови­ми актами.

3. Об'єктом злочину є надра як складова частина охоронюваного кри­мінальним правом навколишнього природного середовища з метою дотри­мання раціональних і ефективних методів видобування незагальнопошире-них корисних копалин, недопущення понаднормативних втрат корисної природної сировини.

4. Предметом злочину є надра і незагальноноширені корисні копалини, які видобуваються з надр землі.

Надра — це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вив­чення та освоєння (ст. 1 Кодексу України про надра). Надра належать до невідновлюваних природних ресурсів, геологічна швидкість утворення чи акумуляції яких є значно повільнішою за швидкість їх використання люди­ною в процесі виробництва. Вони є сукупністю різних корисних копалин, що широко використовуються в господарській діяльності.

До корисних копалин належать горючі речовини (нафта, природний газ), метали (залізна руда, мідь, свинець), неметали (глина, пісок, вапняк), благо­родні метали (золото, іридій, платина, срібло), води, інертні гази та інші за­гальнодержавного значення корисні копалини (постанова КМ України «Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення» від 12 грудня 1994 р. № 827).

Загальнопоширені корисні копалини місцевого значення (пісок, гравій, гли­на, галечник та ін.), що використовуються як сировина у фарфоро-фаян-совій і цементній промисловості, предметом цього злочину не є, і їх видобу­вання не потребує особливого дозволу.

5. Об'єктивна сторона злочину виявляється у двох видах діянь: 1) у по­рушенні встановлених правил охорони надр; 2) в незаконному видобуванні корисних копалин (окрім загальнопоширених). Відповідальність за даною статтею настає у випадку вчинення хоча б одного з вказаних у диспозиції діянь.

Порушення встановлених правил охорони надр — це дії осіб, які здійсню­ють користування надрами на законних підставах (ліцензія), проте допуска­ють при цьому порушення термінів користування, місця, розміру й виду ко­ристування надрами та інших умов і правил, що забезпечують безпеку лю­дей і надр.

Видобування корисних копалин передбачає дії, які полягають у вилученні з родовищ корисних копалин будь-яким способом.

Незаконне видобування корисних копалин державного значення — це здійснення їх видобування без відповідного дозволу (без акта про надання гірничого відводу або з відхиленням від умов, зазначених у цьому документі). Злочин буде мати місце і в тому разі, коли дозвіл є підробленим або простроченим.

6. Надра надаються громадянам і юридичним особам (у тому числі іно­земним) в користування для:

геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки ро­довищ корисних копалин загальнодержавного значення;

видобування корисних копалин;

будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуван­ням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання наф­ти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;

створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, рекреаційно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні за­повідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.);

реалізації угод про розподіл продукції;

задоволення інших потреб.

Усі зазначені види користування надрами, права та обов'язки користу­вачів, підстави для виникнення права користування, строки, види робіт, види корисних копалин, які визначені для використання та інші умови встановлюються спеціальним державним дозволом у вигляді ліцензії (див. «Порядок надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування над­рами», затверджений постановою КМ України від 31 серпня 1995 р. № 709).

Землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів (ліцензій) видобувати для своїх гос­подарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до 2 м і прісні підземні води до 20 м та ви­користовувати надра для господарських і побутових потреб.

7. Кодекс України про надра у цілому вирішує питання про відпові­дальність за порушення законодавства про надра. Проте диференціації за­значених у Кодексі порушень на злочини та адміністративні проступки не проводиться.

Найбільш характерними порушеннями правил охорони надр, які перед­бачають настання кримінальної відповідальності, можна вважати: са­мовільне користування надрами; самовільне видобування запасів корисних копалин і наявних у них компонентів; самовільне використання надр без дозволу при будівництві, розміщенні, експлуатації гірничодобувних підприємств; розробку надр за межами гірничого відводу, наданого корис­тувачу; здійснення таких видів користування надрами, які не вказані в ліцензії; видобування корисних копалин понад встановлений в ліцензії обсяг; необгрунтована та самовільна забудова площ залягання корисних ко­палин; забруднення надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів тощо.

У Кодексі про адміністративні правопорушення адміністративними про­ступками названі такі діяння: невиконання правил охорони надр і вимог що­до охорони навколишнього природного середовища, будівель і споруд від шкідливого впливу робіт, зв'язаних з користуванням надрами; знищення або пошкодження спостережних режимних свердловин на підземні води, а також маркшейдерських і геодезичних знаків; вибіркова відробка багатих діля­нок родовищ, яка призводить до необгрунтованих втрат балансових запасів корисних копалин, наднормативні втрати і наднормативне розубожування корисних копалин при видобуванні, псування родовищ корисних копалин та інші порушення вимог раціонального використання їх запасів тощо (статті 57, 58 КпАП).

8. Розмежування подібних правопорушень і злочинів відбувається за наслідками. Злочин вважається закінченим, якщо вчинено хоча б одне з діянь, вказаних у статті, і воно створило небезпеку для життя, здоров'я лю­дей чи довкілля.

Склад злочину є матеріальним, між діянням і наслідками необхідно вста­новити наявність причинного зв'язку.

Небезпека для життя — це створення реальної можливості загибелі хоча б однієї людини.

Небезпека для здоров'я — створення загрози отримання тілесних ушкод­жень або захворювання людей.

Небезпека для довкілля — загроза настання таких наслідків, як знищення або пошкодження рослин, падіж худоби тощо.

9. З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинено як умисно (умисел, як правило, непрямий), так і з необережності. На практиці здебільшого трапляються справи, де фігурує необережне ставлення особи до наслідків вчиненого.

10. Суб'єктом порушення правил охорони надр може бути як службова, так і приватна особа. Якщо службова особа вчиняє при цьому зловживання службовим становищем, халатність або перевищення влади, її дії кваліфіку­ються за сукупністю ст. 240 і злочину у сфері службової діяльності.

11. Кримінальний кодекс України як кваліфікуючі ознаки злочину в ч. 2 передбачає:

1) вчинення тих самих діянь на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду;

2) повторність;

3) спричинення загибелі людей, їх масового захворювання або інших тяжких наслідків.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, на­укову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збережен­ня природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослин­ного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища (статті 1, З Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р. № 2456 (ВВР. - 1992. - № 34. - Ст. 502). .

Про повторність вчинення злочину див. коментар до ст. 32 КК. Під загибеллю людей треба розуміти смерть хоча б однієї людини. Масове захворювання людей — захворювання трьох і більше людей, при-чинно пов'язане з порушенням правил охорони надр.

Під тяжкими наслідками слід розуміти заподіяння шкоди довкіллю та людині, що характеризується підвищеною небезпекою для всього живого, зруйнуванням чи істотним ушкодженням значних природних територій (водойм, заповідних урочищ, ділянок лісу, орних земель тощо), втратою унікальних і рідкісних об'єктів природи, занесених до Червоної книги Ук­раїни, масовими захворюваннями людей чи їх загибеллю, масовою загибел­лю чи масовими тяжкими захворюваннями диких тварин на великій тери­торії, настанням менш небезпечних наслідків, але на природних територіях, визнаних зоною екологічного лиха, тощо.


Стаття 241. Забруднення атмосферного повітря

1. Забруднення або інша зміна природних властивостей атмосферного повітря шкідливими для життя, здоров'я людей або для довкілля речови­нами, відходами або іншими матеріалами промислового чи іншого вироб­ництва внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило не­безпеку для життя, здоров'я людей чи для довкілля, —

караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на той самий строк або без такого.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки, —

караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.


1. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що забруднення ат­мосферного повітря створює небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля.

Забруднення атмосферного повітря спричиняє суттєву шкоду здоров'ю людей, довкіллю, завдає серйозних економічних збитків. Дослідження пока­зують, що 90—95 % захворювань верхніх дихальних шляхів і 30—40 % за­хворювань загального характеру обумовлено тим, що громадяни України ди­хають повітрям, в якому концентрація шкідливих речовин у 5 і більше разів перевищує допустимі норми.

2. Відносини з охорони атмосферного повітря регулюються законами Ук­раїни «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. № 1264 (ВВР. - 1991. - № 41. - Ст. 546), «Про охорону атмосфер­ного повітря» від 16 жовтня 1992 р. № 2707 (ВВР. — 1992. - № 50. -Ст. 678), «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя на­селення» від 24 лютого 1994 р. № 4004 (ВВР. - 1994. - № 27. - Ст. 218);

постановами Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ве­дення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря» від 13 грудня 2001 р. № 1655, «Про затвердження Порядку проведення та оп­лати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, уста­нов, організацій та громадян — суб'єктів підприємницької діяльності, які от­римали такі дозволи» від 13 березня 2002 р. № 302, «Про затвердження По­рядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря» від 9 березня 1999 р. № 343 та деякими іншими нормативно-правовими актами України.

3. Об'єктом злочину є науково обґрунтоване раціональне використання, відновлення, поліпшення, відвернення шкідливого впливу на довкілля і охо­рону чистоти атмосферного повітря як сприятливого середовища існування людини, тваринного і рослинного світу.

4. Предметом цього злочину є атмосферне повітря, що знаходиться у відкритому просторі у межах території України. Забруднення атмосферного повітря всередині приміщення не може бути кваліфіковане за ст. 241 КК, оскільки Кодекс окремо встановлює відповідальність за порушення вимог законодавства про охорону праці (ст. 271 КК).

5. З об'єктивної сторони злочин полягає в порушенні правил викиду в атмосферне повітря шкідливих речовин, відходів або інших матеріалів про­мислового виробництва внаслідок порушення спеціальних правил.

Забруднення атмосферного повітря — це привнесення до його складу або утворення в ньому забруднюючих речовин в концентрації, яка пере­вищує нормативи якості і рівні природного вмісту. Джерелами забруднен­ня атмосферного повітря можуть бути підприємства, окремі цехи, агрега­ти без забезпечення заходів для очищення промислових, сільськогоспо­дарських відходів, теплові, енергетичні установки, автомобільний транс­порт та ін.

Інша зміна природних властивостей атмосферного повітря полягає у фізичній, хімічній, біологічній, радіаційній зміні атмосферного повітря, яка впливає на його прозорість, наявність і концентрацію озону, шумові, елект­ромагнітні та інші показники, які перевищують встановлені екологічні та санітарно-гігієнічні нормативи шкідливого впливу на довкілля, які створю­ють небезпеку для життя, здоров'я людини, стану рослинного та тваринно­го світу, економічної діяльності, генофонду людини, рослин і тварин. Інша зміна природних властивостей атмосферного повітря визначається, отже, як негативне відхилення від існуючого в даному регіоні (районі) стану атмо­сферного повітря (наприклад, збільшення частки вуглекислого газу, зміна концентрації озону тощо).

Шкідливі речовини — це забруднюючі речовини, також фізичні і біологічні фактори техногенного походження, що викидаються в атмосферне повітря та можуть впливати на здоров'я людей і довкілля. Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря» від 9 березня 1999 р. № 343 визначено список загальнопоширених забруднюючих речовин в ат­мосферному повітрі, показників та інгредієнтів атмосферних опадів (пил, діоксид сірки, оксид вуглецю, діоксид азоту, свинець та його неорганічні сполуки, радіоактивні речовини тощо).

І при забрудненні, і при зміні природних властивостей атмосферного повітря дії відбуваються з порушенням спеціальних правил.

Порушення спеціальних правил — це дія або бездіяльність, тобто невико­нання вимог тих нормативно-правових актів з питань екологічної безпеки, які регулюють питання охорони атмосферного повітря.

6. Обов'язковою ознакою складу є створення небезпеки для життя, здо­ров'я людей чи для довкілля.

Небезпека для життя — реальна можливість загибелі хоча б однієї лю­дини, наприклад, внаслідок вдихання забрудненого атмосферного повітря.

Небезпека для здоров'я людей — загроза захворювання людей в результаті забруднення атмосфери шкідливими речовинами.

Небезпека для довкілля — загроза заподіяння шкоди рослинному чи тва­ринному світу внаслідок забруднення або іншої зміни природних властиво­стей атмосферного повітря.

Злочин можна кваліфікувати як закінчений лише з моменту, коли внаслідок забруднення або іншої зміни природних властивостей атмосфер­ного повітря створено небезпеку для життя, здоров'я людей або довкілля. Загроза небезпеки має бути реальною, очевидною, а негативні наслідки не настають лише завдяки своєчасно вжитим заходам або внаслідок інших об­ставин, які не залежать від волі винної особи. Створення такої небезпеки слід розглядати як своєрідний різновид суспільне небезпечних наслідків, які хоч і тісно пов'язані з діянням, однак мають самостійний характер.

7. Суб'єктивна сторона злочину може полягати як в умисній, так і не­обережній формі вини.

8. Суб'єктом є особа, яка досягла 16-ти років і на яку покладено обов'язок дотримання спеціальних правил щодо недопущення забруднення або іншої зміни природних властивостей атмосферного повітря шкідливими для життя, здоров'я людей або для довкілля речовинами, відходами або іншими матеріалами промислового виробництва.

Дії службових осіб, що допустили в результаті зловживання службовим становищем або халатності введення в експлуатацію нових і реконструйова­них підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об'єктів без очис­них споруд, якщо при цьому заподіяна істотна шкода державним або суспільним інтересам, слід кваліфікувати за відповідною статтею про служ­бові злочини, а при забрудненні атмосферного повітря — і за статтею про охорону довкілля.

9. Частина 2 статті передбачає притягнення до кримінальної відпо­відальності у випадку вчинення тих самих діянь, якщо вони спричинили за­гибель людей або інші тяжкі наслідки. Під загибеллю людей розуміється смерть однієї або кількох осіб у результаті дій, передбачених статтею, поши­рення тяжких хвороб серед значного кола осіб або істотна шкода сільсько­господарському виробництву, загибель або пошкодження великої кількості сільгосппродукції, загибель або пошкодження на значних площах угідь посівів, насаджень, захворювання великої кількості худоби тощо. Під загибеллю людей слід розуміти смерть хоча б однієї людини. Інші тяжкі наслідки — це виникнення надзвичайних екологічних си­туацій, аварій, масового захворювання людей, тварин, їх смерті та загибелі;

захворювання однієї чи кількох осіб на тяжку хворобу; масове отруєння або захворювання; виникнення епідемічних чи інфекційних захворювань серед широкого кола осіб; поява виродження або видимих відхилень у розвитку дітей; значне зниження тривалості життя людей.


Стаття 242. Порушення правил охорони вод

1. Порушення правил охорони вод (водних об'єктів), якщо це спричи­нило забруднення поверхневих чи підземних вод і водоносних горизонтів, джерел питних, лікувальних вод або зміну їхніх природних властивостей, або виснаження водних джерел і створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи для довкілля, —

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи зай­матися певною діяльністю на строк до п'яти років, або обмеженням волі на той самий строк.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель або захворювання людей, масову загибель об'єктів тваринного і рослинного світу або інші тяжкі наслідки, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.


1. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він посягає на водні об'єкти, які складають основу всього живого на землі, шляхом їх за­бруднення, зміни властивостей або виснаження, що створює реальну небез­пеку для життя та здоров'я людей, а також довкілля.

Правила охорони вод регламентуються рядом нормативних актів України, зокрема Водним кодексом України від 6 червня 1995 р. (ВВР. — 1995. — № 24. — Ст. 189), законами України «Про охорону навколишнього природ­ного середовища» від 25 червня 1991 р. № 1264 (ВВР. — 1991. — № 41. — Ст. 546), «Про питну воду та питне водопостачання» від 10 січня 2002 р. (ОВУ. — № 6. — Ст. 223); постановами Кабінету Міністрів України «Про за­твердження Порядку здійснення державного моніторингу вод» від 20 липня 1996 р. № 815, «Про затвердження Правил охорони поверхневих вод від за­бруднення зворотними водами» від 25 березня 1999 р. № 465 та ін.

2. Об'єктом злочину є науково обгрунтоване раціональне використання і охорона водних об'єктів від забруднення, зміни їх природних властивостей, виснаження.

3. Предметом даного злочину є всі водні об'єкти на території України у твердому, рідкому, газоподібному стані, що беруть участь у кругообігу вод і нерозривно пов'язані з довкіллям.

Води — усі води (поверхневі, підземні), що входять до складу природних ланок кругообігу води (ст. 1 Водного кодексу України).

Поверхневі води — води різних водних об'єктів, що знаходяться на земній поверхні. До поверхневих вод належать природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти.

Підземні води — води, що знаходяться нижче рівня земної поверхні в тов­щах гірських порід верхньої частини земної кори в усіх фізичних станах.

Водоносний горизонт — однорідна пластова товща гірських порід, де постійно знаходяться води.

Вода питна — вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству України. Джерело питної, лікувальної води — водний об'єкт, вода якого використовується для питно­го, лікувального водопостачання після відповідної обробки або без неї (ст. 1 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»).

4. Об'єктивна сторона полягає в дії або бездіяльності, що полягає в по­рушенні правил охорони вод (водних об'єктів) і спричиненні цим забруд­нення водних об'єктів неочищеними і необеззараженими стічними водами, відходами та викидами виробничої діяльності підприємств, установ і ор­ганізацій, комунальних установ, а також відходів, використаних у невироб­ничій сфері.

Порушення правил охорони вод — дія або бездіяльність, що є невиконан­ням вимог спеціальних нормативно-правових актів щодо екологічної безпе­ки, які регулюють питання охорони вод. Така дія чи бездіяльність на прак­тиці може проявлятися, наприклад, у: порушенні умов розміщення, проек­тування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод; введенні в дію нових і ре­конструйованих підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об'єктів, не забезпечених пристроями і очисними спорудами, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливій дії; скиданні у водні об'єкти відходів і сміття; забрудненні вод добривами і хімічними засобами захисту рослин тощо.

Кваліфікується забруднення через надходження до водних об'єктів за­бруднюючої речовини, яка привноситься у такі об'єкти у результаті госпо­дарської діяльності людини (відходів і викидів, напівфабрикатів, неочище-них стічних вод). Для кваліфікації не має значення, чи встановлено щодо таких речовин гранично допустимі концентрації.

Зміна природних властивостей вод — втрата чи значне погіршення їх лікувальної, питної, іншої екологічної цінності внаслідок змін їх фізичних, хімічних, біологічних, лікувальних показників.

Виснаження водних джерел — скорочення запасів, погіршення якості поверх­невих і підземних вод. Виснаження вод відбувається в результаті перевищен­ня лімітів водозабору для промислових, сільськогосподарських, комунальних та інших потреб, невиконання гідротехнічних заходів по збереженню запасів води та ін., які мають невідновний природним шляхом характер. Ліміт забору води — граничний обсяг забору води з водних об'єктів, який встановлюється в дозволі на спеціальне водокористування. Ліміт скиду забруднюючих речовин — граничний обсяг скиду забруднюючих речовин у поверхневі водні об'єкти, який встановлюється в дозволі на спеціальне водокористування.

У результаті такого забруднення поверхневих чи підземних вод і водо­носних горизонтів, джерел питних, лікувальних вод, зміни їхніх природних властивостей, виснаження водних джерел створюється небезпека для життя і здоров'я людей чи для довкілля.

Небезпека для життя — реальна можливість загибелі хоча б однієї лю­дини, наприклад, внаслідок вживання забрудненої води.

Небезпека для здоров'я людей може виявлятись у зараженні однієї або більше осіб епідемічним або інфекційним захворюванням, поява каліцтв або інших відхилень у розвитку дітей, значному зниженні тривалості життя лю­дей, істотному придушенні імунної системи людини тощо.

Небезпека для довкілля — загроза заподіяння шкоди рослинному чи тва­ринному світу внаслідок забруднення або іншої зміни природних властиво­стей води.

Злочин вважається закінченим в момент настання зазначених у диспо­зиції статті наслідків.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною або необе­режною виною. При цьому варто врахувати, що вчинене забруднення вод­них об'єктів із прямим умислом залежно від цілі, мотивів та інших обста­вин може вказувати на більш небезпечні злочини проти держави, особи, власності.

6. Суб'єкт — особа, яка досягла 16-ти років.

Дії службових осіб, які допустили внаслідок зловживання владою чи по­садовим станом, халатності введення в експлуатацію нових і реконструйова­них підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об'єктів без очис­них споруд, коли при цьому заподіяно істотну шкоду державним чи гро­мадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окре­мих фізичних чи юридичних осіб, чи спричинено тяжкі наслідки, треба кваліфікувати за відповідними статтями розділу 17 КК «Злочини у сфері службової діяльності», а при порушенні правил охорони вод з настанням пе­редбачених статтею наслідків — і за ст. 242 КК (див. постанову ПВСУ «Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законо­давства про охорону природи» від 26 січня 1990 р. № 1).

7. До кваліфікуючих ознак даного складу злочину віднесене вчинення тих самих діянь, якщо вони спричинили загибель або захворювання людей, ма­сову загибель об'єктів тваринного і рослинного світу або інші тяжкі наслідки.

Під загибеллю людей треба розуміти заподіяння смерті одній або кільком особам.

Захворювання людей — захворювання, небезпечні для здоров'я і життя або поєднані з нестійкою чи стійкою втратою працездатності, причинно пов'язані з порушенням правил охорони вод; зараження епідемічним чи інфекційним захворюванням, поява видимих відхилень у розвитку дітей та ін.

Масова загибель об'єктів тваринного світу — це падіж тварин від вико­ристання зараженої води (наприклад, загибель значної кількості тварин, всієї чи більшості риби у водоймі або на значній її площі, великої кількості цінних порід риб, інших об'єктів тваринного світу). Критеріями тут, на на­шу думку, є два моменти. Перший — має бути встановлена велика кількість загиблих об'єктів тваринного світу одного чи кількох видів. Другий — вар­тість загиблої риби має оцінюватись у великих чи особливо великих роз­мірах.

Масова загибель об'єктів рослинного світу означає отруєння або загибель посівів, рослин на значних площах угідь чи загибель лісового масиву.

Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти заподіяння шкоди дов­кіллю та людині, що характеризується підвищеною небезпекою для всього живого, руйнуванням чи істотним ушкодженням значних природних тери­торій (водойм тощо), втратою унікальних і рідкісних об'єктів природи, за­несених до Червоної книги України, масовими захворюваннями людей чи їх загибеллю, масовою загибеллю чи масовими тяжкими захворюваннями ди­ких тварин на великій території, настанням менш небезпечних наслідків, але на природних територіях, визнаних зоною екологічного лиха, тощо. Інші тяжкі наслідки, пов'язані з людьми або іншою шкодою, слід кваліфікувати лише з встановленням причинного зв'язку із забрудненням водних джерел та об'єктів.