Л. М. Олійник доцент кафедри педагогіки початкового навчання Інституту педагогічної освіти Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського, кандидат педагогічних наук

Вид материала

Навчально-методичний посібник

Содержание Наявність відхилень в індивідуальному розвитку особистості та методи їх дослідження 2. Принципи психолого-педагогічного дослідження порушень у розвитку особистості 3. Патопсихологічний експеримент 4. Акцентуація характеру як предпатологічний стан особистості. Акцентуація характеру Акцентуація характеру 5. Невроз. Види неврозів. Невроз нав'язливих станів 6. Механізми психологічного захисту. Мета консультування 2. Структура процесу консультування 3. Етичні принципи у психологічному консультуванні 4. Визначення та мета психологічного консультування Таблиця 4. Сучасні уявлення про цілі консультування 5. Психологічне консультування і психотерапія Таблиця 5. Теоретичні принципи сучасних психологічних напрямів 6. Модель ефективного консультанта 1. Використання методів ігрової психотерапії у психокорекційній роботі. 2. Основні психологічні механізми корекційного впливу гри. Принципи здійснення ігротерапії. ... Полное содержание

Подобный материал:

• План роботи, 1824.62kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 667.89kb.
• Проект Світового банку «Рівний доступ до якісної освіти в Україні», 923.18kb.
• Програми з російської мови загальноосвітніх навчальних закладів для розумово відсталих, 2117.07kb.
• План роботи кафедри педагогіки І психології на 2012 рік ухвалено, 1468.56kb.
• Національна академія педагогічних наук україни державна науково-педагогічна бібліотека, 2022.42kb.
• Національна академія педагогічних наук україни державна науково-педагогічна бібліотека, 2145.15kb.
• Попова Ольга Іванівна, доцент кафедри української мови Інституту філології Бердянського, 70.97kb.
• Ідувач лабораторії мовно-літературної освіти, доцент кафедри етнопедагогіки та мовної, 578.79kb.
• Протокол засідання журі III етапу Всеукраїнської олімпіади з педагогіки І психології, 40.39kb.

Тема 3.


Наявність відхилень в індивідуальному розвитку особистості та методи їх дослідження

План

1. Психологічне обстеження особистості.

2. Принципи психолого-педагогічного дослідження порушень у розвитку особистості.

3. Патопсихологічний експеримент.

4. Акцентуації характеру.

5. Невроз. Види неврозів.

6. Механізми психологічного захисту.

1. Психологічне обстеження

Проблеми у дослідженні особистості дитини, що має відхилення у особистісному розвитку чи поведінці:

• особистість – складне утворення, і не існує такої методики, яка могла б повністю розкрити істинну сутність людини. Застосовуючи ті чи інші методики, ми отримуємо інформацію щодо часткових особистісних проявів, на основі яких психолог складає більш-менш цілісне уявлення про особистість дитини;
  
• якщо поведінка дитини відхиляється від загальноприйнятих норм, це може бути пов’язано із порушеннями у розвитку психіки, детерміновано екзотними – та ендогенними факторами;
  
• приймаючи до уваги те, що процес становлення особистості дитини спрямовується дорослими, то необхідно проводити дослідження особистості дитини у загальному контексті соціальної ситуації розвитку.
  

Основна мета психологічного обстеження особистості із порушеннями у розвитку – виявлення структури порушення психічної діяльності для знаходження оптимальних шляхів корекційної допомоги. Конкретне завдання визначається віком людини, яку досліджують, присутністю порушень у роботі аналізаторів, опорно-рухового апарату, соціальною ситуацією, етапом діагностики.

Для того, щоб отримати інформативні та об’єктивні результати психологічного вивчення дитини, необхідно відповідати ряду спеціальних умов:

• методичний апарат повинен бути адекватним завданням, мети та гіпотезам дослідження;
  
• важно визначити, які психічні функції необхідно вивчити при дослідженні, від цього залежить відбір методик та інтерпретація результатів;
  
• підбір експериментальних завдань проводиться на основі принципу цілісності, оскільки розгорнуту характеристику дитини можна отримати лише в результаті застосування декількох методик, що доповнюють одна одну;
  
• при відборі завдань необхідно передбачати різні ступені важкості їх виконання: це дає можливість оцінити рівень актуального розвитку та зону найближчого розвитку;
  
• завдання повинні бути підібрані відповідно віку особистості, яку обстежують;
  
• зміст завдань не повинно викликати негативні реакції, а навпаки – сприяти встановленню контакту із особистістю;
  
• при відборі завдань необхідно приймати до уваги вплив афективної сфери особистості на результати її діяльності;
  
• відбір завдань повинен носити якнайменше інтуїтивно-імперичний характер для надійності отриманих результатів;
  
• передбачати теоретичне обумовлення системи діагностичних завдань;
  
• кількість діагностичних методик повинна бути оптимальною для того, щоб не виникло психічне виснаження.
  

2. Принципи психолого-педагогічного дослідження порушень у розвитку особистості:

• комплексне вивчення розвитку психіки особистості, для визначення глибинних внутрішніх причин та механізмів виникнення відхилень;
  
• системний підхід до діагностики психічного розвитку дитини спирається на уявлення щодо системної побудови психіки та визначає аналіз результатів психічної діяльності дитини на кожному з етапів. Системний аналіз передбачає не лише виявлення окремих порушень, але й встановлення взаємозв’язків між ними, ієрархії виявлених порушень, але й збережені функції, позитивні риси особистості, що складають основу для корекційних заходів;
  
• динамічний підхід до вивчення дитини із порушеннями у розвитку передбачає простеження змін, які виникають у процесі розвитку, а також прийняття до уваги вікових особливостей дитини;
  
• виявлення і фіксування потенційних можливостей дитини (ЗАР,ЗБР).
  
• якісний аналіз результатів психодіагностичного вивчення особистості включає наступні параметри: ставлення до ситуації обстеження та завдань, засоби орієнтації в умовах завдань і особливості виконання завдань, відповідність дій особистості умовам завдання, характеру експериментального матеріалу та інструкції, продуктивне використання допомоги психолога, вміння виконувати завдання за аналогією, ставлення до результатів власної діяльності;
  
• якісний аналіз результатів не виключає кількісний.
  

Патопсихологічне дослідження включає ряд компонентів: експеримент, бесіду з особистістю, що має відхилення, спостереження за поведінкою під час проведення дослідження, аналіз історії життя людини (яка є професіонально написану лікарем історією хвороби), зіставлення експериментальних даних з історією життя. Надзвичайно важливо (хоча через об'єктивні обставини це не завжди можливо) проводити дослідження в динаміці, тобто через рік-два.

3. Патопсихологічний експеримент

Методи психологічного дослідження залежно від вказаних психічних величин розділяються на наступні:

1. Методи аналізу відчуттів.
   
2. Методи аналізу сприйняття.
   
3. Методи вимірювання часу психічних процесів.
   
4. Методи аналізу відтворень:
   

1. простих відтворень;
   
2. складних уявлень.
   

5. Методи аналізу складних психічних актів.
   

Найплідніше дослідження можливо тільки стосовно тих психічних явищ, які характеризуються більш певною залежністю від зовнішніх об'єктів, з якими пов'язана наша психічна діяльність, — з відчуттями, сприйняттям, уявленнями, поняттями і їх поєднанням, словом, з тією частиною психічного змісту, яка називається інтелектуальною сферою. Що ж до настрою, почуттів, потягів, то вони мають характер набагато більш мінливий, у високому ступені залежний від невловимих внутрішніх змін.

Патопсихологічний експеримент є по суті взаємною діяльністю, взаємним спілкуванням експериментатора і випробовуваного. Тому його побудова не може бути жорсткою. Як би жорстка не була інструкція, часто погляд експериментатора, його міміка можуть змінити ситуацію експерименту, ставлення особистості, яку досліджують, а це означає, що і її дії можуть змінитися несвідомо для самого випробовуваного. Іншими словами, якісний аналіз тому і необхідний, що ситуація патопсихологічного експерименту — це відрізок реального життя. Саме тому дані патопсихологічного дослідження можуть бути використані при вирішенні питань реального, конкретного життя, питань, що стосуються долі реальних людей.

4. Акцентуація характеру як предпатологічний стан особистості.

Як вважає відомий німецький психіатр К. Леонгард, у 20-50% людей деякі риси характеру такі загострені (акцентуйовані), що при певних обставинах це приводить до однотипних конфліктів і нервових зривів.

Акцентуація характеру – перебільшений розвиток окремих властивостей характеру в збиток іншим, внаслідок чого погіршується взаємодія з навколишніми людьми. Вираженість акцентуації може бути різною – від легкої, помітної лише найближчому оточенню, до крайніх варіантів, коли доводиться замислюватися, чи немає хвороби – психопатії. Психопатія – хвороблива потворність характеру (при збереженні інтелекту людини), в результаті різко порушуються взаємостосунки з навколишніми людьми, психопати можуть бути навіть соціально небезпечні для оточуючих. Але на відміну від психопатії акцентуації характеру виявляються не постійно, з роками можуть істотно згладжуватися, наблизитися до норми. Леонгард виділяє 12 типів акцентуації, кожний з них зумовлює виборчу стійкість людини до одних життєвих знегод при підвищеній чутливості до інших, до частих однотипних конфліктів, до певних нервових зривів. В сприятливих умовах, коли не потрапляють під удар саме слабі риси особистості, така людина може стати і неабияким прикладом для оточуючих; наприклад: акцентуація характеру по так званому екзальтованому типу може сприяти розквіту таланту артиста, художника. Акцентуація характеру часто зустрічається у підлітків і юнаків (50-80%). Визначити тип акцентуації або її відсутність можна за допомогою спеціальних психологічних тестів, наприклад тест Шмішека. Нерідко доводиться мати справу з акцентуйованими особами і важливо знати і передбачати специфічні особливості поведінки людей.

Акцентуація характеру – крайні варіанти норми, при яких окремі риси вдачі надмірно посилені. Акцентуація звичайно виявляється в підлітковому віці, в період становлення характеру і дещо згладжуються у міру дорослішання. Дослідженню акцентуації присвячені праці К. Леонгарда, А.Е. Лічко, А.А. Александрова. Серед загальноосвітніх шкіл кількість акцентуйованих підлітків, що вчаться, коливається від 42 до 62%. Серед асоціальних підлітків – 87%, які мають акцентуації (Н.Я. Іванов., А.К. Вдовіченко).Акцентуація не є захворюванням, а відносяться до варіантів норми.

Критерії, що відрізняють акцентуацію від психопатії:

1.Яскравий прояв тільки в підлітковому віці.

2.Виявлення особливостей характеру – в певних ситуаціях.

3.Рідко виникає соціальна дезадаптація і можливе повернення до норми.

4.Нарушения поведінки, декомпенсації виникають як відповідь на певний тип психотравмуючої ситуації.

5. Невроз. Види неврозів.

Невроз – надбане функціональне захворювання нервової системи, при якому відбувається "зрив" діяльності головного мозку без яких-небудь ознак його анатомічного пошкодження. Невроз є наслідком невдач, фрустрації і міжособових зіткнень і в той же час нерідко служить їх причиною. Отже виходить порочне коло: конфлікти приводять до невротизації, а вона, у свою чергу, провокує нові конфлікти. Короткочасні невротичні стани, що проходять з часом самі собою, без лікування, спостерігаються в той або інший період життя практично у будь-якої людини. Більш глибокі порушення, що вимагають лікарського втручання, спостерігаються приблизно у 30% населення, причому цей показник швидко зростає у всіх розвинутих країнах.

Причини неврозів криються в найрізноманітніших психотравмуючих ситуаціях, в гострому або хронічному емоційному стресі.

Неврози ділять на три основні види: неврастенію, істерію і невроз нав'язливих станів. Кожний з них виникає у людей з певним типом вищої нервової діяльності, при конкретних помилках в їх вихованні і типових несприятливих життєвих ситуаціях.

Неврастенія (лат. – "нервова слабкість") – найчастіша розплата за невміння долати бар'єри спілкування, і вона сама створює нові труднощі в міжособових відносинах. Хворі на неврастенію дратівливі, їм важко зосереджувати увагу, вони швидко стомлюються, у них з'являються головні болі, серцеві болі, порушуються функції шлунку, з'являється безсоння, порушується статева функція, знижується гострота сексуальних відчуттів.

Істерія – спостерігається частіше у жінок. Істерична реакція починається звичайно тоді, коли хворому необхідно добитися чого-небудь від оточуючих, або навпаки, позбутися від їх нібито несправедливих або просто небажаних вимог (маніпулювання). Ці реакції можуть виявлятися нестримними сльозами, непритомністю, скаргами на запаморочення і нудоту, блювотою, судорожними рухами пальців рук, а в цілому – симптомами майже будь-якої хвороби, відомої даній людині, може виникнути уявний параліч, глухота, зникне голос. Але при всьому цьому істеричний напад не можна вважати симуляцією, він частіше всього виникає поза бажання людини і примушує сильно фізично і морально страждати її саму. Розпещеність, примхливість, надмірно висока зарозумілість і завищені домагання, неприйняття навіть найслабкішої критики на свою адресу – такі особливості характеру людини провокують розвиток істерії.

Невроз нав'язливих станів (психастенія) – з'являються стійкі тривожні думки, страхи, наприклад, "заразитися хворобою", втратити близьку людину, почервоніти при бесіді, залишитися одному в приміщенні, і т.п. При цьому людина добре розуміє нелогічність своїх побоювань, але не може їх позбутися.

6. Механізми психологічного захисту.

Механізми функціонують автоматично, на несвідомому рівні. Використання захисних механізмів для зменшення тривожності не являє собою патологію, поки не стає утрируваною і не починає спотворювати розуміння реальності і обмежувати гнучкість поведінки.

1. Витіснення. Це процес мимовільного усунення в несвідоме неприйнятних думок, спонукань або відчуттів. З. Фрейд детально описав захисний механізм мотивованого забування. Він грає істотну роль у формуванні симптомів. Коли дія цього механізму для зменшення тривожності виявляється недостатньою, підключаються інші захисні механізми, що дозволяють витисненому матеріалу усвідомлюватися в спотвореному вигляді. Найбільш широко відомі дві комбінації захисних механізмів:

1. витіснення + зсув. Ця комбінація сприяє виникненню фобійних реакцій. Наприклад: нав'язливий страх матері, що маленька донька захворіє важкою хворобою, є захистом проти ворожості до дитини;
   
2. витіснення + конверсія (соматичне символізування). Ця комбінація утворює основу істеричних реакцій.
   

2. Регресія. За допомогою цього механізму здійснюється неусвідомлене сходження на більш ранній рівень пристосування, що дозволяє задовольняти бажання. Регресія може бути частковою, повною або символічною. Більшість емоційних проблем мають регресивні риси. В нормі регресія виявляється в іграх, в реакціях на неприємні події (наприклад, при народженні другої дитини малюк - первісток перестає користуватися туалетом, починає просити соску тощо), в ситуаціях підвищеної відповідальності, при захворюваннях (хворий вимагає підвищеної уваги і опіки). В патологічних формах регресія виявляється при психічних хворобах, особливо при шизофренії.

3. Проекція. Це механізм віднесення до іншої особи або об'єкту думок, відчуттів, мотивів і бажань, які на свідомому рівні індивід у себе відкидає. Нечіткі форми проекції виявляються в повсякденному житті. Багато хто з нас абсолютно некритичний до своїх недоліків і з легкістю помічає їх лишу в інших. Ми схильні обвинувачувати оточуючих у власних бідах. Проекція буває і шкідливою, тому що приводить до помилкової інтерпретації реальності. Цей механізм часто спрацьовує у незрілих і ранимих осіб. У випадках патології проекція приводить до галюцинацій і марення, коли втрачається здатність відрізняти фантазії від реальності.

4. Інтроекція. Це символічна інтерналізація (включення до себе) людини або об'єкту. Дія механізму протилежно проекції. Інтроекція виконує дуже важливу роль в ранньому розвитку особистості, оскільки на її основі засвоюються батьківські цінності і ідеали. Механізм актуалізується під час трауру, при втраті близької людини. За допомогою інтроекції усуваються відмінності між об'єктами любові і власною особою. Деколи замість озлобленості або агресії по відношенню до інших людей принизливі спонукання перетворюються на самокритику, самознищення, тому що відбулася інтроекція обвинуваченого. Таке часто зустрічається при депресії.

5. Раціоналізація. Це захисний механізм, реабілітовуючий думки, відчуття, поведінку, які насправді неприйнятні. Раціоналізація — найпоширеніший механізм психологічного захисту, тому що наша поведінка визначається безліччю чинників, і коли ми пояснюємо її найприйнятнішими для себе мотивами, то раціоналізуємо. Несвідомий механізм раціоналізації не слід змішувати з навмисними брехнею, обманом або удаванням. Раціоналізація допомагає зберігати самоповагу, уникнути відповідальності і провини. В будь-якій раціоналізації є хоча б мінімальна кількість правди, проте в ній більше самообману, тому вона і небезпечна.

6. Інтелектуалізація. Цей захисний механізм припускає перебільшене використання інтелектуальних ресурсів з метою усунення емоційних переживань і відчуттів. Інтелектуалізація тісно пов'язана з раціоналізацією і підміняє переживання відчуттів роздумами про них (наприклад, замість реальної любові — розмови про любов).

7. Компенсація. Це несвідома спроба подолання реальних і уявних недоліків. Компенсаторна поведінка універсальна, оскільки досягнення статусу є важливою потребою майже всіх людей. Компенсація може бути соціальна прийнятній (сліпий стає знаменитим музикантом) і неприйнятній (компенсація низького зростання — прагненням до влади і агресивністю; компенсація інвалідності — грубістю і конфліктністю). Ще виділяють пряму компенсацію (прагнення до успіху в явно програшній області) і непряму компенсацію (прагнення затвердити себе в іншій сфері).

8. Реактивне формування. Цей захисний механізм підміняє неприйнятні для усвідомлення спонукання гіпертрофованими, протилежними тенденціями. Захист носить двоступеневий характер. Спочатку витісняється неприйнятне бажання, а потім посилюється його антитеза. Наприклад, перебільшена опіка може маскувати відчуття відкидання, перебільшено ввічлива поведінка може приховувати ворожість тощо.

9. Заперечення. Це механізм відкидання думок, почуттів, бажань, потреб або реальності, які неприйнятні на свідомому рівні. Поведінка така, немов проблеми не існує. Примітивний механізм заперечення в більшій мірі характерний для дітей (якщо заховати голову під ковдрою, то реальність перестане існувати). Дорослі часто використовують заперечення у випадках кризових ситуацій (невиліковна хвороба, наближення смерті, втрата близької людини і т.п.).

10. Зсув. Це механізм напряму емоцій від одного об'єкту до більш прийнятної заміни. Наприклад, зсув агресивних відчуттів від начальника на членів сім'ї або інші об'єкти. Зсув виявляється при фобічних реакціях, коли тривожність від прихованого в несвідомому конфлікту переноситься на зовнішній об'єкт.

Не можна забувати, що ми маємо справу по суті з прихованими в несвідомому відчуттями, тому марно тиснути на клієнта, щоб він швидше назвав причини своєї тривожності. Консультант повинен проявити розуміння і терпимість. Не треба також піддаватися спокусі міркувати про стреси і напругу, властиву нашому часу. Це звичайно не зачіпає страждань конкретного клієнта. Людині не слід відмовляти в допомозі через нібито екзистенціальної природи його тривожності. Екзистенціальна тривога існує, проте більшість клієнтів звертається не через неї.


Контрольні питання:

1. Що таке психологічне обстеження особистості?

2. Назвіть основні принципи психолого-педагогічного дослідження порушень у розвитку особистості.

3. Що таке патопсихологічний експеримент?

4. Що таке акцентуація характеру?

5. Які типи акцентуацій виділяє Леонгард?

6. Чим відрізняється акцентуація від психопатії?

7. Що таке невроз?

8. Назвіть основні види неврозів.

9. Які ви знаєте механізми психологічного захисту?

10. Які ви знаєте найбільш відомі дві комбінації захисного механізму витіснення?


Тема 4


Поняття «індивідуальної психокорекції» та «психологічного консультування».

План.

1. Індивідуальна психокорекційна робота.

2. Структура процесу консультування.

3. Етичні принципи у психологічному консультуванні.

4. Визначення та мета психологічного консультування.

5. Психологічне консультування і психотерапія.

6. Модель ефективного консультанта.

1. Індивідуальна психокорекційна робота.

Психологічне консультування - галузь психологічної практики, що відокремилась від психотерапії. Даний напрямок виник на потребу людей, що не мають клінічних відхилень, але потребують психологічної допомоги. Консультування – сукупність процедур, спрямованих на допомогу людині при вирішенні проблем і прийнятті рішень відносно професійної кар’єри, шлюбу, родини, покращення міжособистісних стосунків та удосконалення особистості. Це професійне ставлення кваліфікованого консультанта до клієнта, яке уявляється у вигляді системи «особистість – особистість», хоч іноді у ньому приймають участь більш, ніж дві особи.

Мета консультування – допомогти клієнту зрозуміти те, що відбувається у його житті і досягти поставленої мети на основі усвідомленого вибору при вирішенні проблем емоційного та міжособистісного характеру.

Риси, що відрізняють психологічне консультування від психотерапії:

• Орієнтація консультування на клінічно здорову особистість - це люди, що мають у повсякденному житті психологічні труднощі та проблеми, скарги невротичного характеру, а також люди, що добре себе почувають, але ставлять перед собою мету подальшого розвитку особистості;
  
• Консультування орієнтоване на здорові риси особистості незалежно від ступеню порушень чи патології - ця орієнтація заснована на вірі, що «людина може змінитися, обирати те життя, яке буде її задовольняти, знаходити засоби використання своїх завдатків та талантів, навіть якщо вони незначні через неадекватні почуття або установки, затримки розвитку, культурної деривації, нестачі фінансів, хвороби, інвалідності, віку;
  
• Консультування частіше орієнтується на реальний час або майбутнє клієнта;
  
• Консультування частіше орієнтується на короткотривалу допомогу (до 15 сеансів);
  
• Консультування орієнтується на проблеми, що виникають при взаємодії особистості і середовища;
  
• У консультуванні акцентуються цінність участі консультанта, при цьому відхиляється нав’язування цінностей клієнтам;
  
• Консультування спрямоване на зміну поведінки та розвиток особистості клієнта.
  

2. Структура процесу консультування

1.Дослідження проблем. Консультант встановлює контакт із клієнтом (рапорт) і досягає взаємної довіри; необхідно уважно слухати клієнта, виявляти максимальну щирість, емпатію, турботу не маніпулюючи та не оцінюючи. Необхідно фіксувати вербальні та невербальні знаки, що відходять від клієнта.

2.Двовимірне визначення проблеми. Консультант намагається точно охарактеризувати проблеми клієнта, встановлюючи їх когнітивні і емоційні аспекти. Уточнення проводиться до тих пір, поки консультант і клієнт не дійдуть згоди та однакового їх розуміння; проблеми визначаються конкретними поняттями, що дозволяє визначити їх причини, а іноді і засоби вирішення. Якщо при визначенні проблеми виникають труднощі – необхідно повернутися до стадії дослідження.

3.Ідентифікація альтернатив Виявляються і відкрито обговорюються можливі альтернативи вирішення проблем. Користуючись відкритими питаннями, консультант допомагає клієнту назвати всі можливі варіанти, які той вважає можливими і реальними, допомагає знайти додаткові альтернативи, але не нав’язує своїх рішень.

4.Планування. Проходить клінічна оцінка всіх обраних альтернатив рішення. Консультант допомагає клієнту розібратися, які альтернативи більш підходять та є реалістичними з точки зору досвіду та бажання змінитися. Створення плану реалістичного вирішення проблем може допомогти клієнту зрозуміти, що не всі проблеми можна вирішити, деякі із них забирають багато часу, інші проблеми можуть бути вирішені лише при зміні ставлення до них. У цьому плані необхідно також передбачати якими засобами клієнт буде перевіряти реалістичність обраного рішення: репетиція, гра і т. ін.

5. Діяльність – послідовна реалізація плану рішення проблеми. Консультант допомагає клієнту будувати діяльність, беручи до уваги обставини, час, емоційні витрати, розумінні можливості отримати не той результат, на який очікує. Необхідно допомогти зрозуміти клієнту, що невдача – не катастрофа, це лише перепона. Необхідно і надалі дотримуватись наміченого плану.

6. Оцінка і зворотній зв'язок. На цій стадії клієнт разом із консультантом оцінює рівень досягання мети і узагальнює результати, що були отримані.

3. Етичні принципи у психологічному консультуванні

Консультант, як і інші професіонали, несе етичну відповідальність і має зобов'язання. Перш за все він відповідальний перед клієнтом. Проте клієнт і консультант знаходяться не у вакуумі, а в системі різноманітних відносин, тому консультант відповідальний і перед членами сім'ї клієнта, перед організацією, в якій працює, взагалі перед громадськістю і, нарешті, перед своєю професією. Така відповідальність і обумовлює особливу важливість етичних принципів в психологічному консультуванні і психотерапії. От чому у всіх країнах створюються кодекси професійної етики, що регламентують професійну діяльність психотерапевта і консультанта-психолога.

Проте консультанту не так просто безумовно слідувати правилам етики через існування достатньо об'єктивних причин. Основні з них вказали George і Cristiani (1990):

1. Важко дотримуватися стандартів встановленої поведінки у величезній різноманітності ситуацій консультування, адже кожний консультативний контакт унікальний.
   
2. Більшість консультантів практикує в певних установах (клініках, центрах, школах, приватних службах тощо). Ціннісна орієнтація цих організацій може не цілком співпадати з етичними вимогами до консультанта. У таких випадках консультант опиняється перед складним вибором.
   
3. Консультант нерідко потрапляє в етично суперечливі ситуації, коли, дотримуючись вимог однієї норми, він порушує іншу. Таким чином, у разі будь-якого вибору не дотримується кодекс етики.
   

Суперечність етичних проблем вимушує періодично змінювати етичні кодекси. Поправки природно відбивають зміни в суспільстві, але все таки, як правило, обумовлені складністю дотримання етичних норм. Перша вимога до консультанта пред'являється вже на початку процесу консультування. Рішення клієнта укласти "консультативний контракт" повинне бути цілком усвідомленим, тому консультант зобов'язаний під час першої зустрічі надати клієнту максимум інформації щодо процесу консультування:

• про основну мету консультування;
  
• про свою кваліфікацію;
  
• про оплату за консультування;
  
• про приблизну тривалість консультування;
  
• про доцільність консультування;
  
• про ризик тимчасового погіршення стану в процесі консультування;
  
• про межі конфіденційності.
  

Консультант зобов'язаний правильно оцінювати рівень і межі своєї професійної компетентності. Він не повинен вселяти в клієнта надію на допомогу, яку не в силах надати. В консультуванні неприпустимо застосування недостатньо освоєних діагностичних і терапевтичних процедур. Консультативні зустрічі з клієнтами у жодному випадку не можна використовувати для випробування яких-небудь методів або технік консультування. Якщо консультант в окремих випадках відчуває, що недостатньо компетентний, він зобов'язаний консультуватися з більш досвідченими колегами і удосконалюватися під їх керівництвом.

Консультант зобов'язаний надати вичерпну інформацію про умови консультування. Дуже важливо наперед погоджувати з клієнтом можливість аудио- і відеозаписи консультативних бесід і спостереження третьою особою через дзеркало одностороннього бачення. Неприпустимо використання таких процедур без згоди клієнта. Ці процедури можуть бути важливі для консультанта в педагогічній і дослідницькій меті, а також корисні клієнту для оцінки динаміки його проблем і ефективності консультування. Іноді контролююча кваліфікацію консультанта інстанція вимагає пред’явити докладну інформацію про конкретний випадок.

Основне джерело етичних дилем в консультуванні — питання конфіденційності. Він є лакмусовим папірцем міри відповідальності консультанта перед клієнтом. Консультування неможливе, якщо клієнт не довірятиме консультанту. Питання конфіденційності слід обговорити під час першої зустрічі з клієнтом.

George і Cristiani (1990) виділяють два рівні конфіденційності. Перший рівень відноситься до межі професійного використання відомостей про клієнта. Обов'язок кожного консультанта — використовувати інформацію про клієнта тільки з професійною метою. Консультант не має права поширювати інформацію про клієнта з іншими намірами. Відомості про клієнтів (записи консультанта, індивідуальні картки клієнтів) повинні зберігатися в недоступних для сторонніх місцях.

Другий рівень конфіденційності відноситься до умов, при яких може бути використана отримана в процесі консультування інформація. Клієнт має право сподіватися, що такого роду інформація служитиме виключно для його блага. Коли необхідно поділитися отриманими від клієнта відомостями з його батьками, вчителями, чоловіком, неминуча дилема. Про свої наміри консультант зобов'язаний проінформувати клієнта. Якщо клієнт не заперечує, питання конфіденційності з етичного перетворюється на суто професійний.

Консультант, забезпечуючи секретність, повинен ознайомити клієнта з обставинами, при яких професійна таємниця не дотримується. Schneider (1963; цит. по: George, Cristiani, 1990) сформулював сім основних правил, слідуючи яким можна встановити такі межі:

1. Зобов'язання дотримувати конфіденційність не абсолютно, а відносно, оскільки існують певні умови, здатні змінити таке зобов'язання.
   
2. Конфіденційність залежить від характеру представлених клієнтом відомостей, проте довірчість клієнта строго зв'язує консультанта, ніж "секретність" подій, про які повідомляє клієнт.
   
3. Матеріали консультативних зустрічей, які не можуть заподіяти шкоду інтересам клієнта, не підпадають під правила конфіденційності.
   
4. Матеріали консультативних зустрічей, необхідні для ефективної роботи консультанта, також не підпадають під правила конфіденційності (наприклад, можливо надання експерту матеріалів консультування за домовленістю з клієнтом).
   
5. Конфіденційність завжди ґрунтується на праві клієнта на добре ім'я і збереження таємниці. Консультант зобов'язаний поважати права клієнтів і в певних випадках навіть поступати протизаконно (наприклад, не надавати інформацію про клієнта правоохоронним органам, якщо цим не порушуються права третіх осіб).
   
6. Конфіденційність обмежена правом консультанта на збереження власної гідності і безпеки своєї особистості.
   
7. Конфіденційність обмежена правами третіх осіб і громадськості.
   

Серед обставин, при яких дія правил конфіденційності в консультуванні може бути обмежена, заслуговують згадки наступні:

1. Підвищений ризик для життя клієнта або інших людей.
   
2. Злочинні дії (насильство, розбещення, інцест і ін.), скоювані над неповнолітніми.
   
3. Необхідність госпіталізації клієнта.
   
4. Участь клієнта та інших осіб в розповсюдженні наркотиків і інших злочинних діях.
   

З'ясувавши під час консультування, що клієнт представляє для когось серйозну загрозу, консультант зобов'язаний вжити заходів для захисту потенційної жертви (або жертв) і проінформувати про небезпеку її самої (їх), батьків, близьких, правоохоронні органи. Консультант також повинен повідомити клієнта про свої наміри. Як затверджують Beauchamp і Childress (1983), пріоритет конфіденційності закінчується там, де комусь загрожує небезпека.

Інший важливий етичний принцип, який обговорюється так же часто, як і конфіденційність, —взаємовідносини. Недоцільно консультування родичів, друзів, співробітників, студентів, що навчаються у консультанта; неприпустимі сексуальні контакти з клієнтами. Така заборона цілком зрозуміла, оскільки консультування дає фахівцю перевагу і виникає загроза, що при особистих відносинах ця перевага може використовуватися з метою експлуатації.

Сексуальні відносини консультантів з клієнтами неприйнятні ні етично, ні професіонально, тому що являють собою пряме зловживання роллю консультанта. Клієнт набагато більш уразливий, ніж консультант, оскільки в специфічній атмосфері консультування — розкриває свої відчуття, фантазії, таємниці, бажання, у тому числі і сексуального характеру. Іноді клієнт сильно ідеалізує консультанта, йому хочеться близьких стосунків з такою ідеальною, глибоко розуміючою його людиною. Проте при перетворенні консультативного контакту в сексуальний зв'язок у клієнтів розвивається крайня залежність, а консультант втрачає об'єктивність. На цьому і закінчується будь-яке професійне консультування і психотерапія.

4. Визначення та мета психологічного консультування

Психологічне консультування як професія є відносно новою областю психологічної практики, що відокремилася з психотерапії. Ця професія виникла у відповідь на потреби людей, що не мають клінічних порушень, проте шукаючих психологічну допомогу. Тому в психологічному консультуванні ми стикаємося перш за все з людьми, що зазнають труднощі в повсякденному житті. Спектр проблем широкий: труднощі на роботі (незадоволеність роботою, конфлікти з колегами і керівниками, можливість звільнення), невлаштованість особистого життя і нелади в сім'ї, погана успішність в школі, недолік упевненості в собі і самоповаги, болісні коливання в ухваленні рішень, труднощі в зав'язуванні і підтримці міжособових відносин і т.п.

Н. Burks і В. Steffire (1979) запропонували визначення консультування:

Консультування − це професійне відношення кваліфікованого консультанта до клієнта, яке звичайно представляється як особа-особа, хоча іноді в ньому беруть участь більше двох осіб. Ціль консультування − допомогти клієнтам зрозуміти те, що відбувається в їх життєвому просторі і осмислено досягти поставленої цілі на основі усвідомленого вибору при дозволі проблем емоційного і міжособового характеру.

Є багато схожих визначень, і всі вони включають декілька основних положень:

Таблиця 4.

Сучасні уявлення про цілі консультування

Напрям	Мета консультування
Психоаналітичний напрям	Перевести у свідомість матеріал, що був виштовхнутий у несвідоме; допомогти клієнту відтворити ранній досвід і проаналізувати підсвідомі конфлікти; реконструювати особистість.
Адлеріанський напрям	Трансформувати цілі життя клієнта; допомогти йому сформувати соціально значущі цілі і скоригувати помилкову мотивацію за допомогою отримання відчуття рівності з іншими людьми.
Терапія поведінки	Виправити неадекватну поведінку і навчити ефективній поведінці.
Раціонально-емоційна терапія (Ellis)	Усунути "саморуйнуючий" підхід клієнта до життя і допомогти сформувати толерантний і раціональний підхід; навчити застосуванню наукового методу при рішенні поведінкових і емоційних проблем.
Орієнтована на клієнта терапія (Rogers)	Створити сприятливий клімат консультування, відповідний для самодослідження і розпізнавання чинників, що заважають зростанню особистості; заохочувати відкритість клієнта досвіду, упевненість у собі, спонтанність.
Екзистенційна терапія	Допомогти клієнту усвідомити свою свободу і власні можливості; спонукати до ухвалення відповідальності за те, що відбувається з ним; ідентифікувати блокуючі свободу чинники.

Цілі консультанта і клієнта кінець кінцем збігаються, хоча кожний консультант має на увазі свою систему загальних цілей, відповідну його теоретичній орієнтації, а кожний клієнт — свої індивідуальні цілі, що привели його до фахівця. Дуже часто формулювання і переформулювання цілей відбуваються в процесі консультування при взаємодії консультанта з клієнтом. Реалізація цілей консультанта залежить від потреб і очікувань клієнта. Щоб успішно поєднувати свої загальні задачі і конкретні цілі клієнта, необхідно із самого початку задати клієнту питання: "Що Ви чекаєте від нашого спілкування?", "Які ваші бажання?" тощо. Клієнти, як правило, мають тільки найзагальніше уявлення про те, що таке консультування і що чекати від консультанта. Коли клієнт не володіє ніякою інформацією про консультування, він не здатний належним чином сформулювати цілі. Якщо ми інформуємо клієнта про тривалість бесід і взагалі про те, що звичайно відбувається під час консультативних зустрічей, йому легше зрозуміти можливості і обмеження консультування.

5. Психологічне консультування і психотерапія

Як в консультуванні, так і в психотерапії використовуються ті ж самі професійні навички; вимоги, що пред'являються до особистості клієнта і психотерапевта, однакові; процедури, що використовуються в консультуванні і психотерапії, теж подібні. Допомога клієнту ґрунтується на взаємодії між консультантом (психотерапевтом) і клієнтом. На одному полюсі робота професіонала зачіпає в основному ситуаційні проблеми, що вирішуються на рівні свідомості і виникають у клінічно здорових індивідів. Тут розташована область консультування. На іншому полюсі — більше прагнення до глибокого аналізу проблем з орієнтацією на несвідомі процеси, структурну перебудову особистості. Тут розташована область психотерапії. Область між полюсами належить діяльності, яку можна називати як консультуванням, так і психотерапією.

Gelso, Fretz (1992), Blosher (1966) виділяють специфічні риси психологічного консультування, що відрізняють його від психотерапії:


Таблиця 5.

Теоретичні принципи сучасних психологічних напрямів

Напрям	Основні теоретичні принципи
Психоаналітичний напрям	Єство людини визначається психічною енергією сексуальної природи і досвідом раннього дитинства. Основу структури особи складають три інстанції: Ід, Его і Супер-Его. Поведінка мотивується агресивними і сексуальними спонуканнями. Патологія виникає через витиснені в дитячому віці конфлікти. Нормальний розвиток ґрунтується на своєчасному чергуванні стадій сексуального розвитку та інтеграції.
Адлеріанський напрям	Акцентується позитивна природа людини. Кожна людина в ранньому дитинстві формує унікальний стиль життя, людина творить свою долю. Поведінка людини мотивується прагненням досягнути мети і соціальним інтересом. Життєві труднощі сприяють формуванню несприятливого стилю життя. Нормальний розвиток особистості припускає адекватні життєві цілі.
Терапія поведінки	Людина — продукт середовища і одночасно її творець. Поведінка формується в процесі навчання. Нормальній поведінці навчають за допомогою підкріплення та імітації. Проблеми виникають в результаті поганого навчання.
Раціонально-емоційна терапія (Ellis)	Людина народжується із схильністю до раціонального мислення, але одночасно і зі схильністю до паралогічності. Вона може ставати жертвою ірраціональних ідей. Життєві проблеми виникають через помилкові переконання. В основі нормальної поведінки лежить раціональне мислення і своєчасна корекція схвалюваного рішення.
Орієнтована на клієнта терапія (Rogers)	Акцентується позитивна природа людини — властиве їй природжене прагнення до самореалізації. Проблеми виникають при витісненні деяких відчуттів з поля свідомості і спотворенні оцінки досвіду. Основу психічного здоров'я складають відповідність ідеального Я реальному Я, що досягається реалізацією потенціалу власної особистості, і прагнення до самопізнання, упевненості в собі, спонтанності.
Екзистенційна терапія	Основна увага надається здатності людини пізнавати свій внутрішній світ, вільно обирати свою долю, відповідальності і екзистенціальній тривозі як основному мотивуючому чиннику, пошуку унікального значення в безглуздому світі, самотності і відносинам з іншими, тимчасовості життя і проблемі смерті. Нормальний розвиток особи ґрунтується на унікальності кожного індивіда.

6. Модель ефективного консультанта

Консультант завжди спільно з клієнтом обговорює незначні і істотні проблеми, прагне допомогти клієнту: тому консультант повинен усвідомлювати, хто він, ким може стати і яким його сподівається бачити клієнт. Інакше кажучи, виникає питання визначення ролі консультанта. Чи є консультант другом клієнта, професійним порадника, вчителя, експерта, супутника або гуру? Ця роль звичайно залежить від приналежності консультанта до певної теоретичної орієнтації, його кваліфікації, особистісних рис, від очікувань клієнта.

Ефективність діяльності фахівця багато в чому обумовлена тим, наскільки ясно він представляє своє місце в консультуванні. Коли немає такої ясності, консультант в своїй роботі керуватиметься не певними теоретичними принципами, а лише очікуваннями і потребами клієнта, іншими словами, робитиме лише те, на що сподівається і чого хоче клієнт. Клієнти ж частіше за все чекають, що консультант візьме на себе відповідальність за успіх їх подальшого життя і дозволить насущні проблеми — де вчитися, як налагодити конфлікти на роботі, чи розлучатися з чоловіком і т.д.

Основне завдання консультанта полягає в тому, щоб допомогти клієнту у виявленні своїх внутрішніх резервів і в усуненні чинників, що заважають їх використанню. Консультант також повинен допомогти клієнту зрозуміти, яким він хоче стати. Клієнтам під час консультування слід щиро оцінювати свою поведінку, стиль життя і вирішити, яким чином і в якому напрямі вони хотіли б змінити якість свого життя.

Особистість консультанта (психотерапевта) виділяється майже у всіх теоретичних системах як найважливіший цілющий засіб в процесі консультування. Ніхто не народжується психотерапевтом або консультантом. Якості, що вимагаються, не природжені, а розвиваються протягом життя. Ефективність консультанта визначається властивостями особистості, професійними знаннями і спеціальними навиками. Кожний з цих чинників забезпечує якісний консультативний контакт, який і є стержнем психологічного консультування.

L. Wolberg (1954) акцентує такі особливості: чуйність, об'єктивність (неототожнення себе з клієнтами), гнучкість, емпатія і відсутність власних серйозних проблем. До особливо шкідливих для консультанта рис він відносить авторитарність, пасивність і залежність, замкнутість, схильність використовувати клієнтів для задоволення своїх потреб, невміння бути терпимим до різних спонукань клієнтів, невротичну установку відносно грошей.

Gombs встановив, що ефективний консультант звичайно сприймає інших як здатних вирішувати власні проблеми і приймати на себе відповідальність.

На думку. Storr (1980), ідеальним психотерапевтом або консультантом може бути симпатична людина, відверта і відкрита відчуттям інших; здатна ототожнювати себе з самими різними людьми; тепла, але не сентиментальна, та, що не прагне до самоствердження за рахунок іншої людини, проте має свою думку і здатна її захистити; вміє служити на благо своїм клієнтам.


Контрольні питання:

1. Що таке індивідуальна психокорекційна робота?

2. Назвіть риси, що відрізняють психологічне консультування від психотерапії.

3. Назвіть основну структуру процесу консультування.

4. Що таке етичні принципи у психологічному консультуванні?

5. Що таке психологічне консультування?

6. Яка мета психологічного консультування?

7.Назвіть сучасні уявлення про цілі консультування?

8. Які ви знаєте специфічні риси психологічного консультування, що відрізняють його від психотерапії?

9. Яка основна модель ефективного консультанта?

10. Які особливості консультанта акцентує L. Wolberg?


Тема 5


Особливості застосування ігрового методу та засобів мистецтва у психокорекційній роботі

1. Використання методів ігрової психотерапії у психокорекційній роботі.
   
2. Основні психологічні механізми корекційного впливу гри.
   
3. Терапія мистецтвом.
   
4. Казкотерапія.
   

1. Використання методів ігрової психотерапії у психокорекційній роботі.

Ігрова психотерапія – метод психотерапевтичного впливу на дітей і дорослих з використанням гри. Сьогодні гра, без перебільшення є найпопулярнішим видом психологічної роботи як з дітьми, так і з дорослими.

Чому більшість людей у будь-якому віці так люблять грати?

Перш за все, тому що гра – це цілісний стан душі. Гра захоплює людину повністю. Це єдність думок, почуттів і руху. Це гармонія життя в образі, ролі, ситуації, світі.

Крім того, гра – це унікальний фантастичний простір, що має величезний творчий потенціал. Можна творити себе, свої відносини з іншими, своє майбутнє і майбутнє світу в абсолютно безпечній атмосфері і ситуації.

Характерна особливість гри – її двоплановість, тобто:

· Гравець виконує реальну діяльність, пов’язану з рішенням конкретних задач,

· Ряд аспектів цієї діяльності носять умовний характер, що дозволяє відволіктися від реальної ситуації з її відповідальністю та багатьма обставинами.

Двоплановість гри обумовлює її розвивальний ефект.

У роботі з дорослими гра використовується у груповій психотерапії і с\п тренінгу у виді спеціальних вправ, завдань на невербальні комунікації, розігрування різних ситуацій. Гра сприяє створенню близьких стосунків між учасниками групи, знімає напругу, тривогу, страх перед оточуючими, підвищує самооцінку, дозволяє перевірити себе в різних ситуаціях спілкування, знімаючи небезпеку соціально-значимих наслідків.

У роботі з дітьми гра коригує негативні відносини, страхи, невпевненість у собі, що подавляються дитиною, розвиває здібності дитини до спілкування, збільшує діапазон доступних для дитини дій з предметами.

Структуру дитячої гри складають:

1. ролі, взяті на себе гравцями. Одиниця гри і в той же час центральний момент, який об’єднує всі її аспекти – роль.

2. ігрові дії як засіб реалізації цих ролей,

3. ігрове застосування предметів – заміщення реальних предметів ігровими (умовними),реальні стосунки між гравцями.

4 сюжет гри – відтворювальна дійсність.

5. зміст гри – те, що відтворюється дітьми як головний момент діяльності і відносин.

В грі відбувається формування довільної поведінки дитини і її соціалізація.

Ігрова психотерапія застосовується при наявності даних проблем:

- соціальний інфантилізм, замкнутість, фобічні реакції, надконформність і надслухняність, порушення поведінки і шкідливі звички,

- при агресивності в поведінці,

- як засіб покращення емоційного стану дітей після розлучення батьків,

- для дітей, що потерпіли насилля і покинутих дітей,

- для зниження страхів,

- при корекції труднощів у навчанні,

- відставанні у мовному розвитку,

- покращенні “Я-концепції”.

2. Основні психологічні механізми корекційного впливу гри.

1. Моделювання системи соціальних стосунків в наочно дієвій формі в особливих ігрових умовах.

2. Зміна позиції дитини в напрямку подолання пізнавального і особистісного егоцентризму і послідовної децентрації, завдяки чому відбувається усвідомлення власного “Я” в грі і зростає рівень соціальної компетентності і здібності до вирішення проблемних ситуацій.

3. Формування реальних відносин партнерства та співробітництва.

4. Організація поетапної обробки в грі нових, більш адекватних способів орієнтування дитини в проблемних ситуаціях, їх інтеріорізація, засвоєння.

5. Формування здібності дитини до довільної регуляції діяльності на основі підпорядкування поведінки системі правил.

Принципи здійснення ігротерапії.

- Безумовне прийняття дитини.

- Недирективність в управлінні корекційним процесом (мінімальність обмежень).

- Встановлення фокусу корекційного процесу на почуттях і переживаннях дитини (необхідно добитися відкритого вербального вираження дитиною своїх почуттів, стати для дитини своєрідним дзеркалом, в якому вона може побачити себе).

Корекційний процес можливий лише тоді, коли психолог сензитивний до почуттів дитини, висловлює віру в можливості дитини прийняти на себе відповідальність за рішення проблеми.

Вперше методи ігрової терапії були застосовані М. Кляйн, гра використовувалася як заміна методу вільних асоціацій в психоаналізі. Гра на думку М. Кляйн представляє символічну діяльність, в якій знаходять вільне вираження подавлені і обмежені соціальним контролем несвідомі несвідомі імпульси і бажання,

- В ролях, які приймає на себе дитина, в ігрових діях з іграшками приховується певний символічний зміст;

- В грі дитина є вільною від тиску з боку оточення, розкриваються можливості вираження несвідомих бажань.

Кляйн вважала, що символічний зміст повинен бути проінтерпретований терапевтом і доведений до свідомості дитини.

Ігротерапію одна з перших застосовувала Анна Фрейд в роботі з дітьми, які пережили бомбардування Лондону під час ІІ світової війни. Якщо дитина мала можливість виразити в грі свої переживання, то вона звільнялася від страху, і пережите не розвивалося в психологічну травму.

До використання гри в психокорекційних цілях зверталися російські дослідники – практики Л.Абрамян (1986), А.Варга (1989), А.Захаров (1988), А.Співаковська (1988).

А.Співаковська вважала, що для того, щоб включити в дію механізм перебудови поведінки несміливих у спілкуванні дітей, необхідно змінити умови, тотбо вивести з того середовища, в якому з’явилися небажані форми поведінки.

За Захаровим метою корекції є перенос негативних емоцій і якостей дитини на ігровий образ. Діти наділяють персонажів власними негативними емоціями, рисами характеру, переносять на ляльку свої недоліки.

Таблиця 6

Гра як діяльність і її психолого-педагогічні можливості

Особливості гри як діяльності	Психолого-педагогічні можливості гри
Гра – це внутрішньо мотиваційна, самоцінна для людини діяльність.	В грі людина почуває себе природно, адекватно своїй людській природі, так як природній стан людини – це стан Діяча, ініціатора власного розвитку.
Людина включається в гру цілковито: всім своїм інтелектуальним, особистісним, емоційним потенціалом, своїм життєвим досвідом і творчими ресурсами.	Гра надає широкі можливості для розвитку і саморозвитку так як людина знаходиться в стані “максимальної готовності” до цього.
Гра задає учаснику правила поведінки, границі дозволеного, часові межі самореалізації в даному ігровому просторі.	Гра надає значні можливості для формування саморегуляції, навичок планування, самоконтролю і самооцінки.
Гра є “експериментальною площадкою” особистості, дозволяє почувати себе вільним від всіх обмежень (стереотипів, шаблонів мислення і звичних варіантів рішення проблеми)	Гра дозволяє осмислити і зрозуміти себе, побачити (відчути) перспективи зміни, побудувати нові моделі поведінки, навчитися по-іншому ставитися до світу і себе.
Гра – це сумісна діяльність, що передбачає колективну взаємозалежність і збільшення особистих можливостей через залучення потенціалу інших учасників.	Гра розвиває важливі соціальні навички і вміння, здібність до емпатії, кооперації, вирішенню конфліктів шляхом співпраці, вчить людину бачити ситуацію очима іншого.

3. Терапія мистецтвом.

Інтерес до арт-терапевтичних методів відображає потребу сучасної людини до більш природних, комплексних способів лікування і гармонізації, в яких однакову роль грають розум і почуття, тіло і рух, чоловічі і жіночі якості, здібність до інтроспекції і активної дії.

Практично кожна людина може брати участь в арттерапевтичній роботі, яка не вимагає від неї якихось здібностей до образотворчої діяльності і практично не має обмежень у використанні.

Арт-терапія є засобом переважно невербального спілкування.

Образотворча діяльність у багатьох випадках надає унікальну можливість для дослідження несвідомих процесів, актуалізації тих соціальних ролей і форм поведінки, які знаходяться у “витісненому” виді або слабо проявляється у повсякденному житті.

Арт-терапія має інсайт-орієнтований характер.

Юнг рахував, що образотворче мистецтво є внутрішньою потребою, свого роду інстинктом, який перетворює людину в інструмент для вираження досвіду колективного несвідомого. Відомо, що Юнг активно займався образотворчою творчістю і спонукав до цього своїх пацієнтів.

Поняття символу має для арт-терапії принципове значення. Це пов’язано з тим, що арт-терапія представляє собою процес динамічної комунікації, що здійснюється через символічну “мову” образів. Крім того, символи виступають в якості мосту, що з’єднує свідоме і несвідоме.

В символічних образах, що проявляються у творчій уяві чи сновидіннях людини, знаходить своє вираження енергія несвідомого, тимчасове блокування якої є причиною психічної нестабільності і нездоров’я. Таким чином, на відміну від З.Фрейда, що рахував символи проявом психічного інфантилізму, К.Юнг вважав, що символи можуть служити не тільки відновленню психічного балансу, але й особистісному зростанню. Через них людина здібна вступати у взаємодію з блокованими аспектами несвідомого і їх енергією, тим самим поступово наближаючись до їх усвідомлення і психічної цілісності.

Мистецтво дозволяє в особливій символічній формі реконструювати конфліктну травмуючу ситуацію і знайти її вирішення через переструктурування цієї ситуації на основі креативних здібностей суб'єкта.

Завданнями арттерапії є:

- дати соціально прийнятний вихід агресивності та іншим негативним почуттям;

- отримати матеріал для інтерпретації і діагностичних заключень;

- пропрацювати думки і почуття, які клієнт звик подавляти;

- сконцентруватися на відчуттях і почуттях;

- розвиток художніх здібностей і підвищення самооцінки.

Арттерапія також використовується для дослідження внутрішньосімейних проблем.

Прийомами арттерапії є малювання, моделювання з папером, фарбами, деревом, образні розмови, написання розповідей, спів, музика, виразні рухи тіла та ін.

Основні методи арттерапії.

Музикотерапія представляє метод, що використовує музику в якості засобів корекції емоційних відхилень, страхів, рухових і мовних порушень, психосоматичних захворювань, відхилень у поведінці. Існують “лікувальні” каталоги музики.

Бібліотерапія – спеціальний корекційний вплив на клієнта з допомогою читання спеціально підібраної літератури з метою нормалізації і оптимізації його психічного стану.

Танцювальна терапія спрямована на розвиток усвідомлення власного тіла, створення позитивного образу тіла, розвиток навичок спілкування, дослідження почуттів і набуття групового досвіду. Тіло і розум розглядаються як єдине ціле.

Проективний малюнок дає вихід почуттям, бажанням, мріям, перебудовує свої відношення в різних ситуаціях. Цей метод використовують для зняття психічної напруги, стресових станів, при корекції неврозів, страхів.

Орієнтовні теми:

• Минуле і теперішнє. “Ситуації в житті, в яких я почуваю себе невпевнено”, “Мій звичайний день”.
  
• Майбутнє і абстрактні поняття. “Ким би я хотів бути”, “Три бажання”, “Самотність”, “Острів щастя”, “Любов”, “Ненависть”, “Страх”.
  
• Для дітей. “Моя сім’я”, “Я в школі”, “Я вдома”, “Я – який я зараз”, “Я в майбутньому”, “Що я люблю”, “Мій найкращий вчинок”, “Мій світ”.
  

Психогімнастика основний акцент робить на навчанні елементам техніки виразних рухів у вихованні емоцій і вищих почуттів, набуття навичок релаксації. Діти вивчають різні емоції, можливість керувати ними.

Вправи, що тренують почуття партнера “Дзеркало”, “Знайди сховану річ”, “Двійник” “Через скло”.

Психом’язове тренування з фіксуванням уваги на диханні “Гра з піском”, “Сонечко і хмарка”, “Кулька”.

Етюди на вираження основних емоцій “Гнів”, “Радість”.

Вправи на релаксацію “Пластилінові люди”, “Святковий пиріг”, “Піднімаємо однією рукою”, “Скульптура”.

4. Казкотерапія.

Можливості роботи з казкою:

- Використання казки як метафори.

- Малювання за мотивами казки.

- Обговорення поведінки і мотивів дій персонажу.

- Програвання епізодів казки.

- Використання казки як притчі ( з допомогою метафори можливий варіант вирішення ситуації)

Позитивний вплив методів казкотерапії на дитину:

- Казка допомагає пізнати оточуючий світ.

- Знімає емоційну напругу, розслабляє.

- Допомагає побачити шлях з емоційної безвиході.

- В непрямій формі дитина отримує морально-етичний урок і, наслідуючи героя, може змінити власну поведінку.

- Дає можливість налагодити емоційний контакт дорослого з дитиною.

Концепція комплексної казкотерапії базується на 5 видах казок:

Художні – народні казки, міфи, притчі, авторські історії.

Дидактичні – у формі дидактичних казок подаються навчальні завдання.

Медитативні служать для зняття психоемоційної напруги, створення кращих моделей взаємовідносин.

Психотерапевтичні – казки, що розкривають глибинний зміст подій.

Психокорекційні казки створюються для м’якого впливу на поведінку дитини. Під корекцією розуміється “Заміщення” неефективного стилю поведінки на більш продуктивний, а також пояснення дитині зміст того, що відбувається.

Застосування психокорекційних казок обмежене за віком ( до 11-13р.) і проблематиці (неадекватна, неефективна поведінка).

Батькам можна запропонувати створити самостійно психокорекційну казку:

1. В першу чергу, ми підбираємо героя, близького дитині за статтю, віком, характером.

2. Потім описуємо життя героя у казковій країні так, щоб дитина знайшла схожість зі своїм життям.

3. Далі включаємо героя в проблемну ситуацію, схожу на реальну ситуацію дитини, приписуємо герою всі переживання дитини.

4. Герой починає шукати вихід з ситуації (може зустріти “фігуру психотерапевта”, мудрого наставника). Завдання – через казкові події показати герою ситуацію з іншого боку, запропонувати альтернативні моделі поведінки.

5. Герой розуміє свою неправоту і стає на шлях змін.

Створюючи психокорекційні казки, важливо знати приховану причину “поганої” поведінки. У створенні психокорекційної казки може допомогти життєвий досвід.

Контрольні питання:

1. Використання методів ігрової психотерапії у психокорекційній роботі.

2. Основні психологічні механізми корекційного впливу гри.

3. Терапія мистецтвом.

4. Який вплив мають на дитину методи казкотерапії? Перерахуйте позитивні сторони цього питання.

5. Назвіть проблеми при яких використовують ігрову психотерапію.

6. Охарактеризуйте принципи здійснення ігротерапії.

7. Розкрийте поняття арт –терапії. Які іі основні завдання?

8. Як за допомогою арт – терапії можна здійснювати дослідження внутрішньосімейних проблем?

9. Перерахуйте основні методи арт – терапії. Який з них ви вважаєте є найважливішим?

10. Що складає структуру дитячої гри?


Тема 6


Поняття «психотерапія». Напрямки та види психотерапевтичної роботи

План

1. Основна різниця між психотерапією та психокорекцією

2. Види психотерапії

• Арт-терапія
  
• Пісочна терапія
  
• Логотерапія
  
• СимволдрамаГештальт - терапія
  
• Психодрама
  

1. Основна різниця між психотерапією та психокорекцією

КОРЕКЦІЯ • - виправлення якихось недоліків, що не вимагають серйозних змін корегування процесу або явища.

Характеризуючи специфіку психокорекції, деякі автори відзначають, що зміст поняття "психокорекція" по суті "збігається з психотерапією". Термін "психологічна корекція" широко застосовується з 1970-х років, коли психологи почали активно займатися психотерапією, але згідно із законом нею мали право займатися тільки особи, що мають вищу медичну освіту. Ця колізія була вирішена таким чином: лікар − займається психотерапією, психолог - психологічною корекцією, хоча в змістовному відношенні і те і інше є однією і тією ж діяльністю.

КОРЕКЦІЯ ПСИХОЛОГІЧНА (психокорекція) - розуміється як діяльність з виправлення (коригуванню) тих особливостей психічного розвитку, які за прийнятою системою критеріїв не відповідають «оптимальній Моделі». Сюди ж можна віднести і психотерапію. Методи корекції різноманітні, вибір їх залежить від того, до якої школи належить психолог. Їх можна - достатньо умовно - класифікувати згідно особливостям основних підходів, серед яких виділяються:

1) підхід поведінковий;

2) підхід діяльнісний;

3) підхід когнітивний;

4) підхід психоаналітичний;

5) підхід екзистенційно - гуманістичний;

6) гештальт - терапія;

7) психодрама;

8) підхід тілесно - орієнтований;

9) психосинтез;

10) підхід трансперсональний.

2. Види психотерапії

Арт-терапія (лат. ars — мистецтво, грецьк. therapeia — лікування) – це вид терапії, яка використовує мистецтво як терапевтичний засіб. Це зцілення за допомогою будь-якої художньої творчості. Спочатку під терміном «арт-терапія» розуміється використання мистецтв візуального ряду: всі види малюнку (власне малюнок, живопис, графіка, монотипія, відоме малювання і ін.); мозаїка і колажі; робота з гримом і боді-арт (як вид живопису «по тілу» або «по обличчю»); інсталяція; всі види ліплення; художнє фотографування і ще величезна кількість видів художньої творчості. Зараз до шкіл і напрямів арт-терапії приєднують такі креативні терапії як музикотерапія, танцювальна терапія, етнотерапія, драматерапія, бібліотерапія, казкотерапія.

Представники арт-терапії поділяться на два основні напрями: ті, що використовують в своїй практиці готові витвори мистецтва (картини, музику і т.п.) і ті, що використовують самостійну творчість клієнтів. Арт-терапія використовується при роботі з дітьми, дорослими, пацієнтами з прикордонними розладами, психічно хворими, в індивідуальній і груповій психотерапії, в різних тренінгах, при рішенні широкого спектру міжособових і внутрішньоособистісних проблем, пізнання себе, творчого розвитку і реалізації своїх можливостей. Крім того, арт-терапія може бути доповненням до будь-яких інших методів і напрямів психотерапії, традиційним і нетрадиційним системам зцілення і оздоровлення, освіти і виховання, а може сама доповнюватися безліччю найрізноманітніших технік і прийомів.