Міністерство внутрішніх справ україни Академія внутрішніх військ мвс україни науково-дослідний центр академіі вв мвс україни

Вид материала

Содержание

Михайлова О.Г. Вплив субкультурного чинника на психологічну ситуацію в колективі
Овсяннікова Я.О. Психологічна стійкість як складова психологічної безпеки персоналу, який виконує завдання за умов впливу стрес-

Подобный материал:

1 ... 46 47 48 49 50 51 52 53 ... 64

Михайлова О.Г.

Вплив субкультурного чинника на психологічну ситуацію в колективі

Загальною характерною рисою всіх рівнів та видів міжкультурної комунікації (МКК) є неусвідомленність культурних відмінностей її учасниками. Їм здається, що їх стиль та образ життя є єдино можливим та правильним, що цінності, на які вони орієнтуються, однаково зрозумілі і доступні всім людям. І тільки зіткаючись із представниками інших культур, побачивши, що звичні моделі поведінки не працюють, звичайна людина починає замислюватися про причини своєї невдачі.

Рівень неусвідомленості культурних відмінностей між представниками різних субкультур набагато вищий, ніж тоді, коли йдеться про спілкування представників макрокультур, особливо коли йдеться про спілкування між представниками різних професійних сфер.

Предметом нашого вивчення у цьому розділі служить МКК військової та цивільної субкультур у межах однієї макрокультури. Ознака, за якою виділяються ці субкультури, не є звичною й неоднозначною. Це, безумовно, ознака належності до певної професійної галузі, але незвичність такого поділу полягає в тому, що одна професійна субкультура (військова) складає опозицію з одразу усіма іншими професійними групами, які в цьому випадку об’єднуються в одну субкультуру (цивільну). Такий поділ пояснюється тим, що армія і правоохоронні структури (військові та воєнізовані) являють собою «державу в державі» зі своїми особливими правилами, які не властиві жодній іншій професійній субкультурі одного макрокультурного суспільства, що пов’язано з її особливими завданнями щодо забезпечення миру та громадського порядку для всіх членів суспільства як всередині держави, так і стосовно зовнішньої воєнної загрози.

Аспекти розгляду МКК зазначених субкультур можуть бути різними. З професійної точки зору це може бути аспект комунікації військових з цивільним населенням під час виконання службових завдань. Це переважно стосується виконання професійних завдань представниками правоохоронних структур, оскільки саме в цьому випадку представники військової субкультури спілкуються з цивільними в межах однієї національної макрокультури. Інший аспект – комунікація представників правоохоронних органів з цивільними особами з девіантною поведінкою. Таку МКК слід розглядати зовсім під іншим кутом зору, оскільки для субкультури, що протистоїть військовій, найважливішою ознакою є саме схильність до порушення закону, а не належність до цивільних. Ми пропонуємо розглянути МКК військової та цивільної субкультур на прикладах ситуації, яка стала можливою тільки у сучасному демократичному суспільстві, де відбувається взаємопроникнення багатьох субкультур. Маємо на увазі сучасний військовий вищий навчальний заклад, у якому співіснують контрактні групи цивільних студентів і бюджетні групи курсантів – майбутніх військових, цивільні і військові кафедри, цивільні і військові викладачі. Досвід роботи у такому навчальному закладі показує, що процес такої комунікації не завжди призводить до позитивного результату, тобто до адекватного розуміння представниками різних субкультур один одного. Виникають невдачі комунікації, пов’язані саме з невмінням подолати міжкультурні відмінності, уникання необхідності враховувати взаємні вимоги.

Для з’ясування причин міжкультурних конфліктів військових та цивільних розглянемо характерні особливості, притаманні одній і другій субкультурам.

На наш погляд, для характеристики досліджуваних субкультур найприйнятнішою є типологія культур за Г.Хофстеде [1], яка класифікує культури відповідно до ментальних програм, які формуються у людини протягом життя. У нашому випадку можна говорити, що ментальна програма субкультури формується з юнацького віку, коли людина, обираючи навчальний заклад і систему освіти (військову або цивільну), формує моделі поведінки, притаманні обраній культурі. В окремих випадках формування такої ментальної моделі починається раніше, зі школи (маємо на увазі військові ліцеї), або з раннього дитинства, якщо дитина виховується у родині, де хтось з батьків або обоє – військові. Таким чином, джерелом ментальних програм є культура і соціальне оточення, тобто ті умови, в яких відбувається соціалізація й інкультурація людини. Це означає, що ментальні програми визначаються так званими вимірами культури, які включають в себе:

дистанцію влади;
колективізм – індивідуалізм;
маскулінність – фемінність;
уникання невизначеності.

Література.

Hofstede G. Culture’s Consequences. International Differences Work-Related Values. Beverly Hills etc., 1980. (1984).

Овсяннікова Я.О.

Психологічна стійкість як складова психологічної безпеки персоналу, який виконує завдання за умов впливу стрес-факторів

Слово «стійкий» в багатьох мовах світу означає «стабільний, стійкий, твердий, міцний». В англійській, німецькій, французькій та іспанській мовах слово «стійкість» – синонім слова «стабільність».

Найбільш вживаними в сучасній психологічній науці є поняття психологічної стійкості, емоційної стійкості, та стресостійкості.

Зупинимось на характеристиці такого поняття як психологічна стійкість.

Можливі різні підходи до трактування психологічної стійкості. Вона може розглядатися як відповідність постійності і мінливості особистості.

Для психологічної стійкості особистості важливою є здатність до саморозвитку, формування власної індивідуальності.

Психологічну стійкість особистості можна розглядати як складну якість особистості, синтез окремих якостей і здібностей. До складових психологічної стійкості деякі дослідники відносять: здатність до особистісного зростання зі своєчасним і адекватним вирішенням внутрішньоособистісних конфліктів (ціннісних, мотиваційних, рольових); відносну (не абсолютну) стабільність емоційного тону і позитивного настрою; розвинуту вольову регуляцію [1].

Рівень психологічної стійкості особистості проявляється в її трудовій діяльності, в надійності працівника, професіонала. З другого боку, успішна професійна діяльність є основою повноцінного переживання самореалізації, що впливає на задоволеність життям в цілому, на настрій і психологічну стійкість.

Отже, психологічна стійкість за визначенням В.М. Крайнюк – це складна якість особистості, в якій об’єднані: врівноваженість (рівновага), відповідність; стійкість, стабільність (постійність); опірність (резистентність).

Врівноваженість – це здатність утримувати рівень напруги, не виходячи за межі прийнятного (не доводячи до руйнівного стресу). Під стійкістю мається на увазі здатність протистояти труднощам, зберігати віру в ситуаціях фрустрації, а під стабільністю – постійний рівень настрою. Опірність – це здатність зберігати свободу поведінки і вибору способу життя, це самодостатність як свобода від залежності (хімічної, інтеракційної або поведінкової) [2].

В цьому наборі складових представлені всі рівні організації людини, рівні його буття: біологічний, психологічний і соціальний.

Регуляція напруги, врівноваженість (узгодженість) інтенсивності мотивації, утримання напруги в межах оптимуму або хоча б прийнятності – одна з найважливіших сторін біологічного буття людини.

Стійкість в подоланні труднощів, збереження віри в себе, упевненості в собі, своїх можливостях, досконалість психічної саморегуляції, постійний, достатньо високий, рівень настрою – невід’ємна частина психічного життя. Здатність зберігати постійний рівень настрою без звернення до психоактивних речовин і бути чуйним, чутливим до різних аспектів життя, мати різносторонні інтереси, уникати однієї-єдиної мотиваційної домінанти – також важлива складова психологічної стійкості (на цьому, власне психологічному, рівні) [2].

Нарешті, не можна не відзначити постійну міжособистісну взаємодію, включеність в безліч соціальних зв’язків, відкритість впливам, з одного боку, а з іншого – опірність надмірно сильним впливам. В психологічну стійкість входить здатність знаходити баланс між конформністю і автономністю і утримувати цю рівновагу.

Таким чином, за визначенням деяких дослідників, психологічна стійкість – це якість особистості, окремими аспектами якої є врівноваженість, стабільність і опірність. Вона дає змогу особистості протистояти життєвим труднощам, несприятливому тиску обставин, зберігати здоров’я і працездатність в різних випробуваннях.

Психологічну стійкість підтримують внутрішні (особистісні) ресурси і зовнішні (міжособистісна, соціальна підтримка).

У підтримці психологічної стійкості так чи інакше беруть участь всі сфери особистості. На рівні темпераменту особливістю, що зумовлює виникнення нестійкості, є підвищена емоційність. В емоційній сфері важливі, крім перерахованих, тривожність, схильність до агресії, гнівливість, гіпотимність. Істотний вплив має вираженість вольових якостей: наполегливість, енергійність, уміння керувати собою [3].

Важлива складова психологічної стійкості – позитивний образ Я, у якому, у свою чергу, істотну роль відіграє позитивна групова ідентичність особистості.

Можна виділити індивідуальні особливості, що зумовлюють зниження стійкості: підвищена тривожність; гнівливість, ворожість (особливо придушені), агресія, спрямована на себе; емоційна збудливість, нестабільність; песимістичне відношення до життєвої ситуації; замкнутість, закритість.

Психологічну стійкість знижують також утруднення самореалізації, сприйняття себе невдахою; внутрішньоособистісні конфлікти; тілесні розлади.

Підґрунтям психологічної стійкості, на думку Г.С. Никифорова, є віра, тобто спокійна впевненість в своєму виборі, незважаючи на думку оточуючих, незалежність від точки зору інших, впевненість у своїх силах [3].

Таким чином, за думкою вчених, психологічна стійкість – це складна якість особистості, в якій об’єднані: врівноваженість (рівновага), відповідність; стійкість, стабільність (постійність); опірність (резистентність).