Міністерство внутрішніх справ україни Академія внутрішніх військ мвс україни науково-дослідний центр академіі вв мвс україни

Вид материала

Документы

Содержание Попова Г.В., Мілорадова Н.Е. Загроза емоційного вигоряння у оперативних працівників на етапі адаптації до професійної діяльності

Подобный материал:

• Міністерство внутрішніх справ україни академія внутрішніх військ мвс україни Збірник, 5737.51kb.
• Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1092.32kb.
• Історична довідка про Академію внутрішніх військ мвс україни, 51.69kb.
• Фальсифікованих алкогольних напоїв, 424.14kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни концепція реформування системи Міністерства внутрішніх, 526.69kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни н А К А З, 776.01kb.
• 20 років на варті правопорядку. Створення, становлення та розвиток внутрішніх військ, 164.03kb.
• Мвс україни університет внутрішніх справ адміністративна відповідальність в україні, 1331.91kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ положення, 1492.96kb.
• Академія внутрішніх військ мвс україни, 2919.27kb.

Попова Г.В., Мілорадова Н.Е.

Загроза емоційного вигоряння у оперативних працівників на етапі адаптації до професійної діяльності

Професійна діяльність оперативних працівників міліції належить до видів діяльності, що здійснюються у системі координат «людина-людина», тобто пов’язана з багатоваріантністю професійних завдань, що вирішуються та їх інтелектуальною та емоційною насиченістю.

Важливим є те, що оперативні працівники міліції часто виконують свої службові обов’язки у напружених стресогенних, екстремальних умовах. Тому їх професійній діяльності притаманні всі особливості, характерні для інших «критичних» видів діяльності: дефіцит часу для прийняття рішення та його реалізації; вплив на особистість сильних подразників; домінування негативних емоцій при недоліку позитивних; підвищена відповідальність та необхідність невідкладного застосування заходів.

Життєва ситуація передбачає складне переплетення професійних, побутових, особистісних ситуацій. Слід сказати, що у правоохоронців це сполучення є несприятливим для цілісності особистості, психічного та фізичного здоров¢я, розвитку відносин з оточуючими. Правоохоронець, який відчуває несприятливі емоційні стани, не завжди може оцінити їх серйозність, масштаб наслідків. Часто по відношенню до власних емоцій оперативний працівник ОВС має помилкову уяву про те, що складає стрес і які дії необхідні для його нейтралізації.

Розповсюджені серед правоохоронців стереотипи «мужності» ведуть до тенденції ігнорувати свої емоційні стани, що в свою чергу веде до втрати розуміння та можливості саморегуляції особистих емоцій. Як наслідок виникають неприємності в області фізичного та психічного здоров'я:

1. зростає кількість психосоматичних захворювань, оскільки подавлені, невідреаговані емоції часто є їх причиною;
   
2. зростає кількість тяжких душевних станів, оскільки негативні невідреаговані емоції мають здатність накопичуватися;
   
3. зростає кількість емоційних вибухів, оскільки невідреаговані емоції шукають вихід;
   
4. зростає стан незадоволеності собою та своїм життям, оскільки людина орієнтується в ситуації життєвого вибору сутнісні потреби, а на зовнішні вимоги;
   
5. зростають труднощі у встановлені довірливих стосунків, оскільки людина не виражає щирих почуттів.
   

В умовах підвищених вимог до емоційної сфери та обмежених можливостей її регуляції у правоохоронців виникає синдроми «емоційного вигоряння». Переживання феномену «емоційного вигоряння» може досягати болісної гостроти. Стикаючись з кризовими ситуаціями інших, так або інакше, працівник ОВС «використовує» свої почуття, у нього актуалізуються власні невирішені проблеми або конфлікти. В наслідок цього виникає парадоксальна ситуація: покликані допомагати іншим, захищати спокій суспільства робітники ОВС страждають самі. Загальною умовою здорового емоційного життя є зняття заборони на прояв почуттів, розуміння їх важливої ролі у житті людини, підвищення можливостей саморегуляції.

На сьогодні існує думка, що синдром «емоційного вигоряння» виникає у правоохоронців, що мають середній та великий стаж професійної діяльності. Але, за нашими спостереженнями синдром «емоційного вигоряння», може розвиватися і у молодих спеціалістів, як наслідок ускладнення адаптації до професійної діяльності. Складний контингент, з яким доводиться працювати, відсутність практичного досвіду, невпевненість і відчуття некомпетентності, велике навантаження можуть сприяти появі симптомів «вигоряння».

Для оперативних працівників зі стажем професійної діяльності до п’яти років більше ніж для оперативних працівників зі стажем роботи більше п’яти років, типовими важкими професійними ситуаціями є недостатня матеріально-технічна база, ненормований робочий день, низька заробітна платня, великі психологічні та фізичні навантаження, відносини з начальством та професійна діяльність взагалі.

Ціллю даного дослідження було - вивчення рівня емоційного вигоряння у оперативних працівників з різним стажем роботи. В дослідженні приймали участь дві групи оперативних працівників різних підрозділів, з різним стажем професійної діяльності:

1. до 5 років – 30 чоловік;

2. більше 5 років – 30 чоловік.

Вираженість синдромів «емоційного вигоряння» досліджувалась за допомогою опитувальника В. Бойко [1]. Для виявлення достовірності розбіжностей між відсотковими долями двох груп застосовувався метод Стьюдента-Фішера(t – критерій).

При вивченні рівня емоційного вигоряння у оперативних працівників з різним стажем роботи були отримані наступні данні, які представлені у табл. 1.

За результатами методики можна виділити у оперативних працівників зі стажем роботи до 5 років найбільш притаманним є синдром «резистенція» (53,10±15,50), це виражається в неадекватному вибірковому емоційному реагуванні, емоційно-моральній дезорієнтуванні, розширеній сфері економії емоцій, редукції професійних обов’язків. Друге та третє місце займають синдроми «напруги» (46,89±33,23) та «виснаження» (46,89±19,08) відповідно. Це свідчить про те, що для цієї групи оперативних працівників є більш притаманним особиста емоційна відгородженість, емоційний дефіцит, незадоволеність собою, тривога та депресія. За показниками вираженості усі синдроми, знаходиться в стадії формування ( від 37 до 60 балів).

Таблиця 1

Вираженість синдромів емоційного вигоряння у оперативних працівників з різним стажем роботи (в умовних одиницях)

Синдроми емоційного вигоряння	Оперативні працівники		t	р
	До 5 років (n = 30)	Після 5 років (n = 30)
Напруга	46,89 ± 33,23	20,56 ± 19,12	2,06	0,05
Резистенція	53,10 ± 15,50	44,00 ± 15,21	1,26	-
Виснаження	46,89 ± 19,08	33,33 ± 17,55	1,52	-

Для оперативних працівників зі стажем роботи більш п’яти років роботи з цих синдромів більш за все є характерним синдром «резистенції» (44,00±15,21) це виражається в неадекватному вибірковому емоційному реагуванні, емоційно-моральній дезорієнтуванні, розширеній сфері економії емоцій, редукції професійних обов’язків, друге місце займає виснаження (33,33±17,55), а третє напруження (20,56±19,12). У цієї групи в стадії формування знаходиться синдром «резистенції». Синдром «резістенції» складається з таких симптомів: неадекватне вибіркове емоційне реагування, емоційно-моральне дезорієнтування, розширення сфери економії емоцій, редукція професійних обов’язків.

При порівнянні даних методики у оперативних працівників з різним стажем роботи було знайдено відмінність між показниками синдрому «напруги», що характеризується переживанням психотравмуючих обставин, незадоволеністю собою, «загнаністю в клітину», який є більш характерним для оперативних працівників зі стажем роботи менше п’яти років. Розбіжності досягають статистичної значимості при р£0,05.

На основі проведеного дослідження можливо зробити такі висновки:

1. Оперативні працівники зі стажем роботи більше п’яти років відчувають себе менш емоційно спустошеними імовірно завдяки особистісним можливостям до саморегуляції емоційних станів.
   
2. Оперативні працівники зі стажем роботи менше п’яти років частіше відчувають напругу та виснаження імовірно тому, що у них недостатньо сформовані особистісні прийоми саморегуляції емоційних станів.
   
3. Необхідні заходи щодо навчання оперативних працівників з невеликим стажем професійної діяльності цілеспрямованим прийомам саморегуляції власних емоційних станів, що виникають внаслідок професійної діяльності.
   

Література.

1. Водопьянова Н. Синдром выгорания. Диагностика и профілактика / Водопьянова Н., Старченкова Е. – СПб.: Питер, 2005. – 336 с.