Міністерство внутрішніх справ україни Академія внутрішніх військ мвс україни науково-дослідний центр академіі вв мвс україни

Вид материала

Документы

Содержание Поляков І.О. Проблеми психологічної безпеки у промисловому альпінізмі Приходько І.І. Психологічна безпека особистості: феноменологія, концептуалізація, методологія досліджень

Подобный материал:

• Міністерство внутрішніх справ україни академія внутрішніх військ мвс україни Збірник, 5737.51kb.
• Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1092.32kb.
• Історична довідка про Академію внутрішніх військ мвс україни, 51.69kb.
• Фальсифікованих алкогольних напоїв, 424.14kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни концепція реформування системи Міністерства внутрішніх, 526.69kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни н А К А З, 776.01kb.
• 20 років на варті правопорядку. Створення, становлення та розвиток внутрішніх військ, 164.03kb.
• Мвс україни університет внутрішніх справ адміністративна відповідальність в україні, 1331.91kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ положення, 1492.96kb.
• Академія внутрішніх військ мвс україни, 2919.27kb.

Поляков І.О.

Проблеми психологічної безпеки у промисловому альпінізмі

Промисловий альпінізм – це діяльність із підвищеним ступенем небезпеки та важкими фізичними й психічними навантаженнями.

Промисловий альпінізм, як, властиво, і альпінізм взагалі, являє собою заняття з підвищеним навантаженням на психіку людини.

Однак небезпека реалізується в аварійну ситуацію або навіть у нещасний випадок найчастіше лише в результаті неправильних дій самої людини, у результаті його помилок. Тому альпіністську діяльність потрібно «виводити за межі цих перевантажень». Тобто – підвищити надійність самого альпініста, так як виключити небезпеку самої роботи не можна. Шляхів тут не багато:

1. Підвищити власний рівень захищеності. Тобто підняти рівень підготовленості організму, його тренованості. Чим вище спортивна форма, тим далі відсувається бар'єр незахищеності.
   
2. Вивести як найбільше своїх дій у режим автоматизованих навичок. І тут теж потрібна тренування, навчання (або самонавчання).
   
3. Зменшити число відволікаючих факторів до мінімуму (відволікаючим факторами можуть бути предмети спорядження, одягу, устаткування). І щоб виключити їхній вплив, потрібно всю підготовчу роботу з ними – припасування, налагодження провести заздалегідь, унизу.
   
4. Ощадливо витрачати власні ресурси. Фізичні – намагаючись не перевантажуватися, дотримувати по можливості режим праці й відпочинку, не допускаючи пікових навантажень. І психічні. На них впливають і склад бригади, і психологічна сумісність всіх її членів між собою (психологічний клімат). Це важливо й при виконанні яких-небудь короткочасних робіт, але набагато важливіше, коли робота тривала, у відрядженні, у відриві від будинку [1].
   

Для підвищення психологічної стійкості корисним є вміння користуватися такими методами як, наприклад, аутотренінг, що дозволяє й добре настроїтися на майбутню роботу, і оптимально використовувати час для відпочинку.

І, нарешті, саме головне. Одним з найважливіших аспектів формування психологічної готовності до безпечної діяльності в умовах підвищеної небезпеки, який, властиво, є промисловий альпінізм, є виховання. Так чи інакше, психічні властивості людини багато в чому є наслідком впливу на нього навколишнього соціального середовища. Тому дуже велике значення грає те, як кожний працівник буде ставитися в проблемі забезпечення безпеки. А звідси й формується загальне, колективне відношення до цієї проблеми. У «великому світі» таке відношення суспільства до ряду проблем часто називають менталітетом.

Неправильні характеристики менталітету: «а, наплювати!», «із мною не може нічого відбутися!», «поки немає перевіряючих, можна попрацювати й так (з порушеннями правил)», – і інші.

На сьогоднішній день промисловий альпінізм – це також спосіб заробітку: встановлення на висоті кондиціонерів, затирання міжпанельних швів, прокладка кабелю та багато ін. І альпіністи, намагаючись виконати як можна більше замовлень, нехтують правилами безпеки та страховки. А більшість з їх не має відповідних свідоцтв та допусків, тобто вони не проходили спеціальної підготовки. А не підготовлена людина на момент екстремальної ситуації на висоті діє хаотично, і це може призвести до тяжких наслідків. У випадку психічного (емоційного) стресу людина оцінює майбутню ситуацію як загрозливу або важку. Така оцінка викликає емоції й таку ж адаптаційну перебудову в організмі, як і будь-який фізичний подразник. Однак якщо при фізіологічному стресі адаптаційний синдром виникає в момент зустрічі з подразником, те при психічному стресі адаптація передує ситуації, наступає завчасно [2].

В останні роки відзначалася умовність повного поділу фізіологічного й психічного стресу. Реакція організму єдина, торкати багато хто його системи й функції, і тому стрес визначається як цільна психофізіологічна реакція, у якій фізіологічні й психічні компоненти і їхня питома ваги можуть бути різні.

Ситуацію особистість оцінює з обліком індивідуального накопиченого досвіду й знань, з одному боку, і з обліком відносини між мотивацією й власною можливістю, з іншої. Ця оцінка лежить в основі виникнення емоційного порушення. У свою чергу емоційне порушення може породити різні стани. Це або емоції «гніву», із проявом агресії, симпатичний реакція («ерготропний синдром»), або зниження рівня активності з парасимпатическою активацією («трофотропний синдром»). Велике значення ролі емоцій як, що запускає фактора, надавав П.К. Анохін.

З огляду на важливість оцінки ситуації, і її вплив на характер протікання адаптації особистості в екстремальному середовищі, існує зв'язок між емоційною й конструктивною оцінкою особистості ситуації й успішністю її діяльності:

1. Людина оцінює ситуацію на основі минулого досвіду, із внутрішньо погодженої позиції, між емоційними й раціональною (конструктивної) компонентами.
   
2. Існує зв'язок між характером оцінки ситуації й характером його діяльності.
   

Література.

1. Гофштейн А.И. Промальп в ответах на вопросы / Гофштейн А.И., Мартынов А.И. – М.: ТВТ Дивизион, 2005. – 112 с.
   
2. Погорелов А.Г. Обучение преодолению экстремальных ситуаций альпинистами на этапе их профессиональной подготовки: дис. …кандидата. психол. наук : 19.00.07 / Погорелов Александр Григорьевич. – М., 2003. – 226 с.
   

Приходько І.І.

Психологічна безпека особистості: феноменологія, концептуалізація, методологія досліджень

Ще з давніх часів проблема безпеки завжди турбувала людство, саме завдяки безпеці, основу якої становить трудова діяльність, суспільство може жити, змінюватися й розвиватися. Раніше це було пов’язано, в основному, з забезпеченням власного життя людини, але на сьогодні на передній план висуваються не тільки вітальні потреби, але й проблема збереження однієї з її складових – безпеки психологічної. Особливо вона набуває актуальності у зв’язку з інтенсивним розвитком інформаційних технологій, коли з боку засобів масової інформації на психіку людину здійснюється негативний інформаційно-психологічний вплив.

Проведений аналіз наукових джерел показав, що на сьогоднішній день серед вчених немає єдиних поглядів на категорію „психологічна безпека”, тому, на наш погляд, необхідно більш докладно розглянути її зміст.

Найбільш системні наукові дослідження психологічних проблем безпеки людини стали з’являтися наприкінці ХХ століття й були представлені, в основному, у публікаціях російських авторських колективів – С.Ю. Решетиної та Г.Л. Смоляна; С.К. Рощина та В.А. Сосніна; Г.В. Грачьова й І.К. Мельника; а також М.А. Котика, І.М. Панаріна, В.Є. Лепського. Уперше термін психологічна безпека було введено С.К. Рощіним і В.А. Сосніним у 1995 році, під яким вони розуміли стан суспільної свідомості, в якому суспільство в цілому й кожна окрема особистість сприймають існуючу якість життя як адекватну й надійну, оскільки вона створює реальні можливості для задоволення природних і соціальних потреб громадян сьогодні й дає їм підстави для впевненості в майбутньому. У тому ж році І.М. Панарін опублікував результати наукових досліджень психологічної безпеки військовослужбовців, розкривши це поняття через використання таких категорій як „психічне здоров’я” і „загрози”, яке ним розглядалося як одна зі сфер національної безпеки держави. При цьому психологічна безпека трактується як такий стан психіки населення держави, при якому забезпечується успішний психічний розвиток, і адекватно відображуються внутрішні й зовнішні погрози психічному здоров’ю.

Декілька пізніше Г.В. Грачьов, І.К. Мельник (1996, 1998, 2003), розглядаючи різноманітні аспекти інформаційного впливу як на сучасне суспільство в цілому, так і на конкретну особистість, зокрема, пропонують визначення інформаційно-психологічної безпеки особистості, маючи на увазі, що це „певний стан захищеності психіки особистості від дії різноманітних інформаційних факторів, що перешкоджають або утруднюють формування й функціонування адекватної інформаційно-орієнтовної основи соціальної поведінки людини в цілому й життєдіяльності в суспільстві, а також адекватної системи її суб’єктивних (особистісних, суб’єктивно-особистісних) відносин до навколишнього світу й самої до себе”. У більш широкому розумінні інформаційно-психологічна безпека особистості – це стан захищеності особистості, що забезпечує її цілісність як активного соціального суб’єкта й можливостей розвитку в умовах інформаційної взаємодії з навколишнім середовищем.

Дослідження психологічної безпеки суб’єкта професійної діяльності дозволили Шликовій Н.Л. (2004) визначити її як „складне структуроване психологічне утворення, що припускає розгляд психологічної безпеки як цілісної системи процесів, результатом протікання яких є відповідність потреб, цінностей, можливостей суб’єкта відбитим характеристикам реальної дійсності”. Складовими психологічної безпеки є протиріччя між цінностями (можливостями) суб’єкта й відбитими у свідомості суб’єкта характеристиками реальної дійсності. Функціонування психологічної безпеки відбувається як „процес емоційно-оцінного відбиття, результатом якого є сукупність порівнюваних суб’єктом еталонних і реальних образів соціальних об’єктів, явищ і ситуацій, що визначають наявність і рівень прояву протиріч між цінностями (можливостями) суб’єкта й відбитих характеристиках реальної дійсності”.

Таким чином, на сьогодні існують різні підходи до визначення психологічної безпеки особистості: по-перше, психологічну безпеку можна визначати з погляду формування й розвитку індивідуально-психологічних особливостей людини, які виступають суб’єктивними умовами для формування безпеки; по-друге, психологічна безпека людини розглядається як рівень розвитку умов його життєдіяльності (якості життя); по-третє, психологічна безпека може бути розглянута як результат протікання психічних процесів.

У зв’язку з остаточною невизначеністю даної наукової категорії на початку дослідження нами було висунуто гіпотезу, що психологічну безпеку особистості доцільно розглядати як стабільну та перехідну, тому що людина в певний момент часу перебуває тільки в одному стані, а їхня зміна здійснюється, як правило, у проміжну, перехідну стадію; психічні процеси, стани й властивості особистості, які є інтегральними складовими психологічної безпеки особистості, повинні розмежовуватися за ознакою динамічності – перші більш рухливі, другі займають проміжне положення, треті – найстабільніші.

Системне вивчення психологічної безпеки особистості для визначення її змісту, аналізу, опису, розроблення структурної моделі та проведення експериментального дослідження нами розуміється як цілісне, складне, поліфункціональне та поліструктурне явище. Такий підхід дозволяє розглядати психологічну безпеку особистості об’єктом системного опису. Зрізом дослідження, що дає можливість одержати найповніший набір її характеристик, стали наявні форми опису її різних рівнів узагальненості: від самих загальних визначень безпеки в різних її видах (соціальної, військової, економічної, гуманітарної, політичної тощо) до опису конкретних її проявів. До термінологічних описів було віднесено словники, підручники, навчальні посібники, монографії, статті, присвячені теоретичному аналізу психологічної безпеки. Емпіричні дослідження містили в собі наукові статті, частини монографій, матеріали науково-практичних конференцій, що висвітлювали експериментальні дослідження психологічної безпеки. Ці два види опису, доповнюючи один одного, вносили істотний вклад у створення цілісного образу уявлень про психологічну безпеку особистості.

З урахуванням положення принципів системного підходу, ми уявляємо психологічну безпеку як якісно-своєрідну систему з властивими їй внутрішніми й зовнішніми зв’язками, специфічними закономірностями. Таким чином, психологічна безпека особистості може розглядатися як багаторівнева динамічна система, яка складається з психічних процесів, станів та властивостей, які перебувають у певному взаємозв’язку й взаємодії. Необхідно підкреслити, що вона є не сумативною, а цілісною системою, якій властиві кореляційні зв’язки, що включають у себе координацію й субординацію її складових елементів.

Розглядаючи психологічну безпеку особистості як багаторівневу й багатоаспектну систему, необхідно досліджувати її психічні проявлення не тільки на різних рівнях, але й виявляти взаємозв’язки, що існують між ними, а також зовнішні впливи на неї. Протиріччя, що виникають між потребами, можливостями й ціннісними орієнтаціями людини й відбитими через свідомість характеристиками середовища, у свою чергу, так само є взаємозалежними, неізольованими один від іншого, що дозволяє говорити про їх взаємовизначеність.

Основну роль у формуванні психологічної безпеки суб’єкта виконують регуляторні механізми, які відносяться до різних психологічних систем, включаючи діяльність, психічні функції та стани, особистісні характеристики, середовище. Звідси виникає необхідність вивчення цієї категорії як відкритої системи, для якої характерно стан рухливої рівноваги, що зберігає сталість структур при одночасній безперервній взаємодії всіх елементів системи. На відміну від стану рівноваги в закритих системах, повністю детермінованого початковими умовами, відкрита система може досягати стану, що не залежить від її вихідних умов і визначається винятково параметрами системи.

У процесі проведення структурного аналізу нами виявлені наступні основні взаємозв’язки складових системи психологічної безпеки особистості: багаторівневість, яка збігається з багаторівневістю організму людини, суб’єктивність – об’єктивність і ступінь узагальненості (загальні, особливі, індивідуальні). На базі кожного з них формується одна з трьох підструктур загальної структури психологічної безпеки особистості. Перша підструктура, ієрархічна, утворена характеристиками кожного із чотирьох основних рівнів (видів) організації особистої безпеки людини: фізіологічної, психофізіологічної, психологічної й соціально-психологічної. Друга підструктура, координаційна, розкриває наявність у кожному виді особистої безпеки людини суб’єктивної (переживання самої людини) і об’єктивної (дослідника або спостерігача) сторін. Третю підструктуру психологічної безпеки особистості утворюють три групи характеристик: загальні, особливі й індивідуальні, які взаємовключають один одного.

Багаторівнева структурна схема (модель) психологічної безпеки особистості дає уявлення про три перераховані підструктури й їхні взаємозв’язки в єдиній структурі особистої безпеки людини. Самий нижній, фізіологічний, рівень ієрархічної підструктури включає нейрофізіологічні характеристики, морфологічні й біохімічні зміни, зрушення фізіологічних функцій; психофізіологічний рівень – вегетативні реакції, зміни психомоторики, сенсоріки людини; психологічний рівень – зміни психічних функцій і психічних станів. Характеристики поведінки, діяльності та взаємовідносини людини в суспільстві об’єднані на соціально-психологічному рівні.

У другій структурі психологічної безпеки особистості, координаційної, відбувається подальше впорядкування характеристик компонентного складу з ознак суб’єктивності – об’єктивності. Суб’єктивними, на нашу думку, можна вважати характеристики психічних явищ, що склалися в суб’єкта (людини) в процесі самоспостереження. Об’єктивні характеристики психічних явищ відбуваються в результаті зовнішнього, об’єктивного (прямого або непрямого) спостереження за поведінкою та діяльністю суб’єкта. Третя підструктура психологічної безпеки особистості впорядковує характеристики їхнього компонентного складу за ступенем узагальненості: загальні, особливі, індивідуальні. Загальновідомо, що мета будь-якого психологічного дослідження є розкриття індивідуальних, специфічних психологічних закономірностей об’єкта. Тому при вивченні психологічної безпеки людини ця мета може бути досягнута аналізом її конкретних індивідуальних характеристик (складових) того або іншого суб’єкта. Однак подальша мета психологічного дослідження припускає перехід від єдиного до загального. Це означає, що вивчення індивідуальних характеристик психологічної безпеки особистості може бути лише проміжним етапом аналізу. Повний його цикл припускає виявлення в індивідуальних характеристиках особливих, а потім загальних ознак, тобто дозволить розкрити третю підструктуру психологічної безпеки особистості.

Таким чином, проаналізував сутність та зміст понять безпеки у різних галузях науки, а також проведене власне дослідження дозволило запропонувати наступне визначення: психологічна безпека особистості представляє багаторівневу динамічну систему, яка визначає рівень захищеності психіки людини, її здатність підтримувати оптимальний рівень функціонування, спроможність усунення виникаючих зовнішніх та внутрішніх загроз та можливість збереження на достатньо стійкому дієздатному рівні.

У подальших дослідженнях планується розробити концептуальні підходи щодо визначення системи багаторівневої діагностики психологічної безпеки особистості.