Міністерство внутрішніх справ україни Академія внутрішніх військ мвс україни науково-дослідний центр академіі вв мвс україни

Вид материалаДокументы

Содержание


Симоненко Г.В., Бойко Р.В. Правові засади особистої безпеки працівників ОВС
Рис. 1. Динаміка загального рівня травматизму працівників міліції за період з 2001 по 2008 роки (щорічна кількість травмованих)
Подобный материал:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   64

Симоненко Г.В., Бойко Р.В.

Правові засади особистої безпеки працівників ОВС



Національні інтереси України зобов'язують вирішувати проблеми безпеки працівників міліції на професійній основі. Українська держава закріпила в своїй Конституції (ст.1) положення про те, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Для ефективної реалізації цього положення необхідно нарощувати людський потенціал у державі, який в достатньому обсязі мав би необхідні знання в галузі особистої безпеки з умовою належного застосовування їх у практичній діяльності. На особливу увагу заслуговують проблеми забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів, зокрема органів внутрішніх справ. Співробітники цих інституцій виконують важливі функції держави щодо наповнення бюджету та контролю за дотриманням законодавства.

Розглядаючи проблеми безпеки, необхідно зазначити, що безпека життєдіяльності вивчає проблеми захисту людей в різних видах діяльності (зокрема у правовій, трудовій, військовій, правоохоронній та в ін.).

Важливість теми дослідження підвищується ще й тим, що у жодному виді діяльності неможливо досягти гарантій абсолютної безпеки, будь-яка діяльність у тому або іншому вигляді небезпечна, але особливо небезпечна професійна діяльність працівників міліції, що відображено на рис. 1.

Проблема забезпечення безпеки діяльності працівників міліції останнім часом стала однією з основних проблем, яка вимагає постійного аналізу, вивчення та удосконалення. Працівники міліції не завжди мають належну фізичну, правову, психологічну, теоретичну та практичну підготовку. Не всі вони вміють орієнтуватися у складній обстановці, чи здатні прийняти правильне рішення в екстремальних ситуаціях і спроможні протидіяти злочинцям у різних ситуаціях, що в кінцевому результаті призводить до небажаних наслідків. В загальному розумінні, особиста безпека та її значення у службовій діяльності працівників, правове забезпечення та правові гарантії співробітників, елементи їх професійної та психологічної підготовки – розглядаються як важливий фактор безпечної професійної діяльності.




Рис. 1. Динаміка загального рівня травматизму працівників міліції за період з 2001 по 2008 роки (щорічна кількість травмованих)


До основних принципів особистої безпеки правоохоронців можна віднести: організаційно-правовий; управлінський; індивідуально-професійний; методично-педагогічний; духовний; психологічний; спеціально-тактичний.

Конституція України (ст. 3) закріпила, що права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Конституційні норми, спрямовані на забезпечення державою реалізації, охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, потребують від міліції й інших правоохоронних органів послідовно спрямовувати свою правозастосовну діяльність на забезпечення добробуту людини, ґрунтуючись при цьому на принципі верховенства положень, закріплених в Основному Законі держави, дотримання якого є однією з головних умов у розбудові демократичної, соціальної, правової держави.

Правовою основою щодо забезпечення особистої безпеки працівників міліції є Конституція України та закон України «Про міліцію».

Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю громадян чи працівників міліції (ст. 12 закону України «Про міліцію»), встановлені гарантії особистої безпеки озброєного працівника міліції (Ст. 15-1 закону України «Про міліцію»). Гарантування виконання основних обов’язків та прав працівників міліції може бути тільки при забезпечення їх особистої безпеки. Травмований, поранений, хворий, а в крайньому випадку загиблий працівник міліції не здатний виконувати поставлені перед ним задачі, піддає підвищеному ризику громадян, об’єкти народного господарства та навколишнє середовище. Класифікація прав міліції повинна, перш за все, виділяти дві основні групи прав, наданих для забезпечення контрольної та охоронної функцій.

Велике значення для правового захисту при виконанні службово-професійних завдань співробітників ОВС має закон України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів ”, який передбачає систему заходів по забезпеченню виконання покладених на них обов'язків і реалізації наданих прав, а також від посягань на життя, здоров'я, житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв'язку з службовою діяльністю цих працівників. Цим законом передбачені спеціальні заходи забезпечення безпеки: особиста охорона, охорона житла і майна; надання зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку; встановлення телефону за місцем проживання; використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження; тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку; забезпечення конфіденційності даних про об'єкти захисту; переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання.

Правовий захист працівника міліції передбачає надання йому можливості відновлення стану, в якому він перебував до порушення його прав; припинення дій, які порушують його права чи створюють загрозу їх порушення; визнання недійсними актів державного органу, органу місцевого самоврядування, інших організацій, установ стосовно працівника, якщо вони прийняті з порушенням чинного законодавства; самозахисту своїх прав у передбачених законом випадках; відшкодування збитків, компенсації моральної шкоди, завданої йому та його близьким родичам протиправними діями.

Рівень і повнота правового захисту працівників міліції, крім нормативної врегульованості, значною мірою залежать ще від знання та урахування наступних факторів: обережності; повноти та достовірності необхідної інформації; відсутності інформаційних перешкод та інформаційного перевантаження; достатності часу для прийняття правильного та адекватного рішення щодо наявної ситуації; тренованості професійної поведінки в екстремальних ситуаціях; відсутності агресивного оточення, страху отримати ушкодження, нестандартних ситуацій, постійних фізичних (тренувальних) навантажень призводять до перевтоми, виснаження, втрати почуття обережності та здатності до самозахисту.

Метою подальших досліджень є розробка принципів, мети, змісту, форм та методів роботи щодо профілактики, мінімізації, компенсації та корекції можливих фізичних, психічних, соціальних відхилень у працівників міліції; вивчення несприятливих факторів та небезпечності у діяльності працівників міліції, визначення можливостей суспільства, держави, певних інститутів щодо їх мінімізації, компенсації та корекції їх впливу на розвиток особистості працівника. Потребують суттєвої корекції гарантії правової захищеності працівників міліції, лишаються не сформульованими, на наш погляд, наступні поняття:

1) гарантія того, що всі вимоги працівника міліції будуть виконані;

2) гарантія законності діяльності працівника міліції;

3) гарантія обґрунтованості міліцейського втручання;

4) гарантія довіри працівнику міліції;

5) гарантія примусового здійснення законних вимог працівника міліції;

6) відповідальність за протидію законній діяльності працівника міліції;

7) заходи по забезпеченню особистої безпеки працівника міліції.

Нами визначені та розглядаються практичні заходи з метою підвищення особистої безпеки працівників: керівні; організаторські; кадрові; удосконалення професійної майстерності; удосконалення духовних та моральних якостей; удосконалення тактичних заходів; удосконалення правової бази; психологічні заходи; удосконалення фізичних заходів; удосконалення медичних заходів; удосконалення матеріально-технічних заходів; удосконалення соціально-економічних заходів.