Харківському національному університету ім. В. Н. Каразіна та 80-річчю кафедри інфекційних хвороб Харківської медичної академії післядипломної освіти Харків 2004
| Вид материала | Диплом |
СодержаниеРОЛЬ АПОПТОЗУ ПРИ СЕПСИСІ Чуклін С.М., Переяслов А.А. Вплив циклоферону на рівень циркулюючих імунних комплексів та їхній молекулярний склад при лікуванні тонзилогенного хроніосепсис |
- Типовий навчальний план І програма спеціалізації (інтернатури) випускників вищих медичних, 868.73kb.
- Типовий навчальний план та програма інтернатури випускників вищих медичних закладів, 744.68kb.
- Навчальний план І програма схвалені Координаційною науково-методичною радою з післядипломної, 678.92kb.
- Чепілко Катерина Іванівна Подолюк Ольга Олександрівна Рецензент: Голова проблемної, 398.49kb.
- Міністерство освіти І науки україни управління культури І туризму харківської обласної, 44.83kb.
- Валентина Валентиновича Кришталя та 25-річчю кафедри сексології та медичної психології, 598kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни харківський національний університет, 200.57kb.
- В. Н. Каразіна кафедра загальной та клінічної імунології та алергології грип (антропонозний,, 687.35kb.
- Затверджено наказом ректора Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, 88.61kb.
- Національної Медичної Академії післядиплом, 176.76kb.
РОЛЬ АПОПТОЗУ ПРИ СЕПСИСІ
Чуклін С.М., Переяслов А.А.
Львівський національний медичний університет ім.Данила Галицького
Значна летальність при сепсисі спонукає дослідників до інтенсивного вивчення його патогенезу і нових напрямків у лікуванні. Велика увага на теперішній час приділяється апоптозу, який визначається у лімфоцитах і епітеліальних клітинах травного каналу. Сепсис прискорює його у даних типах клітин.
Імуногістохімічні дослідження селезінки померлих від сепсису визначили суттєве зниження В-клітин, CD4+ Т-лімфоцитів і фолікулярних дендритних клітин. Кількість CD8+ Т-клітин, натуральних кілерів і макрофагів не змінювалась.
Зниження в органних лімфоцитах супроводжується також їх зменшенням у периферичній крові. Цей процес у хворих на сепсис може бути наслідком апоптозу чи рекрутменту клітин з крові у тканини, або комбінацією обох процесів.
Ступінь апоптозу лімфоцитів корелює з важкістю септичного стану.
Зменшення лімфоцитів і дендритних клітин при сепсисі може мати важкі наслідки. Спочатку їх втрата може мати сприятливий ефект, оскільки інтенсифікує запальний процес, який супроводжує сепсис, що знижує пошкодження органів і підвищує виживання. Проте, втрата імунних клітин шкодить здатності організму протидіяти інфікуванню. Водночас, апоптоз імуних клітин може бути супровідним феноменом, який не впливає на летальність.
Апоптоз лімфоцитів, індукований сепсисом, є важливим внаслідок інтенсивної втрати клітин і потенціального імуносупресивного ефекту апоптозних клітин на імунну систему. Захоплення фагоцитами апоптозних клітин стимулює імунологічну толерантність шляхом виділення протизапальних цитокінів і супресії продукування прозапальних. Водночас, поглинання цих лімфоцитів макрофагами чи дендритними клітинами не індукує експресію костимулюючих молекул. Таким чином, Т-лімфоцити, які контактують з антигенпрезентуючими клітинами, можуть стати анергічними чи наражаються апоптозу. Навпаки, захоплення некротичних клітин фагоцитами спричинює експресію костимулюючих молекул і активування Т-лімфоцитів з розвитком імунних реакцій.
Можливі два шляхи ініціації апоптозу: через зовнішній рецептор з активуванням каспази-8, через пошкодження мітохондрій з вивільненням медіаторів, які активують каспазу-9. Ці каспази стимулюють каспазу-3, яка задіяна в кінцевий шлях програмованої загибелі клітин. Каспаза-8 може активуватись різноманітними чинниками, зокрема фактором некрозу пухлин α і FasL. Мітохондріальний шлях, опосередкований каспазою-9, запускається активними метаболітами кисню, хіміотерапевтичними середниками та ін. Визначення цих шляхів при сепсисі важливе для розвитку можливої терапії.
При сепсисі, одночасно з лімфоцитами, апоптозу зазнають епітеліальні клітини травного каналу. Загибель епітеліоцитів є причиною транслокації бактерій у системний кровоплин, що сприяє розвитку поліорганної дисфункції. Зниження загибелі інтестинальних епітеліальних клітин може допомогти у лікуванні. Важливо також пам’ятати, що кишечник, містить велику кількість лімфоцитів, що вказує на можливу взаємодію епітеліоцитів з лімфоцитами.
Блокування апоптозу є новим шляхом у лікуванні хворих на сепсис чи з синдромом системної запальної відповіді.
ВПЛИВ ЦИКЛОФЕРОНУ НА РІВЕНЬ ЦИРКУЛЮЮЧИХ ІМУННИХ КОМПЛЕКСІВ ТА ЇХНІЙ МОЛЕКУЛЯРНИЙ СКЛАД ПРИ ЛІКУВАННІ ТОНЗИЛОГЕННОГО ХРОНІОСЕПСИСУ, ГЕРПЕТИЧНОЇ ЕТІОЛОГІЇ
Чхетіані Р.Б.
Луганський обласний центр по профілактиці та боротьбі зі СНІД
У теперішній час суттєвого розповсюдження набула захворюваність на гострий та хронічний тонзиліт, особливо серед осіб молодого, найбільш працездатного віку. Етіологічні чинники даного захворювання різні, досить часто тонзиліт розвивається після перенесеної герпетичної інфекції, тобто збудником його є вірус простого герпесу. У багатьох випадках дана патологія ускладнюється виникненням у низки хворих тонзилогенного хроніосепсису (ТХС) герпетичної етіології, який тривало перебігає та суттєво обмежує працездатність людини. Встановлено, що традиційна антибактеріальна терапія у хворих на ТХС герпетичної етіології недостатньо ефективна, та забезпечує лише термінове покращення загального стану хворих, а у низки пацієнтів взагалі не дає позитивного ефекту. У патогенезі ТХС герпетичної етіології має значення розвиток імунодефіциту, тому лікування даного захворювання повинно бути патогенетично обгрунтованим, тобто направленим на нормалізацію імунологічного гомеостазу.
У цьому плані нашу увагу привернула можливість використання для лікування хворих на ТХС циклоферону. Циклоферон – новий препарат, що суттєво покращує продукцію ендогенного інтерферону, і тому сприяє нормалізації концентрацій сироваткового інтерферону. Крім того, циклоферон забезпечує відновлення імунологічного гомеостазу, оскільки він діє синергічно з іншими імуноактивними препаратами. Унікальною рисою механізму фармакологічної дії циклоферону є те, що циклоферон поряд з імунокорегуючою дією також здійснює чітко виражений протизапальний ефект, що є досить позитивним у клінічному плані, оскільки це сприяє ліквідації запального процесу в піднебінних мигдалинах хворих та інших лімфоїдних утвореннях ротоглотки.
Під наглядом знаходилося 2 групи хворих на ТХС: основна (22 особи), що отримувала в комплексі лікування циклоферон, та група зіставлення (20 осіб), що отримувала лише загальноприйняте лікування (без циклоферону). Обидві групи обстежених були рандомізовані за статтю, віком хворих, тривалістю та тяжкістю перебігу хроніосепсису, а також етіологією захворювання. Діагноз ТХС герпетичної етіології у всіх випадках був підтверджений при огляді ЛОР-спеціаліста та проведенні спеціальних лабораторних досліджень: бактеріологічного, серологічного, імуноферментного аналізу. Клінічне обстеження переважної більшості хворих, що були під наглядом, здійснено в умовах спеціалізованого інфекційного відділення для госпіталізацій хворих на гострий тонзиліт на базі багатопрофільної клінічної міської лікарні № 4 м. Луганська.
Після встановлення та бактеріологічного підтвердження діагнозу ТХС герпетичної етіології, при загостренні патологічного процесу, хворим основної групи призначали загальноприйняте лікування та додатково вводили циклоферон внутрішньом’язово за схемою: по 2 мл 12,5% розчину 1 раз на добу 5 – 7 днів поспіль, потім по 2 мл через день ще 5 ін’єкцій, а далі по 2 мл 1 раз в 5 днів ще 7 – 10 ін’єкцій циклоферону. Хворі групи зіставлення отримували те ж саме лікування, але без включення циклоферону.
До початку лікування клініко-анамнестичні данні в обох групах обстежених хворих були практично однаковими. За даними анамнезу захворювання на ТХС почалося після тяжкого перебігу герпетичного тонзиліту. Клінічна картина ТХС характеризувалася загальною слабкістю, нездужанням, субфебрилітетом, періодично виникаючими підвищеннями температури тіла до 38,2 – 39,40С, наявністю збільшених та чутливих або болючих при пальпації периферичних лімфатичних вузлів, частіше підщелепних, задньошийних, іноді передньошийних, помірним збільшенням селезінки, блідістю шкіри, нерідко наявністю гіпохромної анемії.
При проведенні імунологічного обстеження було встановлено, що в гострому періоді захворювання, до початку здійснення лікувальних заходів у хворих на ТХС герпетичної етіології обох груп відмічалися однотипові зрушення вивчених показників, які характеризувалися істотним зростанням концентрації ЦІК, переважно за рахунок найбільш патогенних середньомолекулярної (11S-19S) і дрібномолекулярної (<11S) фракції, у той час, як абсолютна кількість великомолекулярних (<19S) імунних комплексів у більшості обстежених хворих зберігалася у нормі або злегка перебільшувала верхню межу норми (P>0,05).
Після проведеного лікування в основній групі, яка лікувалася з включенням циклоферону, нормалізувався молекулярний склад ЦІК (2,01±0,08 г/л при вихідному 3,04±0,12 г/л), як у плані співвідношення фракцій різної молекулярної маси, так і у відношенні їхнього абсолютного вмісту. У той же час у групі зіставлення, що не одержувала циклоферон, незважаючи на деяку тенденцію до зниження середньомолекулярної фракції, її вміст залишався вірогідно вищим від показника норми.
Отже, отримані дані дозволяють вважати, що використання циклоферону в комплексній терапії ТХС герпетичної етіології патогенетично виправдане, оскільки забезпечує нормалізацію рівня ЦІК і їхнього молекулярного складу.