Geum.ru

Cols=2 gutter=24> 2007/№3 Засновники

Вид материалаДиплом
Щоденно пошли світлу думку твоїй країні, твоєму місту
Енергія лине вслід за думкою”.
Е, е, дитино
Оригінал рукопису пісні
Прикладу тя камінцями
Ой, спи, дитя, до вечора
Листівка створена Галиною Гнатівною
Ой, спи, дитя, в колисоньці
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

1.


31 грудня 2007 року виповнюється 130 років від дня народження Гната Хоткевича (31.12.1877–8.10.1938) – видатного українсь-кого письменника, мистецтвознавця, режи-сера, театрального діяча, композитора, банду-риста, фольклориста, педагога, громадсько-політичного діяча і художника, який зробив вагомий внесок у збереження національних традицій, розвиток культури і літератури. Значну частину свого життя (після революції 1905 і до 1912) Гнат Хоткевич мешкав у Галичині. Тут у нього було дуже активне мистецьке і літературне життя.

Завдяки Гнату Хоткевичу відроджується бандура – музичний інструмент на 12-30 і більше струн західноєвропейського поход-ження, відома в Україні з кінця ХVІ століття (попередниця – кобза) [2, с. 88]. “Підручник гри на бандурі” Гната Хоткевича сприяє розквіту музичної творчості в Україні, з’яв-ляються талановиті бандуристи Т. Пархомен-ко, І. Кучеренко, В. Ємець та ін.

У 1920-ті роки існували капели банду-ристів у Києві, Полтаві, Харкові, Дніпро-петровську, Запоріжжі, Умані, Миргороді та ін. Державну Капелу Бандуристів імені Т. Шевченка організували 1927 року [2, с. 88].

Гнат Хоткевич був енергійною людиною. Харківський Технологічний Інститут закінчив 1900 року, працював інженером. Вже 1899 року на ХІ археологічному з’їзді у Харкові влаштував виступ кобзарів і лірників. Керу-вав політичним страйком 1905 року, а тому, щоб уникнути арешту, змушений був переїхати в Галичину. Митець спочатку осе-лився у Львові, потім у Криворівні. За словами Галини Гнатівни Козакевич, доньки письменника, “...як приїхав у Галичину – від здивування відкрив рота... і так з відкритим ротом ходив усі п’ять років”, зачудований прикарпатськими краєвидами і гуцульським гірським духом людей. Як бандурист з концертами Гнат Хоткевич об’їхав усю Галичину й Буковину. А 1909 року заснував у селі Красноїля Гуцульський театр. У Харкові, куди він повертається 1912 року, захоплено поринає в літературне й мистецьке життя. Перший в Україні робітничий театр, засно-ваний Хоткевичем, за три роки дав понад 50 вистав української класики. З лютого 1913 року невтомний митець став редактором літературного журналу “Вісник культури і життя” [3, с. 3631]. У 1915 році Гната Хоткевича вислали за межі України і поселили у Воронежі, де він мешкав до 1917 року. До революції поставився вороже. 1920–1928 роки викладав українську мову й літературу в Деркачівському зоотехнікумі, пізніше керував класом бандури в Харківсь-кому музично-драматичному інституті.

Свою літературну діяльність Гнат Хотке-вич починає у 1897 році [3]. У львівському літературному журналі “Зоря” було опублі-ковано його оповідання “Грузинка”. Літера-турна спадщина Гната Хоткевича вагома у контексті української та світової літературної спадщини: оповідання “Блудний син” (1898), “Різдвяний вечір” (1899); цикл “Життєві аналогії” (1897–1901); збірка “Гірські аква-релі”, “Гуцульські образки” (1914–1915, уперше надруковані 1931); повість “Авірон” (1928), романтична повість з гуцульського життя “Камінна душа” (1911); п’єси “Довбуш” (1909), “Гуцульський рік” (1910), “Непросте” (1911), “О полку Ігоревім” (1926); тетралогія “Богдан Хмельницький” (1929), у третій частині якої (“Переяслав”) Гнат Хоткевич засудив Переяславську угоду як акт, який призвів до поневолення України Росією, “Григорій Савич Сковорода” (1920); низка статей про Т. Г. Шевченка (тетралогія про Т. Г. Шевченка, над якою він працював від 1928 року), яка так і залишилася незакін-ченою, “Народний і середньовічний театр у Галичині” (1924), “Музичні інструменти україн-ського народу” (1930), “Театр 1848 року” (1932).

Тодішня критика (зокрема професор О. Білецький) високо оцінила драматичні тво-ри Гната Хоткевича [3]. У 1928–1932 роках виходять його твори у восьми томах.

Хоткевич захоплювався світовою класи-кою і багато перекладав В. Шекспіра, Ф. Шіл-лера, Ж.-Б. Мольєра, В. Гюго. Останній його роман “Довбуш” не був надрукований.

Більшовики трактували Г. Хоткевича як політично ненадійного, письменник часто відчував утиски і переслідування. Під час сталінсько-єжовських репресій був заарешто-ваний і загинув за нез’ясованих обставин восени 1938 року. За словами його доньки, Галини Гнатівни, архівні документи свідчать: “… розстріляний у Харкові …”

По смерті Сталіна Гната Хоткевича реабілітовано й у 1966 році видано “Твори у двох томах”. Та хіба можна вмістити творчість митця такого рангу у кілька томів, якщо праць набереться на десяток книг?..


2.


Донька Гната Хоткевича, Галина Гнатівна Козакевич, (народилася 2.06.1929) – достой-ний продовжувач роду Хоткевичів з багатьма обдаруваннями, а головне з невгамовним прагненням бути у вирі подій українського культурного, політичного життя та націо-нального відродження.

У липні 1990 року доля звела мене з Галиною Гнатівною, коли довелося гостю-вати цілий місяць в неї у Греноблі і дещо пізніше, коли вона працювала в Централь-ному історичному архіві України у місті Львові з рукописними родинними матеріа-лами. Найкрасномовніше про Галину Гнатів-ну, її шляхетність свідчать її листи. Я наведу лише деякі витяги з них:
  • “...У мене, як завжди є чого поробити! На наступному тижні приїздить 15 дітей – учнів Боярської музичної школи, клас бандури...”;
  • “...у понеділок, 11-го приїздять шестеро музик зі Львова...”;
  • “...жили у нас 5 жінок з Києва, потім лиш одна...”;
  • “... у мене був пан Юрко з товаришем...”;
  • “...маю з десять статей писати, то ж фотокопії з Львівського архіву працюють! Ще й як працюють!...”
  • “...висилаю Вам “Євангеліє від юродивого” Мирослава Мариновича, бо в Києві його немає (це був 1992 рік), а поки дістанете... А таке Євангеліє виявилось необхідним отам у бруднючому вагоні”...;
  • “...Мирослав Маринович, заарештований 23 квітня 1977 року, на сім літ концтаборів та 5 заслання. Понад 150 діб карцера – камери-могили. З 1984 на засланні в Казах-стані. Звільняється, за наказом Горбачова в 1987 році...”.

“Євангеліє від юродивого” було слово в слово переписане рукою Галини Гнатівни і надіслане мені 1992 року. Ці та багато інших вчинків Галани Гнатівни дозволяють назвати її людиною, яка живе проблемами ближніх... Вона мріє, щоб спадщина батька була відома на Батьківщині, щоб не канули у вирі часу його виступи з концертами як бандуриста, керівництво Полтавською капелою банду-ристів, організаторська діяльність, спрямова-на на створення першого робітничого ама-торського театру в Харкові, Гуцульського аматорського театру в Галичині, підготовка 69 композицій для голосу з бандурою (“Байда”, “Буря на чорному морі”, “Софрон”, “Нечай”, “А в полі корчомка” та ін.); хорів, “Підручника гри на бандурі”, монографічне дослідження “Музичні інструменти українсь-кого народу”; переклади творів В. Шекспіра, Ж.-Б. Мольєра, Ф. Шіллера, В. Гюго; створен-ня праць “Поезії в прозі”, “Камінна душа”, “Авірон” [4] та ін. А скільки зусиль доклала вона, щоб відкрити музей Гната Хоткевича у Високому поблизу Харкова! І це вдалося завдяки невтомним, вірним харків’янам-однодумцям.

Щедро наділена любов’ю до України і до своєї родини, Галина Гнатівна Козакевич. Її обдарування дуже різноманітні. В неї бездоганна українська мова, неповтор-ний голос, віртуозна гра на піаніно, справ-жній дар писанкарства, який розвинувся у чужій країні, розуміння таїни українських народних традицій, значущості постаті батька в українській культурі та необхідності систематизації і видання його праць...

У тринадцять років, під час Другої світової війни, на території Польщі (сюди з мамою та частиною архіву батька приїхали зі Львова), залишившись самотньою, “було ой як непросто”... Маму “свої” повернули в Україну і надовго як дружину “ворога народу” запроторили у в’язницю. Попри вкрадене дитинство, понівечену долю, Галина Гнатівна посилає всім “Тисячі світлих думок!” Вона готує поштові листівки і плакати, на яких є символи відомих столиць світу (обриси Київської Софії (в центрі) – шукала довго), а з протилежної сторони листівки читаємо:




“ Щоденно пошли світлу думку твоїй країні, твоєму місту

Зупинись на мить, зосередь свою думку на крапці Світла і Любові,

Котра поступово осяює твоє місто.

Подумай позитивно про життя твого міста.

Не думай про твої власні труднощі, а про загальні проблеми.

Засвіти вогник Світла та Любові для кращого життя,

Для кращого народу, для кращої Землі!

Енергія лине вслід за думкою”.

Галина Козакевич невипадково захопилася колисковими піснями. “У будь-якому віці ми потребуємо колискової пісні, – пише Галина Гнатівна. Недавно одна пречудова бабуся мені розповіла, що коли вона не могла заснути, то наспівувала колискову, яку їй колись співала її мамуся. Відразу приходило заспокоєння – вона щаслива засинала” [6, с. 1]. Колискова пісня у житті Галини займає таке велике значення, що, закінчуючи свою передмову до “Колискових світу”, вона на-писала: “Колисково ваша, Галина”. Як макові зернятка, радіючи рідкісним знахідкам, вона збирала колискові пісні різних народів світу: українців, росіян, французів, англійців, шведів, італійців, німців, американців тощо.

“У дорослих слово “колискова” викликало посмішку. Вони казали: “Ні, я не знаю... але зачекайте! Я пригадую одну... Я намага-тимуся зараз вам її заспівати...” Опрацьову-вала, залучала волонтерів для виконання музичного супроводу, шукала кошти для ви-дання касет та книжечок, а потім роздарову-вала в надії, що і її думки та голос Україна почує і прочитає ці чудові колискові у її виконанні та музичному супроводі (піаніно – Жак Хельмстер, гітара – Емануель Бюрля).

Гадаю, що її потаємні надії справд-жуються. Вчителі музики на курсах підви-щення кваліфікації у Львівському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти мають можливість слухати колискові світу, зокрема – українські у неперевершеному виконанні Галини Гнатівни. Та, непевно, найбільше вони потрібні були тоді молодим майбутнім французьким мамам, які не мали традиції наспівування колискових своїм дітям. “Можете собі уявити, що вони не співають колискових. Мало які діти слухали колискові. Інша музика, інші ритми їх заколисували...”, занепокоєно пише у перед-мові Галина Гнатівна. Її голос однаково бездоганно виконує французькі, російські, українські, англійські, німецькі колискові.

Чому ж так багато уваги приділяє Галина Гнатівна колисковим пісням? Спробуємо поглянути на ці проблеми з науково-педагогічних позицій.


3.


Колискові пісні та забавлянки – вагома частина народнопоетичної спадщини, і як ніякі інші її жанри мають яскраво виявлене ужиткове значення, становлять невід’ємну час-тину практичної народної педагогіки [1, с. 5].

Перша музична публікація колискової пісні пов’язана з ім’ям Марка Вовчка (1867). Кілька колискових з мелодіями подибуємо в записах С. Гулака-Артемовського (1868), А. Рубця (1872), Є. Ліньової (1905), В. Щепотьєва (1915). Двадцять колискових записав і уклав їх мелодії в кілька типів І. Колесса (Етнографічний збір-ник, 1901); мелодії до колисанок з голосу Лесі Українки записав К. Квітка.

Немало зібрано мелодій колисанок та забавлянок у 20-30-ті та 60-ті роки ХХ століття фольклористами-музикознавцями К. В. Квіткою, Ф. М. Колессою, М. П. Гай-даєм, В. Й. Харковим, Т.Ф. Онопою, Г.Т. Танцюрою [1]. Багато записів зроб-лено в останні десятиріччя завдяки зби-рачам народної творчості І. І. Гурина, Г. І. Колісниченко, Г. І. Дем’яна, С. І. Ту-рика, Г. І. Безручка, А. І. Остапенко, учнів школи с. Великий Хутір Черкаської облас-ті, Л. М. Кушлико, Ю. П. Сливинського та ін.

Серед збірників, опублікованих у 30–80-ті роки ХХ століття, – “Українські народні колискові пісні” (К., 1939. Упорядники Г. С. Сухобрус, М. В. Нагорний, Т. Ф. Онопа), “Український дитячий фольклор” (К., 1962. Упорядник В. Г. Бойко), “Над колискою” (К., 1963. Упорядник В. Г. Бойко), “Мальована колисочка” (К., 1974. Упорядник Т. О. Дмит-рієва), “Колискові пісні” (К., 1973. Упоряд-ники Г. С. Сухобрус, Й. Ю. Федас). Чимало колискових пісень та забавлянок увійшло до українських фольклорних збірників, виданих у Чехословаччині (Пряшів) [1].

Виходячи зі змісту домінуючого мотиву твору, колискові створені про саму дитину, її сон, харчування, а також про тварин та птахів, які “виявляють” про неї турботу. Колискові передають думки й почуття матері, вони спрямовані до дитини, відображають її роздуми про власну долю. Багато колискових містять таких персонажів, як тато, дід, баба, тітка та ін., є також пісні оповідального характеру з родинно- та соціально-побутовою тематикою [1, с. 7].

Строкатість, мозаїчність, своєрідність кон-тамінацій, властиві цьому жанрові, призво-дять до того, що той самий мотив можна зустріти у творах різних груп.

Виконання пісеньок чи примовок-забав-лянок, які розвивали активність дитини, в більшості випадків супроводжувалося різно-манітними рухами, діями з дитиною: гойдан-ня в колисці, прогладжування тільця немов-ляти, потягування за ручки, хитання голівки, забави з ручками і ніжками, підкидання на коліні чи нозі дорослого.

Колискові пісні відомі кожному і викли-кають захоплення своєю простотою, безпо-середністю, ніжністю. У них віддзеркалено най-вищі, найглибші почуття, властиві людині.

Характерними елементами колискових пісень, які поряд з іншими дають змогу вирізняти цей жанр, є специфічні заспіви, приспіви, ритмічне повторення деяких слів чи звуків, своєрідних звертань. Найпоширеніши-ми з них є різноманітні варіації слова “люлі”, яке як заспів чи рефрен є і в піснях ка-лендарно-обрядових [5, с. 38].

Колискова пісня не розрахована на сто-роннього слухача. Це надає їй особливої щирості й безпосередності у вираженні найінтимніших, найглибших материнських почуттів, основним “адресатом” яких є, звичайно, саме немовля.

Розспівування в такт гойдання колиски “а-а-а”, “е-е-е” часто становить його необхідну частину, пов’язуючись із іншими рядками римою:

Е, е, дитино,

Та поїдем по сіно,

А я буду сіно класти,

А ти будеш бички пасти. [6, с. 11]


Першою і найголовнішою турботою матері є сон дитини, її здоров’я. Тема заколисування дитини містить й мотиви закликання сну, які в досить стійкому вигляді з’являються в багатьох творах (“Ой, спи, дитя...”, “Прийди, сонку, в колисоньку”, “Сонку, дрімку, голу-бойку, приспи мою дитиноньку...”, “Ходи, сонку, в колисоньку...”):

Оригінал рукопису пісні



Ой, спи, дитя, колишу тя,

Доки не вснеш не лишу тя.

Прикладу тя камінцями,

Сама піду за вівцями

Повішу я колисоньку

На зелену галузоньку.

Вітерець буде повівати,

Тебе, дитя, колисати. [6, с. 8]


Уява матері, яку тривожить думка про самотність залишеної нею дитини, малює зворушливі, фантастичні картини, закли-каючи до себе в помічники навколишній світ: три ягідки, зелену галузоньку, вітерець, сонце, дощик, пташки тощо [6, с. 17]:

Ой, спи, дитя, до вечора,

Поки мати з поля прийде,

Та й принесе три ягідки,

Що первая сонливая,

А другая дрімливая,

А третяя солоденька,

Спи, дитиночко маленька. [6, с. 23]




Листівка створена Галиною Гнатівною

Для зображення дитини в колисці народна пісня також знаходить в навколишній природі матеріал для влучного поетичного образу:

Ой, спи, дитя, в колисоньці,

Як горошок в билиноньці!

Буде вітер повівати

Та й горошком колисати;

Як горошок затиркоче,

Галюсенька спатки схоче.

А горошок як загримить,

Галюнечку нашу приспить. [6, с. 18]


Колискові пісні – перші музичні твори на віку людини, які вона чує у найранішому дитинстві з вуст матері. Головна функція колискових пісень – впливати на стан і настрій дитини в момент засинання. Досвід народу показує, що багаторазове погойду-вання з повторенням однієї й тієї ж музичної фрази-поспівки вузького діапазону в одно-манітному ритмі позитивно діє на психіку дитини і швидко її заколисує. Водночас ці пісні ще є і неусвідомленим початком про-никнення малечі у світ мистецтва, що є важливим виховним елементом [1, с. 36].

Як справедливо відзначив білоруський дослідник дитячого музичного фольклору В. Єлатов, “поєднання мистецького й пізна-вального значення дитячої пісенності настільки органічне, що дуже важко відділити одне від другого. Знання тут ідуть на найбільш доступній для дітей хвилі – емоційній. Поступово, краплина за крапли-ною, вбираються й запам’ятовуються через пісню, як і через інші жанри дитячої творчості, фонетичні, лексичні й морфоло-гічні особливості поетичної мови, а далі – все коло образності, конкретні засоби мистець-кого втіленна тих чи тих відтінків почуттів і думок, що врешті-решт приводить до усві-домлення національної самобутності мистецтва [7, с. 34].

Колискові найчастіше співаються матір’ю і розраховані лише на одного слухача – немовля. “Спів “для себе”, – зазначає музи-кознавець Е. Алексєєв, – значною мірою зберігає свій статус у всі часи, в будь-який період розвитку культури, завжди безпо-середньо пов’язаний з вихідними психофізіо-логічними нормами елементарного мелодич-ного мислення. Принципово одноголосний за формою, він завжди залишається таким у своїй суті, ...завжди стадіально первинний у відношенні до сучасних йому форм ху-дожнього “концертного” співу” [1, с. 94].

І в наш час колискові пісні та забавлянки продовжують своє життя, їх активно вико-ристовують в сімейному побуті, про що свідчать численні записи останніх десятиріч. Вони становлять невід’ємну частку виховного процесу, сприяють всебічному розвитку дитини. Запам’ятавши почуті в дитинстві лагідні, милозвучні пісні, вона передає їх своїм нащадкам. Таким чином віками зберігаються надбання музично-словесної творчості народу, виховуючи художній смак і несучи вагомий дидактично-пізнавальний заряд [1, с. 44].

До колискових пісень та забавлянок зверталося чимало українських композиторів – М. Лисенко, Я. Степовий, К. Стеценко, В. Верховинець, Л. Ревуцький [1], зарубіжних – Моцарт, Брамс, Шуберт, Чайковський та ін. [6, с. 3], аранжируючи чи гармонізуючи їх, а також використовуючи інтонації народних пісень у власних композиціях. Колискова пісня продовжує своє існування не лише в безпосередньому виконанні над дитячою колискою, але й у творчій інтерпретації композиторів, професіональних виконавських колективів та художньої самодіяльності [1, с. 44]. Свій внесок для збереження та популяризації колискових пісень зробила і Галина Гнатівна Козакевич.


4.


Був час, коли їздила Галина Гнатівна в Ліон з Гренобля для співу на сцені оперного театру. З піснею та музикою, мабуть, не розлучалася ніколи. Мені довелося бачити її уроки гри на піаніно, які вона давала маленькій француженці. З поставою королеви за піаніно, з голосом примадонни, з неабиякою витримкою вона була вимогливим педагогом.

Галина Гнатівна любить життя у всіх його виявах. З якою любов’ю і ніжністю вона дивиться на кожну квіточку! Розповідає, що рослини мають пам’ять і зір, вони – “розмовляють” між собою і розуміють мову людини... На її городі росте плодове дерево, яке не плодоносило п’ятнадцять років. “Я торік сказала йому, що зріжу під корінь, якщо не вродить... в цьому році за плодами не видно листя...”, – розповідала Галина Гнатівна.

Коли дерево перестає родити, його на Різдво чи на Новий Рік “направляють” в Україні ритуально: перев’язують перевеслом або клоччям, або роблять на ньому Хреста тістом. Крім цього, неродючому дереву на Новий Рік погрожують зрубати, і воно, “налякавшись”, починає знову родити.

Борис Грінченко так описує дерева за народними віруваннями (“Під тихими вербами”, Т. 2, вид. 1963 року, С. 369–370):

“Як садовина не родить, то на Святий вечір дідусь беруть сокиру та й ідуть до груші або до яблуні, та й нахвалюються, що рубатимуть: “Як не родитимеш, то зрубаю і в піч уметаю, а попіл на вітер порозпускаю” – Дак воно злякається та й родить”. “Дерева розмовляють. Вони все говорять проміж себе. Один чоловік та знав розбирати і звірячий, і пташиний, і травиний, і всякий голос... Дак, було, йде він, а вони, зілля, проміж себе розмовляють. Я – каже одно – від того. А те: а я від того... Я від голови... я від любощів... Так і розмовляють... Найбільше вночі... Зіллечко до зіллечка прихиляється, зіллечко до зіллечка озивається...” “Всяка травинка на світі жива... От ходиш так, думаєш, — воно так собі, як камінь... Аж воно — живе, і чує, і розбирає... І земля чує, і трава чує, і дерево чує... А ми не чуємо їх...”

Група німецьких та японських вчених виявила, що деякі види рослин із родини бобових здатні на відстані обмінюватися інформацією. Зокрема, про напад шкідників – комах і кліщів. Німецькі дослідники встано-вили, що квасоля, на яку напали шкідники, починає виробляти захисні речовини, котрі роблять її сік менш придатним і бажаним для агресорів. Посилаючи своєрідні хімічні сигна-ли тривоги своїм сусідам, рослини поперед-жають їх про те, що час готуватися до оборони...

Ще в минулому столітті відомий амери-канський ботанік Лотер Бурбанк, коли хотів створити новий сорт, просто говорив довго з рослинами. Для створення неколючого как-туса неодноразово повторяв: “Колючок вам не потрібно. Боятися вам нічого. Я буду вас захищати”. Це було єдиним, що він робив. І чудо! – кактус став рости без колючок. Цю властивість він передав своїм нащадкам. Цим же методом Бурбанк вивів нові сорти картоплі, квітів, плодових дерев... Він спіл-кувався з ними як із розумними істотами.

Галина Гнатівна спілкується з кожною рослинкою на своєму “городику”, а приїхав-ши, вітається: “Здрастуй, мій городику прекрасний!”. Складається враження довер-шеної гармонії у стосунках з живою та й неживою природою. Свою машину вона називає дуже лагідно: “Моя кобилка”. І ні в чиїх вустах це не прозвучало б так, як у неї...

Галина Гнатівна – це втілення любові, якої вистачає на всіх. Її очі випромінюють то щирість, щедрість душі, милосердя, то співпереживання, розуміння всіх твоїх проблем... Недаремно до неї хиляться україн-ські митці. У 80–90-х переймалася разом із сином Павлом українським кіномистецтвом. Пригадую, як ми у її друзів переглядали “Тіні забутих предків”, говорили про Параджанова, Іллєнка, Миколайчука...

Таїну українських народних традицій передала генетична пам’ять Галині Гнатівні. “Стільки забутих істин приховано в давніх символах. Вони можуть ожити знову, якщо ми вивчатимемо їх самовіддано”, – писав Микола Реріх. Ці істини оживають в симво-лах писанок Галини Гнатівни на неоднора-зових виставках в Парижі, Греноблі...

Нині, в час глобальних наукових відкрит-тів у генетиці, ядерній фізиці та астрофізиці стає все очевидніше, що давня міфологія з її найрізноманітнішими образами і символами в писанкарстві – це не примітивна фантасма-горія наших предків, а закодовані знання про світобудову.

Непросто писати про Галину Гнатівну. Відкладаю папір, а в уяві зримо постає стіл, на столі – писанки з неймовірними симво-лами, що народились на землі наших прадідів, сувеніри з багатьох країн світу на африканській акації над столом, а поруч енергійна і невтомна Галина Гнатівна – педагог, дослідник, писанкарка, співачка, піаністка, чуйна людина, справжня українка.

Такі от думки навіяв ювілей видатних українців – Гната Хоткевича та його доньки Галини.




Література
  1. Дитячий фольклор. Колискові пісні та забавлянки / Упоряд. Г. В. Довженок. Нотний матеріал К. М. Луганська. – К: Наук. думка, 1984. – 472 с.
  2. Енциклопедія Українознавства. Словникова частина. /За ред. В. Кубійовича. Нью-Йорк, ЗСА. Вид. “Молоде життя”. Т. 1. 1984. – Перевид. в Україні. – Львів, 2000. – С. 88.
  3. Енциклопедія Українознавства. Словникова частина. /За ред. В. Кубійовича. Нью-Йорк, ЗСА. Вид. „Молоде життя”. Т. 10. 1984. – Перевид. в Україні. – Львів: НТШ у Львові, 2000. – С. 3631.
  4. УСЕ. Універсальний словник-енциклопедія./ За ред. М. Попович. – 2-ге вид., доп. – К.: ПВП Всеувито, 2001.
  5. Барташевіч Г. А. Вершаваныя жанры беларускага дзіцячага фольклору. – Мінськ, 1976. – С. 38–40.
  6. Gаlinа Kosаkevitch. Berceuses du monde. Саssette: chаnt: Gаlinа Kozаkevitch, piаno: Jаcques HELMSTETTER, guitаre: Emmаnuel BURLАT. K7 Horizons 84.001. Livret: Grenoble: Editions résonаnces, CH-2016 Cortаillod / NE. Х – 1984. – Р. 24.
  7. Ялатайу В. Дзіцячая песня / Дзіцячы фольклор. – Мінськ, 1972. – С. 34.