За загальною редакцією
| Вид материала | Документы |
- Навчально-методичний посібник [Данілович Н. В., Левчук С. С., Несторук Н. О., Хронюк, 1074.07kb.
- Лікарських засобів, 5097.79kb.
- Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9662.11kb.
- Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9649.79kb.
- Курс лекцій за загальною та галузевою складовими підвищення кваліфікації керівників, 6664.03kb.
- Під керівництвом та загальною редакцією Л.І. Шевчук Хмельницький, 2009 Зміст, 191.14kb.
- Методичні рекомендації до практичних занять І самостійної роботи з гігієни та екології, 1563.69kb.
- Методичні рекомендації для фахівців реабілітаційних центрів системи Міністерства праці, 571.12kb.
- Оналізації та перспективи розвитку (матеріали науково-практичної конференції) За загальною, 2639.43kb.
- Програма вивчення студентської групи Програма вивчення особистості студента І складання, 187.57kb.
ПЕРСПЕКТИВЫ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ ПРОГРЕССИВНОГО ОПЫТА ПОДГОТОВКИ УЧИТЕЛЕЙ КИТАЯ В СОВРЕМЕННЫХ ПЕДАГОГИЧЕСКИХ ВУЗАХ УКРАИНЫ
ЛУ ШАНЬШАНЬ
Научный руководитель – кандидат педагогических наук, доцент Е.А. Юрьева
Все исследования, касающиеся истории и современности школы и образования в Китае, свидетельствуют о чрезвычайно высоком престиже в этой стране учёности и образованности. Конфуцианская традиция, на протяжении многих столетий являющаяся этико-философской основой всей китайской образовательной концепции в целом и подготовки педагогических кадров в частности, заложила фундамент культа образованности и образования, уважения к Учителю и восприятия его как социальной фигуры, равной по значимости правителю. В недрах конфуцианства сформировались и представления об образе учителя как идеальной личности, образца для подражания. Неотъемлемыми качествами такой личности-идеала являются мудрость, человеколюбие и чувство долга. Сегодня именно эти качества положены в основу профессиограммы учителя, формулирующей цели профессиональной педагогической подготовки в Китае.
Считаем, что в современной Украине необходимо безотлагательно начать работу по разработке концепции и программы повышения социального престижа учительской профессии. В свою очередь, высокий социальный престиж педагогов должен сопровождаться повышенными требованиями к уровню их личностно-профессионального развития, профессиональной компетентности и человеческим качествам.
Анализ украинского отраслевого стандарта высшего образования свидетельствует о том, что в одном из его основных документов – образовательно-квалификационной характеристике (ОКХ) бакалавра по специальности «Начальное обучение» – отсутствуют требования к профессионально значимым личностным качествам учителя начальной школы. Считаем, что при разработке нового поколения стандартов высшего образования целесообразно дополнить ОКХ перечнем личностных качеств учителя начальной школы, необходимых для его успешной профессиональной деятельности в современных условиях. Такой перечень должен стать не только абстрактным эталоном, но и диагностично сформулированной целью личностно-профессионального становления и развития педагога. До того же времени, когда вступят в силу отраслевые стандарты высшего образования нового поколения, педагогические университеты Украины могли бы внести соответствующие коррективы в стандарты своего уровня.
Украинской системе педагогического образования полезно было бы, на наш взгляд, изучить и опыт педагогических вузов КНР по конструированию и реализации этической составляющей содержания профессиональной подготовки будущих учителей. Как показало исследование, в Китае будущие учителя начальной школы уже на первом курсе в рамках дисциплины «Моральные принципы» изучают не только методику нравственного воспитания младших школьников, но и овладевают базовой концепцией моральных принципов китайского общества; осваивают основополагающие этические теории; анализируют практику нравственного воспитания школьников; решают педагогические задачи, основанные на применении нравственных принципов, тем самым повышая уровень своей этической образованности и закладывая прочные основы для будущей профессиональной деятельности. В то же время студенты осваивают базовые понятия этики как науки и приобретают умения, необходимые для последующей учебной и исследовательской деятельности в области теории этики. В дальнейшем, на третьем курсе, будущие учителя начальной школы совершенствуют свою этическую компетентность в процессе усвоения дисциплины «Этика». Считаем, что такое внимание к этическим проблемам было бы весьма актуальным в условиях быстро трансформирующегося украинского общества.
ИСТОРИЯ СОЗДАНИЯ ВСЕУКРАИНСКОЙ НАУЧНОЙ АССОЦИАЦИИ ВОСТОКОВЕДЕНИЯ
Юлия МАЛАХОВА
Город Харьков по праву может считаться не только первой столицей, но и родиной украинского востоковедения. Именно здесь, после образования Всеукраинской научной ассоциации востоковедения в 1926 году получило новый толчок развития украинское востоковедение.
Советский Союз, в состав которого входили территории центрально-азиатского региона, а среди соседей было немало восточных стран, остро нуждался в развитии востоковедения. С этой целью в 1921 г. была создана Всероссийская научная ассоциация востоковедения (ВНАВ), которой в 1924 г. был придан статус всесоюзной; она находилась в ведении ЦИК СССР.
Украина в то время не имела таких мощных научных центров, какие были в Москве и Ленинграде, только во Всеукраинской Академии наук была основана в 1918 г. и существовала кафедра А. Крымского с гебраистической комиссией при ней, в штате которых работали 3-4 сотрудника, что никоим образом не могло удовлетворить потребности страны. Множество вопросов возникало в процессе хозяйственной, дипломатической деятельности. В Украине велась оживленная торговля с Турцией, Персией, имелись различного ранга представительства, развивались культурные связи – для взаимодействия с ними нужна была востоковедческая организация.
Толчком для создания Всеукраинской научной ассоциации востоковедения послужило решение Совнаркома УССР об организации в Харькове Украинско-Восточной торговой палаты с представительством в Киеве и в Одессе. Перед ассоциацией ставилась сугубо прагматичная задача: содействовать хозяйственной деятельности. Инициаторами и организаторами Всеукраинской научной ассоциации востоковедения стали высокопоставленные чиновники Торговой палаты и соответствующих наркоматов. Возглавил ее ректор Коммунистического университета им. Артема А. Шлихтер, но фактическим организатором и руководителем был профессор Харьковского института народного хозяйства, правовед-международник А. Гладстерн (1887 – 1937). Он организовал инициативную группу, вместе с которой выработал устав новой организации – Всеукраинской научной ассоциации востоковедения (ВУНАВ). Её целью было всестороннее изучение стран и народов Востока и пропаганда знаний о них, объединение на территории Украины всех обществ и организаций, имеющих отношение к Востоку. Стать её членами приглашались все специалисты-востоковеды, «практические работники» Востока и все заинтересованные лица. Ассоциация основала свои филиалы в Киеве и в Одессе. Структура была одинаковой для всех – в составе были два отдела: политико-экономический и историко-этнологический.
Самым важным звеном работы Ассоциации была издательская деятельность: с лета 1926 г. выходил «Бюллетень», но главным печатным органом стал журнал «Східний світ», первый номер которого вышел в начале 1927 г., последний – в 1931 г., причем два последних номера имели название «Червоний Схід».
ПОСТАТЬ ЧИНОВНИКА ЯК УОСОБЛЕННЯ КОНФУЦІАНСЬКОГО ІДЕАЛУ В КЛАСИЧНОМУ КИТАЇ
Оксана МАЛИШЕВА
Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент Л.C. Калашник
Історія державної служби в Китаї налічує вже не одне тисячоліття. Формування її морально-етичних і правових основ відбувалося під потужним впливом основної філософсько-релігійної течії епохи Класичного Китаю – конфуціанства. Конфуціанська школа встановила культ чиновництва як ідеального знавця «священного писання» – ідеологічних канонів. Посадовець мав бути прикладом у всьому – від поведінки та суджень до зовнішнього вигляду. Чиновник був перш за все представником китайського народу, який протягом навчання, що передувало отриманню поважної посади, увібрав в себе всі умовності та численні церемонії, надбані прибічниками конфуціанства в процесі побудови посадової ієрархії. Для сановника, як на роботі, так і вдома, вирішальне і навіть принципове значення мало все – від речей, що його оточують до дрібних деталей у одязі. Поведінка посадовця також була строго регламентована і не припускала необізнаності ні в якому питанні, особливо якщо воно було пов’язане зі спілкуванням з особою, що стоїть вище нього на соціальній драбині. Китайський посадовець може стримати свої емоції, втамувати гнів або образу, але ні за що не зганьбить добре ім’я сановника. Він – перш за все представник влади, а потім уже людина зі звичайними слабкостями та простими емоціями. Щодо зовнішнього вигляду чиновника, то в цьому питанні він також не мав права на помилку. Усі чиновники одягалися у відповідності до посади, яку вони займали. Усі деталі одягу, а саме: колір, фасон, тканина, ґудзики, головний убір, були спеціально визначені для кожного сану окремого. Знавці могли точно визначити посаду тієї чи іншої людини за кольором кульки, яка прикрашала капелюх сановника. Окрему увагу у зовнішньому вигляді державного службовця заслуговував пасок. Він уявляв собою неабияку цінність, адже був подекуди інкрустований дорогоцінним камінням, золотом, сріблом. Цінність матеріалу, його кількість та розташування на ньому прикрас давали змогу з першого погляду розпізнати заможну шановану людину. Велике значення приділялося наявності у чиновника квадратної печатки. Вона була знаком особливої поважності та, так би мовити, особистою «візиткою» сановника, адже носила на своєму мідному, кам’яному або свинцевому корпусі викарбуване ім’я та символічні побажання.
Таким чином, будучи представником «мудрих та здібних», посадовець повинен був контролювати емоції, дотримуватися церемоніалу, слідкувати за своїми висловлюваннями та зовнішнім виглядом, щоб бути прикладом для простого люду. Але слід зазначити, що конфуціанське вчення ідеалізувало образ чиновника, щоб посилити його впливовість.
Перспективними для подальшого розгляду є питання становлення чиновної ієрархії в Класичному Китаї, особливості сучасного китайського менеджменту та управління, система професійної підготовки державних службовців, тощо.
НОВИЙ ЕТАП РОЗВИТКУ ОБОВ’ЯЗКОВОГО СТРАХУВАННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ВЛАСНИКІВ НАЗЕМНИХ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ
Василь МИКИТЮК
Метою обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
З 19 вересня 2011 року обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в Україні набирає нового розвитку, у зв’язку із змінами та доповненнями. Зникло поняття типів договорів – всі договори укладаються за однією формою – застрахованою особою є будь-яка особа, що керує транспортним засобом на законних підставах. Збільшено умови відшкодування страховиками шкоди життю та здоров’ю потерпілих, стали суворішими умови дій страховиків, у разі настання страхової події.
Громадяни та страхові компанії чекають на введення в дію спрощеної системи оформлення дорожньо-транспортних пригод – «європротокол». Зазначений спосіб оформлення ДТП, при якому не застосовуються адміністративні стягнення, коли немає потреби у виклику ДАІ, з одного боку, спрощує порядок врегулювання страхових випадків, а з іншого боку, збільшує можливість шахрайства у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в Україні.
КОМУНІКАТИВНО-КОГНІТИВНА МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ
Світлана МИКИТЮК
Дослідження сучасної наукової літератури з когнітивної лінгвістики та лінгвометодики показали, що під комунікативно-когнітивним підходом навчання іноземної мови розуміють таку організацію навчального процесу, основу якого становить комунікативна взаємодія студентів, що забезпечує участь кожного з них як об’єкта і суб’єкта пізнавальної діяльності.
Дослідники Б. Глухів і А. Щукін визначають когнітивний підхід як такий, що насамперед полягає у засвоєнні теорії мови, яка вивчається переважно у вигляді роботи над вивченням правил фонетики, граматики й слововживання. Тренуванню відводиться незначна роль, а на противагу йому акцент робиться на свідомому конструюванні висловлювання іноземною мовою. Особливістю когнітивного підходу є те, що навчання іноземної мови ґрунтується не тільки на врахуванні власне мовної, лінгвістичної її сторони, але й на використанні даних, які характеризують її розумову сторону. Отже, когнітивний підхід до навчання є свідомим підходом, який враховує когнітивні характеристики студентів, розумову сторону процесу навчання.
Кожен студент має індивідуальні характеристики когнітивних процесів, які прямо залежать від сенсорних переваг, домінантності півкуль головного мозку, типів пам’яті та іншого. У роботах таких дослідників, як Б. Грабовськи, Д. Йонассен, Б. Лівер (1995), Р.Оксфорд (1990) та інших, виділяються наступні когнітивні характеристики студентів: первинні інтелектуальні здібності; когнітивні типи; когнітивні переваги при зборі інформації; когнітивні стилі при організації інформації; сенсорні переваги при утримуванні та відтворенні інформації; домінантність півкулі головного мозку; чутливість до навколишнього середовища й інші. При побудові системи навчання важливо враховувати всі ці особливості, щоб зробити процес сприйняття й засвоєння нового матеріалу більш ефективним.
РЕСУРСИ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ
Сергій МИКИТЮК
З давніх часів учені, які вивчали людину, намагалися знайти та пояснити ресурси, механізми, умови, фактори, що обумовлюють її поведінку, суттєво впливають на якість діяльності. У залежності від рівня розвитку науки, суспільства виникали різні теорії, гіпотези щодо впливу структури організму, фізичних якостей крові індивіда, інтенсивності обміну процесів у тканинах центральної нервової системи на прояв певних особливостей людини.
Витоки теорії ресурсів у науці беруть свій початок у дослідженнях економістів, які вивчали питання підвищення ефективності розвитку можливостей фірми, конкретного підприємства, організації тощо. У сучасних умовах звернення до ресурсів стає все більш популярним серед дослідників, які працюють у різних сферах гуманітарних, технічних та природничих дисциплін, набуваючи статусу міждисциплінарного пояснювального принципу взаємодії систем об’єктів. Широке розповсюдження ресурсного підходу при дослідженні характеру взаємодії об’єктів, різних за походженням, пов’язане з тим, що він дає можливість враховувати вимоги, які висуває зовнішнє середовище, а також внутрішні можливості підвищення ефективності у всіх сферах життєдіяльності особистості.
Педагогічна наука зосереджує свою увагу на використанні ресурсного підходу з метою розвитку людини, яка, як фізична істота одночасно є істотою соціальною. Вона не лише вступає в політичні, організаційні, економічні відношення, а й одночасно самовизначається як особистість, стає суб’єктом свого розвитку.
Відносно особистості науковці виділяють зовнішні та внутрішні ресурси. Під зовнішніми ресурсами автори розуміють умови та засоби, що сприяють особистісному розвитку людини та її діяльності, системи стимулів діяльності і розвитку, зокрема, заходи стосовно надання людині можливості проявити свої досягнення; заходи стимулювання соціальної і професійної активності, морального заохочення до успіху і досягнень; умови забезпечення інформацією, а також процеси обміну інформацією, досвідом, ціннісними орієнтаціями; створення соціально-психологічного клімату колективу; сприяння його згуртованості, демократичний стиль спілкування; організаційні умови, які передбачають чіткість управління, послідовність вимог до людей; матеріально-технічне забезпечення включає розмір і регулярність виплати заробітної плати, матеріальне стимулювання, оснащення робочих місць.
На відміну від зовнішніх ресурсів внутрішні зумовлюють унікальність людини, вона є джерелом її розвитку, персоналізації. У системі внутрішніх (індивідуальних) можливостей особистості вчені виділяють такі підсистеми: біогенетичні (пов’язані з спадковістю); фізіологічні (стан здоров’я, особливості будови організму, фізична витривалість, вік, стать та ін.); індивідуально-психологічні (рівень інтелектуального розвитку, емоційно-вольової сфери, пізнавальної та ін.).
На нашу думку, ресурсний підхід у педагогічній науці можна визначити як сукупність технологій, способів, прийомів забезпечення, виявлення й використання ресурсів і розвитку потенціалів особистості з метою підвищення ефективності різних видів її діяльності, організації спілкування та стимулювання суб’єкта до самореалізації.
Отже, ресурсний підхід вимагає взаємодії ресурсів як зовнішнього впливу на розвиток особистості так виявлення і реалізацію можливостей суб’єкта в різних сферах його життєдіяльності, що є важливою умовою досягнення позитивних результатів у наукових дослідженнях.
МЕТОДИ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА
В ОСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ
Оксана МКРТІЧЯН
За багаторічну історію соціально-педагогічна теорія та практика накопичила, теоретично осмислила та систематизувала цінний соціально-педагогічний досвід, що становить підґрунтя для визначення перспектив його творчого впровадження в сучасних умовах, зокрема з організації роботи соціального педагога в освітніх установах.
Діяльність соціального педагога багато в чому залежить від того, в якому середовищі він знаходиться, яку мету переслідує і який результат очікує, допомога надається в залежності від конкретної ситуації, спрямована на тих людей, що вимагають особливої уваги і здійснюється в конкретному соціальному середовищі й у різних навчально-виховних установах, закладах.
Доцільно звернути увагу й на те, що соціально-педагогічна діяльність є різновидом численних видів професійної діяльності і характеризується наявністю специфічних, притаманних лише їй методів, які базуються на основі врахування потреб дитини. Фахівець із соціальної роботи повинен уміти використовувати як традиційні методи роботи, так і нові, творчо застосовувати їх у конкретних ситуаціях. Аналіз науково-педагогічної літератури засвідчує, що питаннями визначення методів позашкільного навчання й виховання на сучасному етапі порушують такі українські дослідники, як: А. Алексюк, О. Бєляєв, Л. Ваховський, С. Гончаренко, Л. Нечепоренко, В. Паламарчук, Ю. Паліщук, О. Савченко, С. Савченко, М. Ярмаченко.
Серед методів наукового дослідження соціально-педагогічна наука широко використовує методи спостережень, інтерв’ю, бесіди та анкети, які допомагають соціальному педагогу отримати більш об’єктивну інформацію про суб’єкт впливу, також більше уваги приділяється методу вивчення та узагальнення передового соціально-педагогічного досвіду. Завдяки використанню зазначеного методу створюються сприятливі умови для всебічного вивчення особистості, з’ясовуються нові педагогічні факти та підвищується ефективність соціально-педагогічної роботи в освітніх закладах.
Також, до методів соціально-педагогічної діяльності в сучасних закладах освіти вчені відносять і методи соціально-психологічної допомоги (консультування, аутотренінг, ділова гра тощо). Ці методи передбачають надання психологічної допомоги особистості, сім’ї, групі, формування вмінь та навичок самопізнання, спілкування і взаємодії людей у групі, а також моделювання певних педагогічних ситуацій та системи відносин у суспільстві.
Організація соціально-педагогічної діяльності сьогодні передбачає подальший розвиток і вдосконалення методів, що використовуються фахівцями для розв’язання дитячих проблем, стимулювання та активізації їх життєвих сил.
ДІАГНОСТИКА УТРУДНЕНЬ ТА ПОТРЕБ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЩОДО ОЗДОРОВЛЕННЯ ПІДЛІТКІВ
Юлія МУСХАРІНА
Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор М.П. Васильєва
До сучасного фахівця в галузі фізичної культури висуваються принципово нові вимоги, реалізації яких потребує якісних змін структури, змісту й організаційних форм підготовки вчителя. Особливо гостро стоїть питання підвищення рівня підготовки майбутнього вчителя фізичної культури до оздоровлення підлітків. Для розв’язання цієї проблеми необхідно діагностувати, аналізувати існуючі утруднення в процесі професійної підготовки й визначити необхідні орієнтири їх корегування.
Для виявлення утруднень у підготовці майбутнього фахівця до вибору й застосування методів оздоровлення підлітків була застосована методика діагностики, що складалася з комплексу питань і тестових завдань щодо окремих сторін його психолого-педагогічної та фізкультурно-оздоровчої роботи.
У педагогічному експерименті брали участь 98 студентів 4 курсу факультетів фізичного виховання Слов’янського державного педагогічного університету.
Отримані дані засвідчили, що у 68 (69,4%) майбутніх учителів фізичної культури викликають утруднення планування оздоровчої діяльності, а саме: вибір і застосування методів оздоровлення підлітків. Особливі утруднення у 59 (60,2%) студентів виявлені в галузі організації фізкультурно-оздоровчої діяльності підлітків з ослабленим здоров'ям, а застосування нетрадиційних методів оздоровлення створює проблем и для 40 (40,8%) студентів.
Результати опитування майбутніх учителів фізичної культури дозволили виявити й оцінити їхні утруднення в галузі оздоровлення підлітків і констатувати потреби в наповненні навчальних програм основних дисциплін інформацією про особливості та методи оздоровлення підлітків та у додатковому створенні спецкурсу «Методи оздоровлення підлітків» для підвищення рівня знань майбутніх фахівців.
Після організації спеціальної роботи у процесі експериментального дослідження діагностичний аналіз засвідчив суттєве зниження кількості студентів – майбутніх вчителів фізичної культури, що мали утруднення щодо оздоровлення підлітків.
Таким чином, спеціальна діагностична програма, реалізована на початку експериментальної роботи, виявилася ефективним методом дослідження конкретних проблем у галузі професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури до вибору й використання методів оздоровлення підлітків, для констатації потреб, що існують у студентів з цієї проблеми.
СВЯТО ПТАХІВ У СИСТЕМІ ПРИРОДНИЧОЇ ОСВІТИ В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКИХ ГІМНАЗІЙ
Людмила НИКИТЮК
Науковий консультант – доктор педагогічних наук, професор А.В. Троцко
Стратегія розвитку людства в першій чверті ХХІ століття відкриває для усіх сфер життєдіяльності, у т.ч. гімназичних навчальних закладів України, нову еру глобалізації і гуманізації та зростаючої потреби в духовному оновленні суспільних відносин, коли людина гуманна і духовно збагачена, громадянин, повинна стати у центрі розвитку, не лише як найвища цінність, але й надзвичайно відповідальна за свої помисли, слова, дії. Діяльнісний підхід в організації навчального процесу у сучасних гімназичних закладах актуалізує звернення до педагогічно цінного досвіду минулого.
Із спогадів колишніх гімназистів Першої Харківської гімназії довідуємося про цікаву традицію відзначення у квітні кожного року свята птахів.
Директором І. Верніковським (1857-1860) було ініційовано проведення свята «День птахів» у формі літературно-вокально-музичного ранку. Викладачі словесності разом з кращими учнями (як указано в програмі свята: «які хотіли вчитися самі») готували святкове привітання у віршованій формі. За незначні кошти купували кольорові стрічки і ними прикрашали дерева, що росли на території подвір’я гімназії.
26 квітня 1859 р. о 10 год. ранку після святкової церковної служби на подвір’ї гімназії за присутності директора було влаштовано своєрідний мітинг. Свято супроводжувалося святковим читанням і виступом гімназичного хору. Присутніми на святі були батьки і родичі гімназистів, члени сімей учителів гімназії.
З фонду Центрального складу книг і картин учителями було утворено виставку картин і чучел птахів: «Свійські», «Диковинні». Після виступу директора і гімназичного хору до слова запрошувалися кращі гімназисти, які зачитували фрагменти виконаних навчальних робіт на теми: «Пошук птахами корму взимку», «Яка користь від голубів», «Виведення потомства і чому не можна руйнувати пташині гнізда», «Як боротися з граками» та ін.
Під музичний супровід відбувався святковий хід у міський садок. Гімназисти прикріплювали на гілки дерев виготовлені власноруч годівниці і шпаківні. Свято завершувалося виступом гімназичного хору.
В умовах поширення масових яскравих дійств псевдовиховного характеру відродження такого свята птахів уважаємо доцільним, оскільки засобом його не лише розв’язуються завдання природничої освіти, але й важливі питання валеологічної підготовки учнівської молоді, формування уважного і шанобливого ставлення до культурних і освітніх традицій свого краю. Такий захід об’єднуючим засобом має добру волю його учасників, любов молоді до читання і словесної творчості.