За загальною редакцією
| Вид материала | Документы |
- Навчально-методичний посібник [Данілович Н. В., Левчук С. С., Несторук Н. О., Хронюк, 1074.07kb.
- Лікарських засобів, 5097.79kb.
- Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9662.11kb.
- Під загальною редакцією І. П. Голосніченка, 9649.79kb.
- Курс лекцій за загальною та галузевою складовими підвищення кваліфікації керівників, 6664.03kb.
- Під керівництвом та загальною редакцією Л.І. Шевчук Хмельницький, 2009 Зміст, 191.14kb.
- Методичні рекомендації до практичних занять І самостійної роботи з гігієни та екології, 1563.69kb.
- Методичні рекомендації для фахівців реабілітаційних центрів системи Міністерства праці, 571.12kb.
- Оналізації та перспективи розвитку (матеріали науково-практичної конференції) За загальною, 2639.43kb.
- Програма вивчення студентської групи Програма вивчення особистості студента І складання, 187.57kb.
ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО ПІДХОДУ ДО НАВЧАННЯ ШКОЛЯРІВ
Оксана КОВАЛЕНКО
Характерною рисою сучасного періоду розвитку педагогічної теорії та практики є те, що наукові колективи, окремі вчені й школа, у відгук на соціальний запит суспільства й держави, пропонують немало інновацій у справі навчання підростаючого покоління. В основу більшості із цих інновацій покладено ідею Є. Бондаревської, що особистість, яка формується, має право бути залученою до особистісно орієнтованого педагогічного процесу гуманістичного типу.
Положення, відповідно до якого грамотно організований педагогічний процес будується з опорою на аналіз, досягнутого рівня розвитку учня й на цій інформаційній базі сприяє його подальшому росту, переходу на більш високий рівень, вважається у педагогіці загальноприйнятим. Однак реалізувати індивідуальний підхід у ситуації фронтального співвідношення «вчитель – клас» досить важко: в умовах класно-урочної форми проведення занять, а також інших форм масової роботи складно одночасно держати на обліку велику кількість (до 30-35) особистісних характеристик і коригувати педагогічний вплив відповідно до їх особливостей. На практиці нерідко можна спостерігати, що клас уявляється вчителеві або у вигляді розмитої, аморфної «плями», або у вигляді сукупності абсолютно несхожих індивідуальностей. Досвідчені вчителі відшукують шляхи для індивідуалізації підходів в умовах фронтальної роботи. Оскільки цей вид індивідуалізації, як правило, безпосередньо пов’язаний з типологічною диференціацією класного колективу, то він у педагогіці отримав назву диференційованого підходу.
Проблема диференційованого підходу до навчання досить часто висвітлюється на сторінках педагогічної літератури (наприклад, у працях Ю. Бабанського, І. Лернера, Н. Тализіної, І. Якиманської та ін.).
Його сутність полягає в тому, що в результаті операцій з виявлення типологічного складу аудиторії, остання умовно розбивається на певну кількість груп, відповідно до особливостей яких учитель й організовує свої зусилля: шукає й відбирає засоби для повноцінного педагогічного впливу на кожну з груп і клас у цілому. Ю. Бабанський справедливо зауважив, що знання диференційовано-групових форм роботи полегшує зусилля вчителів, зменшує число учнів, які потребують особливого індивідуального підходу, і дозволяє скоріше досягти бажаних цілей навчання. Саме тому диференційований підхід і виступає в ролі способу оптимізації навчання.
ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Юлія КОРСУН
Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор Т.П. Танько
Однією з невід’ємних складових навчально-виховного процесу в дитячому дошкільному закладі є навчання дітей мовлення. Розвиток зв’язного мовлення неможливо уявити без оволодіння дитиною рідною мовою, засвоєння її звукової сторони, словникового запасу, граматичної будови мовлення.
Завдання розвитку зв’язного мовлення посідають центральне місце в загальній системі роботи з розвитку мовлення в дошкільному освітньому закладі. Навчання зв’язному мовленню одночасно є і метою і засобом практичного опанування мовою. Воно має надзвичайне значення для розвитку інтелекту та самосвідомості дитини, позитивно впливає на формування її важливих особистісних якостей таких , як комунікабельність, доброзичливість, ініціативність, креативність, компетентність. За допомогою добре розвиненого зв’язного мовлення дитина навчається чітко та ясно мислити , легко встановлює контакт із оточуючими, ініціює власні ідеї. Бере участь у різних видах дитячої творчості.
Психологічний аспект розвитку зв’язного мовлення розкрито в роботах Л. Виготського, Д. Ельконіна, Г. Костюка, Г. Леушиної, О. Леонтьєва, О. Лурії, С. Рубінштейна, І. Синиці та ін. Учені з психологічних позицій визначили сутність поняття «зв’язне мовлення», дослідили його різновиди: діалогічне і монологічне, ситуативне і контекстне та описали розвиток зв’язного мовлення в дітей.
Зв’язне мовлення визначається психологами як «адекватність мовленнєвого оформлення думки того, хто говорить або пише, з погляду зрозумілості його для слухача або читача. Зв’язним називається таке мовлення, яке може бути зрозумілим на основі його власного предметного змісту».
С. Рубінштейн стверджував, що з погляду психології, проблема мовлення – це насамперед проблема спілкування мовленнєвими засобами і проблема мислення у процесі оволодіння мовою. Вважав, що, спілкуючись, ми координуємо наші процеси свідомості: увагу, пам’ять, сприймання, почуття, волю. Вчений був переконаний у тому, що функція спілкування – одна з основних функцій мовлення, яка розвивається в дошкільному віці.
Сучасна лінгвістика та лінгводидактика розглядають поняття зв’язного мовлення у двох аспектах – як процес створення зв’язного висловлювання та як продукт мовлення. Зв’язне мовлення визначається як єдине смислове та структурне ціле, що складається з тематично та логічно пов’язаних між собою відрізків і відбиває всі суттєві сторони свого предметного змісту (А. Богуш, Л. Виготський, М. Жинкін, І. Зимня, О. Леонтьєв).
Тож, перед вихователями дитячого садка стоїть завдання навчити дитину користуватись усною мовою як засобом спілкування, знаряддям мислення; працювати над удосконаленням звукової культури мови дітей; учити правильно вимовляти звуки і слова; правильно ставити наголос, змінювати інтонацію; розвивати нормальний темп мови; користуватись диханням. Розвиваючи зв’язне мовлення, вихователь розвиває його діалогічну і монологічну форму.
АНТРОПОЛОГІЧНІ ІДЕЇ У СПАДЩИНІ І. ГАЛЯТОВСЬКОГО
Олена КОТ
Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор О.М. Іонова
Аналіз вітчизняної спадщини І. Галятовського, засвідчив, що антропологічні ідеї, які розроблялися в українській філософсько-педагогічній думці ХVІІ-ХVІІІ ст. залишаються маловідомими вітчизняній та світовій науковій спільноті. У зв’язку з тим, що багаторічне нехтування спадщиною І. Галятовського, було пов’язане і з імперською ідеологією російського православ’я, і з атеїстичною заангажованістю радянської науки. Але в сучасних умовах стало можливим ретельне вивчення праць вітчизняного мислителя.
У сучасному вітчизняному релігієзнавстві (І. Богачевська, А. Жаловага) й історії філософії зроблена спроба осягнути діяльність І. Галятовського як літератора та проповідника. Інші дослідження мають переважно довідковий характер (І. Огородник, В. Огородник, М. Русин), або історико-літературний зміст (А. Макаров, В. Шевчук та інші). Системний аналіз педагогічного доробку І. Галятовського здійснено Г. Панчук, але майже не вивчений його внесок у педагогічну антропологію.
Основою антропологічних поглядів І. Галятовського постає християнська антропологія. Поняття «істина» та «правда» співвідносяться автором як «ідеал пізнання» й «ідеал поведінки» («Ключ розуміння»). З’ясовано, що ідеалом православної людини в християнській антропології І. Галятовського постає патріот своєї Батьківщини, який знайшов у житті свою «правду»: власним життям і вчинками на благо людей стверджувати в Україні Божественну істину православ’я.
Установлено, що І. Галятовський до умов становлення правдивої людини-патріота долучає доброчинну діяльність, створення середовища справедливості. Глибокий смисл справедливості розкривається через поняття «правди». Справедливість, при цьому, розуміється як «життя по правді». Саме в аспекті пошуку правди справедливість вважається найважливішою етичною доброчинністю.
Основним доцільним виховним впливом просвітник уважав приклад гідних наслідувань дій громадянських, патріотичних. У своїх казаннях (проповідях) він постійно апелює до ідеалу правдивої православної людини.
Цікавим видаються такі міркування мислителя. Зразком правдивого життя для І. Галятовського постає природа. Людина – частина природи, вінець творіння, вищий її щабель. Душа і тіло людини нерозривні і невіддільні, вони у своїй єдності можуть досягнути вищої правди і осягнути все розмаїття істин.
За І. Галятовським, становлення правдивої людини полягає у практичній спрямованості розуміння природи самої людини, застосуванні методу позитивного прикладу для наслідування у формуванні правдивої людини.
ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРНО-ЕТНІЧНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ
У КОНТЕКСТІ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОСВІТИ
В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
Юлія КРАСНОКУТСЬКА
Процеси міждержавної координації та співпраці, космополітизація та унітаризація транссоцієтального світу створюють можливості для раціоналізації й оптимізації суспільної взаємодії. Проте на зростаючу уніфікацію суспільство реагує актуалізацією «відмінностей»: етнічних, культурних, гендерних, релігійних тощо. У таких умовах особливого значення набуває формування мультикультурної моделі суспільного розвитку, побудованої на засадах гуманізму та соціокультурного плюралізму. Більш того, виховання культури толерантності у молодіжному середовищі повинні мати пріоритетний характер, оскільки ціннісні установки і стереотипи молодого покоління згодом будуть визначати норми міжетнічної взаємодії всього населення.
Освіта як соціально-інституціональна система, спрямована на формування особистості, генерування, відтворення та інспірування соціокультурних норм і цінностей, забезпечення сталості та визначеності суспільних відносин через механізми акумуляції та трансляції знань, інформації та соціального досвіду та ін., має особливе значення у процесах суспільної інтеграції та консолідації. У контексті загального реформування української системи освіти формування культурно-етнічної толерантності як базового принципу демократичного розвитку може бути реалізовано через забезпечення наступних завдань: теоретичне обґрунтування та впровадження у суспільну свідомість принципів етнічної злагоди, етики ненасильства, технологій консенсусу; вироблення та введення в навчально-виховну діяльність правових і моральних норм, здатних регулювати прагнення особистості до власної автентичності та забезпечувати вільний вибір моделей співіснування з іншими етнічними спільнотами; створення в закладах освіти атмосфери нетерпимості до проявів ксенофобії, антисемітизму, дискримінації, до спроб дестабілізації міжетнічної рівноваги; розвиток комунікативного потенціалу особистості та забезпечення адекватного сприйняття культурних, етнічних, конфесійних, мовних відмінностей: сприйняття людини як найвищої соціальної цінності тощо.
Таким чином, зальний процес оптимізації освіти як соціального інституту має залучати до себе певні заходи, спрямовані на розв’язання питань націотворення та формування культури толерантності, які досить часто знаходяться за межами етнополітики і торкаються всієї системи політико-соціальної модернізації суспільства і держави в цілому.
ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРНЕТ-ПІДТРИМКИ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ПРИРОДНИЧО-МАТЕМАТИЧНИХ ДИСЦИПЛІН
Світлана КРИШТОФ
Науковий керівник – кандидат фізико-математичних наук, професор Л.І. Білоусова
Навчання природничо-математичних дисциплін не можна уявити без використання засобів наочності, без демонстраційних експериментів, без залучення учнів до навчально-дослідної роботи. Така діяльність має бути спрямована на набуття учнями досвіду власних спостережень тих об’єктів і явищ, які є предметом вивчення; на з’ясування їх властивостей у ході проведення лабораторного експерименту; на виявлення закономірностей їх реакції на фактори зовнішнього впливу. Особливої уваги потребує викладання природничо-математичних дисциплін у старших класах, оскільки програмний матеріал є складним і торкається глибинних сутностей навколишнього світу. Саме тому набуває великого значення використання засобів наочності у процесі ознайомлення учнів з новим матеріалом і організація їх навчально-дослідної роботи для його опрацювання. Разом із тим, наявні комплекти дидактичних засобів і шкільна лабораторна база не задовольняють потреб навчального процесу, що негативно відбивається на якості природничо-математичної підготовки випускників загальноосвітніх навчальних закладів.
Використання Інтернет-підтримки дозволяє значно поліпшити дидактичний ресурс навчання за рахунок залучення у навчальний процес високоякісних демонстраційних аудіо і відео матеріалів, колекцій фото документів, мультимедійних засобів наочності, що зберігаються на сайтах та у віртуальних музеях природи. Лабораторну базу для проведення дослідів можна розширити за рахунок доступу до віддаленого експериментального обладнання. Новітні сервіси Google, Microsoft надають можливість познайомитися з природою нашої планети, побачити в деталях зоряне небо над нею. На уроках із застосуванням Інтернет-підтримки учні працюють активніше, навчаються самостійно здійснювати спостереження, проводити вимірювання, нагромаджувати, опрацьовувати й описувати дані, аналізувати їх і порівнювати, робити узагальнення та висновки.
Однак успішність застосування Інтернет-підтримки багато в чому визначається рівнем підготовки вчителя до реалізації педагогічних можливостей Інтернет-технологій у своїй професійній діяльності.
Нами визначено теоретичний і практичний компоненти підготовки вчителя, сформованість яких забезпечує його здатність до ефективного використання освітнього потенціалу ресурсів і технологій Інтернету в практиці навчання. Теоретичний компонент – це знання дидактичних можливостей Інтернет-технологій; уміння робити відбір навчального матеріалу з Інтернет-ресурсів; уміння планувати індивідуальну й колективну форми роботи учнів з Інтернет-ресурсами; уміння конструювати інформаційно-пізнавальні завдання з використанням Інтернет-ресурсів; уміння здійснювати вибір адекватних методів і методичних прийомів навчання з використанням можливостей технологій і ресурсів Інтернету; уміння робити самооцінку ефективності використання Інтернет-технологій. Практичний компонент включає уміння організовувати педагогічні ситуації з використанням Інтернет-технологій на заняттях; уміння організувати комунікацію учнів за допомогою Інтернет-технологій; уміння здійснювати варіативний підхід при організації навчально-пізнавальної і зокрема проектної діяльності учнів з використанням Інтернет-технологій.
КИТАЙСЬКИЙ ІЄРОГЛІФ ЯК ЕЛЕМЕНТ СУБКУЛЬТУРНИХ ТЕЧІЙ КУЛЬТУРИ МОЛОДИХ УКРАЇНЦІВ
Вікторія ЛАХНОВА
Як відомо, з часів незалежності нашої країни Україна і Китай є стратегічними партнерами у галузях освіти, культури, торгівлі. На сучасному етапі все більше і більше людей цікавляться Китаєм, його культурою, історією, побутом, традиціями. Китайський ієрогліф стає частиною нашого культурного оточення.
Офіційною мовою Китаю є китайська, або мова ханців (самоназва китайців). Китайська мова також є мовою спілкування між усіма націями, що населяють Китай, а також є одною із шести робочих мов ООН. Китайці користуються ієрогліфічною писемністю, де кожен ієрогліф являє собою графічну конструкцію, що складається з крапок та рисок, розташованих у певному порядку.
Останнім часом спостерігається пожвавлення до китайської культури та зокрема мові не тільки серед дослідників та мовознавців, а і серед пересічних громадян та молодих людей в Європі та в Україні Особливо яскраво цей вплив відчувається серед молоді.
Свідченням цього є популярність татуювань із китайськими ієрогліфами та написами, попит на китайські товари та продукцію (зокрема таку, як чай) серед молоді, інтерес до вивчення китайської мови, наявність мовних курсів у всіх великих містах України, написи на автомобілях, червоне вбрання нареченої, збільшення кількості змішаних шлюбів. Ієрогліф стає атрибутом масової молодіжної культури і має значний вплив на формування світогляду та цінностей молодого покоління українців. Цей вплив, як вже зазначалося забезпечується мережею Інтернет та електронним листуванням.
Європейська культура має зворотній вплив на культуру Китая. Здебільшого це простежується на запозиченні іншомовних слів. До яскравих прикладів таких слів можна віднести – HSK (汉 语 水 平 考 试 han4 yu3 shui3 ping2 kao3 shi4 «державний іспит з китайської мови») ,卡 拉 ka4 la1 Ok («караоке»); T 恤 T-xu4 (T-shirt «футболка»); 三 G 手 机 san1 shou3 ji1 («мобільні телефони третього покоління» ), тощо.
В якості висновку можемо зазначити, що не лише східна, у даному випадку китайська, культура має вплив на Європейську Українську культуру. Завдяки процесам глобалізації та взаємопроникненню китайської і української культур, та внаслідок того, що наш мозок стає більш сприйнятливим до нової інформації, а також до осягнення іноземних культурних та мовних реалій, вживання ієрогліфічних знаків та популярних китайських висловів у побутовому житті громадян та молодих людей в Україні.
ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ У НАВЧАННІ ПРИРОДНИЧИХ ДИСЦИПЛІН: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ
Вікторія ЛЕВАШОВА
У шкільних природничих предметах інтегруючими чинниками виступають закони, принципи, ідеї, теорії, проблеми, методи тощо. Наприклад, у фізиці та хімії інтегруючими є закони (збереження та перетворення енергії), теорії (молекулярна кінетична та електронна будова атома), поняття (речовина, молекула, атом). Важливим фактором забезпечення інтеграції навчальних предметів є спільні наукові проблеми (розуміння сутності життя, взаємодії суспільства та природи), які мають важливе значення для формування у школярів природничо-наукового світогляду.
Одним із напрямів розв’язання завдань формування природничо-наукової картини світу у школярів є об’єктивна оцінка вагомих теоретичних та практичних здобутків вітчизняної педагогічної думки минулих років щодо інтеграційних процесів у навчанні природничих дисциплін.
В історії розвитку інтеграційних процесів у викладанні природничих дисциплін можна виділити кілька періодів:
- початок ХХ ст. – проблемно-комплексне навчання на міжпредметній основі; утвердження в теорії педагогіки та практиці школи міжпредметних зв’язків.
- 50-70 – ті роки ХХ ст. – у процесі здійснення міжпредметних зв’язків вирішувалися різноманітні завдання: формування цілісного світогляду, об’єднання знань про природу, суспільство. Інтеграція на рівні міжпредметних зв’язків почала виступати як принцип дидактики, як принцип конструювання дидактичної системи, як те, що лежить в основі і визначає побудову навчального процесу (Н. Лошкарьова, М. Левіна, В. Федорова, В. Ільченко).
Змінилися зв’язки між загальноосвітніми і професійно-технічними завданнями, координація змісту загальної шкільної освіти з виробничим навчанням (П. Аутов, С. Батишев, М. Кондаков); розроблялися змістові, методологічні, дидактичні зв’язки між шкільними навчальними дисциплінами (І. Зверев, В. Ільченко, В. Максимова, Н. Лошкарьова та ін.).
- 80-90 роки ХХ ст. – інтеграційні процеси розвивалися в усіх дидактичних напрямках – від визначення мети до запровадження різних форм контролю знань. Зокрема: від міжпредметних зв’язків як засобу підвищення активності учнів, формування у них пізнавального інтересу у 80-ті роки – до розкриття загальнолюдських цінностей на основі систем знань про природу, суспільство, особистість як складових процесу гуманітаризації змісту природничих дисциплін у 90-ті роки; від інтегрування змісту окремих тем у 80-ті роки – до створення інтегративного предмета у 90-ті.
Отже, можна відмітити, що інтеграційні процеси (80-90-ті роки ХХ ст.) прийшли на зміну міжпредметним зв’язкам (50-70-ті роки). Так, узагальнення інтегруючих чинників дало змогу виявити дидактичні умови інтеграції природничих навчальних предметів: наявність спільних цілей і завдань навчання; наявність спільних об’єктів для засвоєння; використання єдиних питань і термінів; забезпечення єдиної логіки засвоєння навчальної інформації.
КУЛЬТУРОТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ МИСТЕЦЬКИХ КОЛЕКТИВІВ
ЯК ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ
Ольга ЛІМАНСЬКА
В сучасних соціокультурних умовах відсутності природного механізму спадкоємності традиційного досвіду новими генераціями актуальними є питання залучення молоді до найкращих зразків фольклорної традиції свого народу, рідного краю. Важливу роль у цих процесах відіграє культуротворча діяльність фольклорно-етнографічних колективів Слобожанщини, яких тільки на Харківщині налічується 46, у тому числі 12 зі званням «народний». Вони є постійними учасниками культурно-мистецьких заходів різних рівнів, як от: «Покуть», «Екофольк», «Фольклорна Толока», «Сковородинівський ярмарок», «На Трійцю», «Сковородинівська Трійця», «Слобожанський ярмарок».
Підняти рівень української національної культури, відновити інтерес до вікових традицій нашого народу – основні завдання, що протягом кінця 90-х рр. ХХ ст. – початку ХХІ ст. стають актуальними для досліджень в галузі мистецтвознавства. Сучасні українські фольклористи, педагоги, музикознавці працюють над осмисленням розвитку виконавського фольклоризму за напрямами: 1) досліджують закономірності формування й розвитку виконавства і трансформації виконавських стилів (С. Грица, В. Осадча, М. Семенова та ін.); 2) аналізують творчість діячів на ниві виконавського фольклоризму (О. Бенч-Шокало, О. Каргін, Г. Лук’янець та ін.); 3) вивчають особливості виконавської інтерпретації, методологічні засади роботи з фольклорним колективом (М. Єгоричева, А. Карпун, Р. Цапун та ін.).
Культуротворчу діяльність мистецьких колективів Харківщини досліджує й скеровує Харківський обласний центр народної творчості (ХОЦНТ). Фахівці центру вивчають проблеми, тенденції, проводять наукові дослідження за програмою «Культура сіл Харківщини», всеукраїнські та міжнародні науково-практичні конференції з питань регіонального принципу освоєння фольклору, розвитку народних звичаїв та обрядів, міжнародні фестивалі традиційної народної культури «Покуть».
соціально-педагогічна діяльність з формування безпечної поведінки ДІТЕЙ та молоді
Євгенія ЛОГВІНОВА
Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор М.К. Подберезський
У зв’язку з соціально-економічною та політичною нестабільністю в державі з’явилися нові соціальні проблеми, які відбилися на виховному процесі та соціальному розвитку дітей та молоді. У зв’язку з цим, виникла необхідність у розвитку соціально-педагогічної діяльності з формування безпечної поведінки у дітей та підлітків.
Соціально-педагогічна діяльність – різновид професійної діяльності, яка спрямована на створення сприятливих умов соціалізації, всебічного розвитку особистості, задоволення її соціокультурних потреб або відновлення соціально схвалених способів життєдіяльності людини. Соціально-педагогічна діяльність здійснюється соціальним педагогом.
Проводити спрямовану роботу з формування безпечної поведінки соціальний педагог повинен з урахуванням особливостей об’єкта соціально-педагогічної діяльності. Оскільки об’єктом діяльності соціального педагога може бути будь-яка людина, яка потребує соціально-педагогічної допомоги, то до особливостей об’єкта можна віднести: вікові та індивідуальні фізіологічні і психологічні особливості дітей і дорослих, при цьому слід звернути увагу на періоди функціональної перебудови всіх систем життєзабезпечення, які припадають на підлітковий вік; спосіб життя людини, який характеризується рівнем, якістю та стилем життя; характер соціальних проблем, з якими він стикається, враховуючи неповторну специфіку своєї життєдіяльності. Істотне значення також мають стадії різностатевого розвитку, які характеризуються супутніми проблемами безпеки життєдіяльності.
Аналізуючи програми реалізації безпечної життєдіяльності для дітей та молоді в зарубіжних країнах (Швейцарія, США, Росія та інших) можна виділити основні напрями роботи соціального педагога в цьому питанні: формування здорового способу життя; безпека харчування, відповідно до концепції раціонального харчування; аналіз впливу навколишнього середовища на безпечне існування людини; збереження природного середовища, як умова безпечного існування людини; профілактика асоціальних явищ – проституції, вандалізму, бродяжництва, парафілії; пропаганда шкідливих для здоров’я чинників – алкоголізму, куріння, наркоманії, токсикоманії; профілактика СНІДу; навчання заходам з попередження вуличного та побутового травматизму, поведінку у надзвичайних ситуаціях та організації усунення їх негативних наслідків. Першочергове значення в соціально-педагогічній діяльності з формування безпечної поведінки дітей та молоді посідає профілактика правопорушень та злочинів.
Таким чином, соціально-педагогічна діяльність охоплює дуже широке коло питань з виховання безпечної поведінки дітей та молоді, а роль соціального педагога в їх навчанні безпеці життєдіяльності дуже вагома.