Рекомендації для України з інституційного устрою 36 2Частина I система регулювання 43
| Вид материала | Документы |
- Закон україни про адміністративно-територіальний устрій України, 286.08kb.
- Методичні рекомендації "Правове регулювання надання відпусток працівникам" Полтава, 306.32kb.
- Підтримуючи курс України на інтеграцію в Європейський Союз, 39.71kb.
- Загальна характеристика роботи Актуальність теми дослідження, 646.37kb.
- Тема. Система нетарифного регулювання план, 384.38kb.
- Постанова Правління Національного банку України від 30 квітня 2009 року n 259 Зареєстровано, 346.95kb.
- План Організаційна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю в Україні., 64.68kb.
- Г. С. Сковороди юридичний факультет Процевський В. О. Лукь’янчиков О. М. «Правове регулювання, 378.25kb.
- Закон україни про Національну комісію регулювання транспорту України, 113.94kb.
- Наталії Михайлівни «Регулювання розвитку аквакультури у штучних водоймах України», 138.8kb.
2.2Мобільний зв’язок
Мобільний зв’язок почав поширюватись в Україні у 1993, коли Українські Мобільні Комунікації (UMC) почали мобільні операції в стандарті NMT-450. Друга мобільна компанія, Київстар, була зареєстрована у 1994 році і отримала GSM-900 ліцензію у 1997 році. В 1996 році Голден Телеком розпочав надання цифрових мобільних послуг, на рік раніше ніж UMC і Kиївстар. Розробка мереж і здобуття абонентів протягом перших років, однак, були відносно повільними, хоча вони прискорились нещодавно. Це особливо стосується періоду після переходу від системи вхідних оплачуваних дзвінків до системи вихідних оплачуваних дзвінків, який відбувся у вересні 2003. Поточні темпи росту поширення мобільного зв’язку означають що він стає все більш ключовим у телекомунікаціях України.
Цей розділ подає міжнародний порівняльний аналіз українського сектору мобільного зв’язку з країнами в регіоні, після чого розглядається структура і суб’єкти ринку в секторі мобільного зв’язку в Україні.
2.2.1Галузь мобільного зв’язку – міжнародне порівняння
Маючи 63% поширення мобільного зв’язку, у 2005 Україна знаходилася нижче регіонального середньозваженого (за населенням) рівня у 75%. Це показано на Малюнок 3. Регіональний середньозважений рівень є суттєво нижчим за західноєвропейський середній рівень у 98%.
 |
| Малюнок 3: Поширення мобільного зв’язку в східноєвропейському регіоні, 2005 Джерела: GlobalComms, аналіз Frontier |
Останні цифри показують, що поширення мобільного зв’язку в Україні швидко зростає: на 31 березня 2006 воно досягло 70% населення. Для решти країн з виборки цифри за цей період недоступні. Однак, всупереч збільшенню поширення, аналіз показує що:
- поширення мобільного зв’язку в Україні нижче, ніж те, що спостерігається у всіх країнах, що недавно приєднались до Євросоюзу;
- поширення мобільного зв’язку нижче регіонального середньозваженого рівня; та
- поширення мобільного зв’язку суттєво нижче західноєвропейського середньозваженого рівня.
2.2.2Структура мобільного ринку
Структура мобільного ринку залишається відносно сконцентрованою, останні цифри показують, що Київстар має 47% ринку і UMC 44%. Решта 9% ринку в основному контролюється Астелітом, Голден Телекомом та Українськими Радіосистемами, що утримують дуже малі частини ринку. Лише Київстар та UMC мають загальнонаціональну мережу з покриттям більшості областей країни. Інші три оператори мають дуже обмежені мережі, що концентруються в головних містах України. Однак, Астеліт, 51% акцій якого придбали Турксел у 2005 році, заявив про наміри розвивати мережу і досягти національного покриття за наступні два роки.
Сильна позиція яку зараз утримують Київстар та UMC, призвела до різних досліджень Антимонопольним комітетом в Україні, включаючи поточне дослідження двох головних мобільних операторів з приводу впровадження зборів за ініціацію дзвінка.
В кінці 2005 року UMC, Київстар та Укртелеком звернулися до регулятора за 3G ліцензією. Жодна заявка не була успішною на той час, але в грудні 2005 Укртелеком отримав 3G ліцнзію без тендеру. Згідно з законодавством, тендерний процес потрібен, якщо наявний спектр є недостатнім для задоволення інтересів задіяних учасників. В суперечливому тлумаченні законодавства (і потенційно своїх повноважень в галузі) уряд зробив висновок що, на час запиту, теоретично не було обмеження ресурсів (незважаючи на те, що більшість вільного спектру знаходилась в руках військових), і таким чином зміг надати концесію Укртелекому без тендерного процесу. Українські радіосистеми і Aстеліт, за якими слідував пізніше Турксел, зареєстрували запит на отримання 3G ліцензії. Як тільки спектр буде вивільнено від військового використання, видача додаткових 3G ліцензій очікується через тендерний процес. І UMC, і Київстар скаржились, що видача ліцензій без тендерного процесу є незаконною і має на меті зробити оператора фіксованого зв’язку більш привабливим для інвесторів у зв’язку з запланованою приватизацією.
В листопаді 2004 року, Приватбанк оголосив створення нового мобільного оператора віртуальної мережі (mobile virtual network operator, MVNO) разом з Українськими Радіосистемами. Оператор Приватбанку, що виступає під маркою privat:mobile, використовує мережу Українських Радіосистем для надання цих послуг.
Частина I: Інституційний устрій та система регулювання
Частина I: Система інститутів та регулювання
Частина І доповіді аналізує поточну систему інститутів і регулювання в Україні, принципи передової практики з інституційного та регулятивного устрою, і надає рекомендації з наближення України до цих принципів. Розділ 1 частини 1 зосереджується на інституційному устрої, за яким іде аналіз системи регулювання розділі 2 частини 1.
Перед детальним розглядом конкретних питань з системи інститутів та регулювання, ми аналізуємо мету регулювання згідно з українським законодавством і політикою. Згідно з Законом «Про телекомунікації» (ст. 16), метою державного регулювання в галузі телекомунікацій є:
- максимальне задоволення попиту споживачів на телекомунікаційні послуги;
- створення сприятливих організаційних та економічних умов для залучення інвестицій;
- збільшення обсягів послуг та підвищення їх якості; і
- розвитку та модернізації телекомунікаційних мереж з урахуванням інтересів національної безпеки.
Закон (ст. 6) надає перелік подальших «принципів діяльності у сфері телекомунікацій» в Україні. На практиці, перелік принципів включений до статті 6 є, однак, сумішшю регулятивних завдань і цілей та інструментів для досягнення цих цілей. Тому для ілюстрації, ми згрупували принципи зі ст. 6 відповідно до цієї класифікації.
Цілі регулювання:
- доступ споживачів до загальнодоступних телекомунікаційних послуг, які необхідні їм для задоволення власних потреб, участі в політичному, економічному та громадському житті (ст. 6.1.1);
- забезпечення сталості телекомунікаційних мереж і управління цими мережами з урахуванням їх технологічних особливостей на основі єдиних стандартів, норм та правил (ст. 6.1.3);
- державна підтримка розвитку вітчизняного виробництва технічних засобів телекомунікацій (ст. 6.1.4);
- заохочення конкуренції в інтересах споживачів телекомунікаційних послуг (ст. 6.1.5);
- збільшення обсягів телекомунікаційних послуг, їх переліку та утворення нових робочих місць (ст. 6.1.6);
- впровадження світових досягнень у сфері телекомунікацій, залучення, використання вітчизняних та іноземних матеріальних і фінансових ресурсів, новітніх технологій, управлінського досвіду (ст. 6.1.7).
Засоби для досягнення цілей:
- взаємодія та взаємопов’язаність телекомунікаційних мереж для забезпечення зв’язку між споживачами всіх мереж (ст. 6.1.2);
- полегшення міжнародного співробітництва у сфері комунікацій та розвиток глобальної телекомунікаційної мережі (ст. 6.1.8);
- забезпечення доступу користувачів до інформації, що стосується процедури отримання та якості телекомунікаційних послуг (ст. 6.1.9);
- ефективне і прозоре регулювання в сфері телекомунікацій (ст. 6.1.10); та
- Створення сприятливих умов для діяльності у сфері телекомунікацій з урахуванням особливостей технологій і ринку телекомунікацій (ст.. 6.1.11).
Опис принципів у законодавстві є довгим, і йому бракує чіткого порядку чи ієрархії для його втілення, де цілі часто змішуються з засобами для досягнення цілей.
Крім законодавства, в даний час існує проект «Концепції розвитку телекомунікацій в Україні до 2010 року», що встановлює загальні політичні цілі в галузі12. Вона включає посилання на важливість комунікацій в соціальній і економічній діяльності країни та дефіцит забезпечення ними Украйни. Концепція також правильно описує потребу забезпечення в сільських і гірських районах. Концепція також наголошує, однак, на важливості державного управління, підтримки і втручання для розвитку ринку телекомунікацій в Україні.