Програма «питна вода» на території Жидачівського району до 2020 року

Вид материала

Документы

Содержание Ii.основні правові основи політики охорони та раціонального використання водних ресурсів Iii. обґрунтування необхідності розробки програми «питна вода» на території жидачівського району до 2020 року 3.1. Управління водними ресурсами

Подобный материал:

• Програма поводження з твердими побутовими відходами на території жидачівського району, 1931.33kb.
• Стратегічний план з розробки Стратегії розвитку Жидачівського району Львівської області, 2781.27kb.
• Програма залучення інвестицій в економіку Полонського району, 233.99kb.
• Довідка про виконання бюджету Жидачівського району за 2010 рік Виконання дохідної частини, 360.13kb.
• Про виконання програми економічного, соціального та культурного розвитку району, 30.26kb.
• Я україни нака з n 383 від 23. 12. 96 Зареєстровано в Міністерстві, 288.77kb.
• Комплексна програма профілактики правопорушень та боротьби зі злочинністю на території, 216.74kb.
• Програма соціально-економічного розвитку Балаклійського району на 2011 рік, 1750.06kb.
• Програма фінансової підтримки громадської організації воїнів інтернаціоналістів борзнянського, 98.5kb.
• Про підсумки роботи підприємств житлово–комунального господарства та бюджетних установ, 195.58kb.

II.ОСНОВНІ ПРАВОВІ ОСНОВИ ПОЛІТИКИ ОХОРОНИ ТА РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ

Конституцією України визначено: водні ресурси - національне багатство країни. Кожен громадянин України має право на достатнє забезпечення питною водою гарантованої якості.

Управління водними ресурсами віднесено до пріоритетних напрямів державної політики України і розглядається як один із найважливіших чинників сталого розвитку країни. Ця традиція започаткована у 1992 році Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй. 2005-2015 роки проголошені Міжнародним десятиріччям дій «Вода для життя» і покликані привернути увагу до проблем, пов’язаних з водним фактором. Економне використання водних ресурсів та створення безпечних санітарних умов для здорового життя – базові положення забезпечення прав людини.

Можливість забезпечення екологічних умов та політики охорони, раціонального використання водного басейну, якості питної води, створення запасів прісних вод нерозривно пов’язана із відповідним правовим механізмом. Правові засади політики району у цьому напрямку сформовані і продовжують розвиватися на національному (державному), регіональному (обласному) та місцевому (районному та адміністративних одиницях – міських, селищних і сільських рад) рівнях.

На національному рівні існує система екологічного законодавства, яка включає законодавчі та підзаконні акти, що закріплюють екологічні права та обов’язки громадян, екологічні інтереси держави та юридичних осіб, механізми їх реалізації і захисту, регулюють відносини у галузі використання, відтворення та охорони водних й інших природних ресурсів, визначають режими територій та об’єктів особливої охорони і забезпечують вимоги екологічної безпеки в Україні. Крім того, різні галузі законодавства включають еколого-правові норми, спрямовані на впровадження системи еколого-правових вимог щодо використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки в процесі законотворчої, виконавчо-розпорядчої, підприємницької, науково-технічної та інших сфер діяльності.

В Україні розроблено достатньо нормативно-правових документів, які мали б вагомо впливати на діяльність щодо охорони вод, і на попередження та усунення забруднення поверхневих водних об'єктів, відтворення водних ресурсів і забезпечення безпечних умов водокористування. Серед основних нормативних актів, які впливають на формування екологічної політики в районі в галузі водного басейну, є Конституція України, Закони України (зі внесеними змінами) «Про охорону навколишнього природного середовища» (25.06.1991р.), Закон України «Про питну воду та питне водопостачання» (2002), «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (24.02.1994р.), «Про екологічну експертизу» (9.02.1995р.), Водний Кодекс (6.06.1995р.), Постанова Кабінету Міністрів України від 17.09.1996р. №1147 (зі змінами та доповненнями від 17.11.01р. №1519) «Про затвердження переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів», «Про меліорацію земель» (2000 p.), Кодекс про надра (1994 p.), Закон України «Про відходи» (від 5 березня 1998 року №187/98–ВР), Закон України «Про природно-заповідний фонд України», ряд законодавчих актів містобудівного, підприємницького, адміністративного та цивільного законодавства; Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації», інші законодавчі та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти.

Основними програмними документами, які визначають напрями розвитку екологічної політики в державі, є «Основні напрями державної екологічної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», затверджені Постановою Верховної Ради України від 05.03.1998 р.

Діють постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.05р. №557 «Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення робіт на землях водного фонду», від 03.07.06р. №901 «Про затвердження Комплексної програми захисту сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь від шкідливої дії вод на період до 2010 року та прогноз до 2020 року», від 16.11.02р. №1743 «Перелік платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами та організаціями, що належать до сфери управління Державного комітету з водного господарства на замовлення юридичних та фізичних осіб». Основні завдання щодо упорядкування проведення очисних та регулюючих робіт річок визначені постановами Кабінету Міністрів України від 12.07.05р. №557, від 03.07.06р. №901, від 16.11.02р. №1743, якими забезпечується захист мешканців населених пунктів, сільськогосподарських угідь від шкідливої дії вод, мінімізації заподіюваних збитків.

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 27 лютого 2009 року «Про стан безпеки водних ресурсів держави та забезпечення населення якісною питною водою в населених пунктах України» введено в дію Указом Президента України №221/2009 від 06.04.2009р. відмічено, що внаслідок поступового виснаження і забруднення джерел прісної води, незадовільного технічного стану та зношеності систем водопостачання і водовідведення, застосування застарілих технологій водопідготовки знижується якість питної води, підвищуються ризики виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та епідемічного характеру та вказано на недостатньо ефективну систему моніторингу у сфері питного водопостачання.

Статтею 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено повноваження місцевих Рад у галузі охорони навколишнього природного середовища. Детальніше ці повноваження регламентуються у Законах України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації» та в інших галузевих нормативних актах. Повноваження державних адміністрацій визначені ст.ст. 13; 16; 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації».

Основним документом, який регулює водні правовідносини в Україні, включаючи й моніторинг вод, є Водний Кодекс України, прийнятий Верховною Радою України у червні 1995 року (з доповненнями від 2000 p.). Відповідно до його положень, державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюють Кабінет Міністрів України разом зі спеціально уповноваженими органами державної виконавчої влади.

Правовою основою організації моніторингу навколишнього природного середовища є Закони України “Про охорону навколишнього природного середовища” (ст. 22), “Про охорону атмосферного повітря” (ст. 32), “Про тваринний світ” (ст. 55), “Про рослинний світ” (ст. 39), “Про охорону земель” (ст. 54), “Про відходи” (ст. 29 ), “Про екологічну мережу” (ст. 20), “Про питну воду та питне водопостачання” (ст. 39), Водний кодекс України (ст. 21), Лісовий кодекс України (ст. 28), інші законодавчі акти у сфері охорони довкілля та природокористування.

Діяльність у сфері моніторингу регламентується: Положенням про державну систему моніторингу довкілля затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. № 391; Положенням про моніторинг земель, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р. № 661, Порядком здійснення державного моніторингу вод, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 815; Порядком організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. № 343; Постановою Кабінету Міністрів України Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру від 3 серпня 1998 р. № 1198 та нормативними документами, які прийняті відповідно до них. Серед таких міжвідомчим документом є Єдине міжвідомче керівництво по організації та здійсненню моніторингу вод, затверджене наказом Мінекоресурсів України № 485 від 24 грудня 2000 р.

Серйозною прогалиною у діяльності природоохоронних служб залишається механізм контролю та відсутність наукових методик його організації. Одна з причин неефективності цього механізму полягає в тому, що ціла низка міністерств і відомств самостійно контролює свою діяльність, а єдина цілісна система державного контролю в галузі охорони природи не функціонує.
Природоохоронні збори та розміри штрафів є чи не найнижчими в Європі, бо залишилися на рівні середини 90-х років минулого століття, коли більшість із них були прийняті. Нижче буде наведено низку прикладів як неефективна застаріла нормативна база заохочує бізнес економити на новітніх природозахисних технологіях. Крім того, як свідчить досвід, з багатьох сотень порушень у сфері водного законодавства лише десятки оформляються у вигляді судових справ і лише поодинокі справи завершуються адекватними покараннями винних.

До 1991 р. в Україні економічні санкції за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти не застосовувались. Загальноприйнятий у світі принцип «забруднювач платить» був впроваджений в нашій країні лише з прийняттям Верховною Радою України Закону «Про охорону навколишнього природного середовища». Нині держава повинна терміново вдосконалити еколого–економічні механізми використання ресурсів та сприяти залученню громадськості до подолання правового нігілізму у суспільстві, підвищення його еколого–правової культури.

За станом поверхневих вод суші та морських екосистем ведуть спостереження Мінекоресурсів, Міністерство охорони здоров'я. Національне космічне агентство України. Держводгосп веде радіологічні та гідрохімічні спостереження за водами, переформуванням берегів та гідрогеологічним станом у прибережних зонах водосховищ, а також облік ресурсів поверхневих вод. Держбудом забезпечується спостереження за якістю питної води у централізованих системах водопостачання та станом стічної води міської каналізаційної мережі.

Для здійснення державного управління та контролю в галузі використання вод і цілеспрямованої й ефективної діяльності щодо задоволення потреб населення і економіки у воді, збереження, раціонального використання і охорони вод Верховною Радою України та Урядом за роки незалежності України затверджено цілу низку державних програм. Серед них:

• Загальнодержавна програма розвитку водного господарства України, як Закон України (2002 із внесеними змінами). Основною метою зазначеної програми є впровадження цілеспрямованої та ефективної діяльності щодо задоволення потреб населення і галузей економіки у водних ресурсах, збереження, раціонального використання охорони водного фонду, запобігання шкідливій дії води і ліквідації її наслідків;
  
• «Питна вода України на 2006-2020 роки» (2005 р.);
  
• Державна цільова соціальна програма першочергового забезпечення централізованим водопостачанням сільських населених пунктів, що користуються привізною водою, на період до 2010 року (2008);
  
• Комплексна програма захисту сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь від шкідливої дії вод на період до 2010 року та прогноз до 2020 року», від 03.07.06р. №901;
  

Законом України «Про питну воду та питне водопостачання» ((від 10 січня 2002 року №2918-III) із змінами, внесеними згідно із Законами N 2196-IV (2196-15 ) від 18.11.2004, ВВР, 2005, N 4, ст.95 N 997-V 997-16) від 27.04.2007, ВВР, 2007, N 33, ст.440} визначено правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою. Слід зазначити, що до прийняття цього закону єдиним законом у національному законодавстві, що проголошує сьогодні для громадян України право на безпечну для здоров'я та життя питну воду, був Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Позитивом цього закону є те, що норми регулювання переносяться саме на сферу водопостачання, а саме: водопідготовки, виробництва, транспортування та надання послуг з водопостачання до споживача. Тобто, питна вода розглядається не як природний ресурс, як це передбачено Водним кодексом, а як продукт виробничої діяльності.

Крім прийнятих Верховною Радою законів України, регулювальна роль у сфері охорони вод, раціонального їх використання та відтворення, закріплення права громадян на якісну питну воду і доступу їх до відповідної інформації належить нормативно-правовим актам урядового та відомчого рівня.

З метою поліпшення якості питної води, вдосконалення технологій очищення стічних вод та переробки осадів, зменшення витрат матеріальних та енергетичних ресурсів водопровідно–каналізаційних підприємств Кабінетом Міністрів затверджено Програму розвитку вітчизняного виробництва нових високоефективних коагулянтів і флокулянтів та технологій їх впровадження у практику очищення природних і стічних вод (1999 p.). Продовжується дія Програми розвитку водопровідно-каналізаційного господарства України, до завдань якої належать стабілізація економічного становища підприємств, забезпечення їх надійного функціонування, підвищення технічної надійності та екологічної безпеки господарсько-питного водопостачання населення, а також рівня і якості послуг, що надаються населенню.

Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 12.05.10р. №400 затверджені Державні санітарні норми та правила «Гігієнічні вимоги до води питної призначеної для споживання людиною» (ДСанПіН 2.2.4-400-10), які зареєстровані у Міністерстві юстиції України 1 липня 2010 року за №452/17747.

Постановою головного державного санітарного лікаря України від 19 липня 2010 року №26 призупинена дія Державного стандарту Союзу РСР ГОСТ 2874-82 «Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качеством».

Аналіз існуючої законодавчої бази України щодо охорони та відтворення водних ресурсів, забезпечення населення якісною питною водою свідчить про реальну потребу в напрацюванні закону про національні напрями державної політики щодо регулювання водних відносин.


III. ОБҐРУНТУВАННЯ НЕОБХІДНОСТІ РОЗРОБКИ ПРОГРАМИ «ПИТНА ВОДА» НА ТЕРИТОРІЇ ЖИДАЧІВСЬКОГО РАЙОНУ ДО 2020 РОКУ

Розроблення Програми обумовлено:

• незадовільним екологічним станом поверхневих та підземних джерел питного водопостачання;

• потенційною загрозою ускладнення санітарно-епідемічної ситуації в районі внаслідок низької якості питної води;

• незадовільним технічним станом і зношеністю основних фондів систем питного водопостачання та водовідведення населених пунктів; 

• застосування застарілих технологій і обладнання в системах питного водопостачання та водовідведення населених пунктів;

• високою енергоємністю централізованого водопостачання і водовідведення;

• недостатністю використання розвіданих запасів, перспективних і альтернативних ресурсів підземних вод для питного водопостачання населення;

• обмеженістю інвестицій і дефіцитом фінансових ресурсів, необхідних для розвитку, утримання в належному технічному стані та експлуатації систем питного водопостачання й водовідведення.

Для забезпечення збалансованого використання та охорони вод потрібно: здійснити розробку комплексних програм моніторингу охорони та використання джерел водопостачання населення та якості питної води в населених пунктах району, впровадити маловодні та водозберігаючі технології, нові сучасні засоби обробки та знезаражування води в технологіях, що використовуються на об'єктах водопостачання, та посилення управлінської підтримки зусиль підприємців щодо створення вітчизняного водоочисного обладнання.

Визнаючи пріоритет раціонального використання водних ресурсів і питної води в районі започатковуються ринкові механізми та економічне стимулювання споживачів до економного ставлення до водних ресурсів - екологічна вартість споживання води та її забруднення має стати зрозумілою для всіх верств населення, і в цьому питанні головним важелем повинні стати широка роз'яснювальна робота, залучення до цих заходів спеціалізовані науково–дослідні інституції, громадські організації тощо. Збільшувати до нескінченості доступні до використання водні ресурси не можна. Залучення наявних і додаткових водних ресурсів досить дорого коштує і такі заходи можуть стати неефективними, якщо не подбати про економне витрачання коштів і води.

Таким чином, необхідною умовою соціально-економічного розвитку Жидачівського району є впровадження управлінських механізмів для гарантованого забезпечення населення, об’єктів промислового, сільськогосподарського та комунально-побутового призначення водою у достатній кількості та певної якості.

Головною метою адміністративної реформи, що проводиться в Україні, є зміна методів та механізмів управління соціально-економічним розвитком суспільства. Оновлені владні структури повинні відійти від застосування адміністративних важелів управління у важливих життєдіяльних сферах шляхом упровадження відповідного законодавчого поля та нормативних засад ринково-орієнтованих соціально-економічних відносин у суспільстві. Проведення реформ та актуальність проблем охорони водних ресурсів і забезпечення населення якісною питною водою зростають в умовах переходу до ринку та розгортання процесу приватизації.

На основі наведених вище даних можна зробити висновок, що територія нашого району характеризується незадовільним управлінням водними ресурсами та низькою якістю споживання води, тому обов’язковим є виконання низки дій з економії водних ресурсів, раціонального їх використання й охорони.


3.1. Управління водними ресурсами

Аналіз показує, що проблеми з водними ресурсами багато в чому є слідством розрізненості і неузгодженості в управлінні водними ресурсами. Важливим чинником безгосподарського поводження з прісною водою є невиконання багатьох положень Земельного і Водного Кодексів внаслідок недостатньої розробленості підзаконних актів (нормативної бази) або через відсутність необхідного фінансування.

Відсутність інтегрованого управління водними ресурсами і неефективні методи водокористування породжують багато соціальних проблем. У районі на більшості адміністративних територій склалася кризова ситуація з питним водопостачанням. У більшості населених пунктах району прісної води відповідної якості недостатньо, сільське населення використовує для господарчо-побутових потреб воду низької якості з підвищеним вмістом солей.

Низька якість питної води, поганий стан або відсутність очисних споруд, відсутність каналізації у більшості сільських населених пунктів району, а також низький рівень санітарної культури населення ведуть до підвищення захворюваності гострими інфекційними шлунково-кишковими захворюваннями, а також вірусним гепатитом.

В районі розвивається процес деградації водних екосистем, у тому числі водно-болотних угідь (засмічених та зарослих травою озер), в т.ч. і річки міжнародного значення Дністра. Внаслідок чого йде підрив їх важливих соціально-економічних функцій, наприклад, підтримка рибних, лісових, рекреаційних ресурсів та біорізноманіття.

Істотний чинник екологічних проблем району є традиційне ігнорування принципів раціональної і екологічно безпечної господарської організації території, відсталі технології сільськогосподарського та промислового (переробка) виробництва.

У процесі управління водними ресурсами особливу увагу необхідно приділити таким потенційно небезпечним об'єктам як: шкідливі виробництва, необладнані склади отрутохімікатів, скотомогильники, звалища побутових відходів і т.п.

Одним з основних стримуючих факторів розвитку системи управління водними ресурсами і землекористуванням в найближчому майбутньому будуть негативні наслідки глобальної зміни клімату на планеті, які в даний час в процесі управління водними ресурсами практично не враховуються. Для Жидачівського району ці наслідки можуть проявлятися у зміні кількості та режиму атмосферних опадів, збільшенні частоти й інтенсивності повеней на Дністрі, Стрий і Свіча та в інших екстремальних гідрометеорологічних явищах, скороченні стоку малих річок, затопленням прилеглих до річок земельних угідь, скороченні площ і деградації земель сільськогосподарського призначення, засоленні ґрунтових вод та ін. Існує гостра необхідність оцінки майбутніх змін на регіональному рівні і виробленні підходів по трансформації і адаптації існуючої господарської інфраструктури і управління наземними і водними екосистемами.

Важливою проблемою є скорочення системи спостереження за водними ресурсами району. Система гідрометеорологічного моніторингу знаходиться у кризовому стані, насамперед повною відсутністю таких служб на території району, а також досить незначними дослідженнями обласних спеціалізованих інстанцій, що обумовлено недостатнім державним фінансуванням, морально і фізично застарілим устаткуванням, а також застарілими методами спостереження, відбору і аналізу проб. Брак і неузгодженість даних моніторингу ведуть до екологічних і політичних спекуляцій, не дозволяють забезпечити оперативне вживання заходів при надзвичайних ситуаціях і знижують ефективність управління водними ресурсами в районі.

Слід зазначити, що в Жидачівському районі, як і в Україні в цілому, порівняно низький рівень суспільної свідомості й участі громадськості в екологічному плануванні та охороні природного середовища, включаючи управління водними ресурсами.

Великою проблемою є брак поінформованості про нові підходи і технології управління і використання водних ресурсів, стійких форм водо- і землекористування та управління відходами. Відсутність комплексного підходу і узгоджених дій по використанню води і пов'язаних з нею ресурсів (рибних, рекреаційних та ін.) обумовлює необхідність розробки і впровадження ефективної стратегії комунікації у водному секторі. Існує необхідність залучення великого числа учасників, широкої громадськості, практиків в питаннях водо- і землекористування для популяризації сталого використання водних ресурсів на рівні району.

Таким чином, велика частина екологічних проблем району пов'язана з переважаючими в господарському управлінні галузевими і відомчими підходами, недосконалим і неефективним територіальним плануванням, відсутністю науково обґрунтованої політики природокористування.